План Основні поняття та показники виробничої програми підприємства Бізнес-план як інструмент виробничої діяльності Матеріально-технічне забезпечення виробництва




Скачати 235.24 Kb.
НазваПлан Основні поняття та показники виробничої програми підприємства Бізнес-план як інструмент виробничої діяльності Матеріально-технічне забезпечення виробництва
Дата конвертації27.06.2013
Розмір235.24 Kb.
ТипДокументы
mir.zavantag.com > География > Документы


Тема №5: Планування виробничої діяльності підприємства

План

1. Основні поняття та показники виробничої програми підприємства

2. Бізнес-план як інструмент виробничої діяльності

3. Матеріально-технічне забезпечення виробництва

4. Маркетингова діяльність підприємства
1.Основні поняття та показники виробничої програми підприємства

Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в розрахунковому періоді, який номенклатурою, асортиментом і якістю відповідає вимогам плану продажу. Вона зумовлює завдання щодо введення в дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо.

^ Виробнича програма підприємства визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка має бути виготовлена в плановому періоді й доставлена споживачам.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися таких вимог:

1) правильного визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів;

2) повного ув'язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції;

3) обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.

Виробнича програма складається з 2-х розділів:

>- плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) виразі;

>• плану виробництва у вартісному виразі.

^ При плануванні виробничої програми необхідно використовувати такі матеріали:

1) перспективний план виробництва продукції і послуг;

2) прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто: попиту, пропозиції, ціни, кількості конкурентів тощо;

3) державний контракт і державне замовлення на продукцію підприємства (при їх наявності);

4) результати вивчення поточного попиту на продукцію;

5) договори на виробництво та поставку продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;

6) заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва;

7) заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;

8) дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.

Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарські договори.

Обсяг випуску за окремими виробами обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обґрунтування на підприємствах виявляються внутрішньовиробничі диспропорції в завантаженні устаткування, намічаються шляхи їх усунення, а також заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва.

Виходячи з натуральних обсягів постачань і виробництва, розраховується загальний обсяг продукції у вартісному виразі: обсяг товарної, валової, реалізованої та чистої продукції.

Розробка завдань щодо випуску виробів у натуральному виразі є найважливішою частиною роботи при складанні виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція визначених видів, здатних задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конкретних виробів.

^ Планування виробничої програми в натуральному виразі передбачає:

> визначення номенклатури й асортименту продукції, яка випускається;

> розрахунок потреби в продукції, обсягу виробництва за календарними періодами року;

> обґрунтування планованих обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.

В основу планування виробничої програми покладено систему показників обсягу виробництва, до якої входять натуральні та вартісні показники.

^ Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях за номенклатурою і асортиментом.

Номенклатура — це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент — це різновид виробів у межах даної номенклатури. Натуральні показники подані у фізичних одиницях виміру (штуках, тоннах, метрах).

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою та децентралізованою.

^ Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і державних замовлень.

Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.

Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів у певних товарах із урахуванням якісної характеристики товарів.

Одним з найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах.

^ Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба в знаряддях праці (машинах, устаткуванні) визначається, виходячи із прогнозованих обсягів робіт, що виконуються з їх допомогою, і прогресивних норм продуктивності.

Враховується також потреба на капітальне будівництво, експорт, створення резервів тощо.

На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні й місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання з номенклатури і загального обсягу продукції. У завданні з номенклатури вказується кількість найменувань окремих видів продукції в натуральному виразі. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), у яких встановлюється завдання цехам щодо номенклатури, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Для випускових (складальних) цехів програма складається з найменування та кількості готових виробів відповідно до плану виробництва підприємства. В одиничному і серійному виробництві для заготівельних та обробних цехів номенклатурне завдання встановлюється, зазвичай, у комплектах деталей на замовлення, виробах, вузлах. В умовах масового виробництва цим цехам планується випуск заготовок і деталей за окремими найменуваннями.

Виробнича програма кожного цеху обґрунтовується виробничою потужністю окремих груп устаткування, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи й завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки дають змогу виявити "вузькі місця" в цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорцій у завантаженні устаткування.

На основі виробничих програм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних та обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів і транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби в їх продукції та послугах.

Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключним етапом планування виробництва є доведення завдань з виконання окремих виробничих процесів та виготовлення продукції безпосередньо до бригад і робочих місць.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, крім державного контракту та державного замовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства.

Державний контракт і державне замовлення формується на основі пропозицій міністерств і відомств — державних замовників. Фінансування державного контракту проводиться за рахунок коштів Державного бюджету, а державного замовлення — за рахунок власних коштів підприємства та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відповідальність замовників (споживачів) та виконавців за виконання державного контракту і державного замовлення визначається укладеними договорами (контрактами) та законодавством України.

Державне замовлення є престижним для підприємства й отримується, як правило, на конкурсній основі. Державне замовлення надається тим підприємствам, які забезпечують ефективніше його виконання.

Виконавці державного контракту та державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами самостійно шляхом укладання прямих договорів із підприємствами-постачальниками та посередницькими організаціями.

Виробнича програма є важливим розділом поточного плану підприємства, на основі якого проводиться планування потреби матеріально-технічних, трудових та енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші фінансові показники.

У поточному плануванні виробнича програма складається, як правило, на рік із її розподілом за кварталами і місяцями.

Розподіл річних завдань за кварталами (місяцями) необхідно здійснювати з урахуванням таких факторів:

> встановлених договорами строків поставки продукції споживачам;

> збільшення випуску продукції за рахунок приросту і покращення використання виробничих потужностей, а також за рахунок заходів, передбачених планом інновацій;

> терміну введення в дію нових потужностей та обладнання;

> забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих підрозділів;

> підвищення серійності (масовості) виробництва;

> числа робочих днів у кожному кварталі;

> можливого вибуття основних виробничих засобів, а також зупинення окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонту обладнання;

> зняття з виробництва застарілих видів продукції, які не відповідають своїми техніко-економічними показниками сучасному рівню розвитку науки і техніки, і таких, що не мають попиту, й замінити їх новими;

> сезонності й змінності роботи;

> сезонності збуту продукції.

У масовому і багатосерійному виробництві, коли споживання продукції не має сезонного характеру, розподіл виробничої програми за плановими періодами проводиться пропорційно до кількості робочих днів. В інших випадках розподіл завдань проводиться з урахуванням термінів постачання продукції споживачам.

Виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною.

^ Оптимальна виробнича програма — це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:

1) планування оптимальної структури номенклатури продукції;

2) визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції та економічної межі нарощування виробництва.

^ Показники виробничої програми

Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу. В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту.

^ Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках встановлюють на основі обсягу поставок:

0В = ОП — Зн + Зк,

де 0В — обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях;

ОП — обсяг поставок в натуральних одиницях;

Зп, Зк — запаси продукції на складі відповідно на початок і на кінець планового року, натуральних одиниць.

При аналізі виконання підприємством плану по номенклатурі і асортименту дається кількісна оцінка виконання плану шляхом обчислення фактичного випуску продукції в межах встановленого плану і порівняння його з плановими показниками.

Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів в певних товарах і врахувати якісні характеристики товарів.

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно – чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрізаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.

Товарна продукція — економічний показник, що характеризує в грошовому виразі обсяг зробленої і готовий до реалізації продукції.

В її склад, зокрема, включається: вартість зроблених у даному періоді (зданих на склад) і призначених для реалізації на сторону (іншим організаціям і підприємствам) готових виробів, вартість робіт і послуг промислового характеру, виконуваних сторонніми організаціями, а також вартість напівфабрикатів свого виробництва, реалізованих на сторону.



де N – обсяг виробництва продукції, в шт..;

Ц – ціна одного виробу;

ПП.Х – послуги промислового характеру, виконувані стороннім організаціям;

НФС.В. – вартість напівфабрикатів свого виробництва, реалізованих на сторону.

ТП = ВП + (НЗВП – НЗВК),

де ВП – валова продукція;

НЗВ – незавершене виробництво;

^ Валова продукція — вартісний показник обсягу виробництва продукції, що характеризує загальний результат промислово-виробничої діяльності підприємства (фірми і т.п.) за визначений період. У її склад включається готова продукція, напівфабрикати, призначені для відпустки на сторону (іншим підприємствам і організаціям), вартість промислових робіт і послуг, вартість капітального ремонту, зміна (плюс чи мінус) залишків незавершеного виробництва, інструментів і пристосувань. Це єдиний оціночний показник діяльності підприємства, в обсяг якого включаються не тільки готові вироби, але і незавершене виробництво (заділи), зміна залишків напівфабрикатів.



де ТП – товарна продукція;

НЗВП, НЗВК – незавершене виробництво на початок і кінець року відповідно;

ІП, ІК — вартість інструменту для власних потреб відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

^ Валовий оборот підприємства (ВО) — це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана: чи в межах підприємства, чи поза ним.

Внутрізаводський оборот (ВЗО) — це та кількість продукції підприємства, яка використовується всередині нього для подальшої переробки. Валову продукцію можна також обчислити:

ВП = ВО— ВЗО,

Реалізована продукція (РП) — це продукція, яка відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства — постачальника або мають надійти у зазначений термін. Обсяг реалізованої продукції обчислюється за формулою:

РП = ТП + (Згп - Згк) + (Пвп - Пвк),

де Згп, Згк — залишки готової нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового року, грн.;

Пвп, Пвк — залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав, і продукції на відповідальному зберіганні у покупців відповідно на початок і на кінець планового року, грн.

^ Обсяг чистої продукції підприємства (ЧП) обчислюється за формулою:

ЧП = ТП - (М + А),

де М — матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.;

А — сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

Чиста продукція підприємства може бути також обчислена як сума основної і додаткової заробітної плати працівників підприємства і прибутку.



де МВ% – вартість матеріальних витрат в товарній продукції;

Чиста продукція обчислюється різницею валової (товарної) продукції і зроблених матеріальних витрат або як сума заробітної платні та інших видів оплати праці, прибутку та других елементів чистого доходу.

Чиста продукція нарахована на основі нормативу по всій номенклатурі продукції називається нормативно чистою, а якщо вона ще враховує амортизаційні відрахування, то – умовно чистою.

^ Показник умовно-чистої продукції (УЧП) обчислюється:

УЧП = ЧП + А,

Незавершене виробництво — продукція, виготовлення якої не закінчене на даному підприємстві (така продукція може знаходитися на різних стадіях виробничого процесу — від запуску сировини і матеріалів на першу операцію до прийняття її технічним контролем чи включення її в товарну продукцію, здачі замовнику); елемент оборотних коштів.



де N – обсяг виробництва продукції, в шт..;

Ci – собівартість виробу i, грн.;

ТВЦ – тривалість виробничого циклу, дн.;

Кнз – коефіцієнт збільшення витрат;

Д – кількість робочих днів у році, дн.

Коефіцієнт наростаючих витрат характеризує частку витрат незавершеного виробництва на кінець розрахункового періоду у загальній собівартості продукції.

Він потребує попередніх розрахунків. Всі розрахунки зводяться до розподілу витрат за днями виробничого циклу, коли визначаються разові витрати, що йдуть на закупівлю сировини та матеріалів, і витрати, що залучаються у виробництво поступово. Інколи витрати на заробітну плату та обслуговування виробництва важко розподілити за днями виробничого циклу. Тоді їх поділяють на рівномірні частини по всьому виробничому циклу.



де М — сума матеріальних витрат на виробництво одного виробу, грн.;

Сў — собівартість одиниці виробу без матеріальних витрат грн.;

Со — одноразові витрати на початку циклу виготовленню продукції, грн.;

Сп — поточні витрати на виготовлення продукції, грн.

^ 2. Бізнес-план як інструмент виробничої діяльності

Бізнес-план підприємства — це письмовий документ, де викладено суть, напрями і способи реалізації підприємницької ідеї, охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. Цей план є підставою для подальшої підприємницької діяльності, необхідною передумовою залучення інвестицій, інноваційно-інвестиційних проектів тощо. При цьому бізнес-план виконує дві функції: зовнішню (ознайомлення зацікавлених людей з ефективністю реалізації тієї чи іншої підприємницької ідеї) і внутрішню (відпрацювання системи управління реалізацією підприємницького проекту) функції.

Конкретними цілями розробки БП як багатофункціонального документа є:

• налагодження ділових стосунків між підприємцем і майбутніми постачальниками, продавцями та найманими працівниками;

• проектування системи управління започатковуваним бізнесом у конкретній сфері діяльності;

• своєчасне передбачення можливих перешкод і проблем на шляху до успіху організації власного діла;

• формування та розвиток управлінських якостей підприємця;

• перевірка життєздатності підприємницької ідеї ще до її практичної реалізації.

Загальна методологія розробки БП охоплює три стадії: початкову, підготовчу та основну. Початкова стадія є обов'язковою за умови започаткування нової справи; вона передбачає опрацювання концепції майбутнього бізнесу. На підготовчій стадії формується інформаційне поле, оцінюються сильні і слабкі сторони діяльності фірми, формулюються її місія та конкретні цілі, розробляється стратегія й можливі стратегічні альтернативи. На основній стадії здійснюється безпосередня розробка конкретного БП.

На зміст і структуру БП істотно впливають: цілі розробки БП; аудиторія, на яку розраховано БП; сфера та розміри бізнесу; характеристика продукту бізнесу; фінансові можливості підприємця.

Загальновживана логіка розробки БП підприємства (організації) передбачає послідовне здійснення таких дій:

1) вибір продукції (послуг) для ринку;

2) дослідження ринкового середовища для майбутнього бізнесу;

3) вибір та обґрунтування місця для розміщення фірми, яка вперше розпочинає свою діяльність;

4) прогнозування можливих обсягів продажу продукції (надання послуг);

5) визначення виробничих параметрів майбутнього бізнесу;

6) розробка цінової та збутової політики;

7) обґрунтування вибору організаційних параметрів фірми;

8) опис потенційних ризиків і дій для їхньої мінімізації;

9) оцінка фінансових параметрів бізнесу;

10) узагальнення висновків з основних положень бізнес-плану.

^ До типових розділів бізнес-плану належать такі:

• резюме — короткий огляд бізнес-плану, його ключових аспектів, повідомлення про наміри;

• галузь, підприємство та його продукція — поточна ситуація і тенденції розвитку галузі; опис продукції; стратегія підприємства; права власності;

• дослідження ринку — характеристика ринку продукту; цільовий ринок бізнесу; місцезнаходження підприємства; оцінка впливу зовнішніх чинників;

• маркетинг-план — стратегія маркетингу; очікувані обсяги продажу продукції;

• виробничий план — основні виробничі операції; машини і устаткування; приміщення; сировина, матеріали та комплектуючі;

• організаційний план — форма організації бізнесу; потреба в персоналі; власники і менеджери бізнесу; організація управління; кадрова політика;

• оцінка ризиків — типи можливих ризиків; способи реагування на загрози для бізнесу;

• фінансовий план — прибуток і збитки; план руху готівки; плановий фінансовий баланс; фінансові коефіцієнти.
^ 3. Матеріально-технічне забезпечення виробництва

При здійсненні господарської діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси: сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо. В процесі виробництва вони перетворюються на продукцію (послуги) і підлягають постійному поповненню.

Необхідні для виробництва ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники, або організації-посередники. Купівля матеріально-технічних ресурсів може бути організована за прямими зв'язками, тобто безпосередньо у виробників, що забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв'язками поставляються в першу чергу ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями й складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, не може поставлятися за прямими зв'язками. Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно, іноді економніше купувати у посередників — в оптових і роздрібних підприємствах. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіально розміщуються неподалік від підприємств та організацій-споживачів. Нерегулярна або періодична купівля матеріально-технічних ресурсів може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.

Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним, особливо за умови масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості однакових матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально-технічних ресурсів і, відповідно, нових постачальників.

Вибирати постачальників матеріально-технічних ресурсів треба за такими критеріями:

> відповідність виробничої потужності постачальників потребам підприємства в матеріалах;

> якість і ціна матеріалів;

> репутація постачальника;

> територіальна віддаленість постачальників;

> оперативність поставок;

> швидкість реакції на потреби покупця;

> умови розрахунків;

> можливість надання кредиту тощо.

Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються та вибирається той партнер, який забезпечує найкращі умови постачання за мінімальних витрат.

Між постачальником та споживачем матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання:

> кількість, якість та ціну матеріально-технічних ресурсів;

> термін доставки;

> форму розрахунків;

> відповідальність за порушення договору.

Основний обов'язок постачальника — поставка продукції згідно умов укладеної угоди.

Після вивчення ринку сировини та матеріалів треба скласти специфікації на потрібні види матеріальних ресурсів. Специфікація повинна включати найменування і характеристику матеріалів, а також вимоги до них. До специфікації входять усі характеристики і стандарти потрібного матеріалу.

Після складання специфікацій складають список можливих постачальників для кожного виду матеріальних ресурсів. Джерелом інформації для складання списку постачальників є вивчення ринку сировини і матеріалів.

Ціна матеріальних ресурсів — одна із суттєвих умов договору, вона зазначається в угоді або в специфікації. Ціна може бути твердою (фіксованою) або змінною. У ринкових умовах постачальники матеріалів рідко погоджуються на фіксовану ціну.

Якщо на момент укладання угоди важко визначити конкретну ціну, тоді сторони можуть передбачити фіксацію вхідної ціни, яка протягом виконання угоди може змінюватися за узгодженим сторонами методом.

Така ціна називається змінною, вона є по суті ринковою в момент виконання угоди. У цьому випадку в розділі "Особливі умови угоди" зазначаються точні способи визначення змінної ціни.

При визначенні потреби в матеріально-технічних ресурсах для основного виробництва використовуються різні методи розрахунку.

Методи визначення потреби в ресурсах — це способи встановлення кількості матеріальних ресурсів, потрібних для здійснення виробничої та іншої діяльності підприємства. Основні дані для визначення потреби — це погоджені з попитом пропорції підприємства щодо виробництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення. Використовують різні методи визначення потреби в матеріалах залежно від наявності потрібних даних, специфіки технологічних процесів виготовлення продукції, призначення матеріалів та інших особливостей виробництва і споживання матеріалів.

Метод прямого розрахунку дає змогу одержати науково обґрунтовані дані про величину нормативних витрат матеріалів. Суть його полягає в тому, що розрахунки нормативної потреби матеріальних ресурсів проводяться шляхом множення норми витрат на відповідний обсяг виробництва чи робіт у розрахунковому періоді. Методом прямого розрахунку визначається потреба в сировині і матеріалах для випуску готової продукції при встановлених нормах їх витрат. Якщо один і той же вид матеріалу використовується для виготовлення кількох видів виробів, потреба в ньому (Пм) визначається за формулою:



де Нві — норма витрат матеріалу на і-й виріб;

Nt — виробництво і-го виробу в плановому періоді;

п — кількість видів виробів, для яких використовується даний вид матеріалу.

Цей метод має багато різновидів залежно від норм, що використовуються (на деталь, на виріб), а також від виробничої програми. Потреба в матеріалах на вироби розраховується за нормами на кожну деталь, яка є складовою виробу, і для кожного виду матеріалів окремо. На основі подетальних норм складають зведену норму потреб матеріалів на вироби. Річну потребу в основних матеріалах визначають шляхом множення технічно обґрунтованих норм на виробничу програму.

Потребу в матеріалах можна визначити за допомогою нормативу питомих витрат матеріалів на одиницю продукції чи обсяг виробництва.

Прикладом такого нормативу може бути коефіцієнт використання матеріалів (Квм), який визначається як відношення чистої маси виробу (тч) до норми витрат матеріалу (Нв):

При плануванні виробництва нової продукції, для якої не встановлені норми витрат матеріалів, потреба в них визначається методом аналогії. При цьому методі нові вироби за допомогою відповідних коефіцієнтів прирівнюються до виробів, що мають обґрунтовані норми витрат матеріалів, і потреба (Пм) визначається за формулою:

Пм = Нвб x Nнx K,

де Нвб — норма витрат матеріалу на аналогічний базовий виріб;

N— запланований випуск нового виробу в натуральному виразі;

К — коефіцієнт, який враховує особливості матеріалу при виробництві нового виробу. В якості такого коефіцієнта може бути використане відношення маси нового до маси базового виробу.

При багатономенклатурному виробництві потреба в матеріалах визначається за типовим представником, тобто виробом, що найбільш повно відображає витрати матеріалів на всю групу (партію) продукції, представником якої він є, за формулою:

Пм = Нвт х Nг,

де Нвт — норма витрат на типового представника;

Nг— програма випуску всіх виробів даної групи.

Якщо в момент розрахунку на підприємстві відсутні дані про обсяг виробничої програми в натуральному виразі, а також норми витрат матеріальних ресурсів, то потреба в них визначається методом динамічних коефіцієнтів:

Пм = Вмф Х Івп Х Ін.

де Вмф — фактичні витрати матеріалів за минулий період;

Івп— індекс зміни виробничої програми;

Ін — індекс середнього зниження норм витрат матеріалів в плановому періоді.

^ 4. Маркетингова діяльність підприємства

Маркетинг — це виробничо-комерційна діяльність підприємства, спрямована на виявлення і задоволення потреб споживачів у його продукції (послугах) через продаж її на ринку з метою одержання прибутку.

Функції маркетингу:

• вивчення ринку, аналіз і прогнозування попиту;

• вибір сегментів ринку, прийнятних для підприємства;

• визначення номенклатури і асортименту продукції, призначеної для реалізації на ринку;

• розробка стратегії виходу на ринок і закріплення на ньому;

• реклама, збут і стимулювання;

• політика ціноутворення.

Отже, об’єктом маркетингу є ланцюжок “потреби — товар — ціна — реклама — збут”.

Основні принципи маркетингу:

• орієнтація всіх сфер діяльності підприємства на задоволення потреб покупців;

• активний вплив на попит;

• гнучке реагування виробництва на зміну потреб ринку;

• вибір ефективних форм і методів реклами, доставки і продажу продукції;

• заохочення творчої ініціативи працівників маркетингової служби.

Концепцією маркетингу називається загальний підхід підприємства до досягнення мети на ринку. Розрізняють п’ять основних концепцій маркетингу: виробничу, продуктову, комерційну індивідуального і соціального маркетингу.

Виробнича концепція передбачає спрямування основних зусиль підприємства на вдосконалення виробництва з метою збільшення обсягу випуску продукції. Цю концепцію застосовують у разі незадоволеного ринкового попиту і повної відсутності конкуренції.

Продуктова концепція полягає в тому, що основну увагу підприємство приділяє поліпшенню споживчих властивостей своїх виробів і завдяки цьому забезпечує належний обсяг збуту. Ця концепція відповідає умовам конкурентної боротьби, коли є можливість підвищувати конкурентоспроможність виробів через поліпшення якості за умов стабільного попиту.

Комерційну концепцію застосовують для забезпечення належного обсягу збуту за рахунок активізації реклами, агентів зі збуту і продавців. Ця концепція передбачає психологічний вплив на покупця і найефективнішою є тоді, коли покупець не обізнаний з пропонованою продукцією.

Концепція індивідуального маркетингу орієнтує підприємство на виявлення індивідуальних потреб покупців і спрямовує його зусилля на те, щоб задовольнити ці потреби краще, ніж конкуренти.

Концепція соціального маркетингу окрім виявлення і задоволення індивідуальних потреб покупців ураховує суспільні потреби та інтереси й охорону навколишнього середовища, здоров’я людей, національної безпеки, національного товаровиробника тощо.

Для досягнення мети на ринку кожне підприємство розроблює власну стратегію і тактику маркетингу. Стратегія маркетингу охоплює такі основні завдання:

• визначення особливостей поведінки на ринку, де функціонує підприємство;

• розробку нової продукції, форм і методів реклами;

• доставку і збут продукції;

• ціноутворення.

Залежно від життєвого циклу виробу

Розробка впровадження зростання зрілість спад підприємство вибирає ту чи іншу стратегію дій.

Стратегія закріплення на ринку полягає в тому, що основним завданням підприємства стає стабілізація і збільшення обсягу продажу продукції на раніше освоєному ринку. Змін у продукцію не вноситься, її орієнтовано на певний ринковий сегмент. Супутніми є реклама, зниження цін, розширення мереж збуту. Ця стратегія може бути ефективною за низького насичення ринку і незначної конкуренції. Цей варіант стратегії найпростіший і найекономічніший.

Стратегія розширення меж ринку передбачає вихід підприємства зі своєю продукцією на нові сегменти ринку. Ця стратегія потребує додаткових витрат на вивчення нових ринків, рекламування, організацію доставки і збуту продукції.

Стратегія вдосконалення продукції полягає в її модернізації або заміні новою. Цю стратегію застосовують тоді, коли вироблювана підприємством продукція застаріває і попит на неї знижується або ця продукція активно витискається з ринку аналогічною продукцією конкурентів. Стратегія потребує значних витрат на розробку і виробництво нової, конкурентоспроможної продукції, її рекламування і збут.

Стратегія диверсифікації полягає в тому, що підприємство розширює номенклатуру своєї продукції і виходить з новими товарами на нові ринки, освоює суміжні галузі виробництва. Ця стратегія потребує значних витрат і має бути обгрунтована. Її можуть застосовувати тоді, коли діяльність у межах однієї галузі виробництва обмежує зростання обсягу продажу.

Розрізняють кілька стратегій охоплення ринку: маркетинг недиференційований, диференційований і концентрований.

Застосовуючи диференційований маркетинг, підприємство орієнтується на ринок загалом, не поділяючи його на сегменти. Ця стратегія найхарактерніша для масових виробництв за відсутності конкурентної боротьби.

Використовуючи диференційований маркетинг, підприємство намагається одночасно вийти на кілька сегментів ринку і для кожного з них розробляє окрему стратегію, орієнтовану на певні потреби групи споживачів. У цьому разі, природно, збільшуються маркетингові витрати.

У разі застосування концентрованого маркетингу підприємство зосереджує зусилля на одному сегменті ринку, максимально враховуючи його особливості. Якщо обсяг продажу достатній, то за рахунок збільшення виробництва можна досягти зниження витрат, але дотримання цієї стратегії пов’язане з підвищеним ризиком. Концентрований маркетинг прийнятний для підприємств з обмеженими ресурсами і однорідним виробництвом, найчастіше для підприємств сфери малого бізнесу.

Реалізацію стратегій маркетингу шляхом прийняття конкретних оперативних рішень називають тактикою маркетингу.

Нині споживач має широкі можливості щодо вибору пропонованих товарів і прагне придбати якісний товар за помірну ціну. Тому боротьба за якість і конкурентоспроможність продукції на сучасних підприємствах є дуже важливим аспектом їх діяльності.

Схожі:

План Основні поняття та показники виробничої програми підприємства Бізнес-план як інструмент виробничої діяльності Матеріально-технічне забезпечення виробництва iconПитання гарантованого рівня знань
Поняття про виробничу програму. Натуральні та вартісні показники виробничої програми
План Основні поняття та показники виробничої програми підприємства Бізнес-план як інструмент виробничої діяльності Матеріально-технічне забезпечення виробництва iconОбов язково на окремому листочку разом з листом від підприємства...
Для студентів, що будуть проходити практику не в м. Києві та пригороді потрібно здати на кафедру
План Основні поняття та показники виробничої програми підприємства Бізнес-план як інструмент виробничої діяльності Матеріально-технічне забезпечення виробництва iconТеоретичні основи бізнес-планування
По-друге, бізнес-план це документ, який охоплює всі сторони діяльності підприємства
План Основні поняття та показники виробничої програми підприємства Бізнес-план як інструмент виробничої діяльності Матеріально-технічне забезпечення виробництва icon2. Методика розрахунку виробничої потужності в різних типах виробництва
До розрахунків виробничої потужності підприємства входять як встановлене, так І невстановлене устаткування, яке є на підприємстві...
План Основні поняття та показники виробничої програми підприємства Бізнес-план як інструмент виробничої діяльності Матеріально-технічне забезпечення виробництва icon7 Основні поняття та характеристики вантажних перевезень
Транспорт продовжує І завершує процес виробництва матеріальних цінностей (товарів). Всі товари за ступенем виробничої обробки підрозділяються...
План Основні поняття та показники виробничої програми підприємства Бізнес-план як інструмент виробничої діяльності Матеріально-технічне забезпечення виробництва iconПлан Суть фінансових інвестицій. Основні форми фінансового інвестування....
Фінансові інвестиції це активна форма ефективного використання тимчасово вільного капіталу або як інструмент реалізації стратегічних...
План Основні поняття та показники виробничої програми підприємства Бізнес-план як інструмент виробничої діяльності Матеріально-технічне забезпечення виробництва icon2. Загальна характеристика підприємства
Бізнес-план зазвичай, розпочинається, з кінця, тобто з резюме. Хоча резюме складають тільки після того, як будуть написані основні...
План Основні поняття та показники виробничої програми підприємства Бізнес-план як інструмент виробничої діяльності Матеріально-технічне забезпечення виробництва iconПлан Поняття комплексності аналізу показників виробництва І реалізації...
Показники виробництва І реалізації продукції аналізуються у взаємозв’язку між собою та з показниками собівартості, фінансового результату,...
План Основні поняття та показники виробничої програми підприємства Бізнес-план як інструмент виробничої діяльності Матеріально-технічне забезпечення виробництва iconC емінарське заняття № регулювання міжнародних торговельних відносин план
Стратегія І організація виробничої діяльності філіалів іноземних корпорацій в Україні
План Основні поняття та показники виробничої програми підприємства Бізнес-план як інструмент виробничої діяльності Матеріально-технічне забезпечення виробництва iconРозрахувати основні показники поточного плану діяльності підприємства...
Розрахувати основні показники поточного плану діяльності підприємства на перший
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка