Тема: Роль держави в умовах глобалізації




Скачати 209.37 Kb.
НазваТема: Роль держави в умовах глобалізації
Дата конвертації26.06.2013
Розмір209.37 Kb.
ТипДокументы
mir.zavantag.com > Банк > Документы


Глобальна географія


Семінар 2

РОЛЬ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ

ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

ТЕМА: Роль держави в умовах глобалізації.

План:

  1. Головні опори держави в сучасній неоліберальній глобалізації.

  2. Економічна диктатура держави як один із варіантів виходу країни з кризи.

  3. Економічна безпека країни в умовах глобалізації.


Література.

  1. Конкурентноспроможність економіки України в умовах глобалізації / Я.А.Жаліло, Я.Б.Базилюк, Я.Б.Белінська та ін.; За ред.. Я.А. Жаліла.-К.: НІС, 2005.-388с.

  2. Колодко Г.В. Глобалізація і перспективи розвитку постсоціалістичних країн. -К.: Основні цінності, 2002.-С.109.

  3. Развитие внешнеэкономической деятельности в условиях глобализации/ Под ред. Д-ра экон. наук, проф. В.И. Крамаренко. – Симферополь: Таврия, 2006. – С.7.

  4. Білоус О. Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку // Економічний часопис. – 2002. - №10. – С.3.

  5. Лукашевич В.М. Глобалістика: Навч.посіб. – 2-геивид., доп. Та перероб. – Л.: Новий Світ -2000, 2005. – С.14.

  6. Власов В. Тенденції та проблеми глобальних процесів у світовій продовольчій сфері // Економіка України. – 2006. №3. – С. 75-76.

  7. Борисенко З. Міжнародна конкурентна політика в умовах глобалізації світової економіки // Економіка України.-2005.-№1.




  1. Головні опори держави в сучасній неоліберальній глобалізації.

Сучасна неоліберальна глобалізація призводить до зрощування ділової й політичної еліти, влада прямо переходить до представників великого бізнесу, який непідконтрольний громадянському суспільству. І в цих умовах управління державою, яке спирається на знаннях, виявляється найефективнішою формою керівництва в умовах глобального світу. В іншому випадку влада перетвориться на анонімну, в той час коли справжні суб’єкти влади можуть залишатися поза завісою.

В умовах глобалізації йде зародження якісно нового принципу організації економічного і соціального життя. Для майбутньої епохи постіндустріальної держави-мегахолдингу головним принципом можуть стати органічна цілісність і оптимальність. Цей двоєдиний початок індустріальної «держави-етнокорпорації» органічно виростає зі всієї сукупності змін у технологічний, економічній і соціальній організації суспільства, де на зміну автоматизованому машинному виробництву приходять інформаційні мережі; на зміну заснованій на відокремленості виробників ринкової або бюрократично-централізованої економіки – інтегровано-цілісна система, яка об’єднує індивідів-професіоналів і розгорнуті у холдингову структуру корпорації-мережі, керовані корпоративною за своєю суттю постіндустріальною державою-мегахолдингом; на зміну тоталітаризму традиційної держави – реальна представницька демократія постіндустріальної «держави-етнокорпорації».

У постіндустріальній економіці держава не є марнотратником грошей, споживачем матеріального багатства, як визначали її представники раннього лібералізму стосовно індустріальної економіки. Роль держави як виробника суспільних благ, як свого роду соціальної технології і як могутнього інвестора в ключові для постіндустріального розвитку галузі надзвичайно важлива, а сьогодні до того ж неминуча. Тобто держава виступає як гарант розвитку високих технологій, знань і інформаційних мереж. Однією з найважливіших функцій держави в умовах генезису постіндустріальної держави стає виконання ролі одного з головних агентів, які забезпечують випереджувальний розвиток основних сфер прориву нової якості технологій.

Вирішення глобальних проблем у сучасному світі неможливе без участі держави, міжнародних, між- і наддержавних інститутів громадянського суспільства. Це завдання необхідно поставити дещо інакше, підкресливши при цьому, що активне сприяння вирішенню системи глобальних проблем людства стає найважливішою функцією держави в умовах генезису постіндустріальної економіки. Ці проблеми держава повинна вирішувати в рамках широкої міжнародної кооперації й у взаємодії з широким колом неурядових організацій.

Головними опорами сучасної економіки є:

а) малий і середній бізнес;

б) великі корпоративні структури;

в) держава як регулююча і господарююча сила.

Малий і середній бізнес утворюють масову суб’єктивну базу економіки, великі корпоративні структури, концентруючи вирішальну частину активів і продукції, яку виробляють, виступають локомотивами народногосподарського розвитку. Держава ж в основних фондах і забезпеченні зайнятості, в національному багатстві і ВВП є, по суті, найбільшим підприємством країни.

Але на початках, зокрема, в Україні під прикриттям дзвінких фраз про розвиток конкуренції був порушений ряд цілком життєздатних великих виробничих структур, і це нанесло народному господарству великі збитки.

У той час США як держава для досягнення своєї стратегічної мети планує:

1. Встановлення контролю над ключовими районами світу, з яких можна впливати на регіони і цілі континенти, що одночасно буде сприяти посиленню могутності держави.

2. Формування нової філософії для майбутнього світового порядку, в якій не буде місця таким категоріям, як гуманізм, справедливість, рівність.

Отож, майбутній світо порядок передбачає реабілітацію імперського мислення і просування процесів глобалізації, формування системи розвитку для окремих країн і керованого регресивного розвитку для інших держав і цілих регіонів з метою сповільнення темпів приросту народонаселення і зниження рівня споживання, здійснення відкритості державних кордонів для забезпечення безперешкодного доступу до ресурсів тощо.

Отже, модель нового світового ладу – це світ цивілізаційної ієрархії, де західні країни визначили себе інтелектуальним ядром людства підвищеним рівнем споживання, його підтримкою і ростом за рахунок зниження рівня споживання інших народів.

При цьому постає питання про природне поширення спільноти, домінанти загального над приватним, особистим як основи світогляду і життєдіяльності народів усіх країн на геополітичний, глобальний рівень, про перехід від протистояння цивілізацій до співпраці та взаємопідтримки, коли добробут і успіх кожної визначається розвитком і підтримкою на цій основі всіх інших.

Але чи це єдиний можливий шлях побудувати глобальне взаємопов’язане суспільство без антагоністичних протиріч, які в умовах технократно взаємопов’язаного глобального суспільства неминуче призведуть до виникнення глобальних загроз, здатних поставити людство перед загрозою знищення? Залежно від ситуації, яка складається в країні, можна використати й інші варіанти виходу із кризи.


  1. ^ Економічна диктатура держави як один із варіантів виходу країни з кризи.

Що повинна робити держава, щоб увійти в глобальні світові системи, міжнародні економічні відносини і вийти з кризи з найменшими втратами? Як один із варіантів при цьому є встановлення економічної диктатури. Така тимчасова диктатура держави сьогодні – це, передусім, економічна безпека країни в умовах глобалізації.

Потреба економічної диктатури (введення надзвичайного економічного стану) зумовлена надто тривалою і руйнівною кризою, яка охоплює всі сфери життя суспільства – економічну, соціальну та політичну і може призвести до соціальних потрясінь (вибуху), зміни політичного ладу і втрати незалежності! У перехідному періоді (змінному середовищі) вона дає змогу за порівняно короткий період вдосконалити структуру національного виробництва, що сприятиме його конкурентоспроможності, економічному зростанню. Адже економічні методи державного регулювання та використання ринкових механізмів (шляхом банкрутства, перетікання капіталів тощо), спрямовані на зміну структури виробництва, дадуть результати тільки через тривалий період і супроводжуватимуться подальшим зниженням ВВП і зростанням безробіття.

Економічна диктатура за короткий час здатна подолати негативні явища та процеси в економічному житті держави, які виникли й усталились у період формування ринкових відносин: корупцію, ухилення від сплати податків, тінізацію та бартеризацію економіки, великі зловживання у сфері зовнішньоекономічних відносин на енергетичному ринку, у виробництві та реалізації підакцизних товарів. Адже внаслідок цього державний бюджет недоотримує колосальні суми, що гальмує вихід країни з економічної кризи та поглиблює соціальні проблеми. Крім цього, у держави є можливість цілеспрямовано та ефективно використовувати обмежені ресурси (енергетичні, інвестиційні тощо), раціоналізувати зовнішньоекономічні зв’язки, прискоривши інтеграційні процеси із розвиненими державами та одночасно захищаючи інтереси національного виробника.

Унаслідок впровадження економічної диктатури може скластися враження відходу від ринкових реформ, що зумовить негативне ставлення до цього процесу представників приватного (особливо тіньового) бізнесу. Проте тільки жорстка економічна політика держави дасть змогу спрямувати діяльність усіх підприємницьких структур у правове поле з метою формування справжніх ринкових відносин в інтересах суспільства. Зазначимо, що в кожній розвиненій державі немає вседозволеності. Є сувора відповідальність за зловживання, порушення законодавства, зокрема, за неправдиву інформацію про прибутки юридичних і фізичних осіб.

Проте для впровадження економічної диктатури треба ухвалити чимало законів, які регулюватимуть усі сторони економічної діяльності в країні. Потрібно також об’єднати зусилля всіх гілок влади з метою вироблення та реалізації нової економічної політики, спрямованої на формування ринкової економіки та вихід держав з економічної кризи.

У перехідний до ринкових відносин період роль державного регулювання економічних процесів повинна бути значно вагомішою, ніж за умов розвинутої ринкової економіки. Чим ліпше працює ринок, а країна процвітає, тим менше потрібно державі втручатися в економіку, і навпаки, чим далі суспільство від економічної стабільності та розвитку, тим ширшим та масштабнішим повинно бути державне регулювання ринкових відносин.

Дерегулювання, тобто зменшення тиску держави на підприємство, спрощення процесу реєстрації підприємництва та ліцензування, податкової системи є послабленням втручання держави на мікрорівні. Перегулювання ж перехідної економіки на макрорівні, тобто відмова держави від управління важливими процесами, загрожує демократичним цінностям не менше, ніж тоталітаризм. Країни, що перебувають у змінному середовищі, не можуть йти шляхом країн Заходу, зокрема США, які витратили десятки років для того, щоб виробити правила ринку. Проте, є й інші приклади. Зокрема, свого часу Шарль де Голль урятував післявоєнну розвалену економіку Франції, запровадивши перший централізований п’ятирічний план для всіх форм власності. Цей план, як і наступні, було виконано, проте останні вже поступово ставали індикативними аж до сьогоднішнього саморегулювання. Досвід Франції, Чилі, моделі Сінгапуру і Гонконгу ґрунтувалися на вдалому раціональному поєднанні високого рівня державного втручання із тактикою перегулювання економіки. Цей досвід доцільно було перейняти і Україні на початку нашої незалежності, коли ще стартові можливості держави сприяли проведенню реформ та розвитку національного виробництва.

Спроба різкого переходу від тоталітаризму до ринку, ще й без відповідної законодавчої бази, призвела до того, що економіку держави почали прибирати до рук мафіозно-корумповані структури, спекулятивний бізнес, рекет, вливаючись у командні висоти в економіці та політиці. Економіка України в небезпеці. Користуючись благами глобалізації, високоліквідну експортну продукцію у підприємств виробників скуповують посередницькі комерційні структури, які займаються її вивезенням за межі країни, збагачуючись таким способом за рахунок держави. Усе це, а також вивезення капіталу за кордон, збільшує зовнішній борг, підриває економічну безпеку держави.

Для макроекономічної стабілізації державну політику потрібно спрямовувати на забезпечення економічного зростання, підвищення спроможності продукції, стимулювання ефективності підприємств, створення вільного корпоративно-капіталістичного укладу економіки шляхом капіталізації легально отриманих доходів.

Підприємства повинні систематично отримувати дані централізованого, загальнодержавного маркетингу для орієнтації щодо наповненості ринку, попиту, держзамовлення. Щоб досягти високого рівня організації та дисципліни праці, доцільно ввести сучасну жорстку систему менеджменту на рівнях ієрархії управління макро – і мікроекономічними процесами незалежно від форм власності та господарювання.

Стосовно описаного постає питання про те, як забезпечити в нинішній перехідній економіці ефективне державне регулювання, зберегти відомчу і державну монополії, які гарантують економічну демократію, уникнувши бюрократизації, корумпованості державного апарату, деформацій і змін у чинному законодавстві у разі ухвалення рішень у регіонах, на мікрорівні. Як забезпечити свободу конкуренції, ініціативи і підприємництва, сильну мотивацію до праці, інвестицій та інновацій, не допустивши волюнтаризму, надмірного бюджетно-податкового пресу і зростання державної заборгованості.

У перехідний період в умовах глобалізації потрібна сильна виконавча влада всіх рівнів, особливо на місцях, сильна держава, здатна до радикальних і одночасно зважених, науково обґрунтованих дій. Така держава могла б поєднати внутрішні і зовнішні чинники трансформації, узгодивши їх з глобальною метою соціально-економічного розвитку.

Отже, стабілізувати ситуацію на макрорівні сьогодні можна за допомогою сильної виконавчої влади, на мікрорівні (на рівні окремих підприємств, організацій) – шляхом створення умов для можливості високоефективної праці. Цьому може сприяти розвиток приватної власності та поява середнього класу – підприємців, фермерів.

Тому потрібно якнайшвидше законодавчо відпрацювати шляхи узгодження економічних інтересів товаровиробників, підприємців і держави, навести правопорядок у країні. Це головна умова зародження і розвитку середнього класу. Лише не корумпована влада може навести порядок. Ліквідувати організовану злочинність, демонтувати великі монополії, які захищають свої інтереси підкупом і насильницькими методами.

Важливим є створення ефективного механізму підбору на керівні посади висококваліфікованих кадрів, непримиренне ставлення до хабарництва, корупції, лобізму.

Держава повинна взяти на себе те, на що неспроможний ринок. Йдеться, насамперед, про стратегію державного структурного регулювання, організацію власного виробництва або заохочення приватних виробників до виготовлення таких товарів і послуг, до яких приватний товаровиробник не виявляє інтересу, які, однак, потрібні суспільству.

Підприємства, в яких держава є співвласником, повинні бути під особливим контролем з боку відповідних органів влади. Передусім, це оперативний і жорсткий адміністративний контроль щодо використання національного багатства, боротьби з монополізмом, вирішення проблем екології, гарантованого мінімального заробітку, захист національних інтересів у зовнішньоекономічних зв’язках, дотримання законодавства в галузі підприємництва і фінансово-кредитної діяльності, діяльності державних правових органів, «силових структур». Потрібно запровадити найсуворіший контроль за проходженням у країні грошових потоків, у тому числі бюджетних коштів.

З метою такого контролю доцільно створити орган, який зміг би ухвалювати рішення з найважливіших питань стратегії і тактики економічних реформ, координувати й узгоджувати з регіонами діяльність централізованих загальнодержавних органів виконавчої влади.

Зосередження виконавчої влади в одних руках дало б змогу оперативніше виправляти помилки, провадити державний контроль за цінами, фінансами, кредитами без припинення ринкових реформ.

У міру ліквідації кризової ситуації у країні та переходу до ринкової економіки піраміда влади буде «розмиватись». Адже в ухваленні політичних рішень та їхньому виконанні братиме участь максимально можлива кількість громадян як безпосередньо, так і через своїх представників у Парламенті. Народних обранців як справжніх виразників волі народу повинні об’єднати національна ідея і національні інтереси.

За умов, коли ринкова економіка набере відповідних темпів зростання, державне втручання буде поетапно обмежуватись. Проте, економічна диктатура держави повинна діяти доти, доки в результаті приватизації та інших чинників не сформується середній і дрібний приватний власник (клас).

Упровадження новітніх технологій та систем електронного зв’язку, розвиток світових комунікаційних мереж в умовах глобалізації звужує сферу державного контролю. За цих умов держава повинна залишатися саморегулювальним менеджером поступового переходу від адміністративного до економічного регулювання, інтегрування у світові економічні системи. Це потребує відповідних змін у напрямах і засобах економічної політики, підтримки розвитку потенційно пріоритетних високотехнологічних галузей. Інформаційна революція створила реальну можливість для різкого прискорення економічного, наукового, культурного розвитку народів, для об’єднання людства у співтовариство, яке усвідомлює свої інтереси.

У кінцевому підсумку процеси глобалізації в економічній, інформаційній, культурній сферах йдуть паралельно з процесами національної ідентифікації. Адже відродження національної свідомості є захисною реакцією суспільства на руйнівний вплив відцентрованих сил, пов’язаних з глобалізацією.


  1. ^ Економічна безпека країни в умовах глобалізації.

Економічна безпека країни в умовах глобалізації передбачає захищеність інтересів держави та інших суб’єктів господарювання. Саме вона тісно пов’язана з іншими складовими економічної безпеки, від її рівня залежить інвестиційний клімат у державі. Економічна безпека зумовлена стабільністю грошово-кредитної, бюджетної та валютної систем, залежить від багатьох показників, найважливіші з яких: розподіл державного бюджету, стійкість банківської системи, національної валюти, стан зовнішньої та внутрішньої заборгованості, дефіцит платіжного балансу.

Глобалізація розширює можливості фінансових спекулянтів стосовно штучного створення світових кризових шоків. Будь-яка спроба регулювати світові фінансові ринки – від початку з обігу на зарубіжні валютні угоди до детального аналізу нових спекулятивних інвестиційних фондів – повинна бути глобальною. Бо якщо капіталісти всіх країн зможуть діяти в офшорних зонах поза демократичною звітністю, тоді демократизація національної економіки, політики і суспільства перебуватиме під постійною загрозою.

Інтеграція національних економік у світову систему посилює їх і робить більш відкритими. Водночас інтеграційні процеси в економіці, глобалізація фінансового ринку ведуть до «стирання» державних кордонів, послаблення фінансового суверенітету у фінансовій сфері, в якій приватний капітал має більше ресурсів, ніж центральні банки. А приватний капітал визначає ситуацію на світовому фінансовому ринку у більшості розвинутих країн світу. Внаслідок стихійних процесів глобалізації посилюються диспропорції у світовій економіці. Олігопольні структури не в стані регулювати стихійні процеси світового ринку, які набувають щораз непередбачуванішого характеру і вимушені спиратись на інститут держави, роль якого на міжнародному рівні зростає.

В умовах глобалізації фінансова система стає щораз більше проринковою, нерегульованою. Роль власників зростає, а їхня відповідальність перед суспільством послаблюється. Здає свої позиції некерований капітал окремих держав, у тому числі України. Отже, назріла потреба повернення до кейнсіанства – спрямованості на інвестиції як на двигун економіки і, відповідно, системи заходів, зокрема державних, які спонукають цей двигун працювати на повну силу, скеровувати фінансову систему на стимулювання ефективного функціонування її реального сектора, постійно контролювати фінанси і фінансові ринки країни. Йдеться про оптимальне поєднання конкуренції і співробітництва.

Стихійні ринкові процеси не вкладаються в наявні концепції ринкового регулювання, насамперед, у концепції монетаризму. У країні монетаризм, тобто залежність між грошовою масою, яка є в обігу, і динамікою номінального ВВп, повинен бути стабільним і передбачуваним. За такої ситуації, впливаючи на обсяги цієї маси, уряд одержує інструментарій для забезпечення стійкого інфляційного зростання економіки. Проте глобалізація фінансового ринку призводить до порушення вказаної стабільності та передбачуваності, фінансової кризи, а відміна режиму фіксованих валютних курсів веде до розмивання кордонів, насамперед, замкнутих національних просторів, стимулює експансію іноземного капіталу на національних фінансових ринках. Усе це дає змогу спекулювати на зміні курсів валют. А посилення конкуренції на світовому ринку банківських послуг, зниження рентабельності банківських операцій і зменшення банківської маржі спонукатиме до переходу на дерегулювання сфери фінансової діяльності (зняття обмежень з розміру відсоткових ставок, зниження податків і комісійних зборів з фінансових трансакцій, відкриття іноземними банками доступу на внутрішній фінансовий ринок, дозвіл конкурувати з банками страховим компаніям та іншим фінансовим інституціям тощо). Відповідно зняття контролю над валютними операціями зробило офшорні банки привабливими для відмивання «брудних грошей», на чому втрачають національні економіки.

Високорозвинені країни світу більше зацікавлені не у відтоці капіталу, наприклад з України, а в інвестуванні його у модернізацію їхніх власних економік. А це передбачило б зростання замовлень на високотехнологічну продукцію, що її випускають ці країни.

У разі ухвалення будь-якого політичного рішення треба врахувати його міжнародні аспекти, в протилежному випадку це рішення виявиться не виконуваним. Отже, для вирішення внутрішніх проблем країни щораз частіше доцільно брати до уваги ініціативи на міжнародному рівні, скоординовані з наднаціональними організаціями, партнерами з інтеграції, провідними центрами світової економіки.

В Україні зберігається певна державна самостійність, проте здатність уряду регулювати фінансову систему, запроваджувати мінімальні соціальні стандарти і керувати господарством кожного разу більш обмежена. Будь-які зміни в цьому напрямі неможливі поза міжнародними рамками. Однак ці рамки не в силі контролювати світову фінансову систему, а реальну економіку розхитують фінансові спекуляції. Що говорити про українську, польську чи російську економіку, якщо американський, німецький чи японський уряди мають фінансові проблеми, зумовлені новими масштабами спекуляцій.

За умов глобалізації світ відчуває потребу в передбачуваних обмінних курсах, що відображають економічну реальність.

В Україні псевдоринкова система з засиллям олігархічних структур, що паразитують на фінансових спекуляціях, переливання капіталу за кордон дає змогу іноземним компаніям захопити керівні позиції на вітчизняному внутрішньому ринку, здобувши контрольний пакет акцій підприємств, припинити їхнє функціонування. Паралельно відбувається відтік іноземного капіталу, зменшуються можливості імпорту.

Проте за таких умов головний розрахунок усе ж на іноземні кредити й інвестиції, залучення великих зарубіжних транснаціональних корпорацій. Лише вони можуть забезпечити потрібну фінансову підтримку, найновіші технології. З цією метою, зокрема для залучення іноземних інвестицій, потрібно створити певні правові та інституціальні умови всередині країни, які гарантують права та інтереси інвесторів, потрібна політична і соціальна стабільність. Не треба також забувати, що транснаціональні корпорації мають власні інтереси й не бажають створювати собі конкурентів на світовому ринку.

Провідні західні інвестори почали купувати переважно не нові обладнання і технології, а нові концепції або засоби їх створення. У кожній економічно розвинутій країні світу, по суті, відбулася цілковита гуманітарно-цивілізаційна перебудова, що остаточно вивела науку на перше місце індикатора, джерела і двигуна розвитку національної економіки.

В умовах глобалізації можливість втрати державних важелів посилюється. Щораз більше виявляється тенденція до передавання державних функцій регулювання, зокрема валютно-фінансової сфери, на наддержавний рівень. Крім цього, розвиток процесів глобалізації підштовхує держави до більшої координації їхньої політики в галузі правого регулювання інформаційного простору, екології, боротьби з тероризмом, бізнесом і злочинністю.

Усередині країни за умов глобалізації суспільство відчуває перевантаження, викликані послабленням або розривом традиційних економічних і соціальних зв’язків, соціальними розмежуваннями, що потребує посилення ролі держави як гаранта соціальної стабільності, більш ефективної ролі держави в економічному житті.

Глобалізація спонукає державу коректувати свою економічну політику через підвищення науково-технічного потенціалу, інтелектуального і професійного рівня робочої сили, стимулювання розвитку інноваційної структури тощо. Адже чим вищий ступінь економічної і соціальної консолідації суспільства і чим повніше реалізуються його внутрішні ресурси, тим більше воно здатне використати переваги інтеграційних зв’язків.

Особливого значення у збереженні державності за умови стабілізації надають процесам регіоналізації (як економічному федералізму без політичного забарвлення). Йдеться про збереження раціонального використання ресурсного потенціалу регіону і вирішення на цих засадах соціально-економічних проблем населення, зменшення залежності регіонів від центру, поєднання інтересів держави і кожного регіону зокрема.

Високоефективна, стабільно орієнтована економіка всіх регіонів забезпечить високий рівень життя населення, мотивацію до трудової та підприємницької діяльності, умови рівноправного партнерства у світовому економічному співтоваристві.

Спираючись на свої стартові можливості, уряди слаборозвинутих країн мають змогу використати процеси глобалізації, економічної рівності. Зазначимо, що економічна рівність – це не рівність прибутків і багатств, а рівність можливостей займатися будь-якою незабороненою діяльністю, хоча вона не передбачає однакової винагороди за різні види і результати праці. Адже природа наділила людей неоднаковими творчими можливостями і, щоб всебічно їх розвивати, кожен повинен відчувати реальні плоди своєї праці, у тому числі у формі прибутків, власності тощо. Неоднакова винагорода за результати діяльності зумовлена також і суспільним поділом праці. Отже, економічна рівність означає рівність можливостей, проте ніяк не рівність прибутків і багатств.

Стратегічно важливо сприяти створенню мільйонів підприємств малого і середнього бізнесу, які дадуть нові робочі місця, як це зроблено, наприклад, у Польщі, де кількість таких підприємств збільшилася до 2,5 млн. Усі нині процвітаючі нові індустріальні країни пройшли трансформації за умов значної ролі держави у цьому процесі. Підтримка і захист внутрішнього конкурентоспроможного виробника, як це роблять у розвинених країнах, повинна стати обов’язковою вимогою національної стратегії, зорієнтованої на вирішення проблем міжнародної економічної безпеки країни.

Відомо, що світові ціни – це програш дотованих галузей і прибуток одержувачів. Проте, змінюючи швидкість реформування, держава може надати допомогу тим, хто її потребує, замінити тих, хто нехтує реформами і не бажає перевчатися. За таких умов більший успіх гарантує поступовість, ніж безоглядна ризикована гонка.

Вибір шокованого варіанта реформ для такої постсоціалістичної держави, як Україна, не можна назвати вдалим. Адже керівники державних підприємств, які пройшли жорстку школу держпланівського диктату і міністерського контролю, не могли відреагувати на позбавлення їх опіки з боку центру переходом до раціональної ринкової поведінки. Тому плата виявилася надмірною через прагнення вдосконалити моментальний перехід із одного стану суспільства й економіки в іншій (хаотичні неконтрольовані процеси перерозподілу прибутків тощо).

Завдяки впровадженню новітніх технологій та систем електронного зв’язку розвиваються світові комунікаційні мережі, внаслідок чого звужується сфера державного контролю. Адже глобалізація – це виникнення форм конкуренції, коли зростає кількість учасників світо господарських зв’язків, які не мають визначеної державної належності.

Глобальні процеси загострюють конкурентну боротьбу, формують грунт для маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн з низькими і середніми прибутками.

Для захисту зовнішньоекономічної діяльності від світових кризових шоків потрібно, насамперед, за кошти державного бюджету створити резервний фонд захисту імпорту стратегічних товарів. В Україні до товарів критичного асортименту належать паливно-мастильні матеріали, мінеральні добрива, засоби захисту рослин.

Запропоновано, зокрема, на 1% девальвації національної валюти збільшувати суму зазначеного вище резервного фонду на 0,9%.

Сьогодні йде посилене розмежування країн на центр і периферію. Отож, з’являється небезпека сповзання із напівпериферійної зони в глибоку периферію. А оскільки сьогодні вже, по суті, порушена монополія центру на прийняття рішень, то головним є недопущення скочування в іншу крайність. Тому йде пошук цивілізованих форм взаємодії центру і периферії.

У такій ситуації економічної безпеки України можна досягти за умови економічної рівноваги у державі. Рівновагою вважається таке становище населення країни, за якого забезпечуються його нормальні умови буття і праці. А це залежить від наявності достатньої кількості основних ресурсів, сталості фінансово-кредитної та грошової системи, дієвості правоохоронної системи, готовності війська до захисту держави, надійності й ефективності системи самоврядування та державного управління.

Економічна нестабільність зумовлює порушення економічної рівноваги, а це може спричинити втрату суверенності або державності.

Рівень економічної безпеки можна знизити, якщо послабити залежність економіки від зовнішньоекономічних факторів. Для України така залежність виявляється, передусім, у потребі ввезення значної частки енергоносіїв із Російської Федерації і в труднощах налагодження дієвих зв’язків із альтернативними постачальниками, особливо нафти і газу.

Який найбільш реальний сценарій подальшої глобалізації на захід від України? Тут по осі Балто-Чорномор’я складається об’єднана Європа. Вона, очевидно, буде представлена єдиними міжнародними організаціями в різних аспектах і вимірах. В економічному вимірі це буде ЄС, у військовому – НАТО, у політичному – Європарламент. На той час уже функціонуватиме всюди єдина європейська валюта – євро.

У цьому періоді відносини між Україною та іншими західними країнами-сусідами повинні перейти в площину рівноправного партнерства і системної співпраці. Таке співробітництво повинно сприяти формуванню інтегральної системи Північ-Південь, Захід-Схід.

Оскільки, наприклад, Польща сьогодні є членом НАТО та ЄС, то співпрацю між нашими країнами, зокрема у військовій сфері, можна розглядати як співробітництво зі структурами НАТО.

Доцільно зняти всі перепони в українсько-польських економічних відносинах. Йдеться про створення спільних банків, підприємств, транспортної інфраструктури і прикордонних зон вільної торгівлі, систем співпраці на рівні муніципалітетів тощо.

Побіжно, як би не розвивалась ситуація в Росії, Україні треба посилити східний кордон. А ситуація в цій країні буде або демократичною, або тоталітарною. У разі повернення на шлях диктатури Росія має шанс загасити полум’я міжетнічних воєн, передусім на Кавказі, однак тоді прагнутиме експансії. У цій ситуації нам потрібні нормальні у світовому розумінні кордони на сході і на півночі, а крім кордонів – членство в НАТО.

Якщо ситуація в Росії повернеться в бік демократичного розвитку, то війни на Кавказі та в інших регіонах триватимуть десятиліттями й, отже, біженці будуть перетинати незахищені кордони сходу й півночі України так, як це роблять нині. А це означає, що кордон у будь-якому випадку потрібно облаштувати за європейськими стандартами.



Схожі:

Тема: Роль держави в умовах глобалізації iconТема: Глобалізація І сучасність
Конкурентноспроможність економіки України в умовах глобалізації / Я. А. Жаліло, Я. Б. Базилюк, Я. Б. Белінська та ін.; За ред Я....
Тема: Роль держави в умовах глобалізації iconТема інформаційна парадигма цивілізаційного розвитку (22 год.) Лекція 4
Концептуальні підходи до вивчення феномену глобалізації комунікації. Наукові теорії трансформації міжнародних відносин на основі...
Тема: Роль держави в умовах глобалізації icon1. Охарактеризуйте сучасний стан Україну в перспективі глобалізації...
Поясніть, чому в сучасному свІтІ науково-технічний прогрес призвів до якісної зміни уявлень про роль простору у розвитку держави...
Тема: Роль держави в умовах глобалізації iconТема: Формування протосоціологічних поглядів. План
Ф. Аквінського, Н. Макіавеллі. Основні напрямки І тенденції розвитку соціально-політичної думки в Україні. Політична соціологія М....
Тема: Роль держави в умовах глобалізації iconЗаконодавство
Правосуддя як гарантія зміцнення законності, вдосконалення законодавства з метою охорони прав, свобод І законних інтересів особи....
Тема: Роль держави в умовах глобалізації icon33 м 86 Мочерний С. В
Мочерний С. В. Світове господарство в умовах глобалізації: монографія. К. Ніка-Центр, 2006. (Ефективність міжнародного поділу праці...
Тема: Роль держави в умовах глобалізації iconЗаявка на участь у конференції
Проблеми формування систем управління в умовах глобалізації: теорія, методологія, практика
Тема: Роль держави в умовах глобалізації iconТема Політична система суспільства
Визначити сутність держави, її властивості, місце, роль І значення в політичній системі суспільства. Розглянути роль та функції політичних...
Тема: Роль держави в умовах глобалізації icon«Основні напрямки реформування законодавства України в умовах розбудови демократичної держави»
Запрошуємо Вас взяти участь у роботі ІІ міжнародної науково-практичної конференції «Основні напрямки реформування законодавства України...
Тема: Роль держави в умовах глобалізації icon«Основні напрями реформування законодавства України в умовах розбудови...
Запрошуємо Вас взяти участь у роботі Міжнародної науково-практичної конференції «Основні напрями реформування законодавства України...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка