Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво»




НазваКонспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво»
Сторінка6/15
Дата конвертації17.06.2013
Розмір2.75 Mb.
ТипКонспект
mir.zavantag.com > География > Конспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
Тема 6. Сутність, структура і оборот капіталу. Капітал і наймана праця

^ Основні питання теми

1. Капітал як економічна категорія товарного господарства.

1.1 Поняття капіталу та його форми

1.2 Товар “робоча сила” і його властивості.

1.3 Економічна природа капіталу, його структура.

1.4 Теорія капіталістичної експлуатації К.Маркса.

1.5 Норма і маса додаткової вартості, способи її збільшення.

2. Заробітна плата, її сутність і форми.

3. Кругооборот і оборот капіталу. Економічна сутність і структура основного і оборотного капіталу.
1. Капітал як економічна категорія товарного господарства

1.1 Поняття капіталу та його форми
В економічній науці існують різноманітні підходи до визначення капіталу. Первісне значення слова "капітал" походить від латинського слова capitalist, ще означає "головний". Пізніше у німецькій та французькій мовах цим терміном стали називати головне майно, головну суму.

Перша спроба наукового аналізу капіталу була зроблена ще Арістотелем, який ввів термін "хремастика", що походить від слова "хрема" - майно, володіння. Під "хремастикою" Арістотель розумів "мистецтво наживати багатство" за допомогою великих торговельних угод для перепродажу та лихварських угод.

Таке розуміння капіталу (нагромаджене майно, певна сума грошей) характерне й для економістів, які започаткували політекономію як науку. Так, меркантилісти, не виходячи за межі формули Г - Т - Г, ототожнювали капітал з його грошовою формою. Для них капітал - це гроші, а гроші - капітал.

Класики політекономії, перенесли свій аналіз із сфери обігу в сферу виробництва і розуміли капітал дещо ширше.

У багатьох представників класичної школи під капіталом розумілися засоби виробництва, виготовлені людиною. ^ А.Сміт відносив до капіталу нагромаджену працю, втілену у знаряддях виробництва. Д.Рікардо розглядав капітал як частину багатства країни, яка використовується у виробництві і складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин та іншого, що є необхідним для приведення праці в рух.

^ К.Маркс розглядав капітал як категорію, яка зростає з поняття вартості і грошей. Капітал, на його думку, це самозростаюча вартість, гроші, які створюють у своєму русі ще більше грошей.

^ О. Бем-Баверк - один з основоположників австрійської школи економічної теорії поряд з К. Менгером і Ф. Візером - визначив капітал, як запас засобів існування, який належить капіталісту і "авансується" робітником.

^ Дж. Мінсер та Беккер запропонували концепцію людського капіталу, під яким розуміють витрати (на навчання, на підвищення кваліфікації та ін.), що сприяють майбутньому збільшенню доходів індивіда.

Поєднати різноманітні погляди на сутність капіталу вдалося І. Фішеру, який визначав капітал як дисконтований потік доходу. Капітал - це будь-який елемент багатства, який надає його власникові регулярний дохід протягом тривалого періоду, а його вартість визначається за принципом дисконтування.

Базилевич В.Д виокремлює наступні підходи до визначення сутності капіталу: а) соціально-економічний, б) предметно-функціональний, в) грошовий, г) трактування капіталу як певного вкладення, д) ототожнення капіталу з часом [4, с. 290-298].

Як бачимо, економічна наука трактує капітал як складну, багатоаспектну категорію, еволюція якої відобразила історичний процес розвитку природи, форм руху, динаміки та структури товарного виробництва.

^ Соціально-економічний підхід, згідно з яким економічна категорія „капітал трактується як— специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов, буде розглянуто у другому питанні даної теми.

Багатоаспектність категорії "капітал" виявляється у різноманітних конкретних формах його існування:

1) за сферами застосування:

1.1 промисловий,

1.2 торговельний,

1.3 позичковий капітал;

2) за напрямами інвестування:

2.1 речовий,

2.2 людський капітал;

3. за масштабами функціонування:

3.1 національний,

3.2 міжнародний капітал;

4. за роллю у створенні додаткової вартості:

4.1 постійний,

4.2 змінний капітал;

5. за джерелами формування:

5.1 власний,

5.2 залучений капітал.

Власний капітал — капітал, вкладений власником фірми, визначений як різниця між сукупними активами фірми та її зобов'язаннями.

Залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту.

6. за способом обороту та перенесення вартості на готову продукцію:

6.1 основний,

6.2 оборотний капітал;

7. за значенням у створенні та перерозподілі доходу:

7.1 реальний,

7.2 фіктивний капітал.

Реальний капітал обслуговує насамперед рух промислового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та духовні цінності.

^ Фіктивний капітал не функціонує безпосередньо у виробничому процесі, уречевлюється у цінні папери (акції, облігації) та дає їхнім власникам право на отримання прибутку. Сам по собі фіктивний капітал не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу.

8. за формами функціонування:

8.1 індивідуальний,

8.2 колективний,

8.3 суспільний.

Матеріально-речовий зміст капіталу формують речові та особисті, фінансові та інтелектуальні фактори товарного виробництва, його продукти (товари і послуги), які обслуговують процес створення економічних благ та їх просування у сфері виробництва, обміну, споживання.

Соціально-економічну форму капіталу визначає взаємодіючий рух підприємницької та особистої власності економічних суб'єктів у процесі їх виробничо-господарської, комерційної діяльності та отримання відповідних доходів.

Не відкидаючи жодного з трактувань капіталу, накопичених науковою думкою за всю історію розвитку економічної теорії, слід наголосити на необхідності аналізу сутності капіталу в контексті соціально-економічних та історичних умов його саморозвитку.
^ 1.2 Товар “робоча сила” і його властивості
Виробництво в умовах панування капіталу характеризується тим, що основні фактори, необхідні для його початку, – засоби виробництва і робоча сила, відділені один від одного. Для початку процесу виробництва необхідний продаж робочої сили капіталісту (підприємцю).

^ Робоча сила - це здатність до праці, сукупність професійних якостей, якими володіє людина і витрачає при виробництві матеріальних благ.

Умови перетворення робочої сили в товар

− особиста юридична свобода працівника;

− відсутність у працівника засобів виробництва і, внаслідок цього, засобів існування.

Такі умови історично сформувалися в процесі переходу від феодалізму до капіталізму в період первісного нагромадження капіталу.

Як будь-який інший товар, робоча сила володіє двома властивостями – вартістю і споживчою вартістю.

^ Вартість робочої сили визначається вартістю засобів, необхідних для життя робітника й відтворення його робочої сили. (засоби існування, необхідні для задоволення фізичних потреб самого робітника: їжа, одяг, житло; соціально-культурні потреби; засоби утримання сім’ї; кошти на навчання, підвищення кваліфікації). Величина вартості робочої сили вимірюється кількістю робочого часу, необхідного для створення зазначених життєвих благ.

Грошовим виразом вартості товару “робоча сила” виступає заробітна плата.

Якщо розглядати в історичному плані, вартість робочої сили зростає в силу чинності закону зростання потреб, росту складності, кваліфікації й інтенсивності праці.

^ Споживча вартість робочої сили полягає в здатності робітника своєю працею, в процесі її виробничого використання, створювати нову вартість, причому більшу ніж вартість робочої сили. В результаті виникає різниця між новою вартістю, яку робітник створює в процесі виробництва (процесі споживання робочої сили), і вартістю робочої сили , яка виплачується йому в формі заробітної плати (ціни робочої сили). Ця різниця і є тією додатковою вартістю, до якої так прагне капіталіст (підприємець) і яку він привласнює безоплатно.

Таким чином, покупка робочої сили підприємцем здійснюється заради її здатності створювати в процесі виробництва додаткову вартість.

Особливості товару “робоча сила”

− продається, як правило, у кредит;

− продається на певний строк;

− в момент продажу робоча сила, як будь-який інший товар, не відокремлюється від її власника – самого робітника.
^ 1.3 Економічна природа капіталу, його структура
Вихідним пунктом виникнення капіталу є гроші. Їхній рух як капіталу виражається загальною формулою капіталу, яка відображає рух усіх видів капіталу незалежно від того, в якій сфері і в яку історичну епоху вони діють:

Г – Т - Г’, де Г‘ = Г + Г.

Загальна формула капіталу показує, що незалежно від сфери застосування кінцевою метою функціонування будь-якого капіталу є присвоєння додаткової вартості (Г). Таким чином, капітал це вартість, яка приносить додаткову вартість. Або це самозростаюча вартість.

Поверхневе уявлення про те, що гроші мають властивість у процесі свого руху приносити нові гроші, було спростовано К. Марксом, який довів, що джерелом додаткової вартості є наймана робоча сила.

Капітал перетворюється в найважливіші фактори процесу виробництва :

а) засоби виробництва - речовий фактор;

б) робочу силу - особистий фактор.

Кожен з цих факторів відіграє свою роль в процесі створення і зростання вартості. Так, вартість спожитих засобів виробництва конкретною працею переноситься на вартість готової продукції без змін. Інакше обстоїть справа з робочою силою. Робітник отримує заробітну плату, як плату за свою робочу силу. Але в процесі виробництва він створює нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. І вона, як результат абстрактної праці, приєднується до перенесеної вартості.

Отже, вартість речового фактора в процесі виробництва не змінюється, якою вона входить у виробництво, такою й проявляється (кількісно) у вартості нового товару. Затрати ж на робочу силу (заробітна плата) в процесі виробництва трансформуються в більшу величину - нову вартість. Виходячи з цього, весь затрачений капітал (на засоби виробництва й робочу силу) ділиться на дві частини: постійний і змінний.

Вони грають різну функціональну роль у процесі виробництва, як процеси створення вартості. Цей критерій використаний К. Марксом для розподілу усього функціонуючого капіталу на постійний і змінний.

Частина капіталу, авансована на придбання засобів виробництва і яка не змінює своєї величини в процесі виробництва, одержала назву постійного капіталу. Позначається буквою «С» (constant- постійний).

Частина капіталу, яка витрачається купівлю робочої сили і зростає в процесі виробництва, називається змінним капіталом і позначається буквою «V» ( variable - змінний).

Поділ капіталу на постійний і змінний дає можливість з'ясувати, що постійний капітал виступає лише як передумова для створення й збільшення вартості. А створює і збільшує вартість лише жива робоча сила, куплена на змінний капітал, яка своєю конкретною працею переносить стару вартість (утворює), а абстрактною працею не лише відтворює вартість робочої сили (заробітну плату), а й створює додаткову вартість (збільшує вартість)

Отже, за К. Марксом капітал - це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі і надає цій речі специфічного суспільного характеру.
^ 1.4 Теорія капіталістичної експлуатації К.Маркса
Експлуатація - це привласнення результатів чужої праці, що не повертаються працівникам назад у жодній формі. Особливості капіталістичної експлуатації полягають у наступному:

  • вона має прихований, замаскований характер, оскільки зовні усе виглядає як угода рівноправних партнерів (один продав робочу силу, інший купив),

  • заснована на економічному примушенні до праці,

  • робітник працює під контролем капіталіста (підприємця), котрий визначає тривалість робочого дня (у рамках відповідного законодавства, але тільки тоді, коли воно з'являється) і його розподіл на необхідний робочий час і додатковий.

^ Троб. = НРЧ+ДРЧ

Частина робочого дня, протягом якої відбувається відтворення вартості робочої сили, називається необхідним робочим часом (НРЧ). Праця, витрачена в цей період часу, – необхідна праця. Її матеріальним вираженням є необхідний продукт, що виступає еквівалентом вартості робочої сили і привласнюється безпосередньо виробником. Друга частина робочого дня – додатковий робочий час (ДРЧ) – являє собою перевищення над необхідним робочим часом, протягом якого робітник працює на капіталіста і створює додаткову вартість (вона позначається буквою “m”).

^ Додаткова вартість – це вартість, створена працею найманого робітника в додатковий робочий час і безоплатно привласнена підприємцем.

Таким чином, протягом робочого дня найманий робітник створює нову вартість , що складається з живої оплаченої праці (V) і неоплаченої (m), сумарно (V+m).

Разом з тим, конкретною працею найманий робітник переносить вартість спожитих засобів виробництва на продукт, що виробляється і створює споживчу вартість. Отже, вартість товару окрім нової вартості, включає і вартість засобів виробництва, спожитих у процесі праці, тобто перенесені витрати минулої праці (С). Формула вартості товару, створеного на капіталістичному підприємстві, має вигляд:

W=С+V+М.

Процес праці являє собою, таким чином, єдність утворення вартості в межах необхідного робочого часу і зростання вартості в межах додаткового робочого часу.

Особливості товарного виробництва в умовах капіталізму полягають не в поділі праці і його продукту на необхідний і додатковий, а в тому, що необхідний продукт набуває форму еквівалента вартості робочої сили, а додатковий – форму додаткової вартості. Еквівалент вартості робочої сили привласнюється працівником, а додаткова вартість – власником засобів виробництва. Соціально-економічним змістом такої подвійності присвоєння є експлуатація найманої праці.
^ 1.5 Норма і маса додаткової вартості, способи її збільшення
Ступінь експлуатації робочої сили можна визначити за допомогою норми додаткової вартості як відношення додаткової вартості до змінного капіталу у відсотках:

чи ,

Норма додаткової вартості показує, у скільки разів робітник на капіталіста працює більше, ніж на себе.

Абсолютна величина експлуатації виражається показником «маса додаткової вартості». Її можна визначити декількома способами:

.

Під час визначення абсолютної величини експлуатації в суспільстві в цілому формула маси додаткової вартості набуває виду:

М = m1 × n,

де m1 – додаткова вартість, створена одним робітником,

n – кількість експлуатованих робітників.

Маса додаткової вартості буде тим більше, чим вище норма додаткової вартості і чим більше маса експлуатованої найманої праці.

Для збільшення додаткової вартості використовують 2 основних способи:

Абсолютна додаткова вартість отримується внаслідок зростання маси додаткової праці, що досягається двома шляхами:

  • збільшенням тривалості робочого дня;

  • зростанням інтенсивності праці.

Цілком очевидно, що неможливо нескінченно збільшувати тривалість робочого дня: він має фізичні і соціальні межі. Фізичні пов'язані з тим, що робітник не може працювати 24 години на добу, а соціальні обумовлені необхідністю мати вільний час для задоволення духовних потреб (інтелектуальних, культурних, політичних, і т.д.).

Підвищення інтенсивності праці (напруженості трудових процесів) означає приховану форму подовження робочого дня. Зростання інтенсивності праці супроводжується зміною структури витрат праці. В даний час інтенсивність ручної фізичної праці в розвинених країнах уже досягла фізіологічних меж. Посилення інтенсивності йде у формі підвищення нервової і розумової енергії робітника.

^ Відносна додаткова вартість отримується при скороченні необхідного робочого часу в межах того ж за тривалістю робочого дня. При цьому відбувається відповідне збільшення додаткового часу і маси додаткової вартості. Матеріальною основою виробництва відносної додаткової вартості є науково-технічний прогрес, що веде до зростання і відносного зменшення робочого часу, необхідного для відтворення вартості робочої сили.

Різновидом відносної додаткової вартості є надлишкова додаткова вартість, що одержується на підприємствах окремих капіталістів внаслідок впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення продуктивності праці і скорочення на цій основі індивідуальної вартості нижче рівня суспільної вартості.

^ Надлишкова додаткова вартість – це різниця між суспільною і індивідуальною вартістю продукції. Оскільки ця різниця виникає лише на тих підприємствах, на яких рівень технічної оснащеності і продуктивності праці вище, ніж у середньому по галузі, погоня за надлишковою додатковою вартістю є важливим чинником, що стимулює науково-технічний прогрес і розвиток продуктивних сил. Варто підкреслити, що надлишкова додаткова вартість має тимчасовий характер і існує , доки всі підприємці галузі не впровадять на своїх підприємствах технічні нововведення.
^ 2. Заробітна плата, її сутність і форми
Увагу економістів здавна привертала проблема з’ясування суті заробітної плати, її джерел, а також функцій, які вона виконує за умов різних економічних систем.

На поверхні економічних явищ заробітна плата виступає як плата за працю. Таке уявлення про заробітну плату склалося давно і існує дотепер. Відомий англійський .економіст Вільям Петті визначав зарплату як ціну праці. Такої думки дотримуються автори популярного підручника “Економікс” П.Самуельсон і В.Нордхаус, більшість західних науковців, деякі російські та українські економісти. У домарксовий період найближче підійшли до правильного розуміння змісту заробітної плати за умов ринку класики буржуазної політичної економії А.Сміт, Д.Рікардо. Зокрема А.Сміт вважав, що заробітна плата є ціною праці, в основі якої лежить вартість засобів існування, необхідних для життя робітників, виховання дітей, які згодом заміняють робітника на ринку праці. Отже, хоча Сміт трактував угоду між капіталістом і робітником як продаж останнім своєї праці, він фактично зводив заробітну плату до вартості робочої сили. Критично дослідивши наукову спадщину своїх попередників, К.Маркс дійшов висновку, що робітник продає капіталісту робочу силу, а не працю, як це виглядає на поверхні економічного життя суспільства.

^ Зовні заробітна плата здається платою за працю тому, що виплачується, як правило, після завершення процесу праці, її розмір визначається з урахуванням кількості і якості виконаної роботи.

^ Однак праця не може бути об'єктом купівлі-продажу, тому що:

1) якби продавалася праця, то вона, як і всякий товар, мала б вартість, і тоді вартість праці вимірювалась би працею, а це – тавтологія;

2) якби продавалася праця, то вона, як і всякий товар продавалася б за вартістю. Отже, в момент продажу сплачувалася б уся праця – і необхідна, і додаткова. Тоді б не було додаткової вартості;

3) праця є процес споживання робочої сили. Щоб її можна було продати, праця має існувати до моменту купівлі-продажу. Проте на ринку праці робітник виступає лише власником робочої сили, яку покупець-капіталіст починає споживати лише після її купівлі.

4) праця – це не благо і не матеріалізована в об'єкті послуга. Праця – це процес, а процес продати не можна, оскільки продаються лише блага і послуги, а також права на них.

Отже, заробітна плата - це не ціна праці, а перетворена форма вартості і ціни робочої сили. Заробітна плата є перетворена форма тому, що здається не тим, чим є насправді: здається платою за працю, насправді ж – це плата за робочу силу.

Вартість робочої сили, виражена у грошах, набирає форми ціни робочої сили. Отже, заробітна плата є грошовим виразом вартості і ціни товару робоча сила. Речовим, матеріальним змістом заробітної плати виступає кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім’ї.

^ Фактори, що визначають заробітну плату:

1) вартість робочої сили.

Величина заробітної плати повинна забезпечувати нормальні умови відтворення робочої сили (задоволення матеріальних і духовних потреб самого робітника та його сім’ї , а також витрати на його професійну підготовку).

^ 2) кон’юнктура на ринку праці

Оскільки робоча сила є товаром, то її ціна регулюється співвідношенням між попитом і пропозицією. При зниженні попиту або збільшенні пропозиції ціна робочої сили, тобто заробітна плата, зменшуватиметься, і навпаки.

^ 3) зростання продуктивності праці робітника

На розмір заробітної плати впливає дія законів зростання продуктивності праці і підвищення потреб населення. Дія цих законів іноді суперечлива, але саме вони зумовлюють загальну тенденцію динаміки заробітної плати.

Потрібно, щоб продуктивність праці зростала вищими темпами, ніж зарплата. Тривале порушення цієї закономірності призведе до дисбалансу між грошовою та товарною масою, до зниження купівельної спроможності грошей, а значить і до зменшення стимулюючої функції заробітної плати у зростанні ефективності праці.

^ 4) кваліфікація робітника і характер праці

Чим складніше праця, тим вище зарплата.

Одним із факторів зростання вартості робочої сили є підвищення загальноосвітнього та кваліфікаційного рівнів працівників.

5) ступінь усуспільнення (соціалізації) заробітної плати тощо.

Справа в тому, що в сучасному суспільстві не вся сума грошей, яку заробив робітник отримується ним. Частина цієї суми через різні податки і відрахування направляється в суспільні фонди споживання – на пенсійне забезпечення, на медичне страхування, освіту тощо. Чим більше відрахування в зазначені фонди, тим нижче отримувана зарплата, але більше безоплатних та пільгових благ та послуг.

Якщо дотримуватися вимог наведених об'єктивних економічних законів, насамперед закону вартості, щодо оплати товару робоча сила, то світовий досвід показує: частка заробітної плати у новоствореній вартості не повинна бути нижчою від 2/3, а частка прибутку — більше її третини. Там, де збільшується ця частка прибутку за рахунок зниження заробітної плати, спостерігається зменшення зацікавленості робітників у продуктивній праці, виникають трудові конфлікти, має місце надмірна експлуатація трудящих.

Сутність заробітної плати виражається в її основних формах та системах.

У даний час у всіх країнах застосовуються дві форми заробітної плати:

1) почасова, за якою величина заробітку визначається тривалістю відпрацьованого часу;

2) відрядна чи поштучна, за якою величина заробітку залежить від кількості виробленої продукції (виконаних послуг).

^ Системи заробітної плати:

- пряма погодинна (проста погодинна) = погодинна ставка * відпрацьовані години;

- погодинно-преміальна , коли в додаток до погодинної оплати передбачена премія за досягнення визначених кількісних і якісних показників;

- пряма відрядна - це оплата фактично виробленої продукції за незмінними поштучними розцінками незалежно від ступеня виконання норми виробітку;

- відрядно-преміальна – додатково виплачується премія за досягнення визначених трудових показників;

- відрядно-прогресивна – в межах норми виробітку робота оплачується за основними та незмінними поштучними розцінками, а випуск над норми – за підвищеними розцінками;

- акордна - (від італ. accordo - угода, договір) – відрядна разова оплата завершеної роботи, одноразова виплата організацією, фірмою заробітної плати робітникам за весь обсяг повністю виконаних робіт за домовленою ставкою сплати.

Відрядна заробітна плата робочого розраховується за формулою:

ЗП = Рв ∙ Н,

де Рв – відрядна розцінка за обробку однієї деталі;

Н – норма виробітку.

Відрядно-прогресивна заробітна плата робочого розраховується за формулою:

ЗП = Рв ∙ Н + Рпрогр∙(К-Н),

де Рпрогр – прогресивна розцінка за обробку однієї деталі;

К – фактично оброблена кількість деталей.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Схожі:

Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект курсу лекцій для студентів базових напрямків 0501“Економіка...
Укл. Воловець Я. В., Клімковський М.І. – Львів: Видавництво Державного університету “Львівська політехніка”, 2001. – с
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconМетодичні рекомендації до самостійної роботи з вивчення розділу для...
Затверджено на засіданні кафедри товарознавства І експертизи продовольчих товарів
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій з дисципліни “ Економіка підприємства ” для студентів...
Вступ
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconРобоча програма навчальної дисципліни
Робоча програма «Міжнародне підприємництво» для студентів з напряму підготовки 030503 «Міжнародна економіка», галузі знань 0305 «Економіка...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій з дисципліни «гроші та кредит» для студентів окр...
Конспект лекцій з дисципліни «Гроші та кредит» для студентів окр «молодший спеціаліст» всіх форм навчання галузі знань 0305 «Економіка...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій з курсу " Електронна комерція " для студентів напряму...
Конспект лекцій з курсу "Електронна комерція" для студентів напряму підготовки 030601 "Менеджмент" денної та заочної форм навчання...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій для студентів Інституту енергетики та систем керування Затверджено
Люльчак З. С. Економіка та управління підприємствами: Конспект лекцій для студентів Інституту енергетики та систем керування. – Львів:...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconОпорний конспект лекцій для студентів денної І заочної форми навчання...
«Естетика та дизайн товарів народного споживання» призначений для забезпечення самостійного вивчення дисципліни І рекомендується...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» icon1. Опис навчальної дисципліни
Робоча програма з дисципліни «Політологія» для студентів за галуззю знань 0305 «Економіка та підприємництво» напряму підготовки 030503...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій для студентів денної (заочної ) форми навчання освітньо-кваліфікаційний...
Харківський інститут фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка