Ольга Гура в ріці любові




НазваОльга Гура в ріці любові
Сторінка1/4
Дата конвертації17.06.2013
Розмір0.5 Mb.
ТипДокументы
mir.zavantag.com > Астрономия > Документы
  1   2   3   4

Ольга Гура

В РІЦІ ЛЮБОВІ

поезії




Ольга Гура





Житичі і світ: ч.



Ольга Гура

В РІЦІ ЛЮБОВІ



поезії

Малин

2007 р.


ББК




«В ріці любові» - друга збірка молодої поетеси з Малина. Шанувальники поетичного слова мають чудову нагоду поринути у світ витончених образів, народжених з потаємних глибин ріки-душі, що, мов перлини, виблискують у сонцесяйних променях любові.


ISBN

^ В РІЦІ ЛЮБОВІ…
***

Любов – освячене богами божевілля,

Смертельне танго ночі і свічі,

І пристрасті черемхове свавілля,

І кожен крок, мов зранений, кричить!

Енергій струм, що пестячи, вбиває,

Небесна манна, та чомусь гірка, –

Блаженний той, любові хто не знає,

Святий, хто вмер у неї на руках!
***

Я милість п’ю з твоїх очей,

Ні, не спиняй того потічку,

Що душу гріє, наче свічка –

Так щастя хочеться іще…

Я силу п’ю з долонь твоїх,

Складати ще зарано крила,

Я ж бо тебе недолюбила,

Аби спокутувати гріх…
***

Утіш мене, як вже кохання

Не зігріватиме душі,

Я знаю, вічне лиш чекання,

Все інше – затяжні дощі…

Утіш мене, коли не зможу

Тебе втішати у біді,

Я знаю, вічне тільки «може?»,

Все інше – кола на воді…

Утіш мене, утіш, хороший,

Коли стомлюся голосить,

Не тліють, любий, тільки мощі,

Все інше – мить одна роси…

***

Ти кажеш: зраджую,

А я всього лиш

Кохаю цілий світ.

Цікаво,

Чи можна зрадити світові,

Кохаючи

Тебе?

***

Приходь і побачиш,

Як навколо моїх ніг

Обертаються всесвіти,

А ти не хотів

Обертатися з ними…

Доторкнись і відчуєш,

Як з моїх вуст

Осипаються пелюстки,

А ти боявся

Ступати по них…

Розкрий долоні

І пізнаєш,

Яким ніжним буває вітер,

Якщо не боятися

Протягів…

***

Дріб’язок слів дзеленчить в кишені,

Закотилося сонце з підмосток неба,

Ти одколи моєю став мішенню,

Я відтоді рахую дні від тебе…
Ти забрав мої сни і навіть весни,

Ти – кінець і початок моєї ери,

Будь розп’ятий, але молю, воскресни -

Головний герою моїх містерій!
Я слова розсипатиму, як монети,

Тільки ж ти – не жебрак, щоби їх збирати.

Вони пахнуть солодко, трохи – медом

І дзвенять, наче храми, безбожно-свято.
Я слова розсипатиму, наче квіти,

Тільки ти – не Бог, щоб по них ступати.

Вони пахнуть ніжністю, трохи – вітром…

Я ніколи тебе не стомлюсь чекати…

***

Любов нахлинула неждано,

Сповила серденько дурманом

І, сміючись, гайнула в небо,

А я … лишилась коло тебе…
***

Манив, мов пташку до тепла,

Лататтям розкривав долоні,

Я їм повірила й пішла

На зов оманливий любові.

Ти обіцяв, та не весну –

Дорогу без кінця і краю

Чи хресну, а чи рятівну,

Я вже й сама, сама не знаю!

Ти маниш – я покірно йду,

Снігами вистудило крила,

Шукала щастя – лиш біду

Знайшла… Мо‘ не того любила?
***

Вересові хвилі

Ліс заполонили,

Й лагідно-бузковим

Став осінній день.

В вересових хвилях

Я тебе зустріла,

І тобі співала

Золотих пісень!

Вересові хвилі,

Я ж його любила -

Ох, кохала палко

Мавчина душа!

Що ж ви наробили,

Вересові хвилі? -

Ув очах бузкових

Загубила жар!

Вересові хвилі,

Ліс палає-квилить! -

То горить кохання

Золотим руном.

Я ж його любила,

Вересові хвилі,

Спопелила душу

Ніжним тим бузком…
***

Тихий вечір, я – одна,

Мов струна,

Що забула,

Як співала вона.

Як співала-звеселяла

Цілий світ,

Та простиг

Того музики дивний слід.

Й не співається

Без нього їй з тих пір.

Хочеш – вір отим музикам,

Хоч – не вір!
***

Запроси мене до вальсу,

Доторкнись вогнем до пальців,

Щоб долонь стопилась крига,

Я в любов стомилась вірить!

Обігрій мене, благаю, -

Хай снігуронька згоряє,

Щоб воскреснути душею

У стожарах - Прометеях!
***

Усі вони говорять про любов:

Птахи, дерева, гори, квіти,

Й моя дзюрочком струменіє кров

У водоспаді, що зоветься світом...
Моє тепло і їм додасть тепла,

Моє «ура» їм келихи відваги

Наповнить - говорить за них прийшла,

І перемир‘я піднімаю стяги!
Вже годі воювати, люд сліпий!

Вже досить лити кров братів безвинну!

Без їх любові стане світ німий -

Вони - то сіль землі й твоє коріння!
Щоб чути світу голос золотий,

Не розпинать – його молити треба!

До однієї ми йдемо мети

В ріці-любові, що впадає в небо!
Усі вони говорять про любов:

Птахи, дерева, гори, квіти…

В моїх долонях знов шепоче вітер:

Усі вони говорять про любов…
***

Мене покличеш – не прийду, -

Я прилечу, я припаду,

Як до землі та громовиця.

Щоб мною міг сповна упиться -

На тебе зливою зійду,

І розчинюсь, і пропаду,

Як пропадає грім для тиші,

Як пропада душа для віршів

І квіт для яблук у саду…
***

Яке тонке мереживо – любов, -

Так легко на мої накинув плечі,

І спалахнуло полум‘я те знов,

Що зріднює шляхи людські й лелечі!
Яка проста мелодія – любов, -

Так ніжно виграва на струнах серця,

Й звільняється ріка зі снів-оков,

Що зводить долі, мов розбиті скельця!
Який то давній оберіг – любов, -

Довірливо лягає в теплу руку,

І я молитимусь за тебе знов і знов,

Чеканням розвидняючи розлуку!
Яке солодке хрещення – любов, -

Заквітчує вінцем чоло і крила.

А я несу той знак, аби ти йшов

З любов‘ю, котра світ нам заступила!
***

І буде ніч, і буде правда,

І день в брехні потоне слів.

Я день тобі пробачить ладна

За ніч, бо ти таки любив…


***

Слова сплітаються у дні,

А днів вінки пливуть за часом,

Рікою долі все одні

Й ми пливемо, коханий, разом.

У тій ріці – чого нема! –

Лілеї ніжності і смутку

Не обминеш, жаліть дарма

Часів, що відцвітають хутко…

До серця сухоцвіт крихкий –

Кохання спогад пригортаю:

Які ж солодкі ті роки,

Що з нами їх уже немає!

Які ж коштовні ті слова

Що попливли собі за часом…

В ріці любові все бува,

Та, слава Богу, ми ще разом!
***

Дозволь погойдатися

На хвилях твоїх очей,

Любий…

Дозволь засміятися,

Сховавшись за сильне плече,

Рідний…

Дозволь колисатися

У човнику ніжних долонь,

Милий…

Дозволь залишитися

Безсмертям засніжених скронь,

Зимний…
***

А хочеш, заварю тобі

Чудесного напою

Із пелюстками ніжними

Жасмину і троянд?

А хочеш, зачаруюся,

Зігріюся тобою

І сонячними блисками

Наш уквітчаю сад?!

Загляну хитрим місяцем

Вночі в твоє віконечко,

З калиною-сестрицею

Замріюсь-помовчу…

А хочеш, я назву тебе

Своїм гарячим сонечком

Й міцним медовим чаєм,

Мій рідний, пригощу?!
***

В коханні, як в травні –

Весни сподівання

Із вітром птахами летять,

Ще свіжі чуття,

Мов роса на світанні,

Ще хочеться жить і співать…

І паморозь ніжна

Садів білосніжних –

Любові весільне вбрання…

І йти за тобою,

Мов квіт за весною,

В кохання п‘янке – навмання!

І в мед черемховий

Пірнуть з головою,

І тьохкання пить солов‘їв…

І марить любов‘ю,

І плакать грозою

Над щастям коротким птахів!
***

Із краплин роси сріблястих,

Із конвалій пустотливих,

З днів погожих і ненастних,

Із пісень цикад мрійливих

Ти приніс мені намисто,

Несміливо глянув в очі, -

Наче зливи перші, чисті

Увірвались в сни дівочі!

Душу й серце полонили,

Змили попіл безнадії…

Погляд ніжний, несміливий

Крила дав весні і мріям…

***

Я відіб‘юсь в твоїх очах

Промінчиком земної вроди,

Легкою хмаркою негоди

Явлюсь тобі в розрадах-снах.

Я розгорюсь в твоїй душі

Любові веселковим сяйвом,

Цвітінням білосніжним травня

Прийду до тебе по росі…

Я оживу в твоїй руці

Невинним паростком прозріння,

Впаду сльозою в очі сині,

Дощем зігріюсь на щоці…

***

Якщо не кохаю –

Згоряю,

Якщо не плекаю –

Страждаю,

Якщо не співаю –

Не знаю,

Навіщо повільно

Вмираю?..

***

Як ти любив, як я кохала,

Нам всесвіту було замало,

О, як було замало неба,

Щоб приручить його до тебе!

І як весни було замало,

Щоб я заквітчана стояла

І небеса твої хранила,

Як ти кохав, як я любила…

***

А очі – дзеркало душі,

З тобою це сповна спізнала,

Коли слова, як мед, точив,

Ховав зіниці, бо брехали…

А руки, мовлять, до часу –

То ангела сповиті крила,

Все підрізав їх, мов косу,

Та я б з обрубками злетіла!

А ти мене не відпускай,

Бо й серце – не холодний камінь,

Лиш очі стиха зігрівай

Очей прояснених свічами…
***

Ти бачив сни про сніг,

А він все не приходив,

Зміліло ніби небо на сніги,

А на Різдво на твій поріг

Все білим хороводив

Й місток ладнав між наші береги…

Я йшла у перший сніг,

Як перевесло котить

Привітні хвилі мерехтінню зір,

І мій непевний слід

Лягав у білі соти,

Й сочився медом кришталевим вир…
***

Я буду найлегшою ношею

В найтяжчих скитаннях твоїх,

І ніжною буду, й хорошою, -

Ти тільки на плечі візьми.

Я литимусь піснею тихою,

Коли засумуєш про дім,

Лелекою стану і стріхою, -

Ти тільки у душу візьми.

Я буду тобі, мов заступниця,

Як зрадять й свої, й вороги,

Як з милою серце розлюбиться, -

Я ваші зведу береги.

І світлою буду, і дивною,

Я гаванню стану в шторми,

Твоєю завітною мрією –

Ти тільки у серце візьми.
***

Так захотілось випити весни

Аж повний келих, аж по самі вінця!

Щоб ти лиш мною непробудно снив,

Я поклянусь тобі одному сниться!

Мене одну щоб веснами чекав,

Я зачарую їх безповоротно.

В буянні щемнім шовковистих трав,

Щоб лиш мене під зорями кохав,

Я повен келих вип’ю приворотний!


НЕ ПРО НАС…
***

Часу піщинка – найдорожча в світі,

Коли розводить час мости надій.

По різні береги нас гонить вітер,

Й згорівших почуттів останнє світло

З останніх сил спливає на воді.

Часу молитва – наймудріші ліки,

Тобі ввіряю віру, лікар-час,

Ми зовні сильні, душами – каліки,

І тільки вічність вилікує нас…

Час, що пішов, і час, що буде жити,

На все є у часу свій точний час,

Час вірити, надіятись, любити, -

Шкода, що тільки час той не про нас…

Мить - найдорожчий дріб’язок у світі,

Коли ціна - розведені мости.

Пісок часу жбурля нам в очі вітер,

Та зайвої піщинки – не знайти…

***

Зворушливі слова, зворушливі уста,

І вуст твоїх зворушливе зітхання.

Гойдання на воді зворушливе листка,

І слів метких зворушливе чекання.

Тремтять твої слова, тремтять твої вуста,

Не цілить в ціль тремтливе те зітхання.

Тремтіння на воді тремтливого листка,

І не тремтить одне лиш сподівання…
***

Я майже не буваю одинока,

Лиш зрідка, лиш на мить в передвесні,

Коли вже сніг не чує моїх кроків –

Такі солодкі й теплі бачить сни.

То самота пробудженої бруньки

Вербової, що нап’ялась не в час.

Заграє лютий ще скрипучі фуги,

Ще буде бита хугами не раз…

О ні, я не буваю одинока,

Лиш зрідка, лиш на мить в передвесні,

Коли вже ти моїх не чуєш кроків –

Такі ж самотньо-теплі бачиш сни…
***

Чого ми власне фільм цей дивимось?

То – не про нас, чому ж ми плачемо?

В нім рук моїх немає ніжності

І дотику твого – гарячого…
В ряду останнім – для закоханих

(Сеанс колись і кимсь оплачено),

В тримкім сплетінні душ оголених

Ми не цілуємось, а плачемо.
Самотній дощ із нами – глядачем,

І ми одні, мов титри, кинуті.

Фільм – не про нас, чому ж ми плачемо?

Чи від фіналу, чи від ніжності?
***

Я б народила сина,

Та не маю сили,

Я б народила доню,

Та не маю долі!

То ж мушу пустоцвітом

Вік ходити,

Під серцем

Вірші-первістки носити…
***

Хто вигадав тебе, жіноче щастя?

Чи мо‘ воно для всіх таки одне?

Хіба малий сповиток в люльку класти

Дано лиш жінці? Хто його збагне,
Чи не від щастя рюмсає берізка,

Чеканням заворожена весни,

І без пуття мандрує світом тріска,

Гойдаючи в струмку вчорашні сни?
Хто виплекав тебе, жіноча доле?

Що ти: журлива пісня чи струна?

Коли дзвенить весни відверте соло,

Я знаю, що у світі не одна!

***

Я - не твоя, а ти – не мій,

У тім шукать причини годі,

Оглухла я, ти - занімів,

В любові теж свої негоди!

Дарма, йдемо що пліч-о-пліч,

Одними дивимось очима,

Ти – день, а я - омана-ніч –

На те в кохання є причина.

Була б твоя, та ти – не мій,

А я – чи ангел, а чи відьма,

Ти розгадати не зумів –

В раю не грюкають дверима!

Близькі-далекі, мов світи,

Слова – то правди половина,

Блаженна я, а ти – сліпий –

На те у зради є причина…
***

Не дзвени життям в пустій кишені! –

Повитрушувались істини в дірки,

І тремтять надій твоїх пустелі,

Мов зі сну тривожні байбаки…
Не дзвони на Спас в пустому храмі –

Не зійдеться паства, хоч кричи!

Бо давно ласоголосі хами

Від весни загарбали ключі!
Не тривож дзвінком мого спокою –

З іншим теплі колисаю сни,

Я пішла б молитвою з тобою,

Тільки сам позвать мене не смів…
***

Ріка затамувала теплий подих,

Втішаючись крихким крижини сном,

Стомились раптом поспішати води

Й застигли, мов у келиху - вино…
І напилося сонце, щоб збудитись,

У скельце загляділось льодяне,

Та не змогла ріка у нім зігрітись,

Кохання зимне - надто неземне…

***

Я снігова, закрижаніла королева,

О, як пече моя зимова суть,

Та все нема того героя-лева,

Щоб зміг вогонь у льодник цей вдихнуть.

Я жду, і вже чекання крижаніє,

І друзки розсипаються надій,

Хто розтопить сніжинку лиш зуміє

Сльози, що видзеленькує з повій,

Тому віддам всі віхоли-принади,

Скарбами всніжу, за одне «люблю»

Я сніговий палац віддати ладна

Пречистого гірського кришталю.

Аби він заглянув у люті вічі,

Аби зігрів мій лід теплом руки…

І кригою викрешується відчай,

І сліз крижини котяться дзвінкі.
***

Як солодко любить тебе у мріях

І не стрічати зрідка наяву,

Тобою, може, тішаться повії,

А я лиш снів утіхою живу...

Як солодко любити без надії

На тінь взаємності, на бриз торкання рук.

Вже за вікном потроху день сіріє,

І ніч прощає серцю муку мук...
***

Хазяйнують вітри

У едемах душі,

Й закохалось багаття у воду…

Захлинувся вогонь

В голубінні дощів,

Вже святкує ріка перемогу:

Я була б не вода,

Не роса, не сльоза,

Щоб тебе не взяла

У полони!

Тільки знай, що не пара

Вогонь і вода,

Бо любов їх –

То битва до скону…
***

Я ніколи не була коханою

І коханкою нікому не була,

Не ходила од любові п‘яною,

Не була в хмелю і від вина…

Нічиєю не була дружиною,

Не пізнала материнства мук,

Колискових не співала синові,

Не пила і гіркоти розлук…

Ні для кого не цвіла надією,

Нічиїх не зцілювала ран,

Я була колись твоєю мрією,

Чи була?...А може й це – обман?..
***

Не обпікай душі прозрінням

Осінніх яблунь-породіль,

В любові тихому падінні

Лечу в кленову заметіль,

У золоту метіль кохання

В медову хуртовину слів,

Ти – небеса мої останні,

Ти – синь моїх похмурих днів…

Не колисай душі обманом -

Багаттям осінь не зігріть,

В падінні вільному, коханий,

Нам не судилося згоріть…
  1   2   3   4

Схожі:

Ольга Гура в ріці любові iconХ арківський обліково-економічний технікум-інтернат ім. Г. Ананченка Галкіна Ольга Андріївна
Галкіна Ольга Андріївна директор Харківського обліково-економічного технікуму-інтернату ім. Ф. Г. Ананченка
Ольга Гура в ріці любові iconОльга Кай Элитный психолог Кай Ольга Элитный психолог
Взгляд внимательно ощупывал белый потолок и бело‑розовые стены. За окном, на котором была выкрашенная опять же в белое решетка, виднелось...
Ольга Гура в ріці любові iconОльга Романовна Арнольд Любимая противная собака Ольга Романовна...
В отличие от двуногих героев, все четверолапые герои этой книги списаны с реальных персонажей, за участие которых в работе автор...
Ольга Гура в ріці любові iconОльга Лукас Тринадцатая редакция. Модель событий Ольга Лукас Тринадцатая редакция Модель событий
СанктПетербург от холодов. Остальные персонажи — и шемоборы, и носители желаний, и даже строгое верховное начальство — будут изо...
Ольга Гура в ріці любові iconОльга Сакредова Тариф на любовь Ольга Сакредова Тариф на любовь Глава...
Под ее кроватью в общежитии уже два года лежала разобранная «стенка», ожидая своего места в новой комнате, на счету потихоньку скапливались...
Ольга Гура в ріці любові iconН. Н. Сенченко Киев • "Издательский дом "Княгиня Ольга" • 2004 Издано...
Последствия ее деятельности: дискредитация аллопатической медицины и серьезные проблемы состояния здоровья населения Запада / Пер...
Ольга Гура в ріці любові iconЗвягинцева ольга сергеевна

Ольга Гура в ріці любові iconБушинова Ольга Александровна

Ольга Гура в ріці любові iconВишневська Ольга Валеріївна

Ольга Гура в ріці любові iconАкуличева Ольга Станиславовна

Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
mir.zavantag.com
Головна сторінка