Що могутніше розуму?




Скачати 159.56 Kb.
НазваЩо могутніше розуму?
Дата конвертації17.09.2014
Розмір159.56 Kb.
ТипВопрос
mir.zavantag.com > География > Вопрос



План


  1. Свідомість – предмет філософського дослідження.

  2. Походження свідомості та питання її розвитку.

  3. Структура та функції свідомості.


Що могутніше розуму?

Йому – влада, сила і панування над всім космосом.

Останній сам породжує в собі силу, яка ним керує.

Вона наймогутніша серед усіх інших сил природи.

К.Е.Ціолковський





  1. Свідомість – предмет філософського дослідження.


Духовне життя – це одна із сутнісних характеристик людини. Різні аспекти духовного життя вивчають психологія, нейрофізіологія, кібернетика та інші науки, по-своєму осмислюють його мистецтво та релігія. Філософію духовне життя цікавить з точки зору ролі його у вирішенні питання про місце людини в світі.

Ще до недавна духовне життя фактично зводилося до свідомості, як здатності людини усвідомлювати, розуміти дійсність, яка може бути сформульована і висловлена мовою – тобто людський інтелект. Він вражає своєю красою і могутністю, невичерпністю і універсальністю. В цілому якісні особливості людського інтелекту окреслюють терміном свідомість, тому питання про сутність свідомості, її виникнення та можливості століттями хвилювало кращих представників людства, надихало на пошук та творчі злети. Музика, поезія, усе мистецтво, наукові розвідки глибин сущого та інші напрями інтелектуальної діяльності прагнуть розкрити можливості людської свідомості та неповторно-чарівний внутрішній світ людини. В даному випадку поняття “свідомість” позначає все психічне життя людини – сукупність образів, переживань, спонукань, які виникають у людській життєдіяльності і певним чином впливають на неї.
Свідомість — це здатність головного мозку людини цілеспрямовано відображати буття світу, перетворювати його в образи і поняття. Свідомість визначає людське ставлення до навколишнього світу.

Проте свідомість як психічне життя в цілому не адекватна духовному життю, оскільки останнє не зводиться до внутрішнього стану людини, а проявляється в діяльності, вчинках її. Важко, наприклад, відірвати уявлення про мораль і моральні переживання від того, як вони проявляються в реальних вчинках. Духовне життя – це сам процес життя, а не лише психічне переживання. Тому в “широкому” розумінні поняття “свідомість” вживається як синонім духовного життя в цілому, як єдність відображення і дійсності.

Ідеальні, духовні явища, які на відміну від матеріальних існують тільки у головних людей, як похідні від матеріальних, як результат їхнього відображення, становлять зміст свідомості.

Довгі тисячоліття людство шукало відповідь на питання, в чому ж полягає суть феномена свідомості, яка її природа, як вона виникла і яке її призначення в світі. У істрико-філософському процесі проблема свідомості набула найрізноманітніших тлумачень.

Перші уявлення про свідомість виникли у прадавні часи, коли люди дійшли висновку, що процеси, які відбуваються в їхніх головах, відмінні від процесів природи, що їхнє бачення світу, а відповідно і місце в ньому, відрізняється від тваринного. Такі особливі властивості приписували душі, як прояву чогось надприродного.

На ранніх етапах розвитку філософії відсутнє чітке розмежування свідомого та несвідомого, матеріального та ідеального у трактуванні психічних явищ. Так, основу свідомих дій Геракліт визначав поняттям логос (слово, думка, суть речей). Вперше розрізняли матерію і свідомість софісти, а за ними – Сократ. У Платона об`єктивний зміст актів свідомості відокремлюється в особливий світ ідей, протилежних всьому матеріальному світу. Відтоді проблема свідомості не втрачає гостроти, а в сучасних умовах навіть актуалізується. Це зв`язано з зростанням ролі свідомості в житті людини і суспільства, з новими досягненнями науки в осягненні свідомості: з відкриттям безсвідомого, виявленням нових фактів, що утворюють проблемне поле парапсихології, досягненнями реаніматології, що спонукають до роздумів про те, що відбувається з свідомістю людини після смерті тощо.

Відомо, що ідеалізм вважає свідомість активним началом матерії. Внаслідок цього вона наділяється надприродним характером. Фактично свідомість відривалась від людини і природи, її приписували самостійне існування. Вона народжувала явища природи та історії. Таким чином ідеалізм обожнював свідомість.

Згідно з дуалізмом у світі завжди існували дві самостійні субстанції — матерія і свідомість, незалежні одна від одної. Свідомість, як і матерія, є вічною, вона не виникла і не народжувалася. Тому і відповідно відпала необхідність вирішення питання про її походження. Близькою до такого трактування свідомості є концепція Тейярда де Шардена, за якою в земній матерії була замкнута деяка маса свідомості, психічної енергії. Отже, свідомість так само первісна як і матерія.

Матеріалізм розглядає свідомість як відображення світу у мозку людини (пізнання), як функцію організаваної матерії. Разом з тим це результат чуттєво-предметної діяльності людини, необхідна сторона практичної діяльності людини.

Але не слід забувати, що питання свідомості є предметом дослідження не тільки філософії, а й природодослідників, психологів, генетиків, соціологів та ін. Проте, на відміну від окремих наук, філософія прагне до цілісного, системного осягнення всесвіту і людини. Тому і при вивченні свідомості філософи намагаються розкрити різні її аспекти:

  • Гносеологічний (відображаючий), онтолгічний (буттєвий), аксіологічний (ціннісний), соціо-культурний;

  • Прагнуть виявити механізми її становлення та розвитку, розкрити її соціально-діяльну суть;

  • Дослідити особливості функціонування свідомості на різних рівнях (індивідуальному і соціальному), у різних конкретно-історичних умовах;

  • Виробити цілісну теорію свідомості.

При реалізації проблеми філософія спирається на дані окремих наук, що вивчають свідомість, узагальнюює їх і виконує інтегративну функцію у пізнанні свідомості.

^ 2. Походження свідомості та питання її розвитку.

Свідомість сучасної людини є продуктом всесвітньої історії, результатом багатовікового досвіду розвитку практичної і пізнавальної діяльності, багатьох поколінь людей. Але щоб її зрозуміти, необхідно з’ясувати, як вона зароджувалась, які причини привели до її винекнення.
В основному виділяють біологічні передумови і суспільно-історичні.

Перша передумова — це потреба у відображенні живої і неживої природи; (Відображення — це процес і результат встановлення відповідності щодо структур будь-яких систем, які взаємодіють і впливають на їх подальше існування.)

друга — праця, спілкування у колективі, заснованому на трудовій діяльності, членороздільна мова.
Можна вважати, що саме праця, була тією формою пристосування до середовища, яка викликала появу нової форми відображення — свідомість. Розум людини розвивався відповідно до того, наскільки вона навчилася змінювати довкілля. За допомогою засобів праці людина осягала властивості об’єктивного світу.

У процесі трудової діяльності люди вступають один із одним в ті чи інші форми стосунків, взаємини спілкування, які можуть бути виробничими чи особистими. Сьогодні визнано положення про те, що спілкування є однією із необхідних передумов формування і розвитку особи, її свідомості.

Виникнення членороздільної мови було могутнім засобом дальшого розвитку самої людини, суспільства та свідомості. Завдяки мові свідомість формується і розвивається вже як духовний продукт життя суспільства.

Сучасна філософія і наука не можуть дати остаточного і безсумнівного розв`язання проблеми походження свідомості, але на сьогодні наявні декілька концепцій, які допомагають багато чого зрозуміти в даному напрямку: теологічна, еволюційна, дуалістична, теорія єдиного інформаційного поля, трудова, субстанційна.

^ Концепції походження свідомості:

  • Релігійна (теологічна): свідомість є проявом “іскри Божої”, вкладеної в людину Богом при творенні світу. Власне людська свідомість із її найпершими властивостям постає вже наслідком відомого із Святого Письма гріхопадіння: саме внаслідок цього людина почала рорізняти добро і зло, почала сприймати дійсність не цілісно, а фрагментарно. Проте наявність в глибинах свідомості частки божественного зумовлює людське прагнення до вищого, здатність пізнавати істину. Безумовно, позитивним моментом цієї концепції є те, що вона зводить людську свідомість до трансцендентального, абсолютного, вищого, не обмежує її аспектами існування людини та її виживання. Проте вона залишає поза розглядом зв`язок свідомості з людським організмом, соціальною історією.

  • Дуалістична: в основі всіх світових процесів лежать два начала: матеріальне і духовне. Свідомість є виявленням духовного начала буття.

  • Концепція єдиного інформаційного поля: свідомість є одним із проявів дії єдиного інформаційного поля. Усі процеси світу супроводжуються обміном інформації. Тому логічно припустити, що існує єдине поле інформації усіх світових процесів і явищ. Людська свідомість – один із проявів інформаціних процесів, можливо, найяскравіший. Людську свідомість не можна звести до інформації, але, безперечно, вона має до неї пряме відношення, адже людський мозок спиймає інформацію, а середовище та соціальна дійсність спрямовують його на певні параметри дії.

  • Концепція еволюції: свідомість є результатом поступового розвитку живих організмів або форм відображення дійсності. Дарвіністська теорія стверджує, що внаслідок боротьби за виживання та пристосування до умов довкілля відбувається удосконалення видів живих організмів, з`являється психіка та людська свідомість. Але сучасна генетика заперечує можливість змін організмів лише через пристосування; ці зміни повинні бути зумовлені на генетичному рівні й не інакше. Та й людина не стільки пристосовується до зовнішніх природних умов, скільки змінює їх, змінює засоби діяльності, свої зання і навички.

  • Концепція походження свідомості та людини внаслідок розвитку праці (трудова): свідомість формується в міру розвитку суспільної праці. Звичайно, для виготовлення знарядь праці потрібно досить розвиненого інтелекту. Проте, найдавніші кам`яні знаряддя відносяться до 2,5 млн. років тому, а прояви людської свідомості, пов`язані із спеціальними похованнями, наскельними малюнками та ін. – до 100 тис. років тому.

  • Концепція активно діяльного самопородження людини на основі природно-космічних передумов: намагання подати свідомість як конкретне виявлення абсолютної основи світу – духу, або ідеї, або світового розуму (інтелекту).


Отже, перегляд основних концепцій походження свідомості дозволяє зробити висновок про те, що жодна з них не може пояснити усіх складностей свідомості, як явища людського буття, проте кожна з них виділяє та акцентує справді дуже важливі риси свідомості, а тому ми повинні їх брати до уваги лише в цілісності, єдності.
Слід виділити основні ознаки (прояви) свідомості:


  • свідомість має властивість універсальності. Це означає, що людина в принципі може відображувати будь-які властивості будь-яких предметів, які так чи інакше залучені до діяльності. Праця та спілкування примушують речі немовби обертатися перед розумовим поглядом людини. Тварина бачить світ лише крізь дію основних інстинктів, людина через мозок.

  • має властивість об’єктивності – спроможна відображувати речі такими, якими вони є насправді.

  • проявляється через поведінку людини (пошук шляхів для задоволення життєвих потреб, самозбереження, а інколи і всупереч біологічній доцільності – самопожертвування, самогубство тощо).

  • властива людині і властивість цілепокладання. Перед тим, як щось зробити, вона створює ідеальний проект майбутнього результату і розробляє план дій. З цієї ознаки випливає і здатність використовувати предмети культури за їхнім призначенням.

  • характеризується творчістю – людина здатна ніби бачити те, що на справді, у наявному вигляді не існує (наприклад, каменяр бачить у камені майбутній виріб, гончар у глині – майбутню річ). Творчість потрібна значною мірою для того, щоб перетворити світ, створювати нове. Для цього потрібні нові ідеї, конструктивне уявлення того, чого ще не вистачає, але, що згідно з об’єктивними законами дійсності, може бути створене — все це вимагає щоб духовне життя мало творчий характер, а свідомість була активною внутрішньою дільністю.

  • свідомість опосередкована мовою. Перетворюючи світ, люди натикаються на такий його рівень, який не може бути виражений і пізнаний без мови. Мова дає змогу усвідомити світ і власну діяльність в ньому. Свідомість, звідси, без мови неможлива. Мова такий самий необхідний посередник у ставленні людини до світу, як і знаряддя перетворення, техніка.

  • свідомість здатна фіксувати сама себе (самосвідомість, саморефлекція).


Отже, свідомість має унікальні властивості, які зумовлюють неможливість її прямого вивчення та вимірювання; проте вихідні ознаки свідомості дозволяють стверджувати її реальне існування, але в особливих якостях і характеристиках.
^ 3. Структура та функції свідомості.
Свідомість, як феномен матеріального і соціального світу, в якому живе людина, має свою структуру. У ХХ ст. стуктуру свідомості вивчали такі філософські школи, як феноменологія, психоаналіз, екзистенціалізм, герменевитика, конгітивна психологія.



Виходячи з цієї схеми ми можемо зробити висновок, що свідомість не зводиться до психіки людини. Поняття свідомості більш вузьке в порівнянні з поняттям “психіка людини”. Психіка складається із таких духовних утворень, як свідоме, несвідоме та підсвідоме., що є багатомірними і перебувають у постійній взаємодії. Психічні процеси стають предметом свідомого становлення людини, що їх вона контролює і спрямовує. У свою чергу, значна кількість усвідомлених дій людини внаслідок багаторазового повторення набуває значення автоматизму, звички, що не потребує втручання свідомості. Такі дії забезпечує несвідоме чи підсвідоме функціонування психіки.

Вважають, що несвідоме – це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму. До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні сни, явища сомнамбулізму (ходіння уві сні), а також інстинкти, інтуїція (одним з перших в історії науки цю проблему вирішував З. Фрейд).
Одним з найголовніших структурних елементів свідомості є самосвідомість. Вона орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів,дій, тощо; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У цьому разі об’єктом пізнання суб’єкт робить самого себе і свою свідомість. Отже, людина — самооцінююча істота, що допомагає їй знайти своє місце в житті.

Самосвідомість – це своєрідний центр свідомості, у якому концентрується і інтегруються уявлення людини про власне Я і формується ставлення до нього та навколишнього світу; це також усвідомлення власного тіла, соціального положення, ставлення до природи, суспільства, інших людей.

Самосвідомість включає в себе:

  • самопочуття,

  • усвідомлення власного “Я”,

  • усвідомлення власної соціокультурної належності.

Самопочуття – це усвідомлення власного тіла, його включеності і разом з тим відокремленості з навколишнього світу людей і речей. Відомий афоризм “У здоровому тілі – здоровий дух” набув форми заклику дбати про власне тіло, тілесний стан не лише тоді, коли з`являються ознаки хвороби чи виникли якісь тілесні диспропорції, а постійно.

^ Усвідомлення своєї соціокультурної належності (сімейної, родової, національної) – умова формування і розвитку особистості, тому що забезпечує засвоєння норм, традицій, цінностей, ідеалів як таких, що мають глибокі життєві коріння, наповнені реальним змістом, значенням.

^ Усвідомлення власного “Я” – це не тільки знання людини про себе, а й певне ставлення до себе, соціальна настанова, в якій уявлення про себе, свої якості і можливості органічно зв`язано з емоціями, викристалізовується в мотиви поведінки, мету діяльності, уявлення про зміст, сенс життя.

Крім того самосвідомість включає в себе і такі компоненти як самооцінка, самовизнанчення, самоконтроль.

Звернення філософів до самосвідомості починається ще з Сократа, з його слів “Пізнай самого себе”. За Платоном, який вивчав душу, остання виступає внутрішньою працею, яка має характер бесіди з самим собою.
Як видно із структури, свідомість — ще насамперед знання. Без знання свідомості не існує. Знання виступає формою представлення предметного змісту дійсності в свідомості людини. В певному сенсі свідомість і знання є те ж саме, проте поняття свідомості дещо ширше, бо воно включає в себе не тільки знання (“відання”), а певні дії із знаннями, певне їх використання. Внаслідок сказаного стає зрозумілим, що взаємодію свідомості із дійсністю можна виразити так: свідомість – знання – дійсність.

Знання в свою чергу опосередковане мислненням, тобто це оперування предметним змістом, який свідомість має у вигляді знання. Предметний зміст свідомості означає, що ми завжди в речах бачимозначно більше, ніж те, що дають нам відчуття (наприклад, різбляр бачить в звичаному дереві певну річ, виріб, а не лише дерево). До пізнавальних здатностей людини належить також увага і пам’ять.

Емоційна сфера свідомості — складне, малодосліджене явище. Емоції — це відображення об’єкта у формі психічного переживання, душевного хвилювання. Цю сферу становлять почуття (радість, горе, любов, ненависть та ін.), афекти (лють, жах, відчай), пристрасті і самопочуття. У емоціях предмети відображаються не в образах, а в їхньому ставленні до людини, суспільства, їхніх потреб, інтересів.

Ще однією важливою складовою частиною духовного світу людини є воля. Вона виявляється у здатності людини мобілізувати і сконцетрувати всі свої духовні та фізичні сили на виконанні мети. Ця сфера свідомості представлена мотивами, інтересами, потребами в єдності із здібностями.
Духовне життя притаманне людині на всіх його трьох рівнях: окремої людини, соціальної групи чи суспільства, загальнолюдської системи. Індивідуальне духовне життя зв`язане з глибинним усвідомленням свого буття, його змісту і мети, вищого блага, виробленням та реалізацією свідомого та творчого ставлення до світу (внутрішнього та зовнішнього). Духовне життя суспільства – це творче творення , збереження та засвоєння духовних цінностей та змісту. Духовність є основоположним принципом самобудови та існування особи, суспільства.
Сукупність характеристик свідомості (понять, ідей, поглядів, уявлень, почуттів, переживань, настроїв), що є спільними для певної соціальної групи або для суспільства в цілому, називають суспільною свідомістю (духовним життям суспільства).
Суб`єктом суспільної свідомості виступають суспільство, соціальна спільність (група, клас, нація) чи окрема людина, але не як індивідуальність, а як представник певної соціальної спільності.
Суспільна свідомість має складну, розгалужену структуру:

-по-перше, з точки зору носія, суб`єкта поділяють: індивідуальне, групове (класове, національне та ін.), суспільне, загальнолюдське;

-по-друге, з точки зору конкретно-історичного підходу: міфологічна, релігійна, філософська; за епохами: антична, середньовічна тощо;

-по-третє, виходячи з різних форм чи сфер діяльності: екологічна, економічна, правова, політична, моральна, естетична, релігійна, наукова;

-по-четверте, за рівнем та глибиною проникнення в дійсність: буденна (емпірична свідомість, суспільна психологія) і теоретична (наука, суспільна ідеологія)
Суспільна свідомість, так само як і індивідуальна, містить у своїй структурі знання, норми, цінності.

Духовне життя окремої людини містить в собі елементи свідомості того суспільства і тих соціальних груп, членом яких вона є, і неповторні індивідуальні риси. Суспільна свідомість, постаючи чимось спільним у відношенні до індивідів, водночас щодо інших типів суспільної свідомості є унікальною: наприклад, національна свідомість певного типу культури, певної епохи.

Суспільна свідомість відрізняється від індивідуальної за своїми носіями (це свідомість групи і суспільства), роллю (відображає світ з позицій групи чи суспільства), способом існування (наслідки суспільної свідомості лежать поза індивідуальною свідомістю: у бібліотеках, музеях тощо, а ключ до розуміння захований у свідомості окремої людини).
Суспільна свідомість виражається в суспільній психології (стихійне формування повсякденних уявлень про життя і норми поведінки, наприклад, психологія національна, класова, релігійних груп, звичаї традиції тощо. Для людей, які знаходяться в середині певної спільноти ці особливості є звичними і тому непомітними, однак збоку це суспільна психологія іноді здається дивною, незрозумілью, ворожою, наприклад, акценти рідної мови) і в ідеології (усвідомлення та обгрунтування суспільної психології; система поглядів, ідей, теорій, принципів, що відображаютьсуспільне буття крізь призму інтересів, ідеалів, мети соціальних груп, класів, нації, суспільства).

Форми суспільної свідомості народжуються як відображення суспільних відносин і живуть власним суспільним життям. Проте всі ці форми все ж таки взаємозв’язані і взаємодоповнюють одна одну.
Дійові можливості свідомості виявляються в її функціях, єдність яких і забезпечує людині особливий спосіб буття. У скороченому варіанті виділяють три основні функції: пізнавальну, самосвідомості і творчу. І дійсно, в них знаходять своє виявлення всі основні можливості свідомості. Докладніше вони розкриваються так: пізнавальна, інформативна, орієнтувальна, регулятивна, оціночна, цілепокладання, прогнозування, організаційна, адаптивна. До вищих функцій свідомості відносять функції сенсоутворення, вироблення ідеалів та переконань, самовиховання.

^ Функції свідомості:

  • інформативна: забезпечення людини інформацією про стан та процеси дійсності;

  • пізнавальна: отримання знань у вигляді предметних характеристик дійсності;

  • творча: перетворення знань та інформації за допомогою мислення, інтуїції, уяви, фантазії;

  • оціночна: визначення на основі ідеальних еталонів, норм, правил, ступеня значущості тих чи інших явищ;

  • цілепокладання: формування образу-результату дійсності;

  • сенсотворча: формування життєвих сенсів через зіставлення реальності ідеалами, цілями, еталонами;

  • організаційно-вольова: зосередження духовних та фізичних сил у напрямі досягнення мети;

  • контрольно-регулятивна: свідоме спостереження за діями людини та їх коригування;

  • самовиховна: свідоме прагнення організувати життя людини згідно з вищими духовними цінностями.


Отже, можна стверджувати, що структура свідомості є не чим іншим, як єдністю її властивостей та похідних від них форм прояву. Складна структура людської свідомості розкривається через систему її функцій, серед яких найперше значення мають пізнавальна, творча та самоусвідомлення


Висновок: Отже, людська свідомість – це унікальне явище дійсності. Будучи внутрішнім фактором людської життєдіяльності, за своїм змістом та можливостями вона виходить далеко за межі життєвих потреб. За статусом буття свідомість є ідеальною. Свідомість не тільки відображає світ, але й створює його, тобто створює, перетворює, удосконалює свій власний світ і життєвий світ людини: світ ідей, понять, наукових знань, світ людських цінностей, емоцій, образів, уяви, світ духовно-практичної діяльності.

Могутність та унікальність свідомості яскраво виявлена в її складній будові та в розмаїтості її життєвих функцій.
Питання:


  1. Що таке свідомість з точки зору філософії?

  2. Як виникла свідомість людини?

  3. Якими є основні властивості, функції та структура свідомості?

  4. Які особливості політичної, правової, моральної, естетичної та релігійної форми суспільної свідомості в Україні?

  5. Яка роль духовності у вирішенні глобальних проблем сучасності?



Література:

  1. Філософія: навч. посібник / за ред. В.Л.Петрушенко. К.-Львів, 2001. С.302-328;

  2. Філософі: підручник / за ред. М.І.Горлача, В.Г.Кременя. Харків, 2000. С. 351-373, 521-526;

  3. Філософія: підручник /за ред. Г.А.Заїченка. - К.: Виша школа, 1995. С. 283-312

  4. Філософія: Навчальний посібник /за ред. І.Ф.Надольного. - К.: Вікар,1997. С. 201-222;



Схожі:

Що могутніше розуму? icon2. Остаточне об’єднання Польщі та Литви в єдину державу закріплювалося положеннями
Ця концепція культури, заснована на ідеї всезагальності людського розуму та його законів, природним чином пов’язала культуру з тими...
Що могутніше розуму? icon1 "З чого слід починати науку?"
Канта "Критика чистого розуму". Виявилася ж ця нова "субстанціальна форма духу", в повній мірі, за Гегелем, в науці. А саме в логічній...
Що могутніше розуму? iconУ кантовської філософії позначення однією з найголовніших пізнавальних...
...
Що могутніше розуму? iconЗа визначенням психологів, суспільні настрої це переважний стан почуттів...
Вони характеризуються певною предметною спрямованістю, у даному випадку нас цікавить саме політична [13, с. 276]
Що могутніше розуму? iconВарій М. Й. Психологія: Навч посіб
Поняття про мислення як вищу форму пізнавальної діяльності. Фізіологічні основи мислення. Види мислення та їх взаємозв’язок. Процеси...
Що могутніше розуму? iconАктуальні проблеми сучасної когнітивної лінгвістики
Дослідників цікавлять передусім процеси сприйняття, категоризації, класифікації та пізнання світу засобами мови, усвідомлення того,...
Що могутніше розуму? iconТа зрештою логіка посіла одне з провідних місць у системі лекційних...
«очима розуму», «зорею мислення», «оракулом істини», «дорогою до мудрості». Великого значення надавали логіці вітчизняні просвітники....
Що могутніше розуму? iconУ своєму житті людина керується свідомістю розумінням загального...
Феноменоло­гія Г. Гегеля досліджувала такі проблеми, як співвідношення відчуттів та сприйняття, зв'язок сприйнять та глуздового мислення,...
Що могутніше розуму? icon«Місто Сонця» був створений під впливом «Утопії» Томаса Мора, про...
Правда, в ньому існує І сувора регламентація побуту, І влада жерців, що носить буквально теократичний характер. Свій комуністичний...
Що могутніше розуму? icon1. загальна характеристика вчень про державу І право доби просвітництва...
У статті «Відповідь на запитання, що таке просвітництво?» філософ запропонував розглядати його як необхідну історичну добу у розвитку...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка