Регламентується правовими нормами




НазваРегламентується правовими нормами
Сторінка1/28
Дата конвертації07.07.2013
Розмір3.89 Mb.
ТипРегламент
mir.zavantag.com > Право > Регламент
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28
1.Правотворчість — це форма владної діяльності народу, органів держави, посадових осіб та місцевого самоврядування, що спрямована на створення нормативно-правових актів, за допомогою яких у чинну правову систему запроваджуються, змінюються чи скасовуються норми права.Ознаки правотворчості:

1)здійснюються компетентними суб’єктами у встановленому порядку;2)має організаційну спрямованість;\

3)   полягає в утворенні нормативно-правових актів, що встановлюють, змінюють чи скасовують норми права;

4)   регламентується правовими нормами;

5)   викликає правові наслідки у вигляді виникнення, зміни чи припинення правовідносин.

Суб’єкти правотворчості:

1)   народ (громадянське суспільство) у процесі проведення референдумів (всенародного голосування з найбільш важливих питань державного і суспільного життя);

2)   державні органи (наприклад, парламент, уряд);

3)   посадові особи (наприклад, президент, міністри);

4)   органи місцевого самоврядування;

5)   підприємства, установи та організації (локальна правотворчість);

6)   суспільні організації (наприклад, профспілки).

Правотворчість здійснюється двома соціальними інститутами:— державою;—громадянським суспільством.

Види правотворчості держави залежно від юридичної сили актів:

1.   Законодавча діяльність (законотворчість), тобто діяльність щодо підготовки і прийняття законів.

2.   Підзаконна правотворча діяльність (підзаконна правотворчість), тобто діяльність щодо підготовки і прийняття незаконних актів.

Види правотворчості громадянського суспільства:

1.    Законотворчість громадського суспільства — референдум.

2.    Підзаконна правотворчість:

а)    органів місцевого самоврядування — Рад народних депутал’в;

б)    суспільних організацій (парл’й, профспілок та ін.);

в) комерційних організацій; г) трудових колективів.

Принципи правотворчості — це вихідні положення здійснення правотворчої діяльності

Серед принципів правотворчості розрізняють:

1.   Принцип законності полягає в тому, що розробка й прийняття нормативно-правових актів повинні відбуватися з дотриманням правової процедури і не виходити за межі компетенції органів, які їх приймають.

2.    Принцип науковості, суть якого полягає в тому, що у процесі підготовки нормативно-правових актів важливо вивчати об’єктивні потреби розвитку суспільства, залучати представників різних наук до розробки концепції законопроектів.

3.   Принцип професіоналізму передбачає, що правотворчістю повинні займатися компетентні, підготовлені люди — юристи, економісти, фахівці у сфері управління та ін.

4.    Принцип використання правового досвіду. Кожний нормативно-правовий акт, який підлягає розробці, повинен опиратися на вже відомий позитивний правовий досвід держав та цивілізації в цілому.

5.    Принцип демократизму дає можливість ефективно виявляти справжнє прагнення і волю народу, безпосередньо брати участь у розробці та прийнятті нормативно-правових актів.

6.    Принцип оперативності передбачає своєчасність прийняття нормативно-правових актів.

7.   Принцип взаємозв’язку з практикою відображає завдання законодавця постійно відслідковувати суспільні процеси, орієнтуватися на практику застосування вже чинних законів, своєчасно усувати прогалини у праві.

Таким чином, принципи правотворчості— це основні ідеї, вихідні положення діяльності, пов’язаної з прийняттям, внесенням змін, доповнень та припиненням дії нормативно-правових актів.

Процес створення нормативно-правових актів розподіляється на декілька етапів. Так, зокрема, виділяють два етапи правотворчого законодавчого процесу:

1.Передпроектний етап, який полягає в тому, що в суспільстві виявляється потреба в урегулюванні нормами права соціальної проблеми.

2.Проектний етап — це діяльність, яка здійснюється безпосередньо в самому законодавчому органі й пов’язана з процесом створення, внесення змін і скасування норм права.

Законодавчий процес — це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій — самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дійВідразу ж застережимо, що законодавчий процес як юридичне поняття слід відмежовувати від законотворчості як загально-соціального явища. Законодавчий процес, як і будь-який юридичний процес, має два значення: (1) порядок діяльності, спрямованої на створення закону; (2) сама ця діяльність.

Законотворчість — ширше поняття: воно не вичерпується власне створенням законів, а охоплює і діяльність, пов'язану зі створенням закону, і оцінку його ефективності, і можливе подальше коригування (зміна, доповнення).

Формування юридичного мотиву (державної волі) про необхідність регулювання правовими нормами певної групи, роду або виду суспільних відносин у результаті аналізу фактичного стану політики, економіки, соціальної сфери --це стадія, скоріше, законотворчості, ніж законодавчого процесу. Органи, організації, особи, що займаються виявленням потреби в законодавчому врегулюванні, не завжди можуть бути учасниками правовідносин, які складають юридичний процес. Та й законодавчий процес проходить у формах, які суворо встановлені законами або парламентськими регламентами, тоді як потреба в тій чи іншій законотворчості встановлюється у різні способи, використовувані в юридичній, політичній, соціологічній та інших науках (див. § «Стадії правотворчого процесу»).Законодавчий процес має низку стадій:

І. Передпроектна стадія.

1. Законодавча ініціатива — внесення проекту закону в офіційному порядку до законодавчого органу певними органами й особами. Це власне стадія законодавчого процесу. Відповідно до Конституції України, право законодавчої ініціативи в парламенті належить Президенту, народним депутатам, Кабінету Міністрів, Національному банку. Президент має право вносити законопроект позачергово.Проекти законів вносяться разом із супровідною запискою, яка має містити обгрунтування необхідності їх розробки або ухвалення.

II. Проектна стадія.

2. Ухвалення рішення про підготовку законопроекту, включення відповідної пропозиції до плану законопроекти их робіт.

3. Доручення розробити законопроект уряду або постійним комітетам у Верховній Раді; створення для цих цілей комісій, робочих груп у складі депутатів, представників зацікавлених громадських організацій, вчених-юристів та ін. Початкова розробка проекту провадиться фахівцями за конкурсом, дорученням або договором.

4. Розробка законопроекту і його попередня експертиза із залученням зацікавлених організацій, дороблення і редагування проекту.

5. Внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду, обговорення законопроекту і його узгодження: розгляд поправок; виявлення думок зацікавлених осіб про проект і одержання їх пропозицій щодо вдосконалення, доробки проекту; ухвалення в порядку першого, другого, третього читання; розгляд альтернативних проектів. У необхідних випадках — винесення проекту: а) на обговорення широкого кола кваліфікованих спеціалістів шляхом проведення парламентських слухань, конференцій, «круглих столів» та ін.; б) на всенародне обговорення.

III. Стадія ухвалення законопроекту.

6. Ухвалення законопроекту в результаті голосування (в Україні звичайні закони ухвалюються простою більшістю голосів, конституційні — 2/3 від конституційного складу Верховної Ради) і підготування відповідної постанови законодавчого органу про вступ закону в силу. Тексти законів, ухвалені Верховної Радою, у 5-денний строк підписуються Головою Верховної Ради і невідкладно передаються на підпис Президентові України.

IV. Засвідчувальна стадія.

7. Санкціонування (підписання) закону главою держави (президентом) в установлені конституцією строки (в Україні --15 днів).

V. Інформаційна стадія.

8. Промульгація закону — це не лише підписання його главою держави, а й видання спеціального акта, який містить, зокрема, розпорядження про офіційне опублікування закону. Промульгація закону здійснюється зазвичай актом глави держави — указом, наказом та іншими подібними документами, текст якого в офіційних виданнях передує тексту закону, що промульго-вується[2].

В Україні — це підписання закону Президентом, підготовка постанови Верховної Ради про порядок введення в дію даного закону і офіційне його опублікування. Текст постанови Верховної Ради в офіційних виданнях передує тексту закону, що про-мульговується.

9. Включення закону до Єдиного державного реєстру нормативних актів, де вказується наданий йому реєстраційний код.

10. Опублікування закону — друк його тексту з усіма реквізитами в офіційних друкарських виданнях (в Україні — «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Юридичний вісник України»),Можливий додатковий етап на другій стадії після ухвалення законопроекту парламентом і передачі його главі держави на підпис.

У багатьох країнах (США, Індія, Україна та ін.) існує право «відкладеного вето» президента.
В Україні, зокрема, Президент може скористатися своїм правом відкладеного вето і повернути закон із своїми зауваженнями і пропозиціями Верховній Раді для повторного розгляду. Саме вето об'єктивно може ставати стадією законотворчого процесу, яка має позапарламентський характер. Проте вето переборюється у парламенті.


Якщо під час повторного розгляду закон ухвалюється не менше ніж 2/3 голосів установленого Конституцією складу Верховної Ради, Президент зобов'язаний підписати його й представити до офіційного опублікування протягом 10 днів.

На всіх стадіях законодавчої діяльності необхідним є вивчення і використання громадської думки, врахування рівня правосвідомості громадян.

^ 2 Вступ. Трудове законодавство України, яке регулює працю працівників митних органів, можна розглядати як фактор, що сприяє забезпеченню соціального миру у цій державній структурі тільки за умови чіткого дотримання усіма службовими особами його вимог. Нехтування правовими приписами або їх невірне застосування породжує нічим не виправдані конфлікти і соціальну напругу в трудових колективах, судові тяганини за участю митних органів та їх працівників, що суттєво впливає на імідж важливого державного органу. Саме тому означену тему розкрито на прикладі застосування трудового законодавства в митних органах України.

1. Зміст трудового договору, порядок його укладання та оформлення

Змістом трудового договору є його умови. Їх можна підрозділити на дві групи:

• умови трудового договору, встановлені централізованим законодавством або в локальному порядку;

• умови, встановлені угодою сторін в межах, передбачених чинним законодавством.

Умови, встановлені законодавством поширюються на працівника тоді, коли він приступив до виконання своїх трудових обов’язків.

Умови, встановлені сторонами можна розділити на дві групи:

- обов’язкові (основні, необхідні) умови, без яких трудовий договір не може бути укладено;

- додаткові (факультативні, необ’язкові) умови, трудовий договір може бути укладено і без них.

До необхідних умов трудового договору відносяться:

• місце роботи;

• трудова функція;

• строк трудового договору та час початку роботи;

• заробітна плата.

Додаткові умови трудового договору:

• умова про випробування при прийнятті на роботу;

• умова про професійну підготовку безпосередньо на виробництві;

• умова про суміщення професії і посад;

• умова про розширення зон обслуговування;

• умови про надання житлової площі;

Так, наприклад, згідно з Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в митних органах України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 8 січня 2000 року № 60 службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, – також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи. Ст. 25 КЗпП України забороняє вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, прописку та документи, подання яких не передбачено законодавством. У Кодексі чітко сформульована позиція держави з цього питання: можна збирати інформацію виключно з метою визначення професійної кваліфікації особи, яка працевлаштовується на роботу. Реалізацію такої позиції можна знайти й в інших законах України. Так, ч. 2 ст. 412 МК України вказує на те, що не можуть бути прийняті на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій особи, які мають судимість за вчинення умисного злочину. Така вимога закону випливає з вимог норми ч. 1 ст. 412 МК України відповідно до якої на службу в митні органи приймаються особи, які за своїми моральними якостями можуть виконувати завдання покладені на митну службу України.

Ст. 25-1 КЗпП України встановлює норми щодо обмеження спільної роботи родичів на підприємстві, в установі, організації. Митне законодавство, встановлює ще жорсткіші правила щодо обмеження спільної роботи родичів. Так, ст. 416. МК України встановлює обмеження в роботі, яка пов’язана із здійсненням контролю за роботою близьких родичів. Ці положення Митного кодексу України значно розширюють обмеження, що встановлені у ст. 12 Закону України „Про державну службу”, де зазначено, що не можуть бути обраними чи призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками.

Укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням роботодавця про зарахування працівника на роботу. Наказ чи розпорядження видається і тоді, коли трудовий договір укладено у письмовій. Згідно з ч. 4 ст. 24 КЗпП України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Згідно з абз. 1 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів” фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Відповідно до ст. 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором роботодавець зобов’язаний роз’яснити працівникові його права і обов’язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору. Крім того, роботодавець зобов’язаний: ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Випробування при прийомі на роботу та інші форми перевірки професійної придатності особиТрудове право України передбачає значну кількість норм щодо професійного відбору працівників. Випробування при прийнятті на роботу. Ч. 1 ст. 26 КЗпП України встановлює правило відповідно до якого, при укладанні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Чинне законодавство передбачає й інші юридичні конструкції щодо застосування випробування при прийняття на роботу. Згідно з ч. 1 ст. 412 МК України з прийняттям на службу в митні органи, спеціалізовані митні установи чи організації, може бути встановлено випробування строком до шести місяців. Аналіз зазначеної норми дає підстави стверджувати про те, що рішення про випробування особи, яка претендує на службу в митних органах тут приймається роботодавцем одноособово, а конкретний термін випробування встановлюється залежно від професійного рівня особи і посади, на яку вона прийнята. Як правило за результатами випробування приймається рішення про первинну атестацію працівника та присвоєння спеціального звання. Трудове законодавство вимагає, щоб умова про випробування була застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю в повному обсязі, а тому інколи в науковій літературі випробування розглядають як “прийняття на роботу за умови”. Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах. Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, роботодавець протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір. У цьому випадку підставою для звільнення є ч. 2 ст. 28 КЗпП України, а саме „за результатами випробування”.

Існують й інші форми перевірки відповідності кваліфікації особи роботі на яку вона претендує, зокрема, конкурсний відбір. Прийняття на службу в митні органи, спеціалізовані митні установи та організації на посади державних службовців здійснюється, як правило, на основі конкурсного відбору. Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169. Проведення конкурсу – це багатоступенева система перевірки придатності особи до виконання роботи за посадою.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Схожі:

Регламентується правовими нормами icon4 регламентується правовими нормами
Функції нормативно-правових актів полягають головним чином у тому, щоб увести в правову систему нові юридичні норми, забезпечити...
Регламентується правовими нормами iconОпис навчальної дисципліни
Метою курсу «Міжнародне екологічне право» є ознайомити студентів з міжнародно-правовими матеріалами та нормами в сфері охорони навколишнього...
Регламентується правовими нормами iconТема Суб'єкти адміністративних процедур: поняття, ознаки та види
Студентам вже відомо, що адміністративна процедура це порядок певної діяльності, встановлений правовими нормами. Така діяльність...
Регламентується правовими нормами iconВиходячи із сказаного вище, можна окреслити такі особливості цивільно-правових відносин
Норми цивільного права (як І інші правові норми) регулюють суспільні відносини за участю громадян І різних організацій. При цьому...
Регламентується правовими нормами iconПодаток на прибуток підприємств
Нарахування податку на прибуток регламентується Розділом III податкового кодексу України
Регламентується правовими нормами iconШтучне освітлення. Розрахунок штучного освітлення
Для забезпечення оптимальних умов зорової роботи встановлюються нормативи освітленості. Основними документами, якими регламентується...
Регламентується правовими нормами icon1. Законодавство України про охорону праці не регламентується такими нормативними актами
Законом України „Про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення ”
Регламентується правовими нормами iconТематика контрольних робіт
Основні відмінності між романо-германською та англо-саксонською правовими системами
Регламентується правовими нормами icon2. Методи аудиту фінансової звітності
Аудиторська діяльність регламентується законом Украї­ни "Про аудиторську діяльність". Ним передбачено, що аудитори (аудиторські фірми)...
Регламентується правовими нормами icon«інтелектуальна власність»
Охарактеризуйте у загальних рисах, що розуміють під об’єктами промислової власності І якими нормативно-правовими актами України вони...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка