Лекція з курсу розгляд окремих категорій




Скачати 216.94 Kb.
НазваЛекція з курсу розгляд окремих категорій
Дата конвертації04.07.2013
Розмір216.94 Kb.
ТипЛекція
mir.zavantag.com > Банк > Лекція




МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ
КАФЕДРА ГОСПОДАРСЬКОГО І ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА
РОБОЧА ЛЕКЦІЯ

З КУРСУ

РОЗГЛЯД ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ

ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ


НА ТЕМУ 4
СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ

З ВІДНОСИН

У ПРОЦЕДУРІ БАНКРУТСТВА

Донецьк 2012

ТЕМА 4. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ВІДНОСИН У ПРОЦЕДУРІ БАНКРУТСТВА
4.1. Загальні питання провадження у справах про банкрутство

4.2. Сторони та учасники процедури банкрутства

4.3. Судові процедури банкрутства

4.4. Види спорів, що виникають при реалізації судових процедур банкрутства

4.1. Загальні питання провадження у справах про банкрутство
Основним нормативно-правовим актом у сфері виявлення й попередження банкрутства на досудовій стадії, застосування судових процедур банкрутства, порядку погашення заборгованості і задоволення вимог кредиторів є Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі – Закон про банкрутство).

Відносини, які виникають у процедурі банкрутства, регулюються й нормами інших нормативно-правових актів, серед яких:

    • ГК України;

    • ГПК України;

    • ЦК України;

    • ЦПК України;

    • Закон України «Про банки й банківську діяльність»;

    • Закон України «Про приватизацію державного майна»;

    • інші нормативно-правові акти.

Закон про банкрутство має пріоритет перед іншими нормативно-правовими актами, але з певними застереженнями.

Відповідно до ст. 5 Закону про банкрутство законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) застосовується в частині, що не суперечить нормам Закону України «Про банки і банківську діяльність». Положення Закону про банкрутство застосовуються до юридичних осіб-підприємств, що є об'єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, в частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об'єктів. Справи про банкрутство гірничих підприємств (гірничодобувні підприємства, шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовуглебудівні підприємства), створених у процесі приватизації та корпоратизації, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків і продаж акцій яких розпочався, можуть бути порушені не раніше ніж через один рік від початку виконання плану приватизації (розміщення акцій). Положення Закону про банкрутство не застосовуються до юридичних осіб-казенних підприємств, юридичних осіб-підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийняті рішення щодо цього.

Справи про банкрутство гірничих підприємств (гірничодобувні підприємства, шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовугледобувні підприємства), у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, не порушуються до 1 січня 2010 року.

Положення Закону про банкрутство щодо провадження у справах про банкрутство підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості на умовах, визначених Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичногокомплексу», застосовуються з урахуванням особливостей, визначених вказаним Законом.

Провадження у справах про банкрутство складається зі стадій встановлення факту неплатоспроможності боржника та безспірності вимог кредитора, що ініціює провадження (коли справа порушується за заявою кредитора), виявлення кредиторів та інвесторів, проведення санації (коли остання можлива) чи визнання боржника банкрутом та його ліквідації, або укладення мирової угоди.

Усі зазначені процедури складають цілісний і відокремлений від позовного провадження процес, метою якого є задоволення вимог кредиторів у випадку неможливості відновлення платоспроможності боржника.

Завданням суду при розгляді справ про банкрутство є здійснення контролю над учасниками справи про банкрутство. Визнаючи грошові вимоги кредиторів, призначаючи арбітражного керуючого, затверджуючи звіти, господарський суд лише оцінює дії його учасників на предмет відповідності законодавству. У свою чергу, учасники процедури банкрутства мають право оскаржувати окремі судові акти.

Підставою для порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство є заява кредитора чи боржника.

В залежності від того, хто саме звертається до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, а також особливостей юридичного статусу боржника Законом про банкрутство встановлюються певні особливості регулювання питань наявності чи відсутності матеріальних підстав порушення провадження у справі.

З заявою про порушення справи про банкрутство мають право звернутися як кредитор, так і сам боржник.

За заявою кредитора справа про банкрутство порушується господарським судом за наявності підстав, передбачених ст. 6 Закону про банкрутство за таких умов:

- якщо вимоги кредитора (кредиторів) до боржника по грошових зобов’язаннях (у тому числі по виплаті заробітної плати, сплати податків і зборів, обов’язкових платежів) разом становлять не менше як 300 мінімальних розмірів заробітної плати;

- якщо вимоги не були задоволені боржником протягом трьох місяців від дня встановленого для їхнього погашення строку;

- якщо вимоги безперечні, тобто визнані боржником або підтверджені виконавчими чи розрахунковими документами, на підставі яких відповідно до законодавства, сумують кошти з рахунків боржника.

При визначенні розміру вимог по грошових зобов’язаннях кредитора не враховуються:

- суми збитків;

- пеня, штрафи;

- суми фінансових санкцій до боржника;

- зобов’язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю й здоров’ю громадян;

- зобов’язання по виплаті авторської винагороди;

- зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника-юридичної особи, які виникають яз такої участі.

Подаючи до господарського суду заяву, кредитор повинен подати суду доказ, що він дійсно є кредитором, і що боржник не в змозі задовольнити його вимогу.

Боржник має право ініціювати справу про банкрутство лише за наявності в нього майна, достатнього на покриття судових витрат. Боржник зобов’язаний у місячний строк звернутися до господарського суду про порушення справи про банкрутство за таких обставин:

- якщо задоволення вимог одного або декількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника у повному обсязі перед іншими кредиторами;

- коли орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства, приймати рішення про звернення до господарського суду із заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

- якщо при ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства неможливо боржникові задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі (ст. 51 Закону про банкрутство).

Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцем знаходження боржника.

^ 4.2. Сторони та учасники процедури банкрутства
Сторонами у справах про банкрутство є кредитори і боржник (після прийняття господарським судом постанови в порядку, передбаченому ст. 22 Закону про банкрутство, боржник набуває статусу банкрута).

Кредиторами у справі про банкрутство можуть бути будь-які юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені відповідними доказами грошові вимоги до боржника, вимоги щодо виплати заробітної плати, а також щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Ст. 1 Закону про банкрутство визначено такі категорії кредиторів:

- конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство;

- поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство;

- кредитори за вимогами про виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди. До цієї категорії кредиторів віднесено тих, чиї вимоги до боржника виникли як до, так і після порушення провадження у справі про банкрутство;

- кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника.

Законом про банкрутство встановлені особливості правового статусу тієї чи іншої категорії кредиторів.

Кредиторами у розумінні Закону про банкрутство можуть бути органи державної податкової служби та інші державні органи, що здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» таке право також надано:

- митним органам: стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України;

- органам Пенсійного фонду України: стосовно збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- органам фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності): стосовно внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у межах компетенції цих органів, встановленої законом.

При проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів у справі представляють збори кредиторів або обраний ними комітет кредиторів.

На зборах кредитори мають число голосів, що пропорційне сумі вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, кратній тисячі гривень. Правовий статус зборів кредиторів визначено ст. 16 Закону про банкрутство.

На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше семи осіб.

З моменту утворення комітету кредиторів саме він, а не окремі кредитори вважається стороною у справі про банкрутство у випадках, передбачених Законом про банкрутство.

До компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення про:

- вибори голови комітету;

- скликання зборів кредиторів;

- підготовку та укладення мирової угоди;

- внесення пропозицій господарському суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника;

- звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), надання згоди на укладення арбітражним керуючим значних угод боржника чи угод боржника, щодо яких є заінтересованість;

- інші питання, передбачені Законом про банкрутство.

Боржник – це суб’єкт підприємницької діяльності, нездатний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами протягом трьох місяців після настання строку їхньої оплати.

Боржником у справі про банкрутство може бути будь-яка фізична особа-підприємець чи юридична особа, стосовно якої за наявності підстав, передбачених Законом про банкрутство, господарським судом порушено провадження у справі про банкрутство.

Банкрут – це боржник, нездатність якого виконати свої грошові зобов’язання, установлені господарським судом.

Важливим учасником справи про банкрутство є арбітражний керуючий.

Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду. Тобто це незацікавлена особа, яка на підставі ухвали суду здійснює зовнішнє та внутрішнє управління боржником під час провадження, реалізує встановлені Законом про банкрутство механізми.

Функції розпорядника майна, управляючого санацією, ліквідатора може виконувати одна і та же особа або різні особи, які мають ліцензію арбітражного керуючого. При цьому така особа іменується відповідно до судової процедури, що застосовується до боржника, і виконує відповідні функції: на стадії розпорядження майном боржника розпорядник майна виконує повноваження щодо нагляду й контролю за управлінням і розпорядженням за майном; керуючий санацією організовує санацію боржника; на стадії ліквідації ліквідатор здійснює ліквідаційну процедуру, а також забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Учасниками справи про банкрутство також можуть бути власник майна, засновники та учасники боржника-суб’єкта господарювання, представники органів місцевого самоврядування, працівники боржника тощо.

^ 4.3. Судові процедури банкрутства
За допомогою судових процедур банкрутства вирішується головне завдання – відновлення суб’єкта господарювання. У процедурах зосереджуються спеціальні механізми й інструменти відносин неплатоспроможності.

Закон про банкрутство передбачає чотири судові процедури:

- розпорядження майном;

- санація;

- ліквідація;

- мирова угода.

Мирова угода може бути укладена при будь-якій судовій процедурі.

Процес з конкретної справи про банкрутство може закінчитися на першій судовій процедурі, якщо буде укладена мирова угода; по закінченні другої стадії – санації, якщо остання закінчилася успішним виконання плану санації, затвердженого кредиторами. На цих судових процедурах боржник не має статусу банкрута. Він здобуває такий статус після прийняття судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Це може відбутися у випадках:

-небажання більшості кредиторів проводити санацію;

-якщо господарський суд не затвердить план санації;

-якщо план санації після закінчення передбаченого строку не буде виконаний.

Кожна процедура має свою специфіку й призначення.

Завдання процедури розпорядження майном полягають у:

-збереженні майнових активів боржника;

-виявленні кредиторів;

-складанні й затвердженні реєстру грошових вимог кредиторів;

-проведенні перших загальних зборів кредиторів;

-ухваленні рішення про перехід на наступну стадію процедури банкрутства.

Процедура розпорядження майном вводиться при порушенні справи про банкрутство або на підготовчому засіданні. Для досягнення мети процедури розпорядження майном Закон про банкрутство встановлює такий захід, як мораторій. Мораторій – це припинення виконання боржником грошових зобов’язань і сплати обов’язкових платежів. Мораторій закінчується, коли припиняється процес у справі.

Строк процедури розпорядження майном становить 6 місяців і може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів, розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном. Для окремих суб’єуктів господарювання строк розпорядження майном може бути більшим.

Закінчення процедури розпорядження майном настає за рішенням комітету кредиторів і вводиться процедура санації або відкриття ліквідаційної процедури.

Санація являє собою систему заходів, які здійснюються під час процесу у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації, спрямовану на оздоровлення фінансово-господарського положення боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу й (або) зміну організаційно-правової й виробничої структури боржника.

Строк проведення санації обмежений 12 місяцями і за клопотанням комітету кредиторів або керуючим санацією може бути продовжений не більше ніж на 6 місяців. У випадку затвердження комітетом кредиторів плану санації, що передбачає більш тривалий строк санації, господарський суд продовжує цей строк, якщо є підстави вважати, що це сприяє відновленню платоспроможності боржника.

Завершальним етапом процедури санації є затвердження звіту керуючого санації.

Господарський суд повинен розглянути й затвердити звіт керуючого санацією у випадку прийняття зборами кредиторів таких рішень:

-про виконання плану санації, закінченні процедури санації;

-про звернення до господарського суду із клопотанням про припинення санації у зв’язку з поновленням платоспроможності боржника й переходом до розрахунків із кредитора.

Ліквідація – це припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Ця процедура є заключною в справі про банкрутство й вийти з неї можна тільки одним шляхом – через мирову угоду.

Процедура ліквідації відкривається лише в чотирьох випадках:

-коли кредитори, в особі комітету кредиторів, клопочуться про введення такої процедури як підсумок розпорядження майном;

-коли виявилися незадовільними підсумки процедури санації;

-коли суд застосовує спрощені процедури банкрутства;

-у випадку банкрутства громадян-суб’єктів підприємництва.

Загальний строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцять місяців, але в разі потреби, суд може продовжити цей строк ще на шість місяців.

Процедура ліквідації має такі етапи:

-введення процедури;

-виявлення й оцінювання ліквідаційної маси;

-реалізація майна боржника;

-задоволення вимог кредиторів;

-затвердження звіту ліквідатора.

Під мировою угодою розуміється домовленість між боржником і кредитором про відстрочку й (або) розстрочку, а також прощенні (списанні) кредиторами боргів боржника, що оформлюються угодою сторін.

Мирова угода відповідно до п. 4 ст. 37 Закону про банкрутство містить такі положення:

-розмір, порядок і строки виконання зобов’язань боржника;

-вказівка на відстрочку або розстрочку, або прощення (списання) боргів або їхньої частини;

-умови виконання зобов’язань боржника третіми особами;

-умови задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать законодавству (наприклад, заміна грошового зобов’язання зобов’язанням з поставки товару, виконання робіт, надання послуг);

-умови обміну вимог кредиторів на акції боржника.

Для мирової угоди як процесуальної угоди характерно таке:

-укладається в процедурі банкрутства;

-набуває чинності з моменту затвердження його господарським судом;

-сторони угоди не можуть надалі вносити зміни;

-сторони угоди не можуть самостійно його розірвати, оскільки для цього необхідне рішення господарського суду;

-його розірвання або визнання його недійсним тягне поновлення процесу в справі про банкрутство й відновлення колишніх вимог у незадоволеній частині.

^ 4.4. Види спорів, що виникають при реалізації судових процедур банкрутства
Під час провадження у справі про банкрутство господарським судом виносяться не тільки ухвали, які спрямовані на забезпечення судового процесу (наприклад, про призначення судового засідання, відкладення розгляду справи, витребування необхідних документів від сторін та учасників провадження тощо), але й ухвали, які визначають майнові права та обов'язки сторін, інших учасників провадження у справі про банкрутство (ухвали про визнання чи відхилення кредиторських вимог, затвердження змін до плану санації, відмова у призначенні розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора, відсторонення керівника тощо).

Вказані ухвали суттєво впливають на права та обов’язки учасників провадження, третіх осіб та введення тих чи інших процедур банкрутства. Не виключена можливість наявності конфліктів між учасниками процедури банкрутства. У Законі про банкрутство та ГПК України прямих вказівок на можливість оскарження таких ухвал немає. Але це не може бути підставою для повернення чи відмови у прийнятті апеляційних та касаційних скарг, які оформлені відповідно до вимог господарського процесуального законодавства. Тому, коли у законодавстві відсутня пряма заборона на оскарження ухвал, що суттєво впливають на права та обов’язки учасників провадження, такі ухвали можуть бути оскаржені у апеляційному та касаційному порядку.

При реалізації судових процедур банкрутства можуть виникнути наступні види спорів:

- щодо кандидатури розпорядника майна, призначеного господарським судом при порушенні справи про банкрутство;

- щодо вжиття заходів з забезпечення вимог кредиторів при порушенні справи про банкрутство;

- щодо визнання вимог кредиторів до боржника;

- щодо кандидатури керуючого санацією, призначеного господарським судом при введенні процедури санації;

- щодо відмови від виконання договору, вчиненої керуючим санацією від імені боржника відповідно до ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство;

- щодо визнання угод недійсними відповідно до ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство;

- щодо визнання мирової угоди недійсною.

Згідно з ч. 1 ст. 11 та ст. 13 Закону про банкрутство розпорядник майна призначається господарським судом, як правило, одночасно з введенням процедури розпорядження майном при порушенні провадження у справі.

Якщо при порушенні провадження у справі про банкрутство розпорядника майна призначити неможливо внаслідок необхідності забезпечення державному органу з питань банкрутства реалізації його права щодо надання пропозицій кандидатури розпорядника майна у справах про банкрутство державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, відсутності кандидатури, невідповідності запропонованої кандидатури встановленим Законом про банкрутство вимогам), відсутності згоди арбітражного керуючого, кандидатура якого запропонована суду, на призначення його розпорядником майна тощо, розпорядник майна призначається господарським судом у підготовчому засіданні.

Правом запропонувати господарському суду кандидатуру розпорядника майна наділені кредитори та державний орган з питань банкрутства стосовно державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків.

При порушенні провадження у справах про банкрутство державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, здійснюється призначення розпорядника майна у підготовчому засіданні з урахуванням пропозицій державного органу з питань банкрутства. Пропозиції мають бути подані державним органом з питань банкрутства у встановлений судом строк до дня проведення підготовчого засідання у справі про банкрутство.

В ухвалі про призначення розпорядника майна суд зазначає мотиви, з яких призначено певну кандидатуру та відхилено інші, що були запропоновані.

Ухвала про призначення розпорядника майна набирає чинності з моменту її винесення, але може бути оскаржена у встановленому порядку.

За змістом цієї норми подання апеляційної чи касаційної скарги не зупиняє дію відповідної ухвали. Разом з тим відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи ухвалу в апеляційному порядку, може скористатися правом на вжиття заходів забезпечення, а суд касаційної інстанції відповідно до статті 121-1 ГПК України - зупинити виконання оскарженої ухвали до закінчення її перегляду в порядку касації.

У такому ж порядку може бути оскаржена призначена господарським судом кандидатура керуючого санацією.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону про банкрутство господарський суд за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою має право вжити заходи щодо забезпечення вимог кредиторів, в тому числі передбачені ст. 67 ГПК України.

Такі заходи не повинні унеможливлювати оперативно-господарську діяльність боржника, тобто не мати характеру повної заборони на здійснення перерахування коштів, передачу майна, укладення угод, необхідних для провадження такої діяльності.

Така ухвала може бути оскаржена у апеляційному та касаційному порядку.

Після опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство заяви з вимогами до боржника, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, мають право подавати всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань.

Вимоги кредиторів до боржника, щодо визнання яких розпорядником майна чи іншими кредиторами подані заперечення, розглядаються господарським судом з викликом боржника, кредитора, вимоги якого оспорюються та інших кредиторів, що заявили заперечення стосовно цих вимог.

Якщо господарський суд дійде висновку, що спірні вимоги кредитора обгрунтовані та підтверджені відповідними документами, такі вимоги визнаються судом; в іншому випадку у задоволенні таких вимог суд відмовляє повністю або частково. Про визнання чи відмову у визнанні вимог кожного кредитора судом виноситься ухвала.

Ухвалу, винесену господарським судом за наслідками розгляду кредиторських вимог, може бути оскаржено в апеляційному і касаційному порядку.

Ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство керуючому санацією в трьохмісячний строк з дня прийняття рішення про санацію надано право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство та невиконаних повністю або частково, якщо доведено, що виконання договору завдає збитків боржнику, або договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі (крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника), або виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Особа, яка вважає свої права порушеними внаслідок відмови від виконання договору, вчиненої керуючим санацією від імені боржника, не позбавлена права у встановленому порядку звернутися до господарського суду у межах провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство після введення процедури санації у межах справи про банкрутство господарським судом розглядаються заяви керуючого санацією про визнання недійсними угод (правочинів), укладених боржником до винесення ухвали про санацію, які мають ознаки, передбачені абз. 2, 3 ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство.

Угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною, якщо:

- угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки;

- угода укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців, що передували дню винесення ухвали про санацію, і надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв'язку з його виходом зі складу учасників боржника.

Про визнання таких угод (правочинів) недійсними чи відмову у визнанні недійсними судом, що розглядає справу про банкрутство, виноситься ухвала.

Розгляд заяв про визнання таких угод (правочинів) недійсними повинен здійснюватись з дотриманням загальних засад господарського судочинства та правил судового провадження, передбачених ГПК України, з обов'язковим залученням до розгляду заяви в судовому засіданні осіб, прав та обов'язків яких стосується ця угода (правочин).

За заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України.

Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.
^ Питання для самоконтролю:


  1. Назвіть особливості відносин, які виникають у процедурі банкрутства.

  2. Назвіть учасників справи про банкрутство. Які види кредиторів встановлено Законом про банкрутство?

  3. Назвіть підстави порушення справи про банкрутство.

  4. Які судові процедури передбачено Законом про банкрутство?

  5. У чому полягає мораторій на задоволення вимог кредиторів?

  6. Дайте коротку характеристику судових процедур розпорядження майном та санації.

  7. Які види судових ухвал можуть бути оскаржені учасниками справи про банкрутство?

  8. Які види спорів можуть виникати у судовій процедурі банкрутства?

  9. У яких випадках мирова угода може бути визнана недійсною?

  10. Чи можуть бути оскаржені ухвали про призначення розпорядника майном, керуючого санацією?


Література:
1. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 6 листопада 1991 року.

2. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14 травня 1992 року (в редакції Закону від 30 червня 1999 року).

3. Про заставу: Закон України від 2 жовтня 1992 року.

4. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1996 року.

5. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 1 червня 2000 року.

6. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 року.

7. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року.

8. Про державне мито: Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року.

9. Порядок проведення досудової санації державних підприємств: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2000 року № 515.

10. Про утворення державної госпрозрахункової установи «Агентство з питань банкрутства»: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2000 року № 691.

11. Про реалізацію статей 31 і 43 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»: Постанова Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 року № 765.

12. Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»: Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 4 червня 2004 року № 04 – 5/1193.

  1. Віннік О.М. Господарське право: Курс лекцій. – К.: Атака, 2004. – с. 376 – 399.

  2. Ершова И. В. Предпринимательское право: Ученик. – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: ИД «Юриспруденция», 2003. – С. 104 – 133.

  3. Круглова Н. Ю. Хозяйственное право: Учебное пособие. 2-е изд., доп.– М.: Издательство РДЛ, 2001. – С. 680 – 766.

  4. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України // Кол. авт.: Л. Г. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін..; За заг. ред.. В. К. Мамутова. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 345 - 352.

  5. Підприємницьке право: Підручн. / За ред.. О.В. Старцева / 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Істина, 2005. – С. 256 – 277.

  6. Саниахметова Н.А. Предпринимательское (хозяйственное) право Украины: Учебное пособие. – Х.: Одиссей, 2004. – С. 265 – 278.

  7. Хозяйственный кодекс Украины: Комментарий. Издание второе. – Х.: ООО „Одиссей”, 2005. – С. 463 – 483.

  8. Бобкова А.Г., Татькова З.Ф. Правове регулювання відносин у процедурі банкрутства: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 152 с.

  9. Хозяйственное право: Учебник / Под ред. А.С. Васильева, О.П. Подцерковного. – Х.: «Одиссей», 2005. – С. 263 – 272.

  10. Хозяйственное право: Учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К. – К.: Юринком Интер, 2002. – С. 524 – 554.

  11. Щербина В.С. Господарське право: Підручник. – 2-е вид., перероб і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 299 - 325.

  12. Джунь В.В. Вдосконалення структури провадження у справах про неплатоспроможність: проблемні питання. // Право України. – 2004. - № 5. – С. 90 – 94.

  13. Джунь В.В. Проблема закріплення та структурування складових інституту неспроможності // Підприємництво, господарство і право. – 2005. - № 3. – С. 7 – 9.

  14. Джунь В.В. Проблема реалізації засад конкурсу у механізм провадження зі справ про неспроможність. // Вісник господарського судочинства. – 2004. - № 1. – С. 316 – 325.

  15. Джунь В.В. Проблемні питання вдосконалення організації провадження у справах про банкрутство // Вісник господарського судочинства. – 2004. - № 2. – С. 184 – 191.

  16. Поляков Б.М. Банкротство как институт хозяйственного процесса // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2001. – № 9. – С. 13.

  17. Поляков Б.М. Денежные обязательства как объект института банкротства // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2001. – № 11. – С. 3-6.

  18. Поляков Б.М. Деякі питання виникнення та припинення повноважень арбітражного керуючого в процедурі банкрутства // Вісник господарського судочинства. – 2004. - №

  19. Поляков Б.М. Деякі питання по ініціюванню провадження справ про банкрутство. // Вісник господарського судочинства. – 2002. - № 1.- С. 109 – 114.

  20. Поляков Б.М. Деякі питання правового статусу кредиторів у процедурі банкрутства // Вісник господарського судочинства. – 2004. - № 4. – С. 103 – 108.

  21. Поляков Б.М. Неосновные участники в процедуре банкротства // Господарство і право. – 2002. - №1. – С.24-26.

Схожі:

Лекція з курсу розгляд окремих категорій iconАдміністративної діяльності навчально-методичні матеріали розгляд...
Розгляд окремих категорій адміністративних спорів: навчально-методичні матеріали для студентів 5-го курсу факультету права / А. П....
Лекція з курсу розгляд окремих категорій iconКурс: Розгляд окремих категорій адміністративних спорів в Україні Затверджую
Тема № особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби
Лекція з курсу розгляд окремих категорій iconКурс: Розгляд окремих категорій адміністративних спорів в Україні Затверджую
Тема № скорочене провадження. Особливості провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби
Лекція з курсу розгляд окремих категорій iconЗаконодавстві тематика
...
Лекція з курсу розгляд окремих категорій iconКмр №2 з курсу «Рекламний менеджмент» для 4 курсу спеціальності «Реклама...
Особливості проведення рекламної кампанії залежно від товарних категорій та типів ринку
Лекція з курсу розгляд окремих категорій iconFides quaerens intellectum
Бога не є людським витвором чи вигадкою, та слідує докладніший розгляд Онтолоґічного арґументу св. Ансельма Кентерберійського. Вивчення...
Лекція з курсу розгляд окремих категорій iconПлан Форми І види соціального захисту населення. Система пенсійного забезпечення в Україні
Соціальний захист окремих категорій громадян, характеристика його видів та порядок нарахування компенсацій, допомог, субсидій та...
Лекція з курсу розгляд окремих категорій iconПрийнято вважати, що особлива частина земельного права (як галузі...
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії
Лекція з курсу розгляд окремих категорій iconПлан лекції Предмет І задачі курсу “Анатомія та фізіологія людини”....
Леонтьева Н. Н., Маринова К. В., Каплун Э. Г. Анатомия и физиология детского организма. – М. Просвещение,1976
Лекція з курсу розгляд окремих категорій icon2. Методичні рекомендації до виконання практичних завдань
Практичне заняття – форма навчального процесу, при якій викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка