Реферати й доповід




Скачати 232.28 Kb.
НазваРеферати й доповід
Дата конвертації04.07.2013
Розмір232.28 Kb.
ТипРеферат
mir.zavantag.com > Психология > Реферат
ТЕМА 3. Допит.



  1. Встановлення психологічного контакту

  2. Форми допиту

  3. Допит обвинуваченого підозрюваного

  4. Фіксація результатів допиту


Реферати й доповіді


    • Сутність і загальні положення проведення допиту.

    • Процесуальний порядок і тактика допиту підозрюваного й обвинувачуваних; свідка і потерпілого.

    • Процесуальні і тактичні особливості допиту неповнолітніх.

    • Допит експерта.

    • Психологічні особливості проведення допиту різних учасників процесу.

    • Фіксація ходу і результатів допиту науково-технічними коштами.

    • Процесуальне оформлення


Розслідування злочинів — це збирання, аналіз і використання інформації для розв'язання завдань кримінального судочинства. Це потребує від слідчого творчого підходу і особливого вміння, насамперед, з урахуванням сучасних умов боротьби із злочинністю.

До їх числа належать:

  • по-перше, зростання професіоналізму злочинців, посилення організаційних засад підготовки, вчинення та приховування злочинів;

  • по-друге, небажання (через страх або з інших причин) громадян брати участь у розслідуванні, відмова в суді від раніше даних свідчень (ще в кінці 80-х років кожний четвертий свідок і кожний шостий потерпілий змінювали в суді раніше дані свідчення - ;

  • по-третє, організаційно-кадрові та інші недоліки системи розслідування (матеріально-технічне і науково-методичне забезпечення, плинність кадрів, рівень їх підготовки тощо.)

В плані збору доказової інформації одне із основних місць належить допиту, із всього бюджету часу, виділеного слідчим на проведення слідчих дій, для проведення допиту використовується приблизно 85%, а для проведення всіх інших слідчих дій біля 15%. Але місце і значення допиту в забезпеченні результативності слідства визначається не стільки вказаними кількісними показниками, скільки вмінням тактично грамотно побудувати і провести допит, що відображає рівень професійної майстерності слідчого, обумовлює досягнення мети його діяльності.
Всі види людської діяльності характеризуються єдиним показником — рівнем раціональності їх здійснення: від майстерного до примітивного виконання складових їх операцій. Для багатьох сфер раціональність визначається двома основними факторами: сукупністю прийомів діяльності і рівнем вміння їх практичної реалізації виконавцем. Але є ряд галузей діяльності, де виключно важливий третій фактор — сторона, яка зацікавлена в досягненні протилежного результату діяльності, здійснює самостійні дії, створює протидію. До таких видів діяльності належать спорт, ведення військових операцій, розслідування злочинів тощо. В цих сферах діяльності для досягнення запланованого результату потрібно не тільки виконати визначену сукупність операцій, а насамперед здійснити їх підбір в залежності від умов, які склались у цій ситуації, який забезпечить подолання зусиль і дій протистоячої сторони. Такий спосіб дій називається тактикою і полягає у вмінні переграти суперника.

Чим же, з урахуванням цього, с тактика допиту? Розпочнемо 9 прикладів.
Розмова між матрір'ю та малолітньою донькою:

— Мати: Ти з'їла грушку?

— Дочка. Ні.

— Мати А ще хочеш?

— Дочка. Хочу.
Розмова жінки і чоловіка:

— Жінка. Виходить ти зраджуєш мені.

— Чоловік Це неправда.

— Жінка: Та ще й з секретаршою.

— Чоловік: Ну, а це ж так взагалі неправда.
Приклад третій, із сфери близької до слідчої діяльності. Завданням еміграційної служби США є запобігання і викриття незаконних спроб заснуватися для проживання в країні. Одним із обхідних шляхів цього виступає укладання фіктивних шлюбів. Для викриття фіктивного шлюбу там розроблено ряд прийомів, серед яких є наступні запитання: "На якому боці спить ваш чоловік?", "Чи хропить він уві сні?" тощо. Через неготовність до такого роду перевірочних засобів фіктивні подружжя не в змозі дати правдиві відповіді і звичайно викриваються.

Як видно, в наведених прикладах одна сторона використовує визначені прийоми для того, щоб перехитрити іншу та отримати завдяки цьому дані, які її цікавлять.

Так і при допиті (як у цілому в слідчій діяльності) в розпоряджені слідчого знаходиться різноманітний арсенал тактичних прийомів, які дозволяють йому перехитрити (але ні в якому разі не за рахунок обману) допитуємого у випадку, якщо той дає неправдиві показання, відмовляється від дачі свідчень.

Підозрюваний у убивстві відмовлявся від своєї вини. Прямих доказів його вини у розпорядженні слідчого не було, декілька проведених допитів результатів не дали. Готуючись до наступного допиту, слідчий детально вивчив біографічні дані підозрюваного і встановив, що він воював, був відмінним снайпером, згодом успішно займався стрілковим спортом, а також з'ясував, що підозрюваний вельми честолюбний і дуже пишається своїми ратними та спортивними досягненнями. З урахуванням цього слідчий на допиті зосередив його увагу на фронтовому періоді життя, успіхах у стрільбі. Коли допитуємий захопився спогадами, вийшов із стану настороженості і з гордістю став розповідати про те, як стріляв без промаху, слідчий зненацька запитав: "Якщо ви такий влучний стрілок, то чому стріляти в неї двічі?" Підозрюваний, який не перевів увагу на іншу тему, одразу ж відповів: "Я вважав, що промахнувся". А потім, зрозумівши, що обмовився, детально розповів про вчинений злочин
1. Встановлення психологічного контакту

Успіх допиту передбачає встановлення психологічного контакту з допитуємим.

Під психологічним контактом розуміється встановлення такої атмосфери спілкування слідчого і допитуємого, яка забезпечить готовність і бажання обмінюватись інформацією, сприймати її, прислуховуватись до доказів співрозмовника.

Наявність контакту не завжди означає єдність поглядів і позицій, вона відображає здатність взаємодіяти на шляху досягнення своїх цілей, які нерідко не співпадають у слідчого та допитуємого. Іншими словами, психологічний контакт — це обстановка нормального спілкування під час проведення допиту.

Створення такої обстановки потребує від слідчого визначеної лінії поведінки і дій, які включають знання, розуміння і використання наступних чинників:

а) особливості характера і поведінки допитуємого;

б) коло його життєвих інтересів І проблем, які обумовлені його участю в кримінальному судочинстві;

в) характера взаємовідносин з рідними, близькими та особами, які беруть участь у розслідуємій справі;

г) рівня правової обізнаності допитуємого;

д) наявності факторів, які заважають дачі свідчень (особиста зацікавленість, страх помсти тощо).

Врахування вказаних обставин дозволяє слідчому досягнути психологічного контакту і, навпаки, їх ігнорування веде до загострення обстановки допиту і навіть до відмови від спілкування.

Основою для встановлення психологічного контакту є виявлення і навіть у певній мірі демонстрація ставлення до допитуємого як до людини зі своїми перевагами та недоліками, зі своїми поглядами і інтересами, тобто до особи, яка заслуговує уваги та розуміння.
Співрозмовник може бути жорстоким убивцею і в цьому він не може розраховувати на взаєморозуміння слідчого, але все, що пов'язано з розслідуванням злочину і обумовлює його стан, плани і сподівання, повинно бути предметом істинної уваги та розуміння слідчого, свідченням дійсного бажання надати допомогу у вирішені хвилюючих його проблем у суворій відповідності із законом. Допитуємий повинен завжди і у, всьому почувати, що до нього відносяться як до людини, а всі обмеження, пов'язані з станом підозрюваного чи обвинуваченого, не розповсюджуються на його людську гідність.

Формування психологічного контакту починається з виклику на допит. Звичайно основний спосіб — виклик повісткою, і тут що-небудь порадити важко (хіба що крім удосконалення форми повістки у відповідності із категоріями осіб, які запрошуються на допит, повторному запрошенню у випадку неявки тощо). Але в тих випадках, коли викликають з нарочним або приймають рішення допитати за місцем мешкання чи роботи, необхідно (крім тактичних і організаційних міркувань) оцінити і врахувати, які наслідки це може мати для допитуємого і його близьких.

В кімнату бухгалтерії, де знаходилось вісімнадцять співробітниць, зайшов працівник міліції у формі і запитав: "Хто тут М.?" Після того як відгукнулася особа, яка його цікавить, він додав: "Я повинен негайно доставити Вас до слідчого". Слідчий без пояснень причин такого виклику відразу ж запитав, що їй відомо про розкрадання в установі, в якій вона працює. Ображена усім цим М. не дала цьому слідчому ніяких свідчень. І тільки після того, як цю справу прийняв до провадження інший слідчий, який знайшов правильний підхід до свідка, вона погодилась дати свідчення і викрити групу злочинців.

Що можна і потрібно було зробити в подібній ситуації? Шляхів багато, зазначимо тільки два. Перше. Зателефонувати до М. на роботу і запросити її прийти до слідчого. Друге. Послати співробітника (без форми), попросити її вийти із загального приміщення і передати запрошення слідчого. У такому разі подібних ускладнень не було б.

  • Ще одним "засобом формування" антиконтакту нерідко буває "маринування запрошених на допит". До яких наслідків це призводить, видно з наступного прикладу. У якості можливого свідка на допит був запрошений 70-річний чоловік. Через чотири години чекання у коридорі з'явився молодий слідчий, який не вибачившись за довгу відсутність, запитав: "Ну що, можеш, мужик сказати про убивство?" У відповідь він почув: "Нічого". Через вісім років прийшла його жінка і розповіла про ті обставини, які їй розповів чоловік перед смертю, що привело до швидкого розкриття злочину.

  • Для формування психологічного контакту потрібно застосовувати обов'язкові елементи допиту (наприклад, заповнення анкетно-біографічної частини протоколу) та спеціальні прийоми (наприклад, бесіда на відволікаючу тему).

  • Засвідчення особи та опит про анкетні дані слідчі часто називають формальністю, саме в такій формі сповіщаючи допитуємого про її необхідність і нерідко також формально будуючи цю частину допиту: запитання-відповідь-записування, запитання-відповідь-записування.

А робити це на першому допиті слід, використовуючи формальні запитання для виявлення інтересу і уваги до співрозмовника та його проблем.

Можна просто запитати про місце народження і записати відповідь, а можна його прокоментувати: "Знаю ваші краї. Мені там дуже сподобалось. А Ви давно там були? Закінчилось будівництво мосту?" тощо.

Якщо слідчий не був там і не знає цього місця можливий варіант: "Чув багато хорошого про Ваше місто, але побувати там не довелось".

Запитання про освіту і професію можуть доповнюватись з'ясуванням мотивів вибору спеціальності, чим вона подобається, чи відповідає теперішній характер роботи набутій освіті тощо. Але поставлення подібних, не передбачених формою протоколу запитань, повинно бути природнім та продуманим, бо якщо допитуємий відчує в них фальш і відсутність природної зацікавленості, то встановлення контакту буде ускладено.

Бесіда на абстраговану тему може мати різну мету:

а) скласти уявлення про допитуємого (риси характеру, рівень розвитку, можливі реакції на різні тактичні прийоми);

б) надати можливість допитуємому заспокоїтись, коли обставини справи і прибуття на допит вивели його з рівноваги і заважають нормальній розмові (це може мати місце, якщо слідчий не має наміру скористатися фактором раптовості, наприклад, при затриманні на місці злочину);

в) відволікти його увагу від теми, на яку допитуємий не бажає вести розмову (щоб надалі в іншій формі чи при інших обставинах повернутися до неї).

Виявлення інтересу до справи і проблем допитуємого буде основою для досягнення психологічного контакту. Саме на цій основі виникає розуміння та прихильність до людини, яка продемонструвала своє добре ставлення і зацікавленість.
Елементи встановлення психологічного контакту:
1. Поінформованість про справи допитуємого і розуміння хвилюючих його проблем. При неофіційній подорожі в інше місто К. став свідком злочину. Через те, що дружині він пояснив від'їзд службовим відрядженням, йому хотілося б "не попасти у свідки". Слідчий був обізнаний про це і до запрошення К. на допит, провів велику роботу по збиранню даних про особу і обставини життя свідка. Допит він розпочав із з'ясування того, як себе почуває його знайома, яку він провідував, далі запитав, чи сподобався його сину магнітофон, який він привіз із закордонного відрядження, потім поцікавився, чим закінчився конфлікт двох його співробітників та поставив низку інших запитань, показавши всебічне знання слідчим обставин його життя. Після цього свідок детально повідомив про обставини відомого йому злочину, оскільки зрозумів, що "приховувати що-небудь марно"

Особливо наочно неупереджене ставлення слідчого до допитуємого демонструється тим, що слідчому відомо про нього не тільки негативне, але і все, що характеризує його з позитивного боку, говорить про світлі сторони його життя.

З'явившись на допит, підозрюваний недбало "розвалився на стільці" і, не спитавши дозволу у слідчого, запалив. Назрівала явно конфліктна ситуація. Саме в цей момент, замість того, щоб "закликати підозрюваного до порядку", слідчий (який знав про його любов до своєї родички) запитав: "Петро, а коли ти останній раз був у бабусі?" Все демонстративне відразу зникло і відбулася предметна розмова про обставини справи.

2. Неупереджене ставлення і довіра допитуємого. Підозрюваний спочатку відмовлявся від своєї причетності до зникнення дружини. Потім, коли у нього із слідчим почав налаштовуватись контакт, він заявив про намір дати правдиві показання, але при цьому запитав: "Чи знайшли труп дружини?" Труп не було знайдено. Якщо повідомити про це підозрюваного, то він може вирішити що проти нього немає доказів і відмовиться від дачі показань. Сказати, що труп знайдено — піти на відвертий обман. Уникнути відповіді, означає підірвати до себе довіру. Слідчий вирішив сказати правду. Це стало переломним моментом допиту: впевнившись у відвертості слідчого, підозрюваний дав правдиві свідчення і вказав місце знаходження трупа.

3. Вміння вислухати допитуємого, особливо у тих випадках, коли йому необхідно "виговоритися" і за зовнішньо непричетними до справи обставинами виступає те, що хвилює допитуємого, і що може пояснити мотиви та переконання його дій та поведінки.

4. Звернення до логіки мислення і оцінки свідчень допитуємого. Це ситуації, коли слідчий замість заяви типу "Це не відповідає дійсності", "Ви говорите неправду" тощо, пропонує разом проаналізувати якісь обставини, дані: можливість виконання визначених дій за певний проміжок часу, здатність однієї особи зламати певну перешкоду тощо.

Підозрюваний, який зізнався в скоєнні крадіжки, відмовлявся від того, що з ним були спільники. Але обставини свідчили, що в крадіжці приймали участь не менше двох чоловік. Крадіжка була вчинена через пролом у стелі. Підозрюваний пояснив, що спустився по мотузці в магазин, склав у мішок крадене, повернувся тим самим шляхом на горище, витяг туди мотузкою мішок, спустився з ним по прибудові до магазину і відніс викрадене до себе додому. Слідчий взявши перелік краденого, попросив підозрюваємого прикинути вагу та об'єм всього викраденого та порівняти з вмістимістю мішка і "вантажопідіймальністю підозрюваного". Впевнившись у нереальності описаного ним (в подальшому це було підтверджено проведенням слідчого експерименту) підозрюваний назвав своїх співучасників.

5. Використання особистих якостей допигуєшого (гордості. честолюбства, хвалькуватості тощо).

Під час вчинення крадіжки радіоапаратури із кабінету директора консервного комбінату злочинці відкрили і випили декілька банок консервів. Виходячи із виявлених слідів на металевих кришках, їх відкривали зубами. Ще до закінчення огляду місця події, дільничний інспектор затримав одного із підозрюваних (підлітка віком 15 років). У його присутності слідчий та інспектор почали "змальовувати", які досвідчені та сильні злочинці тут діяли, як вміло вони розправились з консервними банками. "Гра на уяву" дала свої результати і підліток сказав, що також може так зробити. Слідчий відмахнувся від нього і сказав: "Тобі це не під силу". Тоді підліток попросив банку консервів і моментально відкрив кришку, залишивши на ній сліди своїх зубів. На "цій ноті" склався і був продовжений психологічний контакт з підозрюваним.

6. Опис (роз'яснення) ситуації, в якій знаходиться допитуємии, та шляхи виходу із неї. Цей засіб необхідний тоді, коли допитуємий:

а) не орієнтується в ситуації, яка склалася, і не бачить виходу, який його задовольнить;

б) неправильно оцінює ситуацію, яка склалася, і відповідно не бачить можливості виходу з неї;

в) правильно оцінює ситуацію, але не бажає що-небудь вживати для її розв'язання, в тому числі, у найбільш сприятливій для нього формі.

В перших двох випадках цей прийом, як правило, буває результативнішим, оскільки слідчий розкриває допитуємому те, що він зовсім не бачить або неправильно оцінює. Метою вказаного прийому є не просто "розкрити очі" допитуємому, а допомогти йому зрозуміти що для нього найбільш прийнятне.

Наприклад, впевнення у недоцільності відмови від показань і дачі неправдивих показань повинне будуватися не на простому поясненні "поганої поведінки", а на реальному відображені негативних сторін такого розвитку ситуації, зокрема, для цього допитуємого:

а) фіксація у протоколі допиту факту відмови чи дачі неправдивих показань буде свідоцтвом відсутності розкаювання і, виходячи з цього, відсутності пом'якшуючих обставин;

б) бажання вигородити своїх співучасників може призвести до того, що вони випередять його з правдивими свідченнями і їх позиція буде краще оцінена у порівнянні з допитуємим;

в) його відношення до співучасників не відповідає характеру їх відношення до нього як у період злочинної діяльності, так і в процесі розслідування злочину, тощо.

Виключно важливе значення для встановлення психологічного контакту має те, як сприймається особистість слідчого допитуємим. І не тільки з позиції оцінки його професіональних якостей (знань, умінь, майстерності, але і сугубо людяних — доброта, увага, відвертість тощо. Під час опиту відбуваючих покарання у виправно-трудових установах про їх взаємовідносини із слідчим було з'ясовано наступне. Із числа тих, хто дав на слідстві правдиві показання 92% опитаних заявили, що слідчий зумів встановити з ними взаєморозуміння і, в першу чергу, завдяки справедливому ставленню до них.

Із числа тих, хто не визнав себе винним, 54% опитаних дали слідчим негативні характеристики. Своє небажання давати правдиві показання вони мотивували відсутністю взаєморозуміння із слідчим, що пояснювалось його невмінням будувати стосунки з допитуємим, непрофесіоналізмом, грубістю і навіть "неохайним зовнішнім виглядом"

2. Форми допиту
Допит може проводитися у вигляді вільної розповіді, у запитувально-відповідальній формі чи в змішаній формі. Закон передбачає його проведення шляхом вільної розповіді, що обумовлюється врахуванням певних закономірностей формування і дачі показань. Вільна розповідь дозволяє сумлінному допитуємому системно, у відповідності з тим, що і як він сприйняв, відтворити при переказі, оскільки все сприйняте, як правило, є єдиним взаємопов'язаним цілим, а не окремими різнорідними деталями мозаїки.

Запитувально-відповідальна форма допиту, по-перше, порушує цю цілісність, по-друге, базується на розумінні і оцінці слідчого, які можуть не враховувати характер інформованості допитуємого. Все це може призвести до того, що допитуємий буде повідомляти те, про що його запитують ("слідчому видніше"), а не те, що він сам вважав би причетним до справи.

При несумлінності допитуємого, особливо при намірі відмовитися від повідомлення правдивої інформації, вільна розповідь примушує його "створювати" обстановку і обставини події та своєї участі в ній у відповідності зі своїми здібностями і можливостями. А чим більше він вигадає і "створить", тим простіше буде його викрити.

Окрім зазначеного, вільна розповідь вигідна для слідчого і тим, що не розкриває у повній мірі зацікавленість слідчого, дозволяє оцінити позицію і наміри допитуємого.

Вільна розповідь не завжди забезпечує повну і точну інформацію про події, які цікавлять слідчого, тому звичайно доповнюється запитаннями, які він ставить.
Запитання за своїй змістом і спрямованістю розподіляються на:

а) доповнюючі, коли необхідно розвинути те, про що розповів допитуємий. Наприклад, він повідомив, що приїхав на місце злочину автобусом, після чого слідчий додатково з'ясовує: який номер маршруту, що собою уявляв автобус, чи звернув він увагу на водія, що було незвичайного під час поїздки тощо;

б) уточнюючі, пов'язані із необхідністю впевнитися в точності повідомленого. Потерпілий стверджував, що бачив у руках грабіжника великий блискучий ніж з лезом, яке загострене з обох боків. Оскільки напад було скоєно вночі у неосвітленому місці, це викликало сумніви. При повторному допиті через тиждень після цього випадку, потерпілий у зв'язку із запитанням слідчого, як і з чого він визначив, що це був описаний ним ніж, пояснив: "У руці нападника щось блиснуло, я з переляку вирішив, що це великий ніж. Мені завжди чомусь уявлялось, що ножі, які використовують грабіжники, обов'язково загострені з обох боків, і тому в своїх попередніх свідченнях я сказав, що це був загострений з обох боків ніж. Зараз, заспокоївшись і все згадавши, стверджувати це категорично не можу. Щось блискуче і велике у руці нападника було, але чи був це ніж і який, я точно сказати не можу".Після встановлення злочинця з'ясувалось, що при нападі на потерпілого він тримав в руці великий блискучий ключ від гаражного замка

в) контрольні, спрямовані на перевірку точності повідомленої інформації. Алібі підозрюваного заперечувалось свідком, який заявив, що бачив його неподалік від місця пригоди в день скоєння злочину.

На питання слідчого, чому він запам'ятав цей день, свідок пояснив, що перед цим він зняв з ощадної книжки велику суму грошей на придбання меблів, ніс їх з собою і, побачивши підозрюваного, вирішив до нього не підходити, побоюючись прогуляти з ним гроші, а тому й зробив вигляд, що не помітив його, пішов у магазин і купив меблі. Оглядом поданої свідком ощадної книжки і товарного чеку на куплені меблі було встановлено, що ці події — отримання грошей в ощадкасі та придбання меблів - мали місце за тиждень до вчинення злочину.

Тим більше неприпустимі навідні запитання, тобто запитання, які мають у собі можливу відповідь. Наприклад, запитання: "Він приїхав на "Жигулях?" замість запитання: "Як він прибув на місце злочину?" Відповідь, яка знаходиться у навідному запитанні, може бути дана при сумнівах або непевності допитуємого та через переконаність, що слідчий все знає, чи згідно принципу — тобі потрібна така відповідь, отримай її.


Предметом допиту обвинуваченого є обставини, що сформульовані у постанові про притягнення особи як обвинуваченого. Обвинувачений не зобов'язаний давати показання у справі, однак, дотримуючи процесуальний порядок проведення допиту та застосовуючи окремі тактичні прийоми, слідчий повинен переконати обвинуваченого у недоцільності приховування істини у справі. Так як показання обвинуваченого є не тільки джерелом доказів, а й засобом його захисту від обвинувачення, слідчий повинен надати обвинуваченому можливість детально викласти свої показання.
Процесуальний порядок допиту обвинуваченого визначається ст. ст. 143-146 КПК України. Тактичні прийоми допиту обвинуваченого мають свої особливості.

Слідчий повинен ретельно вивчити матеріали справи для правильного обрання моменту допиту обвинуваченого. Якщо всі обставини справи, з яких необхідно допитати обвинуваченого повністю, не досліджені або не перевірені, чи є сумнівними для слідчого, проведення допиту буде передчасним і не принесе бажаного результату.
Коли у справі є кілька обвинувачених, важливе значення має правильне визначення слідчим питання - кого з них допитувати у першу чергу.
Вирішуючи це питання, слідчий повинен враховувати: яку роль відігравав той чи інший обвинувачений у спільній злочинній діяльності; яке покарання загрожує йому за вчинений злочин; у яких стосунках він знаходиться з іншими обвинуваченими; які є докази його вини; його особисті якості тощо. Більш швидке отримання правдивих показань від одних обвинувачених може стати важливою умовою допиту їх співучасників, що дають неправдиві показання.
Допит обвинуваченого починається з запитання слідчого: чи визнає допитуваний свою вину? Тактика проведення допиту обвинуваченого визначається ставленням обвинуваченого до пред'явленого йому обвинувачення. Можливі такі три ситуації: обвинувачений визнає себе винним повністю; обвинувачений визнає себе винним частково; обвинувачений не визнає себе винним. Розглянемо їх більш детально.

1Обвинувачений визнає себе винним


Якщо обвинувачений визнає себе винним і його показання відповідають іншим матеріалам кримінальної справи, завдання слідчого полягає у перевірці щирості такого зізнання шляхом деталізації його показань, або проведенням додаткового допиту. Це здійснюється з метою виключення самообмови чи приховування більш тяжкого злочину.
^ У випадках, коли обвинувачений визнає свою вину, але його показання не відповідають іншим матеріалам справи перевірка показань здійснюється шляхом:

деталізації показань обвинуваченого; .

встановленням обставин, про які може мати відомості тільки та особа, яка вчинила злочин;

проведенням повторного допиту зі зміною порядку послідовності встановлення обставин, з яких обвинувачений вже допитувався.

Якщо обвинувачений не може чітко відтворити окремі деталі або всі обставини події, можна скористатися тактичними прийомами актуалізації забутого.
2. Обвинувачений визнає себе винним частково

У цій ситуації показання обвинуваченого містять свідчення, що суперечать матеріалам

справи. У таких випадках рекомендується:


- почати допит із відволікаючої бесіди на тему, не пов'язану з розслідуваним злочином;
- вислухати показання обвинуваченого до кінця, не перебиваючи його, та ретельно їх зафіксувати;
- шляхом аналізу показань виявити суперечності та роз'яснити їх суть обвинуваченому;
- поступово пред'являти обвинуваченому окремі докази та інші матеріали, що викривають його неправдиві свідчення.


Пред'явлення обвинуваченому доказів та даних, отриманих шляхом здійснення оперативно-розшукової діяльності, є ефективним тактичним прийомом для викриття обвинуваченого у неправдивих показаннях. Необхідно зазначити, що для викриття неправдивих показань обвинуваченого можуть бути використані тільки перевірені, достовірні факти.

Тактичні прийоми пред'явлення доказів під час допиту можуть бути:

  • згадування про докази;

  • перелік доказів;

  • надання можливості допитуваному оглянути окремі докази;

  • демонстрація доказів, яка може здійснюватися шляхом:

а) пред'явлення доказів у порядку зростання їх важливості у справі;

б) пред'явлення сукупності доказів;

в) пред'явлення найбільш важливого (головного) доказу.
Необхідно однак мати на увазі, що пред'явлення доказів з великими проміжками часу та без певної логічної послідовності, як правило, позитивного результату не дає. Наявні матеріали необхідно використати таким чином, щоб у обвинуваченого склалася думка про повну обізнаність слідчого щодо обставин розслідуваного злочину.

З метою отримання від обвинуваченого правдивих свідчень, слідчому доцільно роз'яснити обвинуваченому зміст розділ IX ст. 45 КК України стосовно положення, що щире розкаяння та сприяння розкриттю злочину є обставинами, що пом'якшують кримінальну відповідальність.
3. Обвинувачений не визнає себе винним / дає неправдиві показання При підготовці до допиту необхідно ретельно вивчити особливості особи обвинуваченого, матеріали кримінальної справи, матеріали архівних кримінальних справ, якщо обвинувачений був раніше судимим, умови його життя, його схильності та інтереси. +

Під час проведення допиту обвинуваченого можна застосувати такі тактичні прийоми:


- поставити контрольні запитання щодо фактів, точно встановлених у справі;

- максимально деталізувати показання. Обвинувачений, який дає неправдиві показання, як правило викладає обставини події в загальних рисах, схематично. Неспроможність обвинуваченого деталізувати свої показання викриває їх неправдивість. Якщо обвинувачений стверджує, що він має алібі, його необхідно також ретельно та детально допитати з цього питання для подальшої об'єктивної перевірки алібі;
- запропонувати обвинуваченому повторно викласти показання про подію в цілому або окремих її обставинах;
- оголосити показання інших обвинувачених, потерпілих, свідків.

Доцільно оголошувати тільки ту частину показань, яка не викликає сумніву в їх достовірності;

- пред'явити обвинуваченому докази та інші матеріали справи, що свідчать про його перебування і вчинення певних дій на місці злочину, або спростовують його алібі.
^ 4. Фіксація результатів допиту
Вимоги до протоколу допиту

Чинне кримінально-процесуальне законодавство України (ст. 84 КПК України) передбачає, що основним засобом фіксації факту проведення слідчої дії, її змісту і результатів при розслідуванні злочину є складання протоколу. Отже, протокол є документ про проведення (п. 2 ст. 32 КПК України) слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки.

Протокол є найпоширенішим способом фіксації ходу й результатів слідчих дій у процесі досудового слідства кримінальної справи про злочин.

Протокол може бути написаний від руки або за допомогою машинопису, комп'ютерного набору.

В нормах КПК України, які врегульовують порядок провадження слідчих дій з проблем збирання і перевірки доказів та їх джерел, вимоги до протоколів конкретизуються.

Трапляється, що законодавець в окремій нормі передбачає необхідність складання протоколу для певної слідчої дії або декількох слідчих дій, наприклад, протокол огляду, освідування і відтворення обстановки та обставин події (ст. 195 КПК України).

Для забезпечення повноти протоколу доцільно застосувати стенографування (ч. 6 ст. 114 КПК України), звукозапис (ст. 85-1 КПК України), відеозапис (ст. 85-2 КПК України).

Хоч, зрозуміло, матеріали звукозапису, відеозапису є допоміжною формою фіксації перебігу та результатів слідчої дії і додаються (як додатки) до протоколу, збагачуючи і пояснюючи зміст самого протоколу.

До протоколу також додаються схеми, плани, фотографії, зліпки, інші матеріали, що пояснюють чи доповнюють його зміст. Надрукований на машинці (розшифрований) зміст стенограми є частиною протоколу. Стенографічний запис, за нормами КПК України, до протоколу, на жаль, не додається. В разі застосування стенографування, звуко-, відеозапису — про це зазначається в протоколі. Слідчий може залучати для виготовлення протоколу стенографістку. Після закінчення допиту, стенограма розшифровується і друкується. У такому машинописному чи виготовленому комп'ютерним набором протоколі має бути зазначено, що при допиті застосовувалося стенографування. Це є важливим для оцінки повноти і точності запису показань. Протоколи допитів та очних ставок є лише засобом фіксації показань допитаних. Самі ж показання допитаних є джерелом доказів, про це, зокрема, зазначено в ст. 82 КПК України.
 
^ Основні засади протокольної фіксації

В основних засадах протокольної фіксації провадження такої слідчої дії, як допит, законодавець передбачив їх принципові способи і методи відображення.

Це означає, що вимоги кримінально-процесуального законодавства до протоколів допиту можна класифікувати на дві основні групи:

  1. загальні вимоги; 2) спеціальні вимоги.

Загальні вимоги є спільними і стосуються всіх протоколів слідчих дій. Вони, зокрема, передбачені у статтях 84, 85 КПК України.

Спеціальні вимоги до протоколу конкретної слідчої дії, у тому числі допиту, конкретизуються в нормах кримінально-процесуального законодавства, які регулюють порядок складання протоколу допиту та його зміст.

Порушення основних засад протокольної фіксації допиту як слідчої дії — правил складання і засвідчення протоколу — є порушенням законності.
Протоколи допитів не є джерелом доказів, а лише засобом фіксації показань допитаних осіб. Показання ж цих осіб — джерело доказів.

Отже, фіксація показань допитуваних учасників криміналістичної діяльності має охоплювати комплекс обставин, визначених кримінально-процесуальним законодавством. Так, у протоколі допиту необхідно зазначати:

1)   місце, дату його складання;

2)   посади і прізвища осіб, що проводять допит;

3)   прізвища осіб, які брали участь у допиті, адреси цих осіб;

4)   роз'яснення учасникам допиту їхніх прав та обов'язків;

5)   зміст допиту;

6)   час початку й закінчення допиту;

7)   усі істотні для кримінальної справи про злочин обставини,виявлені при проведенні допиту.

Протокол зачитується всім особам, котрі брали участь у допиті. Цим особам роз'яснюється їх право робити зауваження. Вони можуть ознайомитися з протоколом особисто. До протоколу можуть бути додані (внесені) поправки і вставки.

Протокол підписують: особа, яка проводила слідчу дію, допитана особа, перекладач та інші особи, які були присутні або брали участь у допиті.

Якщо якась з цих осіб через фізичні вади чи з інших причин не може особисто підписати протокол, запрошується стороння особа. У тому разі, коли особа, яка була допитана, відмовляється підписати протокол, про це зазначається в протоколі й підтверджується підписом особи, яка проводила слідчу дію.

До протоколу допиту додаються матеріали кіно-, звуко-, відеозапису, плани, схеми, інші матеріали.

 ^ Недоліки протокольної фіксації відомостей про факти
Недоліки протокольної фіксації будь-яких фактичних даних, що встановлюються показаннями свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого і є доказами обставин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі про злочин, та інших даних, котрі мають значення для встановлення істини,— це упущення, помилки, хиби слідчого, допущені ним при виконанні процесуальних повноважень, у ході допиту кожного з указаних учасників криміналістичної діяльності. При цьому слідчий, на перший погляд, начебто і не порушує чинного кримінально-процесуального законодавства і виконує всі його вимоги. Проте, це не зовсім так. Неправильне написання слів, речень чи неточне формулювання висловлених думок допитуваної особи, а також помилки в математичних підрахунках і неправильна їх фіксація не тільки не сприяють всебічному, повному і об'єктивному дослідженню обставин кримінальної справи про злочин, але є грубим порушенням законності.

Фіксуючи показання допитуваного в протоколі допиту, слідчому необхідно записувати речення так, як їх формулює ця особа. У разі об'єктивної необхідності слідчий корегує речення. Водночас побудова речень (висловів) допитуваного повинна мати належну стилістико-лінгвістичну форму, щоб згодом було неможливо змінити зміст додаванням розділових знаків — ком, крапок, а також знаків запитань, оклику. На практиці був такий випадок. Слідчий, допитуючи підозрюваного, записав у протоколі допиту: «Смерть сусіда обумовлена тим, що його умисно вбили, знаю хто». На час судового розгляду кримінальної справи про цей злочин була виявлена така «редакція» цього вислову підозрюваного. «Смерть сусіда обумовлена тим, що його умисно вбили, знаю, хто?» Виявлений факт спричинив те, що кримінальна справа була повернена на додаткове досудове слідство.

Отже, протокольна фіксація показань допитуваної особи дуже часто має недоліки. Причини цих недоліків — різноманітні. Однією з основних причин цього є недостатній досвід слідчого, неналежне знання мови, недостатній рівень грамотності. Інколи показання допитуваної особи фіксуються в протоколі побіжно, а якщо справа багатоепізодна, то недоліків виявляється ціла низка. У тому разі, коли слідчий завчасно складає план допиту особи, недоліків, звичайно, менше.


Особливо даються взнаки перші роки роботи слідчого, коли в процесі допиту підозрюваних, обвинувачених слідчі фіксують у протоколі нецензурні вислови допитуваних (наприклад, особа, що допитується, висловлюється нецензурно, бо інших слів для висловлення своєї думки може не знати. Це стосується слів: зґвалтував, наніс удар та ін.). Слідчий має наче «ревізувати» нецензурні висловлювання і записувати до протоколу загальновживані слова. Однак буває, що слідчий з об'єктивних причин вимушений фіксувати в протоколі показання допитуваної особи дослівно. Ще один недолік: коли слідчий не встигає (з фізичних причин) дослівно записати в протокол показання допитуваного (адже інколи вони становлять десятки або сотні сторінок).

Схожі:

Реферати й доповід iconРеферати та доповіді
Поняття, значення І загальні положення відтворення обстановки й обставин події злочину
Реферати й доповід iconРеферати та доповіді
Нагляд за додержанням законів при прийманні, реєстрації та вирішенні заяв І повідомлень про злочини
Реферати й доповід iconРеферати (доповнення, обговорення, висновки)
...
Реферати й доповід iconРеферати та допов
Основним змістом процесуальної діяльності є встановлення об'єктивної істини, а основним засобом отримання І перевірки доказів є слідчі...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка