Лекція 2 Становлення вітчизняної дипломатії у княжу добу. (4 год.)




НазваЛекція 2 Становлення вітчизняної дипломатії у княжу добу. (4 год.)
Сторінка3/3
Дата конвертації17.06.2013
Розмір0.58 Mb.
ТипЛекція
mir.zavantag.com > Физика > Лекція
1   2   3
Дипломатія Галицько-Волинського князівства.


Отже, Галицько-Волинське князівство стало історичним наступником великої Київської Русі. Являючи собою південно-західне руське князівство, де правила династія Рюриковичів, це державне утворення виникло у 1199 р. після об’єднання Галичини і Волині Романом Мстиславовичем. Межувало князівство з Турово-Пінським князівством, Київським князівством, згодом – з Ордою, з угорським королівством, Польщею, тевтонцями та Полоцьким князівством. Природнім кордоном князівства виступали Карпатські гори. Існують твердження, що свого часу Бессарабія та Нижній Дунай були залежні від Галицько-Волинського князівства.

Щодо населення князівства точні відомості до нас не дійшли, тим більше що воно постійно поповнювалося за рахунок утікачів від ординців, натомість відомо достеменно, що землі Галичини та Волині приєднав до Русі ще князь Володимир Святославович. Роман Мстиславович, син Мстислава Ізяславовича, вперше спробував ще у 1188 р. приєднати Галичину до Волині зі столицею у Володимирі, користуючись безладдям у самій Галичині, однак вдалося йому це тільки одинадцятьма роками пізніше, після смерті останнього галицького князя Володимира Ярославовича з династії Ростиславичів. Водночас Роман Мстиславович активно втручався і в боротьбу за Київ, який він здобув у 1201 р., назвавши себе Великим князем Київським, а у 1202 та 1204 рр. ще й здійснив успішні походи на половців. Натомість у 1205 р. славетний войовничий князь загинув у битві при Завихості під час походу на поляків.

В силу малолітності синів Романа – Данила і Василька – у князівстві виник період смути, міжусобиць та іноземного втручання. З 1206 по 1211 рр. у князівстві правили сини Ігоря Святославовича, того самого, що про нього йшлося у «Слові о полку Ігоровім», яких запросили княжити бояри. Значні території князівства були захоплені поляками, після вбивства Ігоревичів владу у князівстві захоплюють бояри Кормиловичі, однак Владислава Кормиловича у 1214 р. вигнали поляки з угорцями, які розділили Галичину між собою, згідно до відповідної домовленості між угорським королем Андрашем ІІ та краковським князем Лєшеком Білим. Невдовзі угорці захотіли зайняти всю Галичину, однак за допомогою русичів їх плани були порушені поляками.

У 1221 р. при владі в князівстві утверджується Мстислав удатний, який видає за Данила Романовича свою доньку, а ще одну доньку – за польського королевича Андрія. Такі дипломатичні кроки сприяли певній стабілізації політичної ситуації у князівстві. Однак Мстислав Удатний ще при житті передав владу в князівстві королевичу Андрію, що аж ніяк не подобалося Данилові Романовичу та його брату, які почали рішуче діяти.

Так, у 1227 р. ці брати зібрали військо та розгромили волинських удільних князьків, у 1230 р. об’єднали у своїх руках Волинь, і не почиваючи на лаврах розпочали непросту боротьбу за Галичину, результатом якої стало відновлення у 1238 р. Галицько-Волинського князівства. Після блискучих перемог брати цивілізовано поділили владу, Данило осів в Галичі, а Василько – у Володимирі. Стосунки між братами були нормальними, як і годиться любов між родичами на відстані, молодший Василько не заперечував старшинства Данила. До навали монголо-татар брати змогли розширити свої володіння, захопивши у 1238 р. землі Берестейщини, роком пізніше-Турово-Пінського князівства, а у 1240 р. навіть захопили Київ, однак не менш амбітний хан Батий швидко порушив цю ідилію.

У 1240 р. монголо-татари захопили Київ, а вже в 1241 р. – вдерлися до Галичини і Волині, де захопили та пограбували чимало міст, включаючи Галич і Володимир. Коли князі від’їхали до Польщі та Угорщини, боярська верхівка здійснила заколот, і в той же час сусідні держави стали зазіхати на землі послабленого князівства. Однак горді галичани не примусили довго чекати своєї відповіді, та вже у 1244 р. захопили польський Люблин а в 1245 р. розгромили не тільки угорців, а й бунтівних бояр у битві під Ярославом. Після знищення боярської опозиції Данило Галицький надалі зміг зміцнювати князівство. Однак ординцям не подобалося посилення Галицько-Волинського князівства, і враховуючи співвідношення сил, Данило галицький у 1245 р. був змушений визнати себе васалом Орди. Приїхавши на переговори з Ханом Батиєм Данило Романович отримав чашу кумису і був усвідомлений: пий, бо ти вже один із нас. Не порушивши монгольської традиції пити кумис, Данило отримав ярлик, тобто право на князювання у своїх землях. Натомість е далося Данилові непростою ціною, адже ординці висунули обов’язковою умовою руйнування львівського замку, втрачати який галичанам було особливо боляче. З тих пір у центрі Львова знаходиться одинока Замкова гора, дивлячись на яку можна хіба що пригадувати старовинні гравюри, що на них ще можна побачити славетну оборонну споруду. Необхідно зауважити, що вищенаведені факти свідчать, що навіть маючи під боком смертельно небезпечну орду і галичани, і східноєвропейські держави, продовжували розбиратися хто є головним і шматувати землі, і якби Київська Русь ціною свого зникнення не виснажила сили Орди, європейцям би дорого коштувало їх патологічна відраза від єднання заради загрози з сходу.

Данило Галицький був тонким, виваженим та хитрим дипломатом, і потрапивши у залежність від Орди, став провадити активні дипломатичні зусилля щодо формування анти монгольської коаліції, прагнучи вийти при цьому на загальноєвропейський рівень. Головною його метою було досягнення згоди Папи римського на загально християнський хрестовий похід проти ординців та гуртування всього християнського світу супроти цієї загрози. Однак усвідомлюючи, що одного папи тут буде недостатньо, він провадив активну дипломатичну боротьбу і на двосторонньому рівні, переконуючи європейські монарші двори у необхідності єднання проти монголів. Так, він заключив союз з Польщею, Угорщиною, Мазовією й Тевтонським орденом, а також захопив землі ятвягів та Чорну Русь протягом 1250-1253 рр. ,тим самим ліквідувавши загрозу нападу на волинські землі литовського війська.

Папа римський Інокентій IV визнав й високо оцінив зусилля князя Данила у боротьбі за рятування християнства від монгольської небезпеки, та у 1254 р. коронував Данила Галицького. Прийнявши у Дорогочині титул Короля Русі Данило став засновником галицького королівського дому. Папа Інокентій закликав усіх християн об’єднатися у хрестовий похід проти монголо-татар, однак цей заклик не знайшов належного відгуку. Крім того, прагнучи зберегти православ’я король Данило одразу ж розчарував своїми переконаннями у цьому відношенні Святий Престол, та залишився з монголо-татарами один на один.

Данило Галицький Помер у 1264 р. так і не спромігшись вивести Галицько-Волинське князівство з-під ординського іга. Після його смерті у Володимирі лишився княжити Василько, як старший у династії, а синові Данила – Леву – дісталися Галич, Белз та Перемишль. Зі смертю Данила Галицького могутність Галицько-Волинського князівства поступово почала занепадати, хоча й були періоди її піднесення. Однак будучи спадкоємцем Київської Русі Галицько-Волинська держава все ж набагато поступалася їй потенціалом впливу у конфігурації міжнародних відносин середньовічної Європи.

В релігійному відношенні Галицько-Волинське князівство було залежним від Візантії, яка переживала у роки існування князівства далеко не найкращі часи.  У 1303 р.  було утворено Малоруську митрополію - Гелицьку православну митрополію, яка була залежною від Константинопольсткого патріархату. Галицькі князі володіли правом на монопольне ведення зовнішньої політики та особисте вирішення усіх дипломатичних питань, що наражалося на сильну опозицію бояр, які до того ж, регулярно порушували свої зобовязання щодо забезпечення князя військом за вимогою.

З початку ХІУ ст. князі почали скликати боярські думи для вирішення важливих політичних і дипломатичних питань. Поступово це стало призводити до безладдя та занепаду князівства, адже сама доба Середньовіччя не залишала шансів бути ефективності для певних проявів колегіальної представницької демократії, і лише сувора централізація влади була спроможна вберегти державу від зникнення. Потрібно зауважити, що попри те, що Галицько-Волинське князівство було чи не єдиним поряд з Кримом поставщиком солі на ринци центральної Європи, це князівство посідало доволі скромне місце у системі міжнародної торгівлі середньовічної Європи, адже відсутність виходу до моря та великих річок зумовлювала лише суходільний рух товарів. Основна частка товарів, які виготовлялися у Галицько-Волинському князівстві осідали ньому самому внутрішнім споживанням, проте окрім солі галичани експортували ще хутро, зброю, віск, іноді ще збіжжя. А купували у сусідів в основному київські художньо-ювелірні вироби, вовну, дорогоцінні метали, вина та зброю.

Друга половина ХІІІ ст. позначилася початком поступового занепаду князівства.  Хоча після смерті Данила і Василька Галицько-Волинське князівство лишалося єдиною державою, в цій державі намітилися протиріччя та суперництво між Галичиною, якою правив Лев Данилович, та Волинню, очолюваною Володимиром Васильковичем. Крім того, інші окрім Лева сини Данила Галицького теж отримали статус удільних князьків, адже Мстислав  закріпився в Луцьку, Шварно у Холмі з Дорогочином. Протягом 1270-х рр. від князівства були відторгнені турово-пінські та ятвязькі землі.  Натомість галицькі правителі змогли зібрати військо та здійснити територіальні надбання, якими стало взяття Любліна у 1289 р. та у 1299 р. завоювання частини Закарпаття.  Проте в умовах царствування Володимира і Лева, Галицько-Волинськек нязівство залишалося васалом Золотої Орди, виконуючи роль її авангарду на Заході.

Ці територіальні надбання можна вважати початком тимчасового піднесення Галицько-Волинського князівства. На початку ХІV ст. Юрій І, син Лева Даниловича, спромігся об’єднати князівство та домігся створення зазначеної вище Малоруської митрополії від Константинопольського патріарха у 1303 р. Юрій провадив і хитру дипломатичну гру, зближаючись з Тевтонським орденом для стримування ординців та Литви. Відчуваючи загрозу з Кракова, Юрій І уклав також і союз з Мазовією. По смерті Юрія у 1308 р. князівством стали правити Андрій  і Лев, які намагалися вести активну боротьбу з Ордою за домомогою  тевтонців та Мазовії. Обидва князі загинули у 1323 р., за одними даними у бою з монголо-татарами, а за іншими вони були отруєні ординцями. Останнім монархічним правителем Галицько-Волинського князівства був Юрій ІІ, син дочки Юрія І Марії та Мазовецького князя Тройдена. Юрій ІІ зміг налагодити відносини з Ордою, підтвердивши васальну залежність Галицько-Волинського князівства від неї. Особливо зміцнилися галицько-ординські стосунки після спільного походу війська Юрія ІІ і ординців на Польщу у 1337 р. Цей похід був украй вигідним для Юрія ІІ, який хоча й домігся мирних стосунків з литовцями та тевтонцями, мав неприязні відносини з угорцями і поляками. Юрій ІІ активно впроваджував магдебурзьке право на галицько-волинських землях та прагнув більш активно долучити князівство до системи європейської торгівлі. Юрій ІІ активно запрошував іноземних фахівців для перейняття перспективного досвіду європейських держав у різних сферах владарювання а також всіляко сприяв унійним процесам між православ’ям та католицизмом. Натомість для зміцнення княжої влади та динамічного просування інтересів князівства Юрій ІІ конфліктував з боярською верхівкою. Бояри, яких князь регулярно ставив на місце, отруїли Юрія ІІ у 1340 р. 

По смерті Юрія ІІ Галицько-Волинському князівству, фактично, приходить кінець, адже розпочалися динамічні та кровопролитні змагання за Волинь і Галичину, які закінчилися входженням цих територій до складу інших держав. Хоча син литовського князя Гедиміна Любарт і був проголошений правителем Галичини й Волині у 1340 р., реально вся повнота його влади розповсюджувалася тільки на Волинь. На Галичині ж встановився  політичний режим олігархічної республіки, влада перейшла до бояр, якими керував Дмитро Дядько. Проте Дядько з Любартом швидко знайшли спільну мову та боярин Дядько за підтримки князя фактично очолював боярський уряд князівства, іменуючись не інакше як провізором, або ж управителем Руської землі. Багато в чому саме завдяки дипломатичним зусиллям боярина Дядька Галичині вдавалося уникнути деякий час нападів своїх західних сусідів.
Проте швидко після смерті Дядька у 1349 р. польський король Казимир ІІІ, залучившись попередньо нейтралітетом кримських татар, рушив проти Галицько-Волинського князівства великим походом, внаслідок якого поляки не тільки захопили галицькі землі, а й втяглися з литовцями у боротьбу за волинські землі. Любарт всіляко намагався підкорити собі всі галицько-волинські землі, я для боротьбі з поляками заручився підтримкою московського князя Семена Гордого, з родиною якого  уклав династичний шлюб.  Натомість Любарт хоча й успадкував титул Руського короля, адже був родичем Юрія ІІ, проте ніколи королем не іменувався, а в той же час Угорщина і Польща уклали угоду, за якою угорці відступали полякам "свої права" гна Волинь і Галичину, і польські королі після цього мали називатися й правителями Волині і Галичини. Син Любарта - Федір Любартович, засновник княжого роду Сангушків, хоча й отимав у спадок певні Галицькі землі, однак дуже швидко був позбавлений їх Ягайлом, князем литовським та згодом корлем польським. Польсько-литовські війни й суперечки тривали довго і закінчилися у 1392 р. входженням Галичини, Холмщини та Белзької землі до складу Польського королівства, а Волині - до Великого князівства литовського, внаслідок чого Галицько-Волинське князівство остаточно припинило своє існування.

Занепад Галицько-Волинського князівства мав сумні та трагічні наслідки для східних слов’ян історичної пам’яті українського народу, адже зникло останнє і єдине державне утворення, яке виражало інтереси православних нащадків великої Київської Русі, та пращури сучасних українців були змушені існувати в умовах відсутності власної державності на теренах інших країн, де нерідко зазнавали утисків. Натомість без традицій Галицько-Волинської доби не був би можливим розвиток західноукраїнської культури та волелюбного духу тамтешнього населення, яке ще не раз в історії доведе своє прагнення жити в незалежній соборній державі.

Наступною серйозною спробою українців створити власну могутню країну на етнічних українських територіях були козацькі змагання за державність, що і буде темою наступної лекції.



1   2   3

Схожі:

Лекція 2 Становлення вітчизняної дипломатії у княжу добу. (4 год.) icon2. Особливості дипломатії в добу глобалізації
Віденський регламент та Аахенський протокол. Саме на цьому етапі формуються класичні правила дипломатії І зовнішньої політики
Лекція 2 Становлення вітчизняної дипломатії у княжу добу. (4 год.) iconЛекція №1. Київська Русь (2 год.)
Лекція №3. Україна в другій половині XIV — середині XVII ст. Утворення козацтва (2 год.)
Лекція 2 Становлення вітчизняної дипломатії у княжу добу. (4 год.) iconДипломатія
Розділ 1 Поняття дипломатії. Історичні передумови сучасної дипломатії стор. 4-6
Лекція 2 Становлення вітчизняної дипломатії у княжу добу. (4 год.) icon1 Дівчинка 7 років госпіталізована в дитячу інфекційну лікарню зі...
Випорожнення до 15 разів на добу, блювання до 5 разів на добу. Захворіла гостро, через
Лекція 2 Становлення вітчизняної дипломатії у княжу добу. (4 год.) icon1 Дівчинка 7 років госпіталізована в дитячу інфекційну лікарню зі...
Випорожнення до 15 разів на добу, блювання до 5 разів на добу. Захворіла гостро, через
Лекція 2 Становлення вітчизняної дипломатії у княжу добу. (4 год.) iconСтановлення та розвиток вітчизняної банківської системи
Порядок формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банку
Лекція 2 Становлення вітчизняної дипломатії у княжу добу. (4 год.) iconПитання до заліку з навчальної дисципліни
Висвітлити питання вітчизняної історії становлення етичних традицій соціальної роботи
Лекція 2 Становлення вітчизняної дипломатії у княжу добу. (4 год.) iconУкраїнська культура з давніх-давен зазнавала впливу зі сторони І...
Княжу добу, крізь козаччину І аж до XX ст завжди, коли народ мав нагоду виявити свою політичну волю, він виявляв одну І ту ж характерну...
Лекція 2 Становлення вітчизняної дипломатії у княжу добу. (4 год.) iconЛекція Лекція Природозберігаючі технології по захисту водного басейну (3 год.)

Лекція 2 Становлення вітчизняної дипломатії у княжу добу. (4 год.) icon2. Розрахунок вантажопотоків І вагонопотоків вантажної стації за добу
Прибуття (вивантаження) або відправлення (навантаження) для кожного роду в 4- І 8-вісних вагонах та загальне за середню добу максимального...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка