Економічна теорія: предмет, методи, функції




НазваЕкономічна теорія: предмет, методи, функції
Сторінка1/3
Дата конвертації02.11.2013
Розмір0.5 Mb.
ТипДокументы
mir.zavantag.com > География > Документы
  1   2   3
Мазур Ірина Іванівна

Основи економічної теорії

За ред. Базилевича В.Д.”Основи економічної теорії. Політична економія.”

Основи економічної теорії, Чепінога В.Г. 2003 рік

Основи економіки 2007 рік Палкін, Єщенко

Мочерний І.В. Основи економічної теорії

Додаткова література:

„Економікс” Макконнелл і Брю, 2 томи

Журнал „Економіка України” (виходить щомісяця)

Журнал „Економічна теорія” (виходить 4 рази на рік)

„Економіка прогнозування” (4 рази на рік)
Тема:Економічна теорія: предмет, методи, функції.

  1. Виникнення та основні етапи розвитку економіко – теоретичних знань.

  2. Предмет економічної теорії.

  3. Методи економічної теорії. Економічні закони.

  4. Функції ек. Теорії.

1.Економічна теорія в розвитку пройшла 3 етапи:

-економія,

- економікс,

- політекономія

Ксенофонт пропонує категорію : 1)економія, яка скл. з 2 ч.: ойкос-дім, а номос – закон.

Економія перкл. як ведення домашнього госп.

Арістотель в своїй праці „Нікомахова етика” розглядає економіку, але економію визначає як ведення господарства для самозбагачення. Також він пропонує таку категорію, як хремастика(за Арістотелем) – це ведення госп. для збагачення, це робити гроші з обігу. До хремастики він відносить лихварів. Він піддає хремастику критиці.

Наступний етап – політична економія виникає в 16 ст. в 1615 році. Антуан Ман Кретьєн пише трактат. Поліс перекл. як місто, де-ва, суспільство. Політ. економія - це ведення господарства в межах держави або суспільства. Політ. ек. в своєму розвитку пройшла кілька етапів:

  1. меркантилізм( від ісп. мерканте – купець). Основні положення школи:

  • джерелом багатства є сфера обігу

  • ототожнення багатства з грошима, із золотом

  1. школа фізіократів, засновник – Франсуа Кене, Тюрбо. Ця школа пішла далі. Осн. положення:

  • джерелом багатства є результат праці у виробництві, але лише в сільському господарстві.

  • Вважали, що транспорт і торгівля є не прибутковими для суспільства.

  • Виступали за вільну торгівлю і необмежену конкуренцію.

  1. класична політична економія. Засновники: Вільям Петі, Адам Сміт, Давід Рікардо.Кінець 18 поч.19ст. Осн. положення в праці „Дослідження про природу та причини багатства народів” Адам Сміт:

  • праця є основою багатства незалежно від сфери її застосування;

  • запропонована теорія „трудової вартості”- створюючи будь-що праця створює вартість;

  • розкритий принцип „невидимої руки”. А. Сміт(вважається батьком ринкової економіки) говорить, що ринок саморегулюється на підставі конкуренції

  • обстоюють ідею лібералізму, тобто невтручання держави в регулювання ринкової економіки.

Внаслідок суперечностей всередині цієї школи вона розпадається на 2 гілки:

  1. марксистська. Основні положення:

  • удосконалення теорії трудової праці(обгрунтуванням двоїстого характеру праці втіленого в товарі)

  • запропонована теорія додаткової вартості, що грунтується на найманій праці

  • експлуатація найманої праці зумовлена приватною власністю, подолати яку можна завдяти соціальній революції

  1. немарксистська предаставлена неокласичною течією(Альфред Маршалл написав свою відому працю „Принципи економікс” 1890рік). З’являється 3 назва – економікс. Основне положення економікс – уе поєднання у визначенні вартості товару 2 понять:

  • витрати виробництва

  • гранична корисність, яка визначається на останній точці сопживання

Маржиналізм – граничність. Представники: Менгер, Візер. Була запропонована теорія граничної користі.

Неолібералізм(Ойкен, Людвіг Ерхард). Була запропонована соціально орієнтована ринкова економіка в 1945 році.

Джон Кейнс – течія кейнсіанство. В 1936 році виходить праця Кейнса „Загальна теорія зайнятості, відсотку і грошей.

Інституціоналізм(Торстейн Беблем, Уільям Мітчел і Джон Белбрейн) – це є синтез права, економіки, соціології, психології.
2. Предмет економічної теорії.

Предмет – це коло явищ та процесів, які є об’єктом дослідження науки. Кожна з течій економічної теорії має свій предмет(вивчити). Предметом дослідження меркантилізму є багатство. Марксисти визначають своїм предметом систему економічних відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Предметом економікс є дослідження поведінки людей в процесі економічної діяльності, за умов обмеженості ресурсів.

Предмет економічної теорії – це дослідження поведінки людей у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, в умовах обмежених ресурсів.Ек. теорія досліджує 4 напрямки економіки:

-макроекономіка (досліджує поведінку всієї економіки в цілому).

-мікроекономіка (галузь, що досліджує поведінку окремих господарюючих суб’єктів, вона вивчає встановлення ціни на окремий продукт, поведінку окремого споживача чи виробника).

-мезоекономіка (розділ теоретичної економічної науки, який пов’язаний з дослідженням поведінки, змісту і сутності проміжних між мікро- і макроекономікою систем національного господарства, що має важливе самостійне значення).

-мегаекономіка(світова)

Економіка поділ.на:

-позитивну

-нормативну, яка досліджуючи сьогодення, прогнозує майбутнє.
3. Методи економічної теорії. Економічні закони.

З лат. „методас” шлях до чогось. Методи поділ. на:

-загальнонаукові(методи: аналізу і синтезу; індукції та дедукції; метод діалектичний; метод наукової абстракції);

-специфічні( метод системності; статистичні методи; метод історичного та логічного; метод економічного експерименту).

Результатом використання цих методів сатють:

- економічна категорія – це логічне поняття, що відображає у загальному вигляді певні сторони або процеси економічного життя суспільства;

- економічні закони – це постіно повторювані причинно-наслідкові зв’язки між економічними явищами.

Економічні закони поділяються на:

  1. всезагальні – це закони, які діють від початку виникнення суспільства до сьогодні (закони зростаючих потреб – наші потреби залежать не від нас, а від розвитку економіки). Це економічні закони, притаманні усім без винятку історичним епохам;

  2. загальні – це такі, що діють протягом кількох епох (закони вартості);

  3. специфічні – це економічні закони історично визначених форм господарювання (сучасні економічні закони: ринку (попиту, пропозиції)).

Ознаки економічних законів:

  1. носять обёєктивний характер, вони незмінні, на них не впливає воля і свідомість людини;

  2. економічні закони діють лише в суспільстві, на відміну від законів природи.


4. Функції економічної теорії.

Економічна теорія виконує такі функції:

  1. пізнавальна або гносеологічна – дослідження форми економічної власності, їх внутрішня сутність, розкриває взаємозв’зки між ними, тим самим пізнає закони, що регулюють господарську діяльність;

  2. прогностична – полягає в тому, що на підставі отриманих знань про економіку обгрунтовуються наукові основи передбачень і перспектив її розвитку;

  3. практична – використання економічних знань для обгрунтування заходів здійснення господарської діяльності;

  4. світоглядна або ідеологічна – знання законів економіки формує в людей певну систему поглядів на цю сферу суспільства;

  5. методологічна – сутність полягає в тому, що економічна теорія є основою для цілого комплексу економічних наук.

ТЕМА: Структура та типи економічних систем.

1. Економічні потреби та економічні інтереси;

2.Зміст економічної системи. Продуктивні сили.

3.Система економічних відносин.

4.Типи економічних систем.
1. Потреби – це необхідність в певних речах і бажання володіти ними.

Класифікація потреб:

1) за суб’єктами:

- індивідуальні потреби (однієї особи);

- суспільні потреби (суспільні та державні).

2) за об’єктом:

- матеріальні;

- духовні.




Піраміда Маслоу:

потреби в самовизначенні і самореалізації

потреби в повазі до себе
соціальні (спілкування, навчання)

потреби в безпеці і захисті
фізіологічні
!!! Моя думка про включення сюди потреби !!!

3) за Маслоу:

  1. за роллю у відтворенні людини:

  • матеріальні;

  • соціальні;

  • духовні.

  1. з точки зору розвитку:

  • елементарні;

  • вищі, ті які характеризують людину як продукт суспільних відносин;

  1. за суб’єктом реалізації потреб:

  • особисті;

  • колективні;

  • суспільні


- виробничого характеру;

- невиробничого.

4) щодо можливостей задоволення потреб:

- дійсні (задовольняються відразу);

- перспективні.

Найхарактернішою ознакою потреб є їх безмежність.

Поняття підприємництва було запропоновано Кантільйоном, а включити до факторів виробництва – Поль Самуельсон.

Економічна теорія вивчає господарську діяльність людей – це цілеспрямована діяльність людей в процесі господарювання на засадах розрахунку з метою задоволення будь-яких потреб. Людина, що займається господарською діяльністю має назву людина економічна, або людина, що діє раціонально, шляхом зіставлення „витрати-вигоди”. Господарська діяльність людини включає в себе 4 стадії:

  1. виробництво – це процес створення матеріальних і духовних благ або виробництво – це вплив людини на предмети та сили природи з метою пристосування їх для задоволення потреб;

  2. розподіл – це визначення частини, кількості, пропорції, в якій кожна людина економічна приймає участь;

  3. обмін – це процес руху матеріальних благ та послуг від одного суб’єкта до іншого (купівля (гроші-товар) – продаж (товар-гроші));

  4. споживання – це процес використання результатів виробництва для задоволення потреб.

Процес обміну стимулює процес виробництва.

Теорія середовища господарювання людини виявляє

1) природне має такі елементи:

- земля, вода, ліси тощо;

- спадковість – дає можливість отримати інтелектуальні здібності;

- зв’язок людини з космосом або ноосфера – це місце людини, що пов’язане не з її фізичною силою, а з її розумом.

2) соціальне середовище – це визначені певні „правила гри”, де відбувається господарювання, основним з яких є відносини власності.

Суспільне виробництво:

  1. продуктивні сили:

  • людина

  • засоби виробництва: предмет праці і знаряддя праці

  1. виробничі відносини – це відносини, які складаються у процесі економічної діяльності:

    1. техніко-економічні – це відносини між людьми в процесі створення та використання предметів і знарядь праці для виробництва економічних благ;

    2. організаційно-економічні – це відносини, що складаються між людьми з приводу організації виробництва;

    3. соціально-економічні – це відносини між людьми, пов’язані з використанням створених благ в процесі економічної діяльності.

Чинники, що зумовлюють зміни в продуктивних силах:

  1. рівень розвитку самої людини (знання і професіоналізм);

  2. рівень матеріально-речових елементів продуктивних сил;

  3. рівень організації виробництва (рівень управління виробництвом) – виник внаслідок усуспільнення виробництва, на основі поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва.

Поділ праці – це диференціація трудової діяльності, що приводить до відусоблення та співіснування різних видів діяльності. За економічним критерієм поділ на:

  1. загальний – це поділ економіки на сфери діяльності;

  2. частковий – це поділ праці між підприємствами;

  3. одиничний – поділ праці всередині підприємств.

Спеціалізація – це процес виділення, відусоблення, створення підприємств, галузей для випуску однорідної продукції.

Кооперування – це встановлення постійних економічних зв’язків між спеціалізованими виробниками.

Суб’єкти економічних відносин:

  1. окремі виробники;

  2. підприємства, фірми;

  3. держава.

Власність – це історично-конкретний тип присвоєння умов та рещультатів виробництва, умов та результатів економічної діяльності. Власність породжується обмеженістю ресурсів. Власність – це є крадіжка (Прудон).

Власність має економічну (власність – це такі економічні відносини, в яких відбувається присвоєння речей) і правову грані. Власність – це суб’єкт, суб’єктні відносини. На базі економічної власності виникає право власності (володіння, користування і розпорядження). Право власності передбачає суб’єкт-об’єктні відносини, відносини людини до речі. Суб’єктом власності є особа, що здійснює свої права на основі економічних та юридичних відносин:

  1. індивіди або одна особа;

  2. група осіб або колектив;

  3. держава.

Власність також є колективна і державна.

Об’єкти власності – це все, що служить об’єктом інтересів привласнення: матеріальні та нематеріальні блага. Об’єкти власності поділяються на:

  1. умови виробництва (ресурси, засоби виробництва – знаряддя праці і предмет праці)

  2. результати виробництва (предмети споживання).

Типи економічних систем:

  1. традиційний

  2. командно-адміністративний тип

  3. ринковий

  4. змішаний тип.


ТЕМА: Форми організації суспільного виробництва, гроші.

    1. Технологічні можливості суспільства.

    2. Типи економічних зв’язків та виробництва.

    3. Теорії вартості (цінності) товару.

    4. Суть та функції грошей.

Виноградов А.В. „Новая економика” 2005 рік

1. Технологічні можливості суспільства

Вид продукції

А

В

С

D

E

Компютери

0

1

2

3

4

Хліб

10

9

7

4

0



Межа виробничих можливостей (МВМ) показує максимальний обсяг благ, які можна отримати з наявних економічних ресурсів при даному рівні техніки.

Ефективність виробництва – це максимум продукту за умов найменших витрат. В основі ефективності лежить принцип: витрати – обсяг виробництва. Існують методи обчислення ефективності:

  1. коли обсяг продукції ділиться на обсяг продукції. За цим методом ефективність визначається як вихід продукції;

  2. коли обсяг ресурсів ділиться на обсяг продукції. За цим м. ефективність визначає кількість ресурсів, затрачених на виробництво продукції.

Методи за якого можливий вихід за межу:

  1. екстенсивний (додаткове залучення ресурсів);

  2. інтенсивний метод виробництва (за більш ефективне використання вже наявних ресурсів).

Технологічні можливості суспільства обумовлюються:

  1. обмеженістю ресурсів;

  2. безмежністю потреб;

  3. альтернативне використання обмежених ресурсів.

2. Перші економічні зв’язки мали назву „прямі економічні зв’язки” – це економічні зв’язки, опв’язані з виробництвом і споживанням благ, прямі економічні зв’язки не мали обміну продуктами економічної діяльності. Це виробництво людиною всього необхідного для власного споживання. Прямі економічні зв’язки породжують натуральне вирбництво. Натуральне виробництво - це така форма організації виробництва при якій створені блага використовуються для задоволення самих виробників. Друга форма ек.зв’язків – опосередкованість. Опосередковані виникають лише в умовах суспільного поділу праці і в умовах товарно-грошових відносин. Результатом опосередкованих або товарних відносин стає товарне виробництво. Товарне виробництво – така форма організації виробництва, при якій продукт виробляється відособленими, самостійними виробниками, кожен з яких спеціалізується на вирбництві одного продукту. Опосередковані зв’язки осопсередковані обміном – товаром – ринком. Другий етап розвитку товарного виробництва – грошовий етап, оскільки гроші ставали загальним еквівалентом.

Ознаки товарного виробництва:

  1. економічна самостійність виробників – виробник самостійно вирішує що виробляти, як виробляти і для кого;

  2. суспільний поділ праці (спеціалізація виробників);

  3. обмін продуктами праці.

Результатом товарного виробництва стає товар. Товар – це продукт праці, призначений для задоволення потреб і для обміну. Товар має дві властивості:

  1. споживна вартість – це здатність товару задовольняти суспільні потреби;

  2. вартість товару – це витрати праці на виробництво товару.

Ці властивості товару доводить теорія вартості. За трудовою теорією вартості джерелом багатства є праця. Мінова вартість – це форма прояву вартості, тобто здатність товару до обміну в певних кількостях і пропорціях. Ціна товару – це грошовий вияв вартості.

3. Теорії вартості і цінності товару.

„Парадокс” Адама Сміта – Сміт визначив, що вода, повітря, сонце нічого не коштують, а інші речі є другорядними. Виникає парадокс: чому людина не сплачує за те, без чого вона не може існувати і сплачує за те, що є не обов’язковим для існування. Давід Рікардо визначав три чинники, через які можна визначити вартість, цінність товару:

  1. праця;

  2. корисність;

  3. рідкісність.

Рікардо зробив висновок, що перші 2 чинники зумовлюють вартісно-створювальну роль для більшості вироблених товарів. Рідкісність не завжди впливає на вартість цінність товару.

Також впливає на вартість цінність товару теорія трудової власності. Ця теорія розглядає не тільки товар, його властивості а й двоїстий характер праці, втіленої в товарі:

  1. конкретна праця створює споживчу вартість;

  2. абстрактна праця, якою створюється вартість товару. Тобто абстрактна праця – це усвідомлена праця.

Закон вартості говорить, про те, що величина вартості товару визначається лише суспільно-необхідною працею. Можуть бути різні виробники однорідного товару.

Теорія граничної корисності, яка була запропонована маржиналістами (Джевонс, Менгер). Суть теорії: цінність товару визначається не середньою корисністю усіх товарів даного виду, а корисністю останньої одиниці всіх товарів. Ця теорія дає лише суб’єктивну оцінку вартості товару.

Теорія витрат виробництва, автором якої є Маршалл. Суть: Маршалл поділяє на визначення вартості цінності з боку виробника і з боку споживача. Поєднання цих 2 підходів дає підстави говорити, що інтереси виробника і споживача співпали. За Маршаллом на товар є 2 ціни:

  1. ціна виробника – витрати праці на створення товару;

  2. ціна споживача – корисність товару, це така кількість грошей, яку споживач хоче і може заплатити за товар.

Поєднання цих двох цін встановлює рівноважну ціну (рівновжна ціна – це поєднання інтересів виробника і споживача).

В будь-якій з цих теорій в основі вартості цінності товару лежить поєднання витрат праці і корисності товару.

Гроші виникали ще при існуванні первісного суспільства. В Київській Русі роль грошей відігравало хутро куниці. І тому пізніше срібні гроші мали назву „куна”. Гроші з’явилися вперше в Китаї і грошима називалося те, що мало таку властивість як загальний еквівалент. Паперові гроші виникають в 7 ст. до н.е. в Китаї. Державне регулювання щодо цінностей срібла або золота, оскільки держава вирішувала скільки грошей буде в обігу і скільки відкласти. Існувало ринкове втручання або паралельне втручання – ринок оцінював що є більш цінним: срібні гроші або золоті гроші. Золото набуваючи виду загального еквіваленту мало такі ознаки:

  1. однорідність (властивості металу)

  2. подільність (легко відкарбувати)

  3. транспортабельність

  4. висока трудомісткість видобутку.

Гроші – особливий товар, що відіграє роль загального еквіваленту (тобто за певну кількість грошей можна отримати будь-який товар).

Функції грошей:

  1. міра вартості – (ціна – це грошовий вираз вартості) під час виконання грошима цієї функції реальні гроші не потрібні;

  2. засіб обігу – формула: гроші-товар;

  3. засіб платежу – виконується під час розриву між отриманим товаром та сплатою за нього грошей (кредит);

  4. засіб нагромадження – передбачає вихід грошей з обігу: відкладені вдома гроші або інвестиції. Кейнс казав, що джерелом інвестицій є нагромадження (може бути пасивним і активним);

  5. світові гроші – це гроші, які виконують роль загального еквівалента в межах світової економіки. В 1971 році на Бреттон-Вудській конференції золото перестали вважати грошима.

Дані функції запропоновані Марксом.
ТЕМА: Ринок, його суть, структура та інфраструктура.

  1. Суть ринку і об’єктивні умови його функціонування.

  2. Структура ринку.

  3. Інфраструктура ринку.

1. Визначення ринку пройшов декілька етапів у своєму розвитку:

1) ринок – це місце зустрічі продавця і покупця;

2) ринок – це засіб взаємодії попиту і пропозиції благ (запропонований неокласиками);

3) сучасний вимір – ринок – це засіб спонтанної координації дій економічних агентів.

Ринок – це відносини між людьми, що проявляються через обмін, який грунтується на підставі законів товарного виробництва. Це відносини між людьми з приводу обігу, який грунтується на законах товарного виробництва.

Ринок – це сфера економіки, в якій відбувається обмін товарами і послугами.

Ринок грунтується на дії законів попиту та пропозиції.

Основні ознаки ринку:

  1. економічна самостійність суб’єктів ринку в прийнятті рішень (тобто горизонтальні економічні зв’язки);

  2. кількість товаровиробників має бути такою щоб забезпечувати платоспроможний попит;

  3. вільний вибір партнерів по господарських зв’язках;

  4. наявність економічної змагальності між суб’єктами ринку.

Умови для існування ринку:

  1. самостійність у прийнятті господарських рішень;

  2. достатня кількість господарюючих суб’єктів для конкуренції на ринку;

  3. відсутність режиму адміністративного впливу з боку держави;

  4. вільне ціноутворення;

  5. повнота та доступ до інформації про ринок;

  6. наявність розвинутою інфраструктури ринку.

Функції ринку:

  1. регулююча;

  2. стимулююча – ринок створює умови, де кожен виробник, прагнучи досягнути вигоди поліпшує якість свого товару;

  3. розподільча функція – стосується розподілу економічних ресурсів;

  4. інтегруюча або об’єднуюча – ринок об’єднує самих виробників і виробників із споживачами.


2. Ознаки, які характеризують ринок:

І. За об’єктом обміну ринки поділяються:

1) ринки ресурсів:

- ринок праці

- ринок капіталу

- ринок землі та нерухомості

- ринок інформації;

2) товарний ринок:

- ринок споживчих товарів

- ринок послуг

- ринок науково-технічних розробок;

3) фінансовий ринок:

- грошовий ринок

- ринок цінних паперів

- валютний ринок

- вільний ринок – велика кількість як продавців, так і покупців (наприклад ринок зерна)

- монополізований ринок – існує два види виробників (монополія та олігополія – існує той товар, який не призначений для щоденного споживання, наприклад будівництво, автомобілебудування)

- монополістична конкуренція – це відносно велика кількість продавців, диференційований товар, вхід і вихід на ринки вільний

- регульований ринок (держава законодавчо обмежує економічну свободу цих ринків)

ІІ. За територією:

  1. місцеві;

  2. регіональний;

  3. національний;

  4. світовий.

ІІІ. За відповідністю чинному законодавству:

  1. легальні – дозволені законом;

  2. тіньові – не легалізовані, і ті, за які не сплачують податки.

IV. За способом формуванням ринку:

  1. організовані;

  2. стихійні.

Переваги та недоліки ринку:

Переваги (запропоновані неокласиками з 1-6, 7 – інституціоналістами):

  1. саморегуляція ринку;

  2. ефективна алокація або розміщення ресурсів;

  3. ефективність виробництва або недопущення дифіциту та перевиробництва;

  4. конкуренція, яка забезпечує зменшення цін і підвищення якості продукції;

  5. наявність свободи у прийнятті рішень;

  6. прагматична адаптація;

  7. полегшення обміну товарами

Недоліки (запропонували інституціоналісти):

  1. недосконалість конкуренції;

  2. ринок не виробляє суспільних благ або створює їх мало (громадський транспорт, ліс, бібліотека тощо);

  3. ринок породжує так звані зовнішні ефекти (шкідливі викиди);

  4. неповні ринки;

  5. недосконалість, асиметричність інформації про ринки (наприклад ринок праці);

  6. безробіття, інфляція і неврівноваженість породжена ринком.


3. Інфраструктура з лат. інфра – під чимось або нижче чогось і структура.

Інфраструктура – це комплекс інститутів, служб, підприємств, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку. Інфраструктура товарного ринку:

  1. товарна біржа – це заклад, де проводиться укладання угод про купівлю-продаж товару за його описом. На біржі існують посередники: брокери, диллери, меклери (дізнатися поняття!!!);

  2. ярмарок – це заклад, де проводиться укладання угод купівлі-продажу на основі зразків товарів;

  3. виставка – це зразки того, що буде колись вироблятись і продаватись;

  4. магазин – місце продажу і купівлі товарів;

  5. оптові бази – це місце купівлі-продажу товару оптом. Опт – це купівля товару у великих обсягах з метою подальшого перепродажу. Роздріб – це купівля товарів (як правило) в невеликій кількості для власного споживання.

Д/З:Виписати інфраструктуру фінансового ринку і ринку праці!!!

Функції інфраструктури ринку:

  1. ефективний розвиток товарно-грошових відносин;

  2. підтримка ефективності економічної діяльності;

  3. інформаційне забезпечення ринку;

  4. підтримка конкуренції на ринку;

  5. створення дієвих форм державного регулювання ринку (антимонопольний комітет);

  6. забезпечення соціальної орієнтації ринку.


ТЕМА: Основи ринкового саморегулювання.

  1. Попит в ринковій економіці.

  2. Пропозиція в ринковій економіці.

  3. Основи ринкового ціноутворення.

1. Ринок – одна із форм товарних відносин. Це безпосередня взаємодія попиту і пропозиції, основним інструментом домовленості виступає ринкова ціна. Попит – основою попиту завжди вважають потреби, це є платоспроможна потреба. В основі попиту лежать суб’єктивні і об’єктивні чинники. До суб’єктивних чинників, які впливають на попит відносимо всі чинники, які формують потреби людини, це наявність нагальних незабезпечених потреб людини, це необхідність виконати якусь роботу. До об’єктивних чинників можна віднести: платоспроможність споживача; загальна економічна ситуація в державі, на ринку (доступність, обмеженість фінансовою системи). Чим нижча ціна, тим більший попит і навпаки – закон попиту. Ціна є одним із ключових чинників, які впливають на попит. До цінових чинників належать:

1) смаки та уподобання споживачів;

2) ціни на альтернативні та супутні або супроводжуючі товари;

3) ємність або місткість ринку;

Попит може бути індивідуальним і сукупним (на макроекономічному рівні), може бути ронковим. Попит можна оцінювати в фізичному виразі або в грошовому виразі.

Еластитчність попиту – це відношення зміни відсотку попиту до зміни відсотку пропозиції.

Е. попиту = зміна відсотку попиту до зміни відсотку ціни.

Коли попит збільшується, а ціна змінюється не так як попит – абсолютна еластичність.

Еластичність менша за одиницю має назву нееластичний попит: Еп < 1.
2. Пропозицією є загальна кількість благ, яку продавець готовий представити на продаж. Має детермінанти: ціньові і неціньові. Пропозиція також буває індивідуальною, ринковою (на конкретному ринку), сукупною (загальна готовність всіх національних учасників ринку виставляти свої товари на продаж). Залежність величини пропозиції від ціни називається законом пропозиції, ця залежність є прямопропорційною. Кількість учасників ринку також впливає на пропозицію. Якщо на ринку домінують одна або кілька монополій, то вони можуть змінювати кількість товару на свій розсуд. Очікування виробників як неціньовий фактор пропозиції. Закон пропозиції – це постійно повторюваний причинно-наслідковий зв’язок між ціною і пропозицією.

Еластичність пропозиції дорівнює відношенню зміни відсотку пропозиції до зміни відсотку ціни. Нееластичність пропозиції: Епр. < 1.

!!!Навести власні приклади щодо ЕЛАСТИЧНОСТІ попиту і пропозиції.
3. Ринкова рівновага є ситуація на ринку, коли обсяг попиту відповідає обсягу пропозиції. Характеризується ринкова рівновага ціною ринкової рівноваги і рівноважним обсягом продукції. Принцип ринкового саморівноваги полягає в тому, що зміна попиту або пропозиції на ринку призводить до встановлення нової ціни ринкової рівноваги і нового рівноважного обсягу продукції.

Ціна – це грошовий вираз вартості (трудова теорія вартості). Ціна – це певна кількість грошей, яку споживач хоче і може заплатити за товар. Функції ціни:

  1. облікова – це через ціну здійснюється облік витрат виробництва, необхідних для виготовлення товару або ціна завжди має відповідати витратам виробництва, але виробник має включати в ціну витрати і прибуток.

  2. розподільна – ціна є інструментом розподілу частини доходів;

  3. стимулююча – ціна стимулює до використання досягнень науково-технічного прогресу, тобто до залучення новітніх технологій до процесу виробництва;

  4. орієнтуюча – ціна регулює виробництво щодо сприйняття у змінах смаків споживачів.

Фактори, що впливають на зміни ціни:

  1. рівень затрат на виготовлення товару. Чим вищий рівень затрат тим вища ціна. Ціна = витрати+прибуток;

  2. взаємодія між продавцями і покупцями або між попитом і пропозицією:

    1. пропозиція зростає, а попит падає – ціна зменшується (наприклад перевиробництво);

    2. пропозиція падає, а попит збільшується – ціна збільшується (дефіцит товарів).

На перетині кривих попиту і пропозиції, тобто точка А встановлюється рівноважна ціна – це збіг інтересів як споживача так і виробника. Ціна формується під впливом попиту та пропозиції на ринку.

Конкуренція – це один з інстументів саморегулювання ринкової економіки. Це боротьба суб’єктів ринку за найповнішу реалізацію власних інтересів. Сфери дії конкуренції:

  1. між виробниками – коли виробник планує і створює товар він завжди звертає увагу на того, хто виробляє такий самий товар;

  2. між виробниками та споживачами – виробник прагне підвищення ціни, а споживач – зниження;

  3. між споживачами – споживачі шукають найменшої ціни, щоб найповніше реалізувати власні інтереси.

Умови для існування конкуренції:

  1. достатня кількість економічно самостійних суб’єктів ринку: виробників і продавців;

  2. вільний доступ на ринок;

  3. свобода вибору господарської діяльності;

  4. наявність вільних економічних ресурсів.

Методи конкуренції:

  1. ціньові – наприклад зменшення ціни навіть до рівня собі вартості;

  2. неціньові – наприклад реклама, якість товару, кримінальні методи (???).

Також поділяють на:

  1. чесні;

  2. нечесні.

Функції конкуренції:

1) регулююча (врівноважує попит і пропозицію);

2) стимулююча (стимулює до вдосконалення виробництва);

3) інтегруюча (поєднує інтереси окремого індивіда так і інтереси суспільства);

4) розподільна (сприяє раціональному розподілу ресурсів).

Види конкуренції:

  1. внутрішньогалузева – конкуренція між виробниками аналогічних товарів, які мають відмінності в ціні, якості, дизайні;

  2. міжгалузева – конкуренція між виробниками різних товарів, що задовольняють різні потреби.


ТЕМА: Економічна роль держави і ринковій економіці

  1. Необхідність і суть де-вного регулювання економіки.

  2. Економічні функції держави.

  3. Методи державного впливу на ринкову економіку.

1. Адам Сміт відводив державі в економіці роль „нічного вартового”, тобто це рль невтручання держави в регулювання ринковою економікою – ліберальний підхід. На відміну від Адама Сміта, Кейнс відводив державі активну роль держави щодо регулювання ринковою економікою – кейнсіанський підхід.

Причини втручання держави:

  1. нездатність ринкової економіки розв’язати проблеми монополії;

  2. нездатність ринкової економіки забезпечити задоволення суспільних потреб;

  3. нездатність ринкової економіки протидіяти зовнішнім ефектам. Зовнішні ефекти (екстерналії) – це шкідливі викиди;

  4. нездатність ринкової економіки забезпечити розв’язання соціальних потреб:

    1. освіта

    2. житло

    3. охорона здоров’я

Державне регулювання ринкової економіки – це вплив держави на діяльність господарюючих суб’єктів та ринкову кон’юктуру з метою забезпечення нормальних умов функціонування ринкового механізму та розв’язання соціальних проблем.

Критерії, за якими держава має втручатися в регулювання РЕ:

  1. забезпечення свободи і вигоди обміну як виробникам, так і споживачам і третім особам;

  2. повна інформація про товари – про їх якість в першу чергу;

  3. поєднання ринку із принципом соціальної справедливості: рівний доступ до економічних ресурсів, встановлення необхідних для життя кожної людини продуктів тощо.


2. Економічні функції держави – це заходи, що вживає держава для регулювання ринкової економіки. Реалізуються ці функції через економічну політику держави. Функції:

1) законодавча – створення законод. та нормативних актів як бази для ек. діяльності суспільства;

2) регулююча – захист конкуренції на ринку через антимонопольний комітет;

3) розподільна – держава перерозподіляє як ек. ресурси, так і доходи;

4) стабілізуюча – держава має стабілізувати як рівень зайнятості населення, так і рівень інфляції, на державі лежить відповідальність щодо зайнятості населення та інфляції.
3. Методи державного регулювання ринкової економіки – це сукупність сопсобів, прийомів і засобів де-вного впливу на соціально-економічний розвиток країни. Всі методи поділ. на:

  1. прямі – це методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічний процес. До прямих відносять:

    1. державні контракти, замовлення (де-ва заздалегідь встановлює певний обсяг виробництва продукції, яку вона зобов’язана купити у виробника);

    2. субсидії, субвенції, дотації і ліцензії – це все допомоги ^ (ВИПИСАТИ ВИЗНАЧЕННЯ ЦИХ ДОПОМОГ!!!)

  1. непрямі – це сукупність опосередкованих засобів де-вного впливу на діяльність суб’єктів економіки. Це сукупність правових та економічних методів. Правові – це система законів і законодавчих актів, що регламентують діяльність суб’єктів господарювання. Економічні методи – це створення державою фінансових і матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб’єктів господарювання (наприклад пільги для певного кола населення, зменшення тарифів по оплаті за електроенергію). Це певні заборони та обмеження, що проявляються через певні укази і розпорядження з боку Президента та КМУ.


ТЕМА: Основні риси і закономірності перехідної економіки та її особливості в Україні.

    1. Зміст перехідної економіки.

    2. Роздержавлення власності в перехідній економіці.

    3. Демонополізація економіки.

    4. Стан та переспективи розвитку економіки України в сучасних умовах.

1. Перехідна економіка – це перехід від одного типу економічної системи до іншої. Перехідна економіка – це такий стан розвитку економіки, коли вона функціонує в період відмирання старої економічної системи та зародження нової. Характерні ознаки перехідної економіки:

1) нестійкість, вона не може бути стабільної (як і будь-яка економіка), оскільки співіснують дві економічні системи;

2) альтернативний характер розвитку, підрозділяється на три шляхи:

- міграція до старої економічної системи;

- перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки;

- перехід до колоніальної економіки.

3) поява і функціонування нових економічних форм та відносин;

4) особливий хаарктер суперечностей в перехідній економіці;

5) історичний характер перехідної економіки.

Загальні закономірності перехідної економіки:

  1. інерційність розвитку економіки;

  2. інтенсивний переважний розвиток нових економічних форм та відносин;

Шляхи перехідної економіки:

  1. природно-еволюційний – йшли ті країни, які були в меншій мірі розвинуті індустріально;

  2. реформаторський – під час активних економічних реформ, цей шлях пройшли країни Східної Європи (першою була Польща, яка у 1989 році створила ліберальну економіку, Америка надала безкоштовно 30 млрд доларів).


2. Роздержавлення власності. Одним і найголовнішим показовим елементом ек. системи є власність. Роздержавлення – це всебічний прочес реформування державної власності з метою обмеження господарської функції держави і створення ринкового механізму. Існує дві форми роздержавлення:

1) комерціалізація власності – це передача права розпорядження і користування недержавним особам, залишаючи за собою право володіння;

2) приватизація власності – це передача або відчуження державного майна недержавним суб’єктам. Приватизація передбачає повний перехід права власності від держави до недержавних суб’єктів. Представлена такою формою як корпоратизацією державних підприємств. Корпоратизація – це перетворення де-вних підприємств у відкриті акціонерні товариства. На поч. 90-х років 75% акцій належали державі. Контрольний пакет = 50% акцій + 1 акція. Відкрите акціонерне товариство – це товариство, яке випускає акції з метою їх перепродажу на фондовому ринку. Приватизація не мала ніяких форм. Ця приватизація здійснювалась за рахунок приватизаційного механізму в Україні – це комплекс взаємопов’язаних заходів, що забезпечують практичне здійснення приватизації. Елементи:

1) суб’єкти приватизації – ставали як фізичні так і юридичні особи, державні органи і резиденти громадян України і не резиденти, але це не означає, що кожен мав таку можливість мати у приватній власності певну частку майна;

2) об’єкти приватизації – це визначені чинним законодавством об’єкти;

3) методи оцінки майна, що приватизується – це оцінка об’єктів приватизації, здійснена на основі залишкової вартості;

4) способи приватизації – це:

- викуп майна трудовим колективом;

- викуп майна, зданого в оренду (одна з форм комерціалізації) – це передача майна від держави не державним власникам, але лише з правом користування;

- аукціон – продаж за найвищої ціни будь-якого об’єкту;

- некомерційний конкурс – конкурс на бізнес-план (подальше використання об’єктів приватизації);

- комерційний конкурс – це коли пропозиція і ціни і бізнес-плану має значення, тобто конкурує і ціна і бізнес-план;

- продаж акцій корпоратизованих державних підприємств і створення відкритих акціонерних товариств;

5) пільги окремим категоріям громадян – купівля майна за приватизаційним сертифікатом (пільги мали лише ті, хто працював у виробничій сфері)

Недоліки приватизації в Україні:

  1. стихійний характер приватизації. В Європі існувало два етапи приватизації: приватизація малих підприємств і приватизація великих і середніх підприємств;

  2. численні порушення законодавств з приватизації;

  3. демонополізація економіки – це процес усунення монополій в економіці, здійснюваний державою. Мета: створення конкурентного середовища. Основні завдання:

    1. збільшення числа господарюючих суб’єктів, що конкурують на ринках;

    2. обмеження або припинення монопольної діяльності господарюючих суб’єктів.

Способи демонополізації:

    1. децентралізація управління – це чітка регламентація державного управління, розмежування між різними органами влади їх функцій;

    2. зниження або зняття бар’єрів, що обмежують вступ господарюючих суб’єктів на ринок. Здійснюється через ліцензування – дозвіл;

    3. стимулювання вступу на монополізовані ринки, а саме через надання пільг (зменшення податку, державні замовлення, зменшення ПДВ);

    4. ліквідація державних організаційних структур монопольного типу, це ті державні підприємства, що є неефективними;

    5. деконцентрація виробництва – розкруплення, передача від великих за розмірами виробників до середніх та малих, це поділ державних монополій на декілька самостійних господарюючих суб’єктів.

Виписати всі укази, закони, нормативні акти, що зумовлюють процес демонополізації в сучасній Україні!!!

Держава створила для всіх рівні умови при роздержавленні. Держава видає приватизаційний сетрифікат.

!!!За останні 2-3 роки показники по корупції по регіонах (Схід-Захід, Північ-Південь, Схід-Центр) і провести аналіз!!!
ТЕМА: Підприємництво та підприємство. Фірма.

  1. Суть підприємницької діяльності.

  2. Підприємство та його види.

  3. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності.

  4. Капітал як матеріальна основа підприємницької діяльності.

  5. Швидкість обороту капіталу.


1. Мікроекономіка – це частина економічної теорії, яка досліджує такі економічні категорії як галузь, підприємство, фірма.

Термін „підприємництво” було запропоноване Кантільйоном у 18 ст. у Франції. Він вважав, що підприємцем є та особа, яка займається економічною діяльністю з нефіксованими доходами. Такими особами він вважав ремісників і селян. І вважав це готовністю йти на ризик.

Підприємництво (в Україні запроваджений цей термін в 1991 році) – це ініціативна, самостійна діяльність громадян або їх об’єднань, спрямована на отримання прибутку, здійснювана на власний ризик і під матеріальну відповідальність. Підприємець результат своєї діяльності використовує на виробничі потреби (господарську діяльність). Бізнесмен отримані результати використовує на власні потреби. Власні потреби це, в першу чергу, споживчі товари. Підприємець в першу чергу думає про те як відновити процес виробництва. Відмінність у іноваційності характеру виробництва. Функції підприємництва:

  1. творча або інноваційна – це і є генерування нових ідей та їх втілення у процесі виробництва;

  2. ресурсна – ефективне використання ресурсів;

  3. організаційна – це поєднання факторів виробництва і контроль за цим поєднанням.

Суб’єкти підприємницької діяльності – це особа, яка характеризується специфічним типом мислення. Риси поведінки суб’єктів:

  1. ініціативність проявляється в тому, що є постійна потреба починати щось нове;

  2. пошук нетрадиційного рішення;

  3. здатність до ризику, але ризик має бути виправданий;

  4. цілеспрямованість або „ділова хватка”;

  5. власний інтерес.

Підприємець – це суб’єкт, що поєднує в собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку та розвитку нових видів та методів виробництва, нових сфер застосування капіталу.

Умови для здійснення підприємницької діяльності:

  1. створення законодавчої та нормативної бази підприємництва;

  2. створення конкурентного середовища або велику кількість виробників, щоб вони конкурували між собою;

  3. наявність розвинутої ринкової інфраструктури;

  4. ефективна система захисту інтересів підприємства;

  5. наявність позитивної громадської думки про підприємця.

Знайти Закон про підприємництво і про підприємство! + знайти хто не може бути суб’єктом підприємницької діяльності!!!

Принципи, на яких формується підприємницька діяльність:

  1. свобода у виборі напрямів та методи господарювання

  2. самостійність у прийнятті рішень: що, як і для кого?

  3. відповідальність за прийняті рішення, їх наслідки та пов’язаний з цим ризик;

  4. орієнтація на одержання прибутку

Суб’єкти підприємницької ді-сті:

  1. одна особа або фізична особа;

  2. держава;

  3. група осіб, колектив.


2. Підприємство та його види.

Підприємство – це організаційна форма – це цілісний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. 1992 рік – ЗУ „Про підприємство”. З точки зору ек.теорії підприємство – це поєднання засобів виробництва із робочою силою. Ознаки підприємства:

  1. наявність певного технологічного базису або певна кількість засобів виробництва;

  2. наявність певної кількості та якості робочої сили;

  3. завершеність технологічного циклу, тобто створення певного блага;

  4. підприємство є юридичною особою або підприємство – самостійно господарюючий суб’єкт.

Фірма – це юридична особа, яка створює підприємства як технологічну основу.

Види підприємств:

  1. за власністю на майно:

    1. одна особа;

    2. колективне, корпоративні, групові

    3. державні

  1. за розмірами: !!!Знайти де і як визначено великі і середні підприємства!!!

    1. великі

    1. середні

    1. малі – підприємство, в якому зайнято двісті або до 200 осіб, якщо це будівельна фірма

  1. за галузями або галузева належність:

    1. виробничі підприємства – створюються тільки в матеріальній сфері

    2. невиробничі підприємства – сфера послуг


3. Всього існує три організаційно-правові форми:

1) одноосібне володіння – це така форма підприємницької діяльності, при якій майно є власністю однієї особи, яка несе відповідальність за результати діяльності і отримує весь прибуток. Представлене фермерством. Переваги одноосібного володіння:

- дуже простий тип організації, легко заснувати, невелика кількість витрат

- власник сам собі господар

- максимум спонукальних мотивів

Недоліки:

- невеликі фінансові ресурси

- відсутність потенційних вигод від спеціалізації виробництва

- необмежена відповідальність;

2) партнерство (в Україні – товариство) – це така форма підприємницької діяльності, що склалася з двох або більше осіб, які домовляються про володіння підприємством та його управління. Наприклад „ТОВ”. Преваги:

- легко заснувати

- більш високий рівень спеціалізації виробництва, завдяки декільком особам

- розширені фінансові можливості, що є менш ризиковим для банкірів

Недоліки:

- не можуть домовитись про управлінські рішення

- фінасові обмеження ресурсів

- строки діяльності партнерства не передбачені;

3) корпорація (в Україні відкрите акціонерне товариство) – це така форма підприємницької діяльності, при якій майно поділяється на певні частки, власники яких несуть обмежену відповідальність за результати своєї діяльності. Переваги:

- ефективне залучення грошового капіталу;

- обмежена відповідальність лише тією сумою, яку вони вклали в акції;

- спеціалізація в управлінні: відокремлення власності від управління, тобто необов’язково чиновники можуть бути співвласниками цих акцій, безпосередня спеціалізація;

- необмеженість у строках дії підприємств;

Недоліки:

- реєстрація корпорації пов’язана з бюрократичними процедурами;

- дає можливість для зловживань;

- подвійне оподаткування прибутку корпорацій;

- розподіл функцій власності та управління.
4. Капітал як матеріальна основа.

Капітал перекладається з лат. як головний, основний. Капітал визначають таким чином: це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, тобто самозростає. Маркс: капітал – це вартість, яка, знаходячись в русі, зростає. Для підприємця капітал – це сума вартісної оцінки майна і коштів підприємця, які він може використати на господарські потреби.

!Рейдерство на фондовому ринку України! – реферат + Муніципальні цінні папери в Україні.

Підходи до капіталу:

  1. предметно-функціональний підхід – за цим підходом капітал ототожнюється з нагромадженоб працею, призначеною для подальшого виробництва або продажу з метою отримати доход. До представника можна віднести Жана Батіста Сея – розглядав капітал як фактор виробництва. Нагромаджена праця може бути як знаряддя праці або як виготовлений товар;

  2. соціально-економічний – капітал трактується як економічна категорія, тобто специфічні економічні відносини. Засновником є Карл Маркс, який трактуючи капітал як авансовану вартість, що самозростає, як специфічні капіталістичні відносини, що грунтуються на експлуатації найманої праці. Сьогодні відбувається соціалізація капіталу (тобто він став більш доступним для всіх) і капіталізація праці;

  3. грошовий підхід – капітал досліджується як фінансовий ресурс, що приносить доход у відсотках;

  4. часова концепція капіталу – заснована на порівнянні корисності благ у різний час та виведенні доходу з певних властивостей останнього;

  5. трактування капіталу як певного вкладання, що забезпечує доход, незалежно від сфери його застосування.

Сучасні поняття капіталу:

  1. людський капітал – це міра, втіленої у людині, здатності приносити доходи. Це освіта, професійна підготовка, фізичні та розумові здібності людини.

  2. інтелектуальний капітал – це нагромаджена у процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, здібностей, що приносить в подальшому доходи.

  3. соціальний капітал – втілений у якості соціальних зв’язків та відносин, заснованих на довірі як концентрації очікувань та зобов’язань, що спонукають до досягнення спільних цілей. Френсіс Фукуяма запропонував це визначення. Він казав, що соціальний капітал має бути заснованим на довірі. Тобто, довіра – це і є фактор виробництва в соціальному капіталі.

З точки зору політекономічного підходу (Карл Маркс), капітал розглядається як авансована вартість, що в процесі свого руху самозростає.

Кругооборот капіталу. Маркс: Г – Т – Г’ , Г’=Г + д Г.

Г-Т: засоби виробництва і робоча сила … (тобто процес виробництва переривається знову створеним товаром) В…Т – Г’.

Кругооборот капіталу – це рух капіталу, що послідовно охоплює його авансування, застосування у виробництві, реалізацію вироблених товарів і повернення капіталу до початкової форми. Стадії кругообороту:

  1. сфера обігу (гроші обмінюються на товар);

  2. процес виробництва, де створили товар;

  3. перетинається з другою і вклучає товар+гроші’.

Проходячи ці три стадії капітал набуває функціональних форм: на першій стадії капітал набуває грошової форми; набуває продуктивної форми; набуває товарної форми.

Постійно повторюваний кругооборот капіталу становить його оборот. В залежності від того як обертаються різні частини капіталу, капітал поділяється на:

  1. основний (будинок, споруда, верстат) – це ті елементи продуктивного капіталу, які повною мірою беруть участь у процесі виробництва, натуральна форма яких незмінна, але вартість свою переносить поступово в міру свого зношування на знову створений товар. Поділяється на активні частини (все те, що безпосередньо задіяно в процесі виробництва – верстати, машини тощо) та пасивні частини (будинки, споруди або те, що створює нормальні умови для процесу виробництва);

  2. оборотний – це частина продуктивного капіталу, вартість якого в процесі виробництва повністю переноситься на знову створений товар і повністю втрачається натуральна форма. До оборотного капіталу відносять матеріали, паливо, заробітну плату працюючим.

Головною властивістю основного капіталу є зношування, яке має дві форми: фізичне – це зношування основного капіталу під впливом дій природи, може бути як активним, так і пасивним (так звана „втома металу”); моральне зношування здійснюється в результаті його знецінення незалежно від фізичного зношування, має два види:

    1. коли в результаті зростання продуктивності праці знижується вартість основного капіталу;

    1. коли створюються машини абсолютно нової конструкції, завдяки новітнім технологіям.

Процес поступового перенесення вартості основного капіталу на знову виготовлену продукцію має назву амортизація, а сума перенесеної вартості, що повертається в грошовій формі після реалізації товару, створює амортизаційний фонд.
5. Час і швидкість обороту капіталу залежить від того, де знаходиться капітал. В задежності від того де знаходиться капітал (на якій стадії) виділяють час обігу (період, протягом якого капітал знаходиться в обігу, а в обігу він знаходиться на 1 і 3 стадії) капіталу і час виробництва (період часу, протягом якого капітал знаходиться у процесі виробництва) капіталу. Час обороту капіталу – це час, необхідний для повернення авансованого капіталу до підприємця в первісній формі, але у збільшеному вигляді. Швидкість обороту визнається протягом року і показується літерою „N”. Прискорення обороту капіталу є одним із найважливіших резервів підвищення ефективності капіталу.
ТЕМА: Праця. Заробітна плата.

  1. Ринок праці та його особливості.

  2. Суть та функції праці.

  3. Форми організації заробітної плати.


1. Ринок праці – це сфера економіки, в якій відбувається купівля-продаж праці або робочої сили. Як і будь-який ринок ринок праці має суб’єктів і об’єктів. До суб’єктів відносять: продавець праці (працездатне населення або одна особа, яка згодна продавати свою працю за певною ціною) і покупець (це завжди підприємець (роботодавець), який виражає попит на працю. Попит на працю – це попит на певну кількість певної якості робочу силу для здійснення економічної діяльності. Попит обумовлюється певними детермінантами (чинники, які впливають на предмет):

1) ціньові детермінанти;

2) рівень технічної оснащеності виробництва (обернена залежність);

3) рівень ділової активності (зростаюча ділова активність спонукає до зростання попиту на працю);

4) інтенсивність інвестиційного процесу.

Пропозиція праці – це така кількість працездатного населення, яка пропонує свою працю (робочу силу) на продаж. Так само, як і попит має детермінанти:

  1. ціновий;

  2. неціновий:

    1. демографічна ситуація, що обумовлює кількість працездатного населення;

    1. рівень безробіття (пряма залежність між безробіттям і пропозицією).

Об’єктом купівлі-продажу є праця або робоча сила. Робоча сила – це сукупність розумових і фізичних здібностей людини до праці (Маркс). Праця – це доцільна діяльність людей, спрямована на задоволення їх життєвих потреб. Об’єкт ринку праці має певні відмінності від будь-якого іншого об’єкту на ринках:

1) товар має дві властивості: споживча вартість – це здатність праці задовольняти потреби роботодавця; інтелектуальний капітал.

Вартість товару залежить від фізіологічних потреб людини.

Робоча сила має найнижчу вартість, і не може існувати без мінімальної межі вартості. Людина завжди має отримувати мінімум – соціальні допомоги від де-ви тощо.

Особливості ринку праці:

  1. ринок праці є найбільш недосконалим з усіх видів ринку;

  2. специфічність товару – робоча сила;

  3. найвищий рівень регулювання ринку з боку держави:

    1. обов’язково щорічно приймається норма про мінімальний рівень заробітної плати;

    1. законодавчо обумовлено, що не будь-яка особа може бути суб’єктом ринку праці;

    1. соціальна угода: де-ва, роботодавець і працівник.


2. Заробітна плата – це ціна праці або ціна робочої сили або ціна робочої сили. Величина цієї ціни праці залежить від величини затрат на продукцію, що виготовляється. Величина ціни на працю залежить від співвідношення попиту і пропозиції на працю. Попит падає, а пропозиція зростає – ціна падає. Ціна на працю залежить від мінімальних потреб людини, що сприяють життєдіяльності людини:

1) фізіологічні потреби;

2) соціальні;

3) потреба у підготовці робочої сили (у перекваліфікації);

4) відтворення здатності до праці (відпочинок).

Заробітна плата поділяється на такі два види:

  1. номінальна заробітна плата – це така кількість грошей, яку особа отримує за свою працю;

  2. реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, яку особа може придбати за номінальну заробітну плату.

Чинники, від яких залежить реальна з/п:

  1. інфляційні процеси зумовлюють зменшення реально З/П;

  2. закон зростаючих потреб;

  3. інтенсивність праці – прискорення здійснення праці.

Чинники, які зумовлюють номінальну з/п:

  1. стан ринку праці, зокрема безробіття (чим більше безробіття, тим менший рівнь реальної з\п);

  2. рівень податків (із зростанням рівня податків реальна з/п зменшується). Рівень подітків стосується як виробників.

Функції з/п:

    1. відтворювальна – спроможність працюючого населення відтворити свої здібності до праці;

    1. стимулююча – повинна стимулювати до кращої праці. А більш якісна праця стимулює до підвищення з/п;

    1. регулююча або розподільна – за допомогою з\п перерозподіляється працездатне населення країни між галузями економіки;

    1. соціальна – за рівну працю – рівна оплата.


3. Організація з/п – це приведення складових елементів з/п у певну систему. Існує два рівні організації з/п:

1) на рівні ринку праці – визначаються умови праці, закріплені трудовою угодою

2) на підприємстві – визначається рівень з/п відповідно до діючих норм.

До організації з/п входять наступні елементи:

  1. тарифна система – входять фіксація розміру з/п в залежності від посади, що обіймає особа і від місця роботи;

  2. тарифна сітка – включає в себе розмір ставки з/п за одну годину часу, розряди і коефіцієнти;

  3. нормування праці – це встановлення величини затрат праці на виготовлення одиниці виробу або виконання заданого обсягу роботи. В нормування також входить обладнання.

Форми з/п:

  1. погодинна – це з/п за відпрацьований час;

  2. відрядна – це з/п, отримана за виконання певного обсягу робіт.

Додаткові форми з/п:

  1. преміальні – за достроковий виконаний план, або зроблена робота більш якісна, ніж розраховували;

  2. відпрацьовані за вихідні та святкові дні.


ТЕМА: Витрати виробництва і прибуток.

  1. Суть та види витрат виробництва.

  2. Витрати виробництва у короткостроковому та довгостроковому періодах.

  3. Прибуток, його норма та напрями використання.


1. З точки зор К.Маркса, всі витрати виробництва розглядаються в матеріальній сфері і, таким чином, всі витрати виробництва складаються з такої форми: С+V+M =
  1   2   3

Схожі:

Економічна теорія: предмет, методи, функції iconЕкономічна теорія, її предмет, методи та функції
Економіка (в перекладі з грецької «мистецтво ведення народного господарства») в сучасних умовах представлена як багатозначне поняття....
Економічна теорія: предмет, методи, функції icon1. економічна теорія: предмет І методологія
Економіка, як специфічна сфера людської діяльності І об’єкт наукового аналізу. Предмет економічної теорії
Економічна теорія: предмет, методи, функції iconПредмет та функції економічної теорії
Поясніть різницю між буденним економічним мисленням І науковим. Визначите завдання економічної теорії як науки І навчальної дисципліни....
Економічна теорія: предмет, методи, функції icon33 Е40 Економічна теорія: Політекономія
Економічна теорія: Політекономія: Підручник / ред. В. Д. Базилевич. К. Знання-Прес, 2001. (Власність, її суть, форми І в економічній...
Економічна теорія: предмет, методи, функції iconТема 1 Сутність, функції та види грошей
Вивчення сутності грошей, функцій, що виконують гроші, аналіз їхнього розвитку та, впливу грошей І грошової політики на стан економіки...
Економічна теорія: предмет, методи, функції iconТема: Конфлікти І соціум
Соціологія молоді як спеціальна соціологічна теорія: Об’єкт, предмет І функції. Основні завдання соціології молоді
Економічна теорія: предмет, методи, функції iconМалий І. Й. Теорія розподілу суспільного продукту: Монографія
Економічна теорія: Політекономія: Підручник / ред. В. Д. Базилевич. К. Знання-Прес, 2001. (Економічні потреби суспільства. Економічні...
Економічна теорія: предмет, методи, функції iconТеми І зміст семінарських занять з курсу «Основи економічної теорії»
Об’єкт, предмет, методи І функції економічної науки. Специфіка економічних явищ І процесів
Економічна теорія: предмет, методи, функції iconТема Політика як соціальне явище. Політична наука: предмет І методи
Суть І функції політики. Концепції походження політики. Межі політики в суспільстві
Економічна теорія: предмет, методи, функції iconСписок літератури 1 Основна література Базилевич В. Д. Економічна...
Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник. / Базилевич В. Д – К.: Знання Прес, 2007. – 719 с
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка