1. Государственное право зарубежных стран как наука и учебная дисциплина Термин «конституционное право» имеет три значения: отрасль дейст­вующего права, наука




Назва1. Государственное право зарубежных стран как наука и учебная дисциплина Термин «конституционное право» имеет три значения: отрасль дейст­вующего права, наука
Сторінка1/22
Дата конвертації03.11.2013
Розмір3.21 Mb.
ТипДокументы
mir.zavantag.com > Право > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22
1. Государственное право зарубежных стран как наука и учебная дисциплина

Термин «конституционное право» имеет три значения: отрасль дейст­вующего права, наука, учебная дисциплина. Как отрасль права оно представляет собой систему внутренне согласованных юридических норм (правил особого рода), содержащихся в конституциях, законах, декретах президента и т.д. и регулирующих определенную группу обще­ственных отношений (прежде всего основы устройства общества и госу­дарства, правового положения личности). Как наука это совокупность различных теорий, учений, взглядов, гипотез по вопросам конституцион­ного права, изложенных в книгах, статьях, научных докладах. Как учеб­ная дисциплина это предмет преподавания в высшей школе. Понятие «конституционное право зарубежных стран» не означает особую отрасль права — такой отрасли нет. Существует конституционное право той или иной страны, и в каждой из них — свое (французское, индийское, конго­лезское, бразильское, австралийское и др.). Следовательно, при употреб­лении термина «конституционное право зарубежных стран» речь идет об ответвлении от единой науки конституционного права, о комплексном и сравнительном изучении конституционного права многих стран мира (в настоящее время существует более 200 государств), а также об учебной дисциплине.

В отличие от действу­ющего конституционного права наука о нем — это не совокупность норм, а рассуждения, гипотезы, выводы ученых. Материально она представле­на не законами и другими правовыми актами, а огромным количеством книг, статей, докладов на многих языках мира. Наука изучает действие конституционного права, реализацию его норм, обнаруживает законо­мерности его развития, формулирует практические советы с целью со­вершенствования норм и конституционно-правовых отношений. Она изучает историю науки, теории, их развитие. Наука конституционного права едина. Если ученые не следуют каким-то заранее установленным догмам, подгоняя под них свои взгляды, то даже ошибочные их рассужде­ния могут быть полезны для научной дискуссии.

В настоящее время известными представителями зарубежной науки конституционного права являются: во Франции — Ж.Бюрдо, М.Дювер-же, Б.Шантебу, Д.Лаврофф (занимавшийся, в частности, проблемами развивающихся стран), П.Гонидек (также известный работами о разви­вающихся странах), Ж.Конак; в Великобритании это Д.Макинтош, Д.Маршалл, П.Бромхед, А.Дженнингс (также занимавшийся новыми проблемами развивающихся стран); в США — Л.Трайб, Д.Эптер, Ш.Х. Нахмод, С.Хантингтон; в Канаде — Ф.Снайдер; в Италии — Дж. ди Верготти; в Германии — К.Хессе, К.Штайн, К. фон Бойме, Ф.Иен-зее, П.Кирххоф, Т.Маунц и др. Здесь перечислены, конечно, далеко не все известные ученые.

Поскольку в зарубежных странах действует множество актов консти­туционного права и имеется обширнейшая литература, подробное изуче­ние конституционного права этих стран студентами невозможно. В выс­ших юридических учебных заведениях изучаются лишь основы действу­ющего конституционного права зарубежных стран и основы науки о нем, причем речь идет далеко не о всех существующих государствах, даже в порядке упоминаний. Более углубленное изучение тех или иных инсти­тутов, а также конституционного права отдельно взятых стран или реги­онов возможно только на основе подготовки курсовых и дипломных работ, а также в ходе дальнейшей специализации, в частности в аспи­рантуре.

Изучение конституционного права зарубежных стран, в том числе путем самоподготовки, призвано повысить правовую культуру граждан, научить их широкому подходу к конституционной действительности, ис­пользованию опыта зарубежных стран в своей практической деятельнос­ти (разумеется, с учетом конкретной ситуации и условий своей страны). Знание положительных и отрицательных сторон тех или иных конститу­ционно-правовых институтов, применяемых в зарубежных странах, по­зволяет правильно и всесторонне оценивать предлагаемые меры, приме­нять такие способы правового регулирования, которые доказали свою полезность в сходных условиях, и, напротив, отвергнуть институты, ока­завшиеся непродуктивными.

Курс конституционного права зарубежных стран состоит из Общей и Особенной частей. В первой. Общей части изучаются основные институ­ты конституционного права в зарубежных странах в обобщенном и срав­нительном плане, во второй. Особенной — основы конституционного права отдельных стран: крупных государств мира, представителей раз­личных правовых систем, некоторых соседей России (стран СНГ).
^ 2. Система государственного права в зарубежных странах. 3. Нормы и институты государственного права в зарубедных странах.

Конституційне право як галузь національного права конкретної країни – це складна система, що складається з різних структурних частин, елементів, субсистем. Головними його складовими є: принципи, норми та інститути, які характеризують внутрішню побудову галузі.

^ Принципи конституційного праваце загальні засади, в яких знаходять правове відображення найбільш важливі демократичні цінності людської цивілізації, відповідно до яких будується вся система юридичних норм, а також здійснюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин. Загальні принципи утворюють нібито кістяк, каркас цієї системи. Їх особливістю є те, що вони регулюють відповідні суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми.

Зазначимо, що за останні роки була зроблена спроба більш чіткого визначення поняття загальних принципів конституційного права. Зокрема, “Договір про Європейський союз” 1992 року містить спеціальну статтю “F”, яка декларує в якості основних принципів європейського права і свободи людини, які: по-перше, містяться в Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.; по-друге, випливають із конституційних традицій, загальних для держав-членів, по-третє, виводяться із загальних принципів права.

Оскільки сфера дії цього правового акта розповсюджується сьогодні на 15 держав Європи, можна говорити про наявність певних принципів, притаманних конституційному праву багатьох держав. Так, конституціями держав проголошуються такі принципи: народного суверенітету (ст.1 Конституції Італії, ст. 3 Конституції Франції та ін.); народного представництва (ст. 50 Конституції Нідерландів, §  2 Форми правління Фінляндії, § 1 Форми правління Швеції та ін.); розподілу влад (§ 3 Конституції Данії, §3 Форми правління Фінляндії, ст. 20 Основного Закону ФРН та ін.); рівноправності (ст. 3 Конституції Італії); невідчуженості прав (ст. 1 Основного закону ФРН та ін.) тощо. Також можна знайти принципи, які мають чітку юридичну форму вираження та безпосередньо застосовується у державній діяльності :незалежність депутатів від виборців (ст.27 Конституції Франції), судового захисту конституційних прав (ст.53 Конституції Іспанії), невідповідальності глави держави(ст.56 Конституції Іспанії, § 13 Конституції Данії).

Водночас у країнах, де в конституціях проголошені соціалістичні ідеї, можна знайти принципи, які суперечать демократичним цінностям: керівна роль марксистсько-ленінської партії, соціалістичний інтернаціоналізм (ст.ст. 5, 12, 19 Конституції Куби). Вони є ніщо інше, як ідеологічними міфами, які не можуть бути реалізованими ніякими юридичними або політичними засобами. Наприклад, принцип керівної ролі однієї партії підриває принципи народного суверенітету і народного представництва і взагалі є несумісним ні з яким принципом демократії.

Важливим елементом структури конституційного права є його норми. ^ Конституційно-правові нормице встановлені чи санкціоновані правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин.

У порівнянні з нормами інших галузей вони відрізняються: а) своїм змістом, сферою регульованих суспільних відносин; б) джерелами, в яких вони містяться, оскільки найважливіші норми закріплені в Конституції, і в силу цього мають найвищу юридичну силу; в) установчим характером своїх приписів, оскільки конституційно-правові норми, визначають форми правових актів, порядок їх прийняття і опублікування, компетенцію державних органів; г) особливостями внутрішньої структури.

Чи не найважливішою специфічною якістю конституційно-правових норм є те, що вони пов’язані з відносинами владарювання, тому у переважній більшості своїй є нормами загальнорегулюючого характеру. До таких у першу чергу належать норми-принципи (наприклад, ст. 10 Конституції Російської Федерації оповіщає: “Державна влада в Російській Федерації здійснюється на основі поділу на законодавчу, виконавчу й судову”); норми-поняття (ст. 2 Конституції Португалії має таке формулювання: “Португальська Республіка – демократична правова держава, що заснована на народному суверенітеті, на багатоманітності демократичних думок і демократичному політичному плюралізмі, на повазі та на гарантіях здійснення основних прав і свобод, і які мають метою перетворення демократичних принципів у економічному, соціальному та культурному житті та поглиблення демократії участі”); норми-завдання (ч.2 ст. 3 Конституції Італії містить таке положення: “Завдання Республіки – усувати перепони економічного і соціального характеру, які, фактично обмежуючи свободу і рівність громадян, перешкоджають повному розвиткові людської особистості та ефективній участі усіх трудящих у політичній, економічній і соціальній організації країни”).

Конституційно-правові норми різняться від норм інших галузей своєю внутрішньою структурою. Є норми, які мають тільки диспозицію: “Президент Республіки є регулятором державного ладу (п. 1 ст. 30 Конституції Греції); є також норми, що складаються з гіпотези і диспозиції: “Якщо до дня виборів Президента Республіки не будуть утворені всі обласні ради, то у виборах беруть участь тільки члени обох палат” ( ч. ІІ ст. 139 Конституції Італії). В окремих випадках конституційно-правові норми набувають класичної форми тобто мають у своєму складі всі три елементи: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

За призначенням у механізмі правового регулювання норми конституційного права поділяються на матеріальні (“Парламент складається з Національної асамблеї і Сенату – ст. 24 Конституції Франції; “Риксдаг збирається на сесії щорічно” - § 1 розділу IV Форми правління Швеції) та процесуальні (“Вимога про народне голосування стосовно питання про Основний закон або пропозиція про резолюцію недовіри повинні знаходитись на столі палати до початку другого засідання після засідання, на якому була висунута вимога, і вирішуватися не пізніше наступного засідання” - §2 розділу V “Акта про Ригсдаг”).

За функціональною спрямованістю конституційно-правові норми можна класифікувати як регулятивні й охоронні. Переважають регулятивні норми, які безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин. Наприклад: “Ініціатива щодо прийняття законів Скупщиною може виходити від Уряду, від окремих депутатів Скупщини, та не менш ніж від п’яти тисяч виборців” (ст. 88 Конституції Словенії). Охоронні конституційно-правові норми являють собою заборони до будь-якої участі у релігійних актах і обрядах і до дотримання релігійних днів відпочинку” – встановлює ст. 20 Конституції Люксембургу).

Кожна конституційно-правова норма діє не ізольовано. Для регулювання відповідної сфери суспільних відносин необхідна їх сукупність. Єдність певної групи правових норм за змістом дозволяє об’єднати їх у відповідні інститути. Конституційно-правові інститути являють собою певну систему норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємопов’язані суспільні відносини і які утворюють відносно самостійну групу.

У вітчизняній літературі з конституційного права зарубіжних країн виділяються три різновиди таких інститутів: а) загальні; б) головні, що входять до складу загальних; в) початкові, які містять декілька правових норм.

Загальні конституційно-правові інститути – це нормативні формування, як правило, комплексного змісту. До них, наприклад, належить інститут засад організації та діяльності державного інституту кожного з вищих органів держави, основ організації місцевого управління (із певними застереженнями) самоврядування та деякі інші (залежно від змісту галузі конституційного права конкретної держави). До загальних конституційно-правових інститутів слід віднести інститут конституційного статусу особи, який включає такі головні інститути як громадянство, та основні права і свободи особи. До початкових конституційно-правових інститутів можна віднести інститут депутатського запиту, інститут імпічменту та інші.

Постійний динамізм розвитку суспільних відносин є об’єктивною основою зміни, удосконалення системи національного конституційного права будь-якої держави. У такій значній за обсягом і складною за структурою галузі, яким є конституційне право, поряд із названими компонентами структури доцільно виділити і такий, як підгалузі права. Російський вчений А.С.Піголкін, з позицією якого збігається й наша, дає цьому компоненту таке визначення. Підгалузь права – це цілісне за складом і предметом регулювання утворення, яке регламентує особливу сферу відносин у межах більш широкого комплексу тієї чи іншої галузі права.

У межах конституційного права окремих зарубіжних країн виділяють, наприклад, такі важливі підгалузі права, як парламентське право, муніципальне право, виборче право і виборчий процес (Російська Федерація). На увагу заслуговує і пропозиція німецьких учених-юристів Е.Бенди і Е. Кляйна, які говорять про наявність підгалузі конституційно-процесуального права, під якого вони розуміють “усі правові норми, що регулюють провадження конституційних судів і в конституційних судах, в яких повинно вирішуватися матеріальні конституційні питання.

Нарешті, структуру галузі конституційного права зарубіжних країн можна розглядати ще на одному рівні. Як і в більшості галузей права, і в конституційному праві потрібно виділяти загальну й особливу частини. До загальної частини доцільно відносити основи теорії конституції, конституційно-правовий статус людини і громадянина, конституційно-правовий статус політичних інститутів, форми правління, організація виборів і референдумів, статус законодавчих, виконавчих і судових органів, територіальну організацію публічної влади. Інакше кажучи, у загальній часині формулюються нормативні приписи, основоположні для конкретних норм галузі, які нібито “обслуговують” їх і які розповсюджують свою дію на усе коло відносин, що регулюються галуззю. Загальна частина містить і галузеві принципи права, визначає предмет і завдання галузі, її обсяг. Вона покликана об’єднати, цементувати зміст галузі.

Норми ж загальної частини розвиваються і конкретизуються в особливій частині на прикладах із конституційного права окремих зарубіжних країн. Саме така структура дозволяє компактно викласти нормативний матеріал, виключити повтори, полегшити тлумачення і застосування норм галузі.
^ 4. Источники государственного права в зарубежных странах.

Источниками конституционного права в зарубежных странах являются нормативные акты, которые содержат нормы, регулирующие конституционно-правовые отношения. Главным источником данной от­расли права в подавляющем большинстве стран (исключение составляют некоторые мусульманские государства) служит конституция — основ­ной закон. К другим источникам относятся:

1) законы конституционные (вносят изменения в конституцию или дополняют ее), органические (принимаются в усложненном порядке и обычно регулируют какой-либо институт конституционного права в целом), обыкновенные (регулируют отдельные вопросы, например закон о выборах президента), чрезвычайные (согласно самой конституции, эти законы могут отступать от ее положений, но принимаются только на короткий срок, обычно на несколько месяцев, хотя и с правом парламен­та продлить этот срок);

2) внутригосударственные публично-правовые договоры (напри­мер, национальный пакт 1943 г. в Ливане о распределении высших госу­дарственных должностей между приверженцами разных религий, соглашение о разделении Чехо-Словакии с 1 января 1993 г. на Чехию и Слова­кию, Конституционное соглашение между президентом и парламентом Украины 1995 г.. Конституционный договор 1996 г. между Молдавией и самопровозглашенной Приднестровской республикой о том, что послед­няя остается республикой в составе Молдавии);

3) регламенты парламентов и их палат, устанавливающие внутрен­нюю организацию и процедуру работы парламентов. Они принимаются либо в форме постановлений каждой палаты для себя и не требуют одоб­рения другой палаты (Германия), либо в форме закона при однопалатном парламенте (Китай);

4) акты главы государства и исполнительной власти (указы мо­нархов, декреты президентов, постановления правительства, акты мини­стров, некоторых ведомств, например постановления центральной изби­рательной комиссии о порядке составления списков избирателей). Осо­бая роль среди актов исполнительной власти принадлежит актам, имею­щим силу закона (они издаются на основе рассматриваемого ниже деле­гирования полномочий парламентом (как, например, в Великобрита­нии), или на основе принадлежащей по конституциям правительству регламентарной власти (Италия), или в соответствии с исключительны­ми полномочиями президента (Франция);

5) акты. органов конституционного контроля (конституционных судов, конституционных советов и др.), которые дают официальные тол­кования конституции, признают те или иные законы соответствующими или не соответствующими конституции;

6) судебные прецеденты (особенно в англосаксонском праве) — ре­шения судов высоких инстанций, публикуемые ими и становящиеся ос­новой для принятия другими судами аналогичных решений по подобным делам. В некоторых странах судебные прецеденты не признаются источ­никами права, т.е., по существу, не являются прецедентами. Во Франции Гражданский кодекс запрещает судам формулировать нормы права, но они делают это, особенно в области административного права; такие нормы создает и конституционный совет, в частности по вопросу о пра­вах личности;

7) конституционный обычай сложившееся в практике единооб­разной деятельности органов государства правило, имеющее устный ха­рактер, опирающееся на консенсус (согласие) участников отношений и не пользующееся судебной защитой в случае его нарушения. Обычаи особенно распространены в деятельности парламента и правительства Великобритании, Новой Зеландии, где нет писаных конституций;

8) религиозные источники, особенно в монархических государствах с феодальными и родовыми пережитками, в частности по вопросу о пре­столонаследии. В единичных мусульманских странах конституцию заменяет Коран — священная книга, содержащая, по преданию, записи про­поведей пророка Мухаммеда, в других же Коран считается актом, стоя­щим выше конституции;

9) правовая доктрина (редко и лишь в отдельных странах суды основывают свои решения по конституционным вопросам не только на правовых актах, но и на трудах выдающихся юристов, специалистов по конституционному праву);

10) международно-правовые акты, например Европейская конвен­ция о правах человека 1950 г.. Договор ФРГ и ГДР о процедуре объ­единения Германии и проведении выборов в парламент 1990 г., Маа­стрихтский договор 1992 г. о Европейском союзе, предусматривающий наряду с национальным гражданством единое европейское гражданство в государствах-членах. В некоторых конституциях содержатся ссылки на важнейшие международные акты, например на Всеобщую деклара­цию прав человека 1948 г., принятую ООН, Международные пакты об экономических, социальных и культурных правах и о гражданских и политических правах, принятые в 1966 г. и вступившие в силу после необходимого числа ратификаций в 1976 г. (далее — Международные пакты о правах человека).

На локальном уровне — в субъектах федерации, автономных образо­ваниях — действуют свои источники конституционного права (напри­мер, конституции штатов в США, конституция Занзибара в Танзании, конституция Автономной Республики Крым на Украине). В городах не­редко имеются свои городские уставы, хартии городов, регулирующие местное самоуправление.

Во многих развивающихся странах актами, регулирующими принци­пиальные вопросы (например, реорганизацию федерации в Нигерии, из­менение формы правления в Эфиопии), были акты военных и революци­онных советов — временных органов власти, создававшихся после оче­редного военного переворота (декреты, прокламации и т.д.). Иногда важ­нейшее конституционное (и даже надконституционное) значение имели национальные хартии (Алжир), революционные хартии (Мадагаскар), акты правящих (единственных) партий (Конго, Заир и др.).
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

1. Государственное право зарубежных стран как наука и учебная дисциплина Термин «конституционное право» имеет три значения: отрасль дейст­вующего права, наука iconВопросы к зачету по конституционному (государственному) праву Российской Федерации
Конституционное (государственное) право Российской Федерации как наука и отрасль национального права
1. Государственное право зарубежных стран как наука и учебная дисциплина Термин «конституционное право» имеет три значения: отрасль дейст­вующего права, наука iconПримерный перечень вопросов к экзамену по курсу
Вещное право как наука и учебная дисциплина. Место вещного права в системе российского права
1. Государственное право зарубежных стран как наука и учебная дисциплина Термин «конституционное право» имеет три значения: отрасль дейст­вующего права, наука iconКонституционное право ведущая отрасль права Российской Федерации
Конституционное право РФ ведущая отрасль российского права (отрасли с которыми взаимодействует и т д.)
1. Государственное право зарубежных стран как наука и учебная дисциплина Термин «конституционное право» имеет три значения: отрасль дейст­вующего права, наука iconВопросы для подготовки к экзамену по конституционному (государственному)...
Конституционное (государственное) право РФ как отрасль права: понятие, предмет и метод
1. Государственное право зарубежных стран как наука и учебная дисциплина Термин «конституционное право» имеет три значения: отрасль дейст­вующего права, наука icon1. Предмет и методы конституционного права зарубежных стран Конституционное...
Конституционное право категория многоплановая. В науке конституционного права она рассматривается в трех аспектах
1. Государственное право зарубежных стран как наука и учебная дисциплина Термин «конституционное право» имеет три значения: отрасль дейст­вующего права, наука iconКруглый стол. «Источники информационного права»
Вступительное слово. Краткая характеристика понятия «источник права». Вводный экскурс в информационное право как отрасль и наука...
1. Государственное право зарубежных стран как наука и учебная дисциплина Термин «конституционное право» имеет три значения: отрасль дейст­вующего права, наука iconЭкзаменационные вопросы по дисциплине «Конституционное право Российской Федерации»
Понятие, предмет и метод отрасли конституционное право. Нормы конституционного права
1. Государственное право зарубежных стран как наука и учебная дисциплина Термин «конституционное право» имеет три значения: отрасль дейст­вующего права, наука iconТема Лекція №1 „Міграційне право як наука та навчальна дисципліна”
Наука міграційного права має подвійний предмет вивчення. По-перше, це загальні принципи, інститути І норми регулю­вання міграційних...
1. Государственное право зарубежных стран как наука и учебная дисциплина Термин «конституционное право» имеет три значения: отрасль дейст­вующего права, наука iconПонятие и предмет конституционного права как отрасли права. Конституционно-правовые...
Конституционное право России как отрасль права — сово­купность правовых норм, регулирующих отношения, свя­занные с основами правового...
1. Государственное право зарубежных стран как наука и учебная дисциплина Термин «конституционное право» имеет три значения: отрасль дейст­вующего права, наука iconВопросы для подготовки к экзамену по дисциплине «конституционное...
Понятие и предмет конституционного права как отрасли права. Конституционно-правовые отношения: понятия, специфика, субъекты, виды...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка