Предмет та система курсу. Задачі порівняльного правознавства та його роль у вивченні господарського права та процесу в зарубіжних країнах. Питання лекції




Скачати 315.64 Kb.
НазваПредмет та система курсу. Задачі порівняльного правознавства та його роль у вивченні господарського права та процесу в зарубіжних країнах. Питання лекції
Сторінка1/3
Дата конвертації26.06.2013
Розмір315.64 Kb.
ТипДокументы
mir.zavantag.com > Право > Документы
  1   2   3
Предмет та система курсу . Задачі порівняльного правознавства та його роль у вивченні господарського права та процесу в зарубіжних країнах.

Питання лекції.

1. Поняття порівняльного правознавства, його роль, функції та значення у вивченні господарського права зарубіжних країн.

2. Поняття господарського права зарубіжних країн.

3. Основні правові сім’ї та їх загальна характеристика.

1. Поняття порівняльного правознавства, його роль, функції та значення у вивченні господарського права зарубіжних країн.

У правовій літературі, присвяченій дослідженню різних правових систем, використовуються різні терміни, такі як "порівняльне право", "порівняльне правознавство", "компаративістика", "порівняльна юриспруденція", "порівняльний аналіз правових актів і систем" тощо.

Як зазначає О. Тихомиров, з наукового погляду найближчим до поняття "порівняльне правознавство" є термін "компаративістика". На думку О. Лисенко, терміну "порівняльне право" і "порівняльне законодавство" не повинні вживатись як тотожні терміну "порівняльне правознавство", бо це може призвести не лише до термінологічної плутанини, а й до змішування різних за своїм змістом явищ. Оскільки терміни "право", "законодавство" пов'язані з явищами, призначенням яких є регулювання поведінки людей та їх спільнот, то може виникнути думка про виникнення якоїсь нової галузі "порівняльного" права, тоді як порівняльне правознавство є лише системою знань, а не правил поведінки .

Дослідники з інших країн, зокрема К. Цвайгерт, X. Кетц та інші, вважають, що термін "порівняльне право" є цілком прийнятним, адже він широко вживається протягом тривалого часу.

Свою точку зору на вживання цього поняття пропонують О. Xаритонова і Є. Xаритонов, зазначаючи, що терміни "порівняльне право", "порівняльне правознавство" і "компаративістика" доцільно вважати рівнозначними, оскільки найважливішим є те, який зміст вкладається при їх використанні.

Точка зору авторів посібника збігається з думкою дослідників з України: термін слід використовувати залежно від його змістовного навантаження при визначенні об'єкта або напряму галузі, або розбіжностей правових інститутів тощо. Однозначно тотожного визначення бути не може, тому що правознавство — це міжгалузева визначеність, це право як один з напрямів тієї або іншої галузі, а компаративістика — це іншомовний термін, який означає загальне поняття "система порівняння правових систем". Отже, доцільніше вживати ці терміни у тому разі, коли визначають спрямованість дослідної діяльності з вивчення об'єкта.

Однією з основних проблем сучасної компаративістики, крім загальнотеоретичних питань та дослідження провідних правових систем сучасності, є порівняльно-правові дослідження у межах галузевих теоретико-історичних і спеціальних (прикладних) юридичних наук. Нинішній стан розвитку порівняльного правознавства характеризується, так би мовити, переходом у русло досліджень, що мають практичне значення. Це зумовлено тим, що кожна держава має своє право. У світі немає двох таких держав, в яких би правопорядок повністю збігався. Більш того, в багатьох державах у межах однієї правової системи відбувається поділ права на регіональне (у федеративних державах, таких, як США, Російська Федерація), релігійне (наприклад, в Індії) або за расовими ознаками (зокрема, в Малайзії).

Як відомо, існує міжнародне право, покликане регулювати у світовому або регіональному масштабі міждержавні та зовнішньоекономічні відносини. Слід зазначити, що розбіжності між правом різних країн значно зменшуються, якщо ці країни орієнтуються на систему міжнародно-правових норм, що виходять зі змісту постійніших, аніж конкретні норми, елементів, які використовуються для створення, тлумачення, оцінки норм. Порівняння рішень, що пропонуються різними правопорядками, дає змогу точніше зрозуміти сутність по-різному врегульованих ними соціальних проблем.

В юридичній науці порівняльному правознавству приділяється дедалі більше уваги. Xоча суперечки і дискусії щодо статусу цього наукового напряму в системі правових наук тривають і сьогодні, наразі загальновизнано, що порівняльні дослідження права досить важливі для подальшого розвитку юридичної науки .

Порівняльно-правові дослідження разом з традиційним історичним, нормативним, соціологічним баченням права дають можливість вивчити ті явища правової дійсності, які раніше не охоплювалися проблематикою правознавства, і вийти за межі національної правової системи. Для юридичної науки, що звертається насамперед до національного права, використання порівняльного правознавства особливо важливе, оскільки воно допомагає встановити, як вирішується одна й та сама проблема в різних країнах, дає змогу розширювати юридичні дослідження, враховувати зарубіжний правовий досвід.

Порівняльне правознавство — це структурована концептуально- понятійна система правових знань, систематизовані та взаємопов'язані уявлення про основні правові системи сучасності, теорії застосування порівняльного методу в науково-пізнавальному і практично-прикладному аспекті. Порівняльне правознавство характеризується не так хронологічними, як просторовими змінами. Це зумовлено тим, що воно завжди розвивалося в межах досить чітко відокремлених один від одного культурно-історичних регіонів. Зокрема, однією з особливостей стану сучасної юридичної компаративістики є значне розширення її географії.

Компаративістські концепції минулого використовуються у сучасному порівняльному правознавстві насамперед як доктрини. Сформувавшись у відповідних пізнавальних сферах, вони природно входять до структури сучасної юридичної компаративістики. Без вивчення історії компаративістських концепцій, без ознайомлення з її матеріалами, без оцінки пізнаного не можна виокремити коло основних питань, дослідження яких становить предметний зміст сучасного порівняльного правознавства. Це дає змогу пізнати розвиток юридичної компаративістики.

Сучасне порівняльне правознавство більш диференційовано і глибоко, ніж раніше, осмислює процеси, які відбуваються на правовій карті світу. Крім того, структура сучасної юридичної компаративістики є складною, і в ній можна виокремити своєрідне концептуально-понятійне ядро — положення, що характеризують переважно конкретно-історичні особливості об'єкта і пізнавальні установки її провідних представників.

Компаративісти прагнуть відшукати витоки правових явищ у зарубіжних правових системах і визначити тенденції їх розвитку. Власне, саме в процесі досягнення цієї мети і відбувається порівняння. Об'єктами в цьому разі є національна і зарубіжна правові системи, які розглядаються через призму виявлення в них загального і специфічного та можливості використання зарубіжного досвіду для вирішення конкретних правових завдань.

Будь-яке порівняння у галузі права завжди ґрунтується на критеріях, що мають об'єктивно-оцінний характер. Найширше порівняльне правознавство використовується передусім у наукових дискусіях для одержання нових знань про предмет. Воно слугує також інструментом правової політики у галузі законотворчості і правосуддя. I, нарешті, важливою сферою його застосування є викладання в юридичних вузах і на юридичних факультетах.

Порівняльне правознавство використовується у різних сферах для вирішення найрізноманітніших завдань:

при розробці проектів важливих національних законів з метою знаходження оптимального рішення для врегулювання проблеми;

у дискусіях про правову політику результати порівняльно- правових досліджень є переконливим аргументом;

для розвитку юридичної науки порівняльне правознавство надає багатий матеріал, що використовується в наукових диспутах з проблем національного права і з метою впливу на законодавця для досягнення необхідних змін у правовій політиці і для сприяння прогресивному розвитку права;

у судах, особливо у справах з іноземним елементом, коли потрібно не лише застосовувати право зарубіжних країн, а й установити його точний зміст;

при розробці міжнародних угод спочатку виконують інтенсивні порівняльно-правові дослідження;

у навчальному процесі порівняльне правознавство є ефективним дидактичним засобом і допомагає краще зрозуміти національне право та взаємозв'язок існуючих у ньому традицій, наближення різних правових культур.

Визначення предмета порівняльного правознавства пов'язане з назвою цієї науки і навчальної дисципліни. Отже порівняльне правознавство має справу насамперед з такими явищами, процесами і поняттями, як процес порівняння, порівняльний метод, зіставлення і протиставлення, що застосовуються до таких категорій, як право, правові явища, правові інститути. За допомогою порівняння одні правові системи співвідносяться, зіставляються або протиставляються іншим правовим системам.

Предмет компаративістики може бути диференційованим і залежить від мети дослідження, галузі права, інституту або інших елементів правових систем, що порівнюються. На визначення предмета впливають також напрями дослідження, тобто вертикальний (історичний) або горизонтальний (сучасні правові системи). У першому випадку предметом є еволюція правових систем, у другому — порівняння на певному статичному рівні.

В юридичній науці немає єдиної та обов'язкової для всіх методології порівняльно-правових досліджень, яка підпорядковує їх виконання суворим канонам. Відправним пунктом є тема і мета конкретної роботи. Саме ці критерії визначають, яку роль повинно відіграти в її виконанні порівняльно-правове дослідження, у зв'язку з чим та в якому обсязі його потрібно здійснювати.

Метою порівняльно-правового дослідження можуть бути загальна систематика і структура певного правопорядку або однієї з його частин, наприклад, господарського права. Водночас воно може стосуватися і незначних питань, наприклад, відшкодування за невикористану відпустку тощо. Що ширша і складніша сфера, яка підлягає порівняльно-правовому аналізу, то глибшими повинні бути знання науковця про правопорядок, який він досліджує. В основі компаративістських досліджень лежить порівняльний метод, який нині набув великого значення не лише при дослідженні національних правових систем, а й при порівняльно-правових дослідженнях галузей, інститутів та норм права.

Порівняльно-правовий метод — це сукупність прийомів виявлення загальних і специфічних закономірностей виникнення, розвитку, функціонування правових систем (їх елементів) за допомогою їх порівняння, тобто здійснення пізнавальної операції, що дає змогу на основі фіксованої ознаки встановити подібність або відмінність об'єктів у результаті парного співставлення. Відповідно методологією порівняльного правознавства називають впорядковану як належить систему, що складається з порівняльно-правового та інших методів наукового аналізу.

Використання порівняльного методу в компаративістиці здійснюється на двох рівнях: історичному та логічному. Відповідно до цього розрізняють історико-порівняльний та формально-логічний аналіз. Стан розробленості методології порівняльного правознавства на сучасному етапі дає можливість застосовувати порівняльний метод для дослідження різноманітних об'єктів. !сторико-порівняльний аналіз, або використання порівняльного методу в часі, допомагає зрозуміти вплив однієї системи права на іншу. Так, використання цього методу показує спільні ознаки класичного римського і європейського права, адже останнє набуло цих ознак внаслідок рецепції римського права. У доктрині права порівняльний метод дає змогу виявити відмінність, протилежність, ознаки наступності правових систем різних історичних типів і правових сімей; сформулювати загальнотеоретичні положення та конструкції; встановити закономірності функціонування й розвитку правових систем.

Найповніше порівняльно-правовий метод виявляється у принципах, що властиві саме порівняльному правознавству. Принципи є основою виникнення, становлення та розвитку різних явищ, соціальних, політичних та інших систем, інститутів тощо. Стосовно порівняльного правознавства принципи — це основні ідеї та положення, що пронизують усю порівняльно-правову матерію. Залежно від того, які аспекти порівняльного правознавства розглядаються, можна виокремити групи принципів, що стосуються процесів становлення і розвитку порівняльного правознавства, його внутрішньої будови, функціонування, а також самого процесу порівняння як основи виникнення порівняльного правознавства. Порівняльне правознавство виконує різноманітні функції: пізнавальну, інформаційну, аналітичну, інтеграційну та ін. Його використовують у законотворчій і правозастосовній практиці, воно сприяє правильному засвоєнню зарубіжних доктрин і досвіду, а також широкій юридичній освіті.

Існують різні думки щодо взаємозв'язку порівняльного правознавства і національного права, тобто чи виконують вони однакові функції, чи порівняльне правознавство у своїх функціональних виявах має цілком самостійний характер.

Порівняльне правознавство має самостійний характер при виконанні функції виявлення і дослідження подібності і відмінності порівнюваних правових систем, а також функції розгляду загальних тенденцій правового життя тих народів, правові системи яких стали предметом дослідження (рис. 2). В усіх інших випадках порівняльне правознавство стосовно національного права є допоміж- ною дисципліною. Одна з основних функцій порівняльного правознавства — це розширення сфери пізнання. Якщо під правовою наукою розуміти не лише тлумачення національних законів, правових принципів і норм, а й дослідження моделей для запобігання і регулювання соціальних конфліктів, то очевидно, що компаративістика має ширший спектр типових рішень, ніж національно замкнута правова наука .

Деякі вчені, які займаються питаннями компаративістики, виокремлюють функції порівняльного правознавства, що притаманні юридичній науці загалом, але модифіковані з урахуванням особливостей та специфіки порівняльного правознавства . До модифікованих функцій належать такі: онтологічна, яка в свою чергу поділяється на описову (констатаційну) та інтерпретаційну, інформаційна, евристична, методологічна, прогностична, практично- організаційна, політико-правова, інтегративна. Серед специфічних функцій порівняльного правознавства вирізняють такі: функція подолання ізоляції національної правової системи та національної об- меженості правового мислення; функція збагачення національної правової системи правовим досвідом інших народів завдяки проникненню в їх правову культуру; функція гармонізації та уніфікації національної правової системи з іншими, насамперед європейськими правовими системами з огляду на інтернаціоналізацію сучасного правового життя; функція "інтернаціоналізації" вітчизняної юридичної освіти, подолання її національної обмеженості (самодостатності).

В юридичній компаративістиці розрізняють два поняття правової системи: у вузькому і широкому значенні. Якщо у вузькому значенні — це національне право, тобто національна правова система, то у широкому — сукупність національних правових систем, основних правових понять, методів, способів розвитку.

^ 2. Поняття господарського права зарубіжних країн. Вже з назви комерційного права зарубіжних країн виходить, що його поняття характеризується двома ознаками: комерційним (торговим) характером регульованих стосунків і національними особливостями регулювання цих стосунків.

Цікаво відмітити також, що сфера стосунків, регульованих торговим правом, дійсно спочатку історично обмежувалася тільки сферою звернення. Проте поступово, з розвитком капіталістичних стосунків, сфера дії торгового права розширювалася, його нормами стали регулюватися будь-які стосунки, учасники яких переслідували витягання прибутку. Торгове право стало охоплювати «усе те, що можна назвати підприємницькою діяльністю, т. е. діяльністю підприємців, спрямованого на витягання прибутку. Розширення сфери економічних стосунків, що підпадають під дію торгового права, веде до комерціалізації цивільного права в цілому, поступово межі між торговим і цивільним правом стають умовними і рухливими, чіткі критерії розмежування стираються» .

Комерційне (торгове, підприємницьке) право зарубіжних країн розглядається як частину частки права.

Васильєв, визначаючи торгове право, відмічає, що це сукупність норм частки права, що регулюють господарську діяльність, здійснювану в якості промислу в цілях витягання прибутку. Норми цивільного і торгового права знаходяться в співвідношенні норми загальної і спеціальної. Спостерігається їх взаємовплив і в країнах з дуалістичною системою, що характеризується в основному наявністю двох кодексів : цивільного і торгового.

Г. Е. Авилов також відмічає, що торгове право зарубіжних країн, навіть будучи відокремленим від цивільного права, регулює стосунки саме приватноправового характеру, засновані на рівності їх учасників, а не на їх адміністративному або іншому владному підпорядкуванні. Основні інститути торгового права зарубіжних країн є класичними цивільно-правовими інститутами: особи, угоди і представництво, забезпечення зобов'язань, купівля-продаж, позика, оренда, інші види договорів і інш.

Співвідношення комерційного і цивільного права в різних країнах може мати особливості, що зумовлюються приналежністю країн до тієї або іншої системи права : континентальній (романо-германською) системі права або системі загального (англо-американського) права .

У континентальну систему права входять європейські країни (окрім Великобританії), низка інших країн, якими була сприйнята ця система : багато країн Латинської Америки, Японія, Китай.

Відмітною особливістю континентальної системи права є характер джерел права. Основним джерелом права тут виступають закони, кодекси, що кодифікують, стосовно приватного права — це роздільні цивільний і торговий кодекси. Проте, як вже відзначалося, у ряді країн континентальної системи права немає торгових кодексів (Італія, Нідерланди, Швейцарія), норми

Правове регулювання підприємницької діяльності торгового права містяться в цивільних кодексах або окремих законах.

У рамках континентальної системи права розрізняють пандектну і інституційну системи розташування інститутів частки права.

Пандектна система розташування інститутів частки права була розроблена германськими правознавцями і покладена в основу ГГУ 1896 р. Потім вона була сприйнята низкою країн, включаючи Росію. Суть пандектної системи полягає в особливій прихильності правового матеріалу шляхом виділення у рамках кодексу загальної і особливої частини, об'єднання правових норм в підгалузі (речове право, зобов'язальне право, спадкове право і т. д.), встановлення формальної ієрархії правових норм.

У такій системі права комерційне право співвідноситься з цивільним правом як приватне і загальне . У основу виділення підприємницької діяльності з сфери звичайної економічної діяльності і тих стосунків, які її опосередкують, покладений суб'єктивний критерій: діяльність здійснюється підприємцем, спеціальний статус якого отримується шляхом реєстрації.

Інституційна система виражається в розташуванні правового матеріалу по інститутах без виділення загальної частини. Зокрема, в основу ФГК покладена інституційна система, виділяються окремі інститути: особи, речі, позови і т. д.

У такій системі права при виділенні разом з цивільним кодексом торгового кодексу комерційне право розглядається як самостійна галузь права, що, втім, не виключає взаємовпливу норм цивільного і комерційного права .

У основу виділення комерційної діяльності і відповідних стосунків покладений об'єктивний критерій: діяльність є комерційною незалежно від того, хто її здійснює, — комерсант або інша особа. Комерсант — це той, хто здійснює торгові угоди. Торгові угоди виділені з числа цивільних по переліку, а також з вказівкою критерію їх виділення : «придбання товару з метою подальшого його відчуження в тому ж вигляді або після переробки» (ст. 632, 633 ФТК 1807 р.).

Система загального права виникла в Англії в результаті діяльності судів і була згодом сприйнята країнами, що знаходилися під її владою або членами Британської Співдружності націй, що являлися. Англійське право склало також основу права США. Особливість системи загального права — це круг джерел права, основними з яких є не нормативні правові акти, а прецеденти (судова практика). Суд у рамках судового прецеденту має право формулювати правову норму і застосовувати її для вирішення взятої до розгляду справи. Цивільне і торгове право Великобританії і США (за винятком окремих штатів) не кодифікує в європейському розумінні кодифікації.

Не відноситься в цьому сенсі до акту, що кодифікує, і Однаковий торговий кодекс США.

У країнах системи загального права структура частки права відрізняється від прийнятої в романо-германській правовій системі. Тут немає принципового ділення права на цивільне і торгове. Поняттю комерційного права більше відповідає термін «Business Law». Стосунки, які в континентальній системі права є предметом комерційного права, в країнах системи загального права регулюються нормами таких розділів частки права, як корпоративне право, договірне право, право власності.

Таким чином, комерційне право зарубіжних країн, незважаючи на деякі особливості національного характеру, розглядається як підгалузь частки права, сукупність загальних і спеціальних норм цивільного права, що регулюють комерційні стосунки.
  1   2   3

Схожі:

Предмет та система курсу. Задачі порівняльного правознавства та його роль у вивченні господарського права та процесу в зарубіжних країнах. Питання лекції icon2. Система
Тема Порівняльне правознавство – наука І навчальна дисципліна. Об’єкт та предмет порівняльного правознавства (2 години)
Предмет та система курсу. Задачі порівняльного правознавства та його роль у вивченні господарського права та процесу в зарубіжних країнах. Питання лекції icon1. Предмет, метод, система та джерела господарського права
Проблема розмежування галузі господарського права від галузей цивільного та адміністративного права
Предмет та система курсу. Задачі порівняльного правознавства та його роль у вивченні господарського права та процесу в зарубіжних країнах. Питання лекції icon1 Ідейно-історичні передумови відокремлення господарського права, як самостійної галузі права
Підприємництво, як предмет регулювання господарського права, його ознаки, принципи та види обмежень
Предмет та система курсу. Задачі порівняльного правознавства та його роль у вивченні господарського права та процесу в зарубіжних країнах. Питання лекції iconТараса шевченка
Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави І права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу....
Предмет та система курсу. Задачі порівняльного правознавства та його роль у вивченні господарського права та процесу в зарубіжних країнах. Питання лекції iconЗакономірності виникнення І розвитку держави І права зарубіжних країн...
Дисципліна Історія держави І права зарубіжних країн базується на знаннях, отриманих студентами в загальноосвітній школі з всесвітньої...
Предмет та система курсу. Задачі порівняльного правознавства та його роль у вивченні господарського права та процесу в зарубіжних країнах. Питання лекції icon2. Система державного права в зарубіжних країнах
Важливим елементом структури конституційного права є його інститути. Конституційно-правовий інститут – це сукупність юридичних норм,...
Предмет та система курсу. Задачі порівняльного правознавства та його роль у вивченні господарського права та процесу в зарубіжних країнах. Питання лекції iconШановні колеги! Національний університет Державної Податкової Служби...
Вас взяти участь у засіданні Міжвузівського круглого столу «Порівняльне правознавство: досвід І проблеми викладання», який відбудеться...
Предмет та система курсу. Задачі порівняльного правознавства та його роль у вивченні господарського права та процесу в зарубіжних країнах. Питання лекції icon9. контрольні питання до іспиту з навчальної дисципліни „господарське право” Загальна частина
Поняття господарського права України. Предмет, мета та метод господарського права України
Предмет та система курсу. Задачі порівняльного правознавства та його роль у вивченні господарського права та процесу в зарубіжних країнах. Питання лекції iconТема: Історія розвитку римської держави І права
Значення римського приватного права І його роль при вивченні цивільного права України
Предмет та система курсу. Задачі порівняльного правознавства та його роль у вивченні господарського права та процесу в зарубіжних країнах. Питання лекції iconРада молодих вчених Інституту держави І права ім. В. М. Корецького нан україни
Кресін Олексій Веніамінович, к ю н., член-кореспондент Міжнародної академії порівняльного права, завідувач Центру порівняльного правознавства...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка