Годинник вперто показував перші хвилини по десятій вечора І Юля почала хвилюватися. Вона вже давно була вдома, чекала повернення батьків, але вони помітно




НазваГодинник вперто показував перші хвилини по десятій вечора І Юля почала хвилюватися. Вона вже давно була вдома, чекала повернення батьків, але вони помітно
Дата конвертації17.06.2013
Розмір76.6 Kb.
ТипДокументы
mir.zavantag.com > Математика > Документы
22.01.2013

22:32



Годинник вперто показував перші хвилини по десятій вечора і Юля почала хвилюватися. Вона вже давно була вдома, чекала повернення батьків, але вони помітно запізнювалися. Пригнічували й віддалені гудки у телефоні, які закінчувалися у мами сигналом «немає відповіді»; телефон батька взагалі не відповідав. Навчання на третьому курсі університету давалося старанній та кмітливій Юлі досить легко, тому все домашнє завдання вона вже переробила. Приготуванням їжі, приміром, дівчина завжди займалася виключно для себе, а сьогодні їсти було вже запізно. Друга чашка чаю, яку доводилось пити від нудьги, сприймалася гірше за першу, тому була лише переполовинена й уже прохолодна.

Юля сиділа у старенькому, відверто незручному кріслі, підібгавши під себе ноги, й дивилася телевізор. Це заняття не приносило ні задоволення, ні користі: просто в умовах переживання необхідно було щось робити, аби не робити нічого.

Двір багатоповерхівки, де мешкала дівчина, спорожнів, відгуркотіли майже всі автомобілі, господарі яких повернулися додому. Вже було надто прохолодно, щоб лавиці окуповували компанії нічних гуляк чи закохані мармеладні парочки. За вікном квартири правильними формами прямокутних вікон світився будинок навпроти, зрідка гавкотів дрібний противний собака. А в її будинку пронизливо скрипів ліфт, проминаючи Юлін поверх. Здавалося б, у звичайній сім‘ї підстав перейматися не було. Час не настільки пізній, район спальний, але цивілізований. Але сім‘я у дівчини була, якраз, не звичайна, тому тут діяли зовсім інші правила.

Про те, що колись батьки, таки, не повернуться, Юля хвилювалася все свідоме дитинство. Стабільно раз на кілька місяців вона прокидалася від кошмару відповідного змісту. Малою вона плакала, вже дорослішою – просто довго не могла прийти до тями. Але чим старшою ставала ця дівчина, тим меншу драматизму лишалося у її усвідомленні становища батьків. Замість цього приходило важке розуміння навислого над близькими та нею самою тягаря. І наростав страх безвиході, яка була очевидною.

На якомусь із моментів чергового телешоу, який дещо відволік запалену Юліну свідомість, у двері подзвонили й дівчина кинулася відкривати. Наче камінь впав з її душі, вона навіть не звернула увагу, що батькам користуватися дзвінком зовсім не обов‘язково. А коли Юля рвучко прочинила вхідні двері й побачила пізнього гостя, посмішка надовго безслідно зникла з її обличчя. І без того не яскраве світло з тамбуру цілком поглиналося величезним силуетом, що перегородив вихід з помешкання.

В квартиру плавно проникав чоловік у обвислих одежах, огрядний та малоприємний з виду. Разом із ним під’їзний протяг наводнював Юліну оселю не тільки затхлим повітрям з глибин підвалу, не лише важким запахом цигаркового диму, несвіжого одягу і, очевидно, алкоголю, який сочився від чоловіка, але й зловіщим смородом великих проблем.

Юля просто відступила кілька кроків назад, спіткнувшись об розставлене в коридорі взуття. Вона не перешкоджала чоловікові. У її блакитних очах склянів безмовний переляк, викликаний його візитом. Ні, це був не убивця чи маніяк, не працівник органів та навіть не колектор. Вона знала цього чоловіка змалечку й саме тому боялася.

Всередині неприємного типа пророкотало «Збирайся…» і Юля не стримала сліз. Вона вже точно й не знала: розридатися з палкими допитами, що саме трапилося чи не робити цього. Вона не знала, що ж їй насправді зараз хотілося дізнатися, або не дізнаватися ніколи. Страх миттю переріс у ступор, і лише сльози опікали її щоки.

Чоловік поклав важку жилаву й понівечену дрібними шрамами долоню на Юліне плече й легенько струснув дівчину, приводячи її до тями. Насправді невеличкою Юлею трусонула на дванадцять балів за шкалою Ріхтера від такої маніпуляції, але потрібний ефект, все ж, дало. Вона спромоглася перепитати, що слід взяти.

  • Ти й так знаєш, - низько протягнув чоловік, - Вдягнися тепло, білизну бери – не знаю, скільки ми пробудемо в бігах.

І Юля, приклавши немало зусиль для концентрації ти вирівнювання дихання (а думка про непритомність вже двічі підкрадалася до неї), пішла збиратися так, як її вчили батьки у екстрених ситуаціях. Більшу частину цього процесу вже було зроблено: сім‘я завжди жила, так би мовити, на пороховій діжці. Документи, гроші, все лежало в затишному місці поруч засобів першої допомоги, тих же теплих й інших необхідних речей, складних ножиків, газового балончику та ліхтарику. Невеличкий арсенал примітивної зброї слугував, скоріше, задля підвищення духу, ніж для реального самозахисту супроти ситуації, для якої збирався. Було б дуже невесело, якби до їх квартири вдерся домушник. Тоді йому б не стало важкої праці відшукати все й одразу. Але злодіїв не цікавили такі от бідні квартири.

Юля швидко скинула все необхідне у рюкзачок, витрусивши звідти зошити та підручники, з якими зранку планувала йти в університет, вкотре витерла сльози й пішла на вихід. Вона востаннє обернулася на порозі, оглядаючи невеличку квартиру, у яку вони з батьками в‘їхали лише рік назад, але яка стала для неї, чомусь, найріднішою з усіх змінних їхніх помешкань.

Чоловік вже чекав у тамбурі. Юля клацнула вимикачем і світло у квартирі згасло. Дівчина закрила двері й вставила ключ у замок, але чоловік спинив її:

  • Краще лиши так… Тоді хоч цілими лишаться, бо їх все одно вишибуть.

Юля погодилась мовчки. Просто поклала ключі в кишеню у надії колись повернутися додому.

Не зважаючи на свої габарити чоловік вмів поспішати правильно, чим користувався дуже вправно. Вдвох з дівчиною вони спустилися ліфтом й швидко розчинилися у темряві прибудинкових територій. Трималися мало освітлених ділянок дворів й кілька хвилин мовчки скрадалися спальним районом. Чоловік повсякчасно крутив головою, чим скидався на якогось гіперболізованого флюгера, інколи тихо лаявся собі під ніс й випалив підряд дві противні цигарки.

Юля тупала за своїм поводирем без слів. Вона шморгала носом, їй зараз хотілося б кинутися назад додому, прочинити незакриті двері й побачити там спантеличених батьків, які, повернувшись, не знайшли дочку вдома. Або, хоча б прокинутися від страшного сну, як це бувало раз у три-чотири місяці. Але де там.

Зрештою парочка прийшла до припаркованого між будинків автомобіля. Чоловік спробував відкрити дверцята ключем, але вони піддалися не зразу, за що отримали низку погроз та прокльонів. Попри свою тучність, чоловік просочився на сидіння водія надзвичайно легко й зайняв весь вільний простір між кермом та кріслом. Юлі наказав сідати позад, з того боку, де не було навалено якихось ганчірок та коробок. Окрім вищеперерахованих запахів, які йшли від водія, у салоні жахливо тхнуло бензином та ще невідомо чим. Юля мало не молилася, щоб все-таки вдалося знепритомніти й нічого цього не відчувати.

Автівка їхала широким шляхом на чотири смуги. Попереду густо червоніли ліхтарі інших машин, які тяглися у гуркітливому ланцюжку. Ліворуч розливалася ріка яскраво-жовтого, неоново-білого та мигаючого жовтогарячого кольорів. А праворуч пустотливо розкинулося темне нічне провалля. Юля не хотіла починати розмову. Вона всіляко відтягувала момент, коли задавати питання або чути відповіді все-таки доведеться. Хоча вона вже кілька разів ловила у дзеркалі заднього виду суворий відблиск білків очей чоловіка, коли він попри дорогу пильно на неї дивився. Очевидно вишукував підходящу міміку її заплаканого досі обличчя.

Автівка вирвалася з тенет щільного трафіку на більш рухливу дорогу й чоловік додав газу. Від плавного прискорення Юля відчула жахливе запаморочення. Вона силувалася набрати побільше повітря у легені, але нещадний сморід спрацював абсолютно протилежно. Дівчину зігнуло навпіл і знудило. Водій смикнувся, але швидкості не скинув. Лише роздратовано блиснули у дзеркалі його очі. Він знову тихо вилаявся і трохи голосніше, низьким басом, велів пасажирці блювати під ноги, а не на сидіння.

Для Юлі світ затулила суцільна пелена жалю, сорому та п‘янкого непритомного дурману. Вона, з рештою, зірвалася, і тепер ридала, як мала дитина. Втнувши обличчя між колін, збираючись силами, щоб протистояти непокірності збентеженого шлунка, раз по раз прибираючи змокле волосся, яке, як на зло, лізло в очі, вона поступово йшла під кригу величенького айсбергу істерики, що рухався їй на зустріч.

Чоловік злився. Він слідкував за дорогою, попутно шукаючи щось у сумці на сусідньому від себе сидінні. Розібрати його мову (якщо це взагалі була мова, а не клекіт обривків фраз) не вдавалося, а головне – зовсім не хотілося. Зрештою водій знайшов, що шукав і тепер зиркав через плече на пасажирку. Перестроївшись у правий ряд, чоловік швидко, але важко, перехилився через сидіння, тримаючи кермо, і недбало всадив у Юлю невеликий військовий медичний шприц.

От тільки цього дівчині зараз і бракувало!

Гострюща голка проколола всі шари одягу і впилася кудись у плече. Дівчина скрикнула навіть, але фізичний біль – ніщо, порівняно з тим, що чинилося зараз у її душі. Водій зашипів: «Вколи, коли ш-ш-швидко!» й знову перестроївся на більш швидкісну смугу.

І Юля вколола. Вона здогадалася, що саме встромив у неї чоловік і це, можна сказати, була навіть панацея, яку вона чекала. Вона намацала на собі шприц, взяла його по зручніше і сильно натиснула на поршень. За секунду після потрапляння лише кубічного сантиметру хімікату в її організм, Юля відчула полегшення…

Єдність дії, простору, та часу. Одразу зникло запаморочення. Миттю притих шум і зник зловонний запах. Навіть темне провалля ночі здавалося не таким вже й безпросвітним. Юлі почало здаватися, наче у машині дійсно посвітлішало. Це був ранок! Точно, привітний, теплий ранок якогось погожого дня. Їй захотілося посміхнутися променям сонця, які пробивалися крізь напівпрозору плівку на вікнах автівки й дівчина зробила це. Вона посміхалася, хоча відчуття мімічних м‘язів скаржилося, що посміхається вона лише в своїй уяві.

Водій! Його так добре видно у дзеркалі заднього виду. Він також посміхається Юлі. І він зовсім не стрьомний, а звичайний собі дядько. Юлі не треба набиратися сміливості, аби спитати про те, що так її турбує.

  • Що сталося? – каже Юля. Дивно, як дзвінко звучить її голос. Водій трохи губиться, але відповідає також дзвінким голосом:

  • Їх забрали. Обох, сьогодні близько восьмої вечора. Вони були разом, і їх забрали…

«Забрали»… Для Юлі це слово зовсім не страшне. Хоча вона й розуміє, що по відношенню до її батьків, це найгірше з можливих слів. Це рівносильно, що сказати «вбили», «ліквідували», «знищили»… Але Юля розуміє, що все не так страшно і слово дійсно не страшне. Водій говорить далі, його голос заколисує і його хочеться слухати ще і ще:

  • Ми не знаємо, що вже встигли зробити і чому саме їх. Хоча подейкують, що твої батьки вчинили якусь дурницю, за що і розплатилися. Але поки я нічого не знаю. По тебе також мали прийти, ти потрібна для співпраці. Тому ми їдемо… Їдемо, коротше. Кілька днів, може тижнів. І поки що нам щастить.

Юля помічає, що чоловік їй підбадьорливо підморгує. Як добре, що вона зараз у цій машині…

Чоловік ще раз поглянув на Юлю через плече і заспокоївся, міцніше взявши до рук кермо. Він покрутив ручку склопідйомника й підпалив цигарку. Тепер дівчині не стане погано, якщо він палитиме прямо у салоні. Їй тепер взагалі не стане погано, ні від чого. Щойно під дією нейролептику він розповів їй про батьків, а вона й оком не змигнула. Причому речовина діє так, що інформацію-то вона зрозуміла, до того ж правильно. Але психіка захищена пружним, наче каучук, шаром препарату, тому негативний вплив почутого і захисні психічні реакції збалансовані краще, ніж пропорції найкращої у світі чашки кави. Мабуть це один із найкращих ненаркотичних препаратів, який синтезували зі складної формули отрути зубних залоз для розрядки стресових ситуацій.

Юля сиділа спокійно і, здавалося, навіть більш плавно тряслася разом з авто на нерівностях дороги. Вона дійсно жодного разу не посміхнулася, не заплакала більше і взагалі – не зробила нічого. Повністю беземоційна маска її юного обличчя зовсім не вписувалася у контекст халепи, в якій вона зараз перебувала. Скільки ще лишилося їхати втікачам, женеться за ними хтось – байдуже. І навіть не страшно, що скоро препарат вивітриться, а почуте і побачене все одно боляче різатиме невидимими катівськими інструментами дівочу свідомість та серце. Та поки – авто летіло крізь в‘язку темряву осінньої ночі.

Схожі:

Годинник вперто показував перші хвилини по десятій вечора І Юля почала хвилюватися. Вона вже давно була вдома, чекала повернення батьків, але вони помітно iconЛілії Сінєльник Вічність для неї
Вічність. Подарувати їй вічність. Що ще обіцяти, коли в мене не залишилося вже нічого. Мабуть, І душа вже давно зчерствіла. Її спалили...
Годинник вперто показував перші хвилини по десятій вечора І Юля почала хвилюватися. Вона вже давно була вдома, чекала повернення батьків, але вони помітно iconКомпанія Seagate вже давно випускає оригінальну лінійку зовнішніх...
Але як бути у випадку з вже описаною ситуацією, коли єдиними інтерфейсами для підключення до планшета типу iPad є, по суті, лише...
Годинник вперто показував перші хвилини по десятій вечора І Юля почала хвилюватися. Вона вже давно була вдома, чекала повернення батьків, але вони помітно iconВона покохала його не одразу, хоча здавалося у ту саму ніч… Вона...
Вона більше ніколи не слухатиме тієї мелодії, під яку вони танцювали в ту ніч І не дослухатиметься до її слів, бо та пісня стала...
Годинник вперто показував перші хвилини по десятій вечора І Юля почала хвилюватися. Вона вже давно була вдома, чекала повернення батьків, але вони помітно iconУсе почалося дуже давно. Жили на світі перші люди, які билися за...
Про яке право голосу ми можемо говорити. Пяні мажори на своїх авто можуть збивати людей, ніби у боулінгу, знаючи що їм нічого не...
Годинник вперто показував перші хвилини по десятій вечора І Юля почала хвилюватися. Вона вже давно була вдома, чекала повернення батьків, але вони помітно icon"Літа вже не мчать "
Назвою цій поезії служать її перші слова І ніяк не можна сказати, що це є недоліком, адже прочитавши вірш приходить розуміння, що...
Годинник вперто показував перші хвилини по десятій вечора І Юля почала хвилюватися. Вона вже давно була вдома, чекала повернення батьків, але вони помітно icon7. Мотивація Поняття І сутність мотивації
Необхідні певні інструменти впливу на елементи системи, щоб вона почала своє функціонування. Одним із таких інструментів є мотивація....
Годинник вперто показував перші хвилини по десятій вечора І Юля почала хвилюватися. Вона вже давно була вдома, чекала повернення батьків, але вони помітно icon№1. Перші відомості про природу навколополярних областей Північно...
Який час показує встановлений на шкільному географічному майданчику сонячний годинник?
Годинник вперто показував перші хвилини по десятій вечора І Юля почала хвилюватися. Вона вже давно була вдома, чекала повернення батьків, але вони помітно icon№1. Перші відомості про природу навколополярних областей Північно...
Який час показує встановлений на шкільному географічному майданчику сонячний годинник?
Годинник вперто показував перші хвилини по десятій вечора І Юля почала хвилюватися. Вона вже давно була вдома, чекала повернення батьків, але вони помітно iconЧи вдома-вдома господар дому?

Годинник вперто показував перші хвилини по десятій вечора І Юля почала хвилюватися. Вона вже давно була вдома, чекала повернення батьків, але вони помітно iconРозмальовують рекламою машини давно, напевно, вже на пер­ших авто...
Гарний рекламоносій! Досить запропонувати автовласникам прива­бливу оплату за використання їхнього авто як пересувної реклами, І...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка