Олександр щербина війні немає забуття




Скачати 94.15 Kb.
НазваОлександр щербина війні немає забуття
Дата конвертації26.06.2013
Розмір94.15 Kb.
ТипДокументы
mir.zavantag.com > Культура > Документы






ОЛЕКСАНДР ЩЕРБИНА

ВІЙНІ НЕМАЄ ЗАБУТТЯ


м. НОВА ОДЕСА - 2007




1. Пам’ятник воїнам - визволителям м . Нова Одеса.

2. Братська могила жертвам фашизму.

3. Життєвий шлях Шевчука І.П.

4. На гранітній плиті рідні імена.

5. Спогади про війну Щербини І.Л..

6. Музейні матеріали, розповідають.

7. Достовірне відображення трагічних подій весни 1944 року, районною газетою «Колгоспник».

8. Очевидці пригадують.

9. Пам'ять священна.

Мій прадід, по-батьківській лінії, Шевчук Ілля Петрович, народився в 1910 році в м. Нова Одеса. Він жив із батьками і братами: Савелієм (1903 р.н.), Семеном (1905 р.н.), Іваном (1914 р.н.), Василем (1918 р.н.) та сестрою Марією (1907 р.н.) - моєю прабабусею.

Ілля Петрович навчався у школі №1, нині ЗОШ №2. Закінчив 4 класи. У 1934 році навчався на курсах водіїв у клубі МТС, де познайомився з дівчиною Оленою, в 1936 році одружився на ній. У 1937 році народився син Микола, донька Валя - у 1939 році, Галя - у 1941 році .У 1943 році виїхав із сім'єю у радгосп «Комсомольський». На фронт його не брали по броні. Навесні 1944 року, коли німці тікали з нашого міста, сім'я Іллі Петровича загинула від рук фашистських окупантів. Семирічного Колю, п'ятирічну Валю та дружину фашисти розстріляли. Коли німець вистрелив, дружина впала і своїм тілом задавила трьохрічну Галю, яку тримала на руках. Все це відбувалося на очах прадіда Іллі. Його було тяжко поранено, але він вижив. Вилікувався у польовому госпіталі. Потім, до 1947 року, працював у сфері телефонного зв'язку міста Миколаєва. Але весь час він мріяв поверну­тися на свою батьківщину. Він переїздить до Нової Одеси, продовжує працювати у колгоспі Імені Й.В. Сталіна, нині «Південний колос». Життя продовжувалось. Познайомився із вдовою Марією. Народився у них син Шевчук Володимир Ілліч. У 1979 році в серпні місяці захворів Ілля Петрович і помер. Похований Ілля Петрович Шевчук на центральному кладовищі. А моя прабабуся Марія Щербина (Шевчук) померла у 1992 році. Похована також на центральному кладовищі.

Я часто проходжу через міський парк і зупиняюся біля пам'ятника жертвам фашизму - мирним жителям міста, які загинули навесні 1944 року . На братській могилі скульптурна композиція, створена ленінградськими майстрами В.С. Новіковим та А.Н. Єреф'євим. Застиглі в камені літні чоловіки та юнаки, яких було жорстоко розстріляно на очах їх жінок, матерів, доньок. На гранітній плиті поміж усіх прізвищ я щоразу відшукую прізвище Щербина та Шевчук. То гілки мого могутнього дерева роду, які нещадно були зрубані фашистами.

З великою повагою слухають діти нашої великої родини розповіді про війну дідуся Щербини Івана Лук'яновича, який був підлітком у ті далекі воєнні роки. Навертаються на очі сльози, тремтять вуста, коли він згадує, як трагічно загинув його батько разом із близькими родичами.

Коли на радянську країну напала гітлерівська Німеччина 1500 новоодеситів пішли на фронт, 150 - записались у винищувальні батальйони. Жителі вивозили на схід обладнання МТС, підприємств, громадську худобу.

І2 серпня 1941 року фашисти вдерлися в Нову Одесу. З перших днів окупації населення чинило запеклий опір загарбникам. Партизанський загін, створений партійними органами з : місцевих жителів на чолі з Ф.А. Римарем, колишнім головним агрономом сільгоспвідділу райвиконкому, знищив призначених ворогом старосту і його заступника. Партизани разом із частинами Червоної Армії з боями відступили з Нової Одеси, 14-15 серпня 1941 року бра­ли участь у обороні Миколаєва, пізніше з'єдналися з Каховським партизанським загоном. Дідусь розповідає, що під час окупації німці не ліквідували колгоспи, їм було легше збирати хліб із господарств, ніж із одноосібників. Але окупанти самі призначали керівників та бригадирів. Люди були змушені ходить на роботу. Хлопців і дівчат 1925 року народження загарбники примушували працювати на будівництві дороги Вознесенськ - Миколаїв, молодь 1926 року наро­дження було силою відправлено в Німеччину на роботу.

У морози та дощ виганяли з будинків громадян, навіть дітей і людей похилого віку, примушували їх копати траншеї, будувати укріплення, мости.

У районному краєзнавчому музеї зберігаються документи, що викривають горезвісний «новий порядок», як режим нелюдського ставлення до населення:

«Громадяни міста Нова Одеса! - говорилося в одному з оголо­шень гітлерівського генерального-комісара. - Раджу вам уникати недружелюбних актів щодо армії, або чиновників які управлятимуть містом. Виказуйте тих, хто має шпигунські завдання так само як і тих, хто приховує зброю. Коли ж хтось не додержуватиметься цього розпорядження, його покарають- розстріляють на місці.

І такі люди знаходились, точніше не люди, а відщепенці нашого суспільства, зрадники, слабкі духом люди, котрі допомагали німецько-фашистським загарбникам грабувати народне добро.

Огидною антирадянською пропагандою вороги намагалися добитися покори від людей, позбавивши їх волі до опору. Німці зруйнували все до щенту. У своїй лютій ворожнечі до куль;тури перетворювали школи та культурні заклади на казарми, склади, стайні, казино, в'язниці. Добре відомий нам наш будинок культури був однією з гітлерівських в'язниць. На початку 1942 року в Новій Одесі почала діяти підпільна група з 36 чоловік, організаторами і керівниками якої були В.Г. Завадський та А.М. Біглиця. Активну участь у роботі групи брали Р.С. Кучер, П.А. Волошин, В.Я. Безсонов, Д.В. Дудєв, Д.І. Чорнобай. Патріоти підтримували зв'язок із «Миколаївським центром», представники якого (П.Я. Защук і П.А. Комков) приїздили до Нової Одеси і провели нараду з підпільниками. Члени групи збирали розвідувальні дані, чинили диверсії, організовували втечі військовополонених з концтабору, вели антифашистську агітацію серед населення, розповсюджували зведення Радінформбюро, листівки, допомагали молоді уникати вигнання до Німеччини. У місцевій друкарні підпільники дістали шрифт і передали його друкарні «Миколаївського центру». У грудні 1942 року фашисти викрили і розгромили організацію, її керівників - В.Г. Завадського і А.М. Біглицю - було страчено, багатьох учасників підпілля вивезено на каторгу до Німеччини.

Коли гітлерівці дізнались, що близько 300 мирних жителів переховуються в каменоломнях, то за допомогою отруйних газів примусили їх вийти звідти. Жінок загнали в сарай, а чоловіків погнали у сусіднє село Андріївку, де 105 із них по звірячому розстріляли. Серед них були і мої 5 прадідів: 4 брата та чоловік моєї прабабусі Марії.

Тогочасна районна газета «Колгоспник» за березень 1945 року : достовірно описує драматичні події 1944 року.

«Залізти в підземелля німці не наважились. Вони стріляли в отвір, і кричали, погрожували. Заспокоюючи малят, що від переляку тремтіли і плакали, люди все ж не виходили. Тоді німецькі недолюдки пустили в печери гази, де й без того не вистачало кисню. Почались неймовірні страждання. Люди задихались, діти вмирали на очах батьків. Хитаючись, тримаючись за стіни печери, з померлими і напівживими дітьми на руках почали виходити жінки, проклинаючи цих душогубів і весь рід їхній собачий.

«Чекайте, звірі, настане час відплатити і для вас», - у нестямі кричали жінки.

За жінками вийшли і чоловіки, які також ледве пересувалися з місця на місце. Всіх їх повели, підганяючи стусанами під боки і ударами прикладів по спині, спочатку на цегельно – черепичний завод. Тут одного чоловіка розстріляли перед усіма.І Потім повели знесилених мирян в Нову Одесу, в приміщення МТС, де під посиленою охороною залишили на ніч.

Вранці відокремили всіх жінок і зачинили окремо від інших. У приміщенні МТС залишилось 105 чоловіків, їх під вартою поліцаїв і польової жандармерії погнали на переправу. Позаду їхала тачанка з кулеметом. Все було зрозуміло для новоодеситів - їхніх друзів, батьків, братів, чоловіків вели на смерть. Вулиці оповивалися неймовірними криками, зойками. Поліцаї і жандарми стріляли вздовж вулиці в людей, не підпускаючи до приречених. За Бугом, у селі Андріївці, вони дали своїм жертвам лопати, вивели їх за село і примусили копати яму. Чоловіки рили повільно, відстрочуючи свою смерть:

- Ось вона - наша смерть - кінець життя, - пошепки говорили один одному. - А жити, жити як хочеться... Діждатися б своїх рідних воїнів, дожити б ще, попрацювати. Он вони, і кати, стоять позаду з кулеметами і автоматами, попереду все глибшає яма - пуста і чорна, як прірва.

Яма готова. Їх посадили, спустивши ноги в яму, дали чергу з кулеметів і автоматів. Люди попадали в яму. Більшість із них ще були живі, деякі легкопоранені і навіть зовсім не пошкоджені. Але їх швидко засипали землею і, щоб замести сліди свого звірства, пустили танки, які своїми гусеницями утрамбували землю і залишили сліди проїжджого шляху, щоб не здогадалися і не знайшли. Але і після цього ще три доби на цьому місці ворушилася земля. Це закопані живцем люди силились вибратись на поверхню, врятуватись від смерті, повернутись до своєї родини". Очевидці пригадують, що через два тижні, 20 березня 1944 року, тіла всіх 105 чоловіків було переховано у парку Нової Одеси. Згодом було встановлено їм пам'ятник. На плитах викарбувані їхні імена. Серед них і мої прадіди: Шевчук Савелій Петрович, Шевчук Семен Петрович, Шевчук Іван Петрович, Шевчук Василь Петрович, Щербина Лука Сергійович.

Щороку наша велика рідня збирається біля пам'ятника, і
поминаємо ми всіх там похованих. До підніжжя лягають квіти. Пам'ять священна. Пам'ятайте про них і ви.

Дихала довго ще

Братська могила

^ Дихає й досі,

Поглянь, подивись:

То наші люди,

То наша могила

Квітку на память

Про них посадіть.


1. Свідоцтво про народження


2. Свідоцтво про одруження

3. Кавалерист Щербина Лука Сергійович, 1929 р.- мій прадідусь.


4. Щербина ( Шевчук) Марія Петрівна 1929 р. – моя прабабуся




5. Шевчук Ілля Петрович (праворуч) зі своїм товаришем,

1934 рік



6. Газетні матеріали Новоодеської районної газети «Колгоспник» за березень 1945 року.

7.Проводи в армію Щербини В.Л., вересень 1953 р. Верхній ряд з ліва на право : Щербина В.Л., Щербина І.Л., Щербина Г.Л. Нижній ряд: Шевчук ( Назарова) І.С., Щербина ( Шевчук) М.П., Щербина В.Л., Шевчук І.П., Шевчук (Винат) Ю.Г.



9. Фотографія братської могили

та скульптурної композиції в місті

Нова Одеса.


10. Фотографія меморіальної плити на братській могилі.

.


12. Постанова Миколаївського ОБКОМУ КП (Б)У про діяльність

підпільної організації Новоодеського

району , 1942 рік.



13. Газетні матеріали Новоодеської

районної газети « Ленінський промінь» за 12 вересня 1992 року.


14. Сімейне фото. День Перемоги в 1995 р., в міському парку біля пам’ятника жертвам фашизму . Верхній ряд з ліва направо : Чорнобривець О.П., Гаврилюк О.В. Нижній ряд : Щербина І.Л., Гаврилюк

( Щербина) Г.Л., Шевчук М.М., Щербина ( Чорноус) Г.О., Красюк

( Щербина) В.І. Діти : Щербина О.С., Красюк С.М.


15.Волонтери підтримують в належному стані пам’ятний знак біля катакомб на околиці Нової Одеси, 2003 рік.


16. День Перемоги в 2006 році в міському парку біля пам’ятника жертвам фашизму .Щербина О.С.,

Щербина ( Чорноус ) Г.О., Ковальова

( Шевчук) О.В., Гаврилюк ( Щербина) Г.Л., Іпатенко ( Шевчук) О.С., Шевчук М.С.


17. Родина Щербинів та Шевчуків щороку покладають квіти до пам’ятника жертвам фашизму, 2006 р.


18. Пам’ятник воїнам – визволителям, що загинули в роки

Великої Вітчизняної війни, Нова Одеса, 2003 рік.

19. Уривок із Книги Скорботи України.

Миколаївська область, Новоодеський район.

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Газетні матеріали Новоодеської районної газети «Колгоспник» за березень 1945 року.

  2. Газетні матеріали Ново одеської районної газети «Ленінський промінь» за 12 вересня 1992 року.

  3. Миколаївщина в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1944 р.р.

М. : 2004

  1. Миколаївщина : літопис історичних подій .- М: 2002.

  2. Історія міст і сіл УРСР. Миколаївська область.- К:Інститут історичних наук Академії наук УРСР,1971 р.

  3. Книга СкорботиУкраїни. Миколаївська область. Том 2 .- М: Миколаїв. Можливості Кіммерїі, 2003 р.

Схожі:

Олександр щербина війні немає забуття iconМузика олександр Леонідович
Музика олександр Леонідович – декан соціально-психологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка,...
Олександр щербина війні немає забуття iconНака з
Вітчизняній війні 1941-1945 років, з метою відновлення та збереження національної пам'яті про участь народу України, в тому числі...
Олександр щербина війні немає забуття iconНака з
Вітчизняній війні 1941-1945 років, з метою відновлення та збереження національної пам'яті про участь народу України, в тому числі...
Олександр щербина війні немає забуття iconНака з
Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років, з метою відновлення та збереження національної пам'яті про участь українців...
Олександр щербина війні немає забуття iconНака з
Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років, з метою відновлення та збереження національної пам'яті про участь українців...
Олександр щербина війні немає забуття iconЯ думав, що в мене немає совісті
Я думав, що в мене немає совісті. Виявляється, є. Та мені від цього зовсім не краще
Олександр щербина війні немає забуття iconГрупи позитивного резусу
Потрібні донори: першої групи позитивного резусу (стать значення немає) на ер-масу І чоловіки з першою групою крові (резус значення...
Олександр щербина війні немає забуття iconМельниченко Олександр

Олександр щербина війні немає забуття iconМельниченко Олександр

Олександр щербина війні немає забуття iconАксененко Олександр Геннадійович

Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка