Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво»




НазваКонспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво»
Сторінка3/15
Дата конвертації17.06.2013
Розмір2.75 Mb.
ТипКонспект
mir.zavantag.com > География > Конспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
Тема 3. Економічна система суспільства. Власність як основа економічної системи

^ Основні питання теми

1. Економічна система, її суть, ознаки і основні структурні елементи.

2. Типи економічних систем.

3. Власність: поняття, сутність та місце в економічній системі.

4. Типи, форми і види власності та особливості їх реалізації. Оренда і орендні відносини.

5. Акціонерна власність: сутність, особливості реалізації та місце в сучасних економічних системах.
1. Економічна система, її суть, ознаки і основні структурні елементи
Економічна система – це цілісна сукупність певним чином взаємопов’язаних і упорядкованих елементів, що утворюють економічну структуру суспільства.

Особливе місце в становленні, функціонуванні та розвитку економічної системи належить її суб'єктам як активній рушійній, перетворюючій силі. Кожний суб'єкт є носієм певних прав, обов'язків та відповідальності, які реалізує в процесі своєї функціональної діяльності. Залежно від цього існують різноманітні класифікації економічних суб'єктів: індивід, колектив, держава; виробник (продавець), посередник, споживач (покупець); фізичні та юридичні особи; вітчизняні та іноземні; інституціональні (виробничі підприємства, банки, біржі) тощо.

До основних структурних елементів економічної системи відносяться продуктивні сили суспільства, притаманні йому економічні відносини та господарський механізм. Ефективність функціонування економічної системи значною мірою залежить від співвідношення ступенів розвитку зазначених елементів.

В загальній для всіх суспільно-економічних формацій структурі продуктивних сил виділяють засоби праці і предмети праці, що в єдності утворюють засоби виробництва, та працівників, які мають виробничий досвід і приводять у рух засоби виробництва.

У процесі історичного розвитку продуктивні сили постійно збагачуються, наповнюються якісно новим змістом. Так, наприкінці ХІХ - початку ХХ сторіччя використання першої у світі наукової організації праці – системи Тейлора – дало підставу до включення у загальну структуру продуктивних сил нового елементу – форм і методів організації виробництва. Процес розповсюдження НТР у середині 50-х років ХХ ст. виступив причиною виділення науки, а внаслідок інформаційної революції 70-х років з’являється ще один елемент продуктивних сил – інформація.

Отже, продуктивні сили – це сукупність особистих і речовинних факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв’язку.

Головною продуктивною силою є людина, яка оживляє речові елементи виробництва, приводить їх у рух. Вона є творцем більшості відтворюваних засобів виробництва, організатором виробництва матеріальних благ та послуг, тим, хто забезпечує цілеспрямоване функціонування всієї системи продуктивних сил суспільства. Водночас людина є суб’єктом (носієм) економічних і всіх суспільних відносин. Розвиток автоматизації і комп’ютеризації змінює роль і функції людини як головної продуктивної сили.

Структуризацію продуктивних сил забезпечує суспільний поділ праці. Найважливішою складовою частиною суспільного поділу праці є її кооперація. Діалектична єдність поділу праці і її поєднання виступила підґрунтям виникнення і розвитку перших форм обміну.

Перший великий суспільний поділ праці - відокремлення скотарства від землеробства – відбувся у ІІІ-ІІ тис. до н.е. Виникнення товарного виробництва, спеціально розрахованого на обмін, пов’язане з другим великим поділом праці – відокремленням ремесла від землеробства. Поява металевих грошей, торгового капіталу, виділення класу купців зумовили третій великий поділ праці.

Отже, суспільний поділ праці – це спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності.

Суспільний поділ праці представлений трьома функціональними видами: загальний поділ праці – це поділ праці між великими сферами матеріального і нематеріального виробництва, такими як промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок і іншими; частковий – поділ праці усередині великих сфер за галузями і підгалузями, таким як важка і легка промисловість, тваринництво і землеробство в сільському господарстві, а також, наприклад, нафтовидобуток, металургія і автомобілебудування в рамках важкої промисловості; одиничний – поділ праці усередині одного підприємства, при цьому підприємство трактується широко, як цикл створення закінченого товару.

Розвиток основних форм суспільного поділу праці свідчить про дію закону суспільного поділу праці, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між рівнем розвитку продуктивних сил, економічною могутністю країни, з одного боку, та об’єктивно неминучим процесом поглиблення поділу праці у межах окремих країн та в інтернаціональному масштабі з другого, та зростанням на цій основі продуктивності праці.

Система економічних (виробничих) відносин складна і багатоманітна. Вона складається із техніко-економічних, соціально-економічних та організаційно-економічних відносин, що було розглянуто у темі 1.

Соціально-економічні відносини, основою яких є певна форма власності, складають об’єктивний фундамент господарського механізму.

^ Господарський механізм – це функціонування сукупності організаційних структур та конкретних форм господарювання, методів управління та правових норм, за допомогою яких суспільство використовує економічні закони з врахуванням конкретних умов свого розвитку.

З політекономічної точки зору він являє собою механізм використання економічних законів і покликаний забезпечувати узгодження економічних інтересів та забезпечувати тим самим реалізацію відносин власності в суспільстві.

Діалектика взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин підпорядковується загальному економічному закону розвитку як економічної системи, так і суспільно-економічної формації. Цей закон називають загальним економічним законом відповідності (адекватності) виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил. Він регулює розвиток економічних систем, усуваючи суперечності між продуктивними силами та економічними відносинами, приводячи їх у відповідність до вимог продуктивних сил. Даний закон має враховуватися як при формаційному, так і при цивілізаційному підходах до вивчення типів економічних систем, закономірностей їх розвитку.
^ 2. Типи економічних систем
В сучасній економічній науці існує кілька підходів до класифікації економічних систем: з одного боку – формаційний, а з другого – цивілізаційний.

^ Формаційний підхід був запропонований К. Марксом. Він передбачає, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, відносинам власності, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві. Відповідно розвиток економічних систем описується зміною наступних соціально-економічних формацій: первісної, рабовласницької; феодальної, капіталістичної та комуністичної.

Хоча в досконалій логіці йому не можна відмовити, але все-таки цей погляд являє собою досить спрощене розуміння історичного розвитку суспільства як лінійно-прогресивного процесу зміни нижчих суспільних форм вищими.

Сьогодні людство знаходиться на найглибшому переломі історії, тому що перетворюється в історію світової цивілізації. І в цих умовах цілком природним є виникнення цивілізаційного підходу до опису суспільного розвитку. У центрі його уваги - не одна сторона, а сукупність усіх рис того або іншого суспільства - матеріальних, ідейних, культурних, релігійних, моральних - у їхній єдності, розвитку і наступності.

Цей підхід заснований, по-перше, на загальнолюдських інтересах і цінностях, оскільки сучасному людству властиві спільність ряду соціально-економічних, політичних, науково-технічних і культурних характеристик, по-друге, - на критерії західної цивілізації з її ліберально-демократичними цінностями і науково-технічним рівнем розвитку. Він дозволяє більш детально вивчати шляхи розвитку окремих країн, їхнього господарства, соціально-економічних відносин тощо.

Цівілізаційний підхід до розвитку економічних систем розглядає такі етапи:

1) варварство – цивілізація, при якій продуктивні сили знаходилися на самому низькому рівні розвитку;

2) аграрна цивілізація – це цивілізація, для якої головною формою багатства і по суті головним знаряддям виробництва стала оброблювана земля. Вона значно прискорила розвиток суспільного виробництва та зайняла значний відрізок історії людства - 8-10 тис. років, проіснувавши до періоду розгортання промислової революції.

3) індустріальне суспільство, яке почало формуватися у XVIII – ХІХ ст., коли проста кооперація в своєму розвитку швидко переросла у більш складну, яка базувалася на поділі праці всередині майстерні за операціями і на ремісничій техніці, тобто переросла у мануфактуру. Матеріальною основою індустріального суспільства виступала система машин, механізація виробничих процесів;

4) постіндустріальне суспільство, яке розвивалося після науково-технічної революції, яка розгорнулася з середини 50-х років ХХ ст. З погляду технічної основи характерними для нього є автомати і автоматизовані системи виробництва. Проблемі формування основ постіндустріальної цивілізації присвячені праці американських учених Д. Белла і О. Тоффлера, французьких учених Ж. Ж. Сервана-Шрейбера, А. Турена та ін.

В економічній науці поширена класифікація економічних систем за переважною формою власності на засоби виробництва і за способом координування і управління економікою.

Відповідно виділяють чотири основні моделі економіки: традиційну, командну, ринкову (чистий капіталізм), змішану.

^ Традиційні економічні системи сформувалися в доіндустраільну епоху, коли головним заняттям людей було сільськогосподарське виробництво. Узагальнюючи багаторічний досвід господарювання, люди поступово відбирали відповідно до погодно-кліматичних умов найефективніші сільськогосподарські культури і оптимальні терміни проведення різних робіт з їхнього оброблення. Цей досвід закріплювався в народній свідомості, ставав звичаєм, канонізувався релігією. Тому способи виробництва і розподілу доходів стають тут консервативними або традиційними. Прагнення до збереження звичаїв, освячених релігією, є гальмом на шляху науково-технічного прогресу і переходу суспільства на більш високі ступіні свого розвитку. Економічна роль різних членів суспільства визначена спадковістю і кастовою приналежністю. В економічно слаборозвинених країнах, таких як Нікарагуа, Іран, Заїр та ін., традиційні системи збереглися дотепер, особливо в тих з них, де релігія не відділена від держави і де вищі релігійні особи займають одночасно і ключові державні посади. Структура економіки країн із традиційними системами є багатоукладною.

^ Командна (командно-адміністративна) економічна система веде своє історичне походження від азіатського способу виробництва, який був широко розповсюджений в державах Азії (Китай, Індія, Єгипет) на ранніх етапах розвитку людства. Такі риси сучасної командної системи, як централізація в руках єдиного економічного центру більшості виробничих ресурсів і додаткового продукту, примусовий характер праці, наявність величезного бюрократичного апарату, прямо успадковані від державного способу виробництва минулих епох.

Найбільш послідовно всі ознаки командної системи у XX сторіччі сформувалися в СРСР і в інших соціалістичних країнах.

Командно-адміністративна економічна система заснована на пануванні державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв'язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу, жорсткому ієрархічному підпорядкуванні суб'єктів господарювання, нерозвиненості або й відсутності ринкового менталітету тощо.

^ Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції, чистий капіталізм) в даний час виступає провідною формою організації суспільного виробництва в країнах з високим і середнім рівнем розвитку економіки. Її корені, як і двох попередніх, ідуть усередину століть. Прародителькою ринкової економіки є античний спосіб виробництва, де вперше системно сформувалася приватна власність на засоби виробництва і продукти праці, децентралізоване сімейне господарство і ринкова форма зв'язку між виробниками і споживачами.

Ця система характеризується провідною роллю приватної власності на ресурси, функціонуванням великої кількості виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного, самостійністю учасників економічного процесу і однаковим доступом їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації; передбачає конкуренцію суб’єктів господарювання під впливом попиту і пропозиції та формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін. Держава обмежується захистом приватної власності та забезпеченням належного правового поля для свободи підприємництва.

^ Змішана економіка характеризується одночасним функціонуванням ринкового механізму і державного регулювання. Ринковий механізм визначає ціни і виробництво в багатьох сферах, у той час, коли держава впливає на ринок за допомогою оподатковування і регулювання економіки капіталовкладеннями.

Тобто, змішана економічна система є регульованою ринковою економічною системою, де ринок, як форма організації суспільного виробництва, контролюється і регулюється державою за допомогою адміністративних економічних заходів, через які держава забезпечує ефективність, справедливість і стабільність.

Для змішаних систем притаманна неоднорідність економіки, її багатоукладність або співіснування різних форм власності і господарювання. Це обумовлено тим, що в різних секторах економіки існують неоднорідні технологічні способи виробництва, тому неоднакові і розміри капіталу оптимальних підприємств, що є найбільш конкурентноздатними у своїй галузі.

В залежності від рівня економічного розвитку різних країн в них встановлюється своєрідне сполучення наступних економічних укладів: соціалізованого, приватнокапіталістичного, дрібнотоварного і патріархального.

Соціалізований уклад засновується на передовій матеріально-технічній і інформаційній базі, великих розмірах підприємств і інтегральних приватно-суспільних форм власності (акціонерній, кооперативній, профспілковій тощо). Складовою частиною цього укладу виступає і державна власність різного рівня (загальнонаціональна, муніципальна). У промислово розвитих країнах цей уклад є домінуючим, наприклад, у США частка корпорацій у випуску продукції і послуг досягає 90%.

Приватнокапіталістичний уклад представляють підприємства, в яких капітал є власністю однієї особи, а виробництво засноване на праці найманих робітників. Він характерний у даний час для країн, що знаходяться ближче до стадії класичного капіталізму (країни Південно-Східної Азії, Латинської Америки і постсоціалістичні держави).

Дрібнотоварний уклад базується на дрібній приватній власності на засоби виробництва й особистій праці, він займає значне місце в економіці відсталих країн.

Патріархальний уклад — це дрібне дотоварне виробництво, орієнтоване на задоволення власних потреб. Воно засновано на примітивних знаряддях праці і технології, а також відсутності спеціалізованих виробників. Цей уклад охороняється в найменш розвинутих країнах.
^ 3. Власність: поняття, сутність та місце в економічній системі
Власність визначає соціально-економічний характер виробничих відносин, ефективність господарської системи і всієї суспільної надбудови. В теоретичному аспекті власність є однією з найабстрактніших категорій, тому щоб зрозуміти її глибинну сутність, важливо усвідомити її економічний зміст і юридичну форму.

У роботах вчених практично всіх економічних шкіл і напрямків завжди приділялося значне місце питанню відносин власності. Дану проблему торкалися А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, Л. Морган, А. Маршалл, Дж. Гелбрейт та ін.

Таким чином, власність в економічному розумінні історично і логічно визначена.

^ Власність як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу привласнення - відчуження засобів виробництва і результатів праці.

Привласнення і відчуження виступають діалектичними сторонами відносин власності і внутрішнім джерелом саморозвитку цих відносин.

Сутність власності проявляється в її об’єктах і суб’єктах.

До суб’єктів власності відносяться громадяни, підприємства, держава, громадські організації тощо.

^ Об’єкти власності (майно) – всі матеріально-речові умови, здібності та інформація, необхідні для того, щоб здійснювати господарсько-економічну діяльність. Це засоби виробництва, земля, її надра, рослинний і тваринний світ, робоча сила і результати її діяльності - предмети матеріальної і духовної культури, цінні папери, гроші тощо. Визначальні серед цього різноманіття є засоби і фактори виробництва. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності, у тому числі механізм розподілу і присвоєння результатів виробництва, доходів господарської діяльності. Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва.

Отже, соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується не в системі зв’язків “людина-річ”, у взаємодії “людина-людина” з приводу привласнення або відчуження об’єктів власності.

Об’єкт власності може використовувати сам власник або ж інша людина. Якщо об’єкт власності відокремлюється від власника, то користувачу передається частина прав власності і тоді прибуток від реалізації власності ділиться між власником і всіма користувачами.

Система економічних відносин власності включає:

- відносини привласнення, що передбачають економічні відносини між людьми, які встановлюють їх відношення до речей як до власних;

- відносини господарського використання об’єктів власності, що реалізуються тоді, коли власник сам може ефективно використовувати засоби виробництва або передає їх іншому суб’єкту господарювання, який отримує можливість тимчасово володіти і користуватися об’єктом чужої власності. Прикладом може служити оренда як форма господарювання;

- відносини економічної реалізації власності означають таке використання її об’єктів, що дозволяє регулярно отримувати доход у будь-якій формі (прибутку, ренти, проценту, зарплати, дивіденду тощо).

^ Права власності – система правових норм, які законодавчо закріплюють відносини власності між людьми. Повна реалізація прав власності можлива за наявності і взаємозв’язку відносин володіння, користування та розпорядження.

Володіння – право виключного фізичного контролю над майном.

Користування – право використання корисних якостей об’єкту власності для задоволення конкретних потреб.

Розпорядження – це фактичне здійснення влади власника над річчю, над об’єктом власності, фактичне управління ним. Це дії, які пов’язані з відчуженням майна від його власника (продаж, дарування, обмін, передача в спадок, оренда тощо).

Сутність сучасної економічної теорії прав власності, розробленої англійським юристом представником інституціоналізму А. Оноре, полягає в тому, що не ресурс (умови виробництва) сам по собі є об’єктом власності, а “пучок або частка прав” щодо використання ресурсу.

^ Пучок прав власності” складається з наступних 11 елементів:

1) право володіння;

2) право користування;

3) право управління – право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;

4) право на доход - право володіти результатами від використання благ;

5) право суверена – право на відчуження, використання, зміни або вилучення благ;

6) право на безпеку – право на захист від експропріації майна та від шкоди з боку зовнішнього середовища;

7) право на передачу майна у спадщину;

8) право на безстрокове володіння майном;

9) заборона на використання шляхом, який завдає шкоди зовнішньому середовищу;

10) право на відповідальність, тобто можливість стягнення майна у виплату боргу;

11) право на залишковий характер – право на існування процедур і інститутів, що забезпечують відновлення порушених повноважень.

Отже, власність як юридична категорія виражає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користування та розпорядження об’єктами власності через систему юридичних законів і норм.
^ 4. Типи, форми і види власності та особливості їх реалізації. Оренда і орендні відносини
Розрізняють два основних типи власності на засоби виробництва: приватну і суспільну.

Приватна власність відображає привласнення засобів виробництва і, отже, його результатів окремими особами — власниками цих засобів, тобто частиною суспільства.

^ Суспільна власність означає спільне присвоєння засобів і результатів виробництва всіма членами суспільства. Наприклад, військово-промислові, космічні, енергетичний комплекси, наука, освіта.

Класичні форми прояву приватної власності:

- приватна власність, заснована на особистій праці (індивідуально-трудова), коли власник засобів виробництва і працівник – це одна особа;

  • приватна власність, заснована на найманій праці.

Основні форми суспільної власності:

- державна – форма власності, за якою володарем засобів і результатів виробництва виступає держава;

- колективна – форма власності, за якої об’єкти власності привласнюються колективом фізичних або юридичних осіб.

^ Видами державної власності є загальнодержавна і муніципальна.

До колективних видів власності відносять: кооперативну, власність громадських організацій, власність релігійних і культових організацій, акціонерну..

Об’єктивними основами багатоманітності форм власності виступають: а) технічна багатогранність продуктивних сил суспільства; б) різниця в рівнях усуспільнення виробництва; в) різниця в економічних інтересах суб’єктів господарювання.

В 1991 р. Верховна Рада України прийняла закон „Про власність”, який узаконив плюралізм різних форм власності, в тому числі узаконив існування приватної власності. Цим законом передбачено такі форми власності: індивідуальна (особиста та приватна), колективна (орендні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, громадські і релігійні організації), державна (загальнодержавна і комунально-муніципальна), державно-приватна, спільна з іноземним капіталом.

^ Багатоманітність форм власності передбачає, що суб’єкти господарювання мають свободу вибору форм власності, які є юридично рівноправними. Це потребує створення рівних економічних умов для розвитку всіх форм власності та їх правового захисту.

Багатоманітність форм власності в Україні досягається через поширення процесів роздержавлення та приватизації.

Роздержавлення – це комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність і утворення багатоукладної економіки.

Приватизація – це перетворення державної власності в різноманітні форми недержавного привласнення.

Однією із форм реалізації власності виступає оренда.

Оренда – надання однією стороною (орендодавцем) іншій стороні (орендарю) майна у користування на визначений строк за певну плату на підставі орендного договору.

Правові відносини двох сторін орендного договору регулюються законом України “Про оренду майна державних підприємств і організацій”.

Особливості оренди як форми реалізації власності полягають в тому, що: а) об’єкт власності відчужується від власника і переходить в користування до іншої особи; б) відносини мають договірний характер; в) право володіння завжди залишається за власником, орендар отримує лише право користування, а право розпорядження залишається за тим суб’єктом, який зазначений в договорі.

Існує поняття суборенди як передачі в оренду вже орендованого майна.

Основними видами оренди є: на строк і безстроково; за плату і безкоштовно (безкоштовно орендуються такі об’єкти, які є неприбутковими, але без існування яких не може розвиватися національна або регіональна економіка, наприклад, деякі комунальні підприємства); оренда всього майна або окремих категорій майна; з викупом або без викупу, при цьому викуп може бути повним або частковим.

У міжнародній практиці за строками розрізняють: рентинг – короткострокова оренда машин і устаткування; хайринг – це середньострокова оренда терміном до 2-3 років. (житло, офіси, контори); лізинг – довгострокова форма оренди терміном на 3-5 років, іноді до 10-15.

Безстроково орендуються зазвичай такі об’єкти, як земля, водні акваторії.

^ Орендна плата (ОП) – це доход орендодавця, що виникає внаслідок реалізації власності на підставі оренди.

ОП може бути натуральною, грошовою або змішаною. Вона може встановлюватися на весь об’єкт зразу або окремо за категоріями об’єктів; у вигляді фіксованої суми або як процент від доходу.

Але встановлення розміру ОП як відсоток від доходу застосовується тільки для прибуткових об’єктів.

Розглянемо методику розрахунку орендної плати для складного майнового комплексу, що включає об'єкти різного ступеня зносу (табл. 1).
Таблиця 1 – Методика розрахунку орендної плати для складного майнового комплексу, що включає об'єкти різного ступеня зносу

Оренда без викупу

Оренда з викупом


С00,33СП

С0 – залишкова вартість ; СП – первісна вартість

орендна плата за оренду цілком зношених об'єктів

ОП1=0

ОП1=0

0,33СПС00,66СП

орендна плата за оренду об'єктів середнього ступеня зносу

ОП2 13.О.з.в+ОР%,

ОП2= Ор%3.о.з.в.

А1 - амортизація, тобто сума, що відповідає вартості щорічного зносу об'єкту;

Кз.о - коефіцієнт завантаження обладнання;

Кз.в. – коефіцієнт залишкової вартості

ОР% - орендний відсоток. Показує мінімальну межу економічної ефективності об’єкту. Якщо об’єкт продати, а вилучені гроші покласти до банку, то мінімум, який отримає орендодавець кожного року – це банківський %. Тому ОР% Банк %

С00,66СП


орендна плата за оренду нових фондів

ОП3 = А3*К3+ОР%

ОП3 = ОР%

ОП=ОП1+ ОП2 + ОП3


Орендна плата розрахована за такою методикою є тією основою, з якої починаються торги між орендарем і орендодавцем за реальну суму орендної плати, яка буде залежати від співвідношення попиту і пропозиції на об’єкт оренди.

Розмір річної орендної плати за оренду нерухомого майна розраховується шляхом множення вартості майна на орендну ставку. Вартість майна визначається в обов’язковому порядку експертним шляхом. Орендні ставки коливаються в межах 1,5...5% вартості нерухомого майна. Для закладів шоу-бізнесу, нічних клубів, комерційних банків така ставка складає 5%, для установ торгівлі – 2%, для аптек -1,5%.
^ 5. Акціонерна власність: сутність, особливості реалізації та місце в сучасних економічних системах
Акціонерна власність – це пайова форма власності, представлена підприємствами, у яких частка кожного пайовика засвідчується відповідним пакетом акцій.

Причини виникнення акціонерної власності (в останній третині дев'ятнадцятого століття):

  1. ^ Технологічна потреба у великому капіталі, який не може бути наданий одним інвестором.

В другій половині дев'ятнадцятого століття в результаті розвитку науково-технічної революції багато наукових відкриттів у різних галузях знання викликали необхідність створення нових галузей економіки. У результаті відкриття мартенівського і бесемерівського способів виплавки сталі, економічного методу виробництва сірчаної кислоти, винаходу мотора Дизеля, двигуна внутрішнього згоряння і багатьох інших відкриттів стали розвиватися галузі важкої промисловості. А для того, щоб створити підприємство в галузі важкої промисловості, потрібно набагато більший розмір капіталу, ніж у галузях легкої промисловості. Таким чином, концентрація і централізація капіталу послужили економічною основою виникнення акціонерної власності.

2. ^ Необхідність зменшення ризику інвестицій змушує підприємців вкладати не весь капітал у створення ризикованого підприємства, а тільки частину його, забезпечуючи тим самим цілість іншої частини капіталу.

Особливістю акціонерної власності є те, що вона поєднує риси і приватної, і суспільної власності, тобто є інтегрованою формою.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Схожі:

Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект курсу лекцій для студентів базових напрямків 0501“Економіка...
Укл. Воловець Я. В., Клімковський М.І. – Львів: Видавництво Державного університету “Львівська політехніка”, 2001. – с
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconМетодичні рекомендації до самостійної роботи з вивчення розділу для...
Затверджено на засіданні кафедри товарознавства І експертизи продовольчих товарів
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій з дисципліни “ Економіка підприємства ” для студентів...
Вступ
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconРобоча програма навчальної дисципліни
Робоча програма «Міжнародне підприємництво» для студентів з напряму підготовки 030503 «Міжнародна економіка», галузі знань 0305 «Економіка...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій з дисципліни «гроші та кредит» для студентів окр...
Конспект лекцій з дисципліни «Гроші та кредит» для студентів окр «молодший спеціаліст» всіх форм навчання галузі знань 0305 «Економіка...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій з курсу " Електронна комерція " для студентів напряму...
Конспект лекцій з курсу "Електронна комерція" для студентів напряму підготовки 030601 "Менеджмент" денної та заочної форм навчання...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій для студентів Інституту енергетики та систем керування Затверджено
Люльчак З. С. Економіка та управління підприємствами: Конспект лекцій для студентів Інституту енергетики та систем керування. – Львів:...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconОпорний конспект лекцій для студентів денної І заочної форми навчання...
«Естетика та дизайн товарів народного споживання» призначений для забезпечення самостійного вивчення дисципліни І рекомендується...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» icon1. Опис навчальної дисципліни
Робоча програма з дисципліни «Політологія» для студентів за галуззю знань 0305 «Економіка та підприємництво» напряму підготовки 030503...
Конспект лекцій для студентів напряму 0501 «Економіка І підприємництво» iconКонспект лекцій для студентів денної (заочної ) форми навчання освітньо-кваліфікаційний...
Харківський інститут фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка