Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво»




НазваКонспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво»
Сторінка7/15
Дата конвертації17.06.2013
Розмір2.75 Mb.
ТипКонспект
mir.zavantag.com > География > Конспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   15

Між найманим працівником і власником капіталу існує постійна суперечність, яка проявляється в тому, що найманий працівник, який отримує свою частку незалежно від фінансового стану підприємства, на якому працює, залишається байдужим до його долі. Для того, щоб зацікавити найманого працівника в результативній діяльності підприємства, застосовують систему дольової участі в розподілі доходів підприємства.

Частка участі найманого працівника в доходах фірми визначається двояко: визначенням частки кожного працівника в чистому доході підприємства; у формі акціонування та отримання дивідендів на певний обсяг акціонерного капіталу.

У сучасних умовах заробітна плата формується не тільки на основі угоди між працею і капіталом. Організація оплати праці в Україні здійснюється на основі Генеральної тарифної угоди, галузевих та регіональних угод, колективних та індивідуальних договорів. На рівень зарплати впливає держава (встановлюючи гарантований мінімум, нижче якого капітал не має право оплачувати працю) і профспілки, сила й авторитет яких суттєво впливають на рівень зарплати.

Номінальна заробітна плата — сума грошей, яку отримує робітник за продаж підприємцю робочої сили. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можна обчислити реальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата — це кількість споживчих вартостей (товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток при даному рівні цін після вирахування податків.

Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: номінальної заробітної плати; рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); податків, які сплачують робітники у бюджет держави і фонди соціального страхування.

Для визначення реальної заробітної плати індекс номінальної заробітної плати ділиться на індекс вартості життя. Реальна заробітна плата прямо пропорційна до змін номінальної заробітної плати і обернено пропорційна до змін рівня цін.

Зауважимо, що номінальна і реальна заробітна плата не обов’язково змінюється в одному і тому самому напрямі. Наприклад, номінальна заробітна плата може підвищитися, а реальна заробітна плата в той же час - знизитися, якщо ціни на товари і послуги зростали швидше, ніж номінальна заробітна плата. Законодавче встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). Згідно з Законом України "Про оплату праці" суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування, власники, об'єднання власників або їх представницькі органи, працівники.

В Україні діє тарифна система, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифну систему оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток. Вони є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Розмір заробітної плати в різних країнах неоднаковий. Існують національні відмінності заробітної плати. Вони обумовлені неоднаковими розмірами величини вартості робочої сили, яка залежить від обсягу природних і історично існуючих життєвих потреб, витрат на виховання працівника, продуктивності та інтенсивності праці в країні. Законом України "Про оплату праці" встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати (а від цього залежать всі тарифні ставки і посадові оклади) визначається з урахуванням: вартості величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та розвитку економіки країни; загального рівня середньої заробітної плати; продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

У країнах ринкової економіки на величину заробітної плати впливає конкуренція, що діє на ринку праці. Співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу не є сталим. Воно може бути сприятливим для тих, хто її продає. Це відбувається рідко і вибірково, якщо попит на робочу силу перевищує пропозицію на неї. У цьому випадку зарплата може зростати. І навпаки, якщо пропозиція робочої сили на ринку перевищує попит на неї, то виникають несприятливі умови для встановлення більш високого рівня заробітної плати. В цих умовах робітник змушений погоджуватись на меншу заробітну плату, на гірші умови праці. Держава і профспілки мають право обмежувати конкуренцію на ринку праці. В умовах переходу до ринкової економіки складається нова система оплати праці. Їй властиві такі риси: підпорядкування завданням інтенсивного типу розвитку економіки. Оплата праці використовується як найважливіший засіб стимулювання зростання продуктивності праці, прискорення науково-технічного прогресу, поліпшення якості продукції, підвищення ефективності виробництва і зміцнення дисципліни; забезпечення прямої та жорсткої залежності оплати праці від кінцевих результатів господарської діяльності трудових колективів; оптимальне поєднання інтересів трудових колективів із загальнонаціональними; усунення зрівнялівки і верхньої межі в оплаті праці, що дає змогу послідовніше здійснювати принцип соціальної справедливості; посилення заінтересованості працівників у виконанні робіт меншою чисельністю працюючих; створення переваг .в оплаті тим, від кого залежить прискорення темпів науково-технічного прогресу; чіткість і доступність механізму нарахування заробітної плати, що сприяє розумінню широкими верствами працівників зв'язку оплати праці з результатами виробництва.



^ 3. Кругооборот і оборот капіталу. Економічна сутність і структура основного і оборотного капіталу
Реальний кругооборот промислового капіталу проходить три послідовні стадії:

І – придбання необхідних факторів виробництва (засобів виробництва ЗВ та робочої сили РС);

ІІ – виробництво певної товарної маси;

ІІІ – продаж створеної товарної продукції





Рис. 2 Кругооборот промислового капіталу
Перша стадія здійснюється у сфері обігу. Грошовий капітал перетворюється у продуктивний. Підприємець на авансовані грошові засоби (Г) купує фактори виробництва (Т). Друга стадія відбувається у сфері виробництва. Продуктивний капітал перетворюється у товарний. Придбані фактори виробництва (робоча сила і засоби виробництва) поєднуються в процесі виробництва (В), внаслідок чого створюються товари необхідної корисності (Т’). Вироблені товари (Т’) відрізняються від товарів (факторів виробництва) придбаних підприємцем на першій стадії за вартістю. Т’ включає не тільки авансовану на першій стадії вартість, але й додаткову вартість, створену в процесі виробництва на другій стадії. Третя стадія здійснюється у сфері обігу. Товарний капітал (Т’) перетворюється у грошовий капітал (Г’), який містить прибуток.

Кругооборот – процес руху капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм, кожна з яких виконує певну функцію.

Безперервний круговий рух капіталу утворює його оборот.

Для того, щоб капітал здійснив оборот, необхідним є певний час - час обороту. Тривалість цього обороту визначається як проміжок між початком руху авансованої капітальної вартості і моментом її повернення у грошовій формі, але збільшеної на величину прибутку.

Час обороту капіталів різних підприємств неоднаковий. Він залежить від конкретних умов виробництва і обігу. Наприклад, будівництво літаків потребує досить багато часу, а виробництво дитячих іграшок - набагато менше часу.

Кожен підприємець зацікавлений у підрахунку часу обороту. Чим швидше гроші, вкладені у справу, повернуться з прибутком, тим швидше зросте власність підприємця. Для виміру і порівняння швидкості обороту індивідуальних капіталів існує загальна міра. Такою мірою є рік. Число оборотів капіталу за рік (n) визначається за такою формулою:

n=О/о,

де О - одиниця виміру обороту (рік=12 місяців = 365 дн.);

о - час обороту капіталу.

Щоб швидше отримати прибуток, підприємець намагається прискорити оборот капіталу.

За характером обороту весь авансований капітал поділяється на основний і оборотний: К = Косн.+Коб.

Основний капітал (Косн.) – це частина продуктивного капіталу, що багаторазово функціонує в процесі виробництва і переносить свою вартість на виготовлений продукт частинами. За натуральною формою це засоби праці (будови, споруди, машини, обладнання тощо).

Підприємець постійно піклується про відтворення основного капіталу. Безперервне відтворення вартості основного капіталу відбувається за певними нормами у відповідності до його зношування.

У процесі застосування основного капіталу відбувається його фізичне зношування, внаслідок якого він стає матеріально непридатним для подальшого використання. Він зумовлений, по-перше, самим використанням основного капіталу (поломка машин, руйнування фабричних будівель тощо), по-друге, коли обладнання простоює внаслідок впливу стихійних сил природи (руйнування під впливом холоду, води, спеки).

^ Фізичне зношування основного капіталу (І’ф)- вид зношення, пов'язаний із втратою засобом праці його споживчої вартості в результаті дії або бездіяльності.



де Тф - фактичний термін служби об'єкта;

Тн - нормативний термін служби об'єкта,

 - ліквідаційна вартість основного капіталу у % до його балансової вартості.

^ Моральне зношування відбувається, по-перше, коли виникають дешевші технічні засоби, внаслідок чого знецінюється старе, діюче обладнання, по-друге, коли старі машини замінюються на більш продуктивні, внаслідок чого обладнання швидше переносить свою вартість на готові вироби. Отже, процес знецінення і "старіння" основного капіталу під впливом технічного прогресу називається його моральним зношуванням.

Розрізняють дві форми морального зношування. Першам1) виражає зменшення вартості об’єкту внаслідок скорочення суспільно-необхідних витрат праці на їх відтворення і розраховується за формулою:

,

де К0 – первісна вартість засобів праці,

К1 – відтворена вартість засобів праці.

^ Моральне зношування другого роду (Ім2) настає внаслідок впровадження більш досконалих і прогресивних засобів праці і розраховується за формулою:

,

де – APB – продуктивність базисних засобів праці,

APN – продуктивність нових засобів праці.

Процес поступового відшкодування вартості основного капіталу у грошовій формі, що відповідає його зношуванню, називається амортизацією. А самі відрахування - амортизаційними відрахуваннями.

Існує декілька методів розрахунку амортизаційних відрахувань, Найпростішим є рівномірний або прямолінійний метод, який полягає в тому, що річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання основного капіталу:



де А - сума амортизаційних відрахувань за рік,

Косн. - вартість основного капіталу,

Тзн. - період часу використання основного капіталу (термін його зношування).

Амортизаційні відрахування на відтворення основного капіталу накопичуються в амортизаційному фонді. На час його повного зношування у фонді амортизації зосереджена така сума грошей, на яку закуповується нове аналогічне обладнання, а також проводиться капітальний ремонт.

Величина річного амортизаційного фонду залежить від двох факторів: середньорічної вартості основного капіталу і норми амортизації.

^ Норма амортизації показує яку частину вартості засобів праці потрібно щорічно переносити на виготовлений продукт:



Швидкі темпи НТП зумовлюють зміни у тривалості та характері використання окремих видів засобів праці, необхідність скорочення нормативних строків їх функціонування, і є об’єктивною основою для використання методу прискореної амортизації. Він зводиться до швидшого порівняно з нормативними строками використання засобів праці, повного перенесення балансової вартості елементів основного капіталу на витрати, списання вартості машин та устаткування за ставками, які перевищують діючу норму відрахувань.

^ Оборотний капітал приймає участь лише один раз у виробничому циклі, або кругообороті. Його вартість повністю переноситься на створений продукт і повертається до підприємця у грошовій формі протягом одного кругообороту. У витрати виробництва входить уся вартість оборотного капіталу. За натуральною формою це предмети праці (сировина, матеріали, паливо, енергія, зарплата робітників).

^ Оборотний капітал - це частина продуктивного капіталу, що функціонує в одному циклі виробництва, і повністю переносить свою вартість на виготовлений продукт.

^ Загальний оборот капіталу за рік – сума основного та оборотного капіталу протягом року:

ЗО = А + Коб * n ,

де А – річні амортизаційні відрахування; Коб. - сума оборотного капіталу за один цикл виробництва; n - число оборотів капіталу за рік.

^ Фонди фірми – це сукупність матеріальних і грошових ресурсів, цінних паперів, які створюються, розподіляються та використовуються в процесі розширеного відтворення для забезпечення життєдіяльності фірми.

В загальній структурі виробничих фондів підприємства виділяють: основні, оборотні і фонди обігу.
Таблиця 4 – Час обороту фондів підприємства


^ Час виробництва

Час обігу

робочий період

перерви в процесі праці

час впливу природних процесів на вироби

час у виробничих запасах

час надходження на склад і реалізації продукції

час придбання факторів виробництва


Проблемні завдання і питання для обговорення

1. В яких історичних умовах відбувається первісне нагромадження капіталу?

2. Чи можна ототожнювати поняття «капітал» і «гроші»?

3. Яких функціональних форм набуває промисловий капітал у процесі свого руху?

4. Які основні методи амортизації використовуються за сучасних умов?

5. Що означає мінімальна заробітна плата і які функції вона виконує?
Тема 7. Форми функціонування капіталу. Витрати виробництва і прибуток. Доходи від використання ресурсів.

Основні питання теми

1. Витрати виробництва і прибуток. Норма і маса прибутку.

2. Міжгалузева конкуренція і створення середньої норми прибутку.

3. Торговельний капітал і торговельний прибуток.

4. Витрати обігу, їх види та динаміка.

5. Позичковий капітал і позичковий відсоток.

6. Кредитно-банківська система, її структура. Економічна роль і функції центрального і комерційних банків.

7. Кредит, його сутність, функції та роль в сучасних економічних системах. Основні форми кредиту.
^ 1. Витрати виробництва і прибуток. Норма і маса прибутку
Виробництво матеріальних благ та надання послуг пов'язані з використанням сировинних, паливно-енергетичних, трудових ресурсів, а також машин, устаткування. Ці ресурси обліковуються у грошовій формі. Виражені у грошовій формі витрати ресурсів на здійснення підприємницької діяльності називають витратами виробництва.

За будь-якої форми підприємницької діяльності, орієнтованої на одержання прибутку, останній буде тим більший при заданому обсязі виробництва, чим менші витрати виробництва. Таким чином, витрати виробництва тісно пов'язані з прибутком.

Слід зазначити, що в економічній літературі немає єдності у поглядах при з'ясуванні сутності витрат виробництва і прибутку.

Класична, особливо марксистська, економічна теорія джерелом суспільного багатства вважає працю (засади трудової теорії вартості). Доводиться, що витрати виробництва являють собою витрати живої та уречевленої праці, вираженої у грошовій формі. К. Маркс обґрунтував наявність двох видів витрат виробництва: суспільні витрати і витрати виробничих одиниць (підприємств). Між ними є кількісні і якісні відмінності.

^ Суспільні витрати визначаються витратами суспільної праці і становлять вартість продукту для суспільства. Витрати товаровиробника, або капіталіста, визначаються витратами капіталу на залучення ресурсів, трудових і матеріальних, для створення продукту або послуги з метою отримання прибутку. За Марксом, «те, чого коштує товар капіталістам, вимірюється витратою капіталу і те, чого товар дійсно коштує, — затратою праці» (42 – Т. 25. – Ч. 1. – С. 30).

Як було доведено в попередніх темах, вартість товару включає три елементи:

W = С + V + m,
^

де W – вартість товару; C – постійний капітал; V – змінний капітал; m – величина додаткової вартості.

Вартість товару – це те, в що обходиться товар для суспільства. Вона вимірюється витратами праці.

^

Витрати виробництва (k) являють собою витрати фірми на виробництво товару:


k = сu + v,

де сu – спожита в одному виробничому циклі частина постійного капіталу; v – змінний капітал.

Витрати виробництва виміряються витратами капіталу.

Витрати виробництва являють собою ту частину продукту суспільства, що повинна відокремлюватися, щоб служити джерелом поновлення виробництва.

До складу вартості і витрат виробництва входить не весь постійний капітал, а лише спожита в одному циклі частина постійного капіталу. Модифікуємо формулу вартості товару для даного випадку:
^

W = Cu + V + m.


Витрати виробництва та їх види у трактуванні неокласиків помітно відрізняються від класичної економічної теорії. Вони виходять з факту обмеженості ресурсів та припущення про найбільш ефективний варіант їх використання у процесі виробництва певного товару або послуги.

З цих позицій обґрунтовується й обсяг витрат на окремому підприємстві.

Витрати мають свою класифікацію за видами. Це явні, або зовнішні, витрати підприємства щодо залучення ресурсів у свою власність. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі і називаються бухгалтерськими. Проте фірма використовує ресурси, що належать фірмі, і вона могла б одержати від них дохід у разі їх альтернативного використання. Зовнішні і внутрішні витрати в єдності становлять економічні витрати.

Поділ витрат на зовнішні і внутрішні має значення під час формування та обчислення прибутку.

Витрати розрізняють також за їх залежністю від зміни обсягів виробництва у короткостроковому періоді. І за цим критерієм витрати поділяються на постійні, розміри яких не залежать від обсягів виробництва, і змінні, які збільшуються або зменшуються залежно від обсягів виробництва. Постійні і змінні витрати в єдності становлять валові витрати. Поділ витрат на постійні і змінні має значення для аналізу економічного стану підприємства.

Крім того, розрізняють середні, середні постійні та середні змінні витрати, а також граничні. Для з'ясування видів витрат рекомендуємо звернутись до відповідної навчальної літератури [1, с. 289 – 296; 4, с. 299-302].

В органічному і діалектичному зв'язку з витратами виробництва перебуває така економічна категорія, як прибуток. Це досить складна, неоднозначна в трактуванні економістів категорія. У найзагальнішому вигляді за кількісного підходу до його аналізу прибуток — це надлишок над витратами виробництва, або загальний дохід (виручка) підприємства за вирахуванням витрат виробництва. Відповідно до виду витрат розрізняють бухгалтерський прибуток — це валова виручка за мінусом зовнішніх (бухгалтерських) витрат, і економічний прибуток — це виручка за мінусом зовнішніх і внутрішніх (економічних) витрат.

З'ясування сутності прибутку передбачає визначення його джерел. Варто запам'ятати, що існують теорії, які по-різному трактують якісний зміст категорії прибутку.

Першою теорією прибутку була теорія меркантилістів, які стверджували, що прибуток виникає в зовнішній торгівлі в результаті різниці між зовнішніми і внутрішніми цінами.

Класична політекономія в особі А. Сміта і Д. Рікардо джерелом прибутку вважала працю. Рікардо розкрив залежність між прибутком і заробітною платою, тим самим він обгрунтував економічні засади суперечностей між капіталістами і найманими робітниками.

^ Марксистська економічна теорія визначає прибуток як перетворену форму додаткової вартості, яка являє собою неоплачену працю найманих робітників.

Різниця між Р і m полягає у тому, що m – категорія виробництва, Р – категорія ринку

Авансуючи капітал на виробництво товарів, підприємець цікавиться насамперед вигодою, рівнем приросту вкладеного у виробництво капіталу.

Показником ефективності використання капіталу є норма прибутку (Р’) – це відношення додаткової вартості до всього авансованого капіталу у відсотках:



Одержання прибутку – безпосередня мета виробництва. Тому капітали направляються туди, де вище норма прибутку. Таким чином, норма прибутку регулює капіталовкладення.

^ Фактори, що впливають на норму прибутку:

1 Норма додаткової вартості прямо пропорційно впливає на норму прибутку.

Якщо ми перетворимо формулу норми прибутку, підставивши замість додаткової вартості її вираз через норму додаткової вартості, то одержимо наступну формулу:



2 ^ Органічна будова капіталу ( ) – це відношення постійного капіталу до змінного. Воно показує, в скільки разів капіталіст на покупку засобів виробництва витрачає капіталу більше, ніж на зарплату працівників, що їх обслуговують.

.

Отже, норма прибутку обернено пропорційно залежить від органічної будови капіталу:

^ 3 Економія на постійному капіталі. Чим більше підприємець заощаджує на засобах праці, тим нижче величина постійного капіталу і вище норма прибутку.

^ 4 Економія на змінному капіталі. Чим більше підприємець заощаджує на фонді зарплати працівників, тим нижче величина змінного капіталу і вище норма прибутку:

^ 5 Швидкість обороту капіталу за рік. Якщо капітал обертається кілька разів на рік, то річна норма прибутку (P'рік) може бути визначена за формулою:

P'рік = P’∙n,

де Р’ – норма прибутку за один цикл обороту капіталу;

n – число оборотів капіталу за рік.

^ Неокласична теорія стверджує, що прибуток є результатом взаємодії всіх чинників виробництва.

Сутність прибутку виявляється через функції, які він виконує. Це: показник оцінки діяльності підприємства, регулювання розподілу ресурсів між суб'єктами підприємництва, галузями і сферами виробництва, стимулювання розвитку галузей.
^ 2 .Міжгалузева конкуренція і створення середньої норми прибутку
Конкуренція – це форма економічних відносин між суб’єктами ринкового господарства, в яких виражається суперництво за найвигідніші умови виробництва, продажу й купівлі товару.

Розрізняють дві сфери конкуренції – внутрішньогалузеву і міжгалузеву.

^ Внутрішньогалузева конкуренція – це боротьба між підприємцями однієї галузі виробництва за більш вигідні умови виробництва і ринки збуту продукції з метою одержання найбільшого прибутку. У ході внутрішньогалузевої конкуренції формується величина суспільної цінності, обумовлена суспільно-необхідними витратами праці.

^ Міжгалузева конкуренція – конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства з метою отримання максимальної норми прибутку.

Порівняльна характеристика зазначених сфер конкуренції детально розглянута в темі 10.

Механізм міжгалузевої конкуренції доцільно проілюструвати цифровим прикладом. У три галузі вкладені рівновеликі капітали з різною органічною будовою. При цьому передбачається, що постійний капітал споживається протягом року цілком, тобто авансований капітал дорівнює витратам виробництва (див. табл. 5).
Таблиця 5 – Утворення середньої норми прибутку і перетворення вартості товару в ціну виробництва


Галузі

Капітал, K=С+V

Маса додаткової вартості, m

Галузева норма прибутку, P’

Вартість товару,

W

Середня норма прибутку,

Середня маса

прибутку

Ціна виробництва

1

100=60с+40v

40

40%

140

30%

30

130

2

100=70c+30v

30

30%

130

30%

30

130

3

100=80c+20v

20

20%

120

30%

30

130

Всього

300

90










90

390


В умовах вільної конкуренції капітали із малоприбуткових галузей переливаються в високоприбуткові галузі. В останніх збільшується кількість підприємств, зростає обсяг виробництва, пропозиція товарів збільшується, і ціни на них при тому ж попиті падають. У тих галузях, з яких переливається капітал, будуть відбуватися зворотні процеси.

Результатом постійного переливу капіталу з малоприбуткових галузей у високоприбуткові є утворення середньої норми прибутку.

Коли рівень прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання припиняється, і в кожній галузі на однаковий капітал отримується однаковий середній прибуток.

В сучасних умовах переважна частка міжгалузевого переливання відбувається в межах багатогалузевих концернів, конгломератів.

^ Середня норма прибутку ()являє собою відношення сукупної додаткової вартості до всього авансованого капіталу у відсотках:

,

Таким чином, підприємець привласнює не ту додаткову вартість, що створили наймані робітники його підприємства, а середній прибуток.

^ Середній прибуток є прибуток, отриманий за середньою нормою прибутку на авансований капітал:

,

Отже, товари продаються не за вартістю, а за ціною виробництва.

^ Ціна виробництва (ЦВ) є перетворена форма вартості товару . Визначимо ціну виробництва як суму витрат виробництва (k) і середнього прибутку ():



У нашому прикладі середня норма прибутку складає:



Величина середнього прибутку:



Ціна виробництва кількісно дорівнює сумі галузевих витрат виробництва і середнього прибутку, обчисленої на основі середньої норми прибутку:

ЦВ = 100 + 30 = 130 гр. од.

З теорії середнього прибутку К. Маркса випливають наступні висновки:

1 Підприємці привласнюють не ту додаткову вартість, що створили наймані робітники їхніх підприємств, а перерозподілену в ході міжгалузевої конкурентної боротьби частину сукупної додаткової вартості у формі середнього прибутку.

2 Закон вартості, що виражає об'єктивну необхідність зведення індивідуальних витрат праці до суспільно необхідних, у капіталістичній економіці проявляється через коливання цін виробництва. У кожному окремому випадку ціна виробництва може не збігатися з вартістю (у нашому прикладі – у першій і третій галузях). Але в цілому, у масштабі всієї економіки сума цін виробництва збігається із сумою вартостей і закон вартості не порушується:

.

3 Капіталістична експлуатація є експлуатація всього класу найманих робітників усім класом капіталістів.
^ 3. Торговельний капітал і торговельний прибуток
Обігце обмін товарів, опосередкований грошима.

Промисловий капітал у процесі кругообігу постійно існує в трьох формах – грошовій, продуктивній і товарній (кожна з яких виконує свою специфічну функцію). На ранніх стадіях розвитку капіталізму промисловий капіталіст самостійно здійснює процес виробництва і реалізації товарів. Ускладнення виробництва, збільшення його обсягів, розширення національного ринку привели до виділення з промислового капіталу, зайнятого у виробництві, торговельного капіталу у вигляді капіталу торговця і позичкового капіталу у вигляді капіталу банкіра.

Необхідність виділення торговельного капіталу в самостійний вид капіталу, а торгівлі – в особливий вид економічної діяльності пов’язана з тим, що це було вигідно і промисловим, і торговельним капіталістам:

  • торговельний капіталіст спеціалізується на торгівлі, а спеціалізація зменшує витрати;

  • прискорюється оборот промислового капіталу;

  • у промислового капіталіста вивільняється капітал, раніше зайнятий у сфері обігу, і направляється у виробництво, збільшуючи масу додаткової вартості;

  • торговельний капітал розширює ринок для промислового капіталіста, проникаючи на самі віддалені ринки;

  • промисловому капіталісту тепер можна спеціалізуватися винятково на виробництві товарів, що дозволяє частину коштів направляти на покупку патентів, ліцензій і тим самим удосконалювати продукцію, що випускається.

Функції сфери обігу:

  1. реалізація товарів промислових капіталістів;

  2. прискорення обороту промислового капіталу;

  3. вивчення попиту і корегування структури виробництва товарів.

Підприємці, що вклали свої гроші в матеріальне виробництво, як правило, самі не організують продаж продукції, що випускається. Для цього їм довелося би частина капіталу вилучити з виробництва і розмістити в сфері обігу, що неминуче привело б до часткової втрати прибутку . Великими оптовими партіями вони продають їх на товарних біржах або безпосередньо торговельним посередникам, що мають мережу роздрібних магазинів. Товарна біржа зосереджує оптову торгівлю масовими, головним чином, сировинними і продовольчими товарами (кольорові метали, бавовна, зерно, цукор і т.д.). Товари продаються за зразками або стандартами , причому встановлюються розміри партій продаваних товарів.

Основними формами торговельного підприємництва є оптова і роздрібна торгівля.

^ Оптова торгівля – продаж товарів або послуг для їх подальшого комерційного використання або перепродажу. ЇЇ форми: біржова торгівля, ярмарки, торги, аукціони, торгові доми.

^ Роздрібна торгівлябудь-яка діяльність з продажу товарів або послуг кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання. Мережу роздрібної торгівлі представляють різноманітні види підприємств: спеціалізовані та багатофілійні магазини, магазини стандартних цін тощо.

Відокремлення торговельного бізнесу багато в чому сприяло швидкому розвитку й удосконалюванню торговельного обслуговування населення, поліпшенню організації обліку купівельного попиту, що з неминучістю вело до збільшення витрат у сфері обігу.

^ Форма руху торговельного капіталу має вигляд

Г – Т - Г’

Весь торговельний капітал поділяється на дві частини: одна частина авансується на придбання товарів, інша утворює витрати обігу.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   15

Схожі:

Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект курсу лекцій для студентів базових напрямків 0501“Економіка...
Укл. Воловець Я. В., Клімковський М.І. – Львів: Видавництво Державного університету “Львівська політехніка”, 2001. – с
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconМетодичні рекомендації до самостійної роботи з вивчення розділу для...
Затверджено на засіданні кафедри товарознавства І експертизи продовольчих товарів
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій з дисципліни “ Економіка підприємства ” для студентів...
Вступ
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconРобоча програма навчальної дисципліни
Робоча програма «Міжнародне підприємництво» для студентів з напряму підготовки 030503 «Міжнародна економіка», галузі знань 0305 «Економіка...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій з дисципліни «гроші та кредит» для студентів окр...
Конспект лекцій з дисципліни «Гроші та кредит» для студентів окр «молодший спеціаліст» всіх форм навчання галузі знань 0305 «Економіка...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій з курсу " Електронна комерція " для студентів напряму...
Конспект лекцій з курсу "Електронна комерція" для студентів напряму підготовки 030601 "Менеджмент" денної та заочної форм навчання...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій для студентів Інституту енергетики та систем керування Затверджено
Люльчак З. С. Економіка та управління підприємствами: Конспект лекцій для студентів Інституту енергетики та систем керування. – Львів:...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconОпорний конспект лекцій для студентів денної І заочної форми навчання...
«Естетика та дизайн товарів народного споживання» призначений для забезпечення самостійного вивчення дисципліни І рекомендується...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» icon1. Опис навчальної дисципліни
Робоча програма з дисципліни «Політологія» для студентів за галуззю знань 0305 «Економіка та підприємництво» напряму підготовки 030503...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій для студентів денної (заочної ) форми навчання освітньо-кваліфікаційний...
Харківський інститут фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка