Землеустрою




НазваЗемлеустрою
Сторінка1/5
Дата конвертації21.08.2014
Розмір0.59 Mb.
ТипДокументы
mir.zavantag.com > География > Документы
  1   2   3   4   5
РОЗДІЛ 3

ПЛАНУВАННЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ РАЦІОНАЛЬНОГО

ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ У СИСТЕМІ

ЗЕМЛЕУСТРОЮ
3.1. Система планування і організації раціонального використання та охорони земель
Згідно із Земельним кодексом України використання земель планують з метою вдосконалення розподілу земель відповідно до перспектив розвитку економіки, поліпшення організації територій і визначення інших напрямів раціонального використання земель та їх охорони в цілому по державі, регіонах та інших адміністративних утвореннях.

В Україні вся діяльність щодо організації використання й охоро­ни земель навіть в умовах ринкової економіки повинна мати плано­вий характер. Планування раціонального землекористування є складовою загальнодержавної системи планування. Так, «Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпе­ки», затверджені Постановою Верховної Ради України № 188/98-ВР від 5 березня 1998 p., містять спеціальні розділи щодо використання та охорони земельних ресурсів. У цьому документі зазначено, що сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування (порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, розораність земель є найвищою в світі). Тобто, в Основних напрямах визначені основні заходи щодо збалансованого використання і відновлення земельних ресурсів. Зокрема те, що державна політика охорони і раціонального використання земель визначається системою правових, організаційних, економічних та інших заходів, які мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.

Державне планування використання та охорони земель є в Україні об'єктивною необхідністю. Воно зумовлене низкою соціально-економічних чинників і насамперед особливою роллю землі в еколо­гічній системі.

Земельному кодексі України зазначено, що земля є основним тональним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави, тому необхідність планування її раціонального викорис­тання та охорони стає нагальною.

Та обставина, що певна частина земель не перебуває у власності держави, не впливає на принцип планування використання і охо­рони земель. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршу­вати екологічну ситуацію і природні властивості землі.

Державне планування раціонального використання і охорони земель має певні ознаки.

Завдання планування щодо використання та охорона земель по­лягає у забезпеченні оптимального розподілу їх між галузями вироб­ництва і для інших народногосподарських потреб, а також у макси­мальному збереженні земель сільськогосподарського призначення, особливо найцінніших сільськогосподарських угідь. Це пов'язано та­кож із залученням до сільськогосподарського обігу невикористовуваних земель і постійним підвищенням їх родючості, здійсненням про­тиерозійних і протисельових заходів, створенням умов для широкої рекультивації земель і всебічної охорони їх від забруднення та засмі­чення. Для розв'язання цих завдань розробляють загальнодержавні та регіональні програми використання та охорони земель.

Загальнодержавні програми використання та охорони земель розробляє Кабінет Міністрів України. До повноважень цього органу виконавчої влади у сфері земельних відносин належить також за­безпечення виконання цих програм.

У розробленні та реалізації як загальнодержавних, так і регіо­нальних програм використання та охорони земель беруть участь також інші органи державної виконавчої влади. Так, відповідні по­вноваження у цій сфері мають центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища (Міністер­ство охорони навколишнього природного середовища України); центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Державний комітет України по земельних ресурсах); Рада міністрів Автономної Республіки Крим; місцеві державні адміністрації. Крім того, розроблені загальнодержавні програми використання та охо­рони земель обов'язково погоджуються з Верховною Радою Автоно­мної Республіки Крим та обласними радами. Ці органи беруть участь не тільки у розробленні, а й у реалізації загальнодержавних і регіональних програм на певних територіях.

Розроблення таких програм має на меті забезпечення потреб на­селення і галузей економіки у землі та її раціонального викорис­тання і охорони. Загальнодержавні програми має затверджувати Верховна Рада України.

Ці програми розробляють відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку України.

Регіональні програми використання та охорони земель розроб­ляють відповідно до загальнодержавних програм Рада міністрів Ав­тономної Республіки Крим та обласні державні адміністрації. За­тверджують регіональні програми та беруть участь у їх реалізації верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні ради.

Самостійним специфічним різновидом регіональних програм ви­користання та охорони земель е програми використання та охорони земель міст Києва і Севастополя, їх розробляють Київська та Севастопольська міські державні адміністрації та затверджують відпо­відні ради.

Особливістю цих програм як форми територіального планування використання та охорони земель є те, що їх зміст зумовлений цільо­вим призначенням земель, розташованих у межах території зазна­чених населених пунктів. Оскільки такі землі мають використову­ватися переважно під забудову, то це істотно впливає і на зміст регі­ональної програми використання та охорони цих земель.

Законом України «Про планування і забудову територій» установ­лено, що планування територій на місцевому рівні полатає у роз­робленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій та іншої містобудівної документації, ре­гулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації від­повідних рішень про дотримання містобудівної документації.

Програми використання та охорони земель міст Києва і Севасто­поля мають узгоджуватися з місцевими правилами забудови, якими встановлюється порядок вирішення питань розміщення, будівницт­ва об'єктів, прийняття їх в експлуатацію, а також порядок здійснен­ня контролю за містобудівною діяльністю.

На відміну від загальнодержавних програм, регіональні містять спеціальний розділ, присвячений підвищенню родючості ґрунтів. Вони враховують місцеві особливості й специфіку, які впливають на раціональне використання та охорону земель від водяної та вітрової ерозії, дотримання ґрунтозахисних сівозмін, упровадження енерго­зберігаючих систем землеробства з контурно-меліоративною органі­зацією території та агролісомеліоративних заходів тощо. У цих про­грамах закріплено положення щодо формування землеволодінь і землекористувань новостворених сільськогосподарських підпри­ємств, ґрунтового обстеження сільськогосподарських угідь, інвента­ризації земель, розмежування земель державної і комунальної влас­ності, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо. Програми визначають також механізм реалі­зації певних заходів, його фінансове забезпечення та очікувані ре­зультати.

Розроблені й затверджені загальнодержавні й регіональні про­грами використання та охорони земель є правовою основою для

проведення уповноваженими органами відповідних програмних заходів.

Здійснення заходів щодо прогнозування, планування, організа­ції раціонального використання та охорони земель на національно­му, регіональному, локальному і господарському рівнях — це новий різновид землевпорядних робіт. Ці програми містять прогнозні роз­робки з питань раціональної організації території, підвищення ро­дючості ґрунтів, захисту земель від ерозії ґрунтів тощо.

До передпланових і передпроектних землевпорядних документів належать також схеми землеустрою адміністративно-територіальних утворень. Наприклад, у результаті розроблення схеми землеус­трою адміністративних районів установлюється система показників, які забезпечують обґрунтованість і реальність перспективних і по­точних планів раціонального використання й охорони земель.

Отже, в Україні законодавче визначено чітку систему плануван­ня й організації раціонального використання та охорони земель, яка е складовою землеустрою.
^ 3.2. Організація сталого землекористування
Організація сталого землекористування полягає в розробленні таких моделей системи землеволодінь і землекористувань, які б за­безпечили економічно ефективне та економічно безпечне викорис­тання землі людиною і забезпечення її потреб у майбутньому. Ці потреби різноманітні: починаючи від продуктів харчування і Закін­чуючи місцем проживання, від територій, де може жити і виживати людина, до територій для збереження рослинного і тваринного світу.

Першочергове завдання землевпорядного проектування - ви­значити, який вид діяльності, де і коли має застосовуватися. Наяв­ність кількох потенційних користувачів і користувань е основною причиною необхідності досягти оптимального використання землі. Багато країн світу мають обґрунтовану державну політику, програ­ми і плани землекористування. Згідно з такою політикою і програ­мами майбутні землекористування згруповані й розміщені на пев­них територіях відповідно до типів землекористування. Беруть до уваги і такі умови, як інтенсивність певного типу землекористуван­ня (сільське господарство) або розміри і типи забудов (нові міста, індустріальні території, інфраструктура).

Інша концепція планування землекористування посилається на актуальні зміни землекористування і фізичні умови для заплано­ваних землекористувань. Типи землекористування формуються здебільшого в процесі землевпорядного проектування. Відповідаль­ним завданням с просторове визначення видів землекористування, які визначаються при землевпорядному проектуванні, а також поліпшення умов використання та охорони земель.

Приклади такого проектування землекористування — це проекти перерозподілу (зміни цільового використання земель), поліпшення або відновлення якості земель. Ці проекти передбачають не тільки остаточне визначення видів землекористування в різних місцевостях, а й планувальні роботи, потрібні для того, щоб поліпшити фі­зичні властивості або умови доцільного землекористування. Ці типи проектів характерні для всіх районів, які використовувалися люди­ною впродовж століть. У минулому проекти землеустрою розгляда­лися переважно як плани поліпшення ведення господарства, де ос­новними аспектами було покращення експлуатації ґрунтів та вод­них ресурсів. Пізніше проекти землеустрою почали містити такі елементи, як розширення землекористування, обмін ділянками між фермерами для об'єднання розкиданих земельних ділянок і поліпшення форм і розміру полів. Нині, крім поліпшення умов сільського І господарства, постають інші важливі проблеми, зокрема охорона ландшафтів і, природи. Плани перерозміщення земель передбача­ють також використання земель для рекреації і туризму. Замість запровадженого в широкий вжиток терміну «багатофункціональне й інтегроване землекористування», дедалі частіше застосовують інший термін — «стале землекористування».

Ідея сталого розвитку на сучасному етапі є злободенною темою в житті суспільства. Широко відома Комісія Брундтланд визначала сталий розвиток як такий, що розглядає існуючі проблеми, не ризи­куючи можливістю майбутніх поколінь задовольнити свої власні проблеми. Поняття сталості посилається на своєрідний тип подаль­шого розвитку суспільства і наголошує на важливості того факту, що розвиток має відбуватися в такому руслі, щоб існуючі природні ресурси не вичерпувалися, а використовувалися таким чином, щоб гарантувати безперервне їх використання в майбутньому. У звіті Комісії Брундтланд зазначається, що сутність сталого розвитку — це процес змін, в якому використання ресурсів, напрямки інвестицій, орієнтація технологічного розвитку та інституційних змін перебу­вають у гармонії.

Отже, сталість — це важлива соціальна мета для організації зем­лекористування на різних територіях. На таких територіях відбува­ються різні процеси та їх розвиток. Розвиток здійснюється переваж­но через збільшення масштабів виробництва, впливів інтенсифікації, спеціалізації, механізації та хімізації. Багато чинників сприя­ють розвитку за допомогою перелічених заходів, а не через соціаль­но-економічний та технологічний розвиток. Через тісні зв'язки між соціально-економічним розвитком і можливістю доступу до природ­них ресурсів часто виникають протиріччя між досягненням сталості в довкіллі і економічній чи соціальній сталості. Проте парадокс по­лягає у тому, що сталості у використанні ресурсів потрібно досягти за рахунок соціально-економічного розвитку. Отже, постає запитання, яким чином компенсувати економічні втрати?

Проблеми, які постають у світі через технологічний та економіч­ний розвиток, створюють реальну загрозу для майбутнього стану земельних ресурсів, тому в їх використанні потрібно ґрунтуватися на концепції сталого розвитку.

Мотивації для проектування сталого землекористування. Дедалі важче стає розв'язувати конфлікти, які назрівають між еко­номічними, соціальними та екологічними проблемами в просторо­вому вимірі. Чому? Насамперед тому, що існує проблема визначен­ня та аналізу наслідків розвитку землекористування. По-друге, не завжди чітко зрозуміло, які проблеми е пріоритетними. Звідси ви­пливає необхідність глибшого розуміння природи системи організа­ції сталого землекористування.

Важливість аналізу потенційних і наявних впливів політики та її пропозицій і необхідність забезпечення точною інформацією тих осіб, які ухвалюють рішення, потребує такої системи, яка може бути інтегрованою у процес землевпорядного проектування. Тому визна­чення і аналіз впливів на довкілля можна вважати елементом під­готовки до землевпорядного проектування сталого землекористування.

Оцінювання змісту розвитку сталого землекористування полягає в тому, щоб визначити впливи і конфлікти політики на цей процес та подати альтернативні пропозиції.

Науково обґрунтована стратегія просторового розвитку е важли­вою частиною організації сталого землекористування в межах ста­лого розвитку, що враховує, зокрема, необхідність зменшення рівня викидів діоксиду вуглецю, інші екологічні цілі, водночас зважаючи на соціально-економічні вимоги та потреби суспільства.

Суспільні небезпеки, відвернення яких є однією з цілей .земле­устрою, проявляються в абіотичних, біотичних та антропогенних чинниках. Найвиразнішими і найважливішими втратами в сільсь­ких територіях е опустелення, ерозія ґрунтів, забруднення вод, фу­нтів, повітря.

Опустелення е одним із результатів погіршення відносин між людиною і землею. Ерозія ґрунтів є прикладом поєднання невдалої організації землекористування з неправильним управлінням земе­льними ресурсами. Природна ерозія посилюється, оскільки людина ! істотно впливає на великі території, наприклад в Африці, де кожен рік 600 тис. т родючого верхнього шару видувається в океан. Над­звичайно великими є втрати родючого шару, спричинені вітровою та водяною ерозією, і в Україні.

Забруднення ґрунтів і вод тісно пов'язане із соціально-економіч­ним розвитком сучасного суспільства. Через збільшення кількості та інтенсивності підприємств сільськогосподарського виробництва зро­стає кількість неорганічних та органічних елементів, які забрудню­ють водно-ґрунтові системи. Так, однією з найістотніших проблем у Північно-Східній Європі є зростаюча кількість інтенсивних тварин­ницьких господарств.

Наслідком забруднення повітря е кілька явищ, з яких кислотні дощі й парниковий ефект вважаються найбільш руйнівними.

Забруднення повітря має не тільки вагомий прямий вплив на екосистеми, ліси тощо, а й довготривалий вплив через можливі клі­матичні зміни. Існує багато небезпек, пов'язаних із цими змінами, зокрема:

  • можливе підняття рівня моря;

  • сухі та теплі літа в Середземномор'ї негативно впливатимуть
    на сільськогосподарські угіддя;

  • в арктичній зоні тундра та велика частина постійної мерзлоти
    .шикне, тому рівень вирубувань лісів збільшиться у скандинавських
    країнах.

Організація сталого землекористування має об'єднувати поняття сталості у політиці та практичному застосуванні, а саме землевпо­рядному проектуванні, вирішенні та розміщенні різних типів зем­лекористування і проектуванні поліпшення його просторових і фізичних умов. Тому проектування сталого землекористування охоп­лює кілька основних аспектів (рис. 3.1).


Отже, проектування сталого землекористуванняце ін­струмент розв'язання питань політики землекористування, викори­стання цієї політики для правильного проектування різних типів землекористування і поліпшення його просторових та фізичних умов з метою оптимального використання і охорони природних ре­сурсів (упродовж тривалого періоду), враховуючи потреби і бажання сучасного і майбутніх поколінь.

На думку нідерландського вченого Г. ван Ліра, традиційні розу­міння оптимального використання і охорони земель посилаються на сталість довкілля (охорона природних ресурсів), тоді як виникнення потреб сучасного покоління потребує їх поєднання із соціально-економічною сталістю.

Щоб досягти бажаного результату при плануванні простору для життя людини і територій довкілля» враховуючи промислову діяль­ність, застосовують системи інтегрованого зонування довкілля при просторовому плануванні. Таке зонування складається з трьох ета­пів:

• дослідження існуючої ситуації в довкіллі та просторової струк­тури;

• прийняття адміністративних рішень;

• застосування та виконання ухвалених законодавчо-норматив­
них актів.

Перший етап полягає у вимірюванні навантаження на довкілля в досліджуваній ділянці, огляді просторової структури і просторових планів. На основі цих результатів ухвалюють рішення щодо розмі­щення певної діяльності на певних землекористуваннях. Це рішен­ня визначає розміщення і об'єднання ділянок при зонуванні тери­торії.

Часто існує відмінність між наявним і бажаним при визначенні зон довкілля. У цій ситуації теоретично можна зменшити джерело забруднення (наприклад, при встановленні певних обмежень при землекористуванні). Завдання проектування полягає у створенні балансу між несприятливою для навколишнього природного сере­довища діяльністю і врахуванням чутливих функцій довкілля.

Потрібно також визначити просторові обмеження у використанні забруднених територій. Наприклад, розвиток житлового масиву можливий за умови зменшення іншого навантаження на довкілля.

Потреба в координуванні охорони довкілля та просторового планування зумовлює переорієнтацію просторового планування. На рівні стратегічного планування просторове планування має просторові пререквізити для відповідно спрямованого на довкілля, струк­турно регульованого процесу. Процеси стратегічного планування є контролюючою і координуючою функцією для планування землеко­ристування, тому планування сталого землекористування має спрямовуватися на стратегічне планування для встановлення відповід­ного екологічного взірця землекористування.

Отже, організація сталого землекористування має розв'язувати такі питання:

• призначення та проектування певного виду землекористуван­ня повинно розглядатися з меншим наголошенням кількісного ас­пекту, а більшим - його наслідків. Вирішальним є не стільки питання типу землекористування, а більшою мірою питання наслідків переведення земель з одного типу використання в інший і навпаки;

• ущільнення забудованих територій та пов'язані з цим можливості, які створюються для нового використання;

• підтримка змішаних типів землекористування, беручи до уваги причинно-наслідкові взаємозв'язки.

Усе це здійснюється в процесі землевпорядного проектування.
  1   2   3   4   5

Схожі:

Землеустрою iconМетодика І технології землевпорядного проектування
Землевпорядне проектування є ключовою ланкою в системі землеустрою. З часу ухвалення рішення про необхідність землеустрою, порушення...
Землеустрою iconПідходи до удосконалення державного регулювання землеустрою та оцінки земель в україні

Землеустрою iconРозроблення
Схеми землеустрою адміністративно-територіальних утворень у системі землевпорядної документації
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка