Нікітін, П. Г. Хоменко нотаріат в україні навчальний посібник (2-е видання, стереотипне) Рекомендовано Міністерством освіти І науки України Київ 2008 ббк67. 9(4Ук)75




Скачати 10.75 Mb.
НазваНікітін, П. Г. Хоменко нотаріат в україні навчальний посібник (2-е видання, стереотипне) Рекомендовано Міністерством освіти І науки України Київ 2008 ббк67. 9(4Ук)75
Сторінка2/59
Дата конвертації18.06.2013
Розмір10.75 Mb.
ТипДокументы
mir.zavantag.com > Право > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   59
ГЛАВА 1. Нотаріат в Україні

§ 1. Поняття і функції нотаріату

У вітчизняній юридичній науці на сучасному етапі не сформова­но єдиного погляду на поняття «нотаріат». Так, можна виділити щонайменше три основні точки зору відносно визначення цього правового інституту. Найбільш поширеним в юридичній літера­турі є законодавче визначення нотаріату як системи органів та посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юри­дичної вірогідності. При цьому, на думку деяких авторів, наведе­не поняття включає суб'єктивну сторону поняття «нотаріат» як сукупність існуючих органів і посадових осіб, яким надано повно­важення із вчинення нотаріальних дій, та об'єктивну сторону цього поняття — коло нотаріальних дій, які ці органи та посадові особи можуть вчиняти відповідно до чинного законодавства, тобто посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій, передбачених законом1.

Але за останній час наведене визначення піддається в спеціальній літературі серйозній критиці з тієї підстави, що воно регулює ор­ганізаційну структуру та загальну спрямованість нотаріату як систе­ми, орієнтованої на вчинення ряду нотаріальних дій. Проте не розк­ривається нерозривний правовий зв'язок нотаріату зі спеціальною процедурою, не підкреслюється характер взаємовідносин системи нотаріальних органів із державою. Тому під поняттям «нотаріат» цими авторами пропонується розуміти структуру нотаріальних ор­ганів, на яку покладається правоохоронна і правозахисна державна функції, що має здійснюватись відповідно до змісту нотаріального процесу і процедури, передбаченої чинним законодавством України2.

Не дивлячись на те, що у вказане поняття нотаріату було вне­сено низку важливих додаткових ознак, які роблять його більш повним, авторам все ж не вдалось повністю уникнути деяких притаманних йому недоліків і формальних ознак.

1 Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник/За відп.
ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000 р. — с. 7-8.

2 Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: А.С.К., 2001. — С. 37.

11

Нотаріат в Україні

Щоб зрозуміти сутність поняття, яке досліджується, потрібно виділити його тотожність і відмінність порівняно з іншими інститу­тами. Провести розмежування тут можна, взявши за основу найбільш суттєві характеристики нотаріату, які притаманні тільки йому. Більш поглиблене вивчення показує, що поняття нотаріату має багато значень, серед яких можна виділити принаймні чотири:

  • нотаріат як система органів і посадових осіб;

  • нотаріат як галузь (підгалузь) права;

  • нотаріат як галузь законодавства;

  • нотаріат як наукова та навчальна дисципліна. Виходячи з поданих положень, найбільш повним і науково

обґрунтованим є, на нашу думку, таке визначення. ^ Нотаріат в Україні — це правовий інститут, покликаний забезпечувати по-засудову охорону та захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад, а також держави шля­хом вчинення в межах безспірних правовідносин нотаріальних дій уповноваженими на те органами та посадовими особами.

В цьому визначенні наведені всі характерні риси нотаріату як правового інституту: позасудова охорона та захист прав і закон­них інтересів, безспірність правовідносин, щодо яких вчиняють­ся нотаріальні дії, здійснення нотаріальних дій уповноваженими на те органами та посадовими особами, а також функції но­таріату: охорони та захисту.

Основні функції нотаріату необхідно виділити для визначення його загальних та специфічних завдань. Як бачимо сучасні теоре­тичні джерела, присвячені інституту нотаріату, в основному виз­начають функції нотаріату залежно від того місця в правовій сис­темі України, куди вони відносять нотаріат. З огляду на це ціка­вою та обґрунтованою є позиція СЯ. Фурси та Є.І. Фурси, які відносять нотаріат до правоохоронних та правозахисних органів залежно від виконуваних ним функцій3.

^ Функції нотаріату як правоохоронного та правозахисного інституту полягають в такому:

1. Охорона та захист прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, територіальних громад, а також держави. Слід відзначити, що в юридичній літературі дискусія щодо того, чи пов'язана діяльність нотаріальних органів з охороною або з за­хистом прав та законних інтересів громадян, набрала досить ве-

3 Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: А.С.К., 2001. — С. 12.

12

Глава 1. Нотаріат в Україні

ликого розмаху. Розмежування цих взаємопов'язаних понять, на думку авторів, лежить у площині моменту настання порушення цих прав та інтересів. Можна повністю підтримати їхню позицію відносно того, що охорона — це потенційна можливість захисту прав та інтересів громадян, коли фактично зазіхання на них ще не сталося, тоді як захист може розглядатись як конкретна дія, яка виникає з початком правопорушення. Нотаріальні органи в основному виконують правоохоронну функцію, але нотаріальна діяльність може бути засобом захисту прав, наприклад, у разі вчинення виконавчих написів, протестів векселів, посвідчення неоплати чеків. Таким чином, нотаріальні дії забезпечують за­хист і охорону важливих прав та інтересів громадян і ор­ганізацій, які пов'язані з їхнім життям і діяльністю, стосуються їхніх майнових інтересів та гарантують подальшу реалізацію інших суттєвих прав.

  1. Нотаріус, застосовуючи норми матеріального і процесуаль­ного права, впливає на правовідносини між суб'єктами, наприк­лад, встановлюючи в договорі конкретні права та обов'язки сторін, а отже, має місце праворегулююча функція нотаріату.

  2. Також нотаріат виділяється як орган, який має право аналізувати вимоги закону і робити висновки щодо можливості або неможливості застосувати це положення законодавства для вико­нання покладених на нього функцій і реалізації волевиявлення громадян4. Це входить в поняття правоаналізуючої функції. Но­таріус має право визначати межі дозволеної поведінки в урегульо­ваних законом правовідносинах, тоді, коли надається можливість для декількох альтернативних варіантів правової поведінки, а та­кож тоді, коли такі правовідносини взагалі не мають аналогів.

  3. Підтверджуючи законність і достовірність нотаріальної дії, нотаріус виконує ще одне важливе завдання — запобігає можливим правопорушенням. Так, скажімо, якщо нотаріальна дія, за вчинен­ням якої звернулися заінтересовані особи, не відповідає закону, но­таріус відмовить у її вчиненні, запобігши в такий спосіб правопору­шенням і можливим негативним наслідкам для цих осіб5.

  4. Завдання запобігання правопорушенням шляхом підвищен­ня правосвідомості та правової обізнаності громадян вико­нується через правові консультації, роз'яснення наслідків вчи-

4 Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: А.С.К., 2001. — С. 15.

5 Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник/За відп.
ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000 р. — С. 10.

13

Нотаріат в Україні

нення нотаріальної дії. Адже саме на нотаріуса покладається ви­конання державного завдання сприяти громадянам у правильно­му, юридично грамотному здійсненні їхніх прав, оскільки юри­дично необізнаній особі важко знайти шляхи для правильного та законного волевиявлення.

6. Можливість нотаріальної практики впливати на законо­творчість передбачає те, що під час застосування законодавства нотаріусами випливають певні неузгодженості, прогалини, які потребують вирішення. В ідеалі нотаріальна діяльність вплива­тиме на подальше вдосконалення не тільки нотаріального проце­суального законодавства, а й норм матеріального права.

§ ^ 2. Виникнення і розвиток нотаріату як правового інституту

Історичний досвід свідчить, що діяльність нотаріуса нерозрив­но пов'язана із судовою діяльністю, оскільки нотаріуси най­частіше знаходились при судах, реєстрували угоди, виконували роль судових секретарів і самі були претендентами на судові поса­ди. В процесі розвитку цього інституту вирішували низку важли­вих завдань — забезпечення стабільності цивільного обороту, зниження судового навантаження за рахунок зменшення кіль­кості суперечок про нікчемність і заперечність операцій, вирішення конфліктів без втручання суду, на підставі складено­го нотаріусом документа, що підлягає примусовому виконанню. Водночас діяльність нотаріуса служила і для підвищення юри­дичної обізнаності населення, оскільки в процесі цієї діяльності роз'яснювалося значення всіх положень операції і наслідків їх застосування, наміри здійснення нотаріальних дій сторін приво­дилися у відповідність з чинним законодавством.

Виникнення певних зародків нотаріату в період античності та раннього середньовіччя дає підставу дійти висновку про його тісний зв'язок із суспільним устроєм, сімейним, спадковим і ре­човим правом. Істотною передумовою виникнення і розвитку но­таріату була наявність писемності та розвинутих товарно-грошо­вих відносин.

Спершу нотаріат виник як різновид адміністративної діяль­ності; так, тисячоліття тому у Вавилоні, Єгипті, Іудеї існували писарі-канцеляристи, які вели численні прибутково-витратні книги, періодично складали кадастр усіх земель у країні, перепи­сували населення і його майно. Окремі посадові особи, що забез-

14

^ Глава 1. Нотаріат в Україні

печували формування доказів, в Стародавньому Єгипті назива­лись агорономами, а в Греції — ієромемнеси чи епістати, і були священнослужителями.

Одні з перших форм нотаріату можна знайти і в ста­роєврейській державі. Ґрунтуючись на аналізі прадавніх руко­писів, історики дійшли висновку, що ізраїльтяни познайомилися з писемністю, коли знаходилися в Єгипті, і стали активно вико­ристовувати її в державних справах і в процесі судочинства. Приблизно з середини II тисячоліття до н.е. про книги і державні письмові акти згадується вже як про звичне явище.

За одними джерелами, нотаріат як інститут має давні традиції в історії Греції, де, розвинувшись за законодавством Солона, розквітнув в епоху еллінізму, особливо за часів Птоломея, а пізніше через Єгипет потрапив до Риму, де його подальший роз­виток відбувався під впливом еллінського законодавства, зміцнів у Візантії за допомогою відомих законів Юстиніана та головним чином — завдяки першій главі Книги Єпарха Імператора Лео VI Мудрого, яка становить перший в історії Нотаріальний кодекс.

Але більш традиційно виникнення власне нотаріату відносять до часів Стародавнього Рима в період республіки (приблизно III ст. до н.е.), коли з'являються службові особи, обов'язком яких було підведення правового випадку під ту чи іншу формулу (в давньо­римському праві панував суворий формалізм, а тому дотримання формул було обов'язковим для всіх, хто звертався до судових ус­танов). До таких осіб належали передусім численні писарі, части­на з яких перебувала на службі при посадових особах римського управління і суду. В період імперії такі писарі почали об'єднува­тись у канцелярії при римських магістратах із складною бюрок­ратичною організацією. Поряд із офіційними існували приватні писарі (іноді раби), які відігравали роль своєрідних власних юрисконсультів у приватних осіб. Згодом виник ще окремий клас вільних людей — табеліони, які, не перебуваючи на державній службі, також займалися складанням юридичних актів і судових документів для замовників та отримували за це винагороду. Свою діяльність вони здійснювали в конторах, що розташовувались у визначених публічних місцях. Джерела називають їх разом з юрисконсультами і адвокатами, отже, їх суспільний статус був досить високим.

Проте діяльність табеліонів, незважаючи на неухильний наг­ляд державної влади в особі дефензорів, не тотожна сучасній діяльності нотаріату, оскільки вчинювані ними акти не мали

15

^ Нотаріат в Україні

юридичної вірогідності, а отже не були наділені жодними перева­гами перед звичайними приватними документами.

Спільність із сучасним нотаріатом мав інший інститут римсь­кого права, а саме явка табеліональних документів у суді із зане­сенням їх до протоколу. Такому посвідченню підлягали не лише угоди, вчинення яких у такій формі передбачалося законом (да­рування на великі суми, судові заповіти), а й інші документи за­лежно від волі сторін на це. Окрім засвідчення приватних актів, що надавало їм особливу силу і значення безспірних документів, надавалась також юридична допомога сторонам.

Слід відзначити, що саме слово «нотаріус» походить від ла­тинського поіае — особливі стенографічні знаки, що використо­вуються в листі під диктування.

Табеліони і нотарії (тобто писці) — зародок того величезного інституту, який, отримавши в Італії широку організацію з боку законодавства і нове ім'я «нотаріат», разом з римським правом акцептований і асимільований європейськими державними сис­темами. Тим не менш точно визначити час виникнення цієї уста­нови не є можливим.

Розвинувшись у Римській імперії, інститут табеліонату збе­рігся і після навали варварів — так, деякі законодавчі акти (на­приклад, Едикт Ротарі (643 р.), закон Лиутпранда (713-755 р.) встановлюють обов'язковість дотримання певної письмової фор­ми для найважливіших угод і визначають коло осіб, що здійсню­ють їх складання (так звані канцелярії), та, крім цього, присутні в судових засіданнях, здійснюють ведення протоколів, склада­ють судові рішення і документи про найважливіші угоди, що відбувалися на народних зборах, керуючись у своїй діяльності формулами, виробленими ще під час Римської імперії6.

Нотаріат в Європі. Розвал Римської імперії не викликав суттєвих реформ у внутрішньому устрої раніше підвладних їй зе­мель. Крім того, істотне збільшення цивільного обороту потребу­вало стабільного і безконфліктного характеру відносин, а це мож­ливо досягти тільки шляхом зменшення кількості незаконних і заперечних операцій. В цих умовах найважливішим методом вирішення вказаної проблеми була обов'язкова участь неуперед-женого і юридично грамотного арбітра, що призначається держа­вою, тобто нотаріуса.

6 Комаров В.В., Баранкова В.В. Нотариат и нотариальньїй процесе. — X.: Консум., 1999. — С. 6.

16

Глава 1. Нотаріат в Україні

У зв'язку з тим, що в історії Європи тривалим був період цер­ковної юр~:д:::-:пії з певної категорії справ, існував так званий церковний нотаріат. Спочатку (приблизно III ст. н.е.) при єписко­пах, а згодом і при абатах та інших церковних урядниках під час їх бесід із народом були присутні спеціальні особи (нотаріуси), зо­бов'язані записувати такі бесіди і складати протоколи. Створив­ши інститут нотаріату як установу, яка відповідала потребам церковного управління, церква надає послуги населенню, а та­кож призначає нотаріусів для вирішення питань простих мирян. Таким чином, світський нотаріат мовби одержує легітимність від верховної церковної влади.

Аналіз історії розвитку інституту нотаріату в Європі показує, що ті нотаріальні установи, які склалися під час правління Карла Великого, пустили глибоке коріння та досягли повного розвитку лише в Італії, де вони знайшли сприятливий для себе ґрунт, підго­товлений римським правом; у Франції ж і в Німеччині вони проіснували недовго і вже згодом, після розпаду імперії, прийшли до повного занепаду. Таке становище нотаріату в цих країнах про­довжувалось до того часу, поки в XII ст. Франція, а у XIV ст. — Німеччина не провели рецепцію нотаріального інституту в тому вигляді, в якому він існував в Італії (обов'язкова авторизація но­таріусів; вимоги до кандидатів на посаду: стать, вік, моральні критерії, складання іспиту; організація нотаріальних корпо­рацій, які здійснювали нагляд за діяльністю її членів).

У франкській державі було створено королівську канцелярію, до складу якої входило декілька нотаріусів. Очолював канце­лярію референдарій, а згодом — канцлер. Крім того, при Ка-ролінгах була утворена особлива канцелярія при вищому судово­му органі, члени якої, нотаріуси, крім контрасигнорування ко­ролівських грамот і дипломів, посвідчували також і приватні до­кументи, в результаті чого останні набували характеру публічних актів. Значення їх було настільки великим, що оспо­рювання таких документів заборонялося під страхом смертної кари. На місцях при окремих судових і адміністративних орга­нах також перебували нотаріуси, які вносились у списки імпера­торської канцелярії. Таким чином, провінційний нотаріат із вільної професії перетворився на державну пос аду, що авторизу­валася самим імператором.

Першу ж реформу у французькому нотаріаті провів Людовік IX Святий, який у 1270 р. запровадив 60 посад нотаріусів при Па­ризькій судовій палаті. У 1300 і 1302 рр. Філіп IV Красивий, за-

17

^ Нотаріат в Україні

лишивши за собою право призначати нотаріусів, розповсюдив цей інститут на всю Францію. Королівським указом 1304 р. ство­рюється реєстр, в який кожен нотаріус повинен був вносити за­повіти, договори, а також розміри зборів за виконані ним дії. При Франциску І і Генріху II (XVI ст.) потреби королівської скарб­ниці викликають зростання кількості нотаріусів шляхом роз­поділу нотаріальних функцій. Нотаріуси складають оригінали документів, табеліони — засвідчують копії з оригіналу і просто копії; охоронці печаток ставлять печатки для надання актам обов'язкової сили, а охоронці записів забезпечують збереження документів. У 1597 р. Генріх IV і в 1706 р. Людовик XIV об'єдну­ють ці різноманітні функції у рамках однієї посади. Розрізняли­ся королівські нотаріуси, компетенція яких розповсюджувалася на судові округи (за винятком нотаріусів Парижа, Орлеана, Мон-пельє, які були повноважними в межах усієї Франції), і сеньйо­ральні, яких призначали сеньйори. В такому вигляді інститут французького нотаріату проіснував до Великої Французької ре­волюції, коли 27 вересня — 6 жовтня 1791 р. був обнародува­ний закон, який разом із скасуванням феодальної системи позба­вив сеньйорів права призначення нотаріусів, відмінив купівлю-продаж посади нотаріуса і встановив єдину для всіх територію діяль­ності — департамент. Закон від 16 березня 1803 р. вважається ос­новоположним законом французького нотаріату7.

У Німеччині появу нотаріусів італійського типу відносять до XIV ст. Імператор Максиміліан І у 1512 р. видав перший но­таріальний статут, який детально регламентував діяльність но­таріусів. Подальший розвиток цього інституту відбувався шля­хом прийняття окремих партикулярних законів для різних місцевостей Німецької імперії, яка на той час була роздробленою. На початку XIX ст. у деяких німецьких державах відбувається рецепція французького права, що мала значний вплив на розви­ток нотаріального інституту. В Німеччині поступово починають з'являтися різноманітні законодавчі акти, зразком для яких був французький закон 1803 р. Аналіз німецьких законів кінця XIX — початку XX ст., які регулювали діяльність нотаріату, свідчить, що вони в багатьох положеннях запозичили основні принципи французького нотаріату (можливість безпосереднього примусо­вого виконання нотаріальних актів, пожиттєвий характер посади

7 Л. Ясінська. Виникнення та розвиток інституту нотаріату / Інтернет видання «Юриспруденція опііпе». — 08.09.2004.

18

Глава 1. Нотаріат в Україні

нотаріуса та ін.). Разом з тим спостерігається відсутність суворої межі між спірною і безспірною юрисдикцією, наслідком чого бу­ло підпорядкування нотаріусів нагляду судових установ і надан­ня останнім деяких нотаріальних функцій8. Вся багатовікова історія нотаріальних органів в Європі підтверджує той факт, що цей інститут, на відміну від спірної судової юрисдикції, розви­вався як безспірна публічна юрисдикція.

Збереження за римським правом його попереднього значення справило могутній вплив на правові системи новостворених об'єднань, а в результаті в країнах Європи отримав свій розвиток і нотаріальний інститут. У зв'язку з цим система організації но­таріальної діяльності, за якої нотаріуси, залишаючись особами вільної професії, здійснювали свої функції як представники дер­жави, отримало назву латинського нотаріату.

До початку XX ст. у законодавстві більшості європейських країн були розроблені єдині принципи у визначенні поняття «но­таріус». У Франції нотаріус є особою вільної професії, за яким держава визнає функції офіційної особи з повноваженнями нада­вати актам і контрактам такий само ступінь довіри, начебто ці до­кументи виходили з державних органів.

Щодо розвитку нотаріату в країнах, де склалася англосак­сонська система права («соттоп 1а\у»), слід зазначити, що певної самостійної структури та системи нотаріальних органів у цих країнах сформовано не було, що пояснюється відмінністю самої правової системи прецедентного права та невеликим значенням письмових доказів — за загальним правилом, для дійсності дого­ворів особливої форми не було потрібно. При цьому не сформува­лося поняття, яке б точно відповідало континентальному «публічному документу». Вчинення нотаріальних дій покладало­ся на суддів та судових чиновників, однак фактично існували і нотаріуси, коло дій яких складає вчинення за бажанням осіб, що звернулися, різного роду актів цивільного права, зберігання оригіналів актів, посвідчення певних обставин і дат.

Також було б доцільним ознайомлення з досвідом становлення нотаріату в таких країнах, як Польща та Румунія.

Нотаріат в Польщі спершу було запозичено з Італії та впровад­жено завдяки впливу католицької церкви ще в XV столітті, коли канцлер Ян Замойський отримав від Ватикану привілей для нав-

8 Комаров В.В., Баранкова В.В. Нотариат и нотариальньїй процесе: Учебник. — Харьков: Консум, 1999. — 240 с.

19

^ Нотаріат в Україні

чання публічних нотаріусів в Замойській академії. Цей рік став відліковою точкою переходу від канонічного права до системи римського нотаріату. Під час численних територіальних змін у різні часи функціонували різні системи нотаріату. Після Другої світової війни за часів Польської Народної Республіки, згідно з законом від 1951 року, нотаріат стає державним органом під наг­лядом міністерства юстиції. В 1989 році в Польщі було прийнято закон про нотаріат, який відмінив дію закону 1951 року, та було впроваджено систему органів нотаріату подібну до тієї, що діє за­раз в Україні. Існували державні нотаріальні контори та но­таріуси, що здійснювали індивідуальну нотаріальну практику. 14 лютого 1991 року було прийнято новий закон, яким було виз­начено дворічний перехідний період до приватного нотаріату9.

Перші форми нотаріальної організації з'явилися на території Румунії у XIII столітті. Якщо ж перейти до наших часів, то відповідно до положень Декрету від 1950 року в Румунії бере поча­ток існування державного нотаріату. Державні нотаріуси були ор­ганізовані як адміністративні органи зі специфічними повноважен­нями безконфліктної процедури. Нотаріальна діяльність координу­валася Міністерством юстиції, а державні нотаріуси були віднесені до державних службовців. З прийняттям же Закону про приватний нотаріат та нотаріальну діяльність було закладено основи для пере­ходу до функціонування єдиного нотаріату на приватних засадах.

«Заміна» ця відбулася миттєво, «за одну ніч», без наявності будь-якого перехідного періоду чи змішаної системи. Якщо 16 лис­топада 1995 року нотаріальна діяльність була в компетенції дер­жави, то наступного дня, 17 листопада, ці функції вже отримали приватні нотаріуси, які, маючи досить широку автономію, однак здійснюють її під егідою Міністерства юстиції10.

Внаслідок цього перетворення поліпшилась якість нотаріаль­них послуг та зросла кількість вчинюваних нотаріальних дій, державний бюджет був звільнений від витрат на утримання офісів державних нотаріатів, в той же час надходження до дер­жавного бюджету, які забезпечує діяльність йотаріусів, значно зросли, а зайнятість у нотаріальній сфері за останні роки зросла майже в 10 разів.

і.*?■;■■".■ ■ >У :■;-.■■■ ■ - - -г '■;. г • , - -'_„

9 Радишевский Б. Організація нотаріату в Польщі // Нотаріат для вас. — 2001.—
№ 5. — С. 16.

10 Становлення вільного нотаріату в Румунії // Нотаріат для вас. — 2001. —
№12.—С.6.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   59

Схожі:

Нікітін, П. Г. Хоменко нотаріат в україні навчальний посібник (2-е видання, стереотипне) Рекомендовано Міністерством освіти І науки України Київ 2008 ббк67. 9(4Ук)75 iconМ. Г. Ступеня Рекомендовано Міністерством освіти І науки України...
Теоретичні основи державного земельного кадастру: Навч посібник / М. Г. Ступень, Р. Й. Гулько, О. Я. Микула та ін.; За заг ред. М....
Нікітін, П. Г. Хоменко нотаріат в україні навчальний посібник (2-е видання, стереотипне) Рекомендовано Міністерством освіти І науки України Київ 2008 ббк67. 9(4Ук)75 iconМвс україни та училищ професійної підготовки працівників міліції,...
Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Нікітін, П. Г. Хоменко нотаріат в україні навчальний посібник (2-е видання, стереотипне) Рекомендовано Міністерством освіти І науки України Київ 2008 ббк67. 9(4Ук)75 iconМікроекономіка навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти...
П. О. Мосіюк, доктор економічних наук, професор На­ціонального аграрного університету
Нікітін, П. Г. Хоменко нотаріат в україні навчальний посібник (2-е видання, стереотипне) Рекомендовано Міністерством освіти І науки України Київ 2008 ббк67. 9(4Ук)75 iconВ. В. Будко философия науки учебное пособие
Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів» надано листом...
Нікітін, П. Г. Хоменко нотаріат в україні навчальний посібник (2-е видання, стереотипне) Рекомендовано Міністерством освіти І науки України Київ 2008 ббк67. 9(4Ук)75 iconІ. В. Багрова нормування праці
Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих
Нікітін, П. Г. Хоменко нотаріат в україні навчальний посібник (2-е видання, стереотипне) Рекомендовано Міністерством освіти І науки України Київ 2008 ббк67. 9(4Ук)75 iconМірошниченко М. І., Мірошниченко В. І. М64 Історія вчень про державу...
Рекомендовано до друку Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник
Нікітін, П. Г. Хоменко нотаріат в україні навчальний посібник (2-е видання, стереотипне) Рекомендовано Міністерством освіти І науки України Київ 2008 ббк67. 9(4Ук)75 iconЄ. Тихомирова Зв’язки з громадськістю Рекомендовано Міністерством...
Посібник містить питання до самоконтролю та список літератури, що сприятиме глибшому засвоєнню матеріалу
Нікітін, П. Г. Хоменко нотаріат в україні навчальний посібник (2-е видання, стереотипне) Рекомендовано Міністерством освіти І науки України Київ 2008 ббк67. 9(4Ук)75 iconН. В. Зборовська Психоаналіз І літературознавство
Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Нікітін, П. Г. Хоменко нотаріат в україні навчальний посібник (2-е видання, стереотипне) Рекомендовано Міністерством освіти І науки України Київ 2008 ббк67. 9(4Ук)75 iconУкраїнська мова професійного спілкування рекомендовано Міністерством...
Кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу української мови Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича
Нікітін, П. Г. Хоменко нотаріат в україні навчальний посібник (2-е видання, стереотипне) Рекомендовано Міністерством освіти І науки України Київ 2008 ббк67. 9(4Ук)75 iconУкраїнська мова професійного спілкування рекомендовано Міністерством...
Кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу української мови Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка