План лекції: І. Протисифілітичні засоби >ІІ. Протитуберкульозні засоби гідразид кислоти ізонікотинової, його похідні антибіотики




Скачати 256.48 Kb.
НазваПлан лекції: І. Протисифілітичні засоби >ІІ. Протитуберкульозні засоби гідразид кислоти ізонікотинової, його похідні антибіотики
Дата конвертації13.07.2013
Розмір256.48 Kb.
ТипЛекція
mir.zavantag.com > Химия > Лекція
Лекція №11.
,,ХТЗ.ОКРЕМІ ГУПИ: - Протисифілітичні засоби

- Протитуберкульозні засоби

- Протигельмінтні засоби.

- Протилепрозні засоби.,,


ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
І. Протисифілітичні засоби
ІІ. Протитуберкульозні засоби
1. ГІДРАЗИД КИСЛОТИ ІЗОНІКОТИНОВОЇ, ЙОГО ПОХІДНІ

2. АНТИБІОТИКИ.

3. ПОХІДНІ КИСЛОТИ ІЗОНІКОТИНОВОЇ.

4. ПОХІДНІ КИСЛОТИ ПАРА-АМІНОСАЛІЦИЛОВОЇ (ПАСК)

5. ПОХІДНІ ТІОСЕМИКАРБАЗОНУ.
ІІІ. Протигельмінтні засоби.
^ 1. ПРОТИГЕЛЬМІНТНІ ЗАСОБИ ШИРОКОГО СПЕКТРА ДІЇ.

2. ЗАСОБИ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬ ПРИ КИШКОВИХ НЕМАТОДОЗАХ.

3. ЗАСОБИ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬ ПРИ КИШКОВИХ ЦЕСТОДОЗАХ.

^ 4. ЗАСОБИ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬ ПРИ ПОЗА КИШКОВИХ ГЕЛЬМІНТОЗАХ.
ІV. Протилепрозні засоби.
І. Протисифілітичні засоби.


Протисифілітичні — це лікарські засоби, які вибірково діють на трепонему бліду і належать до групи протиспірохетозних засобів. їх застосовують для лікування хворих на сифіліс, а також поворотний тиф.
Першими сполуками для лікування хворих на сифіліс були препарати ртуті — мазь ртутна сіра (каломель), йоду (калію йодид). Першою групою хіміотерапевтичних препаратів, що була введена у практику, були сполуки три- та п'ятивалентного арсену (миш'яку).
Механізм дії всіх цих препаратів пов'язаний з блокадою сульфгідрильних груп мікроорганізмів, що порушує їх процеси обміну. У 1921 р. було оказано ефективність солей вісмуту при експериментальному сифілісі.
Класифікація.
Протисифілітичні лікарські засоби поділяють на 3 групи.
I. Антибіотики.
1.1. Природні та напівсинтетичні препарати пеніциліну (бензилпеніциліну натрієва, калієва, новокаїнова солі, біцилін-1 і -5, ампіциліну натрієва сіль та ампіциліну тригідрат, оксациліну натрієва сіль тощо).
1.2. Антибіотики-макроліди (еритроміцин, олететрин, азитроміцин).
1.3. Група цефалоспоринів (цефазолін, цефтріаксон та ін.)
1.4. Група тетрацикліну (тетрациклін, доксицикліну гідрохлорид).
II. Похідні фторхінолону (офлоксацин та ін.)
III. Препарати бісмуту (бійохінол, бісмоверол).

Найефективнішими препаратами при ранньому сифілісі є солі бензилпеніциліну.
Застосовують препарати короткої (бензилпеніциліну натрієву або калієву сіль) і тривалої (бензилпеніциліну новокаїнову сіль, біцилін) дії.
Солі бензилпеніциліну мають швидкий і виразний трепонемоцидний ефект, ефективні на всіх стадіях захворювання. Розвитку стійкості збудника до нього не виявлено, особливо при поєднанні з препаратами бісму-ту.
Препарати бензилпеніциліну призначають курсами, тривалість яких визначається формою і стадією захворювання. В останні роки зростає інтерес до застосування напівсинтетичних препаратів пеніциліну (ампіцилін, оксациліну натрієва сіль тощо).

У випадках індивідуальної підвищеної чутливості до препаратів пеніциліну, алергічних реакціях застосовують антибіотики-макроліди, груп цефалоспорину, тетрацикліну.

Із препаратів бісмуту застосовують бі-йохінол (хініну йодбісмутат) та бісмоверол (бісмутову сіль кислоти монобісмутовинної).
Фармакокінетика. При пероральному введенні препарати бісмуту майже не абсорбуються з травного каналу. їх вводять внутрішньом'язово у вигляді олійних суспензій. На місці введення утворюється депо препарату, з якого бісмут абсорбується поступово. Він накопичується в паренхіматозних органах, проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр і депонується в центральній нервовій системі.
ФАРМАКОДИНАМІКА. Механізм дії пов'язаний з блокадою сульфгідрильних ферментних груп трепонем, внаслідок чого порушується їх ріст і розмноження. Бійохінол відрізняється від бісмоверолу наявністю протизапального та розсмоктувального ефектів.
Показання: усі форми сифілісу (частіше з антибіотиками групи пеніциліну). Бійохінол призначають у випадках неспецифічних хронічних захворювань центральної нервової системи (арахноенцефаліт, менінгомієліт).

Побічна дія: гінгівіт, стоматит, бісмутова смуга сірого кольору на яснах, порушення функцій печінки та нирок, лейкопенія.

Щоб запобігти виникненню бісмутової смуги, хворі повинні полоскати ротову порожнину водою. Нефропатія припиняється після відміни препарату.

Препарати бісмуту застосовують найчастіше разом з препаратами пеніциліну (при різних формах сифілісу).
Протипоказання: гінгівіт, стоматит, пародонтоз, захворювання печінки, нирок.

^ Протисифілітичні засоби.

Назва.Форми випуску, середні терапевтичні дози, способи застосування.

Біііохінол У флаконах по 100 мл.

Biiochinolum Внутрішньом'язово 2—3 мл 1 раз на 3 дні. На курс лікування 50 мл.

Бісмоверол У флаконах но 100 мл.

Bismoverolum Внутрішньом'язово по 1,5 мл 2 рази на тиждень. На курс лікування 16 — 20 мл.
ІІ.Протитуберкульозні засоби.


До групи протитуберкульозних входять засоби, що пригнічують ріст мікобактерій туберкульозу.
Етіотропне лікування хворих на туберкульоз стало можливим із середини 40-х років після дослідження антибіотичних властивостей актиноміцетів: (Н. О. Красильпиков, 1939 p.); відкриття стрептоміцину (3. Ваксман, 1944 р.) та встановлення туберкульозної активності тіосе-микарбазонів (Г. Домагк, 1946 p.); кислоти пара-аміпосаліцилової (С. Гелер); гідразиду кислоти ізонікотинової (М. Н. Щукін, Є. Д. Сазонова) та інших сполук.

^ Класифікація протитуберкульозних засобів за ефективністю:
1. Найефективніші протитуберкульозні засоби:
а) гідразид кислоти ізонікотинової, його похідні — ізоніазид, флуренізид, фтивазид, салюзид;
б) антибіотики — похідні рифаміцину (рифампіцин, рифампін, рифадин).
^ 2. Протитуберкульозні засоби середньої активності:
а) антибіотики (стрептоміцину сульфат, канаміцин, флориміцину сульфат, циклосерин,амікацин);
б) тіоаміди кислоти ізонікотинової (етіонамід, протіонамід, піразинамід);
в) похідні амінобутанолу (етамбутол);
г) похідні фторхінолону (офлоксацин, ломефлоксацин).
^ 3. Протитуберкульозні засоби з незначною активністю:
а) похідні кислоти иврй-аміносаліцилової — ПАСК (натрію идра-аміносаліцилат — ПАСК-натрій);
б) похідні тіосемикарбазону (тіоацетазон).

  1. ^ ГІДРАЗИД КИСЛОТИ ІЗОНІКОТИНОВОЇ, ЙОГО ПОХІДНІ.


Найбільшу протитуберкульозну активність має гідразид кислоти ізонікотинової — ізоніазид (тубазид, ГІНК). Синтезовано також його похідні: фтивазид, салюзид та ін. Найчастіше застосовують ізоніазид.
Фармакодинаміка. Ізоніазид високоефективний відносно мікобактерій туберкульозу, які розташовані як поза-, так і внутрішньоклітинно, діє на мікобактерії туберкульозу в стадії розмноження. Препарат утворює хелатні сполуки з йонами металів, пригнічуючи активність ферментів (каталази, пероксидази), припиняючи життєдіяльність мікроорганізмів. Порушує будову фосфоліпідів та синтез міконієвої кислоти у клітинній мембрані. Вступає в конкурентні зв'язки з вітамінами: тіаміном, піридоксином, кислотою нікотиновою. У ділянці туберкульозного запалення посилює фагоцитоз.

Туберкулоцидний ефект можливий за наявності в молекулі гідразидної групи, її носієм є кислота ізонікотинова, яка є мало токсичною для організму і забезпечує проникнення препарату в клітину. Залежно від концентрації в організмі ізоніазид може розширювати периферичні та вінцеві судини, через що знижується артеріальний тиск, підвищується секреторна функція шлунка, поліпшується апетит, підвищується утворення і виділення жовчі.

Похідні ГІНК призначають незалежно від приймання їжі. До них виробляється толерантність, тому найбільшої ефективності досягають комбінованим застосуванням похідної ГІНК із протитуберкульозними антибіотиками, препаратами ПАСК та засобами інших хімічних груп.
^ При прийманні похідних ГІНК в організмі розвивається недостатність иіридоксину, тому його призначають у помірних дозах.
Показання: усі форми активного туберкульозу у дорослих і дітей.
Препарат має найбільший ефект у випадках свіжого процесу з гострим перебігом. При змішаній інфекції разом з ізоніазидом слід призначати інші антибактеріальні препарати: антибіотики широкого спектра дії, сульфаніламідні препарати.

Слід мати на увазі, що в організмі різних хворих препарати кислоти ізонікотинової інактивуються шляхом ацетилювання з різною швидкістю. Ступінь інактивації визначають за вмістом активного ізоніазиду в крові та сечі. Чим швидше препарат інактивується, тим більше його потребує організм для забезпечення туберку-лостатичної концентрації в крові. Тому хворим, в організмі яких відбувається швидка інактивація, призначають препарат у більших дозах. Добова доза для дорослих становить 10 мг/кг, за доброї переносності — 15 мг/кг (в середньому відповідно 0,6 — 0,9 г).

Залежно від швидкості ацетилювання розрізняють швидкі та повільні ацети-лятори.
Побічна дія: головний біль, порушення сну, ейфорія, нудота, блювання, алергічні реакції, психоз, гепатит, у чоловіків — гінекомастія, у жінок — менорагії. У таких випадках добову дозу препарату зменшують.
Протипоказання: епілепсія, схильність до судомних нападів, перенесений поліомієліт, порушення функції печінки та нирок, виражений атеросклероз.
Близькими за ефектом до ізоніазиду —тубазиду є метазид, салюзид, фтивазид.

Флуренізид — новий протитуберкульозний препарат тривалої дії з імуномодулюючими властивостями.

2. АНТИБІОТИКИ
До протитуберкульозних засобів середньої активності належать антибіотики:
стрептоміцину сульфат, канаміцин, циклосерин, флориміцину сульфат, амікацин, фторхінолони та ін..
Канаміцин має широкий спектр протимікробної дії, в тому числі протитуберкульозної. Використовується для лікування хворих на туберкульоз за неефективності інших антибіотиків і наявності супутніх інфекцій. Має високу ото- і нефротоксичність.
Циклосерин діє бактерицидно на внутрішньо- і позаклітинні форми мікобактерій туберкульозу, що перебувають у стадії розмноження.

Призначають у поєднанні з іншими протитуберкульозними засобами. Викликає нервово-психічні розлади.
^ Флориміцину сульфат (віоміцин) є виключно протитуберкульозним засобом, який отримують з гриба Streptomyces flo-ridae. Препарат має поліпептидну будову. За активністю займає останнє місце серед препаратів групи середньої ефективності.
Фармакокінетика. Флориміцину фосфат не абсорбується в кишках, його призначають лише внутрішньом'язово. У крові в максимальній кількості визначають через 1—2 год. Легко проникає з крові в різні органи і тканини. Виводиться з сечею, де утворює високі концентрації.

Фармакодинаміка. Механізм дії пов'язаний з порушенням синтезу білка мікроорганізмів. Діє на мікобактерії туберкульозу бактеріостатично.
Показання: різні форми туберкульозу, стійкість збудника до препаратів І ряду, їх непереносність.
Протипоказання: ураження VIII пари черепних нервів, порушення функції нирок, індивідуальна непереносність.
Побічна дія: нефро-, невро-, ототоксичність, алергія, порушення електролітного обміну.
Ефективне поєднання з іншими протитуберкульозними (не ото- і нефротоксичними) препаратами.

  1. ^ ПОХІДНІ КИСЛОТИ ІЗОНІКОТИНОВОЇ.


Етіонамід є тіоамідом кислоти етил-ізонікотинової.
ФАРМАКОДИНАМІКА. Етіонамід здатний пригнічувати ріст мікобактерій туберкульозу, стійких до ізоніазиду та інших препаратів І ряду, активний також відносно збудника лепри. Його застосовують разом з основними та резервними протитуберкульозними препаратами.

Етіонамід є активним відносно мікобактерій туберкульозу, стійких до ізоніазиду і стрептоміцину сульфату. Дорослі препарат приймають усередину по 0,25 г З рази на добу за ЗО хв до їди, запивають крохмальним слизом. Приймання після їди зменшує активність препарату внаслідок утворення стійких комплексів йонів важких металів (мідь, залізо, цинк та ін.), що містяться у їжі, із сіркою в молекулі етіонаміду. За наявності диспепсичних явищ (блювання, біль у животі, пронос), їх призначають ректально — у свічках і внутрішньовенно крапельно.
Показання: усі форми туберкульозу.
Побічна дія: диспепсичні явища при застосуванні всередину (погіршення апетиту, нудота, блювання, метеоризм, біль у животі, пронос), схуднення, висип на шкірі (кропив'янка, ексфоліативний дерматит), депресія, інсомнія — порушення сну.
Протипоказання: захворювання шлунка, кишок, печінки, цукровий діабет.

Протіонамід за активністю майже не відрізняється від етіонаміду, але хворі його краще переносять. Його слід призначати у випадках стійкості мікобактерій туберкульозу до етіонаміду.



  1. ^ ПОХІДНІ АМІНОБУТАНОЛУ.


Етамбутол має виразний туберкулостатичний вплив, на інші патогенні мікроорганізми не діє.
ФАРМАКОДИНАМІКА. Пригнічує розмноження мікроорганізмів, стійких до стрептоміцину сульфату, ізоніазиду, натрію napa-аміносаліцилату, етіонаміду, канамі-цину.
Механізм дії зумовлений пригніченням синтезу нуклеїнових кислот. За ефективністю належить до засобів середнього рівня.
Показання: усі форми туберкульозу. До етамбутолу може швидко розвинутись резистентність, тому його застосовують у поєднанні з іншими протитуберкульозними препаратами (ізоніазидом, стрептоміцину сульфатом та ін.).
Побічна дія: алергічні реакції, порушення функції травного каналу, печінки, нирок, розлади зору.
Протипоказання: захворювання очей (неврит зорового нерва, катаракта, запальні захворювання, діабетична ретинопатія), вагітність.
Піразинамід є одним із найактивніших препаратів другої групи В (у деяких країнах належить до групи А), хоча і поступається за активністю ізоніазиду. Впливає на мікобактерії туберкульозу, стійкі до інших препаратів. Його активність не зменшується у кислому середовищі казеозних мас, тому його часто призначають при казеозному лімфаденіті, туберкульомах, казеозно-пневмонічних процесах.


^ 4. ПОХІДНІ КИСЛОТИ ПАРА-АМІНОСАЛІЦИЛОВОЇ (ПАСК)
Натрію пара-аміносаліцилат (ПАСК-натрій).
Фармакодинаміка. Натрію пара-аміносаліцилат має бактеріостатичну активність відносно мікобактерій туберкульозу. Механізм дії пов'язаний із метаболітною дією (конкуренцією з ПАБК), за деякими даними також із біотином. За туберкулостатичною активністю поступається ізоніазиду та стрептоміцину, призначається у поєднанні з іншими більш активними протитуберкульозними препаратами (ізоніазидом, іншими похідними кислоти ізонікотинової, канаміцином та ін.).
Показання: усі форми туберкульозу.
Побічна дія: диспепсичні явища — нудота, блювання, біль у животі, діарея (зникають після зниження дози або короткочасного припинення приймання препарату), алергічні реакції (кропив'янка, астматичні явища); потрібно регулярно контролювати функцію печінки, нирок, картину крові.

Призначають усередину до 12 — 15 г препарату. Запивають молоком для зменшення подразнювальної дії. При активних формах туберкульозу вводять внутрішньовенно крапельно. Курсова доза становить 1 000 г.
Протипоказання: захворювання нирок, печінки, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, недостатність кровообігу в стадії декомпенсації, мікседема, амілоїдоз.



  1. ^ ПОХІДНІ ТІОСЕМИКАРБАЗОНУ


Із багатьох похідних тіосемикарбазону, що були досліджені Г. Домагком, практичне значення має тіоацетазон
Його протитуберкульозна активність незначна.
ФАРМАКОДИНАМІКА.

Тіоацетазон активний відносно мікобактерій туберкульозу і лепри.

Під його впливом порушується структура бактеріальної мембрани, мікобактерії втрачають свою звичайну форму.
Побічна дія: порушення функції травного каналу (диспепсичні явища); нервової системи (головний біль тощо); ураження шкіри (дерматит), печінки (жовтяниця), нирок (білок та альбуміни у сечі), пригнічення гемопоезу.
У зв'язку з токсичністю тіоацетазон застосовують рідше, ніж інші препарати, головним чином у випадках туберкульозу слизових, серозних оболонок, шкіри у поєднанні з препаратами І ряду.
Протипоказання: захворювання печінки, нирок, центральної нервової системи, кровотворної системи, цукровий діабет.

Подібну дію має солютизон (тибон розчинний), який застосовують в інгаляціях.

^ Протитуберкульозні засоби.

Назва. Форми випуску, середні терапевтичні дози, способи застосування.

Ізоніазид Isoniazidum

Рифампіцин Rifampicinum Натрію

иара-аміносаліцилат Natrii рагд-aminosalicylas

Етамбутол Ethambutolum

Порошок, таблетки по 0,1 та 0,3 г, в ампулах по 5 мл 10 % розчину. Усередину, ректально, внутрішньом'язоно по 0,006 — 0,015 г/кг на добу (не більше 0,5 г на добу) на 1—2 прийоми. Вища разова доза всередину для дорослих 0,6 г, на добу — 0,9 г. Порожнини та нориці промивають 1 —2 % водним розчином, разова і добова доза 0,05 — 0,2 г

Капсули по 0,15 г, для дітей — по 0,05 г, в ампулах но 0,15 г. Усередину по 0,45 г 1 раз чи по 0,3 г 2 рази на добу за 30 — 60 хв до їди. Внутрішньовенна доза на добу — 0,45 г для дорослих (максимальна 1,2 г), при тяжких, швидко прогресуючих формах — 0,6 г на одне введения

Порошок, таблетки по 0,5 г, розчинні в кишках — по 0,5 г, таблетки в оболонці по 0,5 г, гранули по 100.

Усередину по 3 — 4 г 3 рази па добу, дітям по 0,2 г/кг на добу (не більше 10 г на добу) на 3 — 4 прийоми. Внутрішньовенно крапельно по 250 — 450 мл 3 % розчину 5 — 6 раз па тиждень Таблетки по 0,1; 0,4 г.

Усередину 1 раз на день (після сніданку, первинним хворим, які раніше не приймали протитуберкульозні засоби — по 15 мг/кг, хворим, що приймали раніше

титуберкульозні засоби, — по 25 мг/кг. Курс лікування —

ІІІ. Протигельмінтні засоби.


Протигельмінтні засоби — це хіміотерапевтичні препарати, для лікування при захворюваннях, які викликаються паразитарними червами та їх личинками.
У сучасній медичній практиці як протигельмінтні застосовують препарати різних класів хімічних сполук, які пригнічують життєдіяльність гельмінтів або викликають їх загибель.
Окремі види гельмінтів мають неоднакову чутливість до протигельмінтних речовин, і відповідно кожний препарат має певний спектр дії.

^ За спектром дії протигельмінтні засоби поділяють на такі групи:
1)засоби широкого спектра дії;

2) засоби, що застосовують при кишкових гельмінтозах;

3) засоби, що застосовують при позакишкових гельмінтозах.


  1. ^ ПРОТИГЕЛЬМІНТНІ ЗАСОБИ ШИРОКОГО СПЕКТРА ДІЇ.


До цієї групи належать похідні карбаматбензімідазолу та похідна ізохінолінпіразину — празиквантел.
Із похідних карбаматбензімідазолу найширше застосовується мебендазол (мебенвент, вермокс).
ФАРМАКОКІНЕТИКА: мебендазол у кишках абсорбується слабко (5-10 %), близько 90 % виводиться з фекаліями в незміненому вигляді. Щоб поліпшити аб-сорбування у випадку позакишкових гельмінтозів, рекомендується приймати препарат під час або безпосередньо після їди (адсорбування поліпшується за наявності жирів), чи у вигляді суспензії в соняшниковій олії. Концентрація в крові досягає максимального рівня через 2-4 год після прийому і має дуже широкий діапазон коливань у окремих хворих.

Мебендазол дифундує через капсулу кісти ехінокока, його вміст у рідині кісти дещо нижчий, ніж у крові. Швидко піддається біотрансформації, інтенсивність якої зростає зі збільшенням концентрації препарату в крові. Виводиться з організму переважно з фекаліями протягом 24-48 год і з сечею; фракція препарату, яка абсорбується, виводиться переважно у формі декарбоксильованого деривату — мебендазолу.
ФАРМАКОДИНАМІКА.
Механізм дії похідних карбаматбензімідазолу пов'язаний з пригніченням метаболізму глюкози у гельмінтів, що зумовлює зменшення концентрації АТФ; крім того, препарати зв'язуються з тубуліном і порушують утворення мікротрубочок, що спричинює порушення процесів життєдіяльності гельмінтів на клітинному рівні. На обмін глюкози і тубуліну у людини препарати не діють навіть у великих дозах.
Показання: кишковий нематодоз (аскаридоз, ентеробіоз, анкілостомідоз, трихоцефальоз, трихостронгілоїдоз; кишковий цестодоз (теніоз, теніаринхоз, гіменолепідоз); кишковий нематодоз (філяріатоз), трихінельоз, ехінококоз, цистицеркоз; анкілостомідоз (кривоголовка і некатор), ентеробіоз (гострики).

Під час лікування немає потреби дотримуватись спеціальної дієти. Найчастіше мебендазол призначають по 100 мг 2 рази на добу протягом 3 днів (анкілостомідоз, трихоцефальоз — по 0,1 г 3 рази на добу протягом 5-12 днів) — дракункульоз, ларвальний нематодоз. Препарат має певну активність у випадках трематодозу печінки і цестодозу кишок. У хворих на ентеробіоз ефективні коротші курси (по 0,1 г одноразово), а при інтенсивній інвазії волосоголовцями дозу можна подвоїти. Повторне застосування можливе через 2 тижні. Хворим на ехінококоз призначають тривалі курси (50 мг/кг протягом 14 днів), більший ефект має препарат на ранніх стадіях захворювання. Ефективним є застосування мебендазолу та

флубендазолу при латентному перебігу опісторхозу.
Протипоказання: вагітність (в експериментах на тваринах виявлено тера-тогенний вплив).
Побічна дія: запаморочення, блювання, пронос.
До засобів широкого спектра проти-гельмінтної дії належать також альбен-дазол, медамін та ін. Празикван-тель є похідною сполукою ізохінолінпі-разину.

Це високоефективний засіб для лікування хворих на шистосоматоз, трематодоз.


  1. ^ ЗАСОБИ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬ ПРИ КИШКОВИХ НЕМАТОДОЗАХ.


Левамізол був впроваджений у клінічну практику в 1970-х роках.
ФАРМАКОКІНЕТИКА. Швидко абсорбується в кишках (максимальний рівень у крові через ЗО хв), виводиться протягом 48 год через нирки й кишки. Може виводитись через дихальні шляхи.
ФАРМАКОДИНАМІКА. Блокує сукцинатдегідрогеназу та фумаратредуктазу нематод. Крім того, викликає спочатку контрактуру, а потім параліч м'язів гельмінтів. Найчутливішими до левамізолу є аскариди, менше — анкілостоміди (чутливість анкілостомід більша, ніж некаторів), трихостронгіли та вугриця кишкова. Препарат має імуномодулюючу дію.
Показання: аскаридоз (високоефективний), анкілостомідоз, стронгульоїдоз. Хворим на аскаридоз достатньо одноразового прийому 150 мг препарату, що дає можливість застосовувати його для масової дегельмінтизації. Для лікування при інших нематодозах левамізол призначають у такій самій дозі протягом 2-3 днів, проте ефективність його не завжди достатня.

Левамізол впливає також на імунну систему і використовується як імуномодулятор.

Побічна дія: біль у надчеревній ділянці, нудота, блювання, анорексія, головний біль, запаморочення (рідко); можлива лейкопенія.

Пірантел (піримідин).
ФАРМАКОКІНЕТИКА. У кишках абсорбується погано. У крові максимальна концентрація визначається через 1-3 год. Метаболізується в печінці. Більша частина прийнятої дози виділяється з фекаліями і близько 10 % — з сечею в незмі-неному вигляді та у вигляді продуктів біо-трансформації.
ФАРМАКОДИНАМІКА. Пірантел стимулює н-холінорецептори і викликає спастичний параліч м'язів гельмінтів. Високоефективний щодо аскаридозу та ентеробіозу (одноразово 10 мг/кг). Хворим на анкілостомідоз і трихостронгілоїдоз вводять протягом 3 днів. Можна застосовувати у випадках поліінвазій. Придатний для масової дегельмінтизації (аскаридоз, ентеробіоз). Ефективний також щодо метагонімозу, иекаторозу, менше — трихоцефальозу.
Побічна дія: біль у животі, пронос, нудота, блювання, головний біль, запаморочення, сонливість, рідко — еритематозний висип.

^ Піперазину адипінат є нейтральною сіллю піперазину (адипозил).
Фармакокінетика. У кишках абсорбується на 20-40 %, після чого частково (25 %) інактивується. Виводиться з сечею, а більша частина, що не абсорбувалась, — у незміненому вигляді з фекаліями.
ФАРМАКОДИНАМІКА. Викликає параліч м'язів гельмінтів, блокуючи нервово-м'язову передачу.
Показання. Впливає на статевозрілі й нестатевозрілі форми аскарид. Призначають по 1,5-2 г двічі на добу протягом 2 днів. У разі масової дегельмінтизації добову дозу можна приймати одноразово. Для лікування хворих на ентеробіоз призначають по 1 г по 3-4 рази на добу протягом 3-5 днів; проводять 2-3 цикли з інтервалом між ними 7 днів.

Піперазину адипінат у людини активізує перистальтику кишок, тому його можна застосовувати без проносних засобів.
Побічна дія: погіршення апетиту, нудота, блювання, біль у животі, пронос, висипи на шкірі (рідко).
Протипоказання: недостатність печінки, нирок, обережно — при епілепсії.
^ Нафтамон (алкопар, бефеніум гідро-хлорид).
ФАРМАКОКІНЕТИКА. Має гангліоблокуючу дію, викликає спочатку спастичне скорочення, а потім параліч м'язів гельмінтів.
Показання. Найбільшу ефективність має щодо анкілостомідозу (більш чутливі анкілостоміди, менше — некатори). Менш ефективний щодо аскаридозу, трихостронгілоїдозу, ентеробіозу, трихоцефальозу. Призначають також хворим на метагонімоз.

Застосовують одноразово по 5 г за 1-2 год до сніданку, хворим на трихоцефальоз — така сама доза протягом 3-5 днів. Використання таблеток, розчинних у нижніх відділах кишок, підвищує ефективність лікування.
Побічна дія: рідко — нудота, блювання.

Дифезил — похідна нафтамону. Призначають головним чином хворим на трихоцефальоз по 5 г на день одноразово протягом 5 днів. Ефективний також щодо аскаридозу, ентеробіозу та анкілостомідозу.
^ Пірвінію памоат (ванквін) у кишках практично не абсорбується. Пригнічує поглинання глюкози та аеробне дихання у гельмінтів. Високоефективний щодо ентеробіозу (по 2,5-5 мг/кг одноразово або двічі з інтервалом 2 дні). Менш ефективний щодо стронгілоїдозу. Добре переноситься хворими.
Побічна дія: іноді викликає нудоту, блювання, спазми кишок, головний біль, запаморочення, фотосенсибілізацію. Не слід Призначати при захворюваннях кишок (підвищується абсорбування). Обережно треба застосовувати при вагітності, захворюваннях печінки, нирок.

Добре відомим засобом, запозиченим традиційною медициною з народної, є квітки цитварного полину (цитварне насіння).

ФАРМАКОДИНАМІКА. Діючою основою є сантонін, який впливає на статевозрілі аскариди. Інші нематоди є нечутливими до цього засобу.
Показання: аскаридоз. Перед прийманням цитварне насіння ретельно подрібнюють, приймають у суміші з цукром, медом або варенням протягом двох днів, потім — сольове проносне
Побічна дія: нудота, блювання.

  1. ^ ЗАСОБИ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬ ПРИ КИШКОВИХ ЦЕСТОДОЗАХ.


Фенасал є основним засобом для лікування при кишкових цестодозах, поряд празиквантелом.

ФАРМАКОКІНЕТИКА. З кишок практично не абсорбується.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Пригнічує окисне фосфорування у цестод, що призводить до паралічу гельмінтів і руйнування їхніх покривних тканин, знижуючи їх стійкість до впливу протеолітичних ферментів травного каналу. Має тенієцидний, а не овоцидний ефект.
Показання: теніоз, теніаринхоз, дифілоботріоз, гіменолепідоз. За 1-2 дні до лікування і в день лікування призначають легкозасвоювану їжу. Хворим на теніаринхоз та дифілоботріоз препарат призначають одноразово натще або ввечері через 3-4 год після легкої вечері разом з 2 г натрію гідрогенкарбонату. Хворі на теніоз приймають натще фенасал у дозі 2 г, а через 2 год — сольове проносне (щоб запобігти цистицеркозу). Для лікування з приводу гіменолепідозу проводять два чотириденні курси з інтервалом 4 дні.
Побічна дія: іноді нудота, блювання, кишкова колька.


Менше значення в лікуванні хворих на цестодоз мають екстракт чоловічої папороті та насіння гарбуза.
^ Екстракт чоловічої папороті містить дезаспідин, дезаспідинол та інші похідні флороглюцину.
Фармакокінетика. У кишках практично не абсорбується, але за наявності жирів діючі речовини можуть абсорбуватись і викликати отруєння.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Викликає параліч м'язів гельмінтів, внаслідок чого вони не можуть утримуватись на стінці кишок.

Призначають хворим на теніоз, теніаринхоз, дифілоботріоз, гіменолепідоз.

У зв'язку з можливою інтоксикацією лікування екстрактом чоловічої папороті проводять лише в стаціонарі. За 2-3 дні призначають легкозасвоювану безжирову дієту. Напередодні приймання препарату ввечері дають хворому чай і проносне. Вранці наступного дня — очисна клізма. Після випорожнення кишок хворий приймає екстракт протягом ЗО хв. Через 1-1,5 год дають сольове проносне. Якщо протягом 3 год після цього дефекації немає, призначають очисну клізму.
Побічна дія: ураження нервової системи (запаморочення,головний біль,у тяжких випадках — судоми, параліч, пригнічення дихання, атрофія зорового нерва); порушення серцевої діяльності, колапс.

Можна застосовувати у поєднанні з фенасалом у менших дозах. Використовується рідко, головним чином у випадках, коли неможливе або неефективне застосування інших препаратів.

^ Насіння гарбуза — стародавній народний засіб для лікування хворих на цестодози.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Антигельмінтна активність зумовлена кукурбітином, який міститься в зеленій шкірці насіння. Використовують подрібнене несмажене насіння або відвар з нього. Можна застосовувати у поєднанні з фенасалом.

Побічна дія: іноді нудота, блювання.

^ 4. ЗАСОБИ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬ ПРИ ПОЗА КИШКОВИХ ГЕЛЬМІНТОЗАХ.
Дитразин (гетразан, баноцид, нотезин) є високоефективним засобом для лікування хворих на філяріатоз, особливо вухереріоз і бругіоз. Більш чутливі до нього мікрофілярії.
Фармакокінетика. Дорослі самки під впливом препарату втрачають здатність давати потомство або гинуть. Вважають, що засіб знижує здатність філярій протистояти фагоцитозу. Достатній терапевтичний ефект забезпечується тільки на ранніх стадіях захворювання.

Призначають усередину. Добре абсорбується з кишок, частково метаболізується, виділяється нирками як у незміненому вигляді, так і у вигляді продуктів біотрансформації.

Побічна дія: набряки, біль у суглобах, нудота, блювання, запаморочення, підвищення температури тіла, запальна реакція у тканинах навколо загиблих мікро-філярій.
Хворим на оніхоцеркоз призначають івермектин, який є високоактивним проти мікрофілярій, проте не діє на макрофілярії. Ефект настає при одноразовому прийомі всередину. Механізм дії пов'язують з пригніченням впливу ГАМК.


Хлоксил — білий порошок, практично не розчинний у воді.
Фармакокінетика. З кишок абсорбується повільно, тривало затримується в організмі, більша частина виводиться з фекаліями, з жовчю і сечею.

Фармакодинаміка. Хлоксил викликає деструкцію нуклеопротеїдів у клітинах кишкового епітелію і паренхіми трематод печінки, пригнічує вуглеводний обмін. Препарат діє на м'язи гельмінтів (спочатку виникає збуджувальний ефект, за тривалої дії — повна нерухомість нематод).
Показання: трематодоз печінки (опісторхоз, фасціольоз, клонорхоз, парагоні-моз). Існує кілька схем лікування: призначають дорослим по 0,15 г/кг протягом 2 днів; по 0,1 г/кг протягом 3 днів або по 0,06 г/кг — протягом 5 днів.За 1-2 дні до початку лікування та під час прийому хлоксилу призначається знежирена дієта, при цьому заборонено вживати алкоголь. У більшості випадків хлоксил переноситься добре.
Побічна дія: запаморочення, сонливість, біль у ділянці печінки, алергічні реакції.
Протипоказання: захворювання печінки, недостатність серця, вагітність.


Для лікування хворих на шистосомоз призначають сполуки стибію (сурми), зокрема, антимонілнатрію тартрат (винносурм'янонатрієва сіль).
Препарат вводять внутрішьовенно. Сполуки стибію токсичні, часто викликають побічні ефекти (нудота, блювання, біль у суглобах, розлади роботи серця, колапс, порушення функції печінки, нирок та ін). Застосовують рідко.

Крім сполук стибію для лікування хворих на шистосомоз призначають нірида-зол (амбільгар), оксамніхін, еметину гідрохлорид. Високоефективним є пра-зиквантел.

ФАРМАКОКІНЕТИКА. У кишках швидко абсорбується, максимальна концентрація у крові досягається через 1,7-2,8 год. Проникає у тканини, в тому числі у ЦНС. Майже повністю метаболізується, виводиться протягом доби, головним чином із сечею у вигляді метаболітів.
ФАРМАКОДИНАМІКА. Механізм дії пов'язаний з тим, що празиквантел змінює структуру клітинних мембран гельмінтів та їх йонних каналів, зумовлює більше надходження йонів кальцію до клітин, внаслідок чого розвивається спазм мускулатури гельмінтів. Крім того, пізніше виникають деструктивні зміни у клітинах гельмінтів, що дає можливість мікрофагам проникати в гельмінти, і через кілька днів настає лізис останніх.
Показання: шистосомоз; тремато-доз (опісторхоз, клонорхоз, парагонімоз, фасціольоз, метагонімоз, шистосомоз); цестодоз (теніоз, теніаринхоз, дифілоботрі-оз, гіменолепідоз), личинкові стадії цестод. Статевозрілі трематоди чутливіші до препарату, ніж їх нестатевозрілі форми.

Призначають усередину: трематодоз — по 40-75 мг/кг на прийом протягом одного дня; шистосомоз — 20-60 мг/кг на 1-3 прийоми; парагонімоз — дводенний курс; теніоз, теніаринхоз — одноразове призначення 10 мг/кг забезпечує дегельмінтизацію майже в 100 % випадків; дифілоботріоз, гіменолепідоз — по 25 мг/кг. Схему лікування хворих на цистицеркоз остаточно не розроблено. Малоефективний у випадках цистицеркозу мозку, не можна застосовувати хворим з цистицеркозом ока.

Празиквантел є одним з найефективніших препаратів для лікування хворих на шистосомоз, трематодоз печінки. Завдяки ефективності за одноразового прийому та малій токсичності препарат вважають перспективним для масового лікування хворих на трематодоз і цестодоз.
Побічна дія: біль у шлунку, нудота, блювання, головний біль, запаморочення, кропив'янка, підвищення температури тіла.

Побічна дія може бути виразнішою у випадках інтенсивної інвазії. Небажано призначати у перші три місяці вагітності та під час годування груддю. Препарат гальмує реакцію на подразнення, що значно підсилюється при взаємодії з алкоголем.

При личинкових гельмінтозах виявлено певний терапевтичний ефект похідних карбаматбензімідазолу. Мебендазол призначають при ехінококозі, трихінельозі, цистицеркозі. При цистицеркозі призначають і празиквантел (за локалізації паразита у спинному мозку і в шлуночках головного мозку малоефективний).

^ Протигельмінтні засоби.

Назва. Форми випуску, середні терапевтичні дози, способи застосування.

Піперазину адипілат Таблетки по 0,2 і 0,5 г; розчин 5% по 100 мл (для дітей).

Piperazini adipinas Усередину по 1,5 — 2 г за годину або через 30-60 хв після їди

Нафтамон Таблетки нафтамону «К» по 0,5 г, таблетки, розчинні в кишках по

Naphtammonum 0,5 г. Усередину по 5 г раз на добу.

Левамізол Таблетки по 0,05 г і 0,1 г.

Levamisolum Усередину по 150 мг

Екстракт чоловічої Капсули по 0,5 г. Усередину по 0,5 г. папороті густий. Усередину 6-8 г, запивати розчином натрію гідрогеикарбонату

Exractum Filicis maris spissi

Мебендазол Таблетки по 0,1 г.

Mebendazolum Усередину по 0, 1 г

Хлоксил Порошок.

Chloxylum Усередину по 0,1-0,15 г/кг

Піраителу памоат Таблетки но 250 мг; суспензія 5% по 15 мл.

Piranteli pamoas Усередину по 5— 10 мг/кг

Дитразину цитрат Порошок, таблетки по 0,05 і 0,1 г.

Ditrazini citras Усередину 2 мг/кг 3 рази на добу

Празиквантель Таблетки.

Praziquantelum Усередину 0,025-0,04 г/кг

Фенасал Таблетки 0,25 г.

Phenasalum Усередину по 2 г

ІV. Протилепрозні засоби.


Протилепрозними специфічними засобами є похідні сульфону.
Діафенілсульфон (дапсон, авлосульфон) є одним з головних засобів, що призначають хворим на лепру. Застосовують усередину циклами протягом тривалого часу.

ФАРМАКОКІНЕТИКА. Абсорбується добре, виводиться переважно нирками.

Зниженню негативних і токсичних проявів сприяє зменшення дози, а також призначення вітамінів групи В, препаратів заліза.
Солюсульфон (цимедон, сульфадрон) — тетранатрієва сіль діафенілсульфону. Добре розчинний у воді. Застосовують парентерально або місцево. Із солюсульфону шляхом гідролізу в організмі утворюється діамінодифенілсульфон, який і діє на збудника лепри.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Діє на активні, переважно сульфгідрильні групи, пригнічує ферментативні процеси.

Показання: загальна слабкість, зниження апетиту, головний біль, біль у ділянці серця, ураження печінки та органів кровотворення.

Протипоказання: захворювання печінки, нирок, анемія.
Похідні тіосемикарбазону призначають хворим на туберкульоз, але вони мають також протилепрозну дію, головним чином на ранніх стадіях захворювання.
Діуцифон — похідна діафенілсуль-фону з двома залишками метилурацилу. Має протилепрозну та імуномодулюючу Дію.
Рифампіцин і офлоксацин — антибіотики. Застосовують з препаратами сульфонів.
^ Протилепрозні засоби.

Назва. Форми випуску, середні терапевтичні дози, способи застосування.

Діафенілсульфон Diaphenylsulfonum

Солюсульфон Solusulfonum

Порошок, таблетки по 0,025 і 0,05 г.

Усередину по 0,05 г 2 рази на добу протягом 2 тижнів, потім по 0,1 г 2 рази на добу протягом 3 тижнів, кожні 6 днів роблять одно-добову перерву Порошок.

Для внутрішньом'язового застосування готують 50 % розчин асептично, який вводять 2 рази на тиждень. Починають з 0,5 мл, поступово дозу підвищують щодня на 0,5 мл. Місцево застосовують 10 % розчин або мазь.

Схожі:

План лекції: І. Протисифілітичні засоби >ІІ. Протитуберкульозні засоби гідразид кислоти ізонікотинової, його похідні антибіотики iconПлан лекції: І. Визначення. Класифікація(Залежно від особливостей...
Сульфаніламідні препарати — це синтетичні хіміотерапевтичні засоби, похідні сульфанілової кислоти, які здатні значною мірою пригнічувати...
План лекції: І. Протисифілітичні засоби >ІІ. Протитуберкульозні засоби гідразид кислоти ізонікотинової, його похідні антибіотики iconПлан лекції: І. Противірусні засоби. ІІ. Протипротозойні засоби....
Це зумовлено труднощами у створенні противірусних засобів. Основним є те, що репродукція вірусів тісно пов'язана з процесами синтезу...
План лекції: І. Протисифілітичні засоби >ІІ. Протитуберкульозні засоби гідразид кислоти ізонікотинової, його похідні антибіотики iconПлан лекції: І. Засоби, що впливають на кровотворення. Стимулятори еритропоезу
До цієї групи належать різноманітні засоби, що як стимулюють, так І пригнічують кровотворну систему
План лекції: І. Протисифілітичні засоби >ІІ. Протитуберкульозні засоби гідразид кислоти ізонікотинової, його похідні антибіотики iconПлан лекції: Засоби, що впливають на апетит. Засоби, що впливають на функцію слинних залоз
Захворювання людини часто супроводжуються зниженням апетиту І розладами травлення
План лекції: І. Протисифілітичні засоби >ІІ. Протитуберкульозні засоби гідразид кислоти ізонікотинової, його похідні антибіотики iconПмз. Антибактеріальні л. З. Антибіотики.,, План лекції
Антибіотики (лат anti — проти І bios — життя) — це речовини мікробного, рослинного й тваринного походження, котрі мають високу протимікробну...
План лекції: І. Протисифілітичні засоби >ІІ. Протитуберкульозні засоби гідразид кислоти ізонікотинової, його похідні антибіотики iconПлан лекції: Жовчогінні засоби. Гепатопротектори. Засоби, які впливають...
Часто застій жовчі у жовчному міхурі, особливо на фоні інфекції І гальмування синтезу жовчних кислот, може призвести до зниження...
План лекції: І. Протисифілітичні засоби >ІІ. Протитуберкульозні засоби гідразид кислоти ізонікотинової, його похідні антибіотики iconДопоміжні засоби та методи
Спочатку наведено форми збору даних, оскільки вони застосовні для обох типів даних. Далі наведено засоби оброблення нечислових даних,...
План лекції: І. Протисифілітичні засоби >ІІ. Протитуберкульозні засоби гідразид кислоти ізонікотинової, його похідні антибіотики iconЛікарські засоби,що впливають на імунні процеси,, План лекції
До імуностимуляторів належать препарати різних фармакологічних груп, біогенні речовини, неоднорідні за хімічною будовою. В загальному...
План лекції: І. Протисифілітичні засоби >ІІ. Протитуберкульозні засоби гідразид кислоти ізонікотинової, його похідні антибіотики iconЗасоби масової інформації засоби масової інформації та їх роль у суспільному житті
Це можуть бути ролі організатора, консолідуючої сили суспільства, його просвітителя. Але вони можуть відіграти й дезорганізаційну,...
План лекції: І. Протисифілітичні засоби >ІІ. Протитуберкульозні засоби гідразид кислоти ізонікотинової, його похідні антибіотики iconЗасоби, що знижують чутливість нервових закінчень Місцевоанестезуючі препарати
Це засоби, які використовуються для поверхневої, інфільтраційної та інших видів місцевої анестезій
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка