Мірошниченко М. І., Мірошниченко В. І. М64 Історія вчень про державу І право: Навчальний по­сібник




НазваМірошниченко М. І., Мірошниченко В. І. М64 Історія вчень про державу І право: Навчальний по­сібник
Сторінка1/25
Дата конвертації29.06.2013
Розмір3.39 Mb.
ТипДокументы
mir.zavantag.com > Право > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25
хг меч





НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Мірошниченко М. І., Мірошниченко В. І.

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО







Навчальний посібник

\


\
v •„s

/


Гг,
КИЇВ АТІКА 2001


Рекомендовано до друку Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник

Рецензенти:

С. Д. Гусарєв - кандидат юридичних" наук, доцент, начальник ка­федри теорії держави і права НАВСУ.

^ В. Ф. Колісник - доктор історичних наук, професор Київського націо­нального університету імені Тараса Шевченка.

Мірошниченко М. І., Мірошниченко В. І.

М64 Історія вчень про державу і право: Навчальний по­сібник.- К.: Атіка, 2001 - 224 с. ISBN 966-7714-42-Х

Історія вчень про державу і право - юридична дисципліна історико- теоретичного циклу, яка викладається у вищих юридичних навчальних закладах. Вона як наука розглядає теорії, концепції, доктрини, в яких порушуються проблеми виникнення, становлення і розвитку держави і права. Її висновки допомагають у з'ясуванні сутності держави і права як соціальних інститутів і вивченні природи та змісту понять «держава», «право», «закон» в їхньому подальшому історичному поступові.

Актуальність посібника зумовлена потребою як теоретичного право­знавства, так і юридичної практики, оскільки є підґрунтям для пізнання закономірностей розвитку державно-правової сфери суспільного життя.


ББК 67.1(4Укр)я73 М64
Рекомендовано як навчальний посібник для студентів вищих юри­дичних навчальних закладів, спеціалістів-правознавців - усіх, хто нама­гається самостійно аналізувати і оцінювати сучасні проблеми держави і права, їх обопільність з громадянським суспільством.


ISBN 966-7714-42-Х
ББК 67.1(4Укр)я73

© «Атіка», 2001 © М. І. Мірошниченко, В. І. Мірошниченко, 2001
ПЕРЕДМОВА

Система юридичної освіти передбачає набуття студентами цілісних знань про державно-правову сферу суспільного жит­тя. Ці знання необхідні для фахової підготовки юристів, оскі­льки без загального уявлення про сутність держави і права як соціальних інституцій стає неможливим і системне усвідом­лення прикладного характеру галузевих юридичних знань, їх застосування в повсякденній практиці.

Історія вчень про державу і право є обов'язковою складо­вою сучасної юридичної освіти. За інформативністю і еврис­тичним потенціалом вона, разом з іншими юридичними дис­циплінами історико-теоретичного циклу, є важливим підмур­ком в оволодінні фаховими знаннями, оскільки сприяє формуванню системного підходу до розуміння природи і зміс­ту понять «держава», «право», «закон», «демократичне суспі­льство», «громадянське суспільство», «державно-правовий режим» тощо; загальних закономірностей виникнення й роз­витку держави і права; з'ясуванню їхньої сутності, визначен­ню можливих перспектив їх подальшої еволюції.

Запропоновашій навчальний посібник з «Історії вчень про державу і право» є результатом багаторічної праці авторів з викладання у вищій школі Історії держави і права, Історії вчень про державу і право, Загальної теорії держави і права. Це конспективне викладення матеріалу лекцій з Історії вчень про державу і право, прочитаних авторами в аудиторіях вищої школи. Лекції за тематикою і змістом відповідають вимогам вузівської програми навчального курсу з Історії вчень про державу і право та враховують результати плідної праці вче­них Б. Чичеріна, В. Нерсесянца, Ф. Шульженка, Б. Кухти, Ю. Павленка, Д. Г. Себайна та Т. Л. Торсона.

Визнаючи ідею об'єктивної історичної закономірності сто­совно становлення державно-правової форми організації су­спільного життя, автори, однак, є прибічниками цивілізовано­го підходу в розумінні та поясненні виникнення держави і права, їх ролі у суспільному житті. Вказаний всебічний підхід до вивчення державно-правових вчень визначив основну мету посібника: допомогти у формуванні творчо-конструктивного стилю мислення студентів; навичок уважного їх ставлення до змісту понять і категорій, якими їм доведеться оперувати в повсякденній навчальній і фаховій діяльності; успішно орієн­туватися в двох основних підходах до вирішення проблеми взаємозв'язку держави і права, держави і громадянського су­спільства. Йдеться про природно-правову традицію державно- правового мислення, в лоні котрого сформувалась концепція правової держави, яку взято на озброєння конституційною теорією та державно-правовою практикою майже всіх сучас­них держав Європи та традицію юридичного позитивізму, в площині якої сформувалась концепція етатизму - патерналіст- ської природи держави, яка по суті, є теоретичним підґрунтям, що на ньому тримались і намагаються триматися всі тоталітарні режими з їх синдромом непохибності держави та її моно­полією на всі сфери суспільного життя, залучаючи і права лю­дини.

Відтак, автори поставили перед собою завдання: не запе­речуючи твердження, що держава є політичним явищем, зорі­єнтувати майбутніх фахівців-юристів на сприйняття цієї інс­титуції як явища правового. Орієнтація на розуміння держави виключно як феномену політичного, на думку авторів, є за­порукою формування карально-репресивної правосвідомості, розгляду права як інституту насилля, який використовується державою у власних інтересах, які часто не збігаються з інте­ресами суспільства, призводить до ототожнення принципу верховенства права з принципом верховенства закону. Зміс­том держави як правового явища є визнання духовної, вільної, правоздатної людської особистості як самодостатньої автоном­ної величини. Тут право розглядається як гарант індивідуаль­ної свободи, як інститут компромісу.

Основний текст навчального посібника складається із роз­ділів і параграфів, послідовність викладу матеріалу в яких аналогічна навчальній програмі вузівського курсу «Історія вчень про державу і право».

У кінці кожного розділу вміщено список найновіших ви­дань підручників і наукової літератури, які допоможуть отри­мати необхідну інформацію і забезпечити ефективність само­стійної роботи над засвоєнням курсу.

Для зручності засвоєння матеріалу курсу у кожному розділі розкривається зміст понять і термінів, які необхідні для гли­бокого вивчення окремої проблеми.

Запропоновані в навчальному посібнику завдання для ін­дивідуальної роботи сформульовані так, щоб зорієнтувати студентів на системне вивчення юридичних дисциплін істори- ко-теоретичного циклу: «Історії держави і права», «Історії вчень про державу і право», «Теорії держави і права».

Навчальний посібник спонукає до активної творчої роботи й рекомендований тим, хто прагне самостійно навчитися ана­лізувати, оцінювати й розв'язувати сучасні проблеми держав­но-правового життя суспільства.

Розділ 1

^ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОПЧНІ ЗАСАДИ

«ІСТОРІЇ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО» ЯК НАУКИ

1. ПРЕАМЕТ«ІСТОРІЇВЧЕНЬ ПРО АЕРЖАВУІ ПРАВО»

«Історія вчень про державу і право» в системі право­знавства (юридичної науки) відноситься до історико-теоре- тичного циклу наук. Юридична наука система знань про об'єктивні закономірності розвитку держави і права, їх місце і роль у суспільному житті. Головне її призначення - бути науковим орієнтиром для практики державно-право­вого будівництва на основі пізнання і усвідомлення відпо­відних суспільних процесів і явищ.

Юридична наука досліджує різні сторони й аспекти ви­никнення, функціонування і розвитку держави і права та є комплексом взаємопов'язаних між собою юридичних наук історико-теоретичного (теорія держави і права, історія держави і права, історія вчень про державу і право), галузе­вого (трудове право, цивільне право, сімейне право тощо), міжгалузевого (кримінологія, організація правосуддя, пра­воохоронні органи тощо), спеціально-прикладного (судова медицина, криміналістика тощо) напрямків.

^ Об'єктом наукового пізнання «Історії вчень про держа­ву і право» власне є не держава і право як соціальні інсти­туції, а форми їх теоретичного пізнання й осмислення: ідеї концепції, теорії, доктрини.

Предметом «Історії вчень про державу і право» є тео­ретично обґрунтовані і концептуально виважені знання людства про державу і право в їх історичному розвитку.

^ Об'єкт пізнання - це фрагмент об'єктивної реальності, що увійшла в коло практичної пізнавальної діяльності суб'єкта пізнання (людини). Об'єкт наукового пізнання ці­леспрямовано вивчається правовою наукою із застосуван­ням наукових методів процесу пізнання. Історично пізнан­ня розпочиналося саме з практики. З розвитком суспільства його об'єктом стає власне пізнання, тобто мислення люди­ни. Тому процес наукового пізнання може розпочинатися йз теорії. Різниця між об'єктом і предметом наукового пізнання дещо відносна. Основна структурна відмінність об'єкта від предмета полягає в тому, що предмет вбирає в себе лише головні, найбільш суттєві для даної науки (з погляду певного дослідження) властивості й ознаки.

В «Історії вчень про державу і право» предметом науко­вого вивчення є знання, які за пізнавальною глибиною і цінністю перевершують форми буденного (дотеоретично- го) рівня пізнання: почуття, уяву, вірування, думки.

Отже, в «Історії вчень про державу і право» терміном «вчення» позначаються концепції, ідеї, теорії, доктрини, які в логічно-понятійній формі відображають історичний про­цес поглибленого пізнання державно-правових явищ.

Кожне окреме вчення про державу і право має відносно сталу структуру, а саме: програмні й оціночні засади, ме­тодологічну основу, теоретичний зміст.

Програмні и оціночні засади - це політична оцінка існую­чої держави та права, визначення їх мети та завдання. У цій частині вчення, як правило, відображаються інтереси та іде­али окремих соціальних груп, їх ставлення до держави і пра­ва. Так, наприклад, ідея «договірної держави» переважної більшості теорій ХУП-ХУШ ст. була органічно поєднана із світоглядом нового соціального стану - буржуазії. Вона спря­мовувалась проти теологічних догматів про «боговстановле- ність» влади феодальних монархів, набуваючи водночас різ­них тлумачень, що зумовлювалися світоглядом мислителів та історичними умовами, в яких відбувалась їхня практична та теоретична діяльність. Будь-яка спроба раціоналістично, за допомогою логічних умопобудов, з'ясувати сутність держави і права, відштовхувалась від основоположних понять «приват­ного права» і «громадянського суспільства».

Змістом державно-правових вчень є намагання з допомо­гою впровадження нового понятійно-категоріального апара­ту з'ясувати питання походження держави і права, осмисли­ти правові форми, основні принципи побудови державного устрою та права, визначити соціальне призначення держави і права, встановити співвідношення права й держави, права й закону, держави й індивіда. Наприклад, римський філософ і політичний діяч Цицерон, намагаючись показати, що держа­ва є корпоративною організацією, членство в якій належить усім громадянам, ввів поняття «respublika» (або res populi).

^ Методологічною основою вчення є логіко-теоретичні (наукові), філософські або релігійні засади. Наприклад, уявлення про державу і право ранньокласових суспільств спиралися на міфологічно-релігійні (Стародавній Схід) та раціоналістичні історико-філософські засади (Стародавні Греція і Рим); у середні віки - на теологію (догмати церкви стали водночас політичними аксіомами, а біблійні тексти набули сили закону); в новітній час теологію замінила ра­ціоналістична юридична думка.

Історичний розвиток державно-правової думки підпо­рядкований певним закономірностям. Історія вчень про державу і право, вивчаючи ці закономірності, дає підстави для узагальнення знань про природу і зміст понять «право», «держава», «закон»; про роль держави і права в регулюван­ні суспільних відносин; з'ясуванні напрямку еволюції дер­жавно-правової думки людства з урахуванням історичних тенденцій його розвитку.

Важливою закономірністю є те, що будь-яке вчення фор­мується із урахуванням політико-правової дійсності певної історичної доби, яка відображається в абстрактно-уза­гальнених теоретичних побудовах.

Наприклад, в країнах Стародавнього Сходу людина не­змінно перебувала у підпорядкуванні держави, яка висту­пала відносно індивіда як відчужена самодостатня сила. На Заході, вже з часів античної Греції, з'являється феномен вільного громадянина, який є (хоча ще й не у новоєвропей­ському розумінні) економічно самостійним приватним влас­ником, котрий спільно з іншими, такими ж як він власни­ками, створює громадянське суспільство - у межах поліса чи середньовічної міської комуни, чи новоєвропейської лі­берально-демократичної держави. Такому громадянинові суспільства (за умов ідеальної реалізації демократичної форми правління) підпорядковані державні інститути. Інак­ше кажучи, на відміну від тотального на Сході панування держави і її первісної ролі в суспільстві, держава на Заході є феноменом похідним, вторинним відносно громадянсько­го суспільства приватних власників.

Відповідно, східнодеспотична модель суспільного уст­рою передбачає нероздільну єдність влади і держави та її фактичну верховну власність на землю, природні й людські ресурси, а також соціально-політичне й соціально-еконо- мічне панування державного апарату над індивідом, який позбавлений (гарантованих якоюсь третьою, незалежною силою) громадянських прав. Характерно, що і влада земна і влада небесна усвідомлюються як тотальні, цілісні і орга­нічно єдині у своїй основі начала, а визнання божественно­сті земної влади санкціонує (виправдовує, більше того освячує) служіння цареві. Західна ж модель суспільного устрою передбачає оптимальне вписування людини у напе­ред визначені її походженням чи іншими обставинами су­спільні рамки наявних ранньодержавних структур, освяче­них авторитетом богів і предків. Тут людина відчуває за собою свободу і моральне право, санкціоноване вищими силами буття на незгоду з суспільною владою, на мораль­ний осуд персоніфікаторів цієї влади і навіть на відкриту їй непокору. Відповідно основна увага в раціоналістичних побудовах зосереджується на теоретичному визначенні і класифікації форм правління, пошуку причин переходу од­нієї форми правління в іншу, прагненні визначити найкра­щу з них:

  • у середні віки з об'єктивних причин суспільство поді­лялося на два табори - церкву і мирян (громадянське су­спільство). Зрозуміло, що в основі тогочасної політичної думки лежала суперечка між світською і церковною влада­ми за домінуючий вплив на суспільство;

  • у ХУП-ХУШ ст. за доби Відродження та Просвітницт­ва центральним змістом державно-правових вчень поста­ють проблеми гарантій рівності всіх перед законом, свобо­ди і прав особистості;

  • у XIX ст. вже на порядок денний постало питання про соціальні гарантії прав і свобод людини;

  • у XX ст. проблеми форм правління і політичного ре­жиму суттєво поповнилися дослідженнями обопільного зв'язку держави з політичними партіями та іншими полі­тичними і громадськими течіями й організаціями, зв'язку держави й особи, держави і громадянського суспільства.

Не менш важливою закономірністю щодо розвитку дер­жавно-правових вчень є їхній взаємозв 'язок на альтернатив­них засадах, що сприяє прогресивному поступу державно- правової думки.

Якщо існують структурно-функціональний і конфлікт­ний підходи до аналізу публічної влади, як ознаки державної форми організації суспільства, то прибічники структур­но-функціонального підходу, зокрема американський соці- олог-теоретик Т. Парсонс, розглядають її як знаряддя узго­дження інтересів різних соціальних груп (знаряддя для інтеграції суспільства). Представники конфліктного підходу, в основному марксисти, пов'язують виникнення публічної влади з протистоянням антагоністичних інтересів у суспіль­стві, з утвердженням теорії панування й підлеглості. Відпо­відно така влада виражає волю уже не всіх членів суспіль­ства, а лише окремих панівних соціальних груп. Ця влада, під впливом соціальної диференціації суспільства інститу- ціоналізується в систему політичного гегемонізму, провід­ною силою якого є сама держава. Ретельне вивчення вказа­них вище підходів до аналізу публічної влади дає підстави стверджувати, що кожний із них не позбавлений сенсу і має раціональне зерно, сутність якого в тому, що державна влада завжди пов'язана з примусом. Питання полягає в ін­шому - якими методами цей примус здійснюється? Мето­дом переконання чи залякування.

Закономірним є й те, що формування вчень про державу і право відбувається в розгалуженій системі ідеологічних впливів, а спосіб обґрунтування політико-правових докт­рин пов 'язаний з домінуючим історичним типом світогля­ду та світоглядом самого мислителя.

Так, наприклад, в країнах Стародавнього Сходу і в період античності владарював міфологічний світогляд з централь­ною ідеєю космоцентризму, згідно з якою світопорядок мис- лився як родова цілісна єдність людини з природою і космо­сом, в якому жодна із частин не вирізняється як щось особ­ливе. Характерними рисами міфологічного світогляду є антропоморфізм і анімізм, що виявляються в одухотворенні явищ природи, перенесенні на них душевних і навіть тілес­них властивостей людини Метою держави, на думку древніх, було втілення космічної справедливості у людському житті. В середні віки панував релігійний світогляд з центральною ідеєю креаціонізму - створення Богом світу з нічого. Релігій­ним сенсом життя вважалося спасіння безсмертної душі, яке можливе внаслідок праведного життя, що полягає у вірі в Бога та дотриманні релігійних норм у духовному та буден­ному житті. Фундаментом світосприйняття були засади те­ології - сукупності релігійних доктрин про сутність і проми­сел божий. У зв'язку з цим будь-яка державно-правова теорія чи доктрина набували теологічного забарвлення.

Закономірним є й те, що в історії державно-правових вчень існує спадкоємність та зв'язок між вченнями по­передніх та наступних історичних епох. Кожне наступне вчення, як правило, враховує уявлення про державу і право тих мислителів, теорії і концепції яких були першими іс­торично і логічно.

Так, наприклад, теолог середньовіччя Тома Аквінський, успішно витлумачив авторитетне вчення Арістотеля про поліс як необхідну умову і єдиний засіб якнайвищого роз­витку людських здібностей в католицько-теологічному ду­сі, перетворивши його на потужну філософсько-світогляд­ну опору католицької церкви. Звертаючись, зокрема, до вчення Арістотеля Тома визнавав його думку про те, що право поділяється на зрівняльне й розподільне, але кожний з них пояснював такий поділ, керуючись різними методо­логічними підходами (Арістотель пояснював світ на заса­дах емпіризму, а Тома - на засадах теології).

^ 2. МЕТОЛ «ІСТОРІЇВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО»

Збереження у пам'яті усталених ознак окремих явищ та спільних ознак багатьох явищ, а також зв'язків між явища­ми, називається знанням. Знань людина набуває, взаємоді­ючи з навколишнім середовищем у процесі практичної та теоретичної діяльності. Найпершим джерелом її знань є повсякденне життя чи, інакше, повсякденний досвід. Ви­щою формою пізнання та духовного освоєння дійсності є наука. Наука - це сфера людської діяльності, функція якої полягає у виробленні та теоретичній систематизації об'єк­тивних знань про дійсність. Результатом наукового пі­знання є наукові знання. Особливість їх полягає в тому, що вони здобуваються із застосуванням методів науково­го пізнання. Метод наукового пізнання - це усвідомлений і свідомо здійснюваний спосіб пізнання, адекватний при­роді об'єкта. Інакше кажучи, метод пізнання - це сукуп­ність процедур, за допомогою яких людина отримує іс­тинне знання про світ, сукупність прийомів та операцій теоретичного і емпіричного пізнання, а також практично­го освоєння дійсності.

Метод «Історії вчень про державу і право» - сукупність логічних засобів і конкретних способів пізнання загальних закономірностей виникнення і розвитку вчень про державу і право, їх тлумачення й оцінки, спосіб і форма вираження співвідношення конкретної державно-правової теорії (кон­цепції, доктрини) з реальною дійсністю.

Методи наукового пізнання класифікуються методоло­гією (методологічною наукою) за ознаками спільності, мас­штабами об'єктів їх застосування. За такої класифікації методи поділяються на: всезагальні (філософські) - це гно­сеологічні й методологічні настанови, на які зорієнтовані більшість наук; загальнонаукові - застосовуються багатьма науками; окремонаукові - у використанні окремих наук.

Всезагальними методами історії вчень про державу і право є філософські методи діалектики та герменевтики.

^ Метод діалектики орієнтує на розгляд усього існуючого як такого, що виникає, проходить у своєму розвиткові певні стадії і зникає, перетворюючись на щось нове, а також на пізнання всіх явищ як єдності та боротьби протилежностей. В історії вчень про державу та право метод діалектики ске­ровує на розгляд державно-правових концепцій у розвитку і взаємозв'язку як між собою, так і з явищами суспільного буття. Його застосування дає змогу розкрити предметний зміст теорії, інакше кажучи, з'ясувати, у якому аспекті ми­слитель розглядає взаємозв'язок держави і права, права і позитивного закону, держави і суспільства.

Герменевтика - це теорія і мистецтво тлумачення істо­ричних текстів. За ствердженням італійського історика пра­ва Е. Бетгі, герменевтика через тлумачення історичних текс­тів «переміщується в чужу суб'єктивність».1 Йдеться про те, що методом герменевтики осягається увесь драматизм виникнення нових знань, наукових пошуків, вплив соціаль­ного статусу, світоглядної орієнтації автора на характер і зміст його наукової праці. Дослідникові необхідно після ретельного аналізу доробку мислителя відокремити раціо­нальне зерно (зміст) від ідеологічних і світоглядних наша­рувань. Адже кожний мислитель, створюючи теорію, ста­вав виразником інтересів певних соціальних груп, або при­бічником певних політичних режимів, і, насамкінець, у свою працю вкладав власне розуміння сенсу людського життя, а отже і власну інтерпретацію доцільності та перс­пектив розвитку різноманітних форм людського буття; це в однаковій мірі стосується держави і права.

^ Загальнонауковими методами пізнання є загсиїьнологічні (методи теоретичного пізнання): абстрагування, аналогія, аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання, формалі­зації тощо та методи емпіричного пізнання: описання, по­рівняння, спостереження, експеримент тощо. Загальнонау­ковими методами пізнання Історії вчень про державу і пра­во є методи порівняння, логічно-історичний, структурно- функціональний.

^ Метод порівняння дає змогу встановити тотожність, по­дібність об'єктів пізнання. Застосування цього методу в дослідженні державно-правових вчень спроможне з'ясува­ти, в якій мірі вони успадкували політико-правову думку минулих поколінь і що виникло нового в тлумаченні при­чин виникнення, розвитку та сутності держави і права.

^ Логічно-історичний метод орієнтує на розгляд історії як специфічної форми руху від минулого до сучасного і май­бутнього. Застосування цього методу історією вчень про державу і право сприяє об'єктивному аналізу окремих дер­жавно-правових вчень, з'ясуванню їх місця і ролі, соціаль­ної цінності у системі державно-правових знань на конкрет­ному етапі історичного розвитку, практичного значення для сьогодення, дає змогу виявити ступінь спадкоємності і взаємозв'язку державно-правових концепцій.

^ Структурно-функціональний метод - спрямовує на до­слідження соціальних явищ і процесів як системи, в якій кожний окремий елемент структури виконує певну функ­цію. Застосування структурно-функціонального методу в дослідженні державно-правових вчень дає змогу виявити співвідношення між державою і правом на кожному окре­мому етапі історичного розвитку, з'ясувати їх функціона­льну роль у суспільстві, виявити характерні особливості взаємозв'язку між етичними, юридичними і релігійними нормами суспільного життя.

Найбільш поширеними конкретно-науковими методами «Історії вчень про державу і право» є соціально-юридичний та порівняльно-правовий.

Застосування соціально-юридичного методу пізнання в процесі вивчення державно-правових вчень дає можливість виявити зовнішні ознаки державно-правових явищ суспіль­ного життя, з'ясувати характер відношення держави і су­спільства. Особливої ваги тут набуває питання про суб'єк­тивне і об'єктивне у розвитку держави і права, їх обопільні ролі в суспільному житті. Хто відповідальний за все, що відбувається в суспільстві і в державно-правовій сфері його життя зокрема. Бог? Безликий об'єктивний закон? Чи самі люди, але тоді, хто саме: народні маси чи лідери, які праг­нуть змінити світ. На ці запитання немає вичерпної відпо­віді, як немає однозначної відповіді на причини виникнен­ня держави і права, а отже і їх сутність. Є окремі версії цих відповідей. У подальшій розмові ми звернемося до цих питань.

^ Порівняльно-правовий метод застосовується для спів- ставлення юридичних понять, явищ і процесів державно- правового життя суспільства та виявлення серед них спіль­них і відмітних рис. Це дозволяє класифікувати державно- правові явища, виявляти їхню історичну послідовність, генетичний зв'язок, вивчати природу і зміст фундаменталь­них категорій юридичної науки: «держава», «право», «по­зитивний закон», «державна влада», «державний суверені­тет», «правова держава» тошо.

^ 3. КРИТЕРІЙ ОЦІНКИ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ

Критерій - це мірило оцінки (ознака, на основі якої фор­мується оцінка, визначення або класифікація предметів і явищ реальної дійсності). Критерій оцінки державно- правових вчень - це рівень відображення загальнолюдських цінностей в історії державно-правових і політичних вчень, правового відношення держави й суспільства, міра подо­лання політичного відчуження індивіда.

Такий критерій в повному обсязі обумовлений об'єктив­ними тенденціями розвитку суспільства та закономірностя­ми формування державно-правових вчень. Інакше кажучи, важливою умовою забезпечення у суспільстві порядку по­стає необхідність підпорядкування волі багатьох - одній. Це формування такої залежності, коли людина поступаєть­ся владній настанові не із-за остраху, а із власної волі, ви­знаючи авторитетність носія влади. (Така умова є необхід­ною і обов'язковою для забезпечення життєздатності будь- якої соціальної системи). Без подібного підпорядкування розвивається хаос, який врешті руйнує суспільну систему. Найбільш дієвою силою, що забезпечує стабільність у су­спільстві, є суспільна влада. Суспільна влада зароджувалась саме як концентроване вираження спільних інтересів, як втілення єдиної соціальної волі для забезпечення потреби у збереженні своєї цілісності. З розвитком історії відбуваєть­ся відокремлення влади від населення, відчуження її від окремих індивідів. Із виникненням держави влада поступо­во зосереджується в руках обмеженого кола людей, суспі­льна влада еволюціонує в державну, формується самостій­ний апарат влади, тобто спеціальний апарат управління, який згодом стає однією з головних ознак держави.1 Інте­реси державного апарату управління (чиновників) пере­стають збігатися з інтересами соціуму. Держава перетво­рюється в інституцію, яка протиставляє себе суспільству. Такий перебіг подій створює ситуацію, коли держава, пе­ретворившись в самодостатню інституцію, перестає вико­нувати свою основну онтологічну функцію - узгодження суспільних інтересів і захисту індивіда незалежно від расо­вої, соціальної і майнової належності. Онтологічно ж дер­жавна влада покликана на підставі правового закону ство­рювати умови для узгодження різноманітних інтересів у суспільстві заради забезпечення всезагального інтересу (створення умов для задоволення потреби свободи). Це ме­та, до якої прагне будь-яке суспільство. Однак, як свідчить історія, державний апарат управління за певних історичних і політичних обставин стає одним із чинників відчуження індивідів від вирішення загальносуспільних справ.

Наведені положення знаходили і знаходять своє обґрун­тування у державно-правових вченнях. Для ретельного їх аналізу і застосовується критерій оцінки. Всі державно-пра­вові вчення за критерієм оцінки класифікуються на прогре­сивні, консервативні і реакційні.

Оцінюються як прогресивні такі вчення, які містять ідеї підпорядкування держави інтересам народу, вимогу забез­печення природних і політичних прав людини, захисту індивіда і суспільства від безчинств і беззаконня, підпоряд­кування державної влади законові. (Це гуманістичний (ци- вілізаційний) підхід до оцінки державно-правових вчень). До прогресивних відносяться, наприклад, теорії відродже­ного природного права, правової та соціально-правової дер­жави.

Як консервативні набувають оцінки такі вчення, які за­перечують будь-які прояви шовінізму та негативного наці­оналізму в практиці державно-правового життя, пропові­дують глибоке вкорінення у традицію (а формування дер­жавності завжди спрямовується на запобігання конфліктів), консолідацію державою соціальних і національних спіль­нот на принципах верховенства права та наповнення норм права моральним змістом. До таких теорій, наприклад, від­носяться теорія національно-демократичної держави (М. Гру- шевський), класократична теорія (В. Липинський), патріар- хально-патерналістська концепція держави Конфуція тощо.

Оцінку як реакційних мають такі вчення, в яких прого­лошуються і захищаються ідеї етатизму, необмеженості державної влади, ідеалізуються авторитарні й деспотичні режими, формується правовий нігілізм. До реакційних, на­приклад, належать фашистські і націоналістичні теорії держави і права.

узагальнене знання про теоретичне (раціональне) осмис­лення державно-правової сфери суспільного життя, про сутність держави і права.

«Історія вчень про державу і право» не обмежується уза­гальненням, систематизацією та аналізом державно-право­вих вчень. За допомогою власних наукових методів, ви­вчаючи форми теоретичного пізнання державно-правових інститутів, вона досліджує природу і зміст понять «держа­ва», «державність», «право», «закон». Її метою є отримання справжнього знання про державу і право, передусім безвід­носно до суб'єкта пізнання.

«Історія вчень про державу і право» не обмежується пі­знавальною функцією. Своєю здатністю синтезувати в ціліс­ну й завершену форму всю сукупність теоретично-обґрун­тованих і концептуально виважених знань про державу і право вона впливає на формування правосвідомості, право­вої й політичної культури індивіда, виконуючи, у такий спосіб, світоглядну функцію.

Із науковою і світоглядною функціями Історії вчень про державу і право тісно пов'язана евристична функція, яка дає змогу на основі вивчення теоретичних форм осмислен­ня держави і права відкрити нові закономірності, властиві державно-правовим явищам в нових умовах розвитку су­спільства.

«Історія вчень про державу і право», виконуючи комуні­кативну функцію, сприяє якісному розвитку юридичних знань. Зокрема, разом з іншими юридичними науками істо- рико-теоретичного циклу вона вирішує проблему забезпе­чення фактичним, науково обґрунтованим матеріалом За­гальної теорії держави і права, яка виконує методологічну функцію в системі юридичної науки.

^ Прогностична функція випливає із природи теоретичного мислення, підсумковим результатом якого є народження но­вих ідей. В цьому аспекті на основі вивчення закономірнос­тей розвитку державно-правової думки, способів осмислення держави і права, їх соціальної мети і завдання виникає мож­ливість передбачити перспективи розвитку держави і права як соціальних інститутів та визначити напрямок їх еволюції.

«Історія вчень про державу і право» виконує і навчаль­но-прикладну функцію. Як навчальна дисципліна вона оптимально пристосована до цілей та умов навчального процесу в юридичному вузі. Її застосування в навчально­му процесі сприяє оволодінню юридичними знаннями та підвищенню професійного рівня майбутніх фахівців- юристів.

5. «ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО» В СИСТЕМІ ЮРИДИЧНИХ НАУК ІСТОРИКО ТЕОРЕТИЧНОГО ЦИКЛУ

«Історія вчень про державу і право» відносно самостійна наука в системі правознавства, завдячуючи безпосередньо практичному зв'язку з державно-правовою реальністю. З од­ного боку вона знаходиться у безпосередньому співвідно­шенні з «Теорією держави і права», «Історією держави і пра­ва», «Історією політичних і правових вчень»; з іншого - розви­ваючись паралельно з державно-правовою сферою суспіль­ного життя, державно-правовими закладами й інститутами, вона набуває нових ідей, водночас справляючи неабиякий вплив на практичну сферу державно-правового життя.

Кожна окрема наука, суміжна з «Історією вчень про дер­жаву і право», маючи власний предмет дослідження, орієн­тується лише на один із аспектів вивчення держави і права.

«Теорія держави і права» — узагальнююча теоретична наука у відношенні до інших юридичних наук, яка інтегрує їхні досягнення. Історія вчень про державу і право є істо­ричним фундаментом Теорії держави і права. Вона поста­чає матеріал про історичний процес формування понятій­ного апарату теорії. Наприклад, Теорія держави і права досліджує проблему природного права (поняття, види, оз­наки), Історія вчень про державу і право повідомляє про те, ким і в яких історичних умовах вперше було розроблено теорію природного права, розкриває основні ознаки при­родного права в трактуванні окремого мислителя.

«Історія вчень про державу і право» має спільний з «Іс­торією політичних і правових вчень» предмет наукового дослідження. Однак, Історія політичних і правових вчень, вивчає свій предмет через призму міжкласових та міжнаці­ональних інтересів, виконуючи тим самим ідеологічну функ­цію в юридичній науці. Вона зосереджує увагу на політич­них аспектах держави, водночас співвідносячи право з до­цільністю і корисністю. «Історія вчень про державу і право» вивчає свій предмет через призму загальнолюдських цінно­стей і всезагального інтересу, зосереджуючи увагу на пра­вових аспектах держави, разом з тим співвідносячи право із законністю і справедливістю.

Процес історичного розвитку державно-правових форм життя окремих народів в хронологічній послідовності ви­вчає «Історія держави і права». Історичні факти викорис­товуються Історією вчень про державу і право з метою вивчення змісту та виявлення характерних рис державно- правових вчень певної історичної доби, методів впрова­дження їх у практику державно-правового життя. Співвід­ношення і обопільний зв'язок політико-правових ідей і вчень та історії розвитку державно-правових форм, закла­дів, інститутів є очевидним: по-перше, відповідні теоретич­ні узагальнення необхідні для висвітлення політико-пра- вової реальності в історичному розвитку; по-друге, без знання історії держави і права, загальних тенденцій історич­ного розвитку важко з'ясувати конкретний зміст відповід­них державно-правових теорій. Наприклад, {аналізуючи' політичну реальність, яка пов'язана, як правило, з об'єк­тивними історичними тенденціями розвитку соціуму, видат­ні мислителі розробляли плодотворні ідеї і концепції, за­стосування яких сприяло суспільному прогресу. У свій час лібералізм Локка допоміг обмеженню влади короля і за­провадженню в Англії конституційної монархії. Однак треба підкреслити, що та частина його трактату про правління, де Локк говорить про справедливий державний устрій, тобто ^ про конституційну монархію, була написана ним задовго до ^ «Славної революції», в результаті якої запровадилась конс- ^ титуційна монархія. Вплив Локка простежується також і в V Конституції США, в основних політичних документах Вели- кої французької революції. Можна ще навести характерний приклад. Теорія поділу влад, яка є основою становлення і розвитку правової держави, створена французьким політич­ним філософом Ш. Л. Монтеск'є. На його думку верховенст­во права може бути забезпеченим тільки поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову для взаємостримування од­на одної. А вже Д. Медісон в умовах СІЛА розробив оригі­нальний механізм стримування і противаг інститутів влади, завдячуючи якому кожна із трьох владних гілок стали віднос­но рівноцінними і функціонували як засіб протидії взаємним зловживанням. Політична філософія І. Бентама вплинула на здійснення політичних реформ в Англії періоду 30-50-х ро­ків ХУШ ст., політичні ж ідеї Дж. Мілля - на реорганізацію британської політичної системи в другій половині ХІХ ст. "

6. «ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО» В СИСТЕМІ СУСПІЛЬНИХ НАУК

'Усі суспільні науки переплетені між собою, оскільки об'єктом їхнього досліджений є суспільство у різноманіт­них формах буття. Історія'вчень про державу і право, ви­вчаючи свій предмет, церебуває у тісному співвідношенні







% ц н ю, фіпософігю права, етикою, соціальною пси-

, оціоло.Чсю, економічною теорією, політологією. . . . офім» та «Філософія права» у відношенні «Істо­рії ймень про державу і право» виконують методологічну роль. Остання, вивчаючи свій предмет, користується інстру­ментами пізнання - філософськими категоріями - явище і сутність, зміст і форма, можливість і дійсність, причина і наслідок, система і структура тощо. Окрім того, на твор­чість мислителів, які переважно займались соціально-полі- тичними або державно-правовими проблемами (леггсти в Стародавньому Китаї, римські і середньовічні юристи, по­літичні і громадські діячі, вчені Н. Макіавеллі, Ж. Боден, Т. Джефферсон, Т. Пейн, Ж.-Ж. Руссо та ін.) значно впли­нули окремі філософські ідеї, концепції, принципи пізнан­ня і пояснення реальної дійсності. До того ж, значний вне­сок в історію державно-правової думки людства здійснили філософи Конфуцій, Платон, Арістотель, Тома Аквінський, Григорій Сковорода, Дж. Локк, І. Кант, Ф. Гегель та ін.

У процесі аналізу державно-правових вчень із застосу­ванням основних принципів філософії права виявляються суттєві відмінності між правом природним і правом пози­тивним (законом), з'ясовуються роль наукових абстракцій у побудові системи категорій права, зміст і природа понять «правова держава» і «громадянське суспільство».

Історія вчень про державу і право має зв'язок з етикою - філософською теорією моральності. Предметом етики є природа людської вдачі та як вона співвідноситься з уяв­леннями про належне. Етику цікавлять питання, звідки беруться переконання про добро, зло, справедливість. Будь- яка державно-правова теорія, пояснюючи причини, завдан­ня, мету держави і права звертається до уявлень про належ­не, оперуючи поняттям справедливості. Історико-логічне тлумачення справедливості необхідне для опанування зміс­том термінів «право як втілення справедливості» і «спра­ведливість у праві».

Вивчення законів про відображення людиною навколиш­нього життя у процесі її діяльності (відчуття, пам'ять, мислення), законів поведінки людей, як членів окремих со­ціальних груп - це коло проблем, якими займається соці­альна психологія. Предметом науки соціології є проблеми спільного життя людей, які об'єднуються в соціальні групи за схожими інтересами. Опанування знаннями соціальної психології і соціології дає змогу за допомогою критерію оцінки визначити характер державно-правового вчення (прогресивне, консервативне, реакційне), це є можливим з огляду на те, що зміст державно-правових вчень, як пра­вило, відображає інтереси та ідеали певних соціальних груп, їхнє ставлення до держави і права. До того ж, в кон­тексті аналізу вчень про державу як форму політико- правової організації суспільства вагомими для «Історії вчень про державу і право» є знання про роль людини, людської свідомості та вільної активності у створенні держави, у здійсненні її функцій, роль психологічного фактора у виникненні права.

Обопільний зв'язок існує між «Історією держави і права» та політологією. Політологія вивчає закономірності виник­нення, функціонування та тенденції розвитку суспільної вла­ди, держави, політичних інституцій з метою розв'язання пи­тань прикладного характеру: як узяти державну владу, як організувати побудову держави, які конкретно сили можуть це здійснити. Ця наука зосереджує увагу на описанні й аналі­зі фактів під кутом зору соціально-політичних цінностей. Історія вчень про державу і право, вивчаючи політико-пра- вові теорії, зосереджує увагу на описанні й аналізі фактів у площині правових цінностей. До того ж, перші вчення про державу і право були невід'ємною частиною політичної тео­рії, яка своїми витоками сягає філософії.

Взаємозв'язок економічної теорії з «Історією вчень про державу і право» очевидний. Економічна теорія вивчає вплив домінуючого способу виробництва на зміст і форми суспільної свідомості та політичні й державно-правові інс­титути суспільства. Інститути держави і права виникають у відповідь на економічні потреби і самі виявляються важ­ливим фактором у формуванні соціально-економічних від­носин, які завжди набувають правової форми. Механізм такого взаємозв'язку так чи інакше присутній у будь-якій державно-правовій теорії.

Висновок

«Історія вчень про державу і право» як юридична істо- рико-теоретична наука досліджує історію виникнення і розвитку теоретичних знань людства про державу і право. Вона є логічним узагальненням державно-правової думки і відображає послідовну закономірність еволюції уявлень, ідей, поглядів на державу і право. Її наукові узагальнення сприяють якісному розвиткові юридичних знань.

Як наука і вузівська навчальна дисципліна «Історія вчень про державу і право» має пізнавальне, світоглядне і прикладне значення: по-перше, це пізнання начал і сутності

Лі іпіі(і іі|миовоіо життя суспільства, спроба збагнути і у, , імиїи проблеми його колективного існування й орга­ні ні. І уі у систематизованому вигляді подається історія виникнення і закономірності розвитку нових знань про державу і право, опанування якими сприяє усвідомленню мети, завдань і перспектив розвитку держави і права як со­ціальних інституцій; по-друге, Історія вчень про державу і право безпосередньо впливає на формування правової сві­домості, правової і політичної культури; по-третє, як на­вчальна дисципліна, вона оптимально пристосована до цілей та умов навчального процесу у юридичному вузі, позаяк є певною системою знань необхідних для фахової підготовки юристів.

Світоглядне й прикладне значення «Історії вчень про державу і право» випливає з її характерних особливостей, які полягають в історико-теоретичному осмисленні держав­но-правових проблем суспільного життя.

З одного боку ця наука всебічно вивчає процес історич­ного розвитку теоретичних знань людства про державу і право, законодавство, виявляє вплив на формування цих знань світоглядних традицій конкретної історичної доби; оцінює внесок кожного мислителя в скарбницю загально­людської правової культури і правової свідомості; з іншого - ретельно аналізуючи теоретично обґрунтовані та концепту­ально виважені погляди і знання про державу і право, що своєю пізнавальною глибиною і цінністю перевершують відображення державно-правової дійсності на рівні буден­ної свідомості, вона допомагає в оволодінні природою і змістом фундаментальних категорій юридичної науки «дер­жава», «право», «закон», «влада», сприяючи всебічному на­уковому вивченню зовнішніх ознак державно-правових явищ і пізнання їх внутрішньої сутності.

GQ Завдання для індивідуальної роботи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

Схожі:

Мірошниченко М. І., Мірошниченко В. І. М64 Історія вчень про державу І право: Навчальний по­сібник iconПлан загальні риси міфологічних уявлень про державу І право в країнах...
Мірошниченко М. І., Мірошниченко В. І. Історія вчень про державу І право: Навчальний по­сібник. К.: Атіка, 2001 224 с
Мірошниченко М. І., Мірошниченко В. І. М64 Історія вчень про державу І право: Навчальний по­сібник iconЕ. В. Віленська історія вчень про державу та право
Ухвалено на засіданні кафедри філософії права Луганського державного університету імені Е. О. Дідоренка
Мірошниченко М. І., Мірошниченко В. І. М64 Історія вчень про державу І право: Навчальний по­сібник iconГ.І. Трофанчук історія вчень про державу та право
Рецензенти: В. К. Гіжевський, к ю наук, професор; O. I. Коваленко, к ю наук, професор
Мірошниченко М. І., Мірошниченко В. І. М64 Історія вчень про державу І право: Навчальний по­сібник iconНавчально-методичний комплекс навчальної дисципліни «Політологія»...
Навчальна дисципліна «Політологія» має міжпредметні зв‘язки з навчальними дисциплінами: «Історія України», «Соціологія», «Соціологія...
Мірошниченко М. І., Мірошниченко В. І. М64 Історія вчень про державу І право: Навчальний по­сібник iconУпорядник А. М. Мірошниченко. Науковий редактор В. В. Носік
Видання 2-е. За станом нормативно-правових актів та актів органів судової влади на 1 лютого 2007 року / Упорядник А. М. Мірошниченко....
Мірошниченко М. І., Мірошниченко В. І. М64 Історія вчень про державу І право: Навчальний по­сібник icon1. загальна характеристика вчень про державу І право доби просвітництва...
У статті «Відповідь на запитання, що таке просвітництво?» філософ запропонував розглядати його як необхідну історичну добу у розвитку...
Мірошниченко М. І., Мірошниченко В. І. М64 Історія вчень про державу І право: Навчальний по­сібник iconВступ
Викладачі, які проводять практичні заняття: к ю н. Святун О. В., к ю н. Влялько І. В., ас. Мірошниченко М. О
Мірошниченко М. І., Мірошниченко В. І. М64 Історія вчень про державу І право: Навчальний по­сібник iconБанчук О. А. Публічне І приватне право: історія українських вчень І сучасність
Практичні заняття з курсу «Адміністративне право України» мають на меті поглибити теоретичні знання студентів І навчити застосовувати...
Мірошниченко М. І., Мірошниченко В. І. М64 Історія вчень про державу І право: Навчальний по­сібник iconСемінарсько-практичне заняття №5 (іуф, 2013 р.) Етапи вивчення художнього твору Підсумки мкр
Мірошниченко Л. Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах: Підручник. – К.: Вища школа, 2007. – С....
Мірошниченко М. І., Мірошниченко В. І. М64 Історія вчень про державу І право: Навчальний по­сібник iconТараса Шевченка Юридичний факультет Кафедра трудового, земельного І екологічного права
Носік В. В., Балюк Г.І., Ковальчук Т. Г., Мірошниченко А. М., Краснова М. В., Коваленко Т. О., Позняк Е. В., Заєць О.І., Євстігнєєв...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка