Вступ




НазваВступ
Сторінка16/42
Дата конвертації18.06.2013
Розмір7.7 Mb.
ТипДокументы
mir.zavantag.com > Право > Документы
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   42
Глава 17. ДОПИТ

§ 1. Поняття та види допиту

Допит — це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі.

Допит є найбільш поширеним способом отримання доказів. У той же час допит — одна з найбільш складних слідчих (судових) дій; його проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання психології людини. Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивно відображуючих дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться, — доказами.

Процесуальний порядок допиту регламентується нормами КПК (статті 107, 143—146, 166—171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), дотримання яких є обов’язковим. Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.

Згідно зі статтями 143, 167 КПК допит можна проводити у місці провадження досудового слідства або за місцем перебування допитуваного, як правило, у денний час. Допитувані дають показання віч-на-віч зі слідчим, за винятком випадків, прямо передбачених у законі (присутність захисника, педагога, законних представників неповнолітнього та ін.).

Перед допитом слідчий у разі необхідності упевнюється в особі допитуваного, роз’яснює йому його права та обов’язки, з’ясовує відомості анкетного характеру. Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та за давання свідомо неправдивих показань. Конституція України у ст. 63 проголошує імунітет свідка: «Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом».

Допит свідка по суті справи розпочинається з пропозиції розповісти все відоме йому про обставини, у зв’язку з якими він викликаний на допит. На початку допиту обвинуваченого слідчий повинен запитати його, чи визнає він себе винним у пред’явленому обвинуваченні, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення. Після вільної розповіді свідка або обвинуваченого слідчий має право поставити свої запитання. Показання записуються до протоколу у першій особі та по можливості дослівно. Допитуваному може бути надана можливість власноручно написати показання.

Коло тих обставин, які слідчий має намір з’ясувати шляхом допиту, називається предметом допиту. До їх числа належать обставини, пов’язані з самою подією злочину (його способом, місцем вчинення, часом, наслідками та ін.), які підтверджують або спростовують винність у його вчиненні певних осіб та мотиви їхніх дій. Практично предметом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини у справі. Предмет допиту залежить як від процесуального становища допитуваного, так і від того, яку інформацію він може мати у своєму розпорядженні. Слідчий визначає предмет допиту під час підготовки до його проведення. Конкретне своє вираження предмет допиту знаходить у плані допиту у вигляді переліку обставин, які підлягають з’ясуванню.

Допит являє собою процес спілкування, в якому слідчий завжди повинен зберігати ініціативу у регулюванні процесу обміну інформацією. Він зобов’язаний керувати особами, які беруть участь у справі. Отримання інформації під час допиту має свої особливості, що визначаються процесуальним становищем допитуваного, зайнятою ним позицією, зацікавленістю у результатах справи, індивідуальними особливостями особи та деякими іншими обставинами.

Залежно від підстав допит може бути поділений на ті або інші види. Так, залежно від процесуального становища допитуваного розрізняють допит таких осіб, як свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, експерт. За віковими особливостями допитуваного допит подiляється на допит неповнолітнього, дорослого, особи похилого віку. За послідовністю проведення — допит первісний, повторний (з’ясовуються обставини, про які допитуваний вже давав показання під час попереднього допиту); додатковий (отримання показань щодо обставин, про які не йшлося під час попередніх допитів). За суб’єктом проведення — допит, який здійснюється слідчим, дізнавачем, прокурором, суддею. Особливими різновидами допиту є допит під час очної ставки та перехресний допит.

§ 2. Процес формування показань

Сприйняття, запам’ятовування та відтворення є взаємопов’язаними етапами формування показань. Правильне розуміння цих процесів сприяє ефективному застосуванню тактичних прийомів допиту, правильній оцінці показань.

Першим етапом у формуванні показань є сприйняття. Сприйняття — це не тільки сума відчуттів, а й діяльність мислення. Відчуття є суб’єктивним за змістом джерелом, а тому відчуття і сприйняття певним чином залежать від розвитку нервової системи, стану організму в цілому, рівня розвитку людини.

Сприйняття має різноманітні відтінки і характер залежно від особи сприймаючого (емоційного ставлення, інтересу до того, що сприймається, спрямованості уваги). До чинників, які в той чи інший спосіб впливають на сприйняття, його емоційне забарвлення, належить темперамент. Правильність сприйняття залежить від суб’єктивних і об’єктивних чинників: суб’єктивні — це стан органів відчуття людини, її суб’єктивна можливість правильно сприймати дійсність, а об’єктивні — умови сприйняття, погода, освітлення, тривалість події, за якою спостерігають.

Розглядаючи об’єктивні чинники, що впливають на правильність сприйняття, не можна відокремити їх від суб’єктивних особливостей особи, які «забарвлюють» сприйняття дійсності. До таких особливостей належать спрямованість сприйняття та його емоційність. Спрямованість сприйняття залежить від того, було воно навмисним чи ні. Ненавмисне сприйняття характеризується тим, що людина не готується попередньо до нього, воно виникає раптово і триває, доки діє відповідний подразник. Навмисне ж сприйняття характеризується цілеспрямованістю, а тому є повнішим і пов’язане з так званою професійною увагою. Сприйняття особою предметів чи явищ, пов’язаних з її професією, часто є більш правильним і містить найменший відсоток помилок.

Другим етапом формування показань є запам’ятовування, як здатність утворювати умовні зв’язки, зберігати і відновлювати їхні сліди. Як і сприйняття, воно має вибірковий характер: людина запам’ятовує не все, що сприймає, а тільки те, що викликає в неї глибокі переживання чи має для неї істотне значення.

Експерименти з перевірки пам’яті людини свідчать про те, що вона з часом може перекручувати сприйняту подію. Повну розповідь про те, що спостерігалося, можна одержати тоді, коли свідок допитується через найкоротший від події проміжок часу.

У слідчій практиці переважно трапляються показання осіб, які не ставили собі за мету обов’язково запам’ятовувати факти для викладу їх потім на допиті. Цією обставиною і визначаються складність відтворення зафіксованого, уривчастість, неповнота відомостей і деталей події.

Так, очевидець дорожньо-транспортної події часто обмежує свою увагу фактами, які найсильніше вплинули на його психіку. Наприклад, свідок — очевидець наїзду автомашини на велосипедиста — показав, що він не запам’ятав ні обставин наїзду, ні зовнішнього вигляду автомашини. Він запам’ятав тільки те, як з неї на велосипедиста упав ящик (ящик, падаючи, вдарив велосипедиста залізним кутом, перевертаючись, вдарив ще раз і придавив його, розтрощивши голову і плече). Свідок зосередив увагу на потерпілому, а тому його показання в цій частині виявилися найповнішими. Спрямованість уваги в цьому разі сприяла кращому запам’ятовуванню окремих обставин.

Дослідження мимовільного запам’ятовування, як і досвід проведення допитів, свідчить про те, що особи запам’ятовують не тільки те, що справляє яскраве враження, а й фонові обставини, на які не спрямована безпосередня увага. Тут доцільно застосовувати тактичні прийоми допиту з використанням асоціативних зв’язків, до яких належать:

а) постановка додаткових запитань, заснованих на аналізі показань осіб і використанні можливих асоціацій у допитуваного в момент спостереження події;

б) постановка нагадуючих запитань (витяги з показань допитуваного чи відомостей з інших матеріалів справи з метою відновлення в пам’яті обставин події, що спостерігалася);

в) пред’явлення під час допиту речових доказів;

г) допит на місці події.

Третім етапом формування показань є відтворення сприйнятого. Воно залежить від певних умов, у тому числі фізичного і психічного стану особи в момент відтворення. Особливого значення тут набуває здатність особи висловлювати свої думки. Ця здатність у кожної людини є індивідуальною і залежить від її культурного рівня, інтелекту, словникового запасу. При цьому значну роль відіграють вислови, які використовує слідчий при допиті, окремі фрази, слова, формулювання запитань.

У психології відомі два типи відтворення: а) вільне відтворення смислового змісту з відхиленням від форми та б) відтворення змісту із збереженням його форми. Цей поділ важливо встановити в показаннях з метою їх правильної оцінки і визначення тактики допиту. Так, відтворення змісту із збереженням форми виявляється в детальному і послідовному викладі події, без виділення її головних і другорядних рис. Відтворення ж змісту без форми полягає у викладі суті події.

§ 3. Підготовка до допиту

Ретельна і всебічна підготовка до допиту є необхідною умовою одержання повних та достовірних показань. У процесі підготовки до допиту слідчий здійснює комплекс організаційних і тактичних заходів.

Підготовка до допиту може бути поділена на три основних рівня: пізнавальний, прогностичний та синтезуючий. ^ Пізнавальний рівень полягає у вивченні матеріалів кримінальної справи, ознайомленні з оперативно-розшуковими даними, збиранні відомостей про особу допитуваного, вивченні спеціальних питань. Інформація, яка буде одержана на цьому рівні, дозволяє прогнозувати різні ситуації допиту, визначати можливість виникнення у допитуваного реакцій на використання того чи іншого тактичного прийому або небажаного психічного стану, обирати найдоцільніші способи встановлення психологічного контакту. Підготовка до допиту завершується на синтезуючому рівні й охоплює складання плану допиту, а також вирішення питань, пов’язаних з визначенням доцільного місця, часу та режиму його здійснення.

Під час підготовки до допиту велике значення має цілеспрямоване вивчення матеріалів справи, що дозволяє встановити коло осіб, які підлягають допиту, визначити предмет допиту, сформулювати запитання допитуваному. Вивчення матеріалів справи слід розпочинати з первинних даних, покладених в основу порушення кримінальної справи. У цьому сенсі цікаву інформацію для проведення допиту можна одержати з пояснень опитуваного, в яких відображається його позиція, ставлення до того, що трапилося. Такі пояснення нерідко містять дані, які допомагають спрямувати перебіг допиту, перевірити відомості, одержані від опитуваного.

Вивчення матеріалів кримінальної справи передбачає аналіз даних, які містяться у протоколах слідчих дій, що дає можливість виявити суперечності або прогалини з деяких обставин. Важливе місце в процесі вивчення матеріалів справи належить аналізу результатів таких слідчих дій, як огляд місця події та обшук. Дослідження їх може бути корисним для висування версій про механізм вчиненого злочину і осіб, які його вчинили.

Вивчення даних, які містяться у протоколі огляду місця події, дає змогу виявити окремі психологічні риси особи допитуваного: його рішучість або обачливість, сміливість або боягузтво, навички та звички, жорстокість, цинізм, схильність до афективних спалахів, патологічні відхилення психіки тощо. Вивчення матеріалів справи дозволяє дійти висновку щодо характеру дій допитуваного і скласти його «кримінальний» портрет.

Під час вивчення матеріалів справи слідчий робить закладки у потрібних місцях, виписує прізвища, адреси, систематизує письмові та речові докази. В окремих випадках доцільно вести робочі записи щодо кожного допитуваного у вигляді карток або на окремих аркушах паперу.

Вивчення матеріалів кримінальної справи передбачає необхідність:

1) предметної систематизації матеріалів про факти, події, особу тощо;

2) виявлення суперечностей і прогалин у досліджуваних матеріалах;

3) одержання контрольних відомостей, які можна використовувати на допиті.

Деякі слідчі розпочинають допит, не вивчивши добре матеріали справи, і тому забувають з’ясувати істотні обставини. Це призводить до необхідності проводити повторні допити, що є небажаним.

Підготовка до допиту передбачає необхідність вивчення соціально-психологічної характеристики допитуваного, яка складається з даних про його характер, темперамент, рівень інтелекту, спосіб мислення, схильність до референтної групи, спосіб життя, виховання в сім’ї тощо. Вивчення особи допитуваного дозволяє обрати доцільний момент для допиту, визначити послідовність допиту кількох свідків або обвинувачених, встановити психологічний контакт з допитуваним, обрати найефективніші прийоми, способи виховного впливу, а також оцінити одержані показання.

Вивчення особи допитуваного здійснюється на підставі певних методів: спостереження, бесіди, аналізу результатів діяльності, узагальнення незалежних характеристик. Обсяг даного вивчення залежить від таких чинників, як процесуальне становище допитуваного, характер злочину, мета допиту, організаційні можливості слідчого та його професійні знання.

Під час вивчення особи допитуваного істотну допомогу слідчому може надати спеціаліст-психолог. Використання спеціальних знань у галузі психології в процесі підготовки і проведення допиту є досить ефективним. Психолог може допомогти визначити особливості психічних процесів, властивостей і станів допитуваного, встановити тип темпераменту, риси характеру, інтелектуальні здібності тощо, а також рекомендувати способи, за допомогою яких можуть бути виявлені окремі психологічні якості допитуваного, запропонувати запитання, які доцільно поставити з метою встановлення контакту. Психолог при підготовці до допиту може запропонувати також експрес-психодіагностику допитуваного, використовуючи можливості тестів.

Заключним етапом підготовки до допиту є його планування, яке передбачає визначення порядку проведення допиту, здійснення прогностичної функції.

При плануванні слідчий прогнозує поведінку обвинуваченого або свідка на допиті, а також можливість виникнення різних ситуацій допиту та їх зміни під час його проведення. Планування допиту передбачає прогнозування можливих реакцій допитуваного на той чи інший доказ та можливі зміни лінії поведінки слідчого в процесі допиту.

Планування допиту потребує використання можливостей рефлексивного мислення (імітації можливого перебігу міркувань іншої особи). За допомогою рефлексивного мислення слідчий прогнозує варіанти відповідей, які може дати допитуваний на поставлені йому запитання, і визначає відповідну тактику. Рефлексивне управління являє собою конкретне запровадження слідчим напрямів прогнозу.

Результати розумової діяльності слідчого при підготовці до допиту знаходять свій концентрований вияв у плані допиту — усному або письмовому, короткому або розгорнутому. Розгорнутий письмовий план може бути складений за такою схемою:

 

№ п/п

Обставини, що підлягають з’ясуванню

Наявні в справі матеріали

Запитання допитуваному

Тактичні прийоми

1

2

3

4

5

Складання розгорнутого письмового плану допиту починається з визначення його предмета. Предметом допиту є сукупність обставин, що підлягають з’ясуванню і мають значення для встановлення істини у справі. Такі обставини мають викладатися в логічній послідовності та відображати специфіку відповідно до процесуального становища допитуваного. План допиту відображає зміст тактики: запитання допитуваному та використання інших тактичних прийомів. Підготовка до допиту полягає у визначенні не тільки змісту тактичних прийомів, а й їхній послідовності.

1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   42

Схожі:

Вступ iconЛекція (2 години) Тема: Вступ до курсу “Історія України”
Тема: Вступ до курсу “Історія України”. Українські землі в первісну добу І в контексті історії стародавнього світу
Вступ iconМетодичні рекомендації до оформлення звіту із модуля
Першою частиною звіту є вступ, де описується загальна потребу навчальної практики для студентів та кожен розділ практики, в даному...
Вступ iconПравила оформлення рефератів вимагають наявності правильно оформленої роботИ наступних елементів
Вступ (у вступі слід відобразити: актуальність обраної теми та її обґрунтування, мету написання роботи, які питання будуть вирішуватися...
Вступ iconМетодичні аспекти викладання теоретико-літературних дисциплін Курс «Вступ до літературознавства»
Курс «Вступ до літературознавства» є нормативною дисципліною, запланованою для прочитання на 1-му курсі. Роль дисципліни у підготовці...
Вступ iconПлан Вступ. Особливості розвитку української термінологічної лексики....
Сукупність термінів, пов'язаних між собою понятійними зв'язками, складає термінологію, або термінологічну систему. В ній зосереджено...
Вступ iconЛекція Вступ до підприємницького права. Поняття та види підприємницької діяльності
Тема Вступ до підприємницького права. Поняття та види підприємницької діяльності
Вступ iconЛекція Вступ до підприємницького права. Поняття та види підприємницької діяльності
Тема Вступ до підприємницького права. Поняття та види підприємницької діяльності
Вступ iconОснови
Вступ
Вступ iconЗміст
Вступ
Вступ iconЗміст
Вступ
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка