Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво»




НазваКонспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво»
Сторінка9/15
Дата конвертації17.06.2013
Розмір2.75 Mb.
ТипКонспект
mir.zavantag.com > География > Конспект
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   15
Тема 8. Аграрні відносини і теорія ренти. Агропромислова інтеграція

^ Основні питання теми

1. Аграрні відносини, їх сутність, структура і місце в системі економічних відносин.

2. Особливості відтворення в аграрній сфері.

3. Власність на землю. Типи підприємств у сільському господарстві.

4. Земельна рента та її форми.

5. Несільськогосподарські види ренти.

6. Ціна землі, її тенденції за сучасних умов.
1. Аграрні відносини, їх сутність, структура і місце в системі економічних відносин
Специфіка сільськогосподарського виробництва зумовлює численні особливості відтворення в усій системі агропромислового комплексу (АПК).

АПК – це сукупність галузей, що здійснюють виробництво, переробку, збереження та доведення до споживача продукції, виготовленої із сільськогосподарської сировини. До АПК входять чотири сфери:

− галузі, що виробляють засоби виробництва для сільського господарства та інших галузей, які входять до комплексу;

− безпосередньо сільськогосподарське виробництво;

− галузі, що здійснюють переробку та збереження продукції із сільськогосподарської сировини, транспортування й доведення до споживача;

− виробнича і соціальна інфраструктура.

^ Аграрні відносини являють собою особливу систему економічних відносин, що складається в суспільстві щодо земельної власності, землеволодіння і землекористування в сільському господарстві. Їх специфіка визначається тим, що головним і не відтворюваним засобом виробництва агрокультури є земля. Розподіл землі між класами і соціальними групами в різних економічних системах визначає характер аграрних відносин, що складаються в них, породжуючи часом гострі протиріччя в суспільстві. Радикальні вирішення цих протиріч здійснюються в ході прогресивних аграрних реформ, мета яких – створення таких умов, у яких би безпосередній виробник займав положення хазяїна на землі, вільно вибираючи виробничий напрямок для свого господарства, розпоряджався зробленим продуктом і доходом.

^ Аграрні відносини - це вся сукупність економічних відносин, що виникають у сільськогосподарському виробництві з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання сільськогосподарської продукції та послуг.

Об'єктами аграрних відносин є: земля, земельна рента, сільськогосподарська продукція, засоби виробництва.

Суб'єкти аграрних відносин – це підприємці-орендарі, землевласники, наймані сільськогосподарські робітники, фермери, селяни, держава.

В АПК розвинених країн Заходу залучено від 20 до 30 % всього працездатного населення. Сучасний земельний фонд України складає 60,4 млн. га. За оцінками вчених при оптимальній структурі землекористування, відповідному рівні землеробства держава здатна прогодувати 300-320 млн. осіб

Типовою для сільського господарства є ситуація, за якою земельна ділянка здається в оренду. При цьому кожен суб'єкт аграрних відносин одержує віддачу від фактора виробництва, яким він володіє.

Землевласник здає в оренду земельну ділянку і одержує за це земельну ренту як складову частину орендної плати.

Підприємець-орендар орендує земельну ділянку, вкладає в неї капітал і отримує середній прибуток.

Наймані сільськогосподарські робітники обробляють земельну ділянку, вкладають в неї свою працю і за це одержують заробітну плату.

Як відомо, у промисловості при визначенні орендної плати за користування будь-яким об'єктом, основу складає вартість самого об'єкту. У сільському господарстві основу орендної плати за користування землею складає земельна рента.

^ Орендна плата за користування землею (ОП) визначається за формулою

ОП = ЗР + А + %к,

де ЗР – земельна рента,

А – амортизація споруджень і будівель на землі;

%к – відсоток на вкладений у землю капітал. Зазвичай він дорівнює банківському відсотку і показує мінімальну межу економічної ефективності використання об'єкту, тому що, якщо землю продати і отримані гроші покласти в банк, то з банку на розміщений капітал можна щорічно одержувати доход у вигляді банківського відсотка.
^ 2. Особливості відтворення в аграрній сфері
Сільське господарство являє собою особливу галузь економіки, специфіка виробничих процесів у якій накладає відбиток на розвиток економічних відносин. Незважаючи на те, що існує велика розмаїтість у сільськогосподарських зонах, можна виділити деякі загальні моменти, властиві процесам відтворення в галузі в цілому.

Особливості процесу відтворення в сільському господарстві полягають в наступному:

1) цикл виробництва триває один календарний рік (хоча є зони землеробства, у яких, завдяки особливим кліматичним умовам, можна збирати два і три врожаю в рік);

2) у сільському господарстві основним засобом виробництва є земля.

^ Особливості землі як засобу виробництва:

− земля – це вічний, природний, вільний не відтворюваний засіб виробництва;

− кількість оброблюваних земель обмежена, а якість знаходиться під впливом природних умов і тому різна. За природною родючістю всі землі умовно поділяються на кращі, середні і гірші;

3) сільськогосподарське виробництво в значній мірі залежить від природних, кліматичних умов, які найчастіше діють несприятливо (як показує практика, у сільському господарстві кожний другий рік є неврожайним). Тому в сільськогосподарських підприємствах значна частина прибутку (до 25% чистого прибутку) спрямовується в резервний фонд;

4) у сільськогосподарських підприємствах значна частина засобів праці піддається фізичному зносу від бездіяльності. Для того, щоб усі технологічні операції в цій галузі проводилися якісно і вчасно, кожне господарство повинне мати повний набір знарядь праці, що використовуються лише кілька днів (від сили – два тижні) на рік;

5) у сільськогосподарських підприємствах певна частина продукції (наприклад, насіння, худоба, що залишаються у господарстві з метою подальшого розмноження) залишається в господарстві і не надходить до економічного обороту;

6) у сільськогосподарському виробництві перетинаються і взаємодіють технічні, економічні, біологічні і соціальні фактори виробництва, що створює в ряді випадків додаткові складності і небажані наслідки для суспільства (наприклад, коли землю «перегодували» добривами).
^ 3. Власність на землю Типи підприємств у сільському господарстві
В аграрній сфері існує складність і різноманітність економічних зв’язків, обумовлених переплетінням різних форм власності. Земля в умовах ринку є об’єктом власності.

Існують такі форми власності на землю:

державна (заповідники);

приватна (ділянки землі для забудови, для індивідуального, сільськогосподарського виробництва);

колективна (КСП).

Правову основу для відносин власності на землю складає закон „Про селянське (фермерське) господарство”, прийнятий ВРУ в 1992 році і закон „Про власність”, прийнятий ВРУ в 1991 році.

У більшості держав світу, у тому числі й в Україні, законодавчо закріплене право приватної власності на землю. Питання про форму власності на землю має важливе значення для кожного громадянина країни, тому що земля – це унікальне природне багатство, природне середовище існування суспільства, і будь-яка людина повинна мати право на частину цього природного надбання.

В історії розвитку сільського господарства виділяють наступні типи підприємств:

лендлордізм – це традиційна для Великобританії система великого капіталістичного землеробства, при якій земельна ділянка надається в оренду лендлордом (земельним власником) капіталісту-орендарю, що організує на ній сільськогосподарське виробництво. Право приватної власності на землю передається в спадщину;

плантаційне господарство – це велике капіталістичне землеробство, типове для країн, що розвиваються, у господарствах якого провадяться експортні сільськогосподарські культури, і використовується дешева робоча сила. Його відмінна риса – низькі витрати виробництва. Підприємство ведеться з застосуванням іноземного капіталу чи капіталу місцевої буржуазії;

парцелярне господарство (селянське) – це багатогалузеве, переважно натуральне сільськогосподарське виробництво, що ведеться працею селянина і членів його родини на власній землі з метою внутрішньогосподарського споживання. Надлишки продукції можуть бути реалізовані на ринку;

фермерське господарство – це товарне, спеціалізоване сільськогосподарське виробництво, що ведеться працею фермера і членів його родини на власній чи орендованій землі. У сезон може використовуватися праця найманих сільськогосподарських робітників;

сільськогосподарські кооперативи, засновані на різних формах землеволодіння і землекористування: а) земля орендується у приватного власника; б) земля орендується у держави; в) члени кооперативу поєднують свої земельні наділи і спільно їх обробляють;

великі агрофірми, що поєднують виробництво, збереження, транспортування і переробку сільськогосподарської продукції;

державні господарства, що займаються, в основному, науковими дослідженнями в області сільськогосподарського виробництва (селекція, насінництво).
^ 4. Земельна рента та її форми
Земельна рента – це економічна форма реалізації земельної власності.

Земельна рента – це плата за користування землею .

Кількісно земельна рента являє собою надлишкову додаткову вартість, що привласнює земельний власник за надання своєї землі у володіння і користування орендарю. На відміну від інших сфер матеріального виробництва надлишковий доход у землеробстві здобуває фіксований довгостроковий характер і виступає у формі диференціальної ренти.

^ Диференціальна рента I (ДРІ) утвориться не на всіх землях, а на кращих і середніх за природною родючістю чи місцем розташування до ринку збуту земельних ділянках.

^ Умови формування ДРІ:

− відмінності в природній родючості земель;

− відмінності у віддаленості земельних ділянок до ринку збуту (причому це розходження виміряється не в кілометрах, а в транспортних витратах; ділянка може бути близько розташованою від ринку збуту, але знаходиться за гірським перевалом, тому доставка продукції на ринок буде вкрай ускладненою)

^ Причина утворення ДРІмонополія на землю як об’єкт господарювання, тобто виключне право хазяїна використовувати кращу чи середню родючість земель чи близькість ринку збуту.

Джерело диференціальної ренти I – більш продуктивна праця сільськогосподарських робітників на кращих і середніх за природною родючістю чи місцем розташування до ринку збуту земельних ділянках.

^ Механізм утворення ДРІ – це різниця між суспільною (ринковою) ціною виробництва сільськогосподарської продукції (ЦВсусп.), що формується за витратами праці з гірших земель, і індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарської продукції (ЦВінд.) на кращих і середніх за природною родючістю, або за місцем розташування земельних ділянках до ринку збуту

ДР I = ЦВсусп.- ЦВінд.

У сільському господарстві ціни на продукцію формуються за витратами на гірших землях, тому що їх більше всього в сільськогосподарському обороті, а продукції з кращих і середніх земель не достатньо, щоб задовольнити попит. Тому суспільство змушене обробляти гірші землі, а значить і окупати витрати праці на них.

Розглянемо механізм утворення диференціальної ренти I на прикладі (табл. 6). Припустимо, що в три рівновеликі за площею ділянки вкладені однакові капітали в 100 гр. од., але оскільки родючість землі на них різна, одержано різний врожай.
Таблиця 6 – Утворення диференційної ренти І , гр.од.

Ділянка

Врожай, ц

Капітал, К


Середній прибуток,

ЦВ інд.

ЦВ сусп.

ДРІ

1 ц

Усього

1 ц

Усього

1

3

100

20

120

40

40

120

0

2

4

100

20

120

30

40

160

40

3

6

100

20

120

20

40

240

120


Розрахуємо індивідуальну ціну виробництва усього врожаю й одного центнера:

ЦВІнд. = К + ; ЦВІнд. = 100 + 20 = 120 гр.од.

Для того, щоб визначити ціну одного центнера на кожній ділянці, поділимо індивідуальну ціну виробництва усього врожаю на зібраний обсяг продукції. Суспільна ціна виробництва одного центнера буде дорівнювати 120 гр.од., тому що це ціна з гіршої ділянки. Помножимо її на зібраний врожай і визначимо суспільну ціну виробництва всієї продукції. Визначимо диференціальну ренту I за родючістю як різницю між суспільною й індивідуальною ціною виробництва.

^ Диференціальна рента II (ДР ІІ) утвориться на кращих і середніх за економічною родючістю земельних ділянках.

Економічна родючість – це сума природної і штучної родючості; остання створюється людьми.

Штучна родючість земель створюється внаслідок додаткових інвестицій, що направляються на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва – це такий спосіб його розвитку, при якому додаткові інвестиції забезпечують приріст продуктивності підприємства.

Традиційними напрямками інтенсифікації сільськогосподарського виробництва вважаються: механізація, меліорація, хімізація. Сучасними напрямками інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є: селекція і насінництво, генна інженерія, використання біотехнології і мікропроцесорів для вирощування культур у закритому ґрунті й у тваринництві.

^ Умова утворення ДРІІ – це відмінності в економічній родючості земель чи у продуктивності додаткових капіталовкладень у землю.

Причина утворення ДРІІмонополія на землю як об’єкт господарювання, що надає виключне право хазяїну використовувати кращу чи середню економічну родючість земель.

Джерело ДР ІІ – більш продуктивна праця працівників сільського господарства на відносно кращих і середніх за економічною родючістю земельних ділянках.

^ Диференціальна рента II – це різниця між суспільною (ринковою) ціною виробництва сільськогосподарської продукції з гірших земель (ЦВсусп.) і індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарської продукції (ЦВінд.), котра формується на відносно кращих і середніх за економічною родючістю земельних ділянках.

ДР II = ЦВсусп.- ЦВінд.

Абсолютна земельна рента утворюється на всіх землях незалежно від родючості чи місцерозташування земельних ділянок до ринку збуту.

^ Умовою утворення абсолютної ренти є більш низька органічна будова капіталу в сільському господарстві в порівнянні з промисловістю. Внаслідок цього в структурі витрат капіталу сільськогосподарських підприємств значно більша частка припадає на фонд заробітної плати, і на кожну одиницю капіталу створюється більше додаткової вартості. У сільському господарстві в більшому ступені використовується ручна праця, тому що воно історично відстає від промисловості.

Розглянемо процес утворення абсолютної ренти на прикладі. Припустимо, що в промисловість і сільське господарство вкладено однаковий капітал (табл. 7).
Таблиця 7 – Утворення абсолютної земельної ренти


Галузі

Капітал

m'

m

W

р'

p

ЦВ

АЗР

Промисловість

80с+20v

100%

20

120

20%

20

120

––

Сільське господарство

60с+40v

100%

40

140

––

––

––

20


^ Причина утворення абсолютної ренти - монополія приватної власності на землю, тобто виключне право землевласника розпоряджатися землею, в силу чого орендні договори в сільському господарстві укладаються на тривалий термін і сільськогосподарський капітал не бере участь в утворенні середньої норми прибутку. Тому сільськогосподарські продукти продаються не за ціною виробництва, а за вартістю. А їхня вартість вища за ціну виробництва, тому що органічна побудова капіталу в сільському господарстві нижче, ніж у промисловості.

Надлишок вартості сільськогосподарської продукції (Wс/г) над її ціною виробництва (ЦВ) утворює абсолютну земельну ренту (АЗР).

АЗР= W c/г - ЦВ.

К.Маркс, що описав процес утворення абсолютної ренти, ґрунтувався на теоретичних посилках, що відповідали умовам землеробства свого часу. Але ці умови в більшості країн змінилися. Органічна будова капіталу в землеробстві індустріальних і постіндустріальних країн нерідко перевищує будову в промисловості. Крім того, інтенсифікація в землеробстві значно підвищила продуктивність праці. В цих умовах описаний вище механізм утворення абсолютної ренти вже не діє.

Ціноутворення на сільськогосподарську продукцію підкоряється закону попиту та пропозиції. Разом з тим, значну роль у формуванні цін на продукцію землеробства грає держава. Якщо ціна рівноваги на сільськогосподарську продукцію занадто низька, щоб забезпечити хоча б помірний доход фермеру, держава підвищує ціни вище ціни рівноваги. Робиться це в тому випадку, якщо країна прагне до самозабезпечення, рівень якого вважається припустимим з погляду її безпеки. Держава встановлює ціну, що стимулює зріст пропозиції товару. Однак ця міра скорочує попит. В результаті утворюється надлишок пропозиції над попитом. Його закуповує держава, щоб потім продати на світовому ринку за світовими чи більш низькими цінами, захистивши власне землеробство за допомогою високого рівня мита.

Державна політика крім підвищення цін практикує систему дотацій, що знижує зростаючі ціни. Разом з тим державне регулювання цін має свої межі, вихід за які різко знижує його ефективність і створює проблему для всієї системи виробництва і збуту продукції.

^ Монопольну земельну ренту (МЗР) сплачує споживач рідких за якістю сільськогосподарських продуктів, що виробляються на землях з винятковими природними умовами, тому що ціна на ці продукти визначається високим попитом та обмеженою пропозицією (наприклад, рідкі сорти винограду, цитрусові, особливі сорти троянд тощо).

^ Умови утворення монопольної земельної ренти:

- обмеженість умов виробництва рідких сільськогосподарських продуктів;

- умови виробництва рідких сільськогосподарських продуктів не відтворюються.

^ Причина монопольної рентивисока монопольна ціна, що встановлюється на рідкі сільськогосподарські продукти.

Механізм утворення МЗР – це різниця між високою монопольною ціною (Цмон.), встановленою на рідкі сільськогосподарські продукти, витратами їхнього виробництва (С+V) і середнім прибутком ().

МЗР = Цмон.- (С+V)-
^ 5. Несільськогосподарські види ренти
Несільськогосподарські види ренти – це рента в тих галузях економіки, у яких економічний результат залежить від природних, кліматичних умов. Більше всього економічний результат залежить від природних умов у таких галузях, як видобувна промисловість і будівництво.

^ Рента у видобувній промисловості:

1) Диференціальна рента I, умовами утворення якої є:

  • розходження в багатстві надр з корисними копалинами;

  • розходження в змісті корисної речовини в одному кубометрі надр;

  • розходження в місцерозташуванні видобувних підприємств до основних споживачів;

2) диференціальна рента II за умови здійснення додаткових інвестицій в удосконалювання видобутку корисних копалин;

3) монопольна земельна рента при видобутку рідкоземельних елементів і за умови утворення монополій у видобувній промисловості;

4) абсолютна земельна рента, якщо підприємство здається в оренду.

^ Рента з будівельних ділянок:

1) може бути створена диференціальна рента II за умови здійснення додаткових інвестицій у поліпшення дизайну будинків, підвищення комфортабельності житлових приміщень і офісів, у підвищення сейсмостійкості будинків у тих регіонах, де відносно часто бувають землетруси;

2 диференціальна рента I за місцем розташування, яку виплачує підприємець, що орендує землю у земельного власника, в складі орендної плати;

3) монопольна земельна рента в місцях, особливо сприятливих для розвитку відпочинку, туризму і лікування.
^ 6. Ціна землі, її тенденції за сучасних умов
Земля не є продуктом праці, а виходить, не має вартості, але має ціну. Таким чином, ціна землі є категорією ірраціональною.

Ціна землі – це покупна ціна не самої землі, а тієї земельної ренти, що приносить дана ділянка.

Ціна землі – це капіталізована рента чи рента, перетворена в капітал. Теоретично ціна землі визначається за формулою:

,

де ЦЗ – ціна землі; ЗР – земельна рента; NБ% – норма банківського відсотку.

Розрізняють нормативну, теоретично обумовлену і реальну ціну землі. Відповідно до закону України «Про плату за землю» нормативна ціна землі дорівнює сторазовому розміру земельного податку за неї. Відповідно до закону розмір земельного податку встановлюється окремо для міст із різною чисельністю жителів і сільської місцевості. Ставки податку періодично переглядаються.

Теоретично обумовлена ціна землі сільськогосподарського призначення може бути визначена за формулою

,

де доход – це доход, що приносить за рік дана ділянка.

Реальна ціна землі кожної земельної ділянки визначається в залежності від співвідношення попиту та пропозиції на нього.

З розвитком суспільства ціна землі росте. Це пояснюється наступними причинами:

  • приватизація землі, перетворення її в товар істотно впливає на ціноутворення внаслідок збільшення орендної плати, а отже і на зростання цін;

  • зростає земельна рента внаслідок зростання диференціальної ренти I і диференціальної ренти II;

  • з ростом населення збільшується попит на сільськогосподарську продукцію, а врожайність у сільському господарстві росте відносно повільно;

  • значна частина земель вилучається із сільськогосподарського обороту і займається під капітальне і житлове будівництво, дороги, аеродроми, військові бази тощо;

  • розвивається індустрія відпочинку і туризму, що приводить до росту монопольної земельної ренти.


Проблемні завдання і питання для обговорення

1. Доведіть, що саме власність на землю є провідною ланкою всієї системи аграрних відносин.

2. Наведіть аргументи “за” і “проти” приватної власності на землю.

3. Розкрийте в чому полягають особливості сільськогосподарського виробництва порівняно із іншими галузями економіки. Доведіть залежність продуктивності праці, результативності та ефективності виробництва у сільському господарстві від природно-кліматичних умов господарювання. Чи можна, завдяки розвитку науки і техніки подолати вплив природних чинників на результат виробництва? Чи можна подолати поділ земель на кращі, середні і гірші? Доведіть, що ці поняття є не тільки відносними, але і абсолютними.

4. Доведіть справедливість (або помилковість) твердження К.Маркса про те, що “земельна рента – це данина, якою землевласники обкладають все суспільство”.

5. Проаналізуйте особливості механізму ціноутворення на землю і доведіть відмінність ціни землі від ціни усіх інших засобів виробництва, що використовуються у сучасному виробництві.
Тема 9. Ринок, закони і принципи його функціонування. Попит і пропозиція

Основні питання теми

1. Ринкові відносини, їх об’єкти і суб’єкти. Суть, функції і структура ринку.

2. Методи регулювання ринку.

3. Попит і пропозиція в умовах ринку. Ринкова рівноваги.

4. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Форми і види підприємств.

5. Інфраструктура ринку. Біржі та їх види.
^ 1. Ринкові відносини, їх об’єкти і суб’єкти. Суть, функції і структура ринку
Товарна форма організації суспільного виробництва є основою виникнення і розвитку ринку, тому що у них одна основа, а саме: виробництво продукту праці не для задоволення власних потреб виробників, а для продажу його на ринку. Спільна мета – отримання прибутку, спільні об’єкти і суб’єкти економічних відносин.

Ринок – система економічних відносин між виробниками і споживачами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг на ринку, яка забезпечує оптимальний розподіл економічних ресурсів та їх ефективне використання. Це форма організації і функціонування ринкової економіки.

Суспільною формою ринкової системи є ринкові відносини – зв’язки і відносини, які складаються між продавцями (виробниками) і покупцями (споживачами) та їх посередниками в процесі купівлі-продажу товарів. Таким чином, ринкова економіка обумовлює наявність двох економічних контрагентів ринку: виробника і споживача, кожний з яких намагається реалізувати свої економічні інтереси:

  • виробник → отримання прибутку;

  • споживач → задоволення своїх потреб і купівля якісної продукції за мінімальною ціною.

Умови функціонування ринку:

  1. розвинуте товарне виробництво на основі суспільного поділу праці та спеціалізації товаровиробників;

  2. рівноправність всіх форм власності та економічна незалежність господарюючих суб’єктів;

  3. вільний обмін ресурсами і товарами на ринку;

  4. наявність достатньо великої кількості продавців і покупців на ринку, можливість вибору для них і конкуренція між ними.

  5. існування розвинутого ринкового законодавства, ринкової інфраструктури і розвинутої кредитно-грошової системи.

Принципи функціонування ринку:

  • економічна свобода суспільної діяльності суб’єктів ринку;

  • вільне ціноутворення в умовах ринку під впливом попиту і пропозиції;

  • принцип пріоритету інтересів споживача над інтересами виробника;

  • принцип відкритості економіки і вільний доступ до ресурсів і інформації;

  • перевага горизонтальних економічних зв’язків над вертикальними між виробниками.

^ Економічна свобода – це межі економічної поведінки господарюючих суб’єктів при здійсненні економічного вибору стосовно:

– форми і сфери застосування наявних ресурсів;

– виду, структури і обсягу виробництва;

– типу і організаційної форми господарської діяльності;

– придбання ресурсів і переливу їх між галузями;

– визначення партнерів;

– визначення цін на виготовлений продукт;

– купівлі і споживання певних споживчих благ.

^ Функції ринку:

  1. регулююча, яка регулює пропорції між виробництвом певної продукції в залежності від попиту, перерозподіляючи ресурси, працю і капітал;

  2. контролююча – показує суспільну необхідність виробленого товару в процесі його реалізації на ринку;

  3. стимулююча – спонукає виробника знижувати витрати на виробництво, щоб досягти більшої ефективності;

  4. розподільча – фаза обміну в процесі відтворення, яка встановлює збалансованість економіки у всіх фазах;

  5. інформаційна.

Суб’єкти ринку – фізичні і юридичні особи, виробники або споживачі товарів і послуг, держава.

Об’єкти ринку – товари, послуги, технології, інформація.

Структура ринку за функціональним критерієм:

  • ринок товарів і послуг;

  • ринок робочої сили;

  • ринок засобів виробництва;

  • ринок природних ресурсів;

  • фондовий ринок;

  • валютний ринок;

  • ринок науково-технічних розробок та інформацій.

Структура ринку за територіальним критерієм:

  • національний ринок;

  • місцевий;

  • регіональний.

Структура ринку за відповідністю законодавству:

  • офіційний або легальний;

  • нелегальний або тіньовий.


^ 2. Методи регулювання ринку
Методи регулювання ринку поділяються на 2 типи:

1) ринкові методи регулювання, які притаманні моделі „вільного чистого ринку” або існують на окремих конкурентних ринках;

^ 2) неринкові методи регулювання – державне регулювання ринку, яке притаманне моделі „змішаної ринкової економіки”.

Капіталістична система в своєму історичному розвитку мала 2 моделі ринкової економіки. ^ Модель вільного чистого ринку виникла історично першою із зародженням капіталізму і проіснувала впродовж 18 - 19 століть. ЇЇ характерні риси:

- домінуюча роль приватної власності на ресурси і продукти праці;

- свобода вибору економічної діяльності;

- вільна конкуренція між товаровиробниками, яка стимулювала зростання ефективності;

- реалізація економічних інтересів агентів ринку в залежності від власних цілей;

- регулювання економіки здійснювалося за принципом „невидимої руки ринку”;

- вільне ціноутворення на ринку в залежності від попиту і пропозиції;

- обмежене втручання держави в економіку.

Дана модель у кінці 19 ст. стала демонструвати неспроможність ринку вирішити багато економічних і соціальних проблем, таких як перевиробництво товарів, появу економічних криз, безробіття, інфляція, екологічні проблеми.

Стало зрозумілим, що ринкові методи регулювання треба доповнити більш ефективними методами державного регулювання, внаслідок чого і відбувся перехід до моделі змішаної ринкової економіки, яка з’явилася в європейських країнах з кінця 19 ст., розвинулася в 20 ст., існує в 21 ст.

^ Характерні риси моделі змішаної економіки:

- плюралізм форм власності при домінуючій ролі приватної власності;

- поява і зростання державного сектору економіки, зростання ролі державної власності;

- вільна конкуренція перероджується у недосконалу монополістичну конкуренцію;

- вільне ціноутворення замінюється контролем держави над цінами;

- автоматична саморегуляція ринку замінюється державним регулюванням.

^ Державне регулювання – це система різноманітних заходів держави, спрямованих на досягнення рівноваги в економіці, збалансування інтересів держави і господарюючих суб’єктів, спрямування діяльності господарюючих суб’єктів на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної політики.

Основна причина економічної діяльності держави – обмеженість ринкового механізму, яка проявляється в тому, що ринок: а) не вирішує соціальні питання; б) не в змозі забезпечити стратегічний прорив у галузі науки та технології; в) не забезпечує задоволення потреб у суспільних товарах; г) не вирішує екологічні потреби тощо.

^ Цілі державного регулювання ринкової економіки:

  • мінімізація неминучих негативних наслідків ринкових процесів;

  • створення правових, фінансових і соціальних передумов ефективного функціонування ринкової економіки;

  • забезпечення соціального захисту найуразливіших верств населення.

Методи державного регулювання:

  • прямі (адміністративні),

  • непрямі (економічні).

Інструменти державного регулювання: фіскальна політика (податково-бюджетне регулювання економіки), грошово-кредитна політика, зовнішньоекономічна політика, соціальна політика, антимонопольна і антициклічна політики та ін.
^ 3. Попит і пропозиція в умовах ринку. Ринкова рівноваги
Стан ринкової економіки, рівень її розвитку, основні проблеми ринкової організації виробництва вирішуються через механізм попиту і пропозиції.

Попит – це бажання і платіжна спроможність покупців придбати певну кількість даного товару (блага) за всіма можливими цінами за визначений проміжок часу. Попит на певний товар характеризує зміни в поведінці споживача у відповідь на зміну цінових і нецінових чинників.

Попит окремого споживача називається індивідуальним попитом.

ринковий попит – це попит, який визначається як загальна сума всіх індивідуальних попитів при кожному значенні ціни.

^ Формою прояву попиту є обсяг (величина) попиту – кількість даного товару (економічного блага), яку бажають і можуть придбати споживачі за певною конкретною ціною. Обсяг попиту на певний товар (Qdx) визначається, передовсім, його ціною (Px) і є функцією від ціни:

Qdx = f (Px).

Закон попиту полягає в існуванні сталої і постійно відновлюваної оберненої залежності між ціною товару і величиною попиту на нього. Закон попиту стверджує: зниження ціни товару веде до зростання обсягу попиту на цей товар і, навпаки, у разі зростання ціни – обсяг попиту зменшується.

Графічним зображенням залежності між обсягом попиту і ціною є крива попиту, яка показує кількість товару, що буде куплена споживачем за кожною можливою ціною за визначений проміжок часу. Обернена залежність між ціною і обсягом попиту визначає від’ємний нахил кривої попиту.

^ Зміна обсягу попиту відбувається в результаті зміни ціни товару за інших рівних умов. Графічно вона зображується переміщенням від однієї точки кривої попиту до іншої точки цієї кривої (рис. 2).


Рис. 2. зміна обсягу попиту
^ Зміна попиту взагалі означає, що за кожною із можливих цін покупці бажають і можуть купити даного товару більше або менше. Зміни попиту в цілому відбуваються під впливом дії (зміни) нецінових чинників попиту, до яких належать:

динаміка грошових доходах населення;

динаміка кількості та структури споживачів;

зміни цін на інші товари, передовсім, на товари-замінники та комплементарні блага;

інфляційні очікування покупців;

накопичене майно;

зміна смаків та споживчих переваг покупців.

Реакція покупців на зміну нецінових чинників призводить до зміни попиту взагалі і графічно зображується переміщенням кривої попиту: вгору праворуч – зростання попиту, вниз ліворуч – скорочення попиту (рис. 3).



Рис. 3. Зміни попиту в цілому
Здатність попиту або його величини адаптуватися до змінюваних ринкових умов, називається еластичністю попиту. Показником еластичності попиту є коефіцієнт еластичності – числовий показник, що відображає відсоткову зміну однієї змінної у відповідь на відсоткову зміну іншої.

В залежності від чинника зміни попиту розрізняють:

цінову еластичність попиту – реакцію попиту на зміну ціни даного товару;

еластичність попиту за доходом – здатність попиту змінюватися внаслідок зміни доходу покупця;

перехресну еластичність попиту – здатність попиту на даний товар змінюватися у відповідь на зміну ціни іншого товару.

Пропозиція являє собою бажання і здатність продавців постачати на ринок для продажу певну кількість даного товару за всіма можливими цінами в продовж певного проміжку часу.

Індивідуальна пропозиція – це пропозиція окремого виробника (продавця). Ринкова пропозиція – сукупна пропозиція усіх продавців даного товару, що визначається як зважений підсумок усіх індивідуальних пропозицій. Формою прояву пропозиції є обсяг пропозиції.

^ Обсяг пропозиції – це кількість товарів або послуг, яку виробники готові продати за певною ціною за деякий період часу. Обсяг пропозиції товару визначається, передовсім, його ціною.

Графічним зображенням залежності між обсягом пропозиції і ціною є крива пропозиції, яка показує кількість товару, що буде поставлена на ринок за кожною можливою ціною за деякий період часу. Залежність між ціною і обсягом пропозиції є прямою і тому крива пропозиції має додатний нахил.

Треба розрізняти зміну обсягу пропозиції і зміну пропозиції в цілому.

^ Зміна обсягу пропозиції відбувається в результаті зміни ціни товару за інших рівних умов. Графічно вона зображується переміщенням від однієї до іншої точки даної кривої пропозиції: догори праворуч – зростання обсягу пропозиції, донизу ліворуч – зменшення обсягу пропозиції (Рис. 4)



Рис. 4. Ринкова пропозиція та зміна

обсягу пропозиції
^ Зміна пропозиції в цілому – це зміна кількості товарів, що їх продавці бажають і можуть продати, здійснювана у результаті зміни нецінових чинників, до яких належать:

- кількість продавців даного товару;

- ціни на ресурси та інші товари;

- наявність виробничих потужностей, природних та сировинних ресурсів, робочої сили, тощо;

- характер технології;

- природнокліматичні умови;

- податки та дотації виробникам.

Реакція продавців на зміну нецінових чинників призводить до зміни пропозиції і графічно зображується переміщенням усієї кривої пропозиції: донизу праворуч – зростання пропозиції, або догори ліворуч – зменшення пропозиції (рис. 5).

Зв'язок між ціною товару і обсягом його пропозиції знаходить свій вираз у законі пропозиції, згідно з яким існує стала і постійно відновлювана пряма залежність між ціною товару і величиною пропозиції цього товару. Суть закону пропозиції: у разі зростання ринкової ціни, за інших незмінних умов, обсяг пропозиції даного товару збільшується, і навпаки, зниження цін веде до зменшення обсягу пропозиції.


Рис. 5. Зміна пропозиції в цілому.
Закон пропозиції знаходиться у повній відповідальності до логіки економічного інтересу виробника.

Зростання цін веде до збільшення сукупного доходу та економічного прибутку, який є метою підприємницької діяльності. Зростання прибутку спонукає фірми, що вже працюють у галузі, збільшувати обсяг випуску і відповідно обсяг пропозиції даного товару. Водночас у разі тривалого і стійкого підвищення ціни в цю галузь прийдуть інші виробники; це ще більшою мірою сприятиме зростанню виробництва і обсягу пропозиції.

Здатність пропозиції адаптуватися до ринкових умов, що змінюються, називається еластичністю пропозиції. Показником еластичності пропозиції є коефіцієнт еластичності, який обчислюється як відсоткова зміна величини пропозиції товару викликана зміною його ціни на один відсоток, при незмінності всіх інших чинників.

Основним чинником еластичності пропозиції є час, наявний у розпорядженні виробників для реагування на зміну ціни продукту. У довгостроковому періоді пропозиція еластичніша ніж у короткостроковому періоді, тому що у короткостроковому періоді продавці стикаються з обмеженням продуктивності, а в довгостроковому можуть розширювати виробничі потужності.

Ринковий механізм ціноутворення узгоджує різноспрямовані тенденції попиту і пропозиції та протилежні інтереси покупця і продавця через встановлення ринкової рівноваги (клірингу) або знаходження рівноважної ціни, яка водночас влаштовує і покупця і продавця, і за якої обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції.

Графічно ринкова рівновага зображується як точка перетину кривих попиту і пропозиції (рис. 6).

За будь-якої ціни, відмінної від рівноважної, на ринку, як видно на рисунку 6, виникне або дефіцит товару або його надлишок .

^ Дефіцит товару – це стан ринку, при якому обсяг попиту на певний товар перевищує обсяг його пропозиції внаслідок встановлення ринкової ціни на рівні нижчому за ціну ринкової рівноваги (на рис. 6 дефіцит утворився при ціні Р2, що є нижчою за рівноважну ціну Р0).


Рис. 6. Ринкова рівновага

Е – точка ринкової рівноваги;

РЕ – рівноважна ціна;

QЕ – рівноважний обсяг продажу.
^ Надлишкова пропозиція – це стан ринку, при якому кількість благ, що пропонуються на ринку, перевищує кількість тих, що запитуються покупцями, який виникає внаслідок фіксації ринкової ціни на рівні, що перевищує ціну ринкової рівноваги (на рис. 6 надлишок виникає в результаті встановлення ціни Р1, що є вищою за рівноважну ціну Р0).

Для рівноважного стану ринку характерна відсутність у продавців і покупців стимулів до зміни своїх рішень відносно обсягів купівлі-продажу.

Однак рівноважний стан за своєю природою нестабільний, тому що ринкові умови, які його визначають, постійно змінюються, викликаючи коливання попиту і пропозиції. Саме механізм коливань попиту і пропозиції примушує розвиватися економіку, ґрунтовану на ринкових засадах. Результатом цих коливань є відновлення втраченої рівноваги на попередньому або новому рівні.
^ 4. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Форми і види підприємств
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   15

Схожі:

Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект курсу лекцій для студентів базових напрямків 0501“Економіка...
Укл. Воловець Я. В., Клімковський М.І. – Львів: Видавництво Державного університету “Львівська політехніка”, 2001. – с
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconМетодичні рекомендації до самостійної роботи з вивчення розділу для...
Затверджено на засіданні кафедри товарознавства І експертизи продовольчих товарів
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій з дисципліни “ Економіка підприємства ” для студентів...
Вступ
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconРобоча програма навчальної дисципліни
Робоча програма «Міжнародне підприємництво» для студентів з напряму підготовки 030503 «Міжнародна економіка», галузі знань 0305 «Економіка...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій з дисципліни «гроші та кредит» для студентів окр...
Конспект лекцій з дисципліни «Гроші та кредит» для студентів окр «молодший спеціаліст» всіх форм навчання галузі знань 0305 «Економіка...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій з курсу " Електронна комерція " для студентів напряму...
Конспект лекцій з курсу "Електронна комерція" для студентів напряму підготовки 030601 "Менеджмент" денної та заочної форм навчання...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій для студентів Інституту енергетики та систем керування Затверджено
Люльчак З. С. Економіка та управління підприємствами: Конспект лекцій для студентів Інституту енергетики та систем керування. – Львів:...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconОпорний конспект лекцій для студентів денної І заочної форми навчання...
«Естетика та дизайн товарів народного споживання» призначений для забезпечення самостійного вивчення дисципліни І рекомендується...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» icon1. Опис навчальної дисципліни
Робоча програма з дисципліни «Політологія» для студентів за галуззю знань 0305 «Економіка та підприємництво» напряму підготовки 030503...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій для студентів денної (заочної ) форми навчання освітньо-кваліфікаційний...
Харківський інститут фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка