Закон І закономірність в історії. Проблема історичних законів здавна цікавила дослідників. Якщо вважати історію наукою, то вона повинна виводити закони. Однак, коли почали шукати «закони історії»




Скачати 446.48 Kb.
НазваЗакон І закономірність в історії. Проблема історичних законів здавна цікавила дослідників. Якщо вважати історію наукою, то вона повинна виводити закони. Однак, коли почали шукати «закони історії»
Сторінка1/3
Дата конвертації26.06.2013
Розмір446.48 Kb.
ТипЗакон
mir.zavantag.com > География > Закон
  1   2   3
1.Об’єкт і предмет вивчення методології історії. З грец. методос- шлях, логос – слово. Методологія історії – це особлива історична дисципліна, що вивчає природу, принципи, методи історичного пізнання, створення та поширення нових історичних знань. Методологія покликана показати механізми історич знання.ми досягаємо знаннь через пізнання. Пізнання – це усвідомлення сутності людей, феноменів. Способи пізнання історич.знання: 1. емпіричний (органи чуття), 2. образний(цілі картини, образи),3. науково-теоретичний. Відповідно до тих методів можемо визначити- об’єкт – річ (людина) або явище на яку скерована пізнавальна активність людини (свідомість історика дослідника); та предмет – історичне знання. Пізнавальна схема науки: (намалювати).

5 Об'єкт і предмет пізнання в історії (широке і вузьке розуміння). Знання виникає як результат пізнання. Об'єктом пізнання є людина, що має різні прояви своєї сутності. Людина (як істота) також виступає і суб'єктом пізнання, вона вивчає саму себе , створює своє середовище (біологічна). Процес пізнання це процес порівняння себе з кимось іншим (соціальна – думає і керує своєю свідомісю). Формування людиною своєї свідомості та її вдосконалення допомагає здійснити «пізнання речі в слові». Ускладнення соціального світу людини. Відбувається через створення нею ідеального образу світу, однак реальний світ набагато складніший. Історії без людини не буває. Процес пізнання спрямов. На адаптацію люд. В світі. За таких умов діял.людини в світі це є самопізнання. Об’єкт пізнання –є та річ чи предмет на який спрямована увага людини(вузьке розуміння). Людина самопізнає і творить зання. Це знання історичне і воно розділяєтьсяв часі.

Історія це людина у взаєминах з ін.людьми та оточення світом у часі і просторі; історія в людині, людина в історії.(це широке тлумачення об’кту історії). Предметом пізнання (широке розуміння) – виступають прояви людини: 1) взаємодія з іншими людськими спільнотами (соціальна функція людини). 2)продуктивно- виробнича ф-ція. 3)духовно – розумова (збагачення знань). 4)репродуктивна (спадкоємність). 5) екологічна. під предметом — сукупність найбільш суттєвих властивостей і рис, які дозволяють розкрити сутність об'єкту.
6. Закон і закономірність в історії. Проблема історичних законів здавна цікавила дослідників. Якщо вважати історію наукою, то вона повинна виводити закони. Однак, коли почали шукати «закони історії», то виявилось, що таких конкретних взаємо- залежностей, котрі б мали стійку повторюваність, немає. Може йтися про соціальні, економічні, правові та інші закони. Це дало підстави неокантіанцям і їх послідовникам віднести історії до ідіографічних наук, які вивчають індивідуальні, неповторні прояви людської свідомості.

Якщо намагатись виділити «закони історії», — тобто закони свідомої діяльності людей в часі і просторі, — то доведеться ототожнити їх з універсальними категоричними (розвитку і змін). Але такий підхід надто віддалений від історичної конкретики.

Історична закономірність проявляється як закономірність історичної ситуації. Закони історичних ситуацій характеризують часово-просторовий зв'язок між будь-якою причиною і наслідком суспільного життя, або між станами одного і того ж явища (об'єкту) у відмінні часово-просторові проміжки.

Закони історичної ситуації мають безперечну специфіку порівняно з іншими соціальними і природничими законами. Вони є рівнодіючою (взаємодії) перехрещування закономірностей різних конкретних історій соціального життя людей — політичних, економічних, духовно-культурних тощо. При цьому багатоманітність стосунки? і зв'язки? виявляється як на рівні окремої особи (продукт соціального розвитку), так і на рівні масових явищ.

Закони історичної ситуації виявляють дію індивідуальних, соціальних і природничих закономірностей у їх взаємодії у часово-просторовому вимірі. (Навіть окрема людина, стоячи перед вибором прийняття конкретного рішення в якійсь сфері своєї діяльності, може один раз керуватись емоційно-психологічними, другий раз раціонально-інтелектуальними, третій — матері-альними і т.д. інтересами. Вибір рішення залежатиме від дуже багатьох умов даної ситуації місця, часу і оточення).

7. Роль особи в історії Людина основний актор в історії. Проблема ролі людини в історії зводиться до обмеж.людської волі.ТИПИ обмеж.людс волі: природній-(фізич.і хімічні рамки в яких живе), нормативні (створ.в сусп.співжитті людей). Обмеження волі людини мають природний і соціальний характер. Природні обмеження виникають з того, що людина є частиною природи, залежною від природних законів (здоров'я, життя і тд.). Соціальні обмеження діяльності людини зумовлені двома головними обставинами. По-перше, вона діє в тих обставинах, незалежних від її волі, котрі вона сама не вибирає. По-друге, людина завжди є членом певної соціальної спільноти: стану, верстви, громади, етносу, держави тощо. Тому її життя і діяльність обмежені рамками стосунків цієї спільноти (традиції, звичаї вірування, закони, знання, мораль і ТД.). вишенаведені міркування можна вважати, що проблема «видатної особи» — це проблема «організатора», тобто особи, котра здатна організувати і скоординувати діяльність багатьох тдхвідуумів, переконати їх у слушності визначеної мети дшльності. Отже діяльність «видатних осіб» не є незалежною, навпаки вона залежить від мас, без яких вони не можуть бути «героями». . Ще складніше визначити термін «видатні Історичні особи». З побіжного огляду видно, що «видніна історична особа» — це здібний організатор, людина, шо здатна краще прогнозувати соціальні дії та їх наслідки, докладно аналі¬зувати соціальні стосунки.

8. Особливості наукового пізнання. Особливості наукового пізнання в історії.

У процесі пізнання і здобування емпіричних знань формується теорія — підстава узагальнених наукових знань, котрі в свою чергу уможливлюють поглиблення і розширення пізнання. Наукове пізнання — це найбільш складний вид інтелектуальної (розумової) діяльності, механізми якого ще вивчені недостатньо. Проте відомо, що однією з найважливіших сфер людської діяль¬ності є пізнавальна. Вона народжена потребами практичного життя людини, хоча на сучасному етапі складає інколи сферу далеку від практики.

Уся різноманітність пізнавальної діяльності охоплює три її види: 1) практично-емпіричну, 2) художньо-естетичну, 3) науково-теоретичну. Вони відбивають історичні етапи становлення пізна¬вальної діяльності як людства, так і окремої людини. Наука вважається вищим рівнем пізнання і формою знання (якщо не брати до уваги ірраціональні способи). Вона відрізняється тим, що розкриває і пояснює внутрішню сутність об'єктів навколишнього світу. Якби сутність була такою конкретною і чутливо сприй¬нятливою як явище, то будь-яка наука була б зайвою. Завданням науки є адекватне відображення дійсності шляхом проникнення через форму до змісту (сутності) об'єкту пізнання. Сутність речі або явища не є метафізичною категорією. Вона виявляється у рисах і властивостях речей і явищ, які в свою чергу проявляються тільки у взаємодії з іншими речами і явищами. Інша сутність, якщо така існує за межами раціонального пояснення, залишається за рамками науки.

Наукове знання, на відміну від конкретного побутового знання, є теоретичним і логічним за змістом, способами отримання і нормами виразу. Вищого формою наукового знання є теорія. Вона являє собою не тільки узагальнення наукових знань, але й методів їх здобування.(Вчення про методи наукового пізнання, їх можли¬вості, способи і логіку застосування, отримання і інтерпретацію наукових знань одержало назву методології^ Методологія — це теорія і логіка наукового пізнання в науці. Науковою дисципліною, що вивчає головні принципи, норми і категорії пізнавальної діяльності, є гносеологія. Як і теорія створення наукового знання — епістемологія — гносеологія є одним з розділів філософії. Гносеологія складається з теорії методів і логіки науки. Науковий метод — це сукупність способів, принципів, вимог, норм, правил і процедур, які забезпе¬чують взаємодію суб'єкта з об'єктом в процесі пізнання. Він включає теорію методу, підхід, принципи.

10. Рівні історичного пізнання та їх особливості Головними елементами науки є теорія і емпірія. Емпіричний і теоретичний рівні пізнання відрізняються здат¬ністю проникнення в сутність явищ або їх рис. У емпіричних знаннях відображаються певні зв'язки та регулярності, але вони є лише відбиттям зовнішньої сторони зв'язків у часі і просторі. Теоретичне пізнання проникає в сутність явищ, які вивчаються. Теоретичне знання виникає як результат логічного перетворення емпіричних даних з допомогою логічних операцій — аналізу, синтезу, порівняння тощо. Різниця між емпіричним і теоретичним пізнанням випливає з різних методів. Методи емпіричного пізнання — спостереження, експеримент, опис чуттєвих даних. Усі вони дають первісну інформацію про минуле, яка після відповідних перетворень стає історичними фактами (див. нижче). Методи теоретичного пізнання — ідеалізація і абстрагування. На* рівні теоретичного знання створюються гіпотези, теорії, концепції. На емпіричному рівні пізнання відбувається підведення чут¬тєвих образів від поняття і терміни —• форми мислення, котрі розкривають відмінні ознаки речей і явищ. На рівні отримання теоретичних знань дослідник має справу з більш широкими і узагальненими поняттями — категоріями. Категорії відображають найбільш суттєві (типові) властивості, ознаки і зв'язки певних груп об'єктів або явищ (розвиток, прогрес, промисловість, повстання тощо). Теоретичні знання є неод¬мінним результатом усякого наукового пізнання вже в силу застосування понятійно-категоріального апарату. Проте, підсумком дослідницьких зусиль завжди є конкретна наукова теорія. Вона є наслідком застосування до аналізу історичних фактів визначених пізнавальних методів, які дозволяють здобути інформацію і знання, що не лежать на поверхні фактів. Отримані з допомогою логічних прийомів знання відображають певні зв'язки між об'єктами і явищами, і є теорією даних фактів або науковою теорією. З цього випливає, що наукові теорії бувають різних рівнів узагальнення: теорії на рівні окремих груп фактів (теорія типів письма в пале¬ографії, теорія укладання міжнародних угод і т.д.); теорія на рівні процесів (теорія європейського ренесансу, теорія фільварково-панщинної системи і т.д.)
11. Пізнавальні процедури історика Перша — вибір актуальної теми дослідження, тобто об'єкту і предмету пізнання. Вибір теми завжди зумовлений сучасними суспільними процесами. Сучасне життя потребує ретроспективного погляду у минуле. Цю процедуру ще називають також «оціночною», оскільки в ній концентруються впливи світогляду суб'єкта, його бачення картини світу. Для вибору теми потрібні певний досвщ фахової роботи, орієнтації! в проблематиці, котра заслуговує особливої уваги дослідників (тому тему для початківців завжди формує науковий керівник — більш досвід­чений фахівець). Щоб цього не сталось, наукове дослідження повинно спиратись на існуючі наукові школи і напрямки, нагромаджений пізна­вальний доробок. Крім того, актуальність тематики диктується і. тими проблемами, котрі набувають значення з точки зору послі­довного і спадкоємного розвитку самої науки, тих питань, котрі виникають у вивченні як нових, так і попередніх проблем. Друга процедура передбачає постановку дослідницького завдання і формування робочої гіпотези. Щоб обрати об'єкт та предмет пізнання і висунути робочу гіпотезу необхідно мати докладне уявлення на рівні теоретичних знань: про теоріїо і методи пізнання обраних явищ і процесів, джерельне забезпечення дослідження, місце і роль об'єкту вивчення серед інших об'єктів даної епохи і середовища тощо. Іншими словами, історичне пізнання обов'яз­ково починається з теоретичного рівня. Тільки від нього можна перейти до емпіричного. Дослідницьке завдання спочатку ставиться тіїтьки у загальних рисах і лише в ході подальшої роботи виявляються біїтьш конкретні можливості дослідшжа отримати нове знання. Тому на відміну вщ своїх попередників, історик повинен знайти нові можливості розкриття сутності досліджуваного явища. Це може виявитись у трьох варіантах: 1) залучення нових джерел, які несуть нову інформацію про об'єкт пізнання; 2) отримання нової іїтформації з вщомих джерел; 3) застосування нових методів, які дозволяють розкрити нові сторони явища.
12. Підготовчий етап історичного пізнання та його операції. Він складається з декількох пізнавальних процедур. Перша — вибір актуальної теми дослідження, тобто об'єкту і предмету пізнання. Вибір теми завжди зумовлений сучасними суспільними процесами. Сучасне життя потребує ретроспективного погляду у минуле. Цю процедуру ще називають також «оціночною», оскільки в ній концентруються впливи світогляду суб'єкта, його бачення картини світу. Наукове дослідження повинно спиратись на існуючі наукові школи і напрямки, нагромаджений пізнавальний доробок. Одним з питань організаційного розвитку науки є співвідношення держави і наукової структури. Друга процедура передбачає постановку дослідницького завдання і формування робочої гіпотези. Ця процедура теж вимагає як правило високого рівня підготовки фахівця, обізнаного з проблемними питаннями своєї галузі. Щоб обрати об'єкт та предмет пізнання і висунути робочу гіпотезу необхідно мати докладне уявлення на рівні теоретичних знань: про теорію і методи пізнання обраних явищ і процесів, джерельне забезпечення дослідження, місце і роль об'єкту вивчення серед інших об'єктів даної епохи і середовища тощо. Дослідницьке завдання спочатку ставиться тільки у загальних рисах і лише в ході подальшої роботи виявляються більш конкретні можливості дослідника отримати нове знання. Тому на відміну від своїх попередників, історик повинен знайти нові можливості розкриття сутності досліджуваного явища. Це може виявитись у трьох варіантах: 1) залучення нових джерел, які несуть нову інформацію про об'єкт пізнання; 2) отримання нової інформації з відомих джерел; 3) застосування нових методів, які дозволяють розкрити нові сторони явища. Тому остаточно постановка дослідницького завдання є початковим і завершальним етапом пізнання (до нього необхідно повертатись після вивчення об'єкту, щоб внести корективи у попередню робочу гіпотезу).

13. Інформаційний етап історичного пізнання. На цьому етапі дослідник виконує декілька пізнавальних операцій, зміст яких можна окреслити як формування інформаційної бази дослідження. Збирання і обробка інформації передбачає три послідовні операції. Перша — бібліографічна— передбачає збір інформації про саму історичну інформацію. Створення бібліографії теми полягає у нагромадженні даних про спеціальну літературу і джерела, які дозволяють підійти до вивчення об'єкту. Друга операція — історіографічна — включає в себе опрацювання спеціальної наукової літератури. Вона покликана сформувати уявлення про об'єкт вивчення у контексті його суспільно-історичного тла, місця і ролі серед інших подібних об'єктів. У ході ознайомлення з літературою починається нагромадження інформації про об'єкт пізнання, його взаємини з іншими об'єктами, формується уявлення, його особливі риси та властивості. Історіографічне вивчення закладає інформаційні підвалини майбутнього дослідження.

Третя операція — джерельна — передбачає опрацювання джерел, які дозволяють безпосередньо скласти уявлення про об'єкт дослідження, визначити його предметну сторону. Загалом інформаційний етап передбачає розв'язання низки методологічних питань.. Передусім, виявлення, відбір і аналіз джерел повинні орієнтуватись на забезпечення кількісної і якісної репрезентативності історичних даних, необхідних для вирішення дослідницького завдання. Важливішим є знаходження і залучення таких джерел, які розкривають суттєві риси об'єкта, його властивості і зв'язки. Теорія іїіформації дозволяє подолати спекулятивні міркування і поставити проблему історичного джерела на загальнонауковий грунт, усунути на другий план традиційні проблеми про соціальну природу історичних джерел.

14. Реконструктивний етап історичного пізнання. Етап реконструкції вважається емпіричним етапом історичного дослідження. На цьому етапі здійснюються дві дуже важливі розумові операції. Перша полягає у встановленні історичних фактів. Поняття «факт» {від латин. — дія, подія) має багато сенсів, виокремемо три рівні цього поняття: 1) факт реальності, 2) факт історичного джерела, 3) науково-історичний факт. Факти минулої дійсності — це факти різнопланової людської діяльності, які є інваріантні, однозначні і незмінні у просторово-часовій і сутнісній завершеності. Факти історичного джерела є лише відображенням фактів дійсності творцем джерела. Це відображення є суб'єктивним, інваріантним, незміїшим і змістовно безмежним. Науково-історичні факти — це відбиття істориком минулої дійсності на підставі фактів джерел

Робота з історичними фактами ставить ряд методологічних проблем. Передусім це проблеми простоти і складності факту. У дійсності існує величезна багатомірність фактів. Будь-який історичний факт завжди знаходиться в системі інших фактів.

Широке коло теоретичних проблем торкається факту джерела. На стадії оперування фактами джерела важливе значення має герменевтика — розгадування і тлумачення їх змісту. Друга операція реконструктивного етапу пізнання — власне реконструкція історичної дійсності у свідомості суб'єкта. Вона відбувається на підставі історичних фактів, котрі у своїй сукупності і після відповідної систематизації дозволяють уявити досліджуваний об'єкт у взаємозв'язках, рисах і властивостях. Головна складність реконструкції полягає в тому, що джерела не можуть дати необхідної повноти фактів, тому уявлення про об'єкт вивчення завжди є ідеалізованим і неповним.

Загальне призначення реконструкції історичної реальності полягає у формуванні представницької системи наукових фактів, які описують цю реальність. Але такі описи не розкривають сутнісних якостей об'єкту.

15.Пояснювальний(теоретичний) етап історичного пізнання.

Власне наукове знання створюється на теоретичному рівні пізнання. На теоретичному рівні пізнання об'єкту здійснюється шляхом пояснення. Наукове пояснення здійснюється через виявлення сутнісних рис, властивостей, зв'язків тощо.

Пояснення є чисто розумовою, логічною операцією. Логічна процедура поєднує два обов'язкових компоненти: експландум або сукупність положень, які описують пояснюване явище, і експлансум або сукупність пояснювальних пропозицій. Підведення експландума під екплансум дозволяє одержати науково-теоретичне знання про об'єкт.

Логіка цієї процедури передбачає пошук певної ідеї, теорії, виходячи з яких можна розкрити внутрішній взаємозв'язок наукових історичних фактів. Це розкриття здійснюється шляхом категоріального синтезу: положення експландуму (факти) підводяться під поняття і категорії певного експлансуму (теорії). Результатом такого синтезу є формування наукового поняття, яке розкриває внутрішній зміст історичного явища.

Головним стрижнем теоретичного ядра є ідея. Завершальною формою теоретичного знання є наукові теорії.

Розрізняють декілька видів історичних пояснень. П'ять видів використовуються при поясненні масових явищ і процесів. Пояснення через закон (1) є найбільш загальнимпоясненням. Поширеними є причинно-наслідкові пояснення (2), які встановлюють причинно-наслідкові зв'язки між об'єктами та їх ознаками. Генетичні пояснення (3) необхідні тоді, коли стоїть завдання пояснити історичні явища у часовому вимірі. Структурні пояснення (4) розкривають сутність через аналіз структури досліджуваного об'єкту. Функціональні пояснення (5) спрямовані на виявлення функцій окремої структури у загальній системі даного явища. Ще три види пояснень застосовуються до одиничних та індивідуальних об'єктів. Це мотиваційне (6), яке полягає у пошуку причин певної діяльності у мотивах (інтересах) конкретних осіб або груп. Нормативне пояснення (7) шукає причини дій людей у певних соціальних нормах (традиціях, звичаях тощо). Психологічно-емоційне пояснення (8) запроваджує зв'язок з психологічно-емоційними рисами історичних осіб (твердість, жорстокість, боязливість і т.д.).

Проте, самі по собі пояснення не розкривають всього складного механізму пізнання внутрішньої сутності історичних явищ. Для пізнання і отримання теоретичних знань застосовуються різноманітні методи.
16. Нарративний етап історичного пізнання.

Процес «наррації», тобто конкретного опису історичного минулого або матеріалізації наукових знань розглядався майже виключно з точки зору методики, техніки підготовки тексту. Дослідження методологів призвели до виникнення у 70-80-х роках впливового напрямку «нарративізму». Наррація є безсумнівно завершальним етапом історичного пізнання, етапом об'єктивізації науково-історичних знань суб'єкта-дослідника. Історична наррація тісно пов'язана із свідомою діяльністю дослідника, коректністю проведених ним попередніх пізнавальних операцій, структурою, логікою, мовою та іншими складовими. Опис завжди складається з висловлювань, котрі несуть ту чи іншу інформацію. їх можна поділити на два класи — фактуальні (ті, що описують факти) і висновкові (теоретично-пояснювальні). Фактуальний опис є доказовою підставою для теоретичних висновків. Виникає проблема достатності фактуального опису, яка розв'язується інакше, ніж на етапі реконструкції. Під час останньої йдеться про врахування і узагальнення якомога більшої маси фактів. У науці виділяють два види історичної наррації — хроніку і історію. Відмінність між ними знаходять в тому, що «хроніст» описує перебіг подій, не знаючи їх наслідків. «Історик» має справу з доконаним явищем, що має свою генезу, розвиток, наслідки. Тому «історик» завжди володіє більш повною інформацією про об'єкт дослідження. Але в цілому обидва види наррації не слід протиставляти, оскільки вони є відмінними жанрами людської творчості.

Для будови історичної наррації наобхідні певні засоби, серед яких виділяють: 1) історичну уяву, 2) мову, 3) класифікаційні поняття, 4) альтернативні судження.
17. Класифікація історичних знань.

Класифікація історичного знання -вивчення і групування на розділи, класи, галузі за різними ознаками; метод і засіб окреслення особливостей і специфіки кожної підсистеми історичного знання, встановлення взаємозв'язків між ними.

В історичному знанні виокремлюють два великі розділи: 1) знання про історію виникнення і розвитку об'єктів природи та суспільства; 2) знання про історію пізнання людиною цих об'єктів, розвиток самих історичних знань. Кожний із цих розділів має свої особливості вивчення минулого, специфічні методи та прийоми пізнання, джерельну базу. В основу їх внутрішньої класифікації можуть бути покладені такі критерії: хронологічні, сфери суспільного життя тощо.

За хронологічною ознакою історичні знання охоплюють історію всіх цивілізацій з часів первісного та античного суспільства, середньовіччя, нового й новітнього часу. Класифікація історичного знання нерідко поєднує просторово-географічні та хронологічні критерії, напр., знання з історії середньовіччя слов'ян.

Важливими компонентами історичного знання є дослідження комплексних проблем у межах світової або регіональної історії, напр., історії Відродження. Великий шар становлять знання з історії окремих
соціальних і вікових груп: Класифікації підлягають знання про розвиток самої історичної науки. Тут вони групуються за такими спеціальними галузями, як історіографія,джерелознавство,методологія історичної науки, історіософія, архівознавство, археографія тощо.

Диференціація історичних знань зумовила виокремлення таких наук як археологія, етнографія, етнологія, що зосереджують у собі як історичні, так і специфічні знання, пов'язані з особливостями предмета їхніх досліджень, наукових методів. Значення класифікації істричного знання полягає в тому, що вона дає можливість, з одного боку, осмислити здобутки кожного з його компонентів, а з другого - синтезувати знання, з'ясувати його цілісність як об'єктивне віддзеркалення історії людства, його цивілізацій

18. Класифікація методів історичного пізнання та особливості їхнього застосування. Класифікація наукових методів. Виділяють чотири групи методів. Перша —найбільш загальні, світоглядні або філософські. Друга група методів — загальнонаукові. Вони використовуються у всіх науках. їх арсенал постійно поповнюється. Часом першу і другу групи методів об'єднують у одну. Спеціально-наукові методи утворюють третю групу наукових методів. Засновуючись на загальнонаукових, вони мають специфіку застосування у різних науках. Четверта група — конкретно-наукові методи. Використовують у окремих науках при розв'язуванні визначених наукових проблем..

Загальнонаукові методи в історії. З важливих загальнонаукових методів особливу роль відіграють історичний і логічний. Вони, як правило, розглядаються у взаємодії, оскільки відбивають єдність процесу людського пізнання у часі і просторі. Слід зауважити, що історичний і логічний методи дають найкращі результати саме у соціальних і гуманітарних науках, пов'язаних з вивченням людської діяльності. Вони зобов'язують дослідника підходити з великою увагою до категорій історичних часу і простору, котрі є визначальними при спробах пояснення і розуміння будь-яких явищ минулого. Неодмінними атрибутами цих методів є принципи — історизму, холізму, есенціалізму .

Не менш важливу роль в історичному пізнанні відіграє метод абстрагування, або метод сходження від конкретного до абст-рактного (від емпіричного до теоретичного). Цей метод включає три способи застосування. Абстрагування з допомогою відво-лікання (1) полягає в розгляді окремих рис або властивостей об'єкту без зв'язку з іншими і з об'єктом в цілому. Абстрагування з допомогою ототожнення (2) передбачає вивчення об'єкту на підставі обмеженого набору його ознак, що є певним спрощенням і огрубленням об'єкту. Абстрагування з допомогою ідеалізації (3) має на меті розумове конструювання ідеальних об'єктів з наперед заданими властивостями для того, щоб краще зрозуміти сутність його зв'язку з іншими об'єктами.

Застосування методу абстрагування змушує дослідника вда-ватись до значної ідеалізації об'єкта пізнання, але зобов'язує також не зупинятись на цій ідеалізації, здійснюючи зворотній шлях від абстрактного до конкретного, тобто повертатись до реальних.

19. Генетичний метод в історичному пізнанні. Серед багатьох спеціально-наукових методів звернемо увагу на ті, що найчастіше використовуються істориками. Серед них продовжує залишатись популярним генетичний метод. Його "суть полягає у послідовному розкритті зародження і розвитку історичних об'єктів. Він є аналітично-індуктивним і описовим за формою, дозволяє показати причинно-наслідкові зв'язки еволюції явищ. Простота і доступність даного методу, увага передусім до фактографії тривалий час забезпечували йому популярність. Проте цей метод має серйозні обмеження, оскільки спря¬мований на динаміку розвитку об'єкту в часі, яка, в свою чергу, може призвести до недооцінки статики суспільних явищ. Крім того, він може схиляти до абсолютизації індивідуального і неповторного в досліджуваних явищах, перебільшення значення ранніх етапів розвитку об'єкта і недооцінки його еволюції і видозмін.
21. Порівняльний (компаративний) метод в історичному пізнанні теж давніше використовувався дослідниками. На його підставі були розроблені усі теорії і концепції історичного процесу у новий час. Логічною підставою його є аналогія (встановлення подібності на основі співпадіння ознак об'єктів). Порівняння історичних об'єктів дозволяло робити узагальнення насамперед про їх спільні риси і властивості. Пізнавальні можливості цього методу є необмеженими. Але його використання передбачає обов'язок дотримання певних правил: 1) порівняння повинно відбуватись на підставі конкретних фактів; 2) факти повинні представляти одну епоху; 3) при порінянні фактів різних епох можна говорити лише про відмінність, а не подібність.

Порівняльний метод має свої обмеження. Він складніший до застосування у зв'язку з необхідністю опанування знаннями за двома і більше об'єктами. Формальне застосування методу може вести до штучних і навіть спекулятивних висновків.
22. Проблема істинності історичних знань.

Істинним вважається таке наукове знання, яке дає адекватне відображення об'єкту пізнання суб'єктом. За змістом істинне знання не залежить ні від людини, ні від людства. В силу багатоманітності і невичерпності об'єктивного світу істинність наукового знання завжди залишається відносною Кожний щабель наукового пізнання так чи інакше обмежений. Але кожна відносна істина вміщує у собі частку істини абсолютної.

Суб'єктивний характер пізнавальної діяльності не виключає можливості одержання об'єктивного істинного знання. Різні методологічні школи висували пропозиції стосовно критеріїв об'єктивності здобутих знань. Проте історичні знання не можуть перевірятись практикою. Залишається тільки перевірка істинності шляхом логічно-змістовного доведення достовірності отриманого знання в системі існуючих істинних знань. Один з таких способів отримав назву верифікації (від латин. — істинний). Вона передбачає співставлення усіх теоретичних знань з фактичними (емпіричними) даними. Якщо знання відповідає хоча б деяким фактам історичної реальності, то воно вважається істинним.

Ще один спосіб перевірки на істинність — фальсифікація — зобов'язує доводити істинність наукових тверджень шляхом доведення їх невірності. Якщо вони витримують спроби фальсифікації, то можна говорити про їх істинність.

Наступний спосіб отримав назву методу виключення. Він полягає у виборі з сукупності гіпотетичних теорій, які описують дану групу фактів, такої, що дає найменш суперечливе їх пояснення. Близький до цього способу є ще один — метод включення — або постановка отриманих знань у більш широку систему науково-історичних знань. Якщо вони вписуються у цю, перевірену раніше систему, то можна говорити про істинність.

Проте, в науці уже давніше встановлено, що істинність є лише одним з критеріїв науковості знань. Істинними можуть бути також ненаукові знання і навпаки. Істинне наукове знання є лише кінцевим результатом складного пізнавального процесу. У ньому є стадії, коли знання є науковим, але ще не істинним. Далеко не всі гіпотези, які відіграли вагому роль у розвитку наукових знань, стали потім істинним знанням. Іншими словами, істинність знання не завжди є критерієм науковості.

23. Історична свідомість та її рівні.

Історичний інтерес стимулював історичне пізнання. Саме поняття історичного пізнання склалось досить пізно, йому передувало поняття історичної свідомості, яка відображала стан історичних знань соціуму. Особливою формою свідомості сус-пільства вона стала
тоді, коли історія перетворилась у професійну діяльність («вісьовий час» УІІІ- УІ ст. до не.). З того часу історична свідомість поступово поширювала сферу своїх впливів, що відобразилось у складанні історичного методу пізнання. Останній був поширений на усі форми суспільної свідомості (політику, ідео-логію, право, мораль, мистецтво).

Виділяють три рівні історичної свідомості, що відповідають формуванню образу минулого: 1) позаосвітній (побутовий), пов'язаний з індивідуальним досвідом і соціальним оточенням кожної особи; 2) освітній, зумовлений складанням певної системи поглядів на минуле, яке відбувається у навчальному закладі; 3) науковий, що грунтується на теоретичному осмисленні історичного процесу

Загалом історична свідомість є особливою формою суспільної свідомості. Вона знаходиться на одній вісі з політичними, правовими, ідеологічними та іншими формами свідомості суспільства, але не співпадає, а перехрещується з ними.

24. Історія і політика Історія і політика. Зведення історії до політики призводить до політизації історії, підпорядкування наукової об'єктивності потребам тої чи іншої політичної партії.

Завдання науки історії полягає в тому, щоб подавати об'єктивний образ минулого, позбавлений політичних і емоційних упереджень. Політика завжди буде спиратись на історію і використовувати її досвід для вирішення передусім політичних цілей. Для неї історія залишатиметься лише інструментом для обгрунтування політичних претензій. Таким чином, цілі політики і історії є відмінними і за своїм змістом не співпадають.

25.Історія та ідеологія в соціумі. Історія і ідеологія. Співвідношення історії та ідеології у більш широкому розумінні є взаєминами науки і ідеології. Наука безперечно пов'язана з ідеологією, як системою поглядів на оточуючий світ і шляхи його розвитку. Вона створює підстави для ідеології у формі тих чи інших концепцій або теорій. Проте ідеологія, як система попитів, грунтується на одній провідній ідеї, не відображає усієї багатоманітності реальності, прагне до есхатологічного і фіналістського бачення історії, є менш рухливою і чутливою до змін, пов'язаних з нагромадженням нових наукових знань.
26. Ісорія та мистецтво. Історія і мистецтво спрямовані на один об'єкт пізнання , яким є людина. Але вони значно відрізняються у предметі, меті і способах її вивчення. Історія досліджує соціальну людину у всіх її взаємозв'язках у часі і просторі; мистецтво зосереджується на пізнанні духовного змісту соціального буття людини. Серед об'єктів пізнання історії теж знаходиться минуле духовне життя особистості у зв'язках з іншими формами її буття. Як і твори мистецтва та літератури історія дозволяє переноситись у інші епохи і країни, розширювати кругозір і світобачення, «проживати» не одне, а багато життів разом з дійовими особами історичних подій

27. Соціальні функції історії й дискусія навколо них.

Виділяють кілька соціальних функції історичної науки.

Науково-пізнавальну функцію історії пов'язують з прямим пізнавальним завданням історичної науки — давати все більш повну і об'єктивну картину розвитку соціальної Людини в часі і просторі.

Науково-пізнавальна функція ще раз нагадує про важливість автономії історії від політики та ідеології з тим, щоб створювати об'єктивний образ минулого, не затьмаренийполітико-ідейними нашаруваннями біжучих подій.

Прогностична функція історії або роль історії у створенні підстав для прогнозування соціального розвитку знаходилась в епіцентрі дискусій істориків, філософів, соціологів. Видатний логік К.Поппер написав спеціальну працю («Злиденність історицизму»), щоб довести неможливість будь-якого соціального прогнозування на підставі історичного матеріалу. Однак разом з іншим відомим логіком К.Гемпелем він переконливо обгрунтував випадково-ймовірнісний характер історичної закономірності і, тим самим, перекреслив свою вихідну тезу про неможливість прогнозування соціальної дійсності.

Більш точне прогнозування можливе при аналізі однорідних явищ і нескладних систем. По-друге, точність прогнозування суспільного розвитку знаходиться у зворотно-пропорційній залежності від часу — чим далі від сучасності, тим різкіше знижується точність прогнозу (експонентна залежність).

Для наукового прогнозування необхідна суттєва передумова — наявність об'єктивної інформації про явище).

Ще однією важливою соціальною функцією історії є функція соціальної пам 'яті. Історія покликана не тільки вивчати, але й зберігати усі найважливіші пам'ятки, які характеризують розвиток матеріальної і духовної культури людства. Історична наука виступає посередником між минулим і сучасним.

Соціальна пам'ять — це турбота про збереження пам'яток історії і культури Ставлення до власного минулого є одним з критеріївкультурного розвитку суспільства.

Не завжди зауважується дослідниками гедоністична функція історії. Історії і спілкування з нею приносить крім пізнавальних здобутків також певне естетичне задоволення).

30. Історичний факт

Саме поняття «факту» є досить різнобічним, що викликало багато дискусій серед різних методологічних шкіл. На сьогодні виокремлюють три рівні цього поняття: 1) факт реальності; 2) факт історичного джерела; 3) науково-історичний факт.

Факти минулої дійсності – це факти різнопланової людської діяльності, які є однозначні і незмінні у просторово-часовій і сутнісній завершеності. Факти історичного джерела є лише відображенням фактів дійсності творцем джерела. Це відображення є суб’єктивним, інваріантним і змістовно безмежним. Науково-історичні факти – це відбиття істориком минулої дійсності на підставі фактів джерел. Їх називають «двічі субєктизованим» відображенням об’єкту минулого, тому їм властива суттєва відмінність від двох попередніх фактів – змістова незавершеність і мінливість.

Робота з історичними фактами ставить ряд методологічних проблем. Зокрема, проблеми простоти і складності факту. У дійсності існує величезна багатомірність фактів. Вони є різними за просторово-часовою протяжністю, за предметною змістовністю, за системою властивих взємозвязків. Навіть найпростіший істричний факт є багатомірним і складним, тому що він виражає історичну реальність з боку її об’єктивного змісту і з боку її сприйняття сучасниками.

Широке коло проблем торкається факту джерела. На стадії оперування фактами джерела важливе значення має герменевтика – розгадування і тлумачення їх змісту.

Не менш важливими є проблеми науково-історичних фактів. Особливо гострою є відповідальність історика за об’єктивність формування історичних фактів. Адже в ході істричного пізнання здійснюється не просте відновлення фактів джерела, а їх конструювання – очищення від спотворень, постановка в систему зв’язків з іншими фактами.
31. Соціоетнічна історія М.Грушевського.

Грушевський(1866-1934) "Історія України-Руси" (10 томів, 1898-1936), "Всесвітня історія" (6 частин, 1917 - 1920) розробив власну методологічну доктрину- соціоетнічною історією. У центр загальноісторичного процесу Грушевський ставив ідею загальнолюдського культурного поступу, який проявляється у матеріальних і духовних здобутках людської праці. Прогресивний розвиток спрямован. до реалізації загальних людських цінностей гуманізму. Грушевський вважав, що загальнолюдс. прогрес проявляється і реалізується у розвитку народів-націй, кожна з яких вносить у загальнолюд. культуру свої оригін. творчі здобутки. Ці здобутки є результатом особливостей виникнення народу — природно-географічного середовища, психологічного складу, культурних контактів з іншими народами. Саме народ-нація складає зміст історичного процесу, а не різні форми державно-правової, соціально-економічної організації суспільства. Народ-нація представляє собою самодостатню цінність, зникнення якої є поважною втратою для людського поступу і світової культури. Вчений наполягав на соціологічній обробці історичних фактів, котрі повинні описати у комплексі і якомога найповніше три галузі життя народу-нації: природно-географічні умови, політично-правове становище і культуру. (з включенням у неї господарства, побуту, вірувань, мистецтва тошо).Назагал,історія народу — це історія його духовної і матеріальної культури, котрі піддаються вивченню з допомогою наукового аналізу пам'яток.
33. Нова наукова історія", її різновиди та здобутки.

Сцієнтизація історії, яку принесла з собою "нова наукова історія", поставила низку проблем, котрі можна охарактеризувати, як падіння громадського престижу історичного знання — праці "нових істориків" були занадто спеціальними і незрозумілими для широкої публіки, яка шукала у них "людського" виміру. Частина західних істориків почала бити на сполох, вимагаючи "віднаучнення" історії, повернення на магістральний шлях "історичного релятивізму" (О.Ексле). "Моделі" і "процеси", зазначали вони, дегуманізують історію. Уже згадуваний вище англійський історик Д.Елтон 1970 р. писав: "...Чим би не займалася історія, вона повинна бути по суті оповіданням (розповіддю) про змінні долі людей".

До певного часу такі думки виглядали ретроградством. Проте, практика історичних досліджень поставила перед вченими й суто методологічні проблеми, які виявилися не до розв'язання у рамках "нової наукової історії". Це були проблеми історичної "наррації" — викладу (описування) історичних знань, здобутих у процесі дослідження. У дискусіях з проблем нарративу отримали поширення методологічні підходи, які незабаром викристалізувалися у "нову філософію історії" або "нарративну філософію історії". Її концепти швидко поширилися на Заході у 70-х, а особливо 80-х роках.

Перш ніж розглянути головні аспекти нової методологічної парадигми, доцільно спочатку зупинитися на її теоретичних джерелах, одним з яких була структурна антропологія.
  1   2   3

Схожі:

Закон І закономірність в історії. Проблема історичних законів здавна цікавила дослідників. Якщо вважати історію наукою, то вона повинна виводити закони. Однак, коли почали шукати «закони історії» iconЗакони Ньютона. Імпульс. Закон
Мета : 1 навчальна повторити закони руху з подальшим їх використанням у нових темах
Закон І закономірність в історії. Проблема історичних законів здавна цікавила дослідників. Якщо вважати історію наукою, то вона повинна виводити закони. Однак, коли почали шукати «закони історії» iconЯке з наведених нижче визначень розкриває зміст поняття “філософія історії”?
А розділ філософського знання, який вивчає загальні закони, принципи І правила мислення
Закон І закономірність в історії. Проблема історичних законів здавна цікавила дослідників. Якщо вважати історію наукою, то вона повинна виводити закони. Однак, коли почали шукати «закони історії» iconСтановлення І основні етапи; розвитку економічної теорії як науки
Економічні категорії, закони І принципи економічні законів. Пізнання та використання економічних законів
Закон І закономірність в історії. Проблема історичних законів здавна цікавила дослідників. Якщо вважати історію наукою, то вона повинна виводити закони. Однак, коли почали шукати «закони історії» iconСтановлення І основні етапи; розвитку економічної теорії як науки
Економічні категорії, закони І принципи економічні законів. Пізнання та використання економічних законів
Закон І закономірність в історії. Проблема історичних законів здавна цікавила дослідників. Якщо вважати історію наукою, то вона повинна виводити закони. Однак, коли почали шукати «закони історії» iconПлан. “У геолоічній історії біосфери перед людиною відкривається...
У геолоічній історії біосфери перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо вона зрозуміє це І не буде вживати свій розум...
Закон І закономірність в історії. Проблема історичних законів здавна цікавила дослідників. Якщо вважати історію наукою, то вона повинна виводити закони. Однак, коли почали шукати «закони історії» iconПредмет, методи та джерела вивчення історії У
У., а також мі­сце У. в історії світо­вого суспільства. Існу­ють 5 основних типів історичних джерел: 1) речові (поселення, ар­хітектурні...
Закон І закономірність в історії. Проблема історичних законів здавна цікавила дослідників. Якщо вважати історію наукою, то вона повинна виводити закони. Однак, коли почали шукати «закони історії» iconТема: Закони руху
Навчально-виховна мета: Повторити закони руху з подальшим їх використанням в нових темах
Закон І закономірність в історії. Проблема історичних законів здавна цікавила дослідників. Якщо вважати історію наукою, то вона повинна виводити закони. Однак, коли почали шукати «закони історії» iconПерелік питань на іспит з “філософії історії”
Постмодерністський перегляд головних принципів філософії історії. Сучасна філософія історії
Закон І закономірність в історії. Проблема історичних законів здавна цікавила дослідників. Якщо вважати історію наукою, то вона повинна виводити закони. Однак, коли почали шукати «закони історії» icon1. Зародження та розвиток економічної теорії. Економічна думка в Україні
Економічні категорії та закони. Особливості економічних законів, їх класифікація
Закон І закономірність в історії. Проблема історичних законів здавна цікавила дослідників. Якщо вважати історію наукою, то вона повинна виводити закони. Однак, коли почали шукати «закони історії» iconЗакони І тенденції розвитку суспільства, прогрес та регрес, сутність науково-технічного прогресу
На зорі історії виникло первісне суспільство мисливців І збирачів. Пізніше його змінило рабовласницьке, згодом — феодальне, капіталістичне,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка