1. право соціального захисту як галузь національного права україни > Поняття І предмет права соціального захисту




Скачати 326.04 Kb.
Назва1. право соціального захисту як галузь національного права україни > Поняття І предмет права соціального захисту
Сторінка1/3
Дата конвертації29.10.2013
Розмір326.04 Kb.
ТипДокументы
mir.zavantag.com > Право > Документы
  1   2   3



Тема 1. ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЯК ГАЛУЗЬ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

1. Поняття і предмет права соціального захисту

2. Метод права соціального захисту

3. Система права соціального захисту


4 Джерела права соціального захисту

5. Принципи права соціального захисту україни



До 60-х років відносини щодо соціального забезпечення різних категорій трудящих регулювалися нормами кількох галузей права: робітників і службовців – трудовим правом, членів колгоспів – колгоспним правом, державних службовців – адміністративним правом.

Право соціального захисту – нова галузь національного права України, яка проходить період становлення.

Всі норми, які складають право соціального захисту залежно від їх цільової спрямованості можна поділити на групи:

  1. норми, що визначають сферу соціального захисту, і визначають загальні засади соціальної політики у цій сфері;

  2. норми, що закріплюють коло соціальних ризиків як підстави для соціального захисту і передбачають умови і порядок безпосереднього надання соціальних виплат і послуг населенню та організаційно-правові форми, через які вони надаються;

  1. норми про соціальні стандарти та державні гарантії їх забезпечення;

  2. норми, якими визначаються зобов’язальні державні органи та установи, а також уповноважені недержавні суб’єкти у сфері соціального захисту, їх обов’язки, права і відповідальність;

  3. норми про бюджетні призначення з Державного бюджету України за державною програмою «Соціальний захист та соціальне забезпечення»;

  4. норми, які регламентують організацію спеціальних соціальних фондів(страхових і нестрахових) для надання соціальних виплат і соціальних послуг, а також порядок управління цими фондами і розподілу коштів для соціальних виплат;

  5. норми, які регламентують порядок збирання коштів на соціальне забезпечення – розміри страхових соціальних внесків, додаткових фінансових заходів для наповнення бюджету фондів;

  6. норми про організацію і порядок здійснення недержавного соціального забезпечення;

  7. норми, які встановлюють засоби захисту права; відповідальність суб’єктів.

Незважаючи на те, що за своїм характером це різні норми, вони мають системний характер, оскільки регулюють суспільні відносини, які утворюють єдиний комплекс – сферу соціального захисту в Україні. Ядром цієї галузі права є норми, які встановлюють соціальні ризики та умови надання соціальних виплат і послуг громадянам.

Відносини у складі предмета права соціального захисту можуть бути класифіковані за різними критеріями:

  1. залежно від ступеня обов’язковості та форми власності, на основі якої здійснюється соціальний захист, – відносини у сфері державного і недержавного соціального захисту;

  2. залежно від ступеня поширеності загальних умов та обсягу соціальних виплат та послуг – відносини у сфері загального, спеціального і додаткового соціального захисту;

  3. залежно від цільової спрямованості соціально-захисних заходів – відносини щодо прямих (безпосередніх) соціальних виплат і послуг, спрямованих на окрему фізичну особу, і відносини щодо непрямих соціально-захисних заходів, у зв’язку з реалізацією різного роду соціальних програм, спрямованих на відповідні соціально вразливі групи (категорії) населення;

  4. залежно від організаційно-правової форми розрізняються відносини у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування; державної соціальної допомоги; державного соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів (спеціальний соціальний захист); додаткового соціального захисту окремих категорій осіб;

  5. залежно від суб’єктного складу – відносини між громадянином і органом (закладом) соціального захисту і відносини між юридичними особами (державними і недержавними) з приводу організації й забезпечення діяльності системи соціального захисту;

  6. залежно від об’єкта відносин (виду матеріального забезпечення) – виділяють відносини: пенсійні; з приводу забезпечення грошовими соціальними допомогами; з приводу забезпечення матеріальною допомогою; з приводу надання соціальних послуг; забезпечення соціальними пільгами; забезпечення лікарською допомогою тощо;

7) за змістом всі відносини в предметі права соціального забезпечення поділяються на матеріальні, розподільчі, організаційно-розпорядчі, фінансові, процедурні й процесуальні.

Основними є матеріальні (регулятивні) відносини, в яких реалізуються права та обов’язки суб’єктів стосовно конкретного виду соціального захисту. Всі інші відносини мають обслуговуючий характер стосовно матеріальних відносин. Змістом матеріальних відносин є права та обов’язки сторін щодо надання певного виду соціальної виплати або соціальної послуги громадянину.

Значна частина відносин у сфері соціального забезпечення має фінансовий характер, вони пов’язані з визначенням розмірів страхових внесків, грошових виплат і допомог, джерелами їхнього фінансування тощо. Водночас ці відносини органічно включені в єдину систему соціально-захисних відносин.

Процедурні відносини виникають з приводу встановлення певних юридичних фактів між особою та органами РАЦСу з приводу підтвердження віку, перебування у шлюбі, родинних зв’язків; лікувальними установами з приводу встановлення факту непрацездатності; медико-експертними комісіями з приводу встановлення факту інвалідності, її причини та групи; відносини щодо оформлення та видачі свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування; щодо оформлення документів для призначення пенсії, соціальної допомоги, відшкодування шкоди, завданої нещасним випадком на виробництві, тощо. Процедурні відносини також виникають з приводу винесення рішень про надання певного виду соціального забезпечення або відмову в такому наданні.

На сьогодні відносини щодо соціального захисту регулюються значним числом нормативно-правових актів різної юридичної сили. Основні з цих актів уже наведені вище і розглядатимуться більш детально в наступних розділах. Слід враховувати й підвищений динамізм правового регулювання у цій сфері.

Функціональне призначення системи соціального захисту – захист населення від соціальних ризиків. Такий захист включає всю систему організаційних, правових, економічних заходів держави. Ця система також включає процесуальний захист прав особи, коли її право на соціальний захист порушено. Також слід врахувати й міжнародну, зарубіжну та вітчизняну юридичну практику щодо застосування та змісту терміно-поняття «захист прав людини», під яким розуміється комплекс усіх заходів такого захисту, у тому числі процесуальних.

Право соціального захисту – це система юридичних норм, які регулюють відносини щодо організації, фінансування і надання матеріального забезпечення, матеріальної підтримки та соціальних послуг (соціального обслуговування та утримання) населенню для захисту від негативних наслідків соціальних ризиків.
^

2. Метод права соціального захисту


Розглянемо послідовно ознаки методу сучасного правового регулювання відносин у сфері соціального захисту.

У цілому слід констатувати, що сфера соціального захисту належить до зони так званого інтенсивного правового регулювання, яке характеризується деталізованістю, переважно імперативністю, жорсткістю. У цій сфері переважно відсутні юридичні «прогалини», права і обов’язки суб’єктів пов’язані між собою.

1. В основі побудови юридичного механізму лежить спосіб сполучення соціального страхування і соціального надання. Цей спосіб спочатку мав політико-економічний характер, коли вперше в національному законодавстві заклав основи організаційної і фінансової системи соціального забезпечення і був сформульований у Концепції соціального забезпечення населення 1993 р. Згодом він набув належного юридичного значення і знайшов закріплення у відповідному законодавстві – Основах законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Законах України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», а також у законодавчих актах щодо надання державної соціальної допомоги, зокрема «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» та інших нормативно-правових актах.

У рамках солідарної пенсійної системи і соціального страхування інших видів соціальне забезпечення здійснюється за принципами солідарності та часткової відплатності. Солідарність поколінь проявляється в тому, що пенсії із солідарної системи і соціальні допомоги виплачуються за рахунок поточних надходжень, отже, сучасне працездатне населення своїми соціальними внесками утримує сучасних непрацездатних. Відплатність проявляється в тому, що розміри пенсій у рамках пенсійного страхування залежать від розміру заробітної плати і тривалості страхового стажу застрахованої особи. В солідарній системі маємо і відплатність, і часткову еквівалентність. Водночас із введенням накопичувальної пенсійної системи, за якої розмір цієї частини пенсії безпосередньо залежить від розміру сплачених внесків, вводиться в дію й принцип повної еквівалентності та відплатності.

У свою чергу, система державної соціальної допомоги будується за принципом аліментарності. Соціальна допомога надається особі як соціальне надання, як соціальна підтримка за рахунок державного чи комунального (місцевого) бюджетів.

2. Законодавцем застосовується спеціально-дозволений тип правового регулювання (дозволено лише те, що прямо передбачено нормою права), який поєднує дві юридичні конструкції – правомочність (шляхом встановлення у юридичній нормі суб’єктивного права особи) і позитивне зобов’язання (покладення обов’язку активного змісту).

Суттєвим є те, що правомочність, як і позитивне зобов’язання, діє у комплексі норм, що встановлюють межі здійснення права й обов’язку. Так, згідно з Конституцією громадянин має право на матеріальне забезпечення по старості. Проте у законодавчих актах встановлено більш конкретні умови і порядок такого забезпечення: пенсійний вік, страховий стаж, розмір заробітку визначаються за певними правилами тощо.

3. Застосовується сполучення імперативного і диспозитивного способу правового регулювання, проте з перевагою саме імперативного способу.

На рівні закону визначається коло суб’єктів соціально-захисних правовідносин; право особи на соціальне забезпечення, державні гарантії для забезпечення цього права; обов’язкові страхові внески; перелік соціальних ризиків (страхових і нестрахових), умови надання соціальних послуг, їх види та розміри матеріального забезпечення; відповідальність сторін тощо. Такі норми не можуть бути змінені за угодою сторін. Це є свідченням імперативного способу правового регулювання.

Поряд з імперативним методом застосовується й диспозитивний метод, проте зона його використання у чинному законодавстві незначна. Передусім диспозитивний метод проявляється в тому, що особа вільна у своєму бажанні застосувати своє право на соціальне забезпечення або не скористатися ним.

Із започаткуванням недержавного соціального забезпечення диспозитивний метод у цій частині системи соціального захисту отримав уже інший статус, його роль значно зросла. Зокрема диспозитивний метод лежить в основі недержавного пенсійного страхування, що впроваджується Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється за принципом добровільності на підставі укладення особою пенсійних контрактів з пенсійними фондами, договорів страхування довічної пенсії зі страховими організаціями, договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень тощо. Водночас і недержавне пенсійне забезпечення здійснюється за принципом законодавчого визначення його умов.

  1. Застосовується поєднання централізованого регулювання з муніципальним і локальним. Однією з тенденцій у соціально-захисній сфері є муніципалізація соціальної допомоги, про що вже зазначалося у попередніх розділах.

  2. Правове становище учасників соціально-захисних правовідносин є особливим. Соціальний захист переважно здійснюється через зв’язок «індивід –держава» (фонди соціального страхування діють з дозволу держави і під її наглядом). Між сторонами не виникає відносин влади і підпорядкування. У цих відносинах субординація обмежується чіткою визначеністю суб’єкта, на якого покладено обов’язок щодо надання особі конкретного виду соціального забезпечення, поведінки сторін.

У соціально-захисних правовідносинах права та обов’язки виникають переважно із закону і не можуть змінюватися за угодою сторін.

У всіх випадках конкретний вид соціального забезпечення надається особі лише після її звернення із заявою і прийняття рішення компетентного органу про призначення пенсії, соціальної допомоги, послуги.

Законодавством передбачено заходи примусу і юридичну відповідальність за порушення законодавства у сфері соціального захисту. Посадові особи, винні у порушенні законодавства про пенсійне забезпечення, про надання державної соціальної допомоги, несуть юридичну відповідальність. Роботодавці-страхувальники несуть відповідальність за шкоду, заподіяну застрахованим особам або страховикам внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов’язків із загальнообов’язкового державного соціального страхування, відповідно до законодавства. Заклади охорони здоров’я, заклади професійної реабілітації і громадяни, які надають соціальні послуги застрахованим особам, несуть цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну застрахованим особам або страховикам внаслідок фальсифікації документів про обсяги та якість наданих послуг (ст. 28 Основ).

Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачає відповідальність страхувальників, банків, організацій, що здійснюють виплату і доставку пенсій, та їх посадових осіб, а також Пенсійного фонду. Передбачено такий засіб забезпечення соціально-забезпечувальних зобов’язань, як пеня, а також такі фінансові санкції, як штраф.

^ Таким чином, метод правового регулювання суспільних відносин у сфері соціального захисту характеризується такими ознаками:

  1. поєднанням загальнообов’язкового державного соціального страхування і державного соціального надання;

  2. поєднанням імперативного і диспозитивного способів правового регулювання з перевагою імперативного способу, а також централізованого, муніципального і локального правового регулювання;

  3. застосуванням спеціально-дозволеного типу правового регулювання (дозволено лише те, що прямо зазначено в законі), за якого право вимоги щодо надання соціального забезпечення належить фізичній особі, а обов’язок щодо надання певного соціального блага покладено на чітко визначених суб’єктів;

  4. для виникнення соціально-захисних правовідносин необхідна наявність особливих юридичних фактів (юридичного складу), в основі якого – настання певного соціального ризику – події, котра, як правило, не залежить від волі особи (настання інвалідності, досягнення пенсійного віку, тимчасова втрата працездатності, безробіття тощо).
^

3. Система права соціального захисту


У цілому галузь права соціального захисту виконує функцію захисту людини від соціальних ризиків. Це загальна, стратегічна, основна функція.

Для її реалізації в основному використовуються дві функції – соціального забезпечення і соціальної підтримки. Соціальний захист здійснюється через певні організаційно-правові форми, серед яких основними в Україні є загальнообов’язкове державне соціальне страхування і державна соціальна допомога. Норми, які врегульовують відносини у цих формах, здійснюють різні функції: перша – соціального забезпечення з урахуванням зв’язку з працею, тривалістю страхового стажу, розміру заробітної плати, друга – соціальної підтримки особи як члена суспільства без її участі у суспільному виробництві. Друга форма не надає повного забезпечення, а лише полегшує подолання певної життєвої ситуації. Таким чином, має місце функціональний розподіл, який є визначальним, оскільки покладений державою в основу будови юридичного механізму загальної системи соціального захисту. Цей принцип був закріплений Концепцією соціального забезпечення населення, і у подальшому вся реформа соціально-захисного законодавства здійснюється у напрямі «розведення» соціального страхування і державної соціальної допомоги. Окрім того, з урахуванням чинного законодавства, можна виділити норми, які виконують функцію спеціального і додаткового (підвищеного) соціального захисту.

Таким чином, за функціональним критерієм норми галузі права соціального захисту об’єднуються у такі структурні частини:

  1. загальні положення;

  2. загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

  3. державна соціальна допомога;

  4. спеціальний соціальний захист;

  5. додатковий соціальний захист окремих категорій осіб;

  6. недержавне соціальне забезпечення.

Кожна з цих частин утворює відносно відокремлену підсистему у загальній системі права соціального захисту, а юридичні норми, що входять до її складу, об’єднуються в окремі правові інститути. Ці інститути є неоднорідними за своїм значенням. Нині науковці виділяють за структурно-функціональним критерієм генеральні інститути, основні інститути, субінститути та одноелементні інститути, а також міжгалузеві функціональні інститути. Усі названі інститути є й у структурі права соціального захисту. Зараз неможливо аналізувати інститути права соціального захисту у відриві від організаційно-правової форми, в рамках якої вони функціонують.

^ До системи права можна застосувати й суб’єктний критерій. Такий поділ теж має право на існування. Усіх суб’єктів права на соціальний захист можна згрупувати в три групи залежно від специфіки умов і порядку соціального захисту: перша група – усе населення, щодо якого застосовуються дві найбільш поширені форми соціального захисту – соціальне страхування і державна соціальна допомога; друга – окремі категорії громадян, щодо яких застосовуються спеціальні пенсійна система і система забезпечення допомогами; третя – окремі категорії населення, щодо яких застосовується додатковий підвищений соціальний захист. Тоді галузь буде поділена на такі частини: загальну систему соціального захисту (соціальне страхування і державна соціальна допомога); спеціальний соціальний захист; додатковий соціальний захист. Така конструкція найбільш близька до побудови за функціональним критерієм.

^ За змістом норми права соціального захисту поділяються на матеріальні, процедурні й процесуальні. Норми, які передбачають право особи на відповідний вид соціального забезпечення, умови його надання та розмір належать до матеріальних. Норми щодо процедурного оформлення права на відповідний вид соціального забезпечення, визнання юридичних фактів, перевірки майнового стану особи, яка звертається за соціальною допомогою, невідривні від норм матеріальних щодо виду соціального забезпечення (пенсії, послуги, грошової допомоги), а також його обсягу, розміру, і тому, вважаємо, не утворюють самостійного правового інституту.

Що ж до процесуальних норм, то вони, вважаємо, утворюють окремий правовий інститут, котрий може бути названий «спори щодо права на соціальний захист». Цей правовий інститут потребує ґрунтовного опрацювання і становить перспективний напрям наукових досліджень. У літературі висловлюються пропозиції щодо доцільності створення спеціалізованих судів для розгляду спорів у галузі соціального забезпечення, які заслуговують на цілковиту підтримку і є актуальними з огляду на судову реформу в Україні.

Таким чином, проаналізувавши систему права соціального захисту, повернемося до тих вихідних положень, які викладені на початку розділу і яким має відповідати сукупність елементів, щоб бути визнаною системою.

1. У галузі закріплений системоутворюючий фактор – право громадян на соціальний захист у разі настання соціальних ризиків, які визнані на рівні Конституції України, деталізовані й розширені у соціально-захисному законодавстві.

  1. Зв’язок елементів системи. Усі частини права соціального захисту становлять підсистеми «однакового напряму», навіть за умови, що вони мають різні джерела, вони мають один предмет впливу; правові інститути в системі соціального захисту пов’язані між собою тим, що включені до єдиної системи соціального захисту населення і виконують спільну функцію – соціальний захист населення.

  2. Націленість елементів на загальний спільний позитивний результат. І ця характеристика притаманна усім правовим інститутам цієї галузі права. Безперечно, всі вони спрямовані на соціальний захист населення і реально в державі має місце тенденція підвищення рівня соціальних виплат (пенсій, соціальних допомог).

  3. Система має демонструвати сталу єдність і цілісність. Право соціального захисту як галузь права має власний предмет правового регулювання – сферу однорідних якісно своєрідних суспільних відносин; ці відносини регулюються методом, котрий має специфічні, притаманні лише даній галузі права, ознаки; в основу чинних норм права цієї галузі покладено загальні основоположні ідеї -– галузеві принципи; створено численне соціально-захисне законодавство, яке в основі своїй має проголошене Конституцією України право громадян на соціальний захист; наявні очевидна потреба і зацікавленість суспільства в регулюванні відносин у сфері соціального захисту єдиною галуззю права, ця потреба зумовлена тим, що суб’єктами права соціального захисту виступає усе населення держави.

Структура права – внутрішня форма, а система законодавства – зовнішня. Від системи права соціального захисту слід відрізняти систему законодавства, під якою розуміють сукупність нормативно-правових актів, у котрих об’єктивуються внутрішні змістовні та структурні характеристики цієї галузі права. Водночас вади системного характеру у законодавстві негативно відбиваються на ефективності забезпечення права людини на соціальний захист у державі.

Для розвитку системи права і законодавства характерними є процеси як інтеграції, так і диференціації. Законодавству України у сфері соціального захисту притаманні обидва ці процеси. Інтеграція найбільш яскраво проявилася у створенні системи законодавства щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування, а також у намаганні привести до єдиного правового механізму правове регулювання пенсійного забезпечення, що знайшло відображення у Законі України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Однак повною мірою цього зробити ще не вдалося, залишилися інші пенсійні закони, які передбачають спеціальні умови пенсійного забезпечення. Законодавство України у сфері додаткового соціального захисту характеризується надзвичайно високим ступенем диференціації. Відображенням цього процесу є чинність багатьох нормативно-правових актів, насамперед законів, які встановлюють спеціальний правовий статус окремих категорій осіб і передбачають значне коло соціальних пільг для них.

Від галузі права соціального захисту слід відрізняти відповідну наукову дисципліну. Право соціального захисту як наука – це система наукових знань, правових поглядів, ідей про соціальний захист як комплексне суспільно-правове явище. Предмет науки права соціального захисту ширший від предмета цієї галузі права. Предметом науки виступають галузь права соціального захисту як комплексне системне юридичне утворення, історія його виникнення і перспективи розвитку, міжнародні стандарти прав людини у сфері соціального захисту, загальні закономірності й тенденції розвитку систем соціального захисту в зарубіжних країнах та їх вплив на національну систему тощо.

Враховуючи конституційні засади права людини на соціальний захист в Україні, а також суттєві зміни, що відбулися в Україні останніми роками, які кардинально змінили правове регулювання відносин у сфері соціального захисту, є надзвичайно актуальною подальша розробка проблем щодо права соціального захисту як галузі національного права, про предмет, метод, систему, джерела, принципи, правовідносини у цій сфері, про правовий статус суб’єктів, про систему соціальних стандартів і державних гарантій та їх відповідність міжнародним соціальним стандартам. Окремою важливою проблемою є правові аспекти державної соціальної допомоги як однієї з організаційно-правових форм соціального захисту.
^ Право соціального захисту необхідно відмежовувати від інших галузей права, зокрема конституційного, адміністративного, цивільного трудового та ін.

Передусім слід звернути увагу на особливість соціально-захисних відносин. Справа в тому, що вони супроводжують особу від народження і протягом усього життя, і який би правовий статус особа не мала (члена сім’ї, учня, працівника, студента, військовослужбовця тощо), вона одночасно перебуває під потенційним соціальним захистом держави. З того моменту, як з особою трапиться будь-який соціальний ризик, цей потенційний стан актуалізується і особа набуває конкретного суб’єктивного права на певну соціальну виплату або соціальну послугу. Така специфіка соціально-правових відносин зумовлює самостійність предмета права соціального захисту.

Водночас слід звернути увагу на певні міжгалузеві «вторгнення» й «переплетіння».

Право соціального захисту насамперед тісно пов’язане з конституційним правом. Норми конституційного права становлять основний зміст та гарантії права людини на соціальний захист в Україні, основні засади його здійснення, закріплюють компетенцію державних органів законодавчої та виконавчої влади у сфері соціального захисту, основні засади судового захисту прав людини, у тому числі й права на соціальний захист. Таким чином, норми конституційного права є основою для права соціального захисту, система норм якого виступає юридичним механізмом забезпечення права людини на соціальний захист у державі.

Право соціального захисту тісно пов’язане з адміністративним правом. Адміністративно-правова специфіка проявляється у сфері соціального захисту у відносинах управлінського характеру, які виникають при утворенні, визначенні конкретної компетенції та функціонуванні органів, установ та закладів, які забезпечують здійснення права громадян на соціальний захист і надають соціальні виплати та соціальні послуги, а також у відносинах щодо застосування адміністративно-правових санкцій за порушення соціально-захисного законодавства.

Право соціального захисту пов’язане також із цивільним правом, яке регулює майнові та особисті немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1 Цивільного кодексу України).

У сфері соціального захисту засобами цивільного права регулюються відносини з приводу надання соціальних послуг на приватних засадах недержавними установами та закладами. Зокрема це стосується недержавного пенсійного забезпечення, а також надання платних соціальних та медичних послуг. Водночас такі послуги мають надаватися з додержанням державних соціальних стандартів, а також відповідних гарантій, встановлених законодавством. Держава не може повністю перевести сферу соціального захисту на приватні засади. Наприклад, одним із принципів недержавного пенсійного забезпечення, встановлених у статті 4 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» є законодавче визначення умов недержавного пенсійного забезпечення; гарантування фізичним особам реалізації прав, наданих їм цим Законом; державного регулювання цін і тарифів на послуги, що надаються у цій сфері; державного регулювання діяльності з недержавного пенсійного забезпечення та нагляду за його здійсненням. Закон України «Про соціальні послуги», хоч і дозволяє надання соціальних послуг на платній основі, встановлює, що суб’єкти, які надають соціальні послуги, здійснюють свою діяльність на професійній основі відповідно до положення про них або їх статуту, де обов’язково зазначаються перелік соціальних послуг, категорії осіб, яким вони надаються, умови та порядок їх надання (ст. 7). Серед суб’єктів, що надають соціальні послуги, окрім державних та комунальних спеціалізованих підприємств, установ та закладів соціального обслуговування, вказуються й недержавні суб’єкти – юридичні особи, створені відповідно до законодавства, які не мають на меті отримання прибутку.

Отже, відносини, пов’язані з недержавним соціальним забезпеченням, на нашу думку, мають комплексний характер і регулюються як нормами цивільного права, так і нормами права соціального захисту.
  1   2   3

Схожі:

1. право соціального захисту як галузь національного права україни > Поняття І предмет права соціального захисту icon1. Поняття, предмет та система права соціального захисту
Форма проведення: семінар-бесіда побудована на основі евристичної бесіди (студенти дають відповіді на запитання, що мають проблемний...
1. право соціального захисту як галузь національного права україни > Поняття І предмет права соціального захисту iconТема Поняття, предмет та система права соціального захисту
Форма проведення: семінар-бесіда побудована на основі евристичної бесіди (студенти дають відповіді на запитання, що мають проблемний...
1. право соціального захисту як галузь національного права україни > Поняття І предмет права соціального захисту iconМодуль буде проводитись у письмовій формі. Крім теоретичних питань...
Поняття, система та значення основних принципів права соціального захисту України
1. право соціального захисту як галузь національного права україни > Поняття І предмет права соціального захисту iconПерелік питань для допуску до екзамену з навчальної дисципліни «Право...
Них груп населення встановлюється прожитковий мінімум; які категорії осіб відносяться до працездатних, до осіб, які втратили працездатність;...
1. право соціального захисту як галузь національного права україни > Поняття І предмет права соціального захисту iconКонституційне право України як галузь права, наука та навчальна дисципліна
Конституційне право як провідна галузь національного права України: поняття та особливості
1. право соціального захисту як галузь національного права україни > Поняття І предмет права соціального захисту iconКонституційне право України як галузь права, наука та навчальна дисципліна
Конституційне право як провідна галузь національного права України: поняття та особливості
1. право соціального захисту як галузь національного права україни > Поняття І предмет права соціального захисту iconКонституційне право України як галузь права, наука та навчальна дисципліна
Конституційне право як провідна галузь національного права України: поняття та особливості
1. право соціального захисту як галузь національного права україни > Поняття І предмет права соціального захисту iconКонституційне право України як галузь права, наука та навчальна дисципліна
Конституційне право як провідна галузь національного права України: поняття та особливості
1. право соціального захисту як галузь національного права україни > Поняття І предмет права соціального захисту iconКонституційне право України як галузь права, наука та навчальна дисципліна
Конституційне право як провідна галузь національного права України: поняття та особливості
1. право соціального захисту як галузь національного права україни > Поняття І предмет права соціального захисту icon№1: Поняття, предмет, метод та система права соціального забезпечення
Про пенсійне забезпечення”, “Про міліцію”, “Про зайнятість населення”, “Про відпустки”, “Про державний бюджет України”, інші закони,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка