Лекція №4 Тема: Організація соціального середовища життєдіяльності інвалідів як




Скачати 101.37 Kb.
НазваЛекція №4 Тема: Організація соціального середовища життєдіяльності інвалідів як
Дата конвертації14.07.2013
Розмір101.37 Kb.
ТипЛекція
mir.zavantag.com > Спорт > Лекція




Лекція № 4

Тема: Організація соціального середовища життєдіяльності інвалідів як основного гаранту діяльності соціально-реабілітаційної служби (2 год.)

План

1. Сутність поняття „соціальне середовище”.

2. Психологічні аспекти адаптації інвалідів у соціальному середовищі.

3. Організація освітнього середовища для інвалідів.

4. Проблеми інтеграції дітей з обмеженими можливостями у середовище здорових дітей.

5. Фізкультура та спорт як специфічне середовище в соціальній реабілітації інвалідів.

Література:

1. Акатов Л.И. Социальная реабилитация детей с ограниченными возможностями здоровья. Психологические основы: Учебн. пособие для студ. высш. учебн. заведений. – М.:ВЛАДОС, 2003. – 368 с.

2. Гусєва Н.К. Основи социальной защиты больных и инвалидов. – Н. Новгород: НГМА, 1999.

3. Рубцова Н.О. Проблеми реабилитации инвалидов средствами физической культури и спорта. – М., 1997.

4. Соціальна реабілітація осіб з обмеженими можливостями /За заг. ред. С.В. Толстоухової. – К.: УДЦССМ, 2000. – 172 с.

5. Социальная работа с инвалидами. Настольная книга специалиста /Под ред. Е.И. Холостовой, А.И. Осадчих. – М., 1996.
1. Соціальне середовище – все те, що оточує нас в соціальному житті і, перш за все, люди, з якими кожен індивід знаходиться в специфічних відносинах. Соціальне середовище має складну структуру, яка уявляє собою багаторівневу освіту, що включає численні соціальні групи, які спільно впливають на психічний розвиток і поведінку індивіда. До їх числа входять:

1) Мікросередовище (сім'я, група дитячого саду, шкільний клас, виробничий колектив).

2) Непрямі соціальні утворення, що впливають на індивіда (, виробничий колектив, де трудяться його батьки).

3) Макросоціальні структури – макросередовище (система соціальних відносин в суспільстві – економічні, правові, політичні, ідеологічні).

^ Розвивальне соціальне середовище – певна спільність (общность) людей або організація, яка створена з метою реалізації конкретних виховних і розвивальних завдань і яка дає можливість дітям та підліткам розкрити свій особистісний потенціал (навчально-виховна установа або організація). Розвивальне соціальне середовище розрізняють:

– за формою організації (групи дитячого саду, клас загальноосвітньої або спеціальної школи, секції, студії, різні центри);

– за змістом (відносини дитини з однолітками, педагогами, вихователями, батьками інших дітей, дорослими);

– за спрямованістю спілкування і відносин, що встановлюються, між взаємодіючими індивідами.

До різновидів соціального середовища інвалідів відноситься:

1) Житлове середовище – мікросередовище, в якому передбачаються комунальні зручності, дотримання санітарних норм житлової площі, комфортність.

Наприклад, забезпечення безперешкодного пересування інваліда відбувається за рахунок видалення порогів між кімнатами, встановлення горизонтальних настінних поручнів, які полегшують рух.

Для інвалідів, які користуються візками, передбачається широкий двірний просвіт ліфту, пандус при виїзді з під’їзду, поручні при спуску із сходинок.

2) Соціально-психологічне середовище – взаємовідносини інвалідів та оточуючих.

3) Виробниче середовище.
2. Адаптація інвалідів у соціальному середовищі уявляє собою процеси пристосування індивіда до природного і соціального середовища, процеси самопристосування. Залежно від трактування цілей життєдіяльності індивіда виділяють наступні варіанти можливої спрямованості адаптації:

1) гомеостатичний варіант – адаптивний результат полягає в досягненні рівноваги;

2) варіант гедонізму – адаптивний результат полягає в насолоді, в уникненні страждань;

3) прагматичний варіант – адаптивний результат полягає в практичній користі, успіху.

У зв'язку з широким трактуванням поняття „адаптація” розрізняють декілька її видів:

– психічна адаптація виражається в перебудові динамічного стереотипу особистості відповідно до нових вимог навколишнього середовища;

– соціально-психологічна адаптація – це оптимізація взаємостосунків особистості і групи;

– соціальна адаптація – це постійний процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища.

Важливим аспектом соціально-психологічної адаптації є ухвалення дитиною або підлітком соціальної ролі в тому мікросередовищі, в якому він адаптується.
3. Складовою частиною процесу соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями є освіта.

Спеціальна освіта в нашій країні склалася історично і є розгалуженою (разветвлённой) системою, яка включає горизонтальну і вертикальну структури.

Горизонтальна структура враховує психофізичний розвиток дитини і специфіку дефекту. З урахуванням названого підходу існують наступні навчальні заклади:

– спеціальні (корекційні) освітні установи для дітей з відхиленнями у розвитку;

– спеціальні навчально-виховні установи для дітей і підлітків з девіантною поведінкою;

– школи-інтернати і дитячі будинки для дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків;

– будинки-інтернати для осіб з глибокими фізичними і психічними відхиленнями;

– спеціальні технікуми і ПТУ, де інваліди одержують професійну підготовку.

Вертикальна структура ґрунтується на вікових особливостях учнів і включає 5 вікових рівнів:

– період раннього дитинства (від 0 до 3 років);

– дошкільний період (від 3 до 7 років);

– період обов'язкового навчання (від 7 до 16 років);

– період середньої освіти і професійної підготовки (від 15 до 18 років і аж до 21 року для сліпих, глухих, з порушенням опорно-рухового апарату);

– період навчання дорослих інвалідів.

Діти з порушеннями в розвитку у віці до 3-х років виховуються в домашніх умовах, в дитячих яслах, діти-сироти – в будинках дитини.

Для дітей дошкільного віку існують наступні установи:

– спеціальні дитячі сади з денним перебуванням і цілодобові;

– спеціальні групи в масових дитячих садах;

– спеціалізовані реабілітаційні центри;

– дошкільні групи в спеціальних школах (для дітей з порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату, інтелекту).

Спеціальні (корекційні) шкільні установи для дітей з відхиленнями в розвитку реалізують програми початкової загальної, основної загальної, середньої (повної) загальної освіти.

Форми отримання освіти в рамках конкретної спеціальної програми з урахуванням потреб і можливостей дітей з відхиленнями в розвитку можуть бути наступні:

– спеціальна (корекційна) школа (денна або вечірня);

– спеціальна (корекційна) школа-інтернат;

– реабілітаційні центри;

– корекційний клас при загальноосвітній установі;

– індивідуальна – в загальноосвітній установі;

– навчання вдома;

– екстернат;

– навчання в умовах стаціонарної лікувальної установи;

– школи-профілакторії.

Розвиток спеціальної освіти може здійснюватися на основі двох підходів:

1) Диференціація (спеціальні (корекційні) установи, нові спецшколи для дітей з аутизмом, з девіантною поведінкою та ін.).

2) Інтеграція – включення в наше суспільство дітей-інвалідів.
4. Суть інтегрованого підходу полягає у тому, що дітям з відхиленнями в розвитку створюються рівні можливості з їх здоровими однолітками в отриманні освіти, необхідної для їх адаптації і повноцінної інтеграції в суспільстві.

Достатньо поширене інтегроване навчання дітей-інвалідів у Франції. Тут залучення дітей з відхиленнями в розвитку в навчальний процес може здійснюватися за чотирма напрямами:

1) Дитина навчається за звичними шкільними програмами, але під час перебування в школі і поза школою йому надають додаткові послуги: лікувальні процедури, заходи виховного характеру і ін.

2) Дитина навчається за звичайними шкільними програмами, але забезпечений додатковим доглядом і навчається за спеціальною додатковою програмою. Найпоширеніший приклад – дитина із слабким зором, яка вчиться в звичайному класі і відвідує курси Брайля.

3) У основний шкільний час дитина проходить навчання в спеціальному класі за спеціальною програмою. Але певну частину часу він займається за звичною програмою разом з учнями свого віку. Дана форма навчання припускає наявність відповідного навчального плану.

4) Дитина відвідує тільки спеціальний клас і навчається там за спеціальною програмою. Але при цьому він бере безпосередню участь в житті школи: спільні сніданки, спільні відвідування заходів виховного характеру, участь в спортивних іграх і т.ін.

У ряді країн розробляються спеціальні інтегровані програми:

– „Спеціальний кабінет”, в якому працює спеціальний педагог.

– „Мандрівний вчитель” (путешествующий), спеціальний педагог «подорожує» в межах певної території з однієї школи в іншу, де вчаться аномальні діти з певним дефектом.

– „Вчитель-консультант”, спеціальний педагог працює в ролі вчителя-консультанта в декількох школах, які він відвідує.

Інтеграція аномальних дітей в школи масового типу може бути успішною лише в тому випадку, якщо будуть дотримані наступні умови:

1. Створені необхідні матеріальні і моральні умови для життя і навчання дітей в умовах загальноосвітньої школи.

2. Інтегроване навчання повинне здійснюватися лише з обопільної згоди батьків.

3. Аномальній дитині при навчанні повинна надаватися спеціальна педагогічна допомога. Це значить, що без спеціальних педагогів, що працюють безпосередньо в школі масового типу, інтеграція неможлива.

4. Турбота про аномальних дітей не повинна здійснюватися в збиток турботі про решту учнів.

5. Інтеграція повинна здійснюватися на основі ефективного використання всіх засобів, що знаходяться у розпорядженні даної школи.

6. Аномальна дитина повинна брати участь в діяльності школи нарівні з рештою учнів.

7. До аномальної дитини необхідно пред'являти такі ж вимоги, як і до здорової дитини.

При недотриманні будь-якої з вказаних умов інтегроване навчання не буде успішним. Реформування системи навчання і виховання дітей-інвалідів на принципах інтегрованого підходу можливо лише на державному рівні.

Основними положеннями діяльності масових шкіл повинні бути:

– відмова від диференціації навчання;

– визнання прав будь-якої дитини вчитися в звичайній школі;

– збереження класу як цілісності протягом всього часу навчання дітей;

– забезпечення успішності учнів і необхідного рівня освіти шляхом створення додаткових форм навчання, введення спеціальних уроків і інших занять;

– залучення батьків до спільного усунення труднощів, які випробовує дитина.
5. Фізична культура є важливим компонентом усієї системи реабілітації інвалідів та осіб з відхиленнями у стані здоров’я, всіх її видів та форм.

Слід зазначити, що вирішення однієї з головних проблем інвалідів – гіподинамії та гіпокінезії можливо лише за рахунок свідомо організованої рухової активності.

В процесі фізичного виховання здійснюється формування і вдосконалення моторних функцій особливо тих, які порушені внаслідок патологічного процесу. В ході фізичного виховання відбувається компенсація основного дефекту і корекція вторинних відхилень, що виникли у зв'язку з основним захворюванням. Мета фізичного виховання – дати можливість інваліду самому коректувати і компенсувати свої недоліки.

Для багатьох інвалідів фізична культура є єдиним способом „розірвати” замкнутий простір, увійти у соціум, придбати нових друзів, отримати можливість для спілкування, повноцінних емоцій, пізнання світу і т. ін. Саме тут вперше у своєму житті вони пізнають радість руху, навчаються перемагати та достойно переносити поразки, усвідомлюють щастя подолання себе та кожною клітиною свого тіла відчувають філософію „чесної гри”.

Міжнародне наукове співтовариство всіляко стимулює розробку програм спільного навчання та фізичного виховання, видів спорту та змагань, які включають осіб з особливими потребами у загальний потік життя та надають рівні можливості виконувати фізичні вправи поруч із здоровими людьми.

У зв’язку з цим триває пошук форм фізкультурно-спортивної діяльності, виявляються такі фізичні вправи та види спорту, які найбільш придатні та ефективні для тих чи інших груп інвалідів. Зусилля у вирішенні даної проблеми спрямовані у двох основних напрямах. З одного боку, модифікуються, адаптуються традиційні види спорту шляхом зміни правил та ін. З іншого боку, робляться спроби запровадити нові форми фізкультурно-спортивної активності для інвалідів, ігрові програми тощо.

За даними опитування висококваліфікованих спортсменів з розладами слуху, головними причинами, які заважають особам з аналогічними порушеннями активно включатися у фізкультурно-спортивну діяльність, є: небажання здаватися смішним (89 %); скептичне ставлення до занять спортом рідних, близьких, знайомих (84 %); недостатня компетентність лікарів у питаннях фізкультури та спорту.

Статистичні дослідження виявили, що 80 % осіб із дефектами слуху серед факторів, які сприяють заняттям фізкультурою та спортом, називають бажання:

  • досягти визнання оточуючих, підвищити свій авторитет;

  • стати соціально активним; пізнати радість спілкування, зберегти і розширити його коло;

  • випробувати власні сили, досягти вищих спортивних показників.

Фізична культура та спорт як специфічне середовище в соціальній реабілітації інвалідів ставить за мету відновлення соціального статусу інваліда, збереження цілісності його особистості.

До основних завдань даного виду соціальної практики відносять:

  1. підтримка механізмів компенсації та відновлення порушених функцій шляхом їх всебічного розвитку;

  2. зміцнення здоров`я, загартовування тих, хто займається;

  3. забезпечення та підтримка високого рівня фізичної працездатності;

  4. виховання вольових і моральних якостей інвалідів, а також всебічний розвиток їх особистості;

  5. організація здорового способу життя, дозвілля, активна участь інваліда у суспільстві.

Схожі:

Лекція №4 Тема: Організація соціального середовища життєдіяльності інвалідів як iconЛекція 1 Тема лекції: Організація автоматизованої обробки економічної інформації
Усі процеси життєдіяльності людського суспільства відбуваються за допомогою інформації, яка є формою зв’язку між об’єктом, що передає...
Лекція №4 Тема: Організація соціального середовища життєдіяльності інвалідів як iconРизик як фактор оцінки небезпеки середовища життєдіяльності людини
Методичні вказівки до практичних занять з дисципліни безпека життєдіяльності / Укладачі С. Т. Сусло, Г. Ф. Гусєв. – К. Нту, 2009....
Лекція №4 Тема: Організація соціального середовища життєдіяльності інвалідів як iconКурс Медицина катастроф методичні матеріали до групов
Тема 3: Негативні фактори середовища життєдіяльності та їх вплив на здоров'я людини
Лекція №4 Тема: Організація соціального середовища життєдіяльності інвалідів як iconЛекція 12 Тема лекції
Тема лекції: Особливості архітектурної композиції та типологія архітектурного середовища
Лекція №4 Тема: Організація соціального середовища життєдіяльності інвалідів як iconЛекція 11 Тема лекції
Тема лекції: Особливості архітектурної композиції та типологія архітектурного середовища
Лекція №4 Тема: Організація соціального середовища життєдіяльності інвалідів як iconТема 1: Першим змінним фактором внутрішнього середовища організації
Організація як процес є: 1 сформований величезний об’єкт, здатний постійно змінюватись
Лекція №4 Тема: Організація соціального середовища життєдіяльності інвалідів як iconЛекція 17 Тема лекції
Ознайомитися з основними вимогами до декоративно-художнього освітлення міського середовища
Лекція №4 Тема: Організація соціального середовища життєдіяльності інвалідів як iconЛекція 5 Етикет соціального працівника ( соціального педагога)
Принципи етикету: принцип гуманізму, доцільності дій, естетичної привабливості, народних звичаїв І традицій
Лекція №4 Тема: Організація соціального середовища життєдіяльності інвалідів як iconЛекція 6 Тема лекції
Ознайомитися з функціями світло-колірного середовища та як вони можуть впливати на людину
Лекція №4 Тема: Організація соціального середовища життєдіяльності інвалідів як iconВсеукраїнська громадська організація інвалідів
Заявка-анкета на участь у Всеукраїнського фестивалю творчості дітей та молоді з особливими потребами «дімфо–арт-фест»
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка