Інституційна система найважливіша складова частина механізму єс. Згідно з установчими договорами Європейського Союзу для виконання, покладеної н нього місії




Скачати 222.17 Kb.
НазваІнституційна система найважливіша складова частина механізму єс. Згідно з установчими договорами Європейського Союзу для виконання, покладеної н нього місії
Дата конвертації17.06.2013
Розмір222.17 Kb.
ТипДокументы
mir.zavantag.com > Право > Документы
Загальні положення

Інституційна система - найважливіша складова частина механізму ЄС. Згідно з установчими договорами Європейського Союзу для виконання, покладеної н нього місії повинен володіти необхідними інститутами і ресурсами. Інституційна система органічно вписується в механізм формування і функціонування ЄС.

Під інституційною системою stricto sensu розуміють сукупність керівних органів ЄС, наділених особливим статусом і повноваженнями. Усі основні параметри цієї системи описані і закріплені в установчих актах. Одна з важливих правових характеристик інституту полягає в його виключному праві приймати юридично обов'язкові рішення. Інституційна система в широкому сенсі охоплює також і інші органи. Певні адміністративні, контрольні, допоміжні, консультативні та інші функції здійснюють спеціально створені для цих цілей органи та організації. Статус найбільш важливих з них закріплений в установчих актах.

Юридично самостійними структурами ЄС, які створюються для здійснення спеціальних функцій, є організації ЄС (за термінологією, що вводиться Договором про реформи. До цього вони іменувалися агенціями, хоча назва «агенції» в назвах деяких організацій зберігається). Вони утворюються на основі спеціально виданих правових актів, що визначають їх статус і призначення (наприклад, Агенція із захисту основних прав, Європол, Євроюст, Агенція із питань оборони (вона вперше згадується в ст. 42 та 45 ДЄС), Європейське космічна агенція та ін ).

У міру еволюції ЄС та поглиблення інтеграції їх число і активність, як правило, зростають.

Цілий ряд нових організацій створений або створюється в рамках побудови Простору свободи, безпеки та справедливості. Це Агенція із охорони зовнішніх кордонів, різні організації, пов'язані із співпрацею правоохоронних і правозастосовних органів, по боротьбі з нелегальною міграцією та ін1.

Інститути ЄС створюються і функціонують на основі правових приписів, що містяться в установчих договорах. Вони, за визначенням Суду ЄС, виконують роль «конститутивної хартії». Вони деталізуються і уточнюються в актах вторинного (а частково й третинного) права ЄС. Такі, наприклад, внутрішній регламент Європарламенту, регламент Ради ЄС та регламент Комісії, міжінституційні угоди, що укладаються між Радою, Парламентом і Комісією.

Положення, що стосуються інститутів, містяться в кожному із двох установчих договорів, що створюють правову основу ЄС. У ДЄС визначається правовий статус інституціональної системи в цілому і її окремих компонентів. Їм присвячені розділ III, ст. 13-19 ДЄС. У ДФЕС закріплюються і деталізуються компетенція, порядок формування та функціонування інститутів. Їм присвячена частина шоста ДФЕС (зокрема розділ I, глава 1, ст. 223-287 і гл. 2, ст. 288-307).

У ДЄС положення, що стосуються інститутів, йдуть за статтями, що визначають цінності і цілі ЄС. Така побудова ДЄС як би підтверджує логічний ланцюжок і зв'язок: спільні цінності - єдині цілі - єдина система інститутів. У ДФЕС дається постатейне опис порядку функціонування кожного з інститутів. Він супроводжується розкриттям специфіки правового інструментарію ЄС і встановлює взаємозв'язок порядку прийняття рішень з їх змістом та повноваженнями самих інститутів.

Історія
Як і сама європейська інтеграція, система урядування її розвитком ґрунтувалася на нових началах, які були невідомі у минулому. І ця новизна полягала у тому, що Співтовариства, а відтак і Союз формувалися не лише як міжнародні організації, але і як наднаціональні утворення.2

Характеризуючи загальні риси інституційної системи, слід зазначити, що вона створювалася фактично «з нуля».І ця обставина дозволяла шукати і знаходити нові форми і методи урядування. З успіхом були застосовані багато новел у царині технології управління, які були запозичені як із внутрішньої практики держав-членів Співтовариств, так і з усієї світової практики. Однак, процес побудови організаційної системи не завжди просувався без ускладнень (крім явних переваг існували і недоліки). Управлінська машина ставала громіздкою, функції інститутів постійно розширювалися, що у свою чергу ускладнювало не лише процес прийняття рішень, але і їх реалізацію. З’являється і починає широко використовуватися термін «євробюрократія», який здебільшого вживається з негативним відтінком. Та не зважаючи на це інституційна система Співтовариств «запрацювала» і стала дієвим інструментом європейської інтеграції.3

Таким чином, щоб зрозуміти сучасну інституційну систему Європейського Союзу слід проаналізувати етапи її становлення та логіку розвитку. Початкова модель такої системи булазапроваджена у Договорі про створення Європейського співтовариства вугілля та сталі 1951 року. Саме тоді були утворені спеціальна Рада міністрів, Вищий керівний орган (англ. High Authority), Загальна Асамблея, Суд. Крім цих органів для досягнення цілей ЄСВС утворювалися і інші органи, які переважно мали допоміжний характер.

Така модель у короткий термін себе виправдала і стала базовою при створені двох інших співтовариств – Європейського економічного співтовариства та Євратому, утворених у 1957 році4 на підставі Римських угод. Навіть у договорі про ЄЕС, який, як вважається, став основою «конституції» Співтовариств, у модель урядування не були внесені будь-які принципові зміни, новели. Аналогічним чином було вирішене питання щодо моделі органів Євратому. Установчі договори передбачали, що в ЄЕС і Євратомі інституційну основу утворюють Рада, Комісія, Асамблея, Суд. З самого початку передбачалося, що кожне із трьох Співтовариств буде мати свою власну систему інститутів. Однак, перші ж роки показали недоцільність паралельного існування трьох окремих систем керівних органів. Частково ця проблема була вирішена ще під час укладення Римських договорів 1957року. Прийнята разом із ними додаткова угода – Конвенція про деякі спільні інститути - передбачила злиття двох інститутів Співтовариств і створення спільних Суду та спільної Асамблеї.

Коли у 1958 році ЄЕС та Євратом приступили до своєї роботи, їх представницький та судовий органи почали функціонувати як органи усіх трьох Співтовариств. При цьому два основних політичних інститути у всіх Співтовариств залишалися різними: продовжував самостійну роботу Вищий керівний орган ЄСВС, паралельно з ним функціонувала Комісія ЄЕС і Комісія Євратому; аналогічно здійснювали діяльність три різних Ради. Ця практика, як відомо завершилася 8 квітня 1965 року, коли у Брюсселі був підписаний , а 1 червня 1967 року вступив у силу Договір про встановлення єдиної Комісії і єдиної Ради, відомий під неофіційною назвою Договір про злиття5. Таким чином інститути, які з самого початку створювалися окремо для кожного із Співтовариств з 1967 року є спільним для усіх трьох організацій.

Асамблея, яка утворилася на кшталт парламенту для ЄЕС та Євратому сама назвала себе Європейським парламентом, після чого вже в Єдиному Європейському Акті 1986 року нова назва отримала офіційне підтвердження (Ст.6 Акту встановила, що у тексті Договору про ЄЕС назва інституту «Асамблея» замінюється на «Європейський парламент»).

Пізніше Маастрихтський договір про створення Європейського Союзу 1992 року, крім згаданих вже чотирьох інститутів, закріпив статус також п’ятого інституту - Палати аудиторів або Рахункової палати, на яку покладався фінансовий контроль (фактично створення цього органу передбачалося ще у Єдиному Європейському Акті). А Лісабонський договір до переліку інститутів додав ще два органи - Європейський центральний банк і Європейську Раду (раніше – просто органи).
Лісабонський договір, так само як всі установчі акти у попередній редакції, дає повний перелік інститутів, розташовуючи їх у суворо визначеному порядку. Це Європейський парламент, Європейська рада, Рада ЄС, Європейська комісія, Суд ЄС, Європейський центральний банк, Рахункова палата. В цілому таке розташування в системі концептуально виправдано. Реальна значущість кожного з інститутів обумовлена, його роллю і обсягом повноважень. У цьому зв'язку спеціального пояснення вимагає, очевидно, лише закріплення на першому місці в системі інститутів Європейського парламенту. У вирішальному ступені це данина європейській конституційній традиції. У сучасних розвинених демократичних державах парламент розглядається як вищий представницький орган, що володіє верховною владою і що виражає волю народу. Звичайно, на практиці така ситуація не завжди має місце. А в інтеграційному об'єднанні тим паче. Європейський парламент не володіє повнотою влади. Тим не менше саме він, що обирається безпосередньо громадянами ЄС, розглядається на доктринальному рівні як верховний виразник їх волі і інтересів6.

Возможно, это и задел на перспективу, пусть и неблизкую. Ведь при каждом радикальном пересмотре учредительных актов роль Парламента и общий объем его полномочий неуклонно возрастают. Этой тенденции отвечает и новая структура институтов, предусмотренная ДР.


^ Принципи побудови інституційного механізму ЄС

Створення у 1992 році на базі Європейських співтовариств Європейського Союзу вимагало розповсюдити повноваження інститутів Співтовариств на сфери суспільного життя, що знаходяться за рамками першої, коммунітарної опори (яка, як відомо, представлена вона була Співтовариствами), тобто на сферу зовнішньої політики и політики безпеки (ЗППБ) та співробітництва поліції та судових органів в кримінально-правовій сфері (СПСО).Юридично це виявилося у визнанні інститутів Європейських співтовариств в якості керівних органів Європейського Союзу. Саме в цьому полягає сутність одного із основних принципів інституційної системи або інституційного механізму Союзу – принципу єдності.

До Лісабонського договору принцип єдності інституційної системи ЄС був закріплений у ст.3 Договору про Європейський Союз (стара редакція): «Союз обслуговується єдиною інституційною структурою, яка забезпечує узгодженість і наступництво діяльності, що здійснюється з метою досягнення його цілей, одночасно поважаючи та розбудовуючи acquis communautaire». Таким чином, кожен інститут Європейського співтовариства був одночасно інститутом Євратому ( до 2002 року і інститутом ЄСВС), а також інститутом Європейського Союзу в цілому. Відповідно під час прийняття рішень інститути діяли в одному випадку як керівні органи Співтовариств, і керувалися їх установчими договорами, в іншому випадку – діють на підставі положень спеціальних розділів Договору про Європейський Союз, які були присвячені ІІ-й або ІІІ-й опорам, тобто ЗППБ або СПСО.

Правила діяльності інститутів у рамках різних опор Союзу, або навіть у межах однієї І-ї опори, могли суттєво відрізнятися, але у всіх випадках від імені Європейського Союзу виступали одні й ті самі керівні органи. Таким чином, передбачені установчими договорами інститути, що мали однакову назву, розрізнялися за своїми статусом та роллю в системі в залежності від того, чи були вони інститутами Співтовариств чи інститутами Союзу. Проблема можливих колізій вирішувалася переважно на політичному рівні. Це знаходило свій прояв у тому, що основні орієнтири діяльності усіх інститутів визначалися Європейською радою (нині вона виконує ті ж практично функції в якості інституту ЄС).І хоча акти цього органу не були юридично обов’язковими, на практиці вони ставали тим основним політичним стрижнем, який дозволяв об’єднати і спрямувати у єдине русло діяльність інститутів Співтовариств і Союзу. Відповідно, під час вивчення конкретних інститутів, їх статусу, порядку діяльності і прийняття рішень слід було розрізняти у якій саме якості діяв той чи інший інститут7.

З моменту підписання Маастрихтської угоди система інститутів зовні не зазнала кардинальних змін. Однак, у функціях інститутів та інших органів з’явилося чимало нового, що прямо витікало із самого факту створення Європейського Союзу.

Слід зазначити, що Амстердамська (1997 року) та Ніццька (2000 року) угоди, що внесли зміни до установчих договорів Європейських співтовариств та Європейського Союзу, які в тому числі стосувалися статусу і порядку функціонування інститутів ЄС8, також підтвердили існування та розвиток принципу єдності інституційної системи Союзу.

Принцип єдності інституційної системи або інституційного механізму передусім стосується семи керівних органів ЄС. Хоча принцип єдності у його первинному розумінні і не закріплений у установчих договорах у Лісабонській редакції, оскільки такої потреби на сьогоднішній день не має, тим не менше у трансформованому вигляді він прочитується у Договорі про ЄС та Договорі про функціонування ЄС. Передусім це випливає із змісту ст. 13 ДЄС, в якій мова йде про мету функціонування інституційної системи. Ця мета є єдиною для усіх інституцій ЄС – «поширювати цінності Союзу, реалізовувати цілі Союзу, служити інтересам Союзу, його громадян та держав-членів та гарантувати узгодженість, ефективність та послідовність політик та дій Союзу».
Таким чином, основою створення інтеграційного об'єднання є прихильність його учасників загальним цінностям та ідеалам. Вони забезпечують стійкість і стабільність інтеграційної структури. Вся життєдіяльність інтеграційного об'єднання підпорядкована досягненню загальних цілей і захисту спільних інтересів. Вирішенню цих завдань відповідає наділення інтеграційного утворення певними повноваженнями і компетенцією. Вони передаються цьому об'єднанню державами-членами допомогою установчих договорів і закріплюються в системі правових норм, вироблених на їх грунті.

Здійснення спільних цілей і завдань забезпечується створеваним для цього організаційним механізмом. Він виступає у вигляді єдиної системи інститутів, органів і організацій. На них покладається здійснення переданої компетенції, захист спільних інтересів та просування спільних цінностей. У результаті вибудовується загальна схема взаємодії. Єдині цінності - загальні цілі і завдання - єдина інституціональна система. Саме цій внутрішній логіці підпорядкована інституційна структура Європейського Союзу.

У ч.2 цієї ж статті мова йде про взаємодію інституцій на засадах відкритої співпраці. В літературі інколи називають цей принцип принципом лояльної співпраці.

Йдеться практично про максимальну взаємодію інститутів, особливо коли те чи інше рішення приймається і реалізується на плюралістичній основі. Наочні тому приклади - законодавча процедура або бюджетний процес в тому вигляді, як вони описані в установчих договорах.

Реалізації принципу лояльного співробітництва повинна слугувати і вперше закріплена в установчих договорах практика укладання межінституціональних угод. Особливо показово і важливо, що згідно ст.295 ДФЕС такі угоди можуть набувати обов'язкову юридичну силу, стаючи тим самим одним із джерел права ЄС.

Другим важливим принципом побудови інституційної системи Європейського Союзу є принцип пріоритетності правових приписів і дотримання норм європейського права. Установчі договори однією із основних цілей інтеграції та діяльності інститутів визначають необхідність підтримання та розбудови правового надбання Співтовариств, яке охоплюється загальною формулою acquis communautaire. Дотримання цього правового надбання повинно служити забезпеченню «ефективності механізмів та інститутів Співтовариства», а також служити цілям формування простору свободи, демократії та законності (ст.3 ДЄС).
Третім принципом побудови інституційної системи Європейського Союзу є принцип збалансованості інститутів та органів міжнаціонального (міжнародного) та наднаціонального характеру. Це правило зберігається за Лісабонським договором, не дивлячись на зміну складу інститутів ЄС.

Ще під час побудови інституційної системи Співтовариств і Союзу держави-члени запозичували ті концепції і практику, які існували у їх власному державно-правовому розвиткові. Як відомо, основні форми урядування в державних політичних системах сучасності розвинулися з фундаментального принципу розподілу влад. Цей принцип був сформульований його авторами Дж. Локком та Ш. Монтеск’є як засіб обмеження абсолютної влади та її свавілля. А, отже основним призначенням принципу розподілу влади не законодавчу, виконавчу та судову є недопущення та попередження узурпації влади будь-якою з її гілок. Очевидно, що загальна мета попередження узурпації влади не може бути присутньою в межах будь-якої демократичної публічно-правової організації. Однак щодо Співтовариств і Союзу головне завдання полягає не в тому, щоб попередити можливість узурпації публічної влади. Такої прямої та безпосередньої загрози демократичним началам побудови і здійснення публічної влади в рамках створеного у Європейському Союзі простору демократії, безпеки і законності не існує. Тим більше, що основна вимога до держав, які мають на меті вступ до Європейського Союзу – це наявність розвинутих демократичних інститутів у середині держави. А отже основні демократичні начала переносяться і на рівень наддержавного утворення.

В умовах Європейського Союзу основне завдання побудови інституційної системи полягає у забезпеченні збалансованого поєднання повноважень, які належать Союзу, з одного боку, і суверенним державам – з іншого. Тобто головною метою виступає збалансований розподіл повноважень, який виключив би можливість надмірного посилення інститутів Європейського Союзу на шкоду інтересам держав-членів і наділення інститутів Союзу такими повноваженнями, які б дозволили їм забезпечити досягнення завдань і цілей, зумовлених інтеграцією. Таким чином побудова системи інститутів Європейського Союзу ґрунтується не на принципі розподілу влад, а на принципі розподілу повноважень. Найбільш яскраво дана концепція проявилася у самих установчих договорах та інших нормативних актах, які закріплюють принципи пропорційності та субсидіарності (про них мова піде нижче).

Принцип збалансованого розподілу повноважень передбачає два основних аспекти в діяльності інститутів:

  1. З одного боку вони повинні бути наділеними повноваженнями, які необхідні для досягнення цілей інтеграції, і це передбачає передачу у відання Співтовариств і Союзу, а відповідно і інститутів, необхідних суверенних прав і прерогатив держав-членів.

  2. З іншого боку, в силу того, що різні інститути втілюють начала міжнаціонального (міжнародного) або наднаціонального характеру, вимагається чітке розмежування компетенції між самими інститутами інтеграційних утворень. Такий розподіл компетенції і її чітке закріплення створює щось на кшталт системи стримувань і противаг. Необхідність у такій системі диктується потребами збалансування інтересів і вимог інтеґраціі і їх поєднання з національними інтересами держав-членів Європейського Союзу9.

В результаті застосування принципу збалансованості наднаціонального та міжнаціонального співробітництва і була побудована нова система інститутів. В її рамках одні інститути виступають виразниками і носіями міжнаціонального начала (Рада Європейського Союзу та Європейська Рада), інші – наднаціонального (Комісія Європейського Союзу, Європейський парламент, Суд ЄС, ЄЦБ, Рахункова палата). Міжнаціональні за своєю юридичною природою органи та інститути складаються із представників держав-членів і діють за їх дорученням. Вони, з одного боку, забезпечують узгодженість національних інтересів під час європейського будівництва, а, з іншого – забезпечують прийняття та реалізацію таких рішень, які відповідають інтересам європейської інтеграції ї одночасно не зачіпають інтереси окремих держав-членів. Характерним є те, що, якщо сфера національних інтересів, якої торкаються у процесі інтеграції є надто чутливою, то відповідні повноваження по її врегулюванні зосереджуються саме в руках міжнаціональних органів (наприклад, діяльність в рамках СЗППБ, де основні повноваження по розвитку і реалізації політики зосереджені у руках Європейської Ради та Ради).

Наднаціональні за своєю юридичною природою формально незалежні від держав-членів. Навіть тоді, коли національні держави самі висувають осіб, які входять до складу цих органів (Комісія, Суд), незалежність кандидата вважається однією з основних умов призначення. Навіть партійні групи у Європарламенті формуються не на національній основі, а на політичній. В своїй діяльності усі ці органи зобов’язані керуватися інтересами і правовими приписами інтеграційних об’єднань. Держави-члени повинні утримуватися від надання вказівок і інструкцій своїм громадянам, які працюють у наднаціональних органах.

Входження в число інститутів Європейської ради помітно підвищує питому вагу органів міжнаціонального співробітництва. Але це зміцнення міжнаціональних начал в певній мірі урівноважується правилами функціонування і включенням до складу інститутів ЄС наднаціонального за своєю природою Європейського центрального банку, який до цього був лише органом ЄС.

Серед інститутів Союзу прийнято також виділяти інститути політичного та неполітичного характеру (спеціалізованіінститути). Система політичних інститутів і органів, до яких відноситься Рада ЄС, Комісія ЄС, Європейський парламент, Європейська Рада, будуються таким чином, щоб найважливіші рішення, які оформляються у вигляді нормативно-правових актів, приписів приймалися не якимось із інститутів одноособово, а. за загальним правилом, спільно з іншими інститутами. Контроль за дотриманням цього принципу покладається на Суд ЄС (неполітичний орган), який наділений правом анулювати будь-який нормативний акт, прийняти із порушенням закріпленої за інститутами компетенції. За Лісабонським договором дещо змінюється баланс політичних та спеціалізованих інститутів. До політичних інститутів відносяться Європейська рада, Рада ЄС, Європейський парламент і Європейська комісія. Три інших - Суд, ЄЦБ і Рахункова палата є спеціалізованими інститутами. Будь-яка політична діяльність представникам цих інститутів категорично заборонена. Відступ від цього принципу може тягти за собою самі жорсткі дисциплінарні заходи аж до відмови від посади. Все це самим істотним чином впливає на порядок формування та функціонування цих інститутів.

Принцип збалансованості передбачає не лише розподіл компетенції між тими чи іншими інститутами, створюючи своєрідну модель стримувань та противаг. Основне значення надається співробітництву між ними. Практика засвідчує, що ефективність прийняття та реалізації рішень здебільшого залежить від взаємодії інститутів та органів наднаціонального та міжнаціонального (міжнародного характеру).

Четвертим важливим принципом інституційної системи Європейського Союзу і Європейських співтовариств є принцип пропорційності і субсидіарності. Він закріплений безпосередньо в установчих договорах (ст.5 договору про Європейський Союз) а також у спеціальному протоколі про принцип пропорційності та субсидіарності , який додано до Амстердамської угоди 1997 року10. Принцип пропорційності має два важливих аспекти. По-перше, у відповідності із цим принципом Союз повинен здійснювати свої повноваження у відповідності і для досягнення цілей та завдань, які перед ним поставлені і які закріпленні в установчих договорах. Другий важливий аспект полягає у тому, що кожен із інститутів Європейського Союзу зобов’язаний діяти чітко в межах своєї компетенції, яка визначається установчими договорами і нормами вторинного права. Порушення компетенції, вихід за її межі є безумовною підставою для визнання Судом ЄС прийнятого акту недійсним.

Принцип субсидіарності, який нерозривно пов'язаний з принципом пропорційності, дозволяє вирішувати іншу не менш важливу проблему. Його практичне призначення – це забезпечення більшої гнучкості у вирішенні проблем, які виникають у процесі інтеґраії. Принцип субсидіарності застосовується тільки поза сферою виключного відання Європейських співтовариств і Європейського Союзу. Сутність його полягає у тому, що у тих випадках, коли та чи інша проблема більш успішно може бути вирішена на рівні Європейських співтовариств або Європейського Союзу і є практично непосильною для окремих держав-членів, її рішення повинно передаватися на рівень інтеграційних утворень, а точніше до їх інститутів. Іншими словами, коли вирішення того чи іншого питання з більшим успіхом може бути досягнуто на рівні держав-членів, інтеграційне об’єднання повинно утриматися від втручання у вирішення проблеми, яка виникла. Процедура, яка застосовується у цьому випадку залежить від того, про яку саме сферу діяльності йде мова.
В основу функціонування ЄС покладені згідно новим установчим договорам принципи представницької і партиципаторної демократії.

На підтвердження цього автори установчих акта вказують на виборність Європарламенту, що забезпечує громадянам їх пряме представництво на рівні ЄС. Як приклад представництва держав-членів розглядається також структура Європейської ради та Ради ЄС, члени яких належать до відповідних національних урядів, що сформовані згідно із національними конституційними правилами.

Стосовно до функціонуванню інститутів в якості одного з важливих процесуальних правил висувається принцип активної і реальної участі громадян та їх об'єднань у вираженні своєї думки і відкритому, прозорому регулярному діалозі інститутів ЄС і громадянського суспільства.

Крім названих вже принципів побудови інституційної системи Європейського Союзу та Європейських співтовариств, у процесі їх функціонування були вироблені та закріплені принципи, що пов’язані із діяльністю інститутів. До них можна віднести принцип застосування колегіальності у прийнятті рішень: усі інститути ЄС є колегіальними органами і приймають свої рішення або більшістю (кваліфікованою чи простою), або одноголосно.

Особлива увага в нормативних актах приділена вимозі розширення відкритості (транспарентності) та прозорості в діяльності інститутів Союзу (максимально допустимої відкритості та принцип прийняття рішень максимально наближено до населення), підвищення елементів гласності, розширення доступу громадськості до матеріалів та документів, а також підвищуються вимоги до вмотивованості актів, які приймаються інститутами.


Стаття 15
1. З метою сприяння належному врядуванню та забезпечення участі громадянського суспільства інституції, органи, служби та агенції Союзу працюють у найвідкритіший спосіб.
2. Розглядаючи та голосуючи щодо проектів законодавчих актів, Європейський Парламент, а також Рада проводять свої засідання публічно.
3. З дотриманням принципів та умов, що будуть встановлені відповідно до цієї частини, кожен громадянин Союзу, кожна фізична або юридична особа, яка проживає або має юридичну адресу на території держави-члена, має право доступу до документів інституцій, органів, служб та агенцій Союзу, відтворених на будь-якому носієві.
Загальні принципи та обмеження з міркувань суспільних або приватних інтересів, що регулюють таке право доступу до документів, визначається Європейським Парламентом та Радою за допомогою регламентів згідно зі звичайною законодавчою процедурою.
^ Кожна інституція, орган, служба та агенція Союзу забезпечує прозорість своїх процедур та встановлює у своєму Регламенті спеціальні положення стосовно доступу до їхніх документів відповідно до регламентів, зазначених у другому абзаці.
Положення цієї частини застосовуються до Суду Європейського Союзу, Європейського центрального банку та Європейського інвестиційного банку виключно під час виконання їхніх адміністративних завдань.
Європейський Парламент та Рада забезпечують опублікування документів, що стосуються законодавчих процедур згідно з вимогами, встановленими регламентами, зазначеними в другому абзаці.

До принципів діяльності інститутів ЄС відносять також процедурну (процесуальну) визначеність – в установчих договорах Європейського Союзу та Європейських співтовариств повинні міститися постанови та положення більш розгорнутого характеру, які регламентують порядок розробки, прийняття та реалізації рішень нормативно-правового характеру.

Слід зазначити, що однією з важливих тенденцій в розвитку інституційної системи Співтовариств та Союзу є підвищення ролі та значення представницьких органів (Європарламенту, національних парламентів дежав-членів), судової влади, громадян ЄС. Це виявилося в розширенні законодавчих повноважень органу представництва народів Європейського Союзу, в наділені його такими повноваженнями, які дозволяють йому більш активно впливати на процес прийняття рішень (реформування законодавчих процедур через обов’язкове залучення Європейського парламенту до процесу прийняття нормативних актів із широкого кола питань, т.з загальна законодавча процедура); запровадженні інституту громадянської ініціативи та посиленні ролі національних парламентів щодо контролю проектів нормативних актів ЄС на предмет дотримання принципу субсидіарності. Все це повинно сприяти зменшенню «дефіциту демократії» у ЄС.11

За останні роки суттєво розширюється юрисдикція судових органів ЄС.

В цілому інституційна система ЄС розвивається шляхом розширення демократичних начал в її побудові і функціонуванні.
Слід також звернути увагу на те, що активність і вплив окремих інститутів ЄС може змінюватися в залежності від конкретної ситуації, що складається всередині ЄС і за його межами. Зокрема, серйозні потрясіння, викликані світовою фінансовою та економічною кризою, яка набула глобального характеру, призвели до помітної активізації діяльності Європейської ради і зростанням частки міжнародних проблем і рішень з економічних і фінансових питань в загальному обсязі заходів, що вживаються інститутами ЄС12.

^ Європейський парламент - ст.ст. 223-234 ДФЄС

Європейська Рада - ст.ст. 235-236 ДФЄС

Рада ЄС - ст.ст. 237-243 ДФЄС

Європейська Комісія - ст.ст. 244-250 ДФЄС

Суд ЄС - ст.ст. 251-281 ДФЄС

ЄЦБ ст.ст. - 282-284 ДФЄС

Рахункова палата ст.ст. - 285-287 ДФЄС

1 Однак не завжди поставлені перед ними завдання вирішуються задовільно. Затягнулося намічене створення Європейської прокуратури. Не усунуті повністю розбіжності з питання про застосування єдиного європейського ордера на арешт і деякі інші.



2 Про правову природу Європейських співтовариств та Європейського Союзу див. Розділ… ст..

3 Топорнин Б.Н. Европейское право: Ученик. – М.: Юристъ, 1999. – С.399.

4 Докладніше див. Розділ 1.

5 Зміст Договору про злиття відображає його заголовок: замість двох Комісій (ЄЕС та Євратома) і Вищого керівного органу ЄСВС утворилася Комісія Європейських співтовариств, тим самим способом утворювалася і єдина Рада. Після вступу у силу цього Договору трьома Співтовариствами керують спільні головні органи (інститути), а отже і ті ж самі особи. В залежності від категорії питання Рада, Комісія, Асамблея і Суд керуються нормами Договору про Євратом (для рішень з питань атомної енергетики) або, частіше за все, Договору про ЄС (з усіх інших питань). Те ж саме стосувалося і Договору про ЄСВС (якщо предмет – сфера вугілля і сталі), коли ця угода була ще у силі.

Практичне значення положень Договору про злиття девальвувалося після закріплення принципу інституційної єдності в ст. 3 Маастрихтського договору 1992 року, а згодом Амстердамською угодою 1997 року Договір про злиття взагалі був анульований.

6 Можливо, перспективне положення, хоча така перспектива може бути і не близькою. Адже при кожному радикальному перегляді установчих актів роль Парламенту і загальний обсяг його повноважень неухильно зростають. Цій тенденції відповідає і нова структура інститутів, передбачена у новій редакції установчих договорів.

7 Ліквідація правових відмінностей та досягнення реальної єдності пов’язані передусім із ліквідацією відмінностей в правовому режимі складових частин Європейського Союзу. Така можливість передбачалася у Проекті Конституційної Хартії Європейського Союзу, яка скасовувала трьохопорну структуру ЄС, наділяючи при цьому Союз статусом юридичної особи, повноваження якої здійснювала б єдина система інститутів ЄС. ВСЕ ЦЕ БУЛО ЗДІЙСНЕНО У ВІДПОВІДНОСТІ ДО ЛІСАБОНСЬКОЇ УГОДИ

8 Одним із яскравих прикладів таких змін є передбачена Ніццькою угодою реформа судової системи. Інститутом ЄС фактично виступає судова система ЄС або суд в широкому значенні слова (Cour de justice, Court of Justice). Ця система включає Суд ЄС, який виконує функції верховного, касаційного, конституційного суду; Суд першої інстанції, який набув статус самостійного органу, і спеціалізовані судові палати при СПІ.

9 Таке положення речей вимагає застосування більш складних механізмів урядування, які щоправда, на жаль, не завжди є ефективними. Не випадково створюються нові процедури прийняття правових актів, які передбачають обов’язкові консультації, узгодження, ті чи інші форми участі одних інститутів у діяльності інших тощо.

10 Цей Протокол про принцип пропорційності та субсидіарності було також додано до Проекту Конституційної хартії Європейського Союзу та до Лісабонського договору.

11 Проблему «дефіциту демократії» раніше(до Лісабонської угоди) досить часто згадували під час характеристики інституційної системи ЄС і її функціонування. Проблему «дефіциту демократії» як правило розглядали у двох аспектах: ззовні та зсередини. Ззовні проблема «дефіциту демократії» пов’язувалася із неможливістю національних парламентів як вищих органів народного представництва контролювати процес прийняття рішень Радою, Європарламентом, Комісією. Зсередини дана проблема випливала із обмеженості законодавчих повноважень Європейського парламенту, який не виступав у якості повноправного органу, що здійснює законодавчі функції. Європарламент лише частково був задіяний у процесі прийняття рішень.



12 Один з реальних показників цього - рішення грудневої сесії 2008 року Європейської ради. На саміті прийнято, зокрема, рішення про створення спеціального фонду підтримки антикризових програм в розмірі 200 млрд євро (пропозиція була внесена Комісією).

Схожі:

Інституційна система найважливіша складова частина механізму єс. Згідно з установчими договорами Європейського Союзу для виконання, покладеної н нього місії icon3. Правосуб’єктність Європейського Союзу
Відповідно, для реалізації завдань І повноважень Союзу в ІІ і ІІІ опорах міжнародні договори могли укладалися лише сукупністю держав-членів...
Інституційна система найважливіша складова частина механізму єс. Згідно з установчими договорами Європейського Союзу для виконання, покладеної н нього місії iconПарламент Великобританії: структура, правове положення
Великобританії до Європейського Союзу, практика проведення національних референдумів, ріст кількості урядових біллів призводить до...
Інституційна система найважливіша складова частина механізму єс. Згідно з установчими договорами Європейського Союзу для виконання, покладеної н нього місії iconОсвітня програма відвідування будинків-музеїв батьків-засновників...
Загальною метою Програми є заохочення її учасників до ознайомлення з історією євробудівництва, інституційно-політичною побудовою...
Інституційна система найважливіша складова частина механізму єс. Згідно з установчими договорами Європейського Союзу для виконання, покладеної н нього місії iconВсеукраїнський конкурс студентських робіт «Адаптація земельного законодавства...
Запрошуємо студентів юридичних спеціальностей до участі у І всеукраїнському конкурсі студентських робіт «Адаптація земельного законодавства...
Інституційна система найважливіша складова частина механізму єс. Згідно з установчими договорами Європейського Союзу для виконання, покладеної н нього місії iconР ото к о л
Погодилися про такі положення, які додаються до Договору про Європейський Союз, Договору про функціонування Європейського Союзу та...
Інституційна система найважливіша складова частина механізму єс. Згідно з установчими договорами Європейського Союзу для виконання, покладеної н нього місії iconПрограма навчальної дисципліни «основи права європейського союзу» Харків 2012

Інституційна система найважливіша складова частина механізму єс. Згідно з установчими договорами Європейського Союзу для виконання, покладеної н нього місії iconПитання до іспиту з права європейського союзу
Механізм відповідальності держав-членів за порушення принципів установчих документів єс
Інституційна система найважливіша складова частина механізму єс. Згідно з установчими договорами Європейського Союзу для виконання, покладеної н нього місії icon6. управління місцевими фінансами система управління місцевими фінансами. Бюджетний процес
Управління місцевими фінансами – це складова частина управління економікою адміністративно-територіальних одиниць. Його здійснює...
Інституційна система найважливіша складова частина механізму єс. Згідно з установчими договорами Європейського Союзу для виконання, покладеної н нього місії iconПланова наукова робота
Посилення демократичних начал у єс через розширення можливостей щодо залучення громадян до процесу прийняття рішень у рамках Європейського...
Інституційна система найважливіша складова частина механізму єс. Згідно з установчими договорами Європейського Союзу для виконання, покладеної н нього місії iconБбк 81. 2 Вел я73 a 64
У підручнику міститься мате ріал про право Європейського Союзу, права людини, міжнародне право
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка