Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»




НазваЗакон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»
Сторінка1/6
Дата конвертації16.09.2014
Розмір0.57 Mb.
ТипЗакон
mir.zavantag.com > Право > Закон
  1   2   3   4   5   6
Тема 1. Загальні положення про зобов’язання та забезпечення виконання зобов'язань

1. Поняття зобов’язання та елементи зобов’язального правовідношення. Види зобов’язань.

2. Належне виконання зобов’язання та його складові.

3. Наслідки порушення зобов’язання.

4. Поняття забезпечення виконання зобов'язань і їх загальна характеристика.

5. Види забезпечення виконання зобов'язань за Цивільним кодексом та їх класифікація.

Основні нормативні джерела:

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV, Глави 47, 48, параграф 1 Глави 49.

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 р. № 543/96-ВР
^

1. Поняття зобов’язання та елементи зобов'язального правовідношення. Види зобов’язань


Згідно зі ст. 509 ЦК,
зобов'язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник), зобов'язана здійснити на користь іншої особи (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші і т.п.) або утриматися від певної дії, а інша сторона має право вимагати від боржника виконання її обов'язку.
Іншими словами, зобов'язання – це правовий зв'язок між суб'єктами правовідносин, через який одна сторона (боржник) зобов'язується передати річ, виконати роботу, надати послугу, сплатити певну суму грошей, розкрити інформацію іншій стороні або утриматися від певної дії (зробити певне надання), тоді як в іншої сторони правовідношення (кредитора) з'являється право вимагати належного виконання боржником обов’язку, що покладений на нього.

Зобов'язальне правовідношення слід відрізняти від правовідносин, що виникають в інших сферах.

1. ^ Майновий харатер. С точки зору класифікації правовідносин, які становлять предмет регулювання цивільного права, зобов'язальне правовідношення – це вид майнових відносин. Зобов’язання виникають передусім з приводу майнових благ (хоча можуть включати і певні немайнові аспекти), що відрізняє них від немайнових правовідносин.

2. ^ Відносний зхарактер. За своєю природою зобов'язальні правовідносини завжди мають відносний характер, їм властивий чітко визначений суб'єктний склад, на відміну від абстрактних правовідносин (речових та особистих немайнових), за конструкцією яких одній управомоченій особі (власникові, носієві права) протистоїть невизначене коло зобов’язаних осіб (усіх і кожного).

3. ^ Динамічний характер.

На відміну від речових правовідносин, які закріплюють статику цивільного обороту (належність благ конкретним суб'єктам) та символізують сталість та стабільність цивільно-правових зв’язків (наприклад, право власності, інші обмежені речові права), зобов'язальні правовідносини уособлюють динаміку цивільного обороту (передачу благ від одного суб'єкта до іншого) та символізують рух, обіг товарів, робіт та послуг. А отже, виходячи із загальнофілософського закону єдності та боротьби протилежностей, зобов’язальні та речові правовідносини взаємодоповнюють одне одного та є, так би мовити, «двома сторонами однієї медалі», що не можуть існувати окремо.

Як і будь яке інше правовідношення, зобов’язання може бути проаналізовано з точки зору складових частин: підстав виникнення, суб’єктів, об’єктів та змісту.

^ 1. Підстави виникнення. Зобов'язальні відносини, як і інші цивільні правовідносини, виникають на підставі певних юридичних фактів. Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК, зобов’язання виникають з підстав, встановлених у ст. 11 Кодексу. Відповідно ж до змісту ч. 2 ст. 11 ЦК, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є:

  • договори та інші правочини, передбачені актами цивільного законодавства або не передбачені, але такі, що не суперечать загальним принципам цивільного права і призводять до виникнення (зміни, припинення) прав й обов'язків сторін;

  • завдання шкоди іншій особі;

  • безпідставне набуття або збереження чужого майна;

  • дії на користь іншої особи без доручення у зв'язку з порятунком майна, здоров'я і життя;

  • інші юридичні факти, зокрема, події та акти органів влади.

Безперечно, основним юридичним фактом, що призводить до виникнення або зміни зобов’язального правовідношення, був та залишається цивільно-правовий договір. Водночас, за ЦК істотно підвищується значення односторонніх правочинів як підстав виникнення правовідносин між сторонами.

^ 2. Суб’єкти зобов’язання. Суб'єктами зобов'язання є принаймні 2 особи – кредитор (від лат. credere – «вірити») або віритель, та боржник. Кредитор наділяється правом вимоги, тоді як у боржника виникає борг – обов’язок здійснити певну дію. Для зобов'язальних відносин характерним є стан пов'язаності однієї особи щодо іншого (для якого в давньоримському праві існувало спеціальне поняття  vinculum juris ). Тоді як через речове право виникає право на панування над річчю, у зобов'язанні у кредитора виникає право на панування над поведінкою боржника.

Як правило, зобов'язання складається між двома сторонами (рідше – більш, ніж з двома (договір про перевезення вантажів, договір про спільну діяльність, договори факторингу, лізингу, тощо).

Багатосторонні зобов'язання слід відрізняти від множинності осіб в зобов'язанні. Множинність присутня, коли на одній із сторін (кредитор або боржник) беруть участь більше ніж одна особи. Залежно від того, на якій стороні присутня множинність осіб, виділяють: зобов'язання з активною множинністю (множинність кредиторів); зобов'язання з пасивною множинністю (множинність боржників); зобов'язання із змішаною множинністю (множинність на обох сторонах).

Залежно від порядку здійснення, всі зобов'язання з множинністю осіб поділяються на:

  1. часткові: зобов'язання, в яких права кредиторів та/або обов'язки декількох боржників розподіляються частинами (ст. 540 ГК – «зобов'язані виконати в рівній частці, якщо інше не випливає із закону або договору» –Законодавство містить презумпцію рівності часток сторін у зобов'язанні);

  2. солідарні: зобов'язання, в якому будь-який з кредиторів може вимагати належного виконання як всіма боржниками одночасно, так і кількома або навіть одним з них у повному розмірі. Оскільки солідарне зобов’язання (передусім солідарна відповідальність боржників) значно погіршує стан осіб, воно має винятковий характер та визнається тільки у разі, якщо це прямо передбачено законом або договором (наприклад, при неподільності предмету) (ст. 541 ЦК). Може бути як на стороні кредиторів (ст. 542 ЦК), так і на стороні боржників (ст. 543 ЦК). Обов'язок для всіх спів-боржників залишається в силі доти, доки не буде виконаний одним з них. Повне виконання зобов'язання одним з спів-боржників припиняє зобов'язання для всіх них, проте призводить до виникнення у сторони, яка виконала, регресних (зворотних) вимог до інших боржників (ст. 543 ЦК). Інші спів-боржники несуть регресну відповідальність у частковому обсязі;

  3. субсидіарні: засіб забезпечення виконання інших, основних зобов'язань. Основне та субсидіарне зобов’язання є завжди пов'язаними. Буквально кажучи, в основному та субсидіарному зобов’язаннях має місце не множинність осіб в одному зобов'язанні, а 2 різних зобов'язання – основне і додаткове (акцесорне). Якщо боржник не виконує за основним договором, то обов'язок з виконання на користь кредитора переходить на третю особу за додатковим зобов'язанням. Таке зобов’язання виникає через закон або договір (відповідальність учасників повного, командитного товариств за боргами товариства, відповідальність основної компанії за боргами дочірньої компанії, відповідальність поручителя за боргами боржника (у разі, якщо це передбачено договором поруки).

У зобов'язанні також можуть брати участь треті особи, які не є ні боржниками, ані кредиторами. Такі зобов'язання включають:

  1. зобов'язання на користь третьої особи: зобов'язання, у яких боржник зобов'язаний здійснити виконання не кредиторові, а зазначеній в договорі або законі третій особі, яка має право вимагати таке виконання. В цьому зобов'язанні третя особа по суті стає новим кредитором. Особливістю такого правовідношення є те, що третя особа може мати тільки права вимоги, але в жодному разі не обов'язки (ст. 511 ГК). Прикладами таких зобов’язань є договір банківського вкладу, внесений на користь третьої особи; страхування життя на користь вигодонабувача.

Право вимоги у третьої особи не виникає доти, доки воно прямо не заявить кредиторові про свій намір скористатися даним правом. До цього моменту правочин може бути скасовано або змінено боржником і кредитором без участі третьої особи.

Зобов'язання на користь третьої особи слід відрізняти від зобов'язання, що виконується третій особі (переадресування виконання), при якій у третьої особи право вимоги не виникає (наприклад, поставка товару постачальником роздрібним продавцям за вказівкою покупця – оптової компанії).

  1. ^ Регресні зобов'язання, або перекладення виконаного боргу на третю особу в порядку зворотної вимоги. Регресне зобов’язання виникає, коли сторона за основним зобов'язанням виконує його замість третьої особи – боржника або з його вини (ст. 544 ГК). Регресне зобов'язання є новим, самостійним зобов'язанням, що виникає на підставі виконання основного зобов’язання.

  2. ^ Передоручення виконання (виконання зобов'язання за боржника третьою особою до дорученням): покладання боржником виконання свого боргу на третю особу. За загальним правилом вважається, що для кредитора не має значення, хто йому виконає обов’язок (крім зобов'язань, тісно пов’язаних із особою боржника). За ст. 528 ЦК кредитор зобов’язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою, у разі, якщо боржник передоручив виконання цій особі, а неможливість цього не випливає з закону, договору, або сутності зобов’язання.


У цивільному обороті нерідко потрібна заміна учасників зобов'язання, як кредитора, так і боржника (напр.: необхідність термінового отримання коштів за грошовим зобов'язанням до настання строку платежу). Завдяки наявним цивільно-правовим конструкціям майнові права (права вимоги) і обов'язки (борги) стають самостійними об'єктами цивільного обороту.

Право допускає як заміну кредитора, так і заміну боржника. При заміні осіб в зобов'язанні має місце правонаступництво, коли нові учасники стають на місце попередніх, при чому зміст зобов’язання (права та обов’язки сторін) залишаються незмінними.

1. Заміна кредитора.

За загальним правилом (ч. 3 ст. 512 ЦК) кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо інше не передбачено законом або договором. Водночас, закон передбачає принаймні чотири випадки, коли допускається заміна кредитора. Відповідно до ст. 512 ЦК, підставами заміни кредитора є:

  1. відступлення права вимоги (цесія);

  2. правонаступництво;

  3. виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

  4. виконання обов'язку боржника третьою особою.

1) Цессия (лат. сеssio) – акт відступлення права через укладений між первісним кредитором (цедентом) та новим кредитором (цесіонарієм) правочин, що призводить до заміни кредитора в зобов'язанні. З іншої сторони, цесія – це договір між первісним кредитором (цедентом) та новим кредитором (цесіонарієм) та має вчинятися у такій самій формі, що і первісний правочин, на підставі якого виникло зобов’язання. Це ж правило поширюється і на вимоги щодо державної реєстрації правочинів (ст. 513 ЦК). Водночас, на відміну від ЦК УРСР, за яким недотримання письмової форми угоди про відступлення вимоги тягнуло нікчемність угоди, недодержання форми за новим ЦК України тягне застосування загальних наслідків щодо недодержання форми правочинів: недодержання простої письмової форми тягне, за загальним правилом неможливість посилання на показання свідків, якщо інші наслідки не встановлено законом, а недодержання обов’язкової нотаріальної форми тягне нікчемність правочину.

За загальним правилом, відступлення вимоги (цесія) допускається, якщо це не заборонено законом. Зокрема, цесія не допускається за особистими зобов’язаннями, прив’язаними до особи кредитора (наприклад, щодо вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я – ст. 513 ЦК).

Оскільки вважається, що для боржника немає значення, кому виконувати свій обов’язок, цесія здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом або договором (ст. 514 ЦК). Водночас, первісний кредитор зобов’язаний повідомити (за змістом закону – у письмовій формі) боржника про заміну кредитора, інакше виконання боржником обов’язку первісному кредиторові вважатиметься належним виконанням, а боржник матиме право висунути проти вимоги основного кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред’явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов’язок до пред’явлення йому вимоги новим кредитором, – на момент його виконання (ст. 518). При чому боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання доказів переходу до нього прав первісного кредитора (ч. 2 ст. 517 ЦК).

Новий кредитор за цесією отримує всі права первісного кредитора на умовах, що існували на момент передання цих прав (ст. 514). У зв’язку з цим первісний кредитор повинен передати новому кредиторові всі документи, які засвідчують права, що передаються за цесією, та розкрити інформацію, важливу для їх здійснення (ст. 517 ЦК). Водночас, боржник має право висувати проти вимог нового кредитора всі заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

При відступленні права колишній кредитор (цедент) відповідає перед новим (цесіонарієм) тільки за дійсність вимог, які передаються за цесією, але не за невиконання своїх обов’язків боржником новому кредиторові (ст. 519 ЦК).

Відступлення вимоги для деяких суб’єктів становить вид підприємницької (ризикової) діяльності: наприклад, для банків, які здійснюють облік векселів за вирахуванням облікової ставки, інші комерційні організації («скупівля боргів»). Для кредитора, що продає вимогу, економічна вигода є безперечною – він негайно отримує гроші та знімає з себе ризик невиконання своїх обов’язків боржником.

2) Правонаступництво – тобто перехід до нового кредитора прав попереднього кредитора після його смерті (для фізичних осіб – в порядку спадкування) або припинення (для юридичних осіб, що припиняються через реорганізацію (злиття, приєднання, тощо). У разі універсального правонаступництва (спадкування) до нових кредиторів переходить весь обсяг прав якими був наділений первісний кредитор. У разі спеціального правонаступництва (реорганізації) новий кредитор набуває прав відповідно до умов реорганізації.

^ 3) Виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Після виконання поручителем (майновим поручителем) обов’язків боржника поручитель стає на місце кредитора і має право висувати проти боржника всі вимоги, які мав проти нього первісний кредитор. Така заміна кредитора в силу закону має назву суброгації.

^ 4) Виконання обов'язку боржника третьою особою. Заміна особи в зобов’язанні можлива і в інших випадках, зокрема, у разі виконання обов’язку боржника третьою особою (див., напр., ст. 27 Закону «Про страхування»: страховик, що виплатив передбачену договором майнового страхування винагороду застрахованій особі, має право вимоги до особи, з вини якої настав страховий випадок, у розмірі фактично виконаного на користь застрахованої особи). Подібно до попереднього випадку, заміна кредитора тут також відбувається у формі суброгації.

2. Заміна боржника

Заміна боржника в зобов’язанні відбувається шляхом переведення боргу та правонаступництва.

^ 1) Переведення боргу передбачає заміну у зобов’язанні первісного боржника на нового шляхом укладення спеціального договору. Договір про переведення боргу, так само, як і договір про відступлення вимоги, має укладатися у тій формі, в якій укладено правочин, що оформлює первісне зобов’язання (ст. 521 ЦК).

На відміну від заміни кредитора, яка не зачіпає прав боржника, заміна боржника має значення для кредитора, оскільки йому небайдужий фінансовий стан, а отже і платоспроможність нового боржника, а тому закон вимагає отримання боржником попередньої згоди кредитора на переведення боргу (ст. 520 ЦК). Закон встановлює, що новий боржник має право висувати проти вимоги кредитора всі заперечення, засновані на відносинах між кредитором і первинним боржником.

2) Правонаступництво, тобто перехід до нового боржника обов’язків попереднього боржника після його смерті (для фізичних осіб – в порядку спадкування) або припинення (для юридичних осіб, що припиняються через реорганізацію (злиття, приєднання, тощо)). Обсяг обов’язків боржника визначається аналогічно до визначення обсягу прав кредитора за правонаступництвом.

^ 3. Об’єкти зобов’язання. З точки зору теорії права, об’єктом правовідносин є благо, з приводу якого виникає і здійснюється діяльність його учасників, на що спрямована реалізація суб'єктивних прав та суб'єктивних обов'язків учасників. До об’єктів зобов’язання належать:

  1. речі та майнові права (зокрема, гроші та цінні папери);

  2. роботи (процеси щодо створення матеріальних благ)

  3. послуги;

  4. інформація.

Буквально кажучи, оскільки змістом зобов’язань є право на дії іншої сторони, об’єктами також слід визнавати дії боржника щодо передачі речей, іншого майна, сплати грошей, виконання робіт, надання послуг, тощо. Але традиційно, ще з часів римського права, об’єктами називають саме предмет виконання, а не саму дію.

1) Речами відповідно до ст. 179 ЦК є предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, або – з економічної точки зору – будь-які об’єкти матеріального світу, що мають форму товару, тобто, мають певну цінність і тому можуть потенційно брати участь в цивільному обороті.

Право виділяє окрему категорію складних речей та складових частин речі. Особливою річчю є енергія (зокрема, тепло- та електроенергія). Специфічними об’єктами зобов’язань, режим яких максимально наближений до режиму речей, є тварини (ст. 180 ЦК).

Поняття майна як збірного поняття охоплює як окремі речі, сукупність речей, а також майнові права й обов’язки (ст. 190 ЦК). Таким чином, до майна належать як речі, так і певні права вимоги щодо виконання в майбутньому.

Водночас, Господарський кодекс (ст. 66 ГК) до майна підприємств відносить виробничі та невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Поєднують в собі характеристики як речі, так і майнового права (права вимоги) такі особливі об’єкти зобов’язальних правовідносин, як цінні папери.

Найбільш складним матеріально-нематеріальним об’єктом зобов’язальних правовідносин є цілісні (єдині) майнові комплекси (або, за ЦК, – підприємства), тобто об'єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі (Закон «Про оренду державного та комунального майна»). До складу цілісних майнових комплексів входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 191 ЦК).

2) Робота – це діяльність з виготовлення, обробки (специфікації), переробки, ремонту речі або виконання інших дій, які мають матеріальний результат (за змістом ст. 837 ЦК)

3) Послуга – за змістом закону це немайнове благо, яке споживається в момент надання, в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (ст. 901 ЦК).

4) Інформація, відповідно до ст. 200 ЦК, – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

^ 4. Зміст зобов’язання. Змістом будь-яких правовідносин є права та обов’язки їх сторін. У зобов’язанні одна сторона – боржник – зобов’язана здійснити на користь іншої сторони (кредитора) певне надання, яке може виражатися у двох формах:

1) обов’язок активного типу, що полягає у здійсненні боржником певних зумовлених активних дій (як-от: передання речей (майна), виконання робіт, надання послуг, сплата грошової суми, розкриття інформації, укладення договору, тощо);

2) обов’язок пасивного типу, що полягає в бездіяльності, або утриманні від визначеної дії (наприклад, обов’язок не створювати конкуренції кредиторові на певній території протягом певного часу, не відчужувати майно протягом певного часу, тощо).

Водночас, у кредитора по відношенню до боржника виникає право вимоги, що повинно кореспондувати наявним у боржника обов’язкам. Таке право вимоги складається з двох правомочностей:

1) правомочність вимоги (або право на чужі дії): кредитор має право вимагати від боржника зумовлених договором дій; у цьому відношенні кредитор впливає на волю боржника, який в очах права позбавлений можливості правомірно відмовитися від покладеного на нього виконання;

2) правомочність на захист, або право на звернення до уповноважених юрисдикційних органів або самостійне (в порядку самозахисту) вжиття заходів оперативного впливу на боржника у разі порушення останнім свої обов’язків за договором.

Водночас, у зобов’язальних правовідносинах кредитор позбавлений правомочності, яка є властивою для, наприклад, для кредитора у відносинах власності, – правомочності на власні активні дії. Отже, у зобов’язанні кредитор фактично повинен чекати виконання, а у разі невиконання (тобто, порушення боржником своїх обов’язків) може звертатися до наявних засобів захисту.
^ Види зобов'язань.

Різноманітність зобов’язальних правовідносин призвела до величезної кількості можливих груп класифікацій залежно від обраного критерію.

1. Історично всі зобов'язання за ознакою підстави виникнення ділилися на дві групи:

    • договірні (такі, що виникають на основі договорів, а також квазі-договорів);

    • позадоговірні (зобов’язання що виникають передусім на основі завдання шкоди, а також на квазі-деліктних підставах (наприклад, безпідставне збереження або набуття чужого майна).

2. Залежно від суб'єктного складу зобов’язання виділяють:

    • односторонні;

    • двосторонні;

    • багатосторонні.

3. За критерієм визначеності предмету виконання зобов'язання:

    • однооб'єктні, у яких боржник зобов'язаний вчинити щодо кредитора певну дію (наприклад, передати визначену договором річ, сплатити певну суму грошей. Невиконання цієї дії тягне порушення договору;

    • альтернативні, у яких існує декілька предметів виконання, з яких сторона (як правило, боржник) може вибрати один (наприклад, умова договору «Боржник зобов’язаний сплатити гроші або передати на ту ж суму векселі»);

    • факультативні, у яких існує тільки один предмет, але боржник має право замінити його на іншій (наприклад: «Боржник зобов’язаний сплатити гроші або за своїм вибором передати кредиторові інше рівнозначне майно»). За логікою, факультативні зобов’язання, не називаючи іншого предмету виконання, мають містити хоча б приблизний критерій такого виконання (наприклад, вказівку на рівнозначність, еквівалентність, тощо).

4. За характером взаємозв'язки зобов'язань один з одним:

    • головні (основні) (наприклад, договір постачання, кредитування);

    • додаткові (акцесорні) (наприклад, договір застави, поручительства).

5. За змістом:

    • з позитивним змістом (здійснення позитивних дій);

    • з негативним змістом (утримання від дії);

6. Залежно від особливості цивільно-правового статусу осіб, що беруть участь в зобов'язанні:

    • «загальноцивільні» зобов’язання, у яких обидві сторони діють як рівні суб’єкти без мети систематичного отримання прибутку (здійснення підприємницької діяльності). Наприклад, до таких зобов’язань належать договори дарування, довічного утримання (догляду), найму жилого приміщення, купівлі-продажу між фізичними особами, а також зобов’язання з заповіту. До таких зобов’язань застосовується цивільне законодавство (передусім, положення ЦК);

    • господарські зобов’язання, тобто зобов'язання, пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності (у яких з обох сторін участь беруть суб’єкти підприємництва, які діють з метою одержання прибутку), наприклад, договори поставки, лізингу, транспортного експедирування, факторингу, будівельного підряду, перевезення вантажів між організаціями, тощо. До таких відносин застосовуються положення Цивільного кодексу з урахуванням положень господарського законодавства (ГК та спеціальних законів, а також антимонопольного та іншого спеціального законодавства);

    • споживчі зобов'язання, тобто зобов’язання за участю громадян – споживачів, у яких однією стороною є суб’єкт підприємництва, який здійснює діяльність з обслуговування населення, а іншою стороною є споживач, тобто фізична особа, яка купує товари, придбаває роботи та послуги для особистого, сімейного споживання без мети отримання прибутку, наприклад, договори роздрібної купівлі-продажу, побутового прокату, побутового замовлення, перевезення пасажирів, надання послуг з обслуговування населення (перукарні, приватні медичні клініки, туристичні фірми, тощо).

8. За функціональним призначенням зобов’язання поділяються на:

    • регулятивні (як договірні, так і інші зобов'язання – з правомірних дій)

    • охоронні (зобов'язання із спричинення шкоди і з безпідставного збагачення).

9. За спрямованістю зобов’язання поділяють на:

    • направлені на передачу майна (наприклад, купівля-продаж, поставка);

    • направлені на виконання робіт (підряд, будівельний підряд);

    • направлені на надання послуг (перевезення, експедиторські, юридичні, консалтингові послуги);

    • направлені на сплату грошей (грошові зобов'язання, фінансові послуги).

Особливо виділяють так звані особисті зобов'язання, або зобов'язання особистого характеру – що мають на увазі здійснення відповідної дії безпосередньо учасником зобов'язання – боржником, заміна якого є недопустимою та суперечитиме сутності та меті зобов’язання (виконання ролі в театрі, виконання замовлення митцем, контракт зі співаком на серію концертів, тощо).
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов\Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»
Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року №543/96-вр
Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов\Про відповідальність за несвоєчасне в иконання грошових зобов'язань
України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи. ( Преамбула із змінами,...
Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов\Не : Способи забезпечення виконання зобов’язань. Припинення зобов’язань
Закон України “Про заставу” №2654-xii від 02. 10. 1992 // Українська Інвестиційна Газета 2001, N27 від 03. 07. 2001
Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов\План заняття. I. Розгляд теоретичних питань Поняття, загальна характеристика...
Співвідношення понять «способи забезпечення виконання зобов’язань» та «забезпечувальні обтяження»
Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов\43 Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань...
Стаття 43. Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань
Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов\4. Окремі способи забезпечення виконання зобов'язань
Відповідно до ст. 549 Цк україни неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник зобов'язаний передати кредиторові...
Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов\Закон України «Про охорону праці»
України «Про охорону праці», охорона праці, соціальний захист, соціальне страхування, державні нормативні акти про охорону праці,...
Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов\Актуальність даної теми полягає в тому що забезпечення виконання...
Практично в кожному господарсько-правовому договорі зустрічаємо положення про неустойку, яку навіть називали «царицею» серед способів...
Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов\2. забезпечення виконання зобов’язань
Неустойка як спосіб забезпечення виконання зобов’язання. Форми та види неустойки
Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов\■■■■■■■ § Поняття І загальні умови виконання зобов’язання Виконання зобов’язання
Виконання зобов’язання як правомірна дія, що спрямована на припинення зобов’язання, по своїй суті є правочином. Внаслідок цього на...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка