Действующие лица




Скачати 428.3 Kb.
НазваДействующие лица
Сторінка1/4
Дата конвертації17.09.2014
Розмір428.3 Kb.
ТипДокументы
mir.zavantag.com > Физика > Документы
  1   2   3   4
НАЗАР СТОДОЛЯ

Малороссийская дия Тараса Шевченка

ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА

Хома Кичатый, сотник.

Галя, дочь его.

Стеха, молодая ключница у Кичатого.

Назар Стодоля, друг его.

Гнат Карый, друг его.

Хозяйка на вечерницах.

Слепой кобзарь, жиды-музыканты, молодые козаки и девушки и сваты от Чигиринского полковника.

Действие происходит в XVII столетии, близ Чигирина, в козацкой слободе, в ночь на Рождество Христово.

АКТ ПЕРВЫЙ

Вечер. Внутренность светлицы, богато убранной коврами и бархатом. В стороне стол, покрытый дорогим ковром; кругом скамьи под бархатом, окаймленные золотом. На столе стоят фляги, кубки и разные кушанья; горят восковые свечи. Стеха убирает стол.

Стеха (отходит от стола). Усе! Здається, що все. Стривай лишень, чи не забула чого. Риба, м’ясо, баранина, свинина, ковбаса, вишнівка, слив’янка, мед, венгерське — усе, усе. Тут і їстівне, і випити. Коли б лишень гості. Та що вони так довго баряться? І надоумило ж сідоусого у таке свято, коли добрі люде тільки колядують, сподіваться гостей, та й ще яких гостей! Старостів од такого ж старого дурня, як і сам. Побачимо, що то з того буде. Негріте залізо не зогнеш! А якби не крився та пораявся б зо мною отак тижнів за два до свят, то певна уже була б річ; а то схаменувся на самісінький Святвечір та й ластиться: «І сяка, й така, і добра, і розумна ти, Стехо: поможи! Я вже тобі і се, і те, і третє, й десяте». Побачимо, побачимо, як попадеться нашому теляті вовка піймати. (Помолчав.) Не сказавши ні слова дочці, за кого і як хоче віддати, думає, що наша сестра — коза: поженеш, куди схочеш. /24/ Е, ні! стривай лишень, голубчику. «Ублагай її», — каже. Та і що-таки той поганий хорунжий? А полковник хоч старий — нехай йому добре сниться — так же пан!.. Оце б то вона й стямилася! Іншому — дзус, а я — так візьмусь. Дівці дівку недовго збить з пантелику, а ще таку, як моя панночка, — і-і! Та вже ж, як кажуть, піймав не піймав, а погнаться можна. Тоді, як теє-то, вже ж і погуляю!.. А вона поплаче, посумує, а далі й нічогісінько. Та й Назар таки не раз спасибі скаже.
Из боковых дверей выходит Галя.
Стеха. А що? як прибрано?.. Тим-бо й ба!

Галя. Що це ти, Стехо, робиш? Хіба у нас сьогодні гості, чи що?

Стеха. Та ще й які гості, якби ви знали!

Галя. Які ж там гості і відкіля?

Стеха. Угадайте.

Галя. Чи не з Чигирина?.. Так?

Стеха. Із Чигирина, та хто такий?

Галя. Які-небудь старшини?

Стеха. То-то бо й є, що не старшини, і...

Галя. Та хто ж такий? Може... та ні! Сьогодні не такий день. А мені тато учора і говорив щось таке.

Стеха. Говорив, та не договорив. А я знаю, — тільки не скажу.

Галя (обнимая Стеху). Стехо, голубочко, ластівко моя! Скажи, не муч мене.

Стеха. А що дасте? Скажу...

Галя. Ще сережки, або перстень, або що хочеш подарую, тільки скажи.

Стеха. Нічого не треба; дайте тільки свій байбарак надіти сьогодні на вечерниці.

Галя. Добре, надівай, та так, щоб тато часом не побачив.

Стеха. Оце ще! Хіба ж я справді дурна? Слухайте ж. (Вполголоса.) Сьогодні прийдуть старости.

Галя (в восторге). Від Назара! Від Назара!

Стеха. Та там вже побачите, від кого.

Галя. Хіба ж не від Назара, Стехо? Що ж, оце мене і справді лякаєш?

Стеха. Я вас не лякаю, я тільки так кажу.

Галя. Ні, ти щось знаєш, та не хочеш сказати.

Стеха (лукаво). Я нічого не знаю. Де мені, ключниці, відати про панські діла? /25/

Галя. Ти смієшся з мене! Я заплачу, їй-богу, заплачу і татові скажу.

Стеха. Що ж ви скажете?

Галя. Що ти мене перелякала... Теперечки не дам байбарака. А що, поживилась?

Стеха. Оце які-бо ви боязкі! Вже і повірили!

Галя. Ну, що ж? Від Назара?

Стеха. Та від кого ж більш? Вже пак не від старого Молочая, нашого полковника.

Галя. Цур йому, який нехороший! Як приїде до нас, то я зараз із хати втікаю. Мені навдивовижу, як ще його козаки слухають. Тільки у його, паскудного, і мови, що про наливку та про вареники.

Стеха. А хіба ж се й не добре?

Галя. Звісно! Козаку, та ще й полковнику! Ось мій Назар, мій чорнобривий, усе про війну та про походи, про Наливайка, Остряницю та про синє море, про татар та про турецьку землю. Страшно, страшно, а хороше, так що слухала б — не наслухалась його та все дивилась би в його карі очі. Мало дня, мало ночі

Стеха. Наслухаєтесь, ще й налюбуєтесь. Опісля, може, і обридне.

Галя. О, крий Боже! До самої смерті, поки вмру, все дивилась би та слухала його. Скажи мені, Стехо, чи ти любила коли, чи обнімала коли козацький стан високий, що... дрижать руки, мліє серце? А коли цілуєш... що тоді? Як се, мабуть, любо! Як се весело! (В восторге поет и пляшет.)
Гой, гоя, гоя!

Що зо мною, що я?

Полюбила козака —

Не маю покоя.

Я його боялась...

Що ж опісля сталось?

На вулиці пострічалась

Та й поцілувалась.
А мати уздріла...

Яке тобі діло!

Віддавайте заміж,

Коли надоїла!
Стеха. Гарно, гарно! А од кого це вивчились?

Галя. Та од тебе ж. Хіба ти забула, як на вулиці, на тій неділі, танцювала? Тоді ще тата не було дома... Згадала? Стеха. Коли се? Оце ще видумали! /26/
Стучатся в дверь.
Галя (торопливо). Ох, лишечко! Хтось іде! (Убегает.)

Стеха. Хто там?

Хома (за дверью). Я, я! Відчиняй мерщій.
Стеха отворяет дверь. Входит Хома, отряхиваясь.
Хома. Що? Не було? Оце ж яка хуртовина!

Стеха. Кого не було?

Хома. Кого? Гостей!

Стеха. Яких гостей? Од пол...

Хома. Цс!., еге ж.

Стеха. Ні, не було.

Хома. Гляди ж, анітелень!.. Отець Данило, спасибі, розрішив. Не забудь тільки завтра вранці послать йому вишнівки. Знаєш? Тієї, що недавно доливали. Нехай собі п’є на здоров’я. Та що се їх нема так довго? Чи не злякались, бува, завірюхи? А вітер неначе стиха.

Стеха. Злякаються вони! Де ж пак! І в горобину ніч приїдуть для такої панночки, як наша.

Хома. Звичайно, звичайно.

Стеха. Іще пак, такий старий... а панночка...

Хома. Сама ти стара, сороко безхвоста!

Стеха. Дивись! Зараз і розсердились. Хіба я на вас?

Хома. Так що ж, що не на мене? Так на мого... ну... полковника.

Стеха. Е, бач що! А панночка? Чи ви ж з нею говорили? Що вона?

Хома. А що вона? Її діло таке: що звелять, те й роби. Воно ще молоде, дурне; а твоє діло навчить її, врозумить, що любов і все таке прочее... дурниця, нікчемне. Ти вже, думаю, розумієш?

Стеха. Та се розумію, та з якого кінця почати, не знаю. Вона, бачите, полюбила Назара так, що й сказать не можна. Ось і сьогодні мені говорила. «Моли, — каже, — Стехо, Бога, щоб швидше я вийшла заміж за Назара, — половину добра свого віддам!»

Хома. А ти й повірила!

Стеха. А чому ж і ні? Вона така добренька.

Хома. Дурна ти, дурна! А як же я сам тобі все добро віддам, тоді що буде? га? Що ти думаєш? (Ласкает ее.) То-то бо і є, дурочка ти безсережна!

Стеха. Що мені робить, коли я дурочка?

Хома. А то, що велять. Чуєш? усе, що в мене є, твоє. /27/

Стеха. Не треба мені вашого добра; я і без нього була б щаслива, якби ви не забули бідної Стехи і тоді, коли зробитесь великим паном. Я вас так вірно люблю, так вбиваюсь за вами, а ви... (Притворно грустит.)

Хома. От же і нагадали козі смерть! Знов своє. Сказав, так і зроблю.

Стеха. Чи мало що люде обіщають, коли їм припаде нужда?

Хома. Годі не знать що базікать. Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-свойому, і коли теє... то завтра і між нами онеє.

Стеха. Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму.

Хома. Який тут гріх? Дурниця все те!

Стеха. Забожіться, що женитесь, тоді, їй-богу, все зроблю! А без мене, кажу вам, нічого не буде, їй-богу!

Хома. От же їй-богу, далебі!

Стеха. Женитесь?

Хома. Еге!

Стеха. На мені?

Хома. Як коржа, так коржа! — Як спечемо, так і дамо. Уже ти мені в печінках сидиш з своїми витребеньками.

Стеха. Які тут витребеньки?

Хома. Ну, добре, добре! тільки слухай. Треба діло сконпонувати так, щоб вона не знала, від кого старости; а то — чого доброго — усе піде шкереберть.

Стеха. Та вже мені не вчиться, як ділом повернуть. Наговорю такого дива моїй панночці — що твій кобзар. Старий, скажу, чоловік, як подумаєш, усім, усім лучче від молодого. Молодий... та що й казать? нікуди не годиться, а до того ще докучливий та ревнивий, а старий — тихий-тихий і покірний.

Хома. Так, так! О, ти дівка розумна! Іди ж до Галі та, гляди, гарненько побалакай з нею.

Стеха. А потім, чи можна мені буде піти на вечерниці? Я вже зовсім упоралась. Пустіть, будьте ласкаві, хоч в послідній разочок.

Хома. У тебе тільки й на думці, що вечерниці. О, вже мені та Мотовилиха!

Стеха. Мотовилиха? Чи не казала вам вона, стара папі люга, чого? Що ж, що я з козаками танцюю? А як ви жартуєте з молодицями, так я й нічого!

Хома. Іди ж, іди та поклич мені Галю, а затим сама полагодь рушники.

Стеха. Та вже усе напоготові. (Уходит.) /28/

Хома. Злигався я з дяволом... (Оглядывается.) Що ж? Не можна без цього. У такому ділі, як не верти, треба або чорта, або жінки. (Немного помолчав.) Чого доброго! ще, може, й мене обдурить, тоді і остався на віки вічні в дурнях. Та ні, лиха матері! Аби б тільки ти мені своїми хитрощами помогла породниться з полковником, а там уже що буде — побачимо. Іш ти, мужичка! куди кирпу гне! Стривай! (Продолжительное молчание.) Думай собі, голубко, та гадай, що... а воно зовсім не так буде. Закинь тільки удочку, сама рибка піде. Шутки, — о тесть полковника!.. А що далі — се наше діло. Аби б через поріг, то ми й за поріг глянем. У яких-небудь Черкасах, а може, у самому Чигирині, гуляй собі з полковничою булавою! І слава, і почот, і червінці до себе гарбай: все твоє. А пуще всього червінці. їх люде по духу чують; хоч не показуй, все кланятимуться... Ха-ха-ха! От тобі й сотник! Ще в Братськім серце моє чуло, що з мене буде великий пан. Було, говорю одно, а роблю друге; за се називали мене двуличним. Дурні, дурні! Хіба ж як говорим про огонь, так і лізти в огонь? Або як про чорнобриву сироту, так і жениться на їй? Брехня! Від огня подальш. Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах і млинах, так і будеш чоловіком, а не дурнем.
Входит Галя.
Галя (весело). Добривечір, тату! Де це ви так довго барились? Ви мене кликали, чи що?

Хома. Та кликав, кликав. (Осматривает ее.) Що ти не всі стрічки почіпляла? Та нехай! Поки буде і сих. Послухай, мені треба поговорити з тобою об важнім ділі. Ти знаєш, ми сьогодні старостів сподіваємось.

Галя. Сьогодні! На первий день празника, — на самісіньке Різдво?

Хома. Так що ж? Отець Данило, спасибі, розрішив. Гляди ж, не піднеси гарбуза.

Галя. Як се можна! Хіба він дуже старий, чи що? Ось послухайте, якої нісенітниці наговорила мені Стеха. Сміх, та й годі!

Хома. А що тобі вона наговорила?

Галя. Каже, буцімто старі... та ні, не скажу, далебі не скажу, бо казна-що! Вона й сама не знає, що говорить.

Хома. Хіба ж не правда? Старий чоловік краще молодого.

Галя. Та й вона те ж казала.

Хома. А тобі як здається?

Галя. Як-таки можна? То старий, а то молодий. /29/

Хома. Так, по-твоєму, молодий — краще?

Галя. Ото ж пак!

Хома. Поміркуй лишень гарненько, так і побачиш, що батькова правда, а не твоя. Ну, що молодий? Хіба те, що чорні уси? та й тільки ж. Не вік тобі ним любоваться: прийде пора — треба подумати об чім і другім. Може, коли захочеться почоту, поваження, поклонів. Кому ж се звичайніше? Полковниці... се я так, приміром, говорю... а не якій-небудь жінці хорунжого; бо у його тільки й худоби, тільки й добра, що чорний ус. Повір мені, дочко, на тебе ніхто і дивиться не захоче.

Галя. Та я й не хочу, щоб на мене другі дивились.

Хома. Не знать що верзеш ти! Хіба ти думаєш, що не обридне цілісінький вік дивиться на тебе одну? Хіба ти одна на Божім світі? Є й кращі тебе. Того і гляди, що розлюбить.

Галя. Назар? Мене? О, ні! Ні, ніколи на світі!

Хома. Я й не кажу, що воно справді так буде, а так, наприклад, щоб ти тямила, що ми всі на один шталт шиті.

Галя. О, ні! Не всі! Він не такий, він не розлюбить.

Хома. А що ж? Хіба він тобі побожився?

Галя. Атож!

Хома. А ти й повірила!

Галя. Я і без божби повірила б.

Хома. Дурне ти, дурне! Чи знаєш же ти, що хто багацько обіщає, той нічого не дає? Ой, схаменись та послухай батьківського совіту. Добре, що я вже такий — що обіщав, те й зроблю. Ну, не дай я тобі приданого, — що тоді, га? Пожалуй, він і так тебе візьме: мало яких дурнів нема на світі! Та що ж в тім? Подумай, що тоді ти робитимеш?

Галя. Те, що і всі роблять, — заробляла б.

Хома. А що лучче: чи самій робити, чи дивитися, як другі на тебе роблять?

Галя. Як кому.

Хома. То-то і горе, що ти ще дурне. Я тобі б і багацько дечого сказав, та ніколи: того і гляди, що старости на поріг. А чи єсть у тебе рушники?

Галя (весело). Є, є! Як я рада! В мене серце не на місці. Чи й вам так весело?

Хома. Весело, дуже весело. Іди ж, та не забудь сказати, що коли прийдуть колядовати, так щоб гнали їх у потилицю.

Галя. За що ж? Се ж діло законне! Та воно ж і раз тільки в году!

Хома. А старости раз на віку. /30/

Галя. Справді, щоб не помішали... Ще й законної речі не дадуть сповнить. Так побіжу ж я і скажу, щоб заперли ворота і хвіртку. (Уходит.)

Хома (ходит задумавшись). Здається, діло добре йде. Вона думатиме, що Назар свата, здуру і согласиться; старости не промовляться; весілля можна одкинути аж геть до того тижня; а через таку годину і нашого брата, мужика, угомониш, щоб не брикався, не то що дівку. Коли б тільки який гаспид не приніс того горобця безперого! Тоді пиши пропало. Наробить бешкету! (С важностию.) А подумаєш і те: яке йому діло до Галі? Се ж моя дитина, моє добро, слідовательно, моя власть, моя і сила над нею. Я отець, я цар її. Та цур йому, пек! Се діло ще не таке, щоб об йому довго думати. Не дуже треба плошати, бо береженого Бог береже, або — як там ще кажуть — рівніш згладиш, тісніш ляжеш.

Галя (вбегает в восторге). Приїхали, приїхали!

Хома (вздрогнув). Оце ж, як ти мене злякала! Піди у свою кімнату та прийдеш, як кликну.

Галя. Чого у кімнату? Я тут зостанусь, ніхто не побачить.

Хома. Незвичайно: закон не велить.

Галя. Ну, так я піду. (Уходит.)
Хома с важностию садится за стол. За дверью стучат три раза. Входят два свата с хлебом и, низко кланяясь хозяину, кладут хлеб на стол.
Сват. Дай, Боже, вечір добрий, вельможний пане!

Хома. Добривечір і вам. (Дает знак свату. Тот кланяется. Хома шепчет ему на ухо и потом продолжает.) Добривечір, люде добрі! Просимо сідати; будьте гостями. А відкіля се вас Бог несе? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви охотники які? Може, рибалки або, може, вольнії козаки?

Сват (тихо покашливает). І рибалки, і вольнії козаки. Ми люде німецькії, ідемо з землі турецької. Раз дома у нашій землі випала пороша. Я й кажу товаришу: «Що нам дивиться на погоду? Ходім лишень шукати звіриного сліду». От і пішли. Ходили-ходили, нічого не знайшли. Аж гульк — назустріч нам іде князь, підніма угору плечі і говорить нам такії речі: « Ей ви, охотники, ловці-молодці! Будьте ласкаві, покажіте дружбу. Трапилась мені куниця — красна дівиця; не їм, не п’ю і не сплю від того часу, а все думаю, як би її достати. Поможіть мені її піймати; тоді, чого душа ваша забажа, усе просіте, усе дам: хоч десять городів, або тридев’ять кладів, або чого хочете». Ну, нам того й треба. Пішли ми по слідам, по всім городам, по усіх усюдах, і у Німеччину, і у Туреччину; всі царства й государства пройшли, а все куниці не знайшли. От ми і ка/31/жемо князю: «Що за диво та звірюка? Хіба де кращої нема? Ходім другої шукати». Так де тобі! Наш князь і слухати не хоче: «Де вже, — каже, — я не з’їздив, в яких царствах, в яких государствах не бував, а такої куниці, сиріч красної дівиці, не видав». Пішли ми вп’ять по сліду і якраз у се село зайшли; як його дражнють, не знаємо. Тут вп’ять випала пороша. Ми, ловці-молодці, ну слідить, ну ходить; сьогодні вранці встали і таки на слід напали. Певно, що звір наш пішов у двір ваш, а з двору в хату та й сів у кімнату; тут і мусимо піймати; тут застряла наша куниця, — в вашій хаті красная дівиця. Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець. Пробі, оддайте нашому князю куницю, вашу красну дівицю. Кажіть же ділом, чи оддасте, чи нехай ще підросте?
  1   2   3   4

Схожі:

Действующие лица iconДействующие лица

Действующие лица iconДействующие лица

Действующие лица iconС христом или на кресте Действующие лица: Массовка

Действующие лица iconМаксим Александрович Курочкин Действующие лица: Гюнтер владелец замка Уборщица кримхильда

Действующие лица iconДействующие лица
Перевод Н. Жарковой (Стихи в переводе П. Борисова). Москва, Изд-во "Искусство", 1969
Действующие лица iconДействующие лица
Слепой кобзарь, жиди-музыканты, молодые козаки и девушки и сваты от чигиринского полковника
Действующие лица iconДействующие лица
Действие происходит во дворце Калигулы. Между первым и вторым действиями проходит три года
Действующие лица iconДействующие лица
Гостиная в стиле рококо. Через широко открытую дверь в столовую видны хозяйка дома и Жорж
Действующие лица iconДействующие лица комедии
Учитель музыки. Да, я велел ученику, пока наш чудак проснется, сочинить музыку для серенады
Действующие лица iconПьеса предоставлена Ольгой Амелиной
Простые декорации. Три одинаковые двери. При поднятии занавеса все действующие лица на сцене
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка