Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії І практики аналізу політики: Пер з анг




Скачати 259.7 Kb.
НазваПарсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії І практики аналізу політики: Пер з анг
Дата конвертації20.07.2013
Розмір259.7 Kb.
ТипАнализ
mir.zavantag.com > Право > Анализ






Тема 1. Політична аналітика як наука. Етапи становлення політичної аналітики. Інформаційне забезпечення аналітичного процесу.

  1. Поняття про політичний аналіз. Рівні і функції політичного аналізу.

  2. Історія становлення політичної аналітики.

  3. Інституціоналізація політичної аналітики в Україні.

  4. Інформаціне забезпечення аналітичного процесу. Закордонні і українські аналітичні ценнтри.

Література

  1. Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії і практики аналізу політики: Пер. з анг. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – С. 34-44.

  2. Прикладна політологія : навч. посіб. / За ред. В.П. Горбатенка. – К.: ВЦ «Академія», 2008.- С. 390-408.

  3. Рубанов В. Політична аналітика в Україні: стан та перспективи дослідження / Політичний менеджмент. Науковий журнал / Голов. ред. Ю.Ж. Шайгородський. – 2012. - №3 (54). - С.11-22.

  4. Рябов С.Г. Політична наука в Україні ХХІ століття: стан та перспективи розвитку. - К.: Навчально-методичний центр «Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2005. – С. 47-51.

  5. Симонов К.В. Политический анализ: Учебное пособие.  М.: Логос, 2002152 с.: ил. / http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-31.html

  1. Поняття про політичний аналіз. Рівні і функції політичного аналізу.

Політичний аналіз (англ. polity analysis, від грец. - розкладення, розділення) – це оцінка здійснимості й життєздатності альтернативних політик (планів, програм), стратегії їх здійснення та наслідків обраної політики. Термін політичний аналіз вперше був застосований американським дослідником Ч.Е. Ліндбломом 1958 році.

Анализ представляет собой процесс мыслен­ного расчленения исследуемого объекта на составные части и ис­следование каждой из них в отдельности. С помощью логического анализа выявляется строение исследуемого объекта, его структура, отделяется существенное от несуществен­ного. Логический анализ и синтез (объединение всех данных, полу­ченных в результате анализа), позволяющие создать полное и це­лостное представление об изучаемом объекте, достаточно часто ис­пользуются практически во всех отраслях гуманитарного знания.

Политология не является в этом плане исключением. Однако в понимании того, что представляет собой политический анализ, су­ществует неопределенность. В политической науке можно выделить два доминирующих под­хода к пониманию термина «политический анализ». Первый из них предполагает, что данный термин является исключительно простым синонимом использования анализа логического для изучения фундаментальных политических проблем. При этом прикладная политология рассматривается как вторичная дисциплина по отношению к политологии теоретической.

Второй подход к пони­манию термина «политический анализ» признает факт «дуализма» политологи­ческого знания, наряду с делением политических исследований на теоретическое и прикладное направле­ния необходимо разделить на два типа и политический анализ. Существует теорети­ческий политический аналіз и прикладной политический анализ.

Прикладная политология изучает проблемы, отвечающие определенной социальной потреб­ности. При этом их решение может помочь справиться с тем или иным вопросом, встающим перед обществом. Проблем­ные ситуации, с которыми сталкивается прикладная политология, имеют обычно жестко заданные временные и пространственные характеристики. Объект прикладной политологии, таким образом, можно определить как проблемные ситуации из текущей политической практики, реше­ние которых должно быть найдено в предельно сжатые сроки.

Прикладному політичному аналізу притаманні праг­матизм, обумовленість конкретною політичною ситуа­цією, цілями, потребами та інтересами, спрямованість на пізнання і вирішення конкретних політичних проблем. Він пов'язаний з ідентифікацією, діагностуванням полі­тичної ситуації, дослідженням розстановки, стратегій, ін­тересів, поведінки суб'єктів політики (політичних грав­ців, або акторів); узагальненням факторів (економічних, соціальних, психологічних), які обумовлюють суть полі­тичної проблеми, прогнозуванням розвитку, моделюван­ням розвитку подій і виробленням рекомендацій щодо прийняття і реалізації політичних рішень.

Завдання прикладного політичного аналізу пов'язані з дослідженням природи політичної проблеми, результатів політичного курсу в минулому і в актуальному для політика (політичної сили) часі, пошуком способів вирішення проблеми. Позиція аналітика завжди зорієнтована на полі­тичну практику, а безпосередні результати його старань виконують перетворювальну функцію, на підставі чогопри­кладний політичний аналіз кваліфікують як мистецтво со­ціального інжинірингу (обґрунтування соціальних змін) і як певну кон'юнктурну практику, змістом якої є пошук для клієнта оптимального рішення.

Аналітик не висуває нових доктрин, не обґрунтовує нових теорій, а використо­вує теоретичні надбання, власний досвід, навіть інтуїцію для пізнання політичних подій, явищ, процесів, вироблен­ня практичних рекомендацій щодо поведінки в конкретній і передбачуваній політичній ситуації. У цій справі важливі не лише ідеї, теоретичні знання, досвід, навички, інтуїція, а й масштаб думки, здатність бачити проблемну ситуацію у різних вимірах, незаангажовано використовувати для її пізнання найефективніші підходи, методи, інструменти.

Залежно від зорієнтованості на проблему вио­кремлюють:

  • прикладний політичний аналіз як основу підготовки політичних планів, вироблення і прийняття політичних рішень. Зміст його полягає в обґрунтуванні перспектив розвитку політичних явищ і процесів, чинників, що на них впливають;

  • прикладний політичний аналіз як засіб контролю за реалізацією стратегії, тактики, планів у політиці. Актуальний після завершення політичних кампаній, акцій тощо.

Для постійного відстеження змін у політичному се­редовищі використовують політичний моніторинг — си­стему спостережень за політичними процесами, діяльні­стю суб'єктів політики.

Аналітик інтерпретує політичну ситуацію не тільки в її об'єктивних вимірах, а й через призму інтересів замовни­ка, тому в одній і тій самій проблемі йому доводиться бачи­ти різні аспекти, виконуючи, наприклад, замовлення пар­тії, що перебуває при владі, й опозиційної партії. Це озна­чає, що зосереджений на певному об'єкті погляд аналітика завжди залежатиме від ситуації, в якій перебуває замов­ник, його політичних цілей та інтересів.
Інтерпретації, оцінки, пропозиції аналітика не мають імперативного статусу, оскільки замовник (клієнт), зва­жаючи на свої знання, досвід, оцінки інших експертів, по­літичні реалії (домовленості, зобов'язання тощо), які з різ­них причин не могли бути охоплені аналітиком, нерідко привносить і своє бачення політичних подій і свого місця в них, що впливає на його рішення і подальші дії. Тому не варто приписувати політичному аналізу ухвалення політичного рішення, а також авторство політичного рішення, оскільки ця проблематика остаточно розв'язується суб'єк­том політики.

Теоретические исследования имеют своей задачей объясне­ние более фундаментальных проблем, основной из которых следует признать раскрытие подлинных механизмов функционирования политического мира. Очевидно, что подобная задача решаема лишь при широком рассмотрении политических процессов: политолог-теоретик не ограничен в своих исследованиях жесткими простран­ственно-временными характеристиками и поэтому может сравни­вать современные политические системы с системами прошлого, а также системы, существующие в один период времени, но в разных географических точках.

Основною аналітичною одиницею теоретичного аналізу є концепт (лат. conceptus — думка, поняття) — узагальнене форму­лювання про природу, зміст, складові політичної проблеми, а результатом — універсальні концептуальні вис­новки.

Субъектами теоретической политологии являются в первую очередь крупные университеты и институты, представляющие собой своеобразные корпорации ученых-политологов. В каче­стве клиента выступает само общество, стремящееся познать истинные механизмы функционирования мира политического. Дан­ный тезис подтверждается и тем фактом, что университеты и ин­ституты, осуществляющие фундаментальные политологические ис­следования, финансируются государством, т.е. налогоплательщи­ками, которые одновременно являются и основными потребителя­ми продукции ученых-политологов.

Весьма наглядно разницу это показывает рассмотрение анализа политических систем в древнегреческих городах-полисах, сделанного Аристотелем. Система административного управления в них отли­чалась друг от друга, однако в любом из полисов она была не слиш­ком запутанной, поскольку характеризовалась крайне ограничен­ным числом политических субъектов. В любом из греческих поли­сов была единая верховная власть, и для понимания его политичес­кого устройства было достаточно выявить систему кооптации в единый властный орган и принципы, в соответствии с которыми последний осуществляет управление полисом. Аристотель устано­вил, что верховная власть в полисах «непременно находится в ру­ках либо одного, либо немногих, либо большинства», и выделил соответственно три «логически правильных» вида государственно­го устройства: монархию, аристократию и политию, и три отклонения от них: тиранию («монархическая власть, имеющая в виду выгоды одного правителя»), олигархию («блюдет выгоды состоятельных граждан») и демократию («блюдет выгоды неимущих»).
Исследование Аристотеля неоперативно, поскольку для написания подробной обобщающей работы о всех полисах требо­валось значительное время для сбора материала, что лишало его актуальности. Аристотель ставил перед собой совершенно иные задачи, чем этого требуют исследования, носящие исключительно прикладной характер. Не случайно его «Политика» до сих пор считается классикой теоретической политической мысли, в то время как со­временные ситуационные анализы, будучи «скоропортящимися продуктами», имеют ценность только при оперативном использо­вании, а через некоторое время практически полностью теряют свою значимость.

  1. Історія становлення політичної аналітики.

Зародження аналітичної методології відбувається ще в античний період. Так, уже в Стародавній Греції було поставлено проблему співвідношення інтелекту людини і актуальності її політичної діяльності. Автор ідеї ідеальної держави Платон вважав, що державою повинні керувати філософи.

Анализ политической ситуации существовал еще во времена Аристолеля. Весьма наглядно это показывает рассмотрение анализа политических систем в древнегреческих городах-полисах, сделанного Аристотелем.

Ситуаційний аналіз використовували також науковці, які рассматривали современную им политическую ситуацию как отправную точку для создания схемы оптимального государствен­ного устройства, как это было у Никколо Макиавелли, Томаса Мора, Шарля Монтескье, Джона Стюарта Милля, Джона Локка и других ученых.

Варто звернути увагу також на активное участие политических мыслителей в политической практике - Аристотель был наставником и советником Александра Македонского, а Никколо Макиавелли в течение 14 лет занимал различные государственные посты в Флорентийской республике. Однако они осуществляли оперативные анализы текущей политической конъюнктуры устно, не формализуя их на бумаге.

Уявлення доби Просвітництва про те, що світ сповнений загадок і проблем, які можна «вирішити» за допомогою людського розуму і знання, утворюють підґрунтя для розвитку підходу «публічної політики». Те, що Ньютон зробив для закону руху планет, стало моделлю для того, що можна зробити, маючи знання про людське суспільство.

Природничі науки забезпечують підхід до політології, який панував протягом майже всього двадцятого століття.. Приховані припущення про такий зосереджений на природничих науках підхід виходять з того, що: (1) закони, які керують поведінкою людей, існують незалежно від контролю людини над ними (2) об’єкти аналізу в суспільних системах дуже подібні в часі й просторі.

В политической науке наблюдалось доминиро­вание позитивистского подхода, предполагавшего анализ полити­ческих процессов с целью создания жестких рациональных объяс­нительных схем, в том числе и строго соблюдаемых в мире полити­ческого законов, что, по сути, приравнивало политологию к есте­ственным наукам.

Вторая половина XIX века ознаменовалась сменой способа осуществления ситуационного анализа, чему в немалой сте­пени способствовало вовлечение в орбиту политической жизни СМИ. Наглядным примером является творчество Карла Маркса и Фридриха Энгельса, которые, с одной стороны, являлись одними из наиболее значимых для своего времени социальных тео­ретиков, а, с другой, будучи активными участниками Первого ин­тернационала, пытались дать оперативную оценку событий из текущей политической практики. Наличие прессы позво­ляло К. Марксу и Ф. Энгельсу оперативно доводить свое видение ситуации до лидеров рабочего движения.

Як показав Макс Вебер, розвиток індустріальної цивілізації привів до пошуку раціональніших форм організації держави, торгівлі й промисловості. З цього виникло певне відділення вироблення політики як політичної функції від управління як функції бюрократичної.

У XX ст. произошло существенное усложнение политической жизни: значительное развитие получил принцип разделения властей и, в частности, институт парламента­ризма, усилилась роль политических партий, отладилась система государственного администрирования, важными субъектами поли­тики стали экономические корпорации, общественные организации и СМИ, а их взаимоотношения с властными структурами стали более многообразными. Все это привело к резкому уве­личению факторов, с необходимостью подлежащих учету при си­туационном анализе, а следовательно, и к выделению ситуационного анализа в самостоятельную процедуру, осуществляемую не непосредственными участниками политического процесса, а их вспо­могательным персоналом, роль которого стали играть политичес­кие эксперты.

У 1930-х роках суспільствознавці, з яких найвідомішим був Джон Мейнард Кейнс, проголосили, що, коли уряд хоче мати бодай якісь можливості впоратися з нагальними проблемами, він повинен визнати потребу у більш інформованому, теоретично обґрунтованому підході до управління.

Витоки аналізу політики можна побачити у воєнних роках, зокрема, у введенні операційних досліджень і методів економічного аналізу. В Америці рух у напрямку розробки об'єднаного підходу до вивчення суспільних проблем і політики почався з працею Гарольда Лассвелла, досягнувши своєї кульмінації в публікації книги Лернера і Лассвелла про «політичні науки (1951).

У 1960-х роках, у США та інших країнах уряди все більше потребували додаткової інформації й аналізу стосовно освіти, транспорту, міського планування, охорони здоров'я тощо. В Америці це посилення ролі уряду у вирішенні проблем було пов'язане з програмами Кеннеді – Джонсона «Нова межа» та «Велике суспільство». Ці програми покликали до життя новий тип прикладних методів досліджень, основною метою яких був аналіз «проблем» і розробка альтернатив, які дали б змогу послабити чи вирішити їх.

Сучасні терміни «аналіз політики» та «аналітик політики» почали часто вживатися в 1960-ті роки Дрором в різних урядових документах (US Congress, 1969) і вперше були використані Чарльзом Ліндбломом у 1958 році. Крім методів операційного аналізу, суттєвий вплив на аналіз політики справили теорії і методи, запозичені з менеджменту в приватному й корпоративному секторах.

Іншим типом аналізу, що набув розвитку одночасно з проблемно-орієнтованим у 1960-і роки, був аналіз процесу здійснення політики як альтернатива до досліджень конституцій, законодавчих органів, груп інтересів та державного управління. Це зосередження на публічній політиці в політології найбільше пов’язується з внеском чотирьох осіб: Гарольда Лассвелла, Герберта Саймона, Чарльза Ліндблома і Девіда Істона.

Праці Лассвелл з публічної політики з'являлися вже в 1930-і роки, коли Чиказька школа надихнула його використати мультидисциплінарний підхід. Наприклад, у 1940-х роках він відіграв значну роль у створенні першої наукової групи («think tank») – Американської комісії з питань політики, завданням якої було «ліквідувати розрив між знаннями і політикою», стимулюючи конструктивний діалог між суспільствознавцями, бізнесменами й виробниками політики. Він також був тісно пов'язаний з однією з найважливіших наукових груп – корпорацією RAND.

Внесок Герберта Саймона в розвиток досліджень політики полягав на впровадженні ідеї про дослідження прийняття рішень з точки зору послідовності раціональних кроків - дослідження, розробки і вибору.

Третьою ключовою фігурою в розвитку аналізу політики є Чарльз Ліндблом, найбільше відомий своїм обстоюванням альтернативи раціональному підходу Саймона. Критикуючи «раціональну» модель, розроблену Саймоном, Ліндблом запропонував модель, яка враховувала владу і взаємозв'язок між фазами та етапами: вироблення політики є складним інтерактивним процесом без початку і кінця. Ліндблом пропонує, щоб у вивченні процесу здійснення політики ми брали до уваги вибори, бюрократію, партії й політиків, а також групи інтересів, ще й звертали увагу на «глибинні сили» - бізнес, нерівність і обмежені можливості аналізу, які структурують і спотворюють процес здійснення політики.

І решті, роботи Девіда Істона (Easton, 1953, 1965), хоча їх і не вважають першочергово прямо пов'язаними з публічною політикою, зробили не менший внесок у розвиток аналізу публічної політики, ніж роботи інших дослідників, оскільки вони створили модель політичної «системи». Головною особливістю моделі Істона є розгляд процесу здійснення політики з точки зору досягнутих наслідків/результатів у формі впливів оточення, що надходять через вхідні канали (партії, засоби масової інформації, групи інтересів), потреб всередині політичної системи (внутрішні впливи) і їх перетворення в наслідки і результати політики. У 1960-ті роки поряд з моделлю Істона існувала ціла низка інших моделей здійснення політики. Серед них головне місце посідали моделі Г. А. Алмонда і Карла Дойча.

Теоретики, які справили найбільший вплив на розробку моделей для аналізу процесу вироблення політики, походили з Америки; проте були й винятки у домінуванні американської науки про політику. Британським теоретиком і практиком був сер Джефрі Вікерс. Ще одним винятком з повального на той час домінування американців у цій галузі був ізраїльський політолог Єзекіль Дрор.

Перша порограма з аналізу політики була створена в 1969 році в Каліфорнійському університеті в Берклі, досвід програми у Берклі мав великий вплив на розробку програм з публічної політики у США та інших країнах. Перші підручники з публічниї написалиаписали Lindblom (1968) і Dror (1968).

В кінці 1960-х років відбулися дві конференції, проведені під егідою Американської наукової ради суспільних досліджень. У 1972 р. була створена Організація досліджень політики, після чого виникло ще кілька орієнтованих на публічну політику асоціацій і журналів. Низка книжок Організації була спрямована на стимулювання застосування політичної науки до важливих проблем публічної політики.

В 1970-ті й 1980-ті роки було опубліковано численні підручники для бакалаврату й маґістеріуму, що стосувалися аналізу політики, в той самий час спостерігався справжній вибух дослідницьких центрів, а у 1980-90-і роки аналіз політики поширюється за межі Америки до інших країн.

  1. Інституціоналізація політичної аналітики в Україні.

В Україні вже з середини 1990-х р. здійснено ряд заходів, спрямованих на створення відповідної інституціональної і теоретико-методологічної бази наукового процесу підготовки, прийняття та реалізації політичних рішень і програм. В 1992 році створені Національний інститут стратегічних досліджень і Інститут державного управління і самоврядування при Кабінеті Міністрів України, який у 1995 р. був перетворений в Українську Академію державного управління при Президентові України.

За підтримки Міжнародного фонду „Відродження" протягом 1999-2002 рр. успішно здійснювалась програма „Демократизація та реформування місцевого самоврядування і державного управління", одним із напрямків якої, була якраз розробка навчальних посібників, підручників, програм та методик тренінгів з аналізу державної політики, підтримка експертно - аналітичного супроводження процесів розробки, ухвалення та контролю за виконанням рішень органів муніципального та регіонального управління, перекладу та видання книг зарубіжних фахівців, присвячених цим проблемам. За цей час було підтримано близько 300 проектів, значна частина яких, присвячена розвитку аналізу державної політики та її окремих компонентів.

В жовтні 2004 року створено Головну службу політичного аналізу в структурі Секретаріату Президента України, в рамках підготовки до реалізації міжнародного інвестиційного проекту „Twinning” 6 жовтня 2006 року була проведена міжнародна науково-практична конференція «Діяльність груп аналізу політики в державних органах України».

Високими темпами формується також і спеціальна науково-теоретична база - кількість досліджень по даній проблематиці з року в рік зростає, а об'єм, опублікованих в Україні робіт закордонних і вітчизняних авторів із проблем аналізу суспільної и державної політики, перевищує аналогічний показник кожної із країн СНД і Центрально-Східної Європи. Мова йде насамперед про роботи таких відомих закордонних і вітчизняних вчених як А. Вілдавскі, В. Вільямс. Д. Веймер. А. Вайнінг, В. Дан, A. Дегтярьов, К. Симонов, С. Туронок, Л. Пал, В. Парсонс. Б. Хогвуд і Л. Ган, B. Абизов, А. Баронін. Т. Брус, О. Валенський, К. Ващенко, В. Горбатенко, В. Горбулін. О. Дем'янчук, І. Курас, Ю. Кальниш, О. Кілієвич, О. Кучеренко, В. Кремень, А. Коваленко, Л. Кочубей, Ю. Левенець, В. Ребкало, Ю. Сурмин. Н. Туленков, В. Токовенко, С. Телешун, В. Тертичка, Ю. Шайгородський.

Засади вітчизняної школи політичної аналітики заклали у 90-х роках роботи В. Абизова та B. Кременя, присвячених механізму прийняття політичних рішень, О. Кучеренко _ теоретико-методологічним засадам аналізу процесу формування та здійснення державної політики, Ю. Сурміна і М. Туленкова - методології соціологічних досліджень та аналізу ситуацій, Ю. Левенця _ теоретико-методологічним засадам української суспільно-політичної думки, О. Валевського і В. Тертички - методологічним засадам аналізу державної політики в Україні, І. Кураса та В. Горбатенка - теоретико-методологічним проблемам розвитку політичної науки та політичного прогнозування, C. Телешуна та І. Рейтеровича - впливу фінансово-політичних груп на прийняття стратегічних рішень у сфері політики та економіки, В. Горбуліна та А. Качинського - застосування методології SWOT-аналізу для оцінки стану внутрішнього і зовнішнього середовищ, М. Туленкова, Ю. Шайгородського - теоретико-методологічним аспектам політичного управління в транзитному суспільстві].

Паралельно з вказаними теоретичними науковими дослідженнями, набирає силу другий аспект цього процесу: впровадження їх результатів в політико-управлінську практику і фахову підготовку студентів-політологів і спеціалістів усіх рівнів в сфері державної політики та державного управління. В 2002 році видається один з перших вітчизняних посібників А. Коваленка ..Політичний аналіз і прогнозування", де висвітлено авторське бачення сутності політичного аналізу і прогнозування як наукових політологічних дисциплін. Буквально через рік, в 2003 році для слухачів Національної академії державного управління при Президентові України видається підручник, написаний колективом авторів под загальною редакцією О. Валевського і В. Ребкала „Теорія і практика політичного аналізу".

Помітною подією став вихід в 2005 році курсу лекцій А. Бароніна „Аналіз і прогноз у політиці та бізнесі", присвячений розкриттю сучасних форм та методів створення інформаційної бази аналітичної роботи. При цьому в процесі дослідження теоретико-методологічних засад політичної аналітики, центром якої стає Національна академія Державного управління при Президентові України, важливу роль відіграла серія книг, випущена українськими дослідниками: курс лекцій С. Телешуна і А. Бароніна „Політична аналітика: прогнозування та політичні консультації", навчально-методичний посібник В. Ребкала і Ю. Кальниша «Практикум з політичної аналітики в державному управлінні» та навчальні посібникі, написані колективом авторів, під керівництвом професора С. Телешуна „Політична аналітика в системі публічного управління".

Все це в сукупності, дало потужний поштовх новому - третьому етапу осягнення вітчизняними науковцями теоретико-методологічних засад політичної аналітики вже на рівні дисертаційних досліджень: в 2007 році докторантом Національної академії управління при Президентові України Ю. Кальнишем успішно захищається перша в Україні дисертація на здобуття вченого ступеня доктора наук з державного управління: „Формування теоретико-методологічних засад політичної аналітики в державному управлінні України", а в 2009 році по вказаній проблематиці виходить перша дисертація на здобуття вченого ступеня доктора політичних наук - К. Ващенка, присвячена дослідженню теоретико-методологічного інструментарію і засобам забезпечення політичного аналізу і прогнозування в сучасній Україні.

Через два роки в контексті даного напрямку захищаються одразу дві дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата політичних наук. Це робота В. Теремка, присвячена дослідженню проблеми аналізу політики як чинника демократичної трансформації сучасного суспільства та робота І. Петренка про сутність експертно-аналітичного забезпечення державної політики

Але всі існуючі на сьогодні праці, по своїй цільовій направленості надмірно вузькі за постановкою питань та їх рішенню, і в кінцевому результаті не дають системного уявлення про сутність політичної аналітики як сучасного явища і поняття. В Україні за останні два десятиріччя по спеціальності 23.00.01 - теорія та історія політичної науки не було захищено жодної кандидатської чи докторської дисертації з проблем методології політичної аналітики саме у прямій постановці питання, не вийшло друком жодної монографії з методології політологічних досліджень як такої, не кажучи вже про профільні підручники, які б давали студентам-політологам системне уявлення про теорію та методологію політичного аналізу, і тим паче всієї системи політичної аналітики в цілому.

Не отримало належного теоретико-методологічного обгрунтування в науковій літературі й поняття «політична аналітика», окрім існуючої аморфності та структурної невизначеності цього поняття, в його зміст дослідники найчастіше вкладають без будь-яких пояснень зовсім різний смисл.

  1. Інформаційне забезпечення аналітичного процесу. Закордонні і українські аналітичні центри.

В текущий момент поли­тическая экспертиза перестала быть до­стоянием только властных структур. Круг потребителей аналитической про­дукции сегодня крайне широк. Одну из классификаций структур, осуществляющих аналитическую деятельность, предлагает Л. Пал. Он разделил все структуры на два сектора: государственный и негосударственный. Каждый из них был разбит Л. Палом на более мелкие подгруппы:

государственный делится на

правительственные и

квазиправительственные ана­литические подразделения,

негосударственный - на аналитические цент­ры

а) работающие на получение прибыли,

б) созданные на базе университетов

в) не считающие финансовую прибыль основной целью своего функционирования.

Правительственные аналитические структуры в классификации Л. Пала представляют собой те подразделения, которые являются частью его орга­низационной структуры. Входящие в их штат аналитики имеют ста­тус государственных служащих и выполняют функцию аналити­ческой поддержки решений, принимаемых кабинетом министров.

Ква­зиправительственные же структуры в систематизации Пала — это те аналитические центры, которые также работают исключитель­но на правительство, но не входят непосредственно в его структуру и не являются по этой причине его частью.

Большинство в негосударственном аналитическом секторе со­ставляют центры, ориентированные на получение прибыли, для которых политическая аналитика — товар, продвигаемый ими на рынок. Они в первую очередь работают с крупными коммерчески­ми компаниями, вовлеченными в политическую жизнь и сталкивающимися с необходи­мостью просчитывать политические риски, а также политически­ми партиями и общественными организациями.

Но в ряде случаев подобные аналитические центры выполняют работы и для государственных структур, которые в подобной ситуации выступают как покупатели аналитических услуг на открытом рынке. К данной груп­пе субъектов политического анализа Л. Пал относит и фирмы, за­нимающиеся социологическими опросами.

Центры, не ставящие в качестве своей основной задачи получе­ние прибыли, существуют на спонсорские средства и гонорары от публикаций собственных исследований. Фактически они являются крупными научно-исследовательскими структурами, выполняющи­ми как теоретические, так и прикладные разработки. Достаточно часто определенную долю расходов на их функционирование бе­рет на себя государство, рассматривающее их как академические исследовательские подразделения. Аналогичным образом функционируют и аналитические центры, созданные на базе крупнейших университетов.

Д. Веймер и А. Вайнинг, которые рассматривают в первую очередь амери­канскую политическую систему, делят правительственные структуры в соответствии с теми органами государственной власти, на которые они работают. Они пишут о президентских аналитических службах - группах типа Совета по национальной безопасности и Совета по внутренней политике, осуществляющих аналитическую поддержку решений, принимаемых президентом США; аналитических структурах, интегрированных в различные федеральные агентства, которые выполняют в США функции министерств; службах аналитического обеспечения деятельности парламента.

Следующую группу субъектов политического анализа состав­ляют крупные исследовательские институты, называемые американ­скими политологами «резервуарами мысли». Д. Веймер и А. Вайнинг относят к ним те структуры, которые занимаются разработкой прин­ципиально новых методов анализа, а затем используют их на прак­тике. Наиболее ярким примером такого рода учреждений является «РЭНД Корпорейшн», разработавшая, в частности, метод Дельфи. При этом научные структуры, занятые фундаментальными исследованиями и выполняющие лишь разо­вые прикладные работы, вряд ли могут быть включены в класси­фикацию субъектов политического анализа.

Третью группу субъектов политического анализа Д. Веймер и А. Вайнинг называют частными аналитическими центрами — она соответствует центрам, имеющим получение прибыли своей основ­ной целью по классификации Л. Пала. А. Макарышев предлагает выделять центры прямой поддержки и центры широкой поддержки. Первые из них ориентированны на одного финансирующего их за­казчика, в то время как вторые диверсифицируют свою деятель­ность и не привязаны к одному источнику финансирования.

Центры прямой поддержки часто функционируют в качестве подразделений каких-либо крупных коммерческих компаний, ак­тивно участвующих в политической жизни и просчитывающих по­литические риски. Существуют и формально независимые аналитические структуры, но реально поставляющие свою продукцию одному крупному клиенту, что также позволяет причислить их к данной категории субъектов политического анализа.

Центры же широкой поддержки не привязаны к одному источнику финанси­рования и осуществляют исследования по заказу сразу нескольких политических акторов, среди которых могут быть как коммерчес­кие компании, политические партии или отдельные политики, так и государственные структуры. Деятельность таких центров в боль­шей степени диверсифицирована, так как они работают с большим количество клиентов, запросы которых могут быть достаточно раз­нообразными».

Резюмируя вышесказанное, можно выделить следующие группы субъектов политического анализа:

  • аналитические подразделе­ния властных структур, зависящие от конкретного органа государственной власти, на который они работают и в который они инкорпорированы;

  • крупные исследовательские центры, занимающиеся разработкой новых аналитических методов и апробирующие их в прикладных политических исследованиях;

  • коммерчес­кие аналитические центры, среди которых выделяются привязанные к одному субъекту политического процесса или же работающие сразу с несколькими заказчиками.

Аналітичні центри виконують ряд функцій:

  • інноваційна — оскільки саме в науковому оточенні генеруються найбільш перспективні ідеї, що мають концептуальний характер, а політично орієнтовані інтелектуали завжди є «агентами змін»;

  • комунікативна — «мозкові центри», налагоджуючи інформаційний «міст» між науковою і політичною елітами, прагнуть привернути увагу політичних лідерів до наукових розробок і протиснути корисну інформацію «нагору»;

  • представницька — «мозкові центри», як правило, подають інтереси відповідних політичних груп, своїх клієнтів, і доводять їх до уваги політиків;

  • мобілізаційна — «мозкові центри» надаючи публіці аргументи, схиляють суспільну думку на користь тієї чи іншої ідеї, мотивуючи активність рядових громадян, пробуджуючи в них інтерес до політичної дії;

  • легітимна — «мозкові центри» виправдовують діяльність тих чи інших політичних еліт, які обґрунтовують свою лінію посиланнями на думку вчених, набуваючи тим самим легітимний авторитет в очах населення;

  • індикативна — вивчаючи суспільну думку, експертно-аналітичні організації є своєрідним «барометром змін» у суспільстві;

  • контролююча — вивчаючи і висвітлюючи діяльність державних органів влади, ці організації роблять офіційну політику відкритою.

Данную классификацию правильно было бы дополнить таким субъектом политического анализа, как средства массовой инфор­мации. Ведь наиболее авторитетные из них выступают уже не просто как поставщики информации, но и как фирмы, способные обработать ее и препарировать именно в аналитическом ключе.

Наиболее часто СМИ работают в жанре анализа политической ситуации. Однако в них все чаще можно встретить попытки спрогнозировать развитие си­туации. Политические анализы, осуществ­ляемые СМИ, во-первых, потребляются политически активным читателем, зрите­лем или слушателем, который в большинстве своем является участни­ком политического процесса, пусть даже и в самых простых фор­мах. Во-вторых, на основе материалов СМИ могут принимать реше­ния и более серьезные политические акторы, являющиеся членами властных структур, лидерами политических партий или обществен­ных организаций. Достаточно вспомнить, как расследование журналистов двух американских газет привело к решению палаты представителей Кон­гресса США начать процедуру импичмента президента Р. Никсона, после чего он вынужден был добровольно уйти в отставку.

Якщо говорити про інформаційне забезпечення політичного процесц в Україні і діяльність аналітичних центрів, то крім вже згадуваних державних структур варто назвати ще й Національний інститут стратегічних досліджень.

В Україні у 90-і роки створювалися також незалежні (принаймні офіційно) аналітичні центри. Вони самостійно визначають тематику і спрямованість своїх досліджень, самостійно добувають кошти для їх проведення, і можуть розпоряджатися отриманими результатами як товаром. Суттєвим тут є те, що діяльність таких центрів спрямована не на теоретичні рефлексії, а на обслуговування політичної практики.

Серед аналітичних і науково-дослідницьких центрів, що типово репрезентують такий клас інституцій функціонування знання про політику, в Україні можна назвати такі.

Міжнародний центр перспективних досліджень - незалежна аналітична організація, яка досліджує проблеми публічної політики, пропонує висновки й рекомендації для вдосконалення політики державного та приватного секторів.

Український центр економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова (створений у 2001 році) - досліджує актуальні проблеми політичного, соціально-економічного розвитку України та її міжнародних відносин. Не обмежуючись критичним аналізом проблем, його члени намагаються виробити дієві та реалістичні пропозиції щодо їх розв'язання, конструктивно співпрацювати з владою та з опозицією.

CASE Україна - Центр соціально-економічних досліджень - неурядова неприбуткова організація, заснована в 1999 році польською фундацією CASE. Мета центру - проведення досліджень з економічних, політичних та соціальних питань, сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні. Експерти центру працювали над багатьма проектами разом з Гарвардським інститутом Міжнародного розвитку (HI1D), Міжнародною консультативною групою Сороса (SIEAG), Барентс Груп та ін.

Суспільно-гуманітарний консорціум (СГК) «Генеза» інформаційно-аналітична, науково-навчальна інституція - вивчає зміни політичного простору в посткомуністичному світі, зокрема в Україні. «Генеза» виникла у 1992 році як ініціатива молодих інтелектуалів, своєрідна альтернатива до організаційної системи наукових досліджень, що була успадкованою від комуністичного періоду. Працює як незалежне, структуроване на професійній основі навчально-дослідницьке середовище аналітиків та аналітичних структур західного регіону України.

Інститут політики (створений у 1998 році) – це аналітична інституція, що досліджує соціально-економічні й політичні процеси в сучасній Україні та за її межами; проводить аналіз та експертизу в галузі політичних наук; готує аналітичні матеріали й проводить дослідження в галузі суспільних наук. Серед сфер інституту - політика влади та суспільна думки про владну політику; соціально-економічна та політична ситуація в Україні; суспільно-правові відносини в українському суспільстві та ін.

Інститут реформ (створений у 1997 році) - недержавний аналітичний центр, метою якого є сприяння проведенню економічних перетворень в Україні та утвердження цінностей соціальної ринкової економіки і громадянського суспільства.

Школа політичної аналітики (заснована у 2001 році) - незалежний аналітичний проект при Національному університеті «Києво-Могилянська академія», що об'єднує професійних політологів, займається аналізом політичних процесів в Україні, українського законодавства, а також підготовкою професійних аналітиків у сфері політики.

Серед недержавних аналітичних центрів можна ще назвати Міжнародний центр перспективних досліджень , Український незалежний центр політичних досліджень, Всеукраїнська експертна мережа.

Не можна не зазначити, що нерідко експерти аналітичних і науково-дослідницьких центрів невибагливо послуговуються не цілком коректними концептуальними положеннями, що часом має наслідком дилетантизм і публіцистичність висновків. Навіть, коли в діяльності аналітичних і науково-дослідницьких центрів немає відвертого сервілізму і політичної заангажованості, теоретична недбалість у вживанні, приміром, таких понять, як „держава", „громадянське суспільство", „політична культура" призводить щонайменше до зменшення продуктивності їхніх проектів.

Серед ЗМІ, що здійснюють аналіз політичної ситуації і політичне прогнозування варто назвати газети «День», «Дзеркало тижня», «Сегодня», веб-ресурс «Главред», політологічне інтернет-видання «Політична думка», Інформаційне агентство УНІАН та ін.

Схожі:

Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії І практики аналізу політики: Пер з анг iconПарсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії І практики аналізу політики: Пер з анг
Тема Політична аналітика як наука. Етапи становлення політичної аналітики. Інформаційне забезпечення аналітичного процесу
Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії І практики аналізу політики: Пер з анг iconТема. Соціальна політика держави
Концепція соціальної політики в Україні. Складові соціальної політики. Адресна підтримка соціально незахищених верств населення....
Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії І практики аналізу політики: Пер з анг iconТема Політика як соціальне явище. Політична наука: предмет І методи
Суть І функції політики. Концепції походження політики. Межі політики в суспільстві
Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії І практики аналізу політики: Пер з анг iconМетодичні рекомендації до оформлення звіту із модуля
Першою частиною звіту є вступ, де описується загальна потребу навчальної практики для студентів та кожен розділ практики, в даному...
Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії І практики аналізу політики: Пер з анг iconПлан вступ Сутність І цілі економічної політики держави Сучасна економічна...
Під економічною політикою розуміють взаємопов'язану систему довгострокових І поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою,...
Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії І практики аналізу політики: Пер з анг iconПлан Вступ Аграрна політика 2
Одним із основних напрямків державної аграрної політики України на сучасному етапі є створення належних правових умов для ефективного...
Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії І практики аналізу політики: Пер з анг icon6. Стратегія І кадрова політика організації (2 год.)
Поняття та значення сучасної кадрової політики організацій. Основні структурні складові кадрової політики. Фактори, що впливають...
Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії І практики аналізу політики: Пер з анг icon2. Фінансова політика держави План лекції 1
Зміст І значення фінансової політики як складової економічної І соціальної політики
Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії І практики аналізу політики: Пер з анг iconТема: «фінансовая політика складова економіки І соціальної політики держави»
Мета семінарського заняття: поглиблення теоретичних знань щодо змісту І значенню фінансової політики як складової частини економічної...
Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії І практики аналізу політики: Пер з анг iconТеми для самостійної роботи по предмету «Іміджелогія»
Аналіз іміджу Хіларі Клінтон в напрямку вибору зачіски та кольорової гами (макіяж, одяг). Характеристика політика на основі іміджевого...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка