Дипломатія




Скачати 172.22 Kb.
НазваДипломатія
Дата конвертації05.11.2013
Розмір172.22 Kb.
ТипДиплом
mir.zavantag.com > Право > Диплом


Міністерство освіти та науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Факультет міжнародних відносин

Кафедра міжнародних економічних відносин


Індивідуальне науково-дослідне завдання з предмету

Теорія міжнародних відносин:

Роль дипломатії у міжнародних відносинах

Виконав студент №24 групи Войчук Максим


Луцьк 2008
План

Вступ……………………………………………..………………..стор. 3

Розділ 1 Поняття дипломатії. Історичні передумови сучасної дипломатії…………………………………………………………...стор. 4-6

Розділ 2 Основні функції, види та форми дипломатичного процесу…………………….………………………………………….стор. 6-9

Розділ 3 Місце та значення дипломатії у сучасних міжнародних відносинах………………………….……………стор. 10-12

Висновок……………………………………………………….…стор. 13

Список використаної літератури………………………….стор. 14

Вступ

Метою даної роботи є визначення суті дипломатії та дипломатичного процесу, через дослідження шляху її історичного становлення, функцій, засобів та методів, що вона використовує, та визначення її ролі для зовнішньополітичної діяльності держави.

Отже, об’єктом даної роботи є дипломатія як специфічна форма діяльності та задоволення інтересів держави, як суб’єкта міжнародних відносин.

Предметом даної роботи є роль дипломатії для держави у сфері формування та відстоювання власних зовнішньополітичних ціле та позицій.

У своїй роботі я виходжу з того, що держави, союзи держав показують себе на міжнародній арені через зовнішню політику, яка має в основному дві форми: дипломатії і стратегії. Їх призначення – задоволення національного інтересу, що передбачає, в першу чергу, збереження територіальної цілісності, захист безпеки і суверенітету. Так стратегія може бути визначена як довготривала ліня поведінки, що поєднує науку і мистецтво в досягненні перспективної цілі [9, 199]. А тому традиційними засобами досягнення зовнішньополітичних цілей були як війна так і дипломатична гра. У разі війни стратегія уявляє собою сукупність засобів, які передбачені для підготовки і реалізації військової перемоги, а у мирний час дипломатія являє собою сукупність методів, прийомів і засобів прямої дії на керівні органи держави.

Політики традиційно віддавали перевагу дипломатичним засобам, оскілки для держави вони завжди були легшими та несли в собі значно менше ризики, ніж війна.

Дипломатія є специфічною сферою зовнішньополітичної діяльності держави яка грунтується на застосуванні несилових засобів досягнення її цілей [5, 62].
^ Розділ 1 Поняття дипломатії. Історичні передумови сучасної дипломатії

Слово "дипломатія" походить від грецького слова "диплома" (у Стародавній Греції – подвійні дошки з письменами, які підтверджують повноваження).

У літературі зустрічається досить велика кількість визначень дипломатії. Ось деякі з них.

Дипломатія – це один з головних інструментів міжнародної політики, що полягає в офіційній відкритій або таємній діяль­ності міжнародних акторів в особі їхніх органів зовнішніх зносин, спрямований на здійснення цілей та завдань міжнародної політики. Дипломатія гармонійно впливає на міжнародні відносин і дотримується у своїй діяльності певних правил та звичаїв[10, 327].

Дипломатія – один з основних засобів зовнішньої політики держави, це офіційна діяльність держав та урядів, міністрів іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях, по захисту прав та інтересів держави, її установ та громадян за кордоном.

За визначенням Я. Петрася, дипломатією є офіційна діяльність держави на зовнішній арені за допомогою постійних чи тимчасових інституцій, яка має на меті реалізацію принципів та основ зовнішньої політики через ведення переговорів чи укладання міжнародних договорів.

Англійський дипломат Е. Сатоу уточнює: дипломатія – це «застосування розуму і такту з метою розвитку офіційних відносин між урядами незалежних держав». [1, 7].

У «Oxford English Dictionary» можна знайти таке визначення дипломатії – це менеджерування міжнародних відносин через переговори; метод за допомогою якого міжнародні відносини здійснюються і керуються амбасадорами і послами; мистецтво дипломатів.

Гарольд Ніколсон дипломатію, як виконання зовнішньої політики через переговори, зазначаючи, що дане поняття водночас підкреслює методи згідно яких ведуться дані переговори [3, 28].

Сьогодні у світі дипломатичні відносини регулюються окремою галуззю права.

Дипломатичне право – галузь міжнародного права, що представляє собою сукупність норм, що регламентують статус і функції державних органів зовнішніх зносин.

Дипломатичне право протягом довгого часу ґрунтувалося на звичаях. Часткова офіційна кодификація дипломатичного права була вперше почата в регіональному масштабі в Латинській Америці (20 лютого 1928 р. була прийнята Гаванська конвенція про дипломатичних чиновників). У даний час дипломатичне право в основному кодифіковане.

Основним, договірним актом у даній області є Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року. У 1969, року Генеральною Асамблеєю ООН була також прийнята «Конвенція про спеціальні місії», а в 1975 році на дипломатичній конференції у Відні – «Конвенція про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру».

Дипломатія має давню історію. Так, у австралійських аборигенів виявлено дипломатичний імунітет як перший встановлений принцип міжнародних відносин. Складна система дипломатичних відносин була створена давніми греками у V ст. до н.е., а давні римляни розробили так зване «право народів». Перше спеціальне урядове відомство для ведення закордонних справ було організовано у Візантійській імперії. Тут була та­кож створена спеціальна служба для організації прийомів іноземних послів.

У залежності від історичного моменту завдання дипломатії змінювались: від обслуговування війни до перетворення її на систему засобів проведення переговорів та забезпечення мирних умов взаємодії держав.

Візантійське дипломатичне мистецтво запозичили венеціанці, які створили завершену систему дипломатичної служби. Велике значення, яке приділяли швидкому одержанню новин, зумовило створення постійних посольств. Початок практиці функціонування постійних дипломатичних місій було покладено у XV ст.: перше посольство було акредитовано у 1450 р. гер­цогом Міланським при дворі флорентійського правителя Козімо деі Медічі, його очолив Нікодем деі Понтрамон. Спершу послів не обирали серед шляхти, це були аптекарі, цирульники, купці, цехові майстри. Не вважалося обов'язковим, щоб посол був вихідцем з країни, яку він представляв, і це породило існування міжнародних професійних дипломатів, що в різний час пред­ставляли різних суверенів.

Упродовж тривалого часу посли підозрювалися у шпигунстві. Так, у 1653 р. швейцарський посланник при Олівері Кромвелі доповідав, що будь-який член парламенту, який вступав у розмову з іноземним послом, ризикував втратити місце.

В основу сучасної дипломатії покладено теорію «постійних переговорів», розроблену Арманом Жаном дю Плессі, карди­налом де Рішельє в його «Політичному заповіті. Він першим дійшов висновку, що метою дипломатії е створення міцних взаємовідносин. На його думку, інтереси держави завжди мають стояти на першому місці і бути непорушними, вони не можуть приноситися у жертву сентиментальним і доктринальним забобонам. Кардинал Рішельє першим заявив, що жодна політика не може мати успіх без підтримки національної громадської думки. Для цього він розробив систему внутрішньої пропаганди. Декретом від 11 березня 1626 р. Рішельє поклав усю відповідальність за ведения зовнішніх зносин на одне відомство – Міністерство закордонних справ. Починаючи з його приходу до влади і до Великої французької революції французькі методи дипломатії були зразком для всієї Європи. Ґрунтуючись на цих методах, Франсуа де Кальєр у 1716 р. написав працю «Про ведення переговорів із суверенами».

^ Розділ 2 Основні функції, види та форми дипломатичного процесу

Головними функціям дипломатії є комунікаційна та інформаційна. До основних функцій дипломатії належать:

    представництво держави на міжнародній арені;

    захист її прав та інтересів, досягнення її них зовнішньо­політичних цілей;

    врегулювання міжнародних криз та конфліктів;

    вирішення зовнішньополітичних проблем;

    переговори і укладання угод за конкретними питаннями;

    загальне програмне керівництво рішеннями суб'єкта в галузі
    зовнішньої політики;

    участь у роботі міжнародних форумів та організаційна.

Західні політологи систему пріоритетів дипломатичних функцій викладають у такій послідовності. По-перше, дипломатія, значною мірою, є технікою примусу. По-друге, дипломатія є технікою переконання. По-третє дипломатія виступає як процедура врегулювання. І, по-четверте, дипломатія являє собою техніку досягнення угод [5, 50-51].

Найбільш поширеними формами дипломатії є:

^ Публічна дипломатія – за формою є відкритою і за своєю суттю має демократичний характер.

Секретна дипломатія – за формою є таємною: міжнародні угоди носять виключно закритий характер.

^ Змішана дипломатія – включає поєднання елементів публічності і секретності.

За напрямками діяльності в практиці міжнародних відносин виділяються дипломатії:

Парламентарна – це регулярні зібрання тих чи інших міжнародних органів, а також неофіційна зустрічі спеціальних представників глав держав.

^ Пряма – це зустрічі на вищому рівні (глав держав), а також спілкування через капали електронного зв'язку.

Одностороння – це прямі контакту глав держав або їх представників.

Багатостороння – коли спілкування держав здійснюється через міжнародні організації універсального типу.

Човникова – це відвідування главами держав або їх спеціальними представниками своїх союзників.

Нетрадиційна – це вихід на міжнародну арену нових акторів: міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій, засобів масової інформації, окремих підприємств, установ і організацій, громадських рухів і навіть окремих активно діючих осіб [8, ].

Офіційні письмові зносини між мають такі основні форми:

  • нота, яка складається від першої або третьої особи, починається та закінчується формулою ввічливості і має бути підписана;

  • меморандум, який є, як правило, докладним викладенням фактів та аргументів, які грунтується на них, і на відміну від ноти не починається і не закінчується формулою ввічливості і не обов'язково має бути підписаний.

Дипломатична діяльність здійснюється шляхом переговорів, що охоплюють усі форми спілкування між урядами та між їх представниками.

Переговори – не пошук рішень шляхом мирних і взаємоприйнятних угод. Формами проведення переговорів можуть бути: бесіда, бесіда за зачиненими дверима, нарада у вузькому складі, обід-прийом та офіційна конференція [4, ].

Однією з основних форм дипломатичної діяльності є візити. Розрізняють державний, офіційний, робочий, неофіційний візи­ти, візит проїздом та приїзд на урочистості.

Результатом переговорів є підписання міжнародних актів – таких, як договори, конвенції, декларації, угоди, протоколи, а також обмін нотами. Ці міжнародні акти мають обов'язкову си­лу, на відміну від деяких інших

Термін «декларація» вживається у таких значеннях: як обов'язкова міжнародна угода; як спільна заява про наміри або політичний курс; як одностороння декларація, яка проголошує права і обов'язки для інших держав; як повідомлення однієї держави іншим державам із роз'ясненням чи виправданням лінії її поведінки або з викладом поглядів і намірів з певних питань [2, 286].

Особливе місце у дипломатичній діяльності посідають нерівноправні міжнародні угоди, головною рисою яких є те, що їх положення обмежують суверенітет однієї зі сторін.

Загальноприйнятою і дуже зручною формою дипломатичної діяльності є дипломатичні прийоми. Виділяють такі види прийомів:

  1. офіційний прийом, на який запрошуються виключно посадові особи;

  2. неофіційний прийом, на який посадові особи запрошуються разом з дружинами;

  3. змішаний прийом, на який запрошуються як офіційні по­
    садові особи, так і видатні діячі [7,144-145].

Виняткове значення у дипломатичній практиці має церемоніал, офіційно прийнятий розпорядок урочистих прийомів, процесій тощо. Урочисті церемонії, обмін промовами, подарунками і нагородами демонструють бажання обох країн виявити почуття дружби і схильність до співробітництва.

Кодифікація та введення у практику правил церемоніалу, а також нагляду за їх виконанням здійснюються згідно з протоколом.

^ Дипломатичний протокол - це сукупність правил, відповідно до яких у кожній державі регулюють порядок дипломатичних церемоній. Основна мета протоколу - створити атмосферу дружелюбності для здійснення дипломатичних стосунків. Протоколу обов'язково додержуються при переговорах, підготовці міжнародних угод, що надає їм урочистості і підкреслює їх значення.

^ Розділ 3 Місце та значення дипломатії у сучасних міжнародних відносинах
Мистецтво дипломатії завжди цінувалося як вміння окремих уповноважених осіб вміло відстоювати та захищати інтереси відповідної держави. Сьогодні дипломатія є фактично однією зі сторін зовнішньої політики держави.

Зовнішня політика – це частина міжнародних відносин, діяльність держави та інших політичних інститутів суспільства по здійсненню своїх інтересів та потреб на міжнародній арені.

Головна мета зовнішньої політики – забезпечення сприятливих умов для реалізації інтересів тієї чи іншої держави, забезпечення національної безпеки та добробуту народу.

Таким чином, дипломатія є фактично засобом для реалізації власних інтересів. У сучасних міжнародних відносинах саме дипломатії відводиться роль арбітра у вирішенні основних суперечностей. Саме дипломатія стає засобом порозуміння.

Перехід від традиційної до нової дипломатії відбувся після Першої світової війни. Він був зумовлений впевненістю у тому, що до міжнародних справ можна застосовувати демократичні ідеї.

Новими тенденціями у сучасній дипломатії є:

  • великі держави найчастіше всього ведуть справи через своїх спеціальних представників;

  • підвищується питома вага змішаної, парламентарної, прямої і човникової дипломатії;

  • посилюється роль і статус переговорів щодо врегулювання міжнародних криз і конфліктів.

Взагалі полем діяльності сучасної дипломатії, де її значення постійно зростає, с захист економічних інтересів власної держави. За словами Роберта Дж Морріса, колишнього помічника держсекретаря США і віце-президента Міжнародної ради приватного бізнесу, «наприкінці XX сторіччя грань між політичними та економічними інтересами, яка завжди була досить розпливчастою, стала вкрай примарною» [2, 20].

На думку заступника генерального секретаря ООН, відомого радянського та російського дипломата В. Петровського, економічна дипломатія навіть поступово бере гору над традиційною дипломатією, орієнтованою на політику. В міру зростання конкуренції на світових ринках, швидкого розвитку нових індустріальних країн у Південно-Східній Азії, вступу на світові ринки Китаю та Росії відбувається небачене досі зростання кількості учасників міжнародних еконо­мічних відносин. У такій ситуації пріоритетним завданням урядів та дипломатичної служби як такої стає зміцнення конкурентоспроможності їхніх національних економік. Відповідно приватні економічні інтереси справляють дедалі потужніший вплив на політичні рішення і політичну діяльність на міжнародній арені.

Економізація зовнішньополітичної діяльності в цілому і роботи дипломатичних служб зокрема є логічним наслідком процесів глобалізації. Внаслідок зростання економічних функцій дипломатії невпинно збільшується і питома вага дипломатів, які займаються економічними питаннями.

У практику входить спільні засідання дипломатів з провідними представниками бізнесу. Їх запрошують до МЗС, щоб з'ясувати, яким чином дипломатична служба може поліпшити діяльність із захисту економічних інтересів своєї держави за кордоном, які прогнози існують у цьому зв'язку

Значна кількість нових функцій дипломатії належить до сфери культурних відносин. Завдання підготовки різного роду культурних заходів, проведення візитів, планування та організації культурного обміну ставляться нині перед закордонними представництвами не рідше, ніж аналогічні завдання в політичній сфері. Дипломати часто переймають патронування при проведенні заходів у культурній сфері, стають співголовами організацій культурного обміну.

Існує низка питань, де грань між політичними і культурними аспектами не менш розмита, ніж між політикою і економікою. Таким є, наприклад, у відносинах з деякими державами питання реституції куль­турних цінностей.

Інші сфери, де відбувається постійне зростання вимог до «послуг» дипломатичної служби, – це екологія, міграція, наука та технологи тощо. Співробітники прикордонних місій, особливо таких молодих незалежних країн, як Україна, регулярно отримують доручення поінформувати центр про досвід країни перебування в найрізноманітніших сферах – від положень законодавства про ціноутворення на певні сільськогосподарські продукти до ветеринарних вимог при перевезенні домашніх тварин.

На сучасному етапі традиційні, «політичні» дипломати мають демонструвати високу компетентність при вирішенні питань консульсько-правового характеру, тобто у сфері, до якої вони звикли ставитися дещо зверхньо. Щоденна дипломатична робота регулярно змушує їх не лише брати участь в обговоренні цієї проблема­тики на двосторонніх переговорах, а й бути обізнаними зі специфікою цієї діяльності й надавати поточні консульські послуги – від легалізації документів до видачі паспортів та віз.

Висновок

Таким чином на початку ХХІ століття фактично відбувається перегляд ролі дипломатії як у міжнародних відносинах загалом та її значення для реалізації державою зовнішньополітичної доктрини.

Звісно тісна взаємодія у політичній, військовій, економічній та культурній сферах між державами об’єктивно переводить їх відносини у повнокровне співробітництво, яке реалізується шляхом різноманітних, окрім дипломатичних, каналів.

Але безперечно, найважливішу функцію дипломатія як засіб спілкування між країнами виконує при колективному узгодженні інтересів. Особливо актуально її значення у наш час, коли світова спільнота має світові та регіональні інститути.

Отже, підсумовуючи усе вище викладене можна зробити висновок, що роль дипломатії у міжнародних відносинах особливо на сучасному етапі розвитку людської цивілізації, є без перебільшення надзвичайно великою. Зокрема, її компетенція уже виходить просто за рамки політичного співробітництва та врегулювання суперечностей чи то протекціонізму державних інтересів, сучасна дипломатія стає надзвичайно ефективним засобом співпраці у всіх можливих сферах людської діяльності.

Список використаної літератури

  1. Гуменюк Б. І. Основи дипломатичної та консульської служби. – К.: Либідь. – 2004. – 248 с.

  2. Гуменюк Б. І., Щерба О. В. Сучасна дипломатична служба: Навчальний посібник. – К.: Либідь. – 2001. –255 с.

  3. Дипломатический словарь: В 3 т. / Том. 1 / Главный редактор А. А. Громыко. – М.: Наука. – 1986. – 424 с.

  4. Камінський А. Вступ до дипломатії: Курс лекцій. – Львів: Світ. – 1995. – 144 с.

  5. Луцишин П. В., Луцишин Н. П. Теорія міжнародних відносин: Навчальний посібник. – Луцьк: РРВ «Вежа» Волинського державного університету ім. Лесі Українки. – 2003. – 339 с.

  6. Маддісон В. В., Шахов В. А. Політологія міжнародних відносин: Навчальний посібник. – К.: Либідь. – 1997. – с.

  7. Сардачук П. Д., Кулик О. П. Дипломатичне представництво: організація і форми роботи: Навчальний посібник. – К.: Україна. – 2001. – 176 с.

  8. Цимбалістий В. Ф. Теорія міжнародних відносин: Навчальний посібник. – Львів: «Новий світ». – 2006. – 324 с.

  9. Цыганков П. А. Международные отношения: Учебное пособие. – М.: Новая школа. – 1996. – 320 с.

  10. Шепелєв М. А. Теорія міжнародних відносин: підручник. – К: Вища школа. – 2004. – 622 с.






Схожі:

Дипломатія icon6. дипломатія Б. Хмельницьго

Дипломатія iconОпис навчальної дисципліни
Україна: дипломатія, соціально-економічні та політичні процеси (Історія української дипломатії)
Дипломатія iconУкраїнська дипломатія періоду урср (після 1944 року)
Трансформаційні процеси в країнах Центральної та Східної Європи: зовнішньополітичний аспект
Дипломатія iconТема 1 Дипломатія стародавнього світу
Міжнародні відносини в Північно-Східній Африці в період Раннього та Стародавнього царства
Дипломатія icon3. Дипломатія Б. Хмельницького
Тема Початок визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Воєнні дії 1648 – 1649 рр. (2 години)
Дипломатія iconЕнергетична дипломатія
Нарешті, слід зазначити важливий факт віднедавна почались запровадження провідними внз світу можливостей для підготовки фахівців...
Дипломатія iconЛекція 4 Козацько-гетьманська доба та її дипломатія
Натомість цьому передував тривалий проміжок бездержавності, у якій перебувало українство в період між зникненням з політичної карти...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка