1. Основні правові засади господарської діяльності




Назва1. Основні правові засади господарської діяльності
Сторінка1/7
Дата конвертації20.07.2013
Розмір1.06 Mb.
ТипДокументы
mir.zavantag.com > Право > Документы
  1   2   3   4   5   6   7


Тема 1. Основні правові засади господарської діяльності

  1. Поняття господарського права як галузі права, науки та навчального курсу.

  2. Предмет господарського права. Поняття та різновиди господарських правовідносин; господарське забезпечення діяльності не господарюючих суб’єктів.

  3. Методи правового регулювання господарських відносин.

  4. Господарське право як галузь законодавства. Нормативно-правове підґрунтя господарської діяльності.

  5. Поняття «підприємницької діяльності» та її кваліфікуючі ознаки.


Поняття господарського права як галузі права, науки та навчального курсу

Господарське право – це нова не до кінця сформована комплексна галузь права. Вона поєднує в собі різноманітні норми й інститути фундаментальних і спеціальних галузей права, що регулюють неоднорідні суспільні відносини. Господарське право являє собою систему норм, що регулює господарські відносини, тобто відносини між господарюючими суб’єктами (виробничі, організаційні), а також управлінські відносини щодо державного регулювання підприємницької діяльності.

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб'єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі – формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальні обов'язкові правила господарювання. Відповідним чином господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права Основним джерелом господарського права є саме закони та інші нормативні акти.

Отже господарське право, як і будь-яка інша юридична дисципліна, може бути визначене, насамперед, за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право є системою норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.

Як навчальна дисципліна «Господарське право» передбачає вивчення основних правових інститутів господарського права, спираючись на основні положення цивільного права та інших галузей права (податкове право, митне право, право власності та ін.).

Предмет господарського права

Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом регулювання. Офіційно межі цього предмета визначені Господарським кодексом України, який набрав чинності з січня 2004 року.

Господарський кодекс України встановлює відповідно до вимог Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності, і має на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі – підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальної спрямованості, затвердити суспільний господарський порядок в економічній системі нашої держави, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Як відомо, предмет і метод правового регулювання є вихідними критеріями поділу системи права на галузі й інститути. Предметом правового регулювання є те, що регулює право, тобто ті суспільні відносини, які регулюються ним.

Господарський Кодекс України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Сфера підприємницької діяльності характеризується наявністю неоднорідних відносин (відносини між суб’єктами господарювання з приводу створення спільної продукції, відносини з приводу використання суб’єктом господарю- вання найманої праці, відносини між суб’єктом господарювання та споживачем продукції з приводу придбання останнім певних результатів господарської діяльності). однак не всі з них є підприємницько-правовими.

Отже, сферу підприємницьких відносин становлять три групи відносин: господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими – є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами у Господарському Кодексі України розуміються відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно – господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими – є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Сукупність зазначених відносин утворюють предмет підприємницько-правового регулювання.

Виникає питання, а яку правову природу мають відносини між суб’єктами господарювання (підприємцями) та громадянами як споживачами результатів господарської діяльності – товарів, робіт, послуг. Незважаючи на те, що ст. 2 Господарського кодексу України називає споживачів учасниками відносин у сфері господарювання, такі відносини мають цивільно-правову природу, отже, регулюються цивільним правом.

Методи правового регулювання господарських відносин

З предметом господарського права тісно пов’язані методи господарського права.

Методи господарського права – це сукупність засобів та заходів впливу норм господарського права на господарські відносини з метою найбільш оптимального їх врегулювання та устаткування. Оскільки підприємницькі відносини є комплексними відносинами, їх регулюють не один, а декілька методів правового регулювання.

Індивідуальний метод регулювання або метод автономних рішень суб’єктів господарських відносин полягає в тому, що суб’єкти господарювання самостійно обирають вид діяльності, яким вони прагнуть займатися (за певними виключеннями, передбаченими чинним законодавством) та самостійно планують свою господарську діяльність, укладають господарські договори, за допомогою яких врегульовуються їх відносини з партнерами тощо.

^ Метод рекомендацій полягає в тому, що суб’єктам господарювання державою пропонуються зразкові форми окремих договорів (примірні договори) та методичні рекомендації щодо здійснення окремих видів господарської діяльності тощо. Суб’єкти господарювання можуть за власним розсудом використовувати такі типові проформи. Разом з тим, якщо типовий договір, затверджений Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, сторони не можуть відступити від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови (п. 4 ст. 179 Господарського Кодексу України). І тут, відповідно, вже мова йде про інший метод – метод власних приписів.

^ Метод власних приписів являє собою симбіоз зобов’язань, що покладаються на суб’єктів господарювання (наприклад, державне комерційне підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення) та заборон, що встановлюються у зв’язку із її здійсненням (наприклад, діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї може здійснюватися тільки державними підприємствами). Метод власних приписів полягає також у тому, що держава нормативно встановлює правила легалізації діяльності суб’єктів госпо­дарювання (державна реєстрація, ліцензування, патентування) та правові форми її здійснення, а також відповідні заборони. На суб’єктів господарювання покла­дається обов’язок чітко дотримуватися вимог закону та вказівок компе- тентних органів при здійсненні господарської діяльності.

Принципи господарського права тісно пов’язані з предметом і методами ре­гулювання господарських відносин. Вони мають визначальне значення при зас­тосуванні господарсько-правових норм.

Загальними принципами господарювання в Україні, згідно зі статтею 6 ГК України, є:

  • забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання;

  • свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом;

  • вільний рух капіталів, товарів та послуг територією України;

  • обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства й держави;

  • захист національного товаровиробника;

  • заборона незаконного втручання органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Господарське право як галузь законодавства

Погляди вчених на господарське право, як галузь законодавства, розподілились на:

  • галузь господарського законодавства окреслена лише господарськими відносинами і не включає всіх нормативних актів, які у тій чи іншій мірі регулюють окремі питання господарської діяльності;

  • галузь господарського законодавства включає всі нормативні акти, окремі норми яких мають відношення до народного господарства.

Нормативні акти, що регулюють господарську діяльність, можуть бути роз­поділені як за формальною (правовою силою нормативного акту), так і за змістовою ознаками (зміст відносин, які вони регулюють).

Нормативні акти, що регулюють господарську діяльність, представлені Конституцією України, Господарським кодексом України та нормами інших кодексів України, законами України, постановами Верховної Ради, декретами, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, указами та розпо­рядженнями Президента України, нормативними актами міністерств, державних комітетів, комісій та інших центральних органів виконавчої влади (правила, накази, інструкції тощо), нормативні акти територіальної дії місцевих рад та дер­жадміністрацій з господарських питань.

Увесь звід господарського законодавства за змістовою ознакою можна розподілити на два блоки: акти загального характеру, які поряд із іншими сфе­рами суспільного життя, регулюють також і окремі питання підприєм- ницької діяльності та законодавство спеціального характеру.

Перший блок представлено нормами Конституції України, Закону Ук­раїни «Про власність», а також низки кодексів України, цивільного, митного, торгівельного судноплавства тощо.

Другий блок починається з Господарського кодексу України, що пється на декілька тематичних підгруп. Назвемо лише деякі з них:

Нормативно-правові акти, що регламентують правовий статус суб’єктів підприємницької діяльності: закони України «Про господарські товариства», «Про промислово-фінансові групи в Україні» тощо;

  • нормативно-правові акти, що регламентують діяльність владних структур та їх повноваження у сфері господарської діяльності (органів як з загальним, так і спеціальним статусом): закони України «Про національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про національний банк України», «Про Антимо­нопольний комітет України» тощо;

  • нормативно-правові акти, що регламентують порядок легалізації суб’єктів господарської діяльності: (Положення Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності», Закони України «Про ліцензу- вання певних видів господарської діяльності», Закон «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» тощо);

  • нормативно-правові акти, що регламентують правові та організаційні за­сади якості продукції, що виробляється суб’єктами господарювання та технічні параметри виробництва (Декрет Кабінету міністрів України «Про стандартизацію і сер­тифікацію», Закони України «Про стандартизацію», «Про підтвердження відповідності»);

  • нормативно-правові акти, що регламентують порядок укладення та вико­нання окремих господарських договорів (Закони України «Про концесії», «Про угоди про розподіл продукції» тощо);

  • нормативно-правові акти, що регламентують порядок здійснення окремих різновидів господарської діяльності (Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про страхування», «Про телебачення і радіомовлення», «Про банки і банківську діяльність», «Про залізничний транспорт», Закон України «Про зв’язок» тощо).

Поняття підприємницької діяльності та її кваліфікаційні ознаки

Термін «підприємництво» був запозичений з Франції. Він був уведений в економічний лексикон на початку ХVІІІ ст. французьким економістом Рішаром Кантильйоном.

Класична економічна теорія при визначенні підприємництва концен­трує увагу вирішення питань вилучення максимального прибутку з ресурсів і досягнення рівноваги.

Нетрадиційна економічна теорія пояснює сутність підприємництва з по­зицій економічної теорії динамічної нерівноваги. Так, основоположник цієї теорії Йозеф Шумпетер стверджував, що «нормою» здорової економіки є не рівновага або оптимізація, а спричинена діяльністю новатора-підприємця ди­намічна нерівновага, яка спрямована на створення нового споживчого попиту, на поліпшення чогось іншого, відмінного від попереднього, що повніше забезпе­чує потреби.

При визначенні теоретичної основи підприємництва чимало провідних еко­номістів світу концентрують увагу на підприємництві як процесі, що відбувається постійно і цілеспрямовано має інноваційний характер;

Сьогодні підприємництво є не лише економічною, але й правовою кате­горією. Існує значна кількість наукових визначень цієї категорії. Наведемо декілька з них.

Підприємницька діяльність – це діяльність, що ставить за мету одержання прибутку за рахунок залучення власних коштів, або опосередкованої участі в такій діяльності шляхом вкладення у діло власного капіталу.

Під підприємництвом також розуміють діяльність, яка здійснюється при­ватними особами, підприємствами та організаціями щодо виробництва, надання послуг, придбання та продажу товарів в обмін на інші товари або гроші для взаємної вигоди зацікавлених осіб, підприємств та організацій.

Підприємництво – незаборонена законом ініціативна, систематична дія­льність приватних осіб (підприємців) і юридичних осіб, що базується на при­ватній або будь-якій іншій формі власності, спрямовану на отримання прибутку від виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, здійснювану на влас­ний ризик і під свою відповідальність.

Підприємницька діяльність – це сукупність правомірних вольових дій, які здійснюються професійно, систематично і на свій ризик особою, за­реєстрова- ною як підприємець, з метою одержання прибутку.

Підприємництво – це реалізація фізичною або юридичною особою своєї правоздатності шляхом складання і виконання цивільно-правових договорів не­споживчого характеру з метою одержання прибутку. Фізичні та юридичні особи при цьому діють за власною ініціативою, на власний ризик та за власні кошти.

Легальне визначення підприємництва сьогодні містить ст. 42 Госпо­дарського Кодексу України. Так, підприємництво – є самостійною, ініціа­тивною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних ре­зультатів та одержання прибутку.

Ознаки підприємницької діяльності випливають з її визначення (норма­тивно закріплені ознаки): безпосередня, самостійна, систематична, ризикована; з метою одержання прибутку; здійснюється в порядку встановленому законом (легальна).

Перша ознака підприємницької діяльності – безпосередність і самостійність її здійснення. Вона вбачається в тому, що кожен підприємниць безпосередньо та самостійно вирішує всі питання діяльності свого підприємства, виходячи з еко­номічної вигоди і ринкової кон’юнктури. Саме тому, створення (заснування) суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи, а також володіння кор­поративними правами, за загальним правилом, не є підприємницькою діяльні­стю. В юридичній літературі, на думку одних учених, термін «самостійність» підкреслює той факт, що втручання в підприємницьку діяльність органів влади й управління можливе лише у встановлених законом межах. підприємець починає діяльність на свій розсуд, і здійснює її в своїх інтересах.

Друга ознака підприємницької діяльності – її систематичність. Вельми часто, при визначенні кількісних критеріїв систематичності підприємницької діяльності виходять з Декрету Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел» від 17.03.93 р., зі змісту якого начебто випливає висновок, що коли продаж товару здійснюється більше чотирьох разів протягом календарного року, то така діяльність вважається систематичною. Однак, положення Декрету прийнятні лише для мети оподаткування. Тому, слід погодитися із думкою тих вчених, які вважають перспективнішим «метод вилучення» – епізодична або одинична діяльність не може вважатися підприємницькою, в той час як регулярна, професійна, постійна діяльність є такою. У разі ж виникнення спору про систематичність – питання повинне вирішуватися з урахуванням конкретних обставин.

Третя ознака підприємницької діяльності – ризиковий характер. Вона полягає в тім, що на підприємця покладений тягар можливих несприятливих наслідків (збитків) підприємницької діяльності. Під ризиком слід розуміти можливість наступу певної події, яка викликає майновий збиток.

Четверта ознака – це одержання прибутку як головна мета здійснення підприємницької діяльності. Мету одержання прибутку, як ознаку підприєм­ницької діяльності, визнають як законодавець, так і вчені (майже одно­стайно). Тобто, та чи інша діяльність не може бути віднесена до підприємницької, якщо її метою не є одержання прибутку. Проте якщо прибуток не отриманий, незважаючи на цільове спрямування діяльності на її досягнення, то сам по собі цей факт не може служити підставою для вилучення її з числа підприємницької. Отже, визначальною є наявність саме мети одержання прибутку, а не досягнення її на будь-якому етапі цієї комплексної діяльності. Разом з тим, більшість вчених відмічають, що мета одержання прибутку є основною, але не єдиною метою. Так, поряд з основною метою одержання прибутку, підприємці можуть мати на меті й інше (наприклад, благодійність. задоволення потреб суспільства).

П’ята ознака – це здійснення підприємницької діяльності в порядку, вста­новленому законодавством (легальність). Легальність підприємницької діяль­ності повинна розглядатись у двох аспектах:

1) особа повинна пройти всю процедуру легалізації для того, щоб займатися відповідним різновидом підприємницької діяльності (державна реєстрація, ліцензування, патентування);

2) підприємці не повинні порушувати норми господарського законодавства, зокрема, антимонопольного тощо.

Відповідно до ст. 45 ГК України підприємництво здійснюється на основі:

  • вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

  • самостійного формування підприємцем програми діяльності; вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється; залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом; встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

  • вільного найму підприємцем працівників;

  • комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

  • вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

  • самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності; використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

1. Основні правові засади господарської діяльності icon№ Правові засади спілкування з органами влади з питань отримання...
Тема № Правові засади спілкування з органами влади з питань отримання дозволів в сфері господарської діяльності
1. Основні правові засади господарської діяльності iconТема № Правові засади спілкування з органами влади з питань отримання...

1. Основні правові засади господарської діяльності iconОрганізаційні форми діяльності адвокатури
Правові засади організації І діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Конституція України та...
1. Основні правові засади господарської діяльності iconЗакон україни
Цей Закон визначає правові засади організації І діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні
1. Основні правові засади господарської діяльності iconТема 1 : Світоглядні та науково-методологічні проблеми формування...
Основні засади державної екологічної політики. Місце екологічної безпеки в екологічній політиці держави
1. Основні правові засади господарської діяльності iconНетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Закон України від 16. 04. 1991р. №959-хіі «Про зовнішньоекономічну діяльність». Цей Закон визначає основні правові та організаційні...
1. Основні правові засади господарської діяльності iconЛекція 1-2 Етичні засади діяльності соціального педагога
Основні причини необхідності етичної регламентації професійної поведінки у соціально-педагогічній діяльності
1. Основні правові засади господарської діяльності icon1. 2 Правові засади протидії корупції (с) 2 г
Основні поняття: корупція, протидія, правові засоби, суб’єкт протидії корупції, суб’єкт корупційного правопорушення, нормативно-правовий...
1. Основні правові засади господарської діяльності iconПоняття, ознаки та види господарської діяльності
Об’єктивна основа, засоби та методи державного регулювання господарської діяльності
1. Основні правові засади господарської діяльності iconПлан Правові засади туристської діяльності в Україні
Кабінету Міністрів України “Про затвердження державної програми розвитку туризму на 2002-2010 рр.”
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка