Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей Рекомендовано Вченою Радою факультету соціології І права Національного технічного університету України "кпі"




НазваМетодичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей Рекомендовано Вченою Радою факультету соціології І права Національного технічного університету України "кпі"
Сторінка1/6
Дата конвертації16.06.2013
Розмір0.83 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
mir.zavantag.com > Право > Методичні рекомендації
  1   2   3   4   5   6
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

ПОЛІТОЛОГІЯ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей

Рекомендовано Вченою Радою факультету соціології і права Національного технічного університету України "КПІ"

Протокол № 2 від 27 жовтня 2011р.

Київ

НТУУ «КПІ»

2011
Політологія. Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей [Текст] / Уклад. М. Л. Ларченко, Д. В. Райчук. – К.: НТУУ «КПІ», 2011. – 68 с. – 100 пр.
Гриф надано Вченою Радою ФСП

(Протокол № 2 від 27. 10. 2011 р.)
Навчальне видання

ПОЛІТОЛОГІЯ

^ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей
Методичні рекомендації призначені для студентів усіх спеціальностей НТУУ «КПІ», що вивчають дисципліну «Політологія» з метою надання базових, науково обґрунтованих, систематизованих знань про закономірності розвитку політичної сфери життя суспільства. В рекомендаціях розкриваються принципи побудови та функціонування РСО з урахуванням виду семестрового контролю з навчальної дисципліни.
Укладачі: Марина Леонідівна Ларченко, канд. політ. наук, доц.,

Дар’я Володимирівна Райчук, ст. викладач.

Відповідальний

редактор Л.П. Крижанівська, канд. філос. наук, доц.

Рецензент В.В. Мадіссон, д-р істор. наук, проф.
За редакцією укладачів Надруковано з оригінал-макета замовника
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………………....4

Тема 1. Предмет, методи та функції науки про політику.

Політика як соціальне явище……………………………………………………….5

Тема 2. Політична думка в історії світової цивілізації.

Соціально-політичні доктрини сучасності………………………………..….........9

Тема 3. Влада та владні відносини. Політична опозиція………………….……18

Тема 4. Політична система суспільства. Держава як

основний елемент політичної системи: сутність, різновиди, функції…………23

Тема 5. Політичні партії та рухи. Типологія партійних систем…………….…29

Тема 6. Політична еліта та політичне лідерство……………………….…….....33

Тема 7. Політична свідомість і політична культура………….………………...39

Тема 8. Вибори та виборчий процес………………………………………….....44

Тема 9. Міжнародні відносини. Україна в сучасному

геополітичному просторі………………………………………………………….48

Індивідуальні завдання……………………………………………………………53

Основні питання до залікової контрольної роботи………….…………………..54

Тести та таблиця до підсумкового контролю…………………….……………...56

Рейтингова система оцінювання студентів……………………….……………...61

ВСТУП

За умов глобальних соціально-політичних, економічних та культурних трансформацій, активного впливу яких зазнає українська держава, особливого значення набуває вміння орієнтуватися у цих складних процесах та давати їм об’єктивну оцінку. Тому надзвичайно актуальною стає потреба у систематизованих політичних знаннях, що необхідні кожній людині незалежно від її віку, статі, соціального походження та професійного спрямування. Кожен індивід може вступати у взаємодію з різними суб’єктами політики (іншими особами, соціальними групами, громадськими рухами, партіями, державними інститутами, тощо) і за відсутності знань про особливості політичного життя, чітких уявлень про порядок функціонування інститутів влади, існуючі правові та моральні норми й цінності особа легко може стати об’єктом політичних маніпуляцій.

Для підвищення рівня політичної освіченості та оволодіння системою наукових знань про політику до гуманітарного циклу дисциплін НТУУ «КПІ» введено таку дисципліну, як політологія, найважливішою функцією якої є формування високого рівня політичної культури особи і суспільства.

Мета і завдання курсу: надання студентам базових, науково обґрунтованих, систематизованих знань про закономірності розвитку політичної сфери життя суспільства, роль та місце особистості в політичному процесі, політичні інститути та їх функції, сутність основних соціально-політичних доктрин, специфіку міжнародних відносин та глобальні проблеми сучасності, визначення місця України у світовому співтоваристві.

Під час учбового процесу створюються необхідні умови для набуття студентами здатності самостійного наукового аналізу політичних процесів і явищ, формування власної системи політичних переконань. Заняття з політології сприяють прискоренню процесу політичної соціалізації особи, утвердженню демократичного типу політичного мислення, високого рівня політичної культури та свідомості.
^ ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ ТА ФУНКЦІЇ НАУКИ ПРО ПОЛІТИКУ.

ПОЛІТИКА ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ



  1. Предмет та структура політологічних знань. Місце політології в системі суспільних наук.

  2. Методи і функції політології.

  3. Політика як соціальне явище.


Список літератури:

  1. Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. – 2-е вид., стереотип. / Ф.М. Рудич.– К.: Либідь, 2006. – 480с.

  2. Політологія: підручник / Л.М.Димитрова, С.О.Кисельов, М.Ф.Шевченко та ін.; За ред. Л.М.Димитрової, С.О.Кисельова. – К.: Знання, 2009. – 206с.

  3. Основи сучасної політології: підручник / М.В.Цюрупа, В.С.Ясинська. – К.:Кондор, 2008. – 354с.

  4. Політологія: Навч.посіб./ М.П. Гетьманчук, В.К. Грищук, Я.Б. Турчин, та ін.; за заг.ред. М.П. Гетьманчука. – К.: Знання, 2011. – 415с.

  5. Політологія: підручник / В.Г. Антоненко, В.Д. Бабкін, О.В. Бабкіна та ін. – 3-тє вид., перероб, доп. – К.: Академія, 2008. – 567 с.

  6. Хейвуд, Эндрю. Политология: Учебник для студентов вузов / Пер. с англ. под ред. Г.Г.Водолазова, В.Ю.Бельского / Эндрю Хейвуд.– М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. – 544с.


Методичні рекомендації

Починаючи вивчати цю тему, слід зазначити, що політична сфера є невід’ємною частиною життєдіяльності людини в соціумі. Політичні знання раніше за інших стали об’єктом інтересу мислителів минулого, бо функція політики пов’язана з основною суспільною метою – досягненням всезагального добробуту. Але майже до другої половини ХІХ ст. політологія знаходилась в тіні інших суспільних наук (філософії, юриспруденції, історії, тощо). У 1857р. в Колумбійському Університеті (США) біло засновано кафедру політології, яка займалась дослідженням закономірностей політичного процесу. У 1903р. у Франції було відкрито Академію політичних наук.

Але справжнє організаційне оформлення політології як самостійної галузі знань відбулося в країнах Заходу лише після ІІ -ї Світової війни, бо ще до середини ХХ ст. у гуманітарній науці розуміння політичної системи суспільства обмежувалось лише вченням про державу і тільки потім з’явились теоретичні праці, де під політикою стали розуміти не тільки життя держав, а й діяльність політичних партій, громадських організацій, рухів та інших політичних інститутів. Саме тоді сформувалось поняття сучасної політології.

З урахуванням зазначеного вище можна дати визначення політології як науки, що вивчає політику, закономірності функціонування й розвитку політичної сфери суспільного життя в контексті досягнення і здійснення суб’єктом політичної влади. Політологія як навчальна дисципліна, ґрунтуючись на отриманих даних, дає знання про політичні інститути, їх організацію та функціонування; права і свободи громадян; суб’єкти і об’єкти політики; форми політичної участі; політичну культуру та свідомість; політичні конфлікти; міжнародні відносини тощо.

Мета політичної науки – дати достовірні знання про політичні процеси в суспільстві. Політологія займає одне з провідних місць в системі суспільних наук та концептуально з ними взаємодіє. Об’єднує їх сам об’єкт вивчення – політика та її світ. Філософія вивчає політику через ідеали та цінності політичної діяльності, взаємодію ірраціонального та раціонального її аспектів. Соціологію цікавить вплив соціального середовища на політичну сферу. Правознавство досліджує права і свободи людини як громадянина держави. Історію цікавлять питання послідовно-хронологічного збирання й опису фактів щодо розвитку політичних інститутів та ідеологій. Психологія звертається до психологічних механізмів і стереотипів політичної поведінки індивіда. Політологію відрізняє від цих суспільних наук те, що вона вивчає політику як цілісне явище, а не окремі її аспекти, й намагається виокремити основні закономірності та тенденції її розвитку.

Розглядаючи структуру політології, слід пам’ятати, що ця наука розвивається як цілісна система теоретичного і прикладного знання про політику.

Теоретичне знання включає до себе розробку категоріального апарату науки, методи пізнання політичних явищ та процесів, а також визначення основних закономірностей політичної реальності;

Практичне (прикладне) знання акцентує увагу на виробленні конкретних практичних рекомендацій по вирішенню існуючих проблем в суспільстві, пропонує шляхи та засоби оптимізації роботи політичних інститутів.

Переходячи до розгляду наступного питання, потрібно звернути увагу, що для аналізу політичних явищ та процесів політична наука використовує наступні групи методів:

  • загальнофілософські (нормативно-ціннісний функціональний, біхевіористський, історичний, порівняльний);

  • загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція та дедукція, метод моделювання, математичний, прогностичні методи);

  • методи емпіричних досліджень (анкетне опитування, інтерв’ю, аналіз документів, реальне спостереження політичних подій).

Зазначені методи дозволяють здійснити глибокий науковий аналіз сутності різноманітних політичних явищ і процесів та визначити наявні зв’язки між ними.

До найголовніших функцій політології слід віднести:

  • теоретико-пізнавальну - вивчення, систематизація, пояснення, аналіз, узагальнення і оцінка політичних явищ та процесів;

  • методологічна - способи, методи і принципи теоретичного дослідження політичної сфери і практичної реалізації здобутих знань;

  • прогностична - передбачення можливих шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки;

  • політичної соціалізації - забезпечує процес включення людини у політичну сферу життя суспільства і формування відповідного типу політичної культури та свідомості;

  • світоглядна - утверджує цінності, ідеали, норми цивілізованої політичної системи, політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяє досягненню консенсусу у суспільстві;

Переходячи до третього питання, необхідно спочатку дати визначення, що таке політика як соціальне явище. Це, насамперед, діяльність індивідів, мікро - і макрогруп та відповідних інститутів по завоюванню, утриманню і використанню влади з метою регулювання суспільних відносин на засадах ієрархії підпорядкування. Зміст політики як соціального явища полягає у виявленні та реалізації інтересів соціальних груп, їх узгодження або зіткнення та протиборства. В ній зосереджений механізм регуляції всіх громадських справ.

В суспільстві політика реалізується за допомогою наступних засобів:

  • влади;

  • органів або інститутів політики (держава, політичні партії, парламент, громадські рухи);

  • політичних процедур (вибори, референдум тощо);

  • документів та текстів політичних програм;

  • аудіовізуальних засобів (агітація та пропаганда);

  • масових політичних дій (страйки, мітинги, демонстрації).

Суб’єктами політики є носії суспільних інтересів, а саме індивіди та соціальні групи.

Теми виступів і рефератів:

  1. Становлення політології як науки та навчальної дисципліни.

  2. Предмет та структура політологічних знань.

  3. Політична соціалізація особи: іі сутність, рівні та функції.

  4. Політика як соціальне явище і галузь наукових досліджень.

  5. Основні засоби реалізації політики.


Питання для самоконтролю та дискусій:

  1. Визначте предмет науки про політику.

  2. Визначте місце політології в системі суспільних наук та її зв’язок з дисциплінами, які ви вивчаєте.

  3. Назвіть структурні складові політології.

  4. Розкрийте зміст теоретико-пізнавальної, прогностичної та світоглядної функції політології.

  5. У чому полягає зміст політики як сфери суспільної діяльності людини?

  6. Чи можливе поєднання моралі та політики з огляду на особливості розвитку сучасної України?


^ ТЕМА 2. ПОЛІТИЧНА ДУМКА В ІСТОРІЇ СВІТОВОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ.

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ СУЧАСНОСТІ



  1. Політика та політичні вчення у стародавньому світі.

  2. Погляди на суспільство та державу в працях мислителів епохи Середньовіччя та Відродження.

  3. Політична думка Нового та Новітнього часу.

  4. Політичні теорії ХХ століття.

  5. Розвиток політичної думки в Україні.

  6. Соціально-політичні доктрини сучасності.


Список літератури:

  1. Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. – 2-е вид., стереотип. / – Ф.М. Рудич. – К.: Либідь, 2006. – 480с.

  2. Політологія: підручник / Л.М.Димитрова, С.О.Кисельов, М.Ф.Шевченко та ін.; За ред. Л.М. Димитрової, С.О. Кисельова. – К.: Знання, 2009. – 206с.

  3. Політологія: Навч. посіб. / М.П. Гетьманчук, В.К. Грищук, Я.Б. Турчин, та ін.; за заг.ред. М.П. Гетьманчука. – К.: Знання, 2011. – 415с.

  4. Політологія: Навч. посібник для студ. / В.І. Штанько, Н.В. Чорна, Т.Г. Авксентьєва, Л.А. Тіхонова. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Инкос; Центр учбової літератури, 2007. – 288 с.

  5. Політична історія України: Навч. посіб. / В.І. Танцюра (ред). – 2-ге вид., допов. – К.: Академвидав, 2008. – 552 с.

  6. Політологія: Навч.посіб./ М.П. Гетьманчук, В.К. Грищук, Я.Б. Турчин, та ін.; за заг.ред. М.П. Гетьманчука. – К.: Знання, 2011. – 415с.

  7. Хейвуд, Эндрю. Политология: Учебник для студентов вузов / Пер. с англ. под ред. Г.Г.Водолазова, В.Ю.Бельского. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. – 544с.


Методичні рекомендації

Для більш чіткого розуміння особливостей становлення науки про політику слід зробити короткий екскурс в історію політичної думки, розкривши її генезис та основні етапи розвитку. Виникнення політичної думки в історії цивілізації нерозривно було пов’язано із становленням перших держав як особливих інститутів влади. В епоху античності знання про політику переважно обмежувались вченням про державу, ідеальні форми державного правління та моральні якості правителя. Політичні погляди цієї доби представлені у працях Платона, Сократа, Арістотеля, Цицерона.

Платон, зокрема, розробив концепцію "ідеальної держави", суть якої полягає в тому, що кожен член суспільства мав виконувати лише свої обв’язки. Він виділяє п"ять основних типів політичної влади: аристократію, тимократію, олігархію, демократію і тиранію. Найкращим типом правління для Платона є аристократія. За Арістотелем, держава виникла природним шляхом для задоволення життєвих потреб громадян, але мета її існування – досягнення загального блага людей. Він першим назвав людину "істотою політичною", тобто такою, що може жити лише у державі. З іменем Сократа пов'язують виникнення моральної філософії. На його думку, закони є основою держави, без них неможлива моральна організація державного життя. Сократ виступав за однодумство громадян, без якого неможливе ефективне управління державою.

Для епохи Середньовіччя, що припадає на V – XVI ст., була характерною ідея про значення віри в існуванні суспільства та політиці. Глибокий відбиток на розвиток політичної думки наклали християнство та римо-католицька церква. Впродовж всього періоду Середньовіччя йшла жорстка боротьба між папством і світськими феодалами, монархами за керівну роль у суспільстві. Центральною проблемою політичної думки було питання про те, яка влада (організація) повинна бути пріоритетною: духовна, що належить церкві чи світська, що належить державі. За домінування духовної влади виступали Фома Аквінський, Августин Аврелій, а за пріоритет світської – М. Падуанський, В. Оккам, А. Данте.

Для епохи Відродження (ХІV-XVI ст.) був характерний бурхливий розвиток суспільних наук, в тому числі й науки про політику. Увагу дослідників переважно зосереджувалась на питанні про походженні і заснуванні держави, що розглядалось як організація, необхідно для захисту та безпеки людей. Одним із яскравих представників цієї епохи був відомий італійський вчений Н. Макіавеллі, який вперше визначив предмет політичної науки (держава, влада) та виокремив її у самостійну галузь знання. Він також зосереджував увагу на проблемі співвідношення політики і моралі та сформулював суперечливий принцип політичної діяльності «мета виправдовує засоби».

Епоха Просвітництва (XVII-XVIII) передусім пов’язана з розробкою ідеї природного права та суспільного договору, авторами яких були такі мислителі Ш.Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Т.Гоббс і Дж. Локк. Визначальними для цього періоду є проблема прав і свобод людини, рівності, яку втілюють держава та закон.

Т. Гоббс в основу своєї теорії держави поклав уявлення про природу індивіда. Він вважав, що спочатку усі люди були рівними, але егоїзм сприяв виникненню у суспільстві стану "війни всіх проти всіх". "Суспільний договір" за Гоббсом полягав у тому, що індивіди передавали своє право на самоврядування одній авторитетній особі, яка б, у свою чергу, брала на себе зобов'язання діяти в ім'я усіх. Для його укладення необхідна була згода більшості, а меншість повинна була підкоритися їй.

На думку Дж. Локка для надійного забезпечення природних прав, рівності та свободи, захисту приватної власності люди створили державу. Цілісність держави та виконання нею своїх основних завдань, переконаний Дж. Локк, здатне забезпечити конституційне правління, за якого влада буде обмежена законом і поділена на окремі гілки зі специфічними функціями.

Ш.Монтеск’є розвинув теорію правової держави, умовою формування якої є принцип поділу влади на три окремі гілки – законодавчу, виконавчу та судову.

Західна політична думка новітнього часу (к. XVIII – поч. ХIХ ст.) створила передумови і науково-теоретичну базу для формування сучасної політології. Вона була представлена такими відомими мислителями як І.Кант, Г.Гегель, К.Маркс.

Важливий крок у розв’язанні проблеми регулювання суспільних відносин як предмета політики здійснив один із представників німецької класичної філософії І.Кант. Вчений вважав, що у своїй поведінці людина керується виключно законами моралі і не потребує над собою жодної зовнішньої опіки. Влада та право не можуть обмежувати свободу індивіда.

Велике значення мало введення Гегелем у праці «Філософія права» положення про відмінності між громадянським суспільством і державою. Громадянське суспільство він уявляв як систему політичних інститутів і автономних органів, що мають захищати інтереси особи і групи. Вчений також розвиває теорію політичного плюралізму, тобто організованих груп, які є посередниками між особою та державою і дають можливість індивідам представляти й захищати свої інтереси. Важливим напрямом політичної думки також були марксистські політичні доктрини, в межах яких було розроблено такі ідеї: держава – механізм влади економічно наймогутнішого класу; право – зведена в закон воля панівного класу досягнення в суспільстві соціальної справедливості за умови подолання приватної власності тощо.

Політичні теорії ХХ століття представлені, зокрема, «теорією еліт» (В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс), дослідженням сутності та особливостей функціонування політичних партій та партійних систем (М. Дюверже), теорією «влади і панування» (М.Вебера), соціально-психологічним напрямом дослідження політичної поведінки (Г. Лассуел), політичної системи (Д. Істон), концепцією політичної культури (Г. Алмонд, С.Верба), теорією конфлікту (Л. Козер, Р. Дарендорф, К. Боулдінг) тощо.

Ґенеза української політичної думки бере свій початок із стародавніх часів, її подальший активний розвиток безпосередньо пов'язаний з історією українського народу, його боротьбою за свободу і незалежність. Перші уявлення про мету політики, сутність держави і влади вчені відносять до ІХ-ХІ ст., періоду формування Київської Русі. Вони містяться у таких літературних джерелах і хроніках як «Повість временних літ» Нестора, «Слово про закон і благодать» київського митрополита Ілларіона, «Повчанні» Володимира Мономаха.

Проблема самостійності української нації, збереження її духовності в умовах наростання польської експансії, визначила спрямування української політичної думки у ХVІ – ХVІІ ст. На захист прав українського народу, проти вседозволеності влади монарха виступали Х.Філарет, І.Вишенський. Ідея поділу світської влади, всі гілки якої мають діяти відповідно до закону, висловлював С. Оріховський.

Великий внесок у розвиток політичної науки зробили представники Києво-Могилянської академії С. Яворський, П. Могила, Ф. Прокопович.

Козацько-гетьманський період в історії української політичної думки найяскравіше відображений у першій демократичній конституції України, складеної П.Орликом у 1710 р. Це була реальна модель вільної незалежної держави, що ґрунтувалася на визначенні природного права людини на свободу, самовизначення.

Значного розвитку українська політична думка набула в др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст. Цей період в історію України увійшов як доба українського національного відродження. Вивченням ментальних характеристик українського народу, його державницького потенціалу займалися М. Грушевський, М. Костомаров, В. Антонович. На питаннях державотворення акцентували увагу М. Драгоманов, І. Франко. Б. Кістяківський, В. Липинський.

Цей період включає й сформульовані концепції українського націоналізму. Націонал-державницький його напрям представлений працями С. Дністрянського, В. Старосольського, О. Бочковського, а партійно-ідеологічний (інтегральний) – М. Міхновського, М. Сціборського, Д. Донцова.

Переходячи до розгляду соціально-політичних доктрин сучасності, слід зазначити, що у політичному житті суспільства надзвичайно важливе місце належить різним ідейно-політичним течіям не тільки як певному тлумаченню політичної реальності, а і як способу політичних дій, що спрямовані на збереження або, навпаки, зміну існуючої політичної системи. Вони одночасно поєднують теорію і практику, раціональні моделі мислення та емоційні настрої, які сприяють формуванню в людини належної орієнтації у політичних процесах.

Доктрина (від лат. «учити») є системою поглядів, установок та принципів, які визначають пріоритети подальшого суспільного розвитку. До основних соціально-політичних доктрин належать:

Лібералізм (від лат. «liberalis» - вільний) як політична доктрина сформувався у XVII-XVIII ст. У його становлення значний внесок зробили такі видатні мислителі, як Д. Локк, Ш. Монтеск’є, І. Кант, А. Сміт, Дж. Мілль, Е. Бентам. Це традиційна політична течія, яка відстоює необмежену свободу підприємництва й торгівлі, парламентський державний устрій, плюралістичну демократію, широкі права і свободи індивідів у політичній, економічній та інших сферах життя суспільства. Регулювання соціальних відносин у суспільстві має відбуватися стихійно, без втручання держави, за якою визнавалась лише роль «нічного охоронця», що охороняє власність громадян і встановлює обсяги вільної конкуренції між окремими виробниками. Такий підхід цілком відповідав періоду класичного капіталізму. Соціально-економічні зміни на межі ХІХ-ХХ ст. зумовлюють виникнення сучасного різновиду лібералізму – неолібералізму, якому були притаманні ідеї посилення ролі державних органів у суспільному житті, створення «держави загального добробуту». У сфері економічної політики прихильники неолібералізму обстоювали необхідність збереження змішаної економіки, рівноправності різних форм власності, життєздатність яких мав визначити ринок.

Консерватизм (к. XVIІI – поч. XІХ ст.) пов’язаний з іменами Е. Берка, Ж. де Местра, Ф. фон Савіньї. Він виник як реакція на Велику французьку революцію, котра розглядалася його представниками як причина суспільного хаосу й руйнування. Головною цінністю консерватизму є традиції та звичаї, на основі яких формуються закони.

Найважливіші пріоритети – соціальна стабільність, впевненість у завтрашньому дні. Загалом, якщо в ідеології лібералізму найбільшою цінністю є свобода індивідів, то консервативна ідеологія вважає такою інтереси (цінності) держави.

У 70-х роках ХХ століття під впливом суспільних трансформацій виникає неоконсерватизм, для якого були характерні наступні риси: заміна реформістської моделі розвитку монетаристською моделлю, яка орієнтована на визволення приватного бізнесу від надмірного державного втручання, скорочення соціальних витрат з боку держави, переорієнтацію щодо проблем політичної влади, демократії, держави, бюрократії у бік посилення елітарних тенденцій та антибюрократичних настроїв.

Соціалізм та соціал-демократія (від лат. «socialis» – суспільний) - соціально-політична течія, яка ставить за мету створити суспільство, що характеризується пріоритетом громадських інтересів над приватними, перевагою суспільних форм власності при їх плюралізмі,високим рівнем демократії і прав людини. Серед його представників Е. Бернштейн, К. Каутський, Ф. Лассаль. Ця ідеологія віддзеркалювала інтереси робітничого класу. Головна мета – формування соціальної держави, яка б створювала належні умови для життєдіяльності людини.

Комунізм (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) – суспільно-політична течія, яка стверджує пріоритетом утвердження суспільства, заснованого на єдиній загальнонародній власності на засоби виробництва, здійснення самоврядування, досягнення рівноправ’я, розподілу матеріальних і соціальних благ "за потребами". Держава є єдиним власником засобів матеріального виробництва. Усі конфлікти між інтересами індивіда й держави вирішуються на користь останньої. До 90-х років ХХ століття дана ідеологія була однією з найбільш поширених у світі.

Екстремізм – ідеологія, що передбачає схильність до крайніх поглядів і методів у політиці. Найбільш крайнім виразом політичного екстремізму є тероризм. Послідовним правоекстремістським політичним рухом є фашизм, що виник в обстановці революційних процесів, які охопили країни Західної Європи після І -ї Світової війни і перемоги революції в Росії.

Популярною у транзитних суспільствах є ідеологія націоналізму, вищою цінністю якої є нація. Держава має забезпечити гідні умови життя для її представників (особливо, якщо нація є домінуючою). У ХІХ-ХХ ст. націоналізм був потужною об’єднавчою силою у боротьбі за державне самовизначення в країнах Європи, Азії, Африки, Латинської Америки. Націоналізм особливо поширений у перехідних суспільствах, в тому числі й пострадянських.
Теми виступів і рефератів:

  1. Політика та політичні вчення у Стародавньому Світі.

  2. Еволюція політичної думки в епоху Середньовіччя та Відродження.

  3. Політична думка Нового та Новітнього часу.

  4. Політичні концепції українських мислителів.

  5. Лібералізм та неолібералізм як політичні течії.

  6. Консерватизм та неоконсерватизм як доктрини захисту одвічних традицій та цінностей.

  7. Соціалізм та соціал-демократія.

  8. Екстремізм: сучасна ідеологія та політика.

  9. Ідеологія націоналізму та її особливості.


Питання для самоконтролю та дискусій:

  1. Що нового у вчення про політичну владу й державу внесли Платон і Аристотель ?

  2. У чому суть християнської політичної теорії Середніх Віків?

  3. Визначте характерні риси політичної доктрини Н.Макіавеллі?

  4. Що таке теорія «суспільного договору».?

  5. Коли виникла ідея «природного права» ?

  6. Що таке громадянське суспільство за Гегелем?

  7. Назвіть основні напрями розвитку політичної теорії ХХ ст.

  8. Яке місце посідала політична думка у становленні духовної культури українського народу?

  9. Які письмові джерела є доказом високого рівня розвитку політико-правової думки доби Київської Русі?

  10. Чи ви згодні з М. Драгомановим у тому, що „політична діяльність і боротьба мають базуватися на моральному ґрунті ” ?

  11. Визначте характер діяльності сучасної правлячої еліти в механізмі політичної влади в Україні.

  12. Охарактеризуйте специфіку ідеологічної ситуації в пострадянських країнах.



  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей Рекомендовано Вченою Радою факультету соціології І права Національного технічного університету України \"кпі\" iconМетодичні рекомендації до вивчення розділу для студентів усіх спеціальностей...
Політологія. Суб`єкти політики та способи політичної діяльності [Текст]: Методичні рекомендації до вивчення розділу для студентів...
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей Рекомендовано Вченою Радою факультету соціології І права Національного технічного університету України \"кпі\" iconДля студентів денної та заочної форми навчання Спеціальність: 030401 «Правознавство» Львів 2012
Рекомендовано до друку Вченою радою Навчально-наукового інституту права, психології та економіки Львівського державного університету...
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей Рекомендовано Вченою Радою факультету соціології І права Національного технічного університету України \"кпі\" iconМетодичні рекомендації по проходженню виробничої практики для студентів...
Друкується за рішенням науково-методичної комісії факультету менеджменту Миколаївського національного аграрного університету від...
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей Рекомендовано Вченою Радою факультету соціології І права Національного технічного університету України \"кпі\" iconВінницького національного технічного університету як лабораторний...
Рекомендовано Вченою радою Вінницького національного технічного університету як лабораторний практикум для студентів електротехнічних...
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей Рекомендовано Вченою Радою факультету соціології І права Національного технічного університету України \"кпі\" iconІ. опис навчальної дисципліни
Навчальна дисципліна «Цивільне процесуальне право України» передбачена навчальним планом факультету соціології І права Національного...
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей Рекомендовано Вченою Радою факультету соціології І права Національного технічного університету України \"кпі\" iconМетодичні рекомендації до семінарських занять з історії України (...
Методичні рекомендації до семінарських занять з історії України (для студентів усіх спеціальностей стаціонарної форми навчання) /...
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей Рекомендовано Вченою Радою факультету соціології І права Національного технічного університету України \"кпі\" iconМетодичні рекомендації до виконання контрольних робіт з навчальної дисципліни «Екологічне право»
Методичні рекомендації до виконання контрольних робіт з навчальної дисципліни «Екологічне право» для студентів заочної форми навчання...
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей Рекомендовано Вченою Радою факультету соціології І права Національного технічного університету України \"кпі\" iconПитання з методика навчання історії до державного екзамену «Психолого-педагогічні...
Для студентів історичного факультету денної та заочної форми навчання зі спеціальності 020302 «Історія»
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей Рекомендовано Вченою Радою факультету соціології І права Національного технічного університету України \"кпі\" iconЗовнішня політика україни
Плани семінарських занять та методичні рекомендації для студентів економічних спеціальностей денної форми навчання
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей Рекомендовано Вченою Радою факультету соціології І права Національного технічного університету України \"кпі\" iconМетодичні рекомендації з підготови до семінарських занять з дисципліни...
Методичні рекомендації з підготовки до семінарських занять з навчальної дисципліни «Фінансове право» для студентів денної форми навчання...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка